Отець — Космос (ЕР 2023). Огляд

Жанр: прогресивний металкор, джаз-метал, джент, маткор

Дата релізу: 01.04.2023

Слухати: Bandcamp |

Між екзистенційною кризою та синдромом Стендаля: дебютний ЕР гурту "Отець"

1 квітня 2023 світ побачив те, на що давно заслуговував – EP «Космос» від гурту Отець, і це не жарт.

Історія гурту починається 2020 року. «Проєкт був створений під час пандемії людьми з Білої Церкви для того, щоб співати пісні про любов» – кажуть музиканти. Цими людьми стали ексвокаліст гурту Bojevilla Володимир Ямпільський та гітарист, який не вміє грати хіба на трембіті, Владислав Жильцов.

Отець почав радувати релізами у 2022 році, тоді гурт запустив метеоритний дощ у вигляді синглів "Джаззз", "Розфокус" та "Молочний зуб", де на нас сипався мат-метал, джент, металкор та прогресивний метал, доповнений філософською україномовною лірикою. Самі музиканти стверджують, що «жанрово Отець можна віднести до року на восьмиструнних гітарах з саксофоном».

Згодом до команди приєднались володар «рок-шляпи» барабанщик Володимир Кушнір та людина-саксофон Андрій Григоренко. Тепер всі вони готові показати нам свій «Космос» просто зараз. Чому саме «Космос»? Спробуйте знайти відповідь в описі від самого гурту:

Не знайшли? Тоді нумо з'ясовувати й шукати власні сенси.

Порівняно з попередніми синглами, композиції "Склопакети", "Птах" та "Звалище", що увійшли до ЕР «Космос» мають більш експериментальне звучання, дехто вже мав можливість з ним ознайомитись під час живих виступів, проте студійна версія стала доступною лише зараз.

Отож, потрапляємо ми до «Космосу» через вікно, точніше через "Склопакети". Абстрактна лірика композиції вибудувана досить інтригуюче. Як тільки ти зацікавишся чому «іржавою водою залиті міста»? – тобі пропонують не відповідь, а послухати саксофон, який тут не бореться з гітарами за увагу слухача, а органічно доповнює їх, створюючи канву для донесення важливого.

Звукове полотно "Склопакетів" нагадує стан асфальту на бічних дорогах, але замість ям тебе гостинно зустрічають бриджі, якими хочеться прогулятись на зустріч проникливому скріму, що змушує кожен міліметр барабанної перетинки повірити, що справді «ми не маємо справ, а деякі мають нас» і може бути потенційним славнем для Білоцерківського центру зайнятості.

Звучання вокалу Володимира при цьому хоч і залишається унікальним, але має подібні стилістичні риси до фронтмена Gojira Джо Дюплантьє. По рівню якості музичного пальцеблукання Отець ніскілечки не поступається французам Gojira.

"Склопакети" в жодному разі не можна вмикати на фон під час смаження картоплі, бо можна її легко спалити та не розчути, як сходинки численних рифів наближають вас до синдрому Стендаля, який одна з найцікавіших пісень «Космосу» безумовно може викликати. Адже тут стільки різноманітних за звучанням гітарних пасажів, що інші музиканти розкидали б їх на 10 різних пісень, втративши надію написати щось краще. Але Отець так точно не зроблять. Це не їх стиль.

Якщо ти не поціновувач жанру гор-грайд, то навряд чи часто чув про кишки та свиней у пісні про кохання. Але композиція "Птах" може це легко виправити. В інтерв’ю для ДеЩо Влог Володимир згадував, що саме ця композиція найкраще характеризує їх творчість, тому хотілося б зупинитися на ній детальніше.

"Птах" починає свій політ зі спокійного інструментального програшу, що перетікає в меланхолійні гітарні рифи. Вокал в цей час набирає обертів від майже шепоту до впевненого чистого. «Любов! Любов! Людей ! Людей –  свиней!» чуємо ми. Все це вкрито тоненьким електронним шаром, який щільно заповнює звуковий діапазон.

Лірика тут заслуговує на окрему увагу. Аналіз одного лише уривку:

Приводить до висновків, що "Птах" описує токсичне, ймовірно, невзаємне кохання. Можливо його таким зробило надмірне вживання алкоголю, а саме «кислого вина», про яке кілька разів згадується в пісні поруч з «тостом» та «пляшками»? Ліричний герой «жадав би бути чистим листом», забути помилки минулого та почати все спочатку. До останньої секунди пісні хочеться йому співпереживати, але ніякого хепі-енду наприкінці не буде. Бо це вам український метал, а не діснеївська казка.

На початку прослуховування навіть можна наївно припустити що це балада, але, як то кажуть «не на часі». Адже зовсім скоро ми чуємо, як вривається такий маткорівський риф, що якщо показати весь трек Meshuggah – вони запишуться на курси української, щоб краще розуміти творчість гурту Отець, та зарубати з ними найнебезпечнішу колаборацію у метал-індустрії.

Але тут вже стукає у двері Андрій Григоренко зі своїм саксофоном, який подібно астероїду ламає всю попередньо вибудувану структуру. До нього приєднуються бласт-біти, що рвуть на шаленій швидкості, наче їх хоче наздогнати та зжерти один з учасників «Зважені та щасливі».

"Птах" – складна та технічна композиція, в якій музиканти показують все, на що вони здатні. В пісні є всі шанси стати одним з хітів гурту поруч з "Джаззз".

На пісню було знято однойменний виднограй, в якому «Володимир продовжує блукати лабіринтами хворобливої свідомості у спробі віднайти порядок в космосі». Дещо психоделічна відеоробота, яка загалом продовжує попередню стилістику «крінж відео» хоч і більш схожа на кліп в традиційному розумінні.

Виднограй репрезентує певну трагікомічність, яку можна прослідкувати в ліриці. Звісно тут немає свиней та крові, як багато хто очікував, але кілька туалетних кадрів все ж можуть насмішити, ну або викликати огиду, тут вже як вийде. Цією роботою гурт ще раз нагадує, що "Розфокус" – це не лише назва одного з перших їх синглів, а й стиль знімання відеоробіт, після перегляду яких краще різко не вставати.

Як і багато міст, «Космос» завершується "Звалищем", але його точно не можна назвати стихійним. Подібно до аб'юзивних стосунків, композиція тримає слухача на емоційних гойдалках. Після потужного вступу, де гарно вирізняється гітарне соло, починається спокійна середня частина з чистим вокалом та клавішами, які неочікувано приходять на заміну саксофона. І не прості клавіші, а написані наче під впливом відвідання джаз-клубу 1950-х років.

Перша половина пісні проходить в очікуванні бриджу, який ніяк не насупить аж до приспіву. Але якраз ці клавіші з ледь чутними барабанами, та гітарним рифом, який спочатку мені нагадав скрипку, не дають "Звалищу" стати монотонним, всупереч відсутності динаміки у вокалі досить тривалий час.

Хто пройде цей шлях з гідністю буде винагороджений майже рівно посередині композиції, адже саме тут з’являється регулярна зміна ритмів, які стали фішкою звучання Отця ще з попередніх синглів. Все це доповнюється хітовим гітарним рифом, так само закрученим, як волосся Владислава Жильцова. Якщо колись вам буде нудно і ви вирішите порахувати, скільки разів в приспіві лунає фраза «не помітив», маю спойлер – 13.

У "Звалищі"  закладений потужний філософський зміст, який з кожним прослуховуванням все більше заганяє в екзистенційну кризу. «Я – величезне звалище в космічному просторі» – точно протипоказано чути людям з низькою самооцінкою. А на прописаній хоровій частині вокалу, хочеться постояти і подумати «невже я тут для того, щоб побачити апокаліпсис апокаліпсиса?». Цей витвір Отця виправдає ваші очікування.

 Після прослуховування цього мініальбому хочеться, чи то зрадіти успіхам української важкої сцени, чи записатись до психолога, щоб переосмислити власне життя. Але в будь-якому разі «Космос» – це нове харизматичне дихання прогресивного металу в Україні та впевнена заявка на найкращий альбом року, хоч він і ЕР.

Відчувається, що гурт Отець вірить в інтелектуальні здібності своїх слухачів, а не намагається запропонувати українську версію комерційно успішних західних гуртів. Хочеться вірити, що на їх музику буде попит, бо для успіху тут є всі дані.