Озброєння часів Київської Русі - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Озброєння часів Київської Русі

Характеристика військової справи на Русі та особливості історичного розвитку соціального ладу русичів та озброєння. Оборонна зброя: броня, панцирі, шолом, щит. Наступальна зброя: мечі та кинджали, бойові сокири, списи та сулиці. Техніка на службі.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


зброя військовий наступальний оборонний
З появою цивілізацій мистецтво війни вважалося одним із найголовніших ремесел, яке повинен був опанувати чоловік, для того, щоби захистити свою домівку, поселення, а згодом і велику державу, якою по праву пишається кожен українець - Київську Русь. Давні автори зауважували, що немає більш хороброго, відважного і свободолюбивого народу, як той, що проживав на українських землях, ще з часів народження нашого мегаетносу.
Важко уявити собі історію військової справи на Русі без урахування озброєння, що використовувалася нашими предками: мечі, сокири, піки, кистені та багато чого іншого. Саме ця зброя, була головним оберегом дружинника і давала гарантію того, що поки ще живі сини руські, то не згине слава Русі - осередку справжніх вольових і безстрашних воїнів, які разом з такими характеристиками зберігали традиції гуманності та гостинності по відношенню до людей з інших земель. Саме з поваги до наших предків я і вирішив написати свою першу роботу саме по озброєнню, що могло наводити жах на ворогів, але разом із тим і гордість за велику Русь і впевненість, що ніхто не зможе посягнути на свободу і безпеку звичайного працьовитого люду, як здавна плідно працювала на нашій родючій землі і творили велику слов'янсько-українську цивілізацію.
В своїй роботі, щиро бажаю дослідити питання про по наступальній та оборонній зброї, яка була у вжитку у руських дружинників, а також еволюцію та регіональні особливості одиниць озброєння.
З метою дослідити саме цю тему мною було використано тематичні роботи Кірпічнікова, М.М. Кучинка, також відомих українських істориків Крип'якевича та Толочка. Вищеназвані автори та їх роботи склали методологічну основу моєї курсової роботи. Важливим джерелом для дослідження зброї є також «Повість минулих літ», написана літописцем Нестором, а також інші писемні джерела того часу. Також використано археологічні дані з розкопок, що проходили по всій території України і є дуже показним той факт, що самі предмети, навіть типові, відрізняються один від одного в залежності від місця де було знайдено сам предмет озброєння.
Об'єктом курсової роботи є всі типи озброєння доби Київської Русі
Предметом курсової роботи вважаємо розвиток озброєння та особливості (регіональні та загальнодержавні). Вивчення унікальності цих предметів озброєння в порівнянні з аналогічними на території Європи в період Середньовіччя.
В дослідженні було використано основні методи наукового дослідження: дедуктивний метод, також методи класифікації та систематизації, разом з тим застосовано науковий аналіз та синтез. Всі методи згоджуються з основними принципами наукового історичного дослідження: науковості, історизму та об'єктивності.
Мета курсової роботи полягає у систематизації наявної інформації про систему озброєння Київської Русі, зрозуміти специфіку їх розвитку та потенційні можливості.
Відповідно меті ми можемо сформулювати ключові завдання , які і повинні бути вивчені в курсовій роботі:
Ш Висвітлити історичні умови в яких відбувався розвиток військової справи, а отже і озброєння;
Ш Дослідити специфіку розвитку одиниць озброєння на території Русі;
Ш Описати основні типи зброї та характеризувати їх по типах;
Ш Порівняти зразки озброєння в Європі та Київській Русі;
Ш Описати регіональні особливості кожного типу озброєння;
Практична цінність роботи полягає в можливості її подальшого використання для написання дипломної роботи, а також для використання в навчальних цілях: лекція, урок, конференція. Крім того може бути використана для публікації в журналах та спеціальних виданнях.
Разом з тим ця робота буде своєрідним трактуванням наявних в моєму розпорядженні джерел і саме в цьому, можливо і полягає новизна цієї курсової роботи.
1. Характеристика військової справи на Русі та особливості історичного розвитку соціального ладу русичів та озброєння
Цей жорстокий світ Середньовіччя, який не давав вижити слабшим і непідготовленим, де сусід ішов на сусіда, а брат на брата. Ну як тут обійтися без ефективної зброї та доброго булатного меча. Бо ж набагато впевненіше себе почуваєш, коли озброєний і захищений, а відваги нашим давнім землякам ніколи не бракувало. Вони йшли вперед не звертаючи уваги на втрати наслідуючи Святославу з його «…мертві сорому не ймуть…». Вся Європа тоді в лихорадці творила нову цивілізацію, з якої із часом, і з'явився цей світ, який ми можемо спостерігати на сучасній карті світу. Саме тоді зароджувалися Франції, Німеччини та Англії, а разом з тими одна неповторна, виплекана в піснях і загартована боями нація, що гордо потім, через століття, зватиметься - Україна!
Отож розпочнемо з того, що середньовічна Європа була розпорошена на невеличкі князівства, графства та інші регіональні утворення, що мали тенденцію на короткотривалий період об'єднуватися навколо певного сильного центру, що не було чужим і для середньовічної Руси-України. Так, за літописними згадками, передовсім «Повісті минулих літ» літописця Нестора можемо виділити союзи слов'янських племен, серед яких: поляни, древляни, уличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі, ільменські словени.
Меч захищав знедолених, судив неправих, перемагав у битвах і саме тому з мечем пов'язано стільки традицій стародавніх рицарів. Найвідомішою є звичайно посвята в рицарі, що здійснювалася вдарянням плазом меча по плечу юного кавалера. [1; Гл. 1] Європейська і руська зброя скоріше за все мають спільних предків так як види озброєння на теренах русі були досить схожими на європейські і лише їх зовнішній вигляд виражав індивідуальні особливості, набуті уже тут, на теренах України. Так само, як і у русичів лицарі мали мечі, булави, щити, піки, списи, бойові сокири, а з захисного озброєння: кольчуга, лати, шоломи та інші елементи обладунку [3; Гл. - 1].
В добу середньовіччя застосовувалися здебільшого списи з крилоподібними наконечниками. В період розвиненого середньовіччя застосовували уже піки - списи з різними наконечниками, але винятково довгим деревком. Популярними також були глевії та алебарди. Церемоніальними піками були протазани. Також середньовічний спис відрізнявся й за призначеннями (церемоніальні, мисливські, піхотні, рицарські). [1. Гл. - 2]
В давній Русі князь мав при собі свою велику і малу дружину, а тобто власне свою князівську «дружину» та «воїв» - загального ополчення населення. Чисельність такої армії інколи навіть вражала. Це могло бути як 60 тисяч бійців, так і 88 тисяч, як це було в поході Олега на Візантію. Серед командирів можемо виділити воєвод і тисячників (останні очолювали міське ополчення, так як на випадок бойових дій місто виставляло тисячу, яка відповідно ділилася на сотні і десятки). Дуже важливо знати, що майже всі солдати міського ополчення були пішими і відповідно поділялися на лучників та списоносців. Ядром же армії були старші дружинники, які за своєю суттю були доволі схожими на західноєвропейських рицарів. [1; Гл. 2]
Давньоруська армія була зразком військової дисципліни і на кінець «Золотого віку» була наявна ціла система покарань і нагород для бійців: нагородження золотими гривнями, зброєю, земельними наділами. Система тактики також була дуже добре організована. Попереду війська завжди просувався бойовий авангард, який виконував розвідувальну і охоронну функцію, далі йшли основні сили і лише після них обоз із важливими припасами та ресурсами для походів. В своїй стратегії ведення бойових дій русичі пройшли еволюцію від строю в центрі, якого були дружинники, а на флангах «вої», до протилежного, що дозволило укріпити фланги, які є фактично основним захистом центрального війська. [12; Гл. 2]
Руська рать зазвичай брала міста приступом, або як вони це називали «копієм». Це була рішуча і стрімка атака з великою кількістю первинних втрат, але майже завжди успішна. У випадку провалу русичі брали місто у облогу і змушували гарнізон здатися без бою, шляхом припинення постачання в місто продукції. Якщо і це не допомагало, вдавалися до новинок техніки. Різноманітних облогових знарядь і такого іншого. Русичі ішли щільними рядами під прикриттям щитів до ворожих стін, а коли підбиралися ближче, то рубали підпорки до стін, підпалювали і руйнували башти, або віроломно вламувалися на стіни. З облогових знарядь найпопулярнішими були тарани та «пороки», які руйнували кріплення каміням. [12; Гл. 2]
Русичі будували укріплення різних типів, як польові укріплення, так і фортеці. Серед польових: засіки, остроги та городки. Міські ж укріплення складалися з зовнішньої стіни (окольний град, чи острог), та власне центральної частини укріплень (дитинця, вишгороду). Якщо зрозуміліше то це був східний прототип західного донджону - будинку рицаря. Перші давньоруські укріплення були дерев'яним, як і ранні у Європі і принципово не відрізнялися. Будувалися по такому ж принципу і з цією ж метою. Стіни, наприклад складалися з двох рядів зрубів між якими засипали укріплюючи речовину для того щоби не витрачати багато матеріалів і надати стіні більш грізного вигляду. Вежі були також дерев'яними і чотирикутними і нарікали їх руські воїни вежами, або стрільницями (з самої назви можемо бачити основне їх призначення - вести вогонь по противнику з луків, а пізніше арбалетів. Разом з тим башти дозволяли спостерігати за місцевістю та були фланкуючими спорудами для стін. Башти будувалися за таким принципом, що з однієї башти можна було спостерігати за іншою і навпаки. Застосовувалися також вали та рови з водою. Київ для прикладу був обнесений кілометровим валом, а самі оборонні споруди обкладалися дерном, отож ми можемо собі уявити ці укріплення. Вони були напевно більше схожі на закинуту фортецю, яку уже облюбувала рослинність. Разом з тим це добре маскувало укріплення і за відсутності біноклів і такого іншого важко було розгледіти чи є там русичі чи немає. [12; Гл-2]
Але разом з тим, як гласить відоме прислів'я «Найкраща оборона - це наступ», а тому найбільш безпеці руських земель сприяли часті походи давньоруських правителів-князів на територію противника, яких було чимало. Це і волжські болгари, хозари. Печеніги, половці і навіть Візантія, яка попри всю свою могутність змушена була рахуватися з фактично напівварварською державою, якою була Русь на ранніх стадіях свого розвитку, передовсім до 988 року, коли наші предки прийняли Христа. [12. Гл-2]
Отож, ми можемо побачити те, що Київська Русь не є чимось таким кардинально іншим ніж інші держави середньовіччя того часу. Наша держава пройшла майже усі ті ж самі етапи творення середньовічної держави, що і Франція чи наприклад Німеччина. Ми бачимо подібність тактики, соціальної організації, армії тощо. Але все ж разом з цим ми бачимо незрівнянну національну специфіку розвитку військового ремесла та його неповторність в своєму плані. Ми бачимо ті ж мечі, але також спостерігаємо інші тенденції в їх розвитку, інші типи, притаманні для саме території України. Шабля доволі пізно прийшла в Європу, у нас же вона була раніше, що пов'язано з наявністю народів-кочівників у нас по сусідству, які облюбували цей чисто східний зразок озброєння. Але не лише типи зброї відрізняються. Якщо нам показати малюнок рицаря середньовічної Європи та давньоруського дружинника ми не вагаючись назвемо хто є хто. Тому ми можемо сказати і про суть феодалізму у Київській Русі. На цю різницю вплинули ряд факторів: церква, вороги держави та звісно відносини з сусідами.
Крім того ми в цьому розділі розглянуто загальний стан мистецтва війни на теренах сьогоднішньої України і тому ми можемо на основі такого загальновійськового фону розпочати характеристику власне самого озброєння, передовсім оборонного (захисного), про яке мова йтиме в наступному розділі.
Рицар ніколи не йшов у бій незахищеним. Давньоруський рицар в тому числі. Від потужності обладунку майже завжди залежала доля дружинника, а тому ковалі робили свою справу на совість. Кольчуги здатні були витримати надсильні удари, а шоломи надійно захищали голову бійця від злої шаблі чи чого іншого. Зброя захисту прикрашалася різноманітними написами, а пізніше і родовими гербами дружинників, що неабияк дозволяло ідентифікувати рицаря чи солдата з його свити на полі бою. Це свідчить про те, що оборонна зброя, як і наступальна могла бути своєрідним символом самого воїна та показником знатності та величі певного роду. До описуваного типу озброєння можемо віднести: лати, панцирі, щити, шоломи, кольчуги, а також різноманітні додаткові засоби захисту такі як наколінники чи наплічники. Отож розглянемо детальніше кожен із зразків озброєння.
А) Кольчуга . Головним типом оборонної зброї русичів стала броня. Дуже показово, що спочатку слов'яни не використовували броню і занесли її до нас напевно норманські народи. Перша броня мала вигляд щільно сплетених кілець з яких виготовлялася сорочка з отвором на руки та голову. Завдовжки така сорочка сягала колін і надійно захищала бійця від більшості видів зачіпної зброї і навіть від стріл (якщо ті не мали занадто вузьких наконечників). З ХV століття такі оборонні сорочки звалися кольчугами.
В Європі кольчуги набули поширення завдяки хрестовим походам. Вони були найпопулярнішою зброєю раннього та розвиненого середньовіччя завдяки своїй бойовій потужності. Нам відома велика кількість додаткових захистних засобів, що виникли завдяки техніці виготовлення кольчуг. Це і високі стоячі коміри, що захищали шию і обличчя, а також кольчужні панчохи, що звалися ногавицями, але тенденція до розвитку подібних захистних кольчужних обладунків ми спостерігаємо лише з ХІІІ століття. [14. Роз.1.4.]
Ми бачимо, що кольчуги володіють прекрасними даними для захисту, вони дозволяють бійцю бути мобільнішим, і захищають його від колючого і рубаю чого удару, а також бережуть голову. При тому ми бачимо значне їх поширення на території Русі. Мова йде про 112 (!) зразків такого типу озброєння. Таких показників немає ні в однієї Європейської держави. Це свідчить про велику популярність кольчуги, її надійність та обороноздатність. Знахідки кольчуг на нашій землі здебільшого датуються Х століттям. Дивлячись на те, що кольчугу дуже важко виготовити ми бачимо по якості броні, що ковалі Київської Русі були добре обізнані у тому як саме потрібно створювати кольчуги. Деякі вчені навіть пов'язують цей факт з тим, що можливо броня існувала на Русі і раніше. Більше 13-ти разів згадувалася броня в літописах і лише один раз описано те, як вона була пробита стрілою під серце, а це ще одне свідчення про те, настільки надійною була та зброя.
Разом з тим на виготовлення цілої сорочки з металевих кілець йшло дуже багато сил та ресурсів, а саме 600 метрів залізного дроту, з якого створювали біля 20 000 кілець. Вага такої кольчуги була порівняно невеликою. Біля 6-7 кілограмів, що дозволяло витривалому воїну вести бій досить довго не зважаючи на вагу кольчуги. Саме тому кольчуга набула більшої популярності ніж стальні панцирі які хоч і збільшували шанси рицаря вижити, але сковували певні його рухи та потребували значних фізичних показників воїна для використання. Разом з тим бачимо, з археологічних знахідок те, що після ХІІІ століття броня стає набагато довшою і це пояснюється тим, що посилюється кіннота і нижні частини тіла вершника повинні бути захищені належним чином.
Б) Панцирі . Останні також були присутні в руських воїнів, але не так часто як броні. За 1287 рік у літописах згадуються певні «Броні дощатиє». Чи не є це звичні для нас обладунки панцерного типу, які саме набирають популярності, як в Європі так і на території України. Але разом з тим в писемних джерелах ми майже ніколи не зустрічаємо згадок про те з яких частин все ж складалася така броня і настільки вона могла б бути у нас поширеною.
З ХІV століття руські знатні дружинники та бояри, піддаючись західному впливу почали використовувати латні обладунки, так як вони надійніші, а крім того могли витримати навіть найсильніші удари мечем чи списом. На рахунок обладунку для коней то він популярний до ХV століття, зокрема в Галицько-Волинському князівстві. Можливо, це були трофеї здобуті Данилом Галицьким у боях з хрестоносцями, а можливо і на місцях ковалі уже перейняли досвід своїх західних колег. Характерно те, що подібна традиція заковувати коня в броню прийшла лише в після монгольський період. Частково це були монгольські традиції, а уже західні землі Русі піддалися європейському впливу. Причому перші згадані користувалися шкіряними накидками, що не дуже добре захищали коня від ударів, але давали можливість бути менш помітними та мобільними. Європейський же вплив став поштовхом для створення важкої кавалерії в русичів, такої, яка стала рушійною та пробивною силою і сміливо могла б назватися «танками середньовіччя». [14. Гл. 1.4]
Але разом з тим ми маємо факти, які певним чином спростовують думку про абсолютну монополію кольчуги на полі бою. Це власне різноманітні зображення-мініатюри в писемних джерелах на яких чітко видно, що кінні воїни одягнуті в нагрудні кираси чи щось на подобу цьому і це змушує задуматися над тим, чи були дійсно на русі справжні панцирі? Поштовхом до досліджень стало вирізане датськими бійцями місто Весбі де загинуло біля 2000 чоловік і характерне є те, що було знайдено 6 доволі добре збережених обладунків, які були досліджені в найдрібніших деталях. Далі послідували знахідки панцирного озброєння в Данії. Серед основних корисних функцій обладунку є його увігнутість, що допомагає краще пом'якшувати удари і тому навіть після сильного удару можна було піднятися і продовжувати бій. Побутує крім того такий міф, що бієць в панцирі був дуже неповоротким і не міг навіть піднятися без сторонньої допомоги, але це не відповідає істині. Європейські лицарі при повному такому озброєнні могли заскочити на коня без стремена, так як були фізично витривалими. Тому хоч і обладунок був важкий воїни могли собі дозволити великий спектр рухів, так як деталі були скріплені таким чином, щоби якомога менше сковувати рицаря в його діях. Здебільшого скріплювалися панцирі ремінцями зі шкіри, які були еластичними та легким та майже ідеально виконували свої функції. З ХІІІ століття потреби в озброєнні вимагали нових рішень в захисті воїнів, а крім того, ще й поява вогнепальної зброї, яка могла пробити більшість видів захисного озброєння того часу, а тому на думку певних учених саме в цей час і на Русі поширилися панцирі в вигляді нагрудників тощо. Також спостерігаємо тенденцію до створення певного захисту ніг та рук (відповідно поручі і поножі), які захищали не лише життєво-важливі органи бійця, а й його руки та ноги. Особливо міцними були панцирі кавалеристів, які в той час слугували броньованими машинами для прориву ворожих рядів, а пізніше і ліній з появою лінійної тактики. Згідно з всього вищезгаданого ми можемо бути певні, що і на русі існувала панцирна броня, а також активно розвивалася на протязі всього середньовіччя. Наприклад показовим є те, що в боях русичів з хрестоносцями обидві сторони скоріш за все були облачені в важкі обладунки, тому знов таки спростовується міф, що наше, руське озброєння уступало по своїй бойовій потужності західним зразкам.
В ) Ш олом. Наступний тип захисного озброєння, який я опишу буде шолом. Він захищав напевно головну частину воїна - голову, без якої дружинник не зміг би функціонувати взагалі. А тому голову берегли і ховали дуже надійно. Кольчужні капюшони, виступ для охорони носа, а також форма шолома, яка була заокруглена і звужувалася зверху. Це дозволяло руському рицарю якомога краще захиститися від рубаючи ударів по голові. Але розглянемо все ж шоломи детальніше.
Одним із перших шоломів, з яких розпочалося дослідження оборонного озброєння став шолом Ярослава Мудрого, знайдений в 1808 році. Археологія України володіє дуже різним зразками такого типу захисту, але при тому майже відсутні зразки ХІ століття. Плавно вигнуті шоломи відомі на території України ще з прадавніх часів. Вони були дуже ефективними так як удар по схилу такого шолома автоматично відбивався і меч ворога зісковзувався і відповідно те травмували дружинника. Найдавніші руські шоломи знайдені, ще в курганах та могильниках з обрядом трупоспалення, а згодом і в звичних нам захороненнях. Наприклад ми можемо спостерігати за шоломом, що датується 903 роком у великому гніздовському кургані. Цей зразок складався з чотирьох пластин, що були між собою з'єднані собою спеціальними металічними накладними планками. [4. С. 22-33]
Група непогано збережених шоломів давніх русичів було знайдено і в Чернігові 1872-1873 року під час експедиції Самоквасова, а згодом і дослідження Б.А. Рибалкова. Шоломи, знайдені в Чернігові також складаються з металевих пластин (здебільшого по три на одиницю), знизу ж шолом був охоплений металевим обручем, з метою скріплення частин обладунку. Навіть з цих одиниць ми можемо спостерігати певну подібність, між шоломами сходу, так і з варязькими головними уборами. [4.с. 22-33]
Назва походить від готського «Hilms». Знову-таки скоріш за все його поширили варяги (так називали русичі норманів-вікінгів). Шоломи княжих часів вироблені були з бляхи, спереду ця бляха загострювалася в вузький виступ, який і охороняв ніс рицаря. Але разом з тим, як і в Європі русичі іноді використовували маски із заліза, які майже повністю закривали лице і давали можливість зменшити силу удару противника. Звісно руські шоломи по характеристиках не можна порівнювати наприклад із французькими чи англійськими, але разом з тим вони є нашими вітчизняними зразками, які показують рівень розвитку озброєннях на наших землях. До шолома на Русі чіплялася броня-кольчуга на шию. Шолом часто був прикрашений зображеннями святих. Наприклад на шоломі Ізяслава Мстиславича було зображено святого мученика Пантелеймона Золотого, а на шоломі Ярослава Всеволодовича, що зберігся присутній напис - «Великий архистраже Господень Михаїле, поможи рабові своєму Теодорові». Досі незрозуміло призначення і семантику слова прилбиця. Можливо це є частина шолома, що захищала обличчя, але також побутує така думка, що прилбиця і є цей самий шолом. [8.с. 25-26]
Г) Щит . Цей вид оборонного озброєння застосовувався, як динамічний захист рицаря чи дружинника, в залежності від типу бою та звісно від того, до якого роду середньовічно-руського війська належав воїн. Про щити можна сказати те, що вони були доволі поширеними на території Київської усі, але так як були вони здебільшого дерев'яними, то археологічні знахідки такого типу практично відсутні, а тому ми можемо вивчати щити лише з писемних пам'яток, а особливо мініатюр в середньовічній літературі. Але разом з тим маємо дуже велику кількість достовірних згадок про слов'янські щити, що з'явилися раніше всіх інших видів озброєння, а пізніше в часи розквіту Київської Русі були як символ воїна-дружинника разом із списом та мечем. На жаль з повною впевненістю ми не можемо сказати як точно виглядали щити русичів, але все ж спостерігаючи за писемними джерелами і аналізуючи їх можемо робити певні припущення на рахунок зовнішнього вигляду щита. Із літопису ми можемо побачити, що воїни Святослава Завойовник ішли в атаку щільним строєм, а перед собою тримали краплеподібні довгасті щити, що захищали майже всього пішого дружинника. Такий стрій дозволяв воїнам Святослава досить впевнено себе почувати в боях з візантійського кіннотою. Основою щита був ум бон - металева увігнута пластина круглої форми. Саме їх і знаходять археологи, коли розкопують наприклад місця великих битв. В могильниках натомість дуже невелика кількість щитів через їх надзвичайну важливість. Такий предмет захисту могли покласти лише в могилу надзвичайно знатного русича. Знахідки круглих увігнутих ум бонів свідчить про те, що до появи краплеподібних щитів саме круглі домінували на полях битв. Взагалі дуже часто зустрічаються ум бони періоду від 1 000 року, коли кавалерія утверджується як основний рід військ, а тому була потреба в такому щиті, який би захищав дружинника якомога краще, але разом з тим не сковував його рухів, а особливо під час кавалерійської атаки. [8. С. 26]
Щити різним чином розмальовувалися причому не лише в червоний колір, як більш ранні зразки. На металевих частинах щита, а особливо в заглибинах і рубцях збереглися залишки фарби, яку виявили там за допомогою спеціальної експертизи. В часи розвиненої Київської Русі, як наддержави середньовіччя велика увага приділяється саме символіці щита. Ми можемо крім того стверджувати що на щитах у русичів так, як і у рицарів середньовічної Європи були геральдичні зображення. Сучасні дослідження в цьому напрямку виявили, що на щитах зображувалися такі символи як: хрест, тварини, рослини та різноманітна інша орнаментація. Християнська символіка на предметах озброєння здебільшого пояснюється візантійським впливом. Але разом з тим хоч і щити слугували певним ідентифікатором конкретного пішого воїна чи дружинника все ж геральдичні символи як такі не були настільки поширеними на щитах русичів, к ото було в західній Європі, де навіть свита рицаря носила на щитах та облаченні поверх кольчуги герб цього самого придворного. Це, можливо, пояснюється тим, що Київська Русь була більш централізованою державою, аніж подібні на території наприклад Франції чи Німеччини за цей час. Еволюція щитів відбувалася по принципу спрощення так, як і у всіх державах тогочасного світу, так і в нашій Русі. Разом з тим спостерігалася тенденція до загострення кутів, а згодом щити набули трикутної форми. Це було пов'язано з розвитком інших частин захисного озброєння. Тепер підборіддя та шию захищав спеціальний шолом а подовжена кольчуга взяла на себе захист нижньої частини воїна, а отже щит можна було і вкоротити, але разом з тим і зараз він не втратив свого значення як в бою, так і за столом переговорів де малюнок на щиті означав знатність твого роду і навіть особисті твої якості.
Отож ми можемо впевнено говорити про наявність трьох типів щитів, що використовувалися русичами: круглі увігнуті, краплеподібні, що закривали всю постать воїна, та трикутні щити розвиненого та пізнього середньовіччя. Щит - не лише зброя, але і честь дружинника чи західноєвропейського рицаря так як це була частина обладнання, що завжди «дивилася» в очі противнику і показувала з ким доведеться зіткнутися в бою, втрата щита вважалася ганьбою, а головним трофеєм рицаря був саме щит полеглого противника. Щит завжди залишався нарівні з мечем та списом основою амуніції середньовічного воїна-русина, оскільки саме на щит надіялися і молилися коли йшли в бій, саме щит дозволяв пережити кавалерійську атаку чи бодай пом'якшити важкий удар. Саме цим пояснюється така велика кількість письмових згадок про щити, як один з основних компонентів захисного та частково атакуючого знаряддя.
Отож ми бачимо доволі самобутній комплекс озброєння давньоруських дружинників, що складається з кольчуги, панциря, шолома, щита та певних інших, допоміжних предметів амуніції вояків. Кольчуга слугувала основним захистом дружинника в бою, а панцир фактично подвоював шанси бійця вижити після критичного удару. Дружинники йшли у бій дуже добре захищеними, але разом з тим лише знатні воїни могли дозволити собі повністю увесь обладунок, так як вироблення останнього займало багато часу та сил, а відповідно і коштувало таке задоволення дуже дорого, але це було того варто так як в сумі усі вищеназвані компоненти збільшували в стократ шанси витязя на виживання навіть в найлютішій січі.
Оборонна зброя захищала русича пасивно (крім щита звичайно), тоді як для ведення повноцінного бою воїну була потрібна наступальна зброя. Ця зброя була надзвичайно різноманітною це і меч, спис, бойові сокири та палиці, поміж інших і луки та самостріли (арбалети). Ми можемо з точністю стверджувати, що кожен предмет озброєння окремо є витвором мистецтва, оскільки в свій виріб ковалі вкладали частинку своєї душі. А тепер детальніше про вищезгадані.
А ) М еч і та кинджали . Справжній символ феодального устрою. Мечі, що знайдені на території Київської Русі здебільшого класифікуються, як варязькі чи норманські. До ХІ століття ми не можемо класифікувати мечі за лезом, а лише за рукояттю, так як смертоносна частина мечів цього періоду майже ідентичні. Більше того можемо сказати, що дуже велика кількість зброї такого типу була знайдена саме з «вбудованою» рукояттю і лише іноді ми можемо побачити таке явище, як рукоять, що була виготовлена пізніше ніж клинок (наприклад, якщо власнику не подобалася рукоять з майстерні, або ж була пошкоджена в бою). На більшості мечів ми можемо спостерігати «автограф» коваля, що виготовив знаряддя. Це і малюнки, написи, або інші символи, якими послуговувався той чи інший коваль. Ці написи дуже поширені як в Європейських країнах західного зразку, так і в Київські Русі, серед знайдених клинків 75 відсотків є «підписаними» майстрами-зброярами.
Мечі є дуже рідкісними знахідками в могильниках, так як скоріше за все були надзвичайно дорогими і мало хто міг собі дозволити забрати на той світ такий клинок із собою. Звідси і досить невелика кількість розкопаних мечів на території давньоруських могильників. Наприклад в Чернігівських курганах, яких усього розкопано 250 було знайдено лише дев'ять клинків. Очевидно, що це могильники людей знатного походження, які могли собі дозволити собі таку розкіш, як бути похованим в повному бойовому облаченні. За класифікацією мечі діляться на декілька найбільш примітних типів. Це мечі типу Н, типу S, типу Т-1 та звичайно багато інших, так як кожен меч є унікальним та неповторним по своїй суті. Перший найбільш простий, але надійний, але тому і найбільш шанований руськими військовими. Вони оздоблювалися здебільшого накладками з геометричним орнаментом. Мечі другого названого типу вирізняються розділеною на 3 головкою рукояті і перехрестя з розширеними кінцями. Останні два типи були поширені здебільшого «за могилою», тобто за кордонами Київської Русі. [2.ст. 18-49]
На рахунок того мечі якого типу були поширеними на території України в середньовічний період звернемося до Біруні, який писав, що дамаскінська техніка, що була поширеною в Європі не була характерної для нашої місцини, але крім того у нас є точні свідчення, що в інших показниках руські мечі абсолют
Озброєння часів Київської Русі курсовая работа. История и исторические личности.
Реферат по теме Особливості національної інноваційної системи України
Эссе Спасибо Интернету
Реферат: Зощенко Михаил Михайлович
Курсовая работа по теме Цыганская культура и ее влияние на музыкальную культуру мира
Доклад по теме Понятие и сущность денег
Доклад: Абдул- Малик Батукаев
Курсовая работа по теме Особенности планирования и финансирования расходов бюджета на образование
Прикладные ремесла Кубани
Контрольная работа по теме Жизнь и творчество Николая Ивановича Пирогова
Теория Биологической Природы Человека Реферат
Сочинение Рассуждение На Тему Любовь Огэ
Дипломная работа по теме Подготовка слабослышащих дошкольников к обучению в школе
Объект Исследования В Курсовой Работе Это Пример
Реферат по теме Средства массовой информации и носители рекламы
Сочинение На Тему Мой Будущий Дом
Реферат: Образование и самообразование в условиях информационного общества
Легкая Атлетика Реферат Колледж
Корпоративные Культуры Реферат
Наука Как Социальный Институт Реферат
Курсовая работа по теме Западно-Сибирский район
Разрешение отдельных системных проблем интернет-права в Российской Федерации - Государство и право контрольная работа
Языковые особенности речи современных политиков - Иностранные языки и языкознание курсовая работа
Правовые основы развития общества - Государство и право лекция