Отже, чому Шум – не бог?

Отже, що нам пише Войтович:

Вперше ця гаївка була записана Максимом Максимовичем у 1856 році. Максимович припускав отаке:

Звісно, цю теорію Грушевський потім розніс наповал.)

Наступна праця, на яку посилається пан Войтович – "Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія" Якова Головацького. Там про Шума взагалі жодної згадки.

В Нечуя-Левицького у праці згадано про Шум тільки те, які рухи виконувались під час танцю, а ще що " У Шумі дівчата лають хлопців за те, що вони не женяться. "

Грушевський в "Історії української літератури" пише, що є надто мало інформації, щоб зрозуміти, що ж то за Шум такий.

Той самий пан Килимник, на якого так поштиво посилається пан Войтович також не згадує ні за якого бога. Так, пише він, ліс – то було щось священне, сакральне, страшне і таке, що криє в собі багато див. Але він не мав якогось втілення в антропоморфному образі божества на відміну від того ж Перуна, наприклад. Йому не могли присвячувати конкретний день. Його не могли будити "містеріями", адже це "таїнство, таємний релігійний обряд на честь якогось божества". Слов'янські весняні обряди не стосувалися ніякого бога Шума.

Коротше, отаке от. Якщо хочете дізнатися більше правди про українську мітологію, не читайте псевдонауковців. Набагато краще розписано про шум (з маленької, бо це не конкретне божество), а також і про інші українські обряди, у того самого пана Килимника. А загально про слов'янську мітологію можна почитати у пана Ґейштора у праці "Слов'янська мітологія". Оце справді цікаво, обґрунтовано і науково.