Панславізм

Півтори тисячі років тому сталася непересічна історична подія - Велике розселення слов'ян. Непересічна, бо відносно малочисельні племена внаслідок вдалої політичної ситуації змогли зайняти території від Оки до Балканського півострова. Згодом слов'яни почали утворювати племінні союзи, потім з них постали держави. Наприклад, Київська Русь. Або Польща, Рашка (не теперішня, а та, що на території Сербії), Нітра (Словаччина), Болгарія (що не етнічно, проте культурно належала до слов'ян) і багато інших. 

Отже, очевидно, слов'ян розсипало по всій Східній Європі, і вони зі змінним успіхом домінували в регіоні. Але коли Середньовіччя скінчилось, більшість західно- та південнослов'янських народів потрапило під вплив або Австрії, або Туреччини. Східні слов'яни потерпали від братовбивчих війн та політичної нестабільності. В таких умовах розпочався рух панславізму - ідеї, що мала б об'єднати всіх слов'ян.

Таке об'єднання виражалося у різних формах. Найлінійніша ідея буквального об'єднання слов'ян в одне державне утворення зазнала краху. По-перше, слов'янські держави були під впливом інших, більш сильних народів, а по-друге, через завелику різницю в політичних та соціальних концепціях різних закутків слов'янського світу. Ба більше, деякі держави (зокрема Московія, а потім - росія) під прапором панславізму намагались просто навісити ярмо на шию іншим спорідненим народам. Таким чином, об'єднання слов'ян в одну державу навряд можливе. Єдиною ілюстрацією частково життєспроможної багатонаціональної слов'янської держави стала Югославія, але ну камон, спочатку вони об'єдналися, бо просто боялися турків та австрійців, потім вбивали один одного в парламенті (в 20-30х роках), потім воювали один проти одного в добу ДСВ, а другу половину XX ст. тримались разом персонально завдяки Тіто, після чого, на жаль, кровопролитно розвалились. 

Проте ще одна, лайтовіша варіація політичного панславізму - це утворення союзів (не СРСР). Наприклад, Міжмор'я. Концепція об'єднання слов'янських (і, до речі, не тільки) народів, що живуть на територіях від Балтійського до Чорного морів. Зародження такої ідеї відбулось ще в XIX ст., а в XX ст. за неї активно топили поляки, проте не склалося. Зараз же розмови про таку річ знову ведуться, і вона може бути винятково корисною, якщо Стара Європа (Франція, Німеччина та інші Швейцарії) кине Нову Європу (Польщу, Україну, Словаччину тощо). Проте це все одно лиш розмови.

Щодо реальних союзів слов'ян, що сяк-так втілюють ідею панславізму - то такі теж існують. Наприклад Вишеградська четвірка чи Люблінський трикутник.

Є й інший варіант об'єднання слов'ян - культурно-мовний. І він видається більш реалістичним, а головне - набагато вигіднішим. Дивіться самі: Стара Європа ніколи не об'єднувалась в одну державу, проте була культурно єдиною і мала в собі величезну внутрішню конкуренцію, тому й досягла значних успіхів на міжнародній арені. Більше того, культурний панславізм дуже легко реалізовувати, бо мови слов'янських народів мають один з найвищих показників перехресного розуміння серед усіх мовних груп у світі. Фактично, поляк зрозуміє українця краще, ніж житель півночі Бразилії жителя півдня. Деякі особливо неординарні особистості навіть створювали спеціальні панслов'янські мови - Словіо, наприклад.

Продовження вже 9 жовтня