Отець – Дзеркала Ножі (сингл 2024) Огляд
Іван Лисько — автор рецензії
Жанр: Progressive Metalcore
Дата релізу: 05.07.2024
Слухати: https://ditto.fm/dzerkala-nozi
Соцмережі: Instagram |
Особиста драма простого хлопця з народу у новому синглі гурту Отець
Проєкт Отець є одним із найяскравіших провокаторів у вітчизняному андеграунді. Самобутні. До біса харизматичні! Скандальні концептуалісти та чортові троляки, історії яких можна розбирати й збирати, створюючи химерні оповідки нижчого класу суспільства. Водночас Отець є досить нестабільними. Обрана тематика та атмосфера їхніх робіт залежить від того настрою, в якому вони перебувають. Найновіша композиція “Дзеркала ножі” з майбутнього мініальбому, здавалося б, перевершила саму себе. Контроверсійна лірика, абстрактні образи. Отець занурюється в глибоке дно порочної сансари.
Щоб глибше збагнути цей трек, гляньмо на нього з погляду робітника? Людини, що є “маленьким гвинтиком” цілого робочого класу у загальній системі різних каст. Це історія поганого хлопця, що живе серед нас. Поганим став не від хорошого життя. Виродок, якого допекло все: херовий шлюб, який перетворився у нестерпну фігню; безробіття, яке провокує алкоголізм та інші неприємні наслідки; токсичне оточення. Тому дуже круто і сміливо звучить перший куплет:
Це, бляха, дуже експресивно, емоційно і брудно! Це потребує неабиякої сміливості подати образи нетривіальним шляхом. Стає незвично від такої відвертості. Прямолінійна критика суспільства чи особиста реакція на суперечливі реалії сьогодення? Цим і виправдана пасивна агресія, яку навіть крізь рядки зчитувати не потрібно. Поведінка поганого хлопця, що не приховує своєї зневаги до оточення. Тим самим вселяючи довіру. Йому хочеться співчувати, бо, можливо, цей хлопець і не є таким поганим, як здається. Просто життя в брудних постсовкових реаліях зробило його таким. Адже не весь український народ відійшов з кінцями від цього паразитичного синдрому. Він жре суп зі старого супу (не думайте, зі мною все ок), приготованого у старезних каструлях, живучи в совкових комуналках, наприклад, в Ужгороді, у пошарпаних кварталах, які не бачили ремонтів років 50 уже.
Ось до уваги такий куплет:
Метафора рутинного життя, нескінченних циклічних повторів. День бабака, як покарання за власну нікчемність.
Дзеркала – теж своєрідна метафора. Дуальність світосприйняття та роздвоєність особистості. Боротьба з темними сторонами самого себе.
Уявіть собі таку картину: просторова, не дуже охайна кімната, з розкиданими речами і запліснілою фарбою на стінах, але жити можна. Людина, що стоїть біля дзеркала й дивиться на свій фейс. Що вона бачить? Зовнішню личинку, створену природою, з подобою людини. І внутрішнього звіра. Ненависть, що оселилася в душі. Підсвідомість бореться з власним я і звіром одночасно. Тому герой може бути слабким і вразливим у поетичних рядках “Вогнем душі палитиму павутиння…” У цю ж мить в ньому прокидається жорсткий, руйнівний звір “Оцими руками крізь дзеркало душитиму вас”. І вишенька на торті: психологічний розлад, параноя і біль, що поглинає вщент. “Допоможіть! Рубайте мою шию, ця голова бажає вбити усього мене”. Фантастична метафора, що вплетена дуже вдало. Вона підсилює емоційне враження глибокою драматургією.
Мені дуже подобається ця гра героя з декількома особистостями. Адже тут випливає багато причинно-наслідкових зв'язків і психологічних травм завданих людині. Агресія, що накопичувалася роками, і колись вона має вилитися на поверхню, але спочатку передує чимало негативних наслідків і худоб'ячого відношення людей до людей.
Естетика обпльованих і пошарпаних дворів могла б вийти більш доступною. Але Отець це закрутили вкрай артхаусно, в притаманному їм стилі – філософської лірики. Як у фільмах Олега Сенцова чи Марисі Нікітюк. Образ героя з народу, що навряд чи бачив кращого життя, ніж те, яке дано Богом. Йому забракло сміливості щось змінити в житті, тому й палить душею павутиння, як символ нереалізованих мрій. Той морок, що нам не зрозуміти, бо то в його голові.
Досить абстрактна і закручена історія простого робітника, який би голосував за партію лейбористів, якби вони були в Україні. Серед нашого населення таких дуже багато, які мають злобу на уряд, політику, підприємців тощо. І це нагадує іншого режисера – британця Кена Лоуча – герої, якого прості звичайні люди, що всіма силами прагнуть вибити своє місце під сонцем. Тож, таке дзеркало є в кожного з нас. Душа кожної людини на планеті земля наділена темними й світлими сторонами.
Лиш я не догнав куплет:
Це якийсь набір слів чи що? Бо виглядає геть не зв'язно. Також маю передчуття, що цю лірику мало хто збагне. Зізнаюся, що я викупив сей арт далеко не з першого разу. Без моїх друзів Іри Мірошник і Діми Юрченка, мабуть, не було б цього огляду. Вони допомогли зрозуміти текст глибше. Трактувати лірику складно, але вона гнучка для польоту фантазій.
У моїй уяві сформувалася історія бед боя, який натягує маску, але глибоко в душі — травмована радянським менталітетом у вихованні. Врешті, схиляюся до того, що така абстракція є занадто особистою. З образами, що зародилися в голові й подані так незручно, що не всі зрозуміють. Вона наче інтелектуальна, але надмірно артхаусна. Тим паче сира та кострубата, яку можна за бажанням зробити кращою. Просто такі тексти очікуєш бачити більш майстерно написані.
Частково асоціативно “Дзеркала ножі” нагадує історію провінційного героя маленьких містечок від Івана Гуморески. Його пісні потребують неабиякої концентрації. Якщо в Отця простий челядник постає бидлуватим хамло, то в Гуморески – це душевний міський митець якого фіг поймеш. Ще й бідний, як монастирська миша, але з темпераментом маргінала і непередбачуваного художника.
Тематика синглу також перегукується з гуртами Sick Solution i First to Die, де герої знаходяться на одному соціальному рівні, але різні за темпераментом. У Sick Solution - це стильний гопник з правильними життєвими цінностями, який гасить людей за їхні бридкі вчинки. Він ніхрена не толерантний, проте, менш жорстокий, архетип вуличного хулігана, якого не назвеш ні хорошим, ні поганим.
Персонажі First to Die -- це жорстокі домінанти, мисливці за наживою, які знищать всіх на своєму шляху, якщо хтось не дай Боже, їм перейде дорогу. Всіх їх об'єднує одна ціль -- жорстокість, брутальність і боротьба. Намагання ствердитися в цьому світі, добитися свого, вилізти з порочного кола сансари та вказати на гниль у суспільстві. Їх також об'єднує той факт, що вони всі умовно живуть в Україні й на них впливають нинішні реалії, а тому формується образ поганих хлопців, що прагнуть знайти своє місце на світі.
Мене неабияк радує, що в українській музиці формується образ людей із провінційних містечок, вирощених в пострадянському менталітеті. Які, втім, мімікрують під європейський прогрес. Парадоксально, що ці історії написані інтелігентами. Найбільша іронія цього веселого життя у країні війни – те, що карпатський горянин намагається зрозуміти дітей асфальту. З кардинально інакшими поглядами на світ. Fuckin Life!
⭐️⭐️⭐️⭐️