Підбірка кінорадости

Щоб весна настала якнайшвидше, треба створити їй усі умови. Ми, наприклад, радимо дивитися теплі, красиві й життєствердні фільми. Що більше переглянете, залишившись удома, то швидше гулятимемо з кавою з улюблених кав’ярень вулицями міста. Балансуємо щоденну тривожну стрічку підбіркою кінорадости з п’яти фільмів.

“Королівство повного місяця” (2012) Веса Андерсона

Стрічка для тих, хто сумує за спекою або ж ностальгує за першим несміливим дитячим коханням. Як і будь-яке кіно режисера, ця історія здається казковою виставою у ляльковому театрі, яку втиснули у рамки екрану. Недарма Вес є тезкою відомого данського казкаря.

Це фільм про любов. Таку, яка буває лише у 12. Коли заради обраниці тікаєте з табору ночувати на морському березі у наметі і спльовуєте пісок після боязких цілунків. Герої стрічки говоряти про серйозне жартома, а дурниці – суворо. А ще ховаються від усього безглуздого світу (читати: соціально дистанціюються, ізолюються).

Зелений колір заспокоює та допомагає релаксації споглядання смарагдових пейзажів. “Королівство повного місяця” ідеально підходить, щоб дивитися на ліси та поля, залиті надвечірнім сонцем, поки наживо бачимо лише вазони.

“Кімната в Римі” (2010) Хуліо Медема

Героїні цього фільму, як ніхто, знають про ізоляцію. Нехай і лише на одну ніч. 

Ця стрічка – історія двох жінок, які щойно познайомилися, від їхнього дитинства і до спільної ночі у готельному римському номері. 

Медем бавиться зі світлом вуличних ліхтарів і першим сонячним промінням, будує зв’язок між репродукціями картин на стінах, змушує героїнь спільно приймати ванну, захлинаючись від щойно народженого кохання та кількости білого навколо. І в жодному разі не виходить назовні – там ніжність зникає. 

Це кіно про те, як залишитися наодинці. Передовсім, із самим собою та власними спогадами. А ще – з випадковою коханкою, яка може виявитися супутницею на подальше життя (а, може, й ні). 

“Що гнітить Гілберта Грейпа” (1993) Ласса Галлстрема

Цей фільм може стати своєрідною інструкцією, як жити у місті, де нічого не відбувається – саме так, як зараз у будь-якому населеному пункті України. 

Гілберту вистачає проблем. Він – найстарший син великої родини, яка нещодавно втратила батька і поступово втрачає матір, адже та віддаляється й лише заїдає своє горе. Герой намагається зрозуміти, де взяти гроші та як впоратися із психічнохворим братом і сестрами. І ще й мусить зрозуміти, що робити з раптовим коханням до дівчини, яка у місті лише тимчасово. 

Попри побутовість сюжету, стрічка наповнена теплим сонячним світлом. У ній багато повітря: як у безхмарному небі за вікном, так і в повітряних кульках у руках Гілберта. Хочеться бігти разом з героями через щойно зоране поле й не зупинятися шукати прості радощі у буденності.

“Вічне сяйво чистого розуму” (2004) Мішеля Гондрі

Якщо вам захочеться стерти спогади про тижні вдома з родиною, спершу подивіться цей фільм. Хоча, можливо, він викличе у вас внутрішню боротьбу підсвідомого й реального – так трапляється з головним героєм Джоелом у виконанні Джима Керрі. Стрічка підійте й  тим, хто прагне навчитися закохуватися щоразу в одну й ту ж людину й ніколи не зраджувати, ні собі, ані партнеру. 

Фільм сповнений холоду (це вже на випадок, якщо скучили за зимою): у діях Джоела в реальності,у  деяких вчинках його коханої Клементини, у поведінці співробітників служби “Лакуна”, які часом не помічають очевидного. А ще – в зимному світлі та  кількості льоду й снігу у кадрі, які тут є символом переживань героя.

“Вічне сяйво…” – фільм приглушених меланхолій, однак, спонукає до роздумів, від яких стає світло й тепло.  Повну рецензію на нього ви можете прочитати за посиланням.

“Три кольори: синій” (1993) Кшиштофа Кесьльовського 

У цьому фільмі багато розпачу, але він доводить – життя триває і серед безвиході та через якусь шпаринку все ж проб’ється сонячний промінчик чи мелодія, яку написав коханий.

Головна героїня Жулі в автокатастрофі втрачає чоловіка-музиканта та дочку, які були для неї координатами в житті. Депресію загострюють і нові факти з біографії чоловіка. Персонажка дізнається про його зради, проте  усвідомлює, що свою музику він все ж писав для неї і про неї. 

Фільм сповнений темними кольорами і, звісно ж,  синіми елементами. Така картинка хоч і навіює смуток, але мотивує разом з Жулі шукати нові маячки навколо, які  освітлюватимуть життя. 

Ми, як і ви, шалено скучили за походами в кіно. Та поки залишаємось вдома задля власної безпеки і безпеки найдорожчих, шукаємо весну, тепло і радості життя онлайн. Приємного перегляду!

#пусто_про_кіно