Підсудність у цивільному судочинстві - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Підсудність у цивільному судочинстві

Забезпечення права на судовий захист як ознака правової держави. Сутність цивільного правосуддя, суди першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Правила та види підсудності. Характеристика видів територіальної підсудності, наслідки порушення її правил.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1. поняття підсудності у цивільному судочинстві
3. Поняття та види територіальної підсудності
3.1 Характеристика видів територіальної підсудності
3.2 Наслідки порушення правил підсудності
Актуальність вибраної теми. Чітке регулювання повноважень різних судових та інших органів нашої держави про вирішення спорів про право, іншими словами - підвідомчості та підсудності цивільних справ, має важливе значення в зміцненні законності та втіленню принципів об'єктивності в цивільному процесі.
Розгляд справ, віднесених до компетенції судових органів, здійснюється судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами. Кожний з судових органів у відповідності з діючим законодавством призваний виконувати функції, пов'язані зі здійсненням правосуддя.
Правосуддя полягає у діяльності судів по розгляду в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, а також конституційних справ і законному, обґрунтованому, справедливому вирішені.
Відповідно до Конституції України судова система побудована за принципом територіальності - вона пристосована до адміністративно-територіального устрою. Юрисдикція кожного суду судової системи поширюється на відповідну адміністративну територію.
Уся судова система поділяється на чотири судові ланки. Кожна судова ланка має однакову предметну підсудність по вирішенню судових справ у межах адміністративної території.
Суди різних ланок виконують різні функції, пов'язані з вирішенням судових справ у різних стадіях їх розгляду, і залежно від функцій є судами різних інстанцій: першої (місцеві суди), другої (апеляційні суди), третьої (Касаційний суд України), четвертої (Верховний суд України).
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України.
Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називається підсудністю.
Основна мета даної роботи - вивчення цього інституту цивільного процесуального права.
Останнім часом суттєво збільшилася кількість цивільно-правових справ в судах загальної юрисдикції.
Тому вивчення питання про підсудність є актуальним і своєчасним завданням., особливо в контексті реалізації норм нового Закону України «Про судоустрій та статус суддів», прийнятого в липні 2010 р.
Правову основу роботи складають норми Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України.
В роботі використані матеріали навчальної літератури таких вчених - представників науки цивільного-процесуального права як С. Васильєв, А. Зейкан, Т. Кілічава, В. Кройтора, В, Молдован ,інші вчені.
Робота складається в вступу, трьохосновних розділів, в яких розкривається поняття підсудності, висновків та списку використаної літератури.
1. Поняття підсудності у цивільному судочинстві
Забезпечення права на судовий захист є ознакою правової держави, виявом чіткого розмежування функцій між гілками державної влади, встановленням системи отримань і противаг. Цим самим підтверджується прихильність України до визнання міжнародних норм про права людини і громадянина, які закріплені в Конституції України [1,с.3], а перед цим викладених у Загальній декларації прав людини (ст. 10 Декларації) [3,с. 34], Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 14 Пакту) [4, с.78]. Суд, судова влада виникли й існують у суспільстві як об'єктивно необхідні для його нормального функціонування і розвитку інститути. Європейський і світовий досвід свідчать, що у демократичній правовій державі роль і значення цих інститутів зростають, адже їх основним завданням є утвердження панування права. Юридична наука вже визначила своє ставлення до змісту й обсягу такої категорії як «судова влада», при цьому прийнято аксіоматичне ставлення вчених до існування постулату: «Єдиною формою реалізації судової влади в правовій державі є правосуддя».- стверджує відомий український правознавець А. Селіванов [17,с. 12].
Юридичні інституції, якими є суди, своєю діяльністю сприяють подоланню суперечностей законним шляхом, стабілізують ситуації, породжують достатньо визначені правові, соціальні та економічні наслідки і, що важливо, гарантують прийняте рішення авторитетом і силою держави або міжнародного співтовариства. Тут можуть застосовуватися і примусові заходи, якщо інші шляхи вирішення або запобігання порушенням закону виявилися безрезультатними. Специфічна влада судового рішення, яке є обов'язковим до виконання, - ефективний засіб досягнення соціальної справедливості та злагоди, інструментом мирного і справедливого вирішення правових спорів і подолання різних суперечностей. Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади - однієї з гілок державної влади, - віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям [18,с. 40].
Право на судовий захист гарантується як кожному громадянину і юридичній особі України, так і іноземцю, особі без громадянства, іноземній юридичній фірмі, які користуються ним нарівні з громадянами та юридичними особами України. Це положення є відтворенням ст. 26 Конституції України [1,с. 14]. Отже, кожний вправі звертатися до суду і будь-які угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними. Лише деякі цивільно-правові спори між громадянами, деякі господарські спори, а також спори між підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами підприємницької діяльності, підвідомчі господарським судам, можуть бути передані на підставі їх угоди на розгляд третейських судів, які не є судами, що входять до системи судів загальної юрисдикції. Але це не є угодою про відмову у зверненні за захистом до суду.
Процесуальне законодавство покладає на суд обов'язок всебічно повно та об'єктивно розглянути обставини справи і постановити в ній судове рішення у відповідності з нормами матеріального і процесуального закону. Для забезпечення цього положення Закон "Про судоустрій та статус суддів" [5] передбачає функціонування судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій.
Суд першої інстанції розглядає і вирішує підсудні йому кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи, досліджуючи безпосередньо докази і приймаючи рішення по суті.
Суд апеляційної інстанції за скаргами осіб, які беруть участь у судочинстві, або поданням прокурора за вказаними у законодавстві підставами перевіряє законність і обґрунтованість постановленого судом першої інстанції судового рішення, яке не набрало законної сили. Він вправі провести повторний розгляд доказів у справі і, якщо визнає постановлене рішення незаконним або необґрунтованим, вправі скасувати його чи змінити або постановити нове рішення.
Правила про підсудність судових справ, про які йдеться у ч. 1 та 5 ст. 22 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлені процесуальним законодавством з урахуванням сукупності юридичних ознак судової справи [5,с. 17].На підставі цих ознак процесуальним законодавством визначено суд, який вправі і зобов'язаний розглянути справу і вирішити її по суті: місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом. Завдяки правилам про підсудність насамперед реалізується передбачене ст. 7 Загальної декларації прав людини право на розгляд і вирішення її справи компетентним судом. "Крім цього, забезпечується функціонування всієї судової системи і гарантується швидкий та повний розгляд справи, здійснення засади рівності всіх громадян перед законом і судом" [12,с. 200]. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в тому суді, якому вона підсудна. Передача справи на розгляд іншому суду допускається у виняткових випадках, коли це необхідно для забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи. Ці випадки визначені у законодавстві (ЦПК, ГПК, КПК), наприклад, коли неможливо замінити відведеного суддю іншим суддею цього суду або забезпечити повторний розгляд справи тим самим судом у іншому складі суддів після скасування судового рішення тощо. Питання про зміну підсудності справи вирішується судом у відповідності з вимогами процесуального законодавства.
У розгляді справи в суді будь-якої інстанції мають право брати участь позивач, відповідач, інші особи, правовідносини яких вирішуються судом. Процесуальне законодавство передбачає порядок участі у розгляді справи таких осіб. Вони заздалегідь повідомляються про час розгляду справи в суді. Неповідомлення їх про час розгляду справи унеможливлює судовий розгляд.
Під час розгляду цивільних справ сторони також можуть бути позбавлені участі у судовому засіданні тільки за порушення порядку у судовому засіданні або непідкорення розпорядженням головуючого під час розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК, ст. 3 ЦПК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У випадках, встановлених законом, згідно з ч. 2 ст. 3 ЦПК до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси [2,с. 3]. Згідно до ст. 17 Закону України « Про судоустрій та статус суддів» система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України (будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. 2. Систему судів загальної юрисдикції складають:
Тому у разі пред'явлення позову (подання заяви) необхідно визначити, в який суд позивач або заявник мають звернутися. Це питання вирішує інститут підсудності цивільних справ. Підсудність - "це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення цивільних справ, які належать до їх юрисдикції" [15,с. 12]. На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій самій сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких належить до компетенції певного суду. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у загальному (цивільному) суді, до підсудності якого вона віднесена нормами цивільного процесуального закону.
Отже, можна зробити висновок, що правила підсудності у своїй сукупності складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної цивільної справи. Питання про підсудність виникає перед суддею після позитивного вирішення ним питання про підвідомчість справи. Вирішуючи питання про відкриття провадження, суддя повинен визначити, який саме суд повинен розглядати цю справу.
Правила про підсудність судових справ, про які йдеться у ч. 1 та 5 ст. 22 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлені процесуальним законодавством з урахуванням сукупності юридичних ознак судової справи.
Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.
Підсудність - "це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення цивільних справ, які належать до їх юрисдикції
Підвідомчі суду цивільні справи розглядаються у порядку і цивільного судочинства районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами, апеляційними судами областей, апеляційними судами міст Києва та Севастополя. Усі вони становлять систему загальних судів загальної юрисдикції, складають місцеві суди та апеляційні суди України, реалізують судову владу, здійснюють правосуддя у цивільних справах, але мають різну, встановлену законом компетенцію у розгляді і вирішенні справ. Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називається підсудністю, правила якої визначені ст.ст. 107-117 ЦПК України [11,с. 74].
Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. У зв'язку з цим підсудність поділяється на функціональну (функціональна компетенція), родову (предметна, об'єктивна компетенція), територіальну (особиста, суб'єктивна компетенція) [20,с. 482].
Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. За цією підсудністю районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, що виконують функцію розгляду і вирішення по суті усіх справ, підвідомчих цивільному судочинству, також переглядають свої рішення та ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК України).
У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. Найвищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України. Ці суди є третьою ланкою в системі судів загальної юрисдикції. У Вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати по розгляду окремих категорій справ по певній спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої судової юрисдикції. Склад судових палат вищого спеціалізованого суду формується за уявленням голови суду президією вищого спеціалізованого суду.
Одним із нововведень Закону є створення нового вищого суду у системі судів загальної юрисдикції - Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Новий спеціалізований суд буде найвищою касаційною інстанцією у цивільних та кримінальних справах, і на нього буде покладено більшість існуючих повноважень палат Верховного Суду з цивільних і кримінальних справ і його військовій колегії. Іншими словами, новий спеціалізований суд стане касаційним судом найвищої інстанції для переважної більшості цивільних і кримінальних справ [6]. Вищий спеціалізований суд розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, веде і аналізує судову статистику, вивчає і узагальнює судову практику; надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України і законів в судовій практиці на основі її узагальнення і аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення по питаннях застосування законодавства по дозволу справ відповідної судової юрисдикції і ін. [9,с.182].
Верховний Суд України є найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечується однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює наступні повноваження:
1) розглядає в касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесеним до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації всі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках передбачених законом, розглядає інші справи;
2) дає судам роз'яснення по питаннях застосування законодавства на основі узагальнення судової практики і аналізу судової статистики; і у разі потреби визнає недіючими роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду [3].
Призначення родової підсудності полягає в тому, щоб "розподілити всю сукупність цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками судової системи, тобто родова підсудність розмежовує судову компетенцію по вертикалі" [7,с.182]. Визначити родову підсудність - означає встановити, суд якої з ланок судової системи (місцевий суд, вищий спеціалізований суд, Верховний Суд тощо) повинен вирішувати як суд першої інстанції певну цивільну справу.
Законодавець дещо по-новому підходить до вирішення питання родової підсудності. Як окремий вид підсудності у ЦПК України родова підсудність не визначається. Тобто законодавець відмовився від родової підсудності як такої, що суперечить самій суті та призначенню окремих ланок судової системи у цивільному судочинстві згідно з ЦПК. Так, підсудність не може визначатися навіть у зв'язку зі специфікою предмета конкретної справи, як це було раніше щодо таких вищих ланок судової системи, які розглядали б такі справи у першій інстанції як апеляційні суди, Верховний Суд. "Це пов'язано з тим, що суди другої та третьої ланок судової системи - це спеціально створені суди з визначеною компетенцією, які не розглядають цивільні справи по суті, а переглядають судові рішення за результатами розгляду справи, які виносяться судами першої інстанції, тобто є низовою судовою ланкою" [13,с.82].
Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок судової системи щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спору) або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин. Таке розмежування компетенції судових органів зумовлюється міркуваннями публічно-правового характеру щодо найкращої організації судової влади - створити для осіб, які потребують судового захисту, найбільш сприятливі умови для участі у судочинстві, для залучення всіх заінтересованих осіб і доказів у справі. За загальними правилами родової підсудності всі цивільні справи, які підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст. 107 ЦПК України) [10,с.179].
У справах про дострокове припинення повноважень народного депутата встановлена підсудність Київському міському суду (ст. 4 Закону України "Про статус народного депутата" від 17 листопада 1992 р.).
У свою чергу, розгляд справ, що належать до цивільної юрисдикції, суди розглядають у порядку позовного, наказного та окремого провадження, що виключає допустимість розгляду таких справ вищою судовою ланкою як судом першої інстанції, яка в будь-якому випадку буде виступати вищою інстанцією (апеляційною чи касаційною) з приводу перегляду судового рішення суду першої інстанції, для чого вона і створена.
Тому сьогодні скасовано апеляційну палату у цивільних справах Апеляційного суду України, яка розглядала окремі цивільні справи як суд першої інстанції, а основне правило про так звану родову підсудність, яке міститься у статті 107 ЦПК України, сьогодні визначає підсудність не щодо окремих цивільних справ між окремими ланками судової системи, а підсудність всіх цивільних справ конкретній судовій ланці судової системи України і зазначає, що всі справи, які підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (тобто місцевими судами). Таким судам згідно зі ст. 15 ЦПК підсудні справи:
1) про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, в яких хоча б однією стороною є громадянин;
2) справи окремого провадження (ст. 234 ЦПК);
3) справи наказного провадження (ст. 96 ЦПК);
4) справи за участю іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних підприємств і організацій тощо [2,с. 91].
У статті 108 ЦПК встановлено, що підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначаються ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін. Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності.
У ЦПК 1963 р. зазначалося, що ті справи, де однією стороною у спорі є місцевий суд, розглядає відповідний апеляційний суд (Автономної Республіки Крим, області і прирівняні до них суди). Однак це правило не встановлювалося для тих випадків, коли однією стороною у спорі виступав сам апеляційний суд, а лише говорилося про те, що підсудність у першій інстанції у такій справі визначає Верховний Суд України, який повинен визначити інший апеляційний суд. У статті 108 ЦПК України 2005 р. це питання вирішено по-новому. Суд вищої інстанції (це може бути як суд апеляційної, так і касаційної) обов'язково виносить процесуальну ухвалу, якою визначає підсудність цивільних справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя цього суду [19,с.39]. Однак ця стаття не передбачає, хто повинен звертатися до суду вищої інстанції для того, щоб визначити підсудність. На думку вчених, це повинен робити позивач.
Визначаючи підсудність справи, суддя суду вищої інстанції не має права вирішувати інші процесуальні питання, зокрема про відмову у відкритті провадження, про залишення заяви без розгляду або без руху.
Також ст. 108 ЦПК вирішує питання про те, як бути, якщо однією зі сторін у цивільній справі є Верховний Суд України або суддя цього суду. Оскільки цей суд є найвищою судовою інстанцією в Україні, то вирішити питання про підсудність такої цивільної справді користуючись процедурою, передбаченою у ч. 1 цієї статті, неможливо (немає вищого суб'єкта в системі судів загальної юрисдикції, який міг би винести таку ухвалу).
Тому законодавець визначає підсудність за загальними правилами підсудності - пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача - юридичної особи.
Отже, визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. Підсудність поділяється на функціональну (функціональна компетенція), родову (предметна, об'єктивна компетенція), територіальну (особиста, суб'єктивна компетенція).
Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій.
Призначення родової підсудності полягає в тому, щоб "розподілити всю сукупність цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками судової системи, тобто родова підсудність розмежовує судову компетенцію по вертикалі".
правосуддя цивільний підсудність територіальний
3. Поняття та види територіальної підсудності
3.1 Характеристика видів територіальної підсудності
Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається особистою або суб'єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції [14,с. 64]. Територіальна підсудність має декілька видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв'язком справ.
Загальна підсудність визначається компетенцією суду по Розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є фізична особа, то позови пред'являються до суду за місцем її проживання. Позови до юридичних осіб (підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності) пред'являються за їх місцезнаходженням. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності. Пред'явлення позову за місцем проживання відповідача "створює сприятливі умови для захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред'явленням позову він поставлений у скрутніше становище за позивача" [12,с.204]. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дисциплінує його, стримуючи від пред'явлення безпідставних позовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відповідача і зазнає невиправних матеріальних збитків.
Місце проживання відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК України, також він може порушити перед судом питання про розшук відповідача [2,с.82]. Якщо місце фактичного перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи невідоме, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача і покласти виконання такої ухвали на органи внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК України).
"Альтернативною називається підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу" [11,с.19]. Позов може бути пред'явлений до одного із судів, визначених законом. Оскільки право вибору належить позивачеві, то ця підсудність названа ст. 110 ЦПК України підсудністю за вибором позивача. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе життєве значення для громадян. Визначена вона ст. 110 ЦПК України для позовів про стягнення коштів на утримання (аліменти) і про встановлення батьківства, позовів робітників і службовців, що випливають з трудових правовідносин, які можуть подаватися як за місцем проживання відповідача, так і за місцем проживання позивача.
Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, можуть пред'являтися за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди. Але позови осіб, за якими стягуються періодичні платежі, про зміну їх розмірів і строків, у тому числі і позови платників аліментів до стягувачів про їх зниження, пред'являються за загальною підсудністю.
За місцем проживання позивача або місцем знаходження відповідача можуть пред'являтися позови про поновлення соціальних, пенсійних та житлових прав, повернення майна або його вартості, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду [8,с. 54].
Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'явити також за місцем заподіяння шкоди. "Альтернативна підсудність встановлена для позовів, що випливають з діяльності філії або представництва юридичної особи, які можуть бути пред'явлені за місцем їх знаходження" [15,с. 73].
Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відповідним місцем постійного проживання чи постійного заняття (роботи) відповідача.
Якщо відповідач не має в Україні місця проживання, то позови можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Місце знаходження майна відповідача та останнє відоме місце його проживання чи заняття мають бути в кожному випадку достовірно встановлені [11,с.92]. Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача. Також у випадках, якщо з ним перебувають неповнолітні діти або для нього через стан здоров'я чи з інших поважних причин виїзд за місцем проживання відповідача буде утрудненим. За взаємним бажанням подружжя справа може бути розглянута за місцем проживання одного з них.
Альтернативна підсудність передбачена також для позовів, що випливають з договорів, де зазначено місце виконання, або виконати які через їхні особливості можна тільки в певному місці. Такі позови можуть бути пред'явлені також за місцем виконання цих договорів. Договірна підсудність встановлюється за угодою сторін, вона ще називається добровільною. Сторонам надається право встановлювати тільки договірну територіальну підсудність (ст. 112 ЦПК України), але не родову, а також не дозволяється змінювати виключну підсудність [10,с.102].
До правила про договірну підсудність включається і правило з ч. 2 ст. 110 ЦПК про підсудність за вибором позивача, за якою подружжю надається право за їх бажанням пред'явити позов про розірвання шлюбу за місцем проживання будь-кого з них. Договірна підсудність може бути встановлена щодо конкретних позовів, їх групи, що можуть виникнути з існуючих між сторонами цивільних правовідносин. Критеріями, які беруться за основу при визначенні підсудності (компетентного суду), можуть бути: місцезнаходження спірного майна, місце заподіяння шкоди, місце проживання чи роботи однієї зі сторін тощо. Угода сторін про підсудність може бути укладена у формі окремого письмового договору або включена до змісту конкретного цивільного договору: поставки, купівлі-продажу тощо. Така домовленість щодо встановлення договірної підсудності може бути здійснена як до, так і після виникнення спору [20,с.482].
Встановлена договірна підсудність є обов'язковою для сторін, але вони можуть відмовитися від одержаних ними переваг у підсудності.
Договірна підсудність може бути встановлена щодо конкретних позовів, їх групи, що можуть виникнути з існуючих між сторонами цивільних правовідносин. Угода сторін про підсудність може бути викладена у формі окремого письмового договору або включена до змісту конкретного цивільного договору: поставки, купівлі-продажу тощо.
"Встановлена цивільна підсудність є обов'язковою для сторін, але вони можуть, відмовитися від одержаних ними переваг у підсудності"[16,с.60].
Сторона договору про підсудність може оспорювати його законність і обґрунтованість. Суд, встановивши, що такий договір порушує інтереси сторін або інших осіб, має п
Підсудність у цивільному судочинстві курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Задача по травматологии с решением. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа по теме Энергосбережение в народном хозяйстве
Контрольная работа по теме Всемирная торговая организация, ее структура и функции
Доклад: Фантастический роман о дьяволе
Mayonnaise Jar And 2 Beers Эссе
Реферат На Тему Горы
Курсовая работа по теме Универсально-заточный станок
Реферат: Printing Essay Research Paper PrintingThe printing industry
Хемингуэй Собрание Сочинений Fb2 Скачать
Сочинение Воспоминание Из Детства 4 Класс
Дипломная работа: Политическая полиция и охрана государственного порядка в период правления Александра III
Сочинение Про Праздник 8 Марта
Курсовая работа по теме Влияние профессиональной принадлежности родителей-учителей на особенности личности ребенка
Отчет По Преддипломной Практике Бгуфк
Курсовая Работа На Тему Валютні Ризики: Методи Аналізу І Управління
Семья Как Малая Социальная Группа Эссе
Курсовая работа по теме Разработка релейной защиты участка сети
Алгебре 10 11 Контрольные Работы
Партия Роста Реферат
Курсовая работа по теме Негативные проявления личности дошкольника
Бразилия – экономический гигант Латинской Америки - География и экономическая география курсовая работа
Факсимильная и электронная цифровая подпись - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа
Аттестация руководителей и специалистов на предприятиях Республики Беларусь - Государство и право реферат