Пісня у творах Григора Тютюнника: до проблеми її художньо-змістової ролі - Литература курсовая работа

Пісня у творах Григора Тютюнника: до проблеми її художньо-змістової ролі - Литература курсовая работа




































Главная

Литература
Пісня у творах Григора Тютюнника: до проблеми її художньо-змістової ролі

Художня спадщина та мемуаристика Григора Тютюнника. Новели та повісті письменника, в яких "звучить" пісня, наявні пісенні образи. Вплив пісні на художню структуру, зміст полотен письменника. Значення пісні та її художньо-змістову роль у творах Тютюнника.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Міністерство освіти і науки України
Полтавське територіальне відділення МАН
Філія МАН Полтавського обласного ліцею-інтернату
для обдарованих дітей із сільської місцевості
Пісня у творах Григора Тютюнника: до проблеми її художньо-змістової ролі
учитель української мови та літератури
РОЗДІЛ І. Пісні в творчості вкраїнських письменників
РОЗДІЛ ІІ. Пісенні образи в художньому набутку Григора Тютюнника
2.2 Роль, образ, характеристика пісень у прозі письменника
2.3 Любов як пісня: новела «Три зозулі з поклоном»
Народна пісня - це скарбниця людської культури, дорогоцінне надбання поетичної творчості народу. Щедрість обдарування, красу і благородство душі, ніжність і ласку, високий і гордий політ думки та натхнення вкладали протягом століть у свої пісні безіменні поети і співаки. Сповнені вічно юної привабливості, безсмертно звучать народні пісні над просторами рідного краю, легко злітаючи на крилах мелодій, линучи далеко за його межі.
Без пісні немислиме повнокровне життя людини. До неї в будень і свято, старі й молоді звертаються при найрізноманітніших життєвих нагодах, душевних зворушеннях, у них знайшли відображення всі історичні події, які довелося пережити українському народові.
Недаремно говорять, що українці співають цілий рік і цілий вік. Було заборонено мову, письмо, але нація збереглася чи не завдяки тому півмільйонному пісенному вінку, котрим заквітчана Україна, єдина держава в світі, що має такий багатий пісенний набуток.
З її чистих джерел черпали наснагу всі, хто пісню слухав, проймаючись повагою до свого народу, який міг створити таку красу. Фрідріх Боденштефдт, німецький поет ХІХ ст., професор у 1845 році видав збірку перекладів українських народних пісень, які він любив і про які піднесено писав: «Який захопливий подих тут, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині!.. Справді, народ, що міг співати такі пісні й милуватися ними, не міг стояти на низькому рівні освіти» [20, с.76].
Михайло Стельмах теж високо поціновував українську народну пісню: «Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, а є живі скарби, що йдуть по землі, ідуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і народна пісня» [25, с. 367].
Кохався в піснях і Олександр Довженко. Він мав красивий голос і дуже любив співати. «Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим? Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями,її чарівною силою?..», - писав митець [9, с. 22].
Фольклорна пісня захоплювала і чарувала нашого краянина, прозаїка-шістдесятника Григора Тютюнника (1931 -1980) [Див. Додаток А, фото 1]. Вона звучить майже у кожному його творі. Та й сам Григір Михайлович любив співати. Про це він згадував у «Коріннях», а ще те, що в їхній сім'ї гарно співав дядько Павло (батьків брат), що сам мав приємний баритон. Тютюнник запам'ятав слова старшого брата: «Наша народна пісня, як роман. Навіть побудову має епічну, і жодної легковажної» [3, c. 573].
Певно закарбував у душу і свідомість ці слова Григір Тютюнник, бо уроки української пісні засвоїв глибоко. Про його любов до пісень розповідали у своїх спогадах М. Вінграновський, О. Гончар, А. Шевченко, Є. Гуцало,
І. Дзюба, М. Григорів, П. Засенко, Олена Черненко (дружина Тютюнника-старшого), М.Слабошпицький та інші. Наприклад, Ніна Дангулова (перекладачка творів Тютюнника-молодшого російською мовою), писала: «Григір був щедро обдарованою людиною. Він володів даром перевтілення і, без сумніву, він міг би стати видатним актором, а можливо, не менш видатним співаком. Голос його, гучний, «оксамитовий» баритон, яким він володів дуже вільно, кожного приїзду звучав у моєму домі» [ 3, с. 241].
Сучасні дослідники намагаються з'ясувати феномен життя і творчості письменника, який жив і творив у часи безжального винищення духовності українського народу, нехтування рідної мови, відмови від історії народу-борця, його звичаїв, традицій.
Усе рідше трапляються люди, які народилися в той час, коли не на сцені, як тепер, а на вулицях та узгір'ях сільських окраїн дівчата й хлопці співали народні пісні, а старі люди, сидячи біля своїх воріт чи на призьбах під хатами, слухали хори та вгадували, де співають, хто заспівує, бо визначних співаків у народі знали й завжди цінували.
Про творчий набуток Григора Михайловича, його значення для української літератури написано багато наукових розвідок, але про роль та місце пісні у його творах майже немає. Цим, на наш погляд, і визначена актуальність теми дослідження.
Ми вивчали та аналізували твори Григора Тютюнника, пов'язані з піснею, з'ясували роль пісень, зокрема, народних у його прозі, вплив пісні на художню структуру, зміст полотен письменника.
Отже, об'єктом нашої наукової роботи є художня спадщина та мемуаристика нашого земляка Григора Тютюнника, а предметом - новели та повісті письменника, в яких «звучить» пісня, наявні пісенні образи.
Мета наукового дослідження: проаналізувати твори, пов'язані різноаспектно з народною піснею.
Для реалізації мети необхідно розв'язати такі завдання:
опрацювати науково-художню літературу з теми;
укласти таблицю «Син полтавського краю», яка розкриє основні етапи життя і творчості письменника;
3) зібрати тексти улюблених пісень Григора Тютюнника;
4) проаналізувати прозу письменника під кутом зору зв'язку її з піснею;
5) укласти «Цитатник (пісні з творів Григора Тютюнника)» ;
6) укласти таблицю «Жанрова палітра пісень Григора Тютюнника»;
7) сформулювати власну думку про значення пісні та її художньо-змістову роль у творах Григора Тютюнника.
Методами дослідження є спостереження, систематизація, аналіз.
Наукова новизна роботи полягає в аналізі творів Григора Тютюнника через призму впливу на них народної пісні, її художньо-змістової ролі.
Практичне значення нашого дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть використати учителі музики, української літератури, бібліотекарі, всі ті, хто на уроках, факультативних заняттях, у позакласній роботі виховує, формує почуття любові до рідного слова, народної пісні, історії нашої Батьківщини, виховує почуття патріотизму, гордості за свій рідний край.
Структура: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
РОЗДІЛ І. ПІСНІ В ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Ще Гете говорив, коли хочеш пізнати поета, тобто митця, побувай у його краї. Розповіді людей, що знали письменника особисто, донесуть до нас правдиві факти і деталі, які допоможуть побачити його немов живого. Окрім мемуарної літератури, про письменника як про особистість можуть багато повідомити його щоденники й епістолярій. Тому ми, систематизувавши спогади про Григора Михайловича Тютюнника друзів-письменників, вступні статті до збірок його творів, автобіографічні матеріали, насамперед, листи, відвідали батьківщину митця. Завітавши до кімнати-музею братів Тютюнників у Шилівській середній школі І-ІІІ ступенів Зіньківського району Полтавської області, почули розповіді вчителів і завідувачки шкільної кімнати-музею, учительки української мови та літератури Вербич Зінаїди Андріївни та учнів про дитинство, юність, військову службу, навчання, творчість їхнього земляка Григора Тютюнника. Також побували на місці садиби Тютюнників, бачили сільський клуб, сосни, описані письменником. У клубі зустрілися із завідуючою Кардаш Катериною Іванівною та жіночим ансамблем «Журавушка», які брали участь у святкуванні 75-річниці від дня народження Григора Тютюнника в Києві. Вони виконували улюблені пісні свого земляка
[Див. Додаток В]. Також у їхній пам'яті залишилася тепла зустріч із дружиною письменника Людмилою Василівною Тютюнник.
Розповідаючи про твори Григора Михайловича, Зінаїда Андріївна звернула нашу увагу на їхню мову. У них зустрічається багато слів, словосполучень, прислів'їв і пісень, характерних для шилівсько-зіньківського краю: «паняй» (тобто іди), «ухоркався» (втомився), «знімати рахубу» (спостерігати за чимось із якимось розрахунком); «Соромно чужу жінку мацати, і то мацають, а святого хліба просити не гріх»; «Діду, вода у вас добра? -Та добра, як добре поїсти» та ін. Також цікавою була і зустріч із жителями села Шилівка, які знали Григора Тютюнника та його родину: Іваном Павловичем Бойком та його дружиною Ніною Федорівною (їхні батьки були сусідами Тютюнників).
Найясніша зірка талановитого роду Тютюнників (Хтудулів, як прозивали їх по дідові) спалахувала двічі - коли з'явилися в українській літературі два неповторні, обдаровані письменники Григорій і Григір Тютюнники.
Григір [Див. Додаток А, фото 1] народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівка Зіньківського району в сім'ї селян - Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни.
У тридцять сьомому, коли батькові сповнилося рівно сорок, його заарештували і пустили по сибірських етапах… А в 1957 році прийшов папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно. Після того, як батька заарештували, малого Григора взяв до себе на Донбас батьків брат Филимон Васильович Тютюнник, бо мати вдруге вийшла заміж. Там він здобув початкову освіту. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Голод, розруха...
1942 р. Григір пішки прийшов до матері на Полтавщину, адже тітка не могла прогодувати сім'ю (дядько Филимон був у цей час на фронті, а вона народила ще доньку Віру).
Після п'ятого класу він навчався в Зіньківському ремісничому училищі № 7, по закінченню його працював на Харківському заводі імені Малишева, але захворів на запалення легень, повернувся до Шилівки. Отже, не відпрацював належних три роки на заводі, тому - арешт, суд: 4 місяці в полтавській колонії. Потім працював у Донбасі, будував Миронгес, слюсарював.
У 1951 р. Тютюнник пішов на службу у морфлот, радистом на Далекий Схід. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.
З 1957 по 1962 рік майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті.
Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і надрукував її у журналі «Крестьянка» за підписом «Григорий Тютюнник -Ташанский». Після смерті брата Григорія «Сумерки» переклав українською мовою і з того часу писав лише нею.
У 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, працював у «Літературній Україні», потім у сценарній майстерні Київської кіностудії імені О.Довженка, де написав сценарій за романом «Вир», у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».
Перша книжка «Зав'язь» вийшла в 1966 році.
Наступна - «Деревій» (1968) була відзначена премією всесоюзного конкурсу, оголошеного «Литературной газетой».
У 70-х рр. побачили світ книги новел Григора Тютюнника «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», повісті «Климко», «Вогник далеко в степу», збірки для дітей «Степова казка», «Ласочка», «Лісова сторожка». Письменник перекладав з російської мови, зокрема твори свого улюбленого автора - Василя Шукшина.
За книги «Климко», «Вогник далеко в степу» у лютому 1980 року Григорові Тютюнникові присуджено республіканську літературну премію імені Лесі Українки.
7 березня письменник наклав на себе руки. Захоронений у Києві на Байковому кладовищі.
У 1984 р. з'явився двотомник його творів, який у 1989 році посмертно удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Така зовнішня канва земного буття Григора Михайловича Тютюнника [Див. Додаток Б, табл.1]. Проте значно цікавіша, глибинно напруженіша його внутрішня сутність, явлена світові через художнє письмо.
Творчий спадок письменника кількісно невеликий, жанрово одноманітний - новели, оповідання, кілька повістей, кіносценарій «Вир». Нешироке також і тематичне коло його прози. Найглибшим болем Григора Тютюнника було село, його жителі. Він часто відвідував своє рідне - Шилівку. Тут зустрічався з односельцями, друзями. Читав свої твори, радився з ними, і співав… Найчастіше співав із друзями на містку через річку Грунь, зустрічаючи світанок чи милуючись рідними краєвидами. На запитання, де навчився так співати, відповідав, що в Шилівці.
Григора Тютюнника часто називали Чіпкою (герой роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). Вони були схожі поставою, вдачею, навіть долею. «Я завжди був сам», - не раз зізнавався Григір навіть тоді, коли появу кожного його оповідання нетерпляче очікували читачі.
У спогадах Григорія Булаха про Григора Тютюнника читаємо: «Весь час мріяв написати про нашу народну пісню. Обожнював її. Якось підписав свою книжку: «…З щиросердною любов'ю до пісні нашої, великій в красі своїй і печалі, із поклоном вустам, що її несуть у люди, до неба - і вище. Григір Тютюнник» [3, с.160]. Ще малим, «коли жив з матір'ю і татом, добре запам'ятались мені Шевченків «Кобзар», «Під тихими вербами» Грінченка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького... Вечорами читали вголос» [2, с. 21], - занотовував у «Автобіографії» Григір Михайлович.
Народна пісня, почута від рідних, сусідів, проспівана самим, прочитана й відчута у творах української літератури, формувала світоглядні переконання й змушувала Тютюнника творити.
А вплив фольклору на авторську літературу простежується ще з часів Київської Русі. Народна пісня бринить у «Слові о полку Ігоревім»:
Всеволод буй-тур, найперший з лави,
Іван Котляревський теж увів народну пісню у свої твори не лише як музичне оформлення, а як один із засобів розкриття характеру персонажа, ситуації, взаємин дійових осіб. Так, у «Наталці Полтавці» чимало пісень фольклорного походження: «Гомін, гомін по діброві», «Ой під вишнею, під черешнею», «Та йшов козак з Дону». Решта - складена самим автором, стилізована під фольклор настільки вдало, що ці пісні переплелися з народними й самі стали такими: «Віють вітри, віють буйні», «Сонце низенько» та інші. Наприклад, пісня «Віють вітри, віють буйні», яку виконує засмучена Наталка, розкриває її душевний стан і підкреслює народність самого образу селянської дівчини. А пісня «Ой під вишнею, під черешнею» в устах виборного звучить як незлобива насмішка з підстаркуватого залицяльника, пана возного. Патріотичні мотиви звучать у піснях «Ворскло, річка невеличка», « Гомін, гомін по діброві».
Піснею «Чи я тобі, дочко, добра не желаю?» передаються схвильованість люблячої матері, її переживання за долю дочки, прагнення «люб'язного зятя дістати»[11, с. 67].
Поема «Енеїда» теж наповнена народними шедеврами. Троянці знають багато пісень:
Колись як був голодний год [11, c. 39].
Українська народна пісня звучить у «Кобзарі» Тараса Шевченка. Поет усе своє життя пройшов пліч-о-пліч з піснею. Вона була порадницею і натхненницею, пам'яттю про рідну Україну. Наприклад, у поезії «Тече вода в синє море» читаємо:
Пісня лежить в основі багатьох новел улюбленого письменника Григора Тютюнника - Василя Стефаника: «Марія», «Вечірня година», «Вона - земля», «Браття (Давня мелодія)» та ін. Про його твори Григір говорив, що вони, як пісня. Прочитавши третій том Василя Стефаника «Листи», Тютюнник оцінив його: «Стефаник - він у листах навіть сильніший, ніж у прозі» і подарував книжку другові Григорієві Булаху. А Дмитро Павличко у дарчому написі на своїй книжці зазначив: «Дорогому Григорієві, якого бачу я не в слідах, а в обіймах Василя Стефаника» [3, с.162].
У творах М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» теж знаходимо народні перлини.
Епос Григорія Косинки густо насичений піснями - це новели «На буряки», «Перед світом», «Мати».
Словесні полотна Михайла Стельмаха - пісенні. Так, у романі «Кров людська - не водиця» читаємо: «Десь на шляху обізвалася неголосна доладна пісня…біля грубого, в два обхвати, дерева сиділи кілька воїнів і задумано виводили не вояцьку, не похідну, а стару пісню про милого лебедя, що плавав по синьому морю, і про дівчину, яка не дочекалася свого милого лебедонька і тополею стала…» [24, с. 237]. Автор надає цій пісні певного ідейного навантаження, бо в тих молодих голосах бриніло пристрасне чекання любові: «Десь на далеких порогах… покинули хлопці своїх милих дівчат, посідали на панські і казенні коні, постарішали в боях, добиваючись і до синього моря, і до каламутної Вісли» [там само]; а слова з народної пісні «Людська кров - не водиця, проливати не годиться» становлять ідейно-композиційний лейтмотив твору.
У повісті «Гуси-лебеді летять» наведено, улюблену пісню діда Дем'яна:
То під час того веселого і невдалого ярмаркування дід зізнається привселюдно, що він і в рай не захоче, коли там не буде пісень, бо, на його переконання, «найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня» [25, с. 34]. Тут пісня символізує духовні скарби народу. Михайло Стельмах поклав на дужі крила пісень у своїй творчості важливі ідейно-стильові функції. Зокрема, саме завдяки пісні його проза набуває історичної сили.
У трилогії Олеся Гончара «Прапороносці» читаємо: «В кінці вулиці Черниш і Брянський раптом зупинились і здивовано переглянулись. До їхнього слуху десь з-під гори доносився спів - урочистий, повільний, грізний, ніби з кам'яної печери. Вони не розбирали незнайомих пісень, але ж знали цей мотив… «Інтернаціонал»! [5, с. 60]. Так вітали своїх визволителів робітники каменоломень барона Штрайха.
А роман Івана Багряного «Сад Гетсиманський» теж пов'язаний з журливою піснею: «І от дівчата заспівали пісні…Вони співали ту пісню, яку старий Чумак чув мільйони разів і не звертав на неї ніякої уваги. То була простісінька пісня:
Дівчата співали її тихо в суміжній камері, а старий Чумак, почувши цю пісню, нагло «вдавився сльозами»…
Григір Тютюнник знав дуже безліч пісень і сам любив гарно їх співати з братом Григорієм, маючи густий приємний баритон (особливо улюблену пісню «Ой журавко, журавко» [Див. Додаток В ]. Не раз вони вчотирьох співали її на шилівському мосту - Григорій, Федір Тютюнник, Володимир Вінниченко (Григорій любив цього веселого й розумного хлопця) та Григір . «… співав чудово. Пісня з його голосу, з його душі і серця линула, набирала справжньої своєї якості і в тузі, і в журбі, і в присмученій радості. Часто до того співу долучали свої голоси всі, хто був на ту хвилинку поруч, але Григір найвидатнішими визнавав голоси Олександра Білаша та Миколи Зарудного», - читаємо в спогадах Миколи Стеблини [3, с. 398].
Із пісень, співаних письменником, згадували ще одну:
«Григір співав її проникливо й тужливо, запечалюючись темними очима, які, здавалося, з болем великим приглядаються до отих осінніх парадів журавлиних. І все цікавився, чому її не чути по радіо, що ніхто не цікавиться, хто автор», - згадував Євген Гуцало [3. c. 306].
«Пам'ятаю, у війну дуже часто співали українську народну пісню:
- читаємо в листі до Григорія Тютюнника за 25 грудня 1959 року.
Отже, вплив усної народної творчості на авторську літературу простежується ще з часів Київської Русі. Народна пісня звучить у творах письменників різних періодів. Вона символізує духовні скарби народу, багатство мови, незнищенність культури. Для цих митців вона була порадницею і натхненницею, пам'яттю про рідний край, його звичаї та обряди.
Справді, Григір Тютюнник з самого дитинства купався в стихії народної пісні, знав чимало пісень, сам їх гарно виконував. Прозаїк убачав у фольклорній пісні основу авторської літератури, джерело натхнення для митців.
РОЗДІЛ ІІ. ПІСЕННІ ОБРАЗИ В ХУДОЖНЬОМУ НАБУТКУ
Лариса Мороз досить образно, але чітко виокремила найвагомішу сутність Тютюнника-письменника: «Один із найдраматичніших і найсвітліших художників другої половини XX століття, він утверджував кожну окрему людину як найвищу цінність буття й, відповідно, фіксував ті тяжкі втрати для всієї людської спільноти, а далі й для Всесвіту, які спричиняються поруйнуванням хоча б однієї душі»
У записній книжці №11 Григір Тютюнник занотував: «Пісня - це коли душа сповідається» [3. c.65]. Направду, у словесних полотнах письменника ми ніби цю сповідь і відчуваємо. У багатьох статтях, присвячених митцю, що з'явилися останнім часом, ішлося про вплив на нього творчості В. Стефаника, Г.Косинки, М. Коцюбинського та народної пісні. Тютюнникова проза своїм корінням сягає фольклору, бо кожен твір до читача лунає піснею. Обов'язково в них хтось співає чи мугикає собі під ніс пісню, чи виводять хором, чи виграє на сопілці.
У новелі «Крайнебо (Прослідок)» герой твору розповідає: «Йти мені далеко. Одначе не біда. Зате набачуся й начуюся…
Чутиму пісні, бо сьогодні неділя, то вже ж хтось заспіває, хоч сам, хоч гуртом» [27, с.171].
Дядько Никін з однойменної новели «…у настрої… завжди наспівує те, про що думає» [27, с.114]; гуде пісні без слів сторож дядько Сашко у новелі «Іван Срібний» [27, с.147]; мугикають пісню Палажка й Антін напередодні опоросу свині - на неї вони покладають великі надії з новели «Обмарило»: «Антін… присів до столу і заходився обмацувати каганець… викрутив навіщось гніт, а тоді знову його вкрутив, мугикаючи при цьому якоїсь веселої пісні» [27, с.201]. Співає із закритим ротом свекор Меланії, коли у сина-каліки з'явилася дружина: «Свекор аж помолодшав, усе собі пісні мугикає та дратвою витьохкує»[27, с. 338], і сам герой повісті «Облога», вирушаючи у далеку дорогу: «То повеселішав, підкинув вище на плечі полотняну торбу-котомку, яку сам-таки зладнав, і навіть пісні замугикав, пахкаючи підошвами по теплій пилюзі:
чобітками стук, стук… » [27, с. 373].
У новелі «Гвинт» мугикає пісню Кіндрат, майструючи в хлівчику з гвинта пристосування для биття олії: «… пахла суха дубова стружка, … чути було, як господар вряди-годи мугиче пісні або гомонить сам до себе». Коли приходив сусід Онисько, « …чоловіки співали вдвох, виводячи чогось старовинного, що неодмінно будить у похилих селян рясні спогади про роменські рушники в кутку на образах, завзяту різдвяну бійку посеред річки, дівочі сорочки…» [27, с. 226].
Григір Тютюнник у своїх творах виводить також образи і тварин, і вітру, що співають, і свист, що супроводжує героїв новел. Вони допомагають глибше зрозуміти твір, його роль для створення образу.
Сергій Чабан з новели «Азарт» насвистує: «Гарно, тонко і правильно веде пісню про Байду. Він і співає добре, але нечасто і, співаючи, плаче» [27, с. 279]. «І всяк свою пісню виводить у дверях Куреневих та дірках: чорний вітер, опівнічний, стогне по-совиному; блакитний, досвітній, зітхає спросоння; прозорий, полуденний, весело свиськає, а зелений, вечоровий, тихо воркоче, бо хочеться йому спати», - читаємо у новелі «Степова казка (Забутий курінь)» [27, с. 803]. Навіть «наїдений Їжак… пісень співає веселих», теж знаходимо у «Степовій казці (Небезпечний приятель)» [27, с. 309].
На думку дядька Тихона, героя новели «Комета», пісня «Чорна хмара наступає - сестра з братом розмовляє», яку вигравав на сопілці Юхим, «накликала» біду. Юхимова наречена втопилася: «Пішла якось Тетяна до річки прати, підсковзнулась, упала в ополонку» [27, с. 187].
Отже, пісні, які мугичуть про себе, насвистують, награють герої творів Григора Тютюнника відбивають настрій, час, коли відбуваються дії, відіграють значну роль у його прозі. Вони несуть неабияке навантаження, поглиблюючи зміст епізоду чи й усього твору.
2.2 Роль, образ, характеристика пісень у прозі Григора Тютюнника
Твори письменника насичені суспільно-побутовими піснями, які співають за столом: весільні, жартівливі, поминальні. Вони відбивають настрій гостей, їхні взаємини, характери окремих із них. Наприклад, у новелі «Поминали Маркіяна» Григір Тютюнник показав образ людини , що втратила своє «я». Маркіян - це бездумний виконавець чужої волі. Він любив порядок: «Порядок треба знать!» [27, с. 230], - говорив, незалежно від того, який він і до чого. І навіть у смертну годину тішився спомином про минулі тридцяті роки. Згадував про зліт передовиків у Полтаві, як там гарно було: «Духова музика... Оплески... Патефони, їжа - яка хочеш... Порядок, порядок...» [27, с. 240]. Але про те, що це були бутафорські спектаклі він не розумів. Особливу роль відіграє пісня у цій новелі . За її допомогою Григір Михайлович майстерно показує, яке місце в серцях односельців посідав покійний Маркіян - його ніхто не любив і не поважав: на поминках «… старші жінки та чоловіки, котрі свого часу співали на криласі, збилися в гурточок, щоб затишніше було, заспівали «Вэчную память»… [27, с. 233], по першій чарці поминальники розмовляли тихо і співали «божественних»: «Упокой, спасє», «Плачу і ридаю» і з особливим почуттям - «Со духі праведнимі скончавшуся», тільки тому, що так годиться. Та згодом за померлого забувають і поминки перетворюються на бенкет, поминальники поступово переходять до хутірських пісень, жартівливих, а потім співають уже й:
На зауваження декого з цієї компанії дружина покійного Маркіяна - Стеха відповіла: «Хай співають люди, як вже потягло» [27, с.236], і люди заспівали:
Потім поминальники співали й вигопкували про «Гандзю-цяцю, Гандзю-птицю, Гандзю - гарну молодицю» [там само]. Отже, ці пісні дуже влучно розкривають образ Маркіяна, характер стосунків його з родиною, односельцями.
Визначну роль відіграє пісня і в новелі «Оддавали Катрю». Цей твір розкриває тему міграції сільської молоді до міста в пошуках, так званого кращого, легшого життя. Восени з Донбасу приїздить молодша донька хутірського крамаря Степана Безверхого, щоб сповістити про своє одруження. Родина починає готуватися до весілля. В центрі твору - доля Катрі, її родини. Автор підіймає низку проблем, актуальних і в наш час: переживання напередодні весілля, дотримання весільних звичаїв, обрядів, вимальовує характери, поведінку своїх героїв. Донька залишає вдома старіючих батьків, село руйнується, відживають віковічні традиції народу. Оповідь у новелі ведеться непоспішливо, з детальними побутовими подробицями.
Читаємо опис Катриного весілля, той момент, коли гості починають співати. Навіть наречений забуває про свій стан непевності і тривоги. А під час ритуалу давньої української пісні «Катря теж пристала до пісні ...взяла раптом першим, дзвінким і чистим, як бурунець на дні криниці, голосом:
Та візьми ж мене на зимоньку…[27, с.91].
Пісня «ущент налита смутком» [там само], через неї дівчина прощається зі своїм дівуванням. Про її стосунки з нареченим Павлом автор говорить дуже скупо, але за допомогою народної пісні натякає на те, що стосунки між молодими не ідеальні. Можливо тому, замислюючись над своїм подружнім майбутнім, Катря і заводить цю не веселу весільну пісню. Гостей вона проймає, викликає спогади, зворушує їхні душі. Від неї «…у жінок бриніли сльози на віях, а чоловіки хмурилися, сумнішали очима й прохмелялися… Здавалося, не десятки співало ту пісню, а одна многоголоса душа… Вони то були - не вони [там само]. Селяни в пісні мовби перероджуються, повертають дійсне своє єство. Навіть вчорашні «вороги» «…сьогодні вони плечима до пліч сиділи за столами й співали пісню»[там само], а потім танцювали. А після танцю і гості з бундючних стали людяніші, навіть молодий сміявся «не скупо й зверхньо, а по-людськи…» [27, с. 96 ]. У пісні і танці селяни стають красиві, вільні, щирі.
Контрастом до пісні нареченої звучить з легкою іронією пісня Мишка-бубніста, «ніби кепкуючи, скривив набік великий рот і вимовляв у такт музиці:
Їх,іх, і-хи-хи-х» - залилися сміхом мідні брязкала на бубні і враз умовкли.
У творах Григора Тютюнника «Поминали Маркіяна» і «Оддавали Катрю» змальовані різко протилежні події: похорон і весілля. Але на похороні зазвучала весела пісня, а на весіллі - сумна. Цей факт не свідчить про незнання автором родинно-побутової обрядовості. Пісні, що виконували на поминках Маркіяна, відбили характери перснажів, настрій гостей, стосунки з родичами, односельцями. Журна пісня Катрі допомогла розкрити провідну тему новели - маргінальність мешканців села. Молода, відірвавшись від села, ще не приросла в місті; вона сумує за чистотою, первісністю буття, якого вже не буде. Той, кого Григір Тютюнник зображує, правдивий кожним своїм жестом, найкоротшою реплікою, поглядом, виразом обличчя, психологічною деталлю. Олесь Гончар назвав Тютюнника «живописцем правди», «суворим реалістом» [3, с.92].
Частівка, яку співає Маруся, дружина дядька Микити («М'який»), свідчить про її гарний настрій. Цю ж функцію виконують і куплет із пісні про крейсер «Варяг» чи рядки з пісень «співаних у походах» [27, с. 253], що їх наспівує Свирид у новелі «Бовкун». Оляна, «оживши» після розлучення з Устимом, «почала запинатись високо, як і раніш, сміялася, співала, коли заводили пісні, йдучи з буряків...» 27, с. 276].
У повісті «Облога» якась жінка у яру після того, як літак скинув бомби десь неподалік, співає «як не пошепки» дитині про котика, що спіймав мишку і вкинув у колиску... Я цю пісню одразу впізнав, бо її ще тато мені співав і бабуся» [27, с.322].Митець показав, що навіть і в таких тяжких ситуаціях люди співають.
Народна пісня «накладається» на зміст новели «Тайна вечеря». Героя запрошують до столу, за яким «тайно» вечеряє старий дід з молодицею. Шість рядків народної пісні, що їх проспівав разом з дідом наш герой, а також репліки діда й Христі допомагають домислити взаємини цієї пари:
Що г-мій милий даліко-о-о…» [27, с. 44].
Трагедія і намагання двадцятичотирилітньої незаміжньої Палажечки бути молодшою в новелі «Печена картопля» підкреслюється словами про те, що вона ходила в сільбуд: «..співала з молодшими дівчатами тих пісень, що й вони, переучувалася танцювати по-їхньому, а не так, як уміла» [27, с. 48].
Подібну ситуацію Григір Михайлович змальовує й у новелі «Нюра», де Ілько, наречений Мані, починає співати пісню: «Співав непогано, випускаючи з округленого, як у рибини, червоногубого рота густі «а-а-а» та «у-у-у» , але Нюри всі до одного потягли впоперек, тому пісню довелось облишити»
[27, с. 159]. Цим штрихом письменник ніби готує читача до розладу між Манею та Ільком, про який ми дізнаємося через кілька абзаців. Вони розлучилися.
У новелі «Син приїхав» автор показав, що пісня передає сутність героя: «У хаті заспівали гуртової «Ой ти, Галю», і Павло, одгвинчуючи акумулятор, теж підмугикнув:
«Снувалася і завмирала під стріхою старовинна пісня про двох лебедиків-молодців у сму
Пісня у творах Григора Тютюнника: до проблеми її художньо-змістової ролі курсовая работа. Литература.
Реферат На Тему Котлы
Эссе Роль Руководителя В Деятельности Организации
Курсовая Работа На Тему Лисп-Реализация Алгоритма Кодирования Информации Rsa
Курсовая Работа Картинки Приколы
Пример Сочинения На Лингвистическую Тему
Реферат На Тему Вакуумная Перегонка Мазута. Технологическая Схема Типовой Установки Авт, Получаемые Продукты И Их Применение
Курсовая работа по теме Преступление и наказание по 'Русской Правде'
Социальная стратификация
Реферат: Местное самоуправление 4
Реферат по теме Персия при Камбисе. Покорение Египта
Доклад по теме Осина - лекарь
Домашнее Сочинение Тест
Дипломная работа: Совершенствование управления финансовыми ресурсами предприятия
Реферат: Содержание и приемы коррекции недостатков устной и письменной речи у учащихся начальных классов
Контрольная Работа На Тему Финансовые Риски
Курсовая работа по теме Твердотельный жесткий диск
Сайт Фипи Итоговое Сочинение 2022 2022
Курсовая Работа На Тему Учет Готовой Продукции И Ее Реализации
Реферат: Внутрішня динаміка художніх структур Василя Стефаника
Реферат по теме Николай Николаевич Миклухо-Маклай
Использование систем видеонаблюдения в раскрытии и расследовании преступлений - Государство и право реферат
Мировоззренческие проблемы развития журналистики в современной России - Журналистика, издательское дело и СМИ курсовая работа
Направления совершенствования деятельности по утверждению патриотического и гражданского сознания на уровне муниципального образования - Государство и право дипломная работа


Report Page