Підстави для законодавчого захисту права на життя людини від моменту зачаття і до природної смерті

В Україні за останні роки реєструється від’ємний показник природного приросту населення.  Водночас проблемою нації є аборти. 

Велика кількість абортів свідчить про моральний занепад суспільства. 

Аборт підриває основи не лише держави, а передусім основи сім’ї і моральний стан кожної окремої людини. Його наслідки несприятливі для всіх:

• для жінок: велика ймовірність як фізичних так і  психічних травм чи втрата здатності народжувати дітей у майбутньому;
• для майбутнього покоління:  кількість мертвонароджених дітей і передчасних пологів у жінок, що зробили аборт, збільшується, зростає число дітей з різними фізичними вадами;
• для сім’ї:  психічне здоров’я жінки надломлюється, моральна єдність подружжя послаблюється,  сімейна гармонія порушується;
• для підлітків: невпорядкованість статевого життя;
• для держави: виникає демографічна проблема.

Женевська декларація від  1948 р. окреслює обов’язки лікарів у сфері охорони зачатої, але ще не народженої дитини. У ній вміщена Присяга лікаря, яка опирається на загальновідому клятву Гіппократа: «Якнайглибше шануватиму людське життя від хвилини його зачаття.»

Відповідно до Декларації  прав дитини 1959 р.,  

"дитина, внаслідок її  фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної  охорони і піклування, включаючи  належний правовий захист як до, так і після народження"

Аналогічне формулювання використовується і в Конвенції про права дитини 1989 р. (Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 789-XII (789-12) від 27.02.91) 

Незважаючи на тенденцію до зниження, рівень абортів в Україні залишається найбільш високим серед країн Європи і становить 21,1 на 1000 жінок фертильного віку; 45,8 — на 100 вагітностей, 84 — на 100 пологів. Серед причин материнської смертності, якої можна було б запобігти, аборти і пов'язані з ними ускладнення забирають життя майже кожної десятої жінки, що померла під час вагітності.

Наразі близько 1 млн. подружніх пар в Україні є безплідними, з них 868 тисяч – у зв’язку із безплідністю жінки. Причиною жіночої неплідності у 80 % випадків є аборт.

У більшості областей України число смертей перевищує кількість народжуваності майже утричі. За останніх 20 років населення України зменшилося на 7 млн. осіб (з 52 млн. до 45 млн.). Якщо така демографічна динаміка триватиме, то через кількадесят років народ України складатиметься переважно з іммігрантів – вихідців з Азії. 

Однією з основних причин таких невтішних демографічних тенденцій є легальність та легка доступність абортів.

Згідно з даними біології, життя людини починається з моменту злиття мембран статевих клітин її батьків. Вона є людиною – індивідуальною і неповторною – на кожному етапі внутрішньоутробного розвитку, вже маючи в зачатковій формі всі властивості дорослої особи. Тому не існує принципової різниці між вбивством ще не народженої та вбивством вже народженої людини.

Згідно з результатами ультразвукових досліджень та внутрішньоутробних оптичних зйомок, дитина, яку абортують, зазнає таких самих страждань, як і доросла людина, яку тортурами доводять до смерті. Окрім того, аборти мають згубні наслідки для психологічного і фізичного здоров’я всіх задіяних в них осіб (постабортний синдром у матерів, членів їхніх сімей та лікарів, які проводять аборти, втрата репродуктивної здатності, інфекції, смертність жінок під час і після абортів, синдром вцілілих від аборту в дітей, які народжені до чи після абортування їхніх братів і сестер…).

З позиції медичної етики аборт є оскверненням та спотворенням високого покликання лікаря, завдання якого – лікувати і рятувати життя людини, а не нищити його прямим втручанням.

З позиції філософської антропології людина є особою, тобто істотою, яка наділена розумом, почуттями та свобідною волею, істотою, що здатна свідомо здійснювати своє буття, “володіти собою” та визначати своє свобідне ставлення до себе та до всього іншого. Через те вона посідає незрівнянну гідність та недоторканні, непорушні права. Особа настільки радикально відрізняється від всього неособового буття, що неможливо, щоби щось стало особою, що не було нею від початку. Отже, якщо доросла актуалізована людина є особою, то вона є нею від початку, тобто – від зачаття, і вже від цього моменту їй притаманна специфічно особова гідність та недоторканні основні права – точно такі, які притаманні дорослій людині. Саме тому особа посідає недоторканне право на життя – від початку свого існування і до його природного (біологічного) закінчення.

Згідно з даними демографії чисельність наявного населення в Україні на   1 січня 2014 р. становила 45426,2 тис. осіб. Упродовж 2013 р. чисельність населення зменшилася на 126,8 тис. осіб, що в розрахунку на 1000  наявного населення становило 2,8 особи. 

Залишається суттєвим перевищення кількості померлих над кількістю живонароджених: на 100 померлих – 76 народжених. 

За останніх 20 років населення України зменшилося на 7 млн. осіб (з 52 млн. до 45 млн.). Якщо така демографічна динаміка триватиме, то через кількадесят років народ України складатиметься переважно з іммігрантів – вихідців з Азії.  І основною причиною таких невтішних демографічних тенденцій є легальні аборти.

З погляду історії: Якщо від моменту легалізації абортів Микитою Хрущовим у 1955 році і дотепер (кінець 2013 р.) число абортів в УРСР та в незалежній Україні сягало в середньому від 400 до 900 тисяч на рік, то за останні 50 років народ України втратив в середньому тридцять чотири мільйони своїх громадян, що більш як утричі перевищує число жертв голодомору, пам’ять про який Україна звершує особливо скорботно й врочисто.

З позиції економічної теорії та національної безпеки довготривалий та стабільний ріст економічних показників можливий лише там, де є додатній демографічний приріст: ріст виробництва і добробут залежать від народження дітей. Це майбутні молоді працівники, зміна на робочих місцях людей пенсійного віку, сплати в пенсійний фонд, соціальне забезпечення... Україна лише тоді зможе стати економічною потугою світового значення та невтралізувати геґемоністські впливи наддержав, коли відмовиться від легального вбивства дітей в лонах матерів. Інакше їй гарантований статус другорядної держави та економічна стагнація.

З погляду теорії права легальне проведення абортів є узаконеним запереченням права на життя – першого й засадничого з усіх основних й невідчужуваних прав людини; звуженням гарантованого Конституцією України “права кожної людини на життя” (див. стаття 27 Конституції України / стаття 28 Проєкту Конституції України). Тому аборт слід прирівняти до злочину людиновбивства – зі всіма наслідками у вигляді покарань, передбачених Кримінальним Кодексом, до якого слід внести відповідні зміни.

З погляду політичної теорії завданням держави є дбати про спільне добро своїх громадян та боротися зі злом, не зважаючи на ступінь його поширення. Якщо держава погоджується зі злом та легалізує його тому, що через його поширення неспроможна з ним боротися, то вона ототожнює себе з цим злом, стає на його бік і, відповідно, втрачає свій сенс буття державою, перетворюючись у злочинне формування.

З погляду культури цивілізація, у якій дозволено легальне та безкарне вбивство ненароджених дітей заради вирішення проблем вже народжених людей, стає “цивілізацією смерті”, де цей злочин стає елементом псевдокультури та перестає вражати. Тоді така “цивілізація смерті” починає ставити на “конвеєр смерті” все нові соціальні групи людей – хворих, старих, представників інших рас та національностей... 

З точки зору релігії людина отримує безсмертну душу в момент зачаття, тобто, від моменту зачаття в лоні матері росте і розвивається людська особа, знищення якої шляхом аборту рівнозначне смертельному гріху умисного вбивства вже народженої людини. Закон, який надає “право” одним відбирати життя в інших, скеровує громадян на порушення Божої заповіді: “Не вбивай!”. Держава, яка видає такий закон, позбавляє себе Божого благословення.

Повний проект закону можливо переглянути тут

Читати також:

*Відколи вбивство стало звичним?