Ознаки судових доказів - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Ознаки судових доказів

Засади сучасного розуміння інституту доказів у цивільному судочинстві України. Правова природа, класифікація, процесуальна форма судових доказів, а також правила їх застосування. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників допитаних як свідків.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ І. Загальна характеристика судових доказів в цивільному процесі
1.1 Поняття та правова природа судових доказів
1.2 Засоби доказування як процесуальна форма доказів
2.2 Допустимість засобів доказування
2.3 Достовірність та достатність судових доказів
Розділ ІІІ. Класифікація судових доказів
У відповідності зі ст.124 Конституції України правосуддя здійснюється тільки судом, а чинним законодавством на суди покладається обов'язок в межах своєї компетенції, у встановлений законодавством термін, і правильно вирішувати справи, що виникають із цивільних, трудових, житлових, сімейних, адміністративно-правових та інших правовідносин. Завдання суду в широкому сенсі визначені у ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Відомості Верховної Ради (ВВР), 2010, № 41-42, № 43, № 44-45, ст2., де вказано, що суд, Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.. Відповідно до ст. 2 ГПК завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.
Важливим є положення ч.2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якого юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У свою чергу в постановах Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» N 9 від 01.11.96 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9, п.8 та «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина» N 7 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина» від 30.05.1997 №  7 , п.2 від 30.05.97 зазначено, що суди не вправі відмовляти особі в прийнятті заяви чи скарги лише на тій підставі, що його вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законодавством досудовому порядку. Такий стан свідчить не тільки про збільшення ролі суду в суспільному житті, а й про те, що з прийняттям Конституції збільшилася кількість справ, що розглядаються судами, істотно підвищилися вимоги і до якості розгляду справ, дотриманню при цьому прав громадян та юридичних осіб.
Діяльність суду зводиться до того, щоб у процесі розгляду і вирішення кожної справи досягти вірного знання про фактичні обставини, характерних для спірного правовідносини, і точно застосувати до встановлених юридичних фактів норму або ряд норм матеріального права, тобто надати судовим рішенням, як результатом процесу, захист існувавшим до процесу суб'єктивним правам, або відмовити в такому захисті, якщо встановлено відсутність суб'єктивного права.
Судова помилка суттєво порушує права та охоронювані законом інтереси громадян та інших суб'єктів права.
У підвищенні рівня здійснення правосуддя велику роль відіграє юридична наука. Однією з найважливіших складових частин юридичного пізнання є теорія судових доказів, бо тільки докази дають можливість встановити опосередкованим шляхом факти, недоступні для безпосереднього пізнання, тобто ті юридичні факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну і припинення правовідносин.
Розробка теорії судових доказів пов'язана зі значними труднощами, бо в ній тісно переплітаються проблеми чисто юридичного характеру з найскладнішими проблемами теорії пізнання, логіки, психології та інших наукових знань.
Інститут судових доказів, як один з основних інститутів цивільного процесуального права України привертає до себе увагу з багатьох причин.
По-перше, будучи невід'ємною частиною цивільного процесуального законодавства, інститут судових доказів відіграє найважливішу роль при вирішенні завдань, що стоять перед цивільним судочинством, до яких належить захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством. Даний інститут багато в чому визначає стан цивільно-правової практики.
Для ефективного дослідження судових доказів необхідно мати достатні знання про їх сутності, про їх відмінні ознаки і про особливості їх окремих видів.
Слід зауважити, що інститут судових доказів у цивільному процесі, що знову-таки підтверджує його значимість, завжди користувався інтересом. Даній темі приділялася чимала увага в науковій літературі, як радянських часів, так і пострадянського періоду, дана тема і надалі не загубить своєї значущості, доки існуватиме цивільне правосуддя і наука цивільного процесуального права.
Існує цілий ряд областей людської діяльності, де, як правило, необхідно пізнати події, які мали місце в минулому. Саме з такими об'єктами мають справу археологія, історія. Пізнання минулих явищ - основне завдання суду.
Наведена проблема, виділяється з ряду інших в процесуальній науці, тому що має не тільки вагоме теоретичне, а й набагато важливіше практичне значення. Актуальність даної теми важко переоцінити. Своєчасне і повне з'ясування судом обставин справи і справедливе вирішення цивільних спорів, цілком залежить від ступеню розвитку процесу пізнання фактів об'єктивної дійсності, які мають вирішальне значення для встановлення істини у будь-якому судовому спорі. Це обумовлено тим, що заключной метою представлення та використання доказів є формування на їх основі внутрішнього суддівського переконання, яке визначає зміст будь-якого акту правосуддя.
Теоретичною базою роботи стали праці Д.О. Бочарова, О.С. Захарової, В.В. Комарова, Д.Д. Луспеника, В.В. Масюка, Р.В. Тертишнікова, С.Я. Фурси, Т.В. Цюри, Звягінцевої Л. М., Клеймана А. Ф., Плюхина М. А., Решетнікової І.В., Треушникова М.К., Харитонова Е.О, Штутіна Л. Я., Юдельсона К. С. Осипова Ю.К., Пучинского В.К., Захарова О.С. , М.С. Шакарян., В. В. Комарова, Штефана М. Й. , В.А. Мусина, Давтян А.Г, Жукова Ю.М. , Гуреева Ю.В., Червоного Ю. С. , Васильєва С.В., Васьковского Е.В. , Власова А.А. , Гамбарова Ю.С. присвячені дослідженню питань доказів і доказування. У роботі також використані праці інших науковців.
При написанні роботи використовувалося чинне законодавство, література з цивільного права і цивільного процесу, спеціальні літературні джерела, пов'язані з певних розділів теорії доказів та інших наук, досягнення яких використовуються при доведенні в ході цивільного судочинства.
Об'єктом дослідження у даній роботі є нормативні акти (передусім Цивільний процесуальний кодекс України як визначальний законодавчий акт, за яким регулюються питання, що стосуються доказів в цивільному процесі), матеріали судової практики та наукові праці присвячені інституту доказів.
Предметом дослідження є правова природа, класифікація, процесуальна форма судових доказів, а також правила їх застосування.
Основним методом даної роботи є порівняльний метод, застосований у історичному, теоретичному та практичному аспектах. Також були використані: історико-правовий - застосовано у процесі аналізу літератури та динаміки розвитку доказового права; формально-логічний - при тлумаченні положень законодавства; моделювання - при формулюванні пропозицій щодо перспектив розвитку теорії права та його практичного застосування.
Мета і задачі дипломної роботи полягають в тому, щоб, ґрунтуючись на результатах порівняльного аналізу, сформувати засади та перспективи сучасного розуміння інституту доказів у цивільному судочинстві України.
Структурно робота включає в себе вступ, основну частину, висновки, список використаних джерел. Основна частина складається з трьох розділів, поділених на підрозділи. Смисловим змістом основної частини, згідно наданого завдання, є всебічне, детальне дослідження судових доказів, а також виявлення нових напрямків розвитку, що надають перспективи якісного зростання пізнання та єфективності виявлення істини в процесуальній науці.
Розділ І.Загальна характеристика судових доказів в цивільному процесі.
1.1 Поняття та правова природа судових доказів
Правосуддя здійснюється судом і полягає в застосуванні закону до встановлених в ході судового розгляду фактичних обставин. Перед тим як застосувати правовий акт, необхідно пам'ятати, що виявлені в суді обставини абсолютно відповідають дійсності. Найчастіше суду доводиться дізнаватися необхідні для нього явища і факти дійсності не прямо, а опосередковано, за допомогою доказів. В деякій мірі докази є засобом встановлення юридичних фактів та обставин і оскільки сфера їх застосування пов'язана з діяльністю юрисдикційних органів, вони можуть назватися юридичними доказами. Застосовувані в суді юридичні докази називаються судовими.
Цивільний процесуальний кодекс України розкриває поняття докази: «Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи». Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс від 18.03.2004 [станом на 06.11.2014] // Відомості Верховної
Ради України. - 2004. - 1618-15. - ст.57
Завдання доказів має істотне значення в судовому процесі. Одним з основних завдань доказів у суді вважається встановлення фактичних обставин справи. Суд повинен охороняти права громадян, організацій та інших суб'єктів. Перед тим як здійснити охорону, треба з'ясувати, чи належить позивачеві то право, яке він собі приписує та чи порушено це право відповідачем.
Суду необхідно здійснити ряд дій в певній процесуальній формі для з'ясування фактичної обстановки справи. В процесі встановлення фактів, сторони, які зацікавлені в результаті справи, самі повинні повідомляти суду про ті факти, які лежать в основі позову і заперечень. Обов'язок двох сторін заявити суду про факти, які лежать в основі позову або заперечень, є так званий тягар доказування.
Для того, щоб прийти до внутрішнього переконання про те, що насправді мали місце певні юридичні факти суд повинен перевірити твердження сторін.
Аргументом встановлення дійсних фактичних обставин є докази. Суд одержує необхідні відомості про юридичні факти, з наданого джерела, які мають істотне значення для вирішення спору між сторонами.
В залежності від об'єкта доказування виділяють поняття доказів, такі як судові та логічні. У навчальній літературі з логіки можна зустріти таке формулювання поняття докази: «Доказом називається виведення істинності якого-небудь судження, тобто твердження або заперечення з інших суджень, які визнані істинними». Васьковский Е.В.. Xрестоматия по гражданскому процессу. М., 2009. С. 126-127.
Відповідно до думки вченого-процесуалістів К.І. Малишева доказ в широкому сенсі це все те, що переконує наш розум в істинності чи хибності будь-якого факту або положення. У даному трактуванні поняття про доказ належить до області логіки. У технічному сенсі нашої науки, судовими доказами називаються законні підстави для переконання суду в існування чи не існування спірних юридичних фактів. Спірні факти в процесі засвідчуються доказами, і тому саме на них зосереджується боротьба сторін. Треушников М.К. Судебные доказательства. С. 55
У логічному доказі розрізняють певну структуру, знання якої дозволяє відрізняти судові докази від логічних. Те, що підлягає доведенню в логічному доведенні характеризують тезою. Теза є судження. Доведення тези втілюється в життя за допомогою аргументів, тобто інших суджень, доведених раніше положень, відомих думок. Істинність таких суджень доведена або не потребує підтвердження - все це виступає в якості доказів по відношенню до тези. Способом доведення називають перехід від аргументів до доведеності тези, іменується демонстрацією. З цього випливає, що логічне доведення є оперування думками і судженнями.
У судовій діяльності доводиться існування або відсутність фактів реальності, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Вчений-процесуаліст Ю.С. Тамбаров розрізняє поняття доказів у широкому і у вузькому юридичному сенсі. На його думку, доказом у широкому сенсі називаються встановлення істини, тобто відповідності між твердженням і дійсністю, а у вузькому сенсі доказом називають тільки те, що служить для переконання судді в істинності тверджень. Треушников М.К. Судебные доказательства. С. 56-67. Вчений відрізняє юридичне поняття судового доказу від доказу в логічному сенсі. Рівним чином юридичне поняття розглядається ним як:
Д.І. Азаревіч вважає доказами ті засоби, через які розум доходить до відкриття істини. У процесі доказами називаються ті засоби, які здатні переконати суддю в правоті затвердження даних спірних питань - докази в логічному сенсі. Азаревич Д.И. Судоустройство и судопроизводство по гражданским делам. 2008. С. 28.
Існує багато визначень судових доказів. У першій половині ХХ століття автори і вчені давали такі визначення. Докази - це способи і засоби, за допомогою яких суд встановлює наявність або відсутність юридичних фактів. Абрамов С.Н. Гражданский процесс. М.. 2010. С. 68 Засоби, за допомогою яких проводиться доведення, називаються доказами.
На відміну від логічних доказів, судові повинні, обов'язково, містити в собі інформацію, яку вилучено з встановлених у законі засобів доказування. Такими засобами вважаються:
- поясненнями сторін, третіх осіб та їхніми представниками, допитаних як свідків;
- речовими доказами, зокрема звуко- і відеозаписами;
Дані засоби - це процесуальна форма доказів, отриманих в іншій процесуальній формі, не передбаченій законом, перебувають за межами поняття процесуальних доказів.
У юридичній літературі проблема сутності судових доказів є дискусійною. Окремі автори розглядали судові докази, як відомі факти, за допомогою яких можливе встановлення невідомих шуканих фактів. Наприклад, С.В. Курильов вважав, що судовим доказом є факт, отриманий з передбачених законом джерел і у передбачений законом спосіб. Перебуваючи з шуканим у судовому процесі фактом у певному зв'язку завдяки якому він може служити засобом встановлення об'єктивної істинності шуканого факту. Таким чином, сутність доказів, на думку автора, полягає у зв'язку відомого факту, по суті доказу, з невідомим шуканим фактом. Відомі явища, за допомогою яких суд, ґрунтуючись на знанні об'єктивних зв'язків, пізнає невідоме, служать засобом встановлення об'єктивної істинності наявності або відсутності шуканих фактів.
Точка зору про судові докази, тільки як про факти, викликають заперечення, оскільки це веде до відриву змісту доказів від їх процесуальної форми, без якої судовий доказ не може бути залучено в процес. На думку професора М.Х. Хутиз не можуть бути доказами ні відомості про факти окремо від засобів доказування, ні останні окремо від відомостей про факти. Xутыз М.X. Общее положение гражданского процесса. Историко-правовое исследование. М., 2004. С. 88.
Якщо автор мав на увазі докази тільки як факти, то в закон не можна було б вносити, наприклад, норму про допустимість доказів. Дане правило допустимості не зв'язується в законі з фактичними даними, а має відношення тільки до процесуальної форми доказів, тобто до засобів доказування.
Розкриємо погляди представників іншого напрямку, які розглядали судові докази, як явища, що мають подвійну природу. На їх думку, поняття судове доказ має два значення, які вживаються як синоніми. По-перше - доказові факти, а по-друге - джерела доказів.
Прихильники двоїстого розуміння доказів схильні подолати одностороннє визначення доказів або як відомих фактів, фактичних даних, або тільки як процесуальних засобів доказування. Ті автори, які поділяють цю позицію, дають таке визначення судовим доказам. Судові докази - це всі фактичні дані (факти, відомості про факти), а також засоби доказування, які в передбачених законом процесуальних формах використовуються в суді для всебічного і повного дослідження обставин і винесення законного справедливого рішення. Мусин В.А. Гражданский процесс. М., 2010. С. 187.
А.К. Сергун дотримується аналогічної точки зору. Він вважає, що складність у розумінні категорії судових доказів пов'язана з тим, що доказами називають не тільки кожен засіб доказування в цілому, скажімо, представлений стороною письмовий документ або отримане судом висновок експерта, а й окремі відомості, тобто фактичні дані про обставини справи, які суд з них отримує. Отже, судові докази - це передбачені і регламентовані законом процесуальні засоби доказування. Доказами також називають отримані з них фактичні дані, на підставі яких суд встановлює обставини справи. Шакарян М.С. Гражданское процессуальное право России М., 2010. С. 146-147.
Розглянувши норми закону, можна зробити висновок, що законодавець наділяє термін «доказ» різним вмістом залежно від контексту ситуації. Виділяє два значення цього слова: у словосполученні «доказами є отримані в установленому порядку відомості» та «докази є будь-які фактичні дані», а також у словосполученні «письмові докази» і «речові докази».
У першому випадку доказом вважається їх інформаційне, логічний зміст, по - друге - процесуальна форма, з якої виходить фактична інформація у вигляді суджень.
Як би там не було двояке вживання «докази» в тексті закону і в судовій практиці не означає, що судові докази за своєю природою є двоїстим поняттям. Просто одним словом «доказ» характеризуються дві різні сторони правової категорії «судові докази».
Вивчаючи погляди авторів-теоретиків з даного питання, представляється усвідомлено говорити не про подвійність поняття доказів, а про двуєдність, де складання двох значень дає підсумковий і неподільний результат. На відміну від подвійного розуміння доказів розкриття сутності доказів подібним чином вказує на нерозривний зв'язок фактичних даних і засобів доказування. Судові докази - єдине поняття, в якому взаємопов'язані фактичні дані і засоби доказування як зміст і процесуальна форма.
Судові докази є такими лише за наявності трьох умов, властивостей і характеристик одночасно:
- Наявність змісту, а саме інформація про шукані фактати володіє властивістю относимости;
- Процесуальна форма, як засіб доказування;
- Певний процесуальний порядок отримання та дослідження доказової інформації і самих засобів доказування.
Дані ознаки є носіями правової природи судових доказів, тобто доказ, позбавлене його пізнавального змісту, або позбавлене процесуальної форми втягнуте в процес судового пізнання з порушенням процесуального порядку, перестає бути таким.
Дана концепція «двоєдності» знайшла своє відображення у численності авторів. Так Т.В. Сахнов вважав, що розуміння судового докази як діалектичної єдності змісту і форми відповідають смислу процесуального закону. Сахнов Т.В. Регламентация доказательств й доказывания в гражданском процессе // Государство и право. - 1993. - № 7. - . 27.
В.В. Молчанов вважав, що в дослідженнях судових доказів на аргументі філософської теорії відображення знайшов вагомі підтвердження про те, що докази є засобами встановлення фактичних обставин справи. Дані про факти можуть бути використані в процесі встановлення істини у справі внаслідок того, що відтворюють факти реальної дійсності, є їх відображенням. В якості гарантії достовірності одержуваних відомостей виступає процесуальна форма доказів. Молчанов В.В. Собирание доказательств в гражданском процессе М., 2008.С. 13
Без доказів не може бути судового доказування як логіко-практичної діяльності.
- Перша функція - докази виступають як засоби організації дій по доведенню, займаючи в структурі доказування проміжне місце між метою і результатами пізнавальної діяльності;
- Друга функція - відображально-інформаційна. Відповідно до даної функції, інформація про факти може бути використана в процесі для досягнення істини у справі, внаслідок того, що відтворює факти реальної дійсності;
Виконуючи посвідчуючу функцію, докази, іноді, називають «остаточними». Цим поняттям автори підкреслюють, що доказ прийнято судом в результаті його оцінки. В якості логічного аргументу обґрунтування, існування чи не існування юридичного або іншого факту, що має значення для кінцевих висновків суду, висловлених в акті правосуддя. Треушников М.К. Судебные доказательства. М.. 2009. С. 84-85.
Судові докази виступають у цивільному процесі не тільки як засоби отримання знання, але і є після оцінки доказів аргументами обгрунтування підсумкових висновків суду в судовому рішенні.
Проаналізувавши все вищесказане, можна навести таке поняття судових доказів, що найбільш повно характеризує їх правову природу і відповідає сучасному рівню розвитку науки цивільного процесу. Судові докази в цивільному процесі - це фактичні дані (відомості), що володіють властивістю належності, здатні прямо чи опосередковано підтвердити факти, що мають значення для правильного вирішення судової справи, які виражені в передбаченій законом процесуальній формі (засобах доказування), а також отримані та досліджені в строго встановленому процесуальним законом порядку.
З цього випливає, що сутність доказів полягає у зв'язку відомого факту, по суті доказу з невідомим шуканим фактом. Відомі явища, за допомогою яких суд, ґрунтуючись на знанні об'єктивних зв'язків, явищ, пізнає невідоме, служить засобом встановлення об'єктивної істини, наявності або відсутності шуканих фактів.
1.2 Засоби доказування як процесуальна форма доказів
Процесуальний закон розглядає як джерела відомостей про факти такі засоби доказування: пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. (ст.57 ЦПК)
Відповідно до ЦПК України до засобів доказування віднесено також пояснення представників сторін і третіх осіб, допитаних як свідків, а також звуко- та відеозапису.
Вони призначені для того, щоб встановити фактичні дані (докази), на основі яких у визначеному законом порядку суд приходить до висновку щодо наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Інші докази не можуть бути використані в процесі судового доказування. Більше того, закон встановлює, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.59 ЦПК).
Підпорядковуючись загальним правилам зборів, дослідження та оцінки доказів, всі види засобів доказування одночасно володіють певною специфікою з точки зору як всього змісту, так і процесуальної форми використання. Ця обставина вимагає самостійного дослідження кожного із засобів доказування. судовий доказ свідок
Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників допитаних як свідків.
Джерелом відомостей про факти і обставини, що мають значення для справи, можуть бути пояснення сторін, третіх осіб, та їх представників допитаних як свідки про відомі їм оставини, що мають значення для справи.
Будучи матеріально зацікавленими суб”єктами, ці особи можуть давати різні міркування по суті справи. Позивач, виступаючи в процесі, може, наприклад, заявити про відмову від позову або про намір укласти мирову угоду. Відповідач може повідомити суд, що він визнає позов. Третя особа може заявити самостійні вимоги щодо предета спору. Виступаючи в дебатах, сторони і інші особи можуть висловлювати думку про те, яка норма права повинна бути застосована по справі, відкидати і погоджуватися з висновками і міркуваннями інших осіб. Вказані особи, нарешті, можуть повідомляти суду різні обставини і факти, що мають значення для справи. Позивач, наприклад, може вказати на конкретні обставини (хто, де, коли), при яких йому було нанесено каліцтво, відповідач може визнати один з фактів, на які посилається позивач, і, у свою чергу, послатися на інші обставини і т.д. Цивільний процес: Навч. посіб. / за ред. Ю.В. Білоусова.-К.: Прецедент, 2005 .- с. 117
Розглянемо, чому сторони, треті особи стають носіями певної доказової інформації, а їх пояснення стають засобами доказування.
Сторонами в цивільному процесі виступають суб'єкти матеріально-правових відносин, що лежать в основі виниклої суперечки, що підлягає вирішенню суду. Будучи учасниками правовідносин, позивач і відповідач, а також інші особи, які відстоюють свої інтереси в процесі, краще, ніж будь-хто інший, знають про існування чи відсутності фактичних підстав, з якими пов'язане виникнення, зміна та припинення правовідносин.
Як правило, виникнення, зміни та припинення правовідносин пов'язано з діями (бездіяльністю) самих сторін - рідше - з подіями. Сторони можуть помилятися, давати фактам свою інтерпретацію, по-своєму пояснювати факти. Але при будь-якій ситуації боку є носіями доказової інформації про факти, оскільки правовідносини породжуються, змінюються і припиняються у зв'язку з їх діями або бездіяльністю, а також у зв'язку з фактами безпосередньо сприймаються самими сторонами, відомими ім.
У юридичній літературі дано аналіз відмінних рис сторін як джерел доказів на відміну від свідків та експертів. Юдельсон К.С. Судебные доказательства и практика их использования в советском гражданском процессе. М., 1956. - С.129-132.
По - перше, сторони - учасники спірних правовідносин і юридично зацікавлені в результаті справи. Вони одночасно є і особами, що у справі, від дій яких залежить виникнення, розвиток і закінчення процесу, і джерелами доказів.
Звідси в поясненнях сторін необхідно виділяти як вимоги розпорядчого характеру, що є проявом принципу диспозитивності процесу, так і повідомлення сторін про факти, які є доказами.
Повідомлення сторін про факти пов'язані з обов'язком по доведенню і висловлюють принцип змагальності цивільного процесу.
По - друге, повідомлення суду відомостей про факти можна розглядати одночасно як право сторони, і як її обов'язок.
Рушійною силою, що стимулює сторони, треті особи до дачі правильних відомостей про факти і в повному обсязі, виступає інтерес в отриманні справедливого, правильного і обгрунтованого рішення.
Процесуальне становище сторони, зокрема позивача, можуть займати прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, що пред'являють позови на захист прав інших осіб (ст. 45 ЦПК).
Щоб у поясненнях сторін і третіх осіб виділити доказовий зміст, тобто те, що має відношення до процесу доказування, їх слід умовно розділити на складові частини.
У своїх поясненнях сторони, а також треті особи, які заявляють самостійні вимоги, можуть заявляти клопотання, викладати позовні вимоги, збільшувати або зменшувати їх, пропонувати укладення мирової угоди, викладати свої доводи і міркування з усіх виникаючих у ході судового розгляду питань, заперечувати проти клопотань, доводів, міркувань інших осіб, а також повідомляти відомості про юридичних та доказову факти (ст.27 ЦПК).
У поясненнях сторін всі ці неоднакові за своїм значенням заяви можуть перебувати в самих різних поєднаннях. У позовній заяві зазвичай містяться волевиявлення, спрямовані на збудження процесу, доводи правового характеру та ряд повідомлень про факти, що мають юридичне значення.
У юридичній літературі висловлені загальновизнані думки, що серед різноманітних дій і суджень сторін і третіх осіб засобами доказування є тільки ті, в яких сторони і треті особи подають відомості про факти, що мають значення для встановлення спірних правовідносин. Советский гражданский процесс /Под ред. А.А. Добровольского и А.Ф. Клеймана. С.157; Советский гражданский процесс /Под ред. М.А. Гурвича. С. 153.
Таким чином, у поясненнях сторін слід виділяти:
1. повідомлення, відомості про факти, тобто докази;
3. судження про юридичну кваліфікацію правовідносин;
4. мотиви, аргументи, за допомогою яких кожна сторона висвітлює фактичні обставини у вигідному для себе аспекті;
5. вираження емоцій, настроїв. Треушников М.К. Судебные доказательства. М.: Издательство «Городец», 1999, С. 175.
Засобами доказування є тільки пояснення сторін у частині, що містить відомості про фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, для застосування норми матеріального права.
Волевиявлення, доводи, аргументи, правова оцінка подій судовими доказами не є. Пучинский В.К. Признание стороны в советском гражданском процессе. М., 1955. С.30.
Отже, поясненнями сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, як засобами доказування виступають відомості про факти, що мають значення для правильного вирішення справи, що повідомляються суб'єктами спірних матеріально-правових відносин, отримані, досліджені у встановленому законом процесуальному порядку.
Пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, як засоби доказування в теорії доказів прийнято класифікувати на окремі види. Це допомагає глибше розкрити сутність даних засобів доказування.
З точки зору практичної знання класифікації дозволяє правильно оперувати даними засобами доказування, в повній відповідності з процесуальним законом здійснювати процесуальні дії по доведенню.
За способом доведення до суду відомостей про факти розрізняють письмові та усні пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, зміст пояснень сторін і інших осіб багатоманітний. Проте доказове значення для суду мають не всі пояснення сторін і інших осіб, а лише та їх частина, яка містить в собі відомості про обставини і факти, що мають значення для справи. Саме ця частина пояснень дозволяє зіставити відомості, одержані від сторін і інших осіб, з відомостями, одержаними за допомогою інших засобів доведення, і в результаті комплексної оцінки зробити висновок про наявність або відсутніснь оставин, які мають значення для вирішення справи.
Не дивлячись на суб”єктивну зацікавленість сторін, третіх осіб і інших суб”єктів, їх пояснення можуть бути використані для встановлення фактів і піддані об”єктивній перевірці. Зацікавленість сторони зобов”язала суд особливо уважно підійти до перевірки і оцінки їх пояснень (ст. 176 ЦПК України). Разом з тим пояснення сторін і інших осіб можуть дати суду важливі матеріали для визначення предмету доказування, кола доказових фактів і т.д. Навіть явно недостовірні пояснення (після встановлення їх невірогідності) можуть допомогти суду у встановленні шуканих фактів.
Процесуальний закон не дає переваг одній
Ознаки судових доказів дипломная работа. Государство и право.
Русский Язык 3 Контрольные Работы Ответы
Основа Победы Эссе
Реферат На Тему Обращение Ценных Бумаг В Украине
Реферат по теме Формирование структуры управления предприятием дорожно-ремонтного хозяйства
Курсовая работа по теме Анализ финансовых показателей ООО "Красноярское протезно-ортопедическое предприятие"
Сочинение Народная Мудрость Произведения Устного Народного Творчества
Сочинение На Памятный День Летних Каникул
Гдз По Химии 8 Контрольные Работы
Реферат История Истории Болезни
Реферат На Тему Смута На Руси
Курсовая работа по теме Исследование особенностей зрительного восприятия у детей дошкольного возраста с детским церебральным параличом
Реферат: Борисов, Борис Николаевич
Реферат: Алгоритм Кнута-Морриса-Пратта. Скачать бесплатно и без регистрации
Лига наций
Реферат по теме Истории развития фотоискусства в России
Отзыв О Обломове Сочинение
Сочинение Осень Прекрасная Пора 5 Класс
Отчет По Практике На Тему Управление На Ооо "Алатырская Бумажная Фабрика"
Реферат по теме Китайская автономная православная церковь
Реферат по теме Основы социального страхования
Учет и анализ финансовых результатов - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Государственная социальная политика в России - Государство и право курсовая работа
Административно-правовой статус иностранных лиц и лиц без гражданства - Государство и право курсовая работа