Про вчасно згадане старе. Паяння оловом кузовних елементів.

Я пізнав технологічний дзен. Займався потихеньку реставрацією свого мерседеса, і тут таке свято. Здавалось би, чим можна здивувати сучасну людину? Але я знайшов.

Вічна проблема реставрації класичних автомобілів - зовнішні кузовні елементи. Їх уже не купиш нові, доводиться відновлювати пошкоджені іржею. Єдиний надійний спосіб - вирізати пошкоджені місця, щоб потім підігнати по розміру і вварити на це місце латку з нового металу. Але основна проблема при цьому - від зварювання метал обов’язково поведе. Дуже хороший зварювальник, звісно, має уявлення, як варити, щоб деформації були мінімальними, але повністю уникнути їх при ремонті тонкого листового металу неможливо. А отже потім доведеться рихтувати, виводити поверхні, шпаклювати. Процес довгий і складний.

Та в ті часи, які я люблю називати аналоговими, коли ще автомобільних якісних шпатлівок не було, використовували іншу технологію: кузовні панелі покривали оловом. Звісно, заміняти повністю сьогодні шпатлівку на олово смислу немає ніякого, але якщо потрібно заповнити значні раковини в металі, чи й взагалі залатати дірку - олово є насправді єдиною повноцінною альтернативою зварюванню. Мова, звичайно, не про силові елементи, вони приховані і їх зовнішній вигляд мало кого цікавить, а про зовнішні декоративні частини кузова.

Для демонстрації арка мого мерседеса, що була пошкоджена іржею і після повного очищення утворилась практично наскрізна дірка. Варіант “до” і “після”.

Як видно, з допомогою наплавлення олова можна отримати якісно відремонтовані елементи, при чому буквально за лічені хвилини. Уся процедура полягає в очищенні металу з допомогою піскострумних технологій, або різноманітних щіток та фрез - кому які засоби доступні чи більш доцільні. Потім поверхня знажирюється, просушується, покривається шаром спеціального флюсу. Далі в хід іде портативний газовий пальник, яким розплавлюється флюс, а тоді потрібно просто наплавити достатню кількість олова на деталь і з допомогою лопатки сформувати необхідну поверхню. Після вистигання не забути промити все содовим розчином, адже флюс містить в тому числі кислоту, і з допомогою спочатку напилка по металу, а потім інших абразивних матеріалів надати деталі потрібної форми. І уже зовсім дрібні раковинки можна заповнити фінішною шпатлівкою. Нагрівання металу в процесі недостатнє, щоб спричинити його деформацію, при дотриманні технології олово наплавляється надійно, час ремонту скорочується не те, що в рази, а на порядки.

Якщо потрібно залатати дірку, можна використати листову латунь, підклавши її з внутрішнього боку перед паянням. Також цікавою є тема напаювання оловом зварних швів, адже їх надійний захист завжди складна задача.

В нас на ринку присутні матеріали двох основних виробників: Felder та WURTH. Трапляються й інші, але я б не радив економити. Наприклад, олово виробника “подешевше” може сильно стікати при наплавленні і буде дуже важко формувати поверхню. Кількісно: 100г флюсу для локальних ремонтів вистачить, пасти іде насправді небагато. А от олова потрібно більше, наведена на фото вище раковинка забрала грам 30-40.

Не міг на радостях не поділитись цією старою забутою технологією, яку точно рано списувати з рахунку, особливо любителям класичних автомобілів.

Upd. Потрапило на очі коротеньке відео, де кузовну деталь, покриту оловом, "б'ють" товщиноміром. Це якщо хтось вирішить, що можна провести ремонт оловом замість шпатлівки, пофарбувати і далі "небита/некрашена". Так не вийде, товщиномір бачить олово як і шпатлівку. Лудіння потрібне не для обману майбутніх покупців, а для якісного ремонту: уникнення термічної деформації в процесі, дуже потужної адгезії до металу, позбавлення проблем з іржею.

___ ___ ___
https://t.me/ROstADventure
https://t.me/ROstADventureTechnozone