ПРО СВЯЩЕННИЙ ШЛЮБ І БОГИНЮ СУВЕРЕННОСТІ

ΙΕΡΟΣ ΓΑΜΟΣ (давньогр. «Гієрóс Ґáмос», Ієрогамія, що значить «Священний Шлюб»), згідно з Британською Енциклопедією, це «сексуальні відносини божеств родючості в міфах та ритуалах, характерні для суспільств, заснованих на сільському господарстві... Принаймні раз на рік уповноважені богами особи … беруть участь у статевому акті, що гарантує родючість землі, процвітання громади та продовження існування буття...»

Існує три основні форми ієрогамії:

☼ між Богом і Богинею (що найчастіше було представлено використанням відповідних статуй Бога й Богині);

☼  між Богинею і жрецем (який бере на себе роль Бога);

☼  між Богом і жрицею (яка бере на себе роль Богині).

У перших трьох формах є відносно фіксована форма ритуалу: процесія, яка супроводжує Божественних акторів до місця святкування шлюбу; обмін подарунками; очищення пари; весільне свято; підготовка весільної кімнати та ліжка; і таємне нічне дійство «єднання». У деяких традиціях це, імовірно, було фактичним фізичним актом між священними акторами, які уособлювали собою божества; в інших традиціях це міг бути символічний союз. В сучасних язичницьких традиціях, зокрема у традиційній Віккі, під час проведення групових ритуалів (у тому числі т.з. Великого Ритуалу) верховний жрець і верховна жриця можуть виконувати або символічний акт єднання (з допомогою жезлу або кинжалу жреця, який він занурює у вино, що його тримає в своїй чаші жриця, або навпаки - жрець тримає чашу, а кинжал занурює жриця), або, подекуди, навіть фактичний статевий акт.

Історія виникнення подібних ритуалів губиться в сивій прадавній давнині; згідно з думкою вчених, яка підтверджується археологічними знахідками, ієрогамія практикувалася ще в стародавній Месопотамії, в Давньому Єгипті, в Давній Греції, в Давній Індії й ще у силі силенній регіонів і цивілізацій, які вирощували зернові культури і для яких творчий акт єднання Неба, що проливається родючим дощем у Землю, яка в свою чергу народжує багатий врожай зерна, був сакральною запорукою виживання. Але існує ще один різновид «Священного Шлюбу», який є унікальним саме для кельтської цивілізації, і це – так звана Богиня Суверенності й шлюб із нею.

Богиня Суверенності (ірл. Bandia na Flaithe, валл. Duwies Sofraniaeth y Tir) – міфологічний образ, властивий переважно кельтській культурі і присутній у світогляді всіх кельтських народів (галлів, бретонців і гелів). Богиня Суверенності уособлює певну землю, місцевість, край або країну, відповідає за її процвітання й родючість, а також верховенство влади й законності на ній, і яка здатна вибирати того суверена, якого вважає достойним правити на цій землі; після вибору майбутній суверен має «формалізувати» свою готовність правити цією землею й захищати її, гарантуючи її суверенність, через шлюб або статевий акт. Тобто король або вождь абсолютно буквально жениться на своїй землі )))

В сучасній практиці кельтського язичництва Богиня Суверенності сприймається як покровителька влади, законності й справедливості, а також того, на що ми варті й чого заслуговуємо – саме з такими проханнями шанувальники кельтського пантеону звертаються до Богинь Суверенності в наші часи.

Дуже цікаві атрибути Богинь Суверенності: це, насамперед, коні, і це не дивно, бо ж на світанку своєї історії кельти були кочовими племенами, і коні були їх найважливішим скарбом і найближчими друзями. Міць і славу вождя можна було "виміряти" кількістю голів коней у його табуні, бо чим їх більше - тим більше воїнів, тим більше можливостей захоплювати нові землі й започатковувати нові королівства.

Далі, це хмільні напої (і перш за все – мед), або чаша з таким напоєм, яка часто фігурує в ірландських і валлійських легендах – пропонуючи чашу своєму обранцеві, Богиня Суверенності випробує його: «візьме чи не візьме?» Ще дуже популярним атрибутом Богині є її (тимчасова) потворна зовнішність, «надягнув» яку, Вона випробує потенційного суверена: «чи згодишся мене поцілувати? А лягти зі мною?» (тут зразу пригадується українська казка «Царівна-жаба», або російська «Царєвна-лягушка», де жаба нехай і не зазіхала на цноту царевича, але ж поцілувати таки попросила).

Треба зауважити, що Богиня Суверенності – це не одна міфологічна постать, єдина на весь кельтський континуум; у кожного народу була своя Богиня, а то й навіть декілька. Окрім того, ті Богині, яких ми наразі називаємо Богинями Суверенності, мали й інші «функції» у кельтському світогляді; тут дуже доречним буде пригадати, що в кельтському і скандинавському язичництві, на відміну від, скажімо, класичних римського й давньогрецького пантеонів, або індуїстського, або давньоєгипетського, боги й богині були більш приближеними до людей, «людяними», бо не мали зазвичай певної «сфери експертизи», а точніше – могли керувати й володарювати багатьма, як і люди, які опановують багато всіляких навичок та умінь впродовж свого життя.

 Саме тому Суверенність – лише одна з багатьох «функцій» у тих богинь, яким така риса була притаманна; наприклад, Ірландська Мóрріган (давньоірл. Mórrígan – «Велика Королева») була не тільки Богинею Суверенності, а ще й Триєдиною Богинею війни, смерті й долі. Валлійська Ріáннон (валл. Rhiannon – «Королева») і галльська Епóна (галл. Epona – «Кобилиця») – Богинями коней. Ірландська Триєдина Богиня Éрю (давньоірл. Éiriu – «Ірландія») – уособлення самого Смарагдового Острову. Королева Мейв (давньоірл. Medb – «Медвяна») була, як вважають дослідники, також уособленням Богині Суверенності, а ще й відьмою, володаркою західного ірландського королівства Кóннахт, войовницею і видатною інтриганкою, а також жінкою, яка міняла чоловіків і коханців, як та модниця – сукні.

І саме з цими, а також і з іншими Богинями Суверенності кельтів ми будемо знайомитися в моїх наступних дописах. Залишайтеся з нами!