Останній удар

Чи була колись в неї колись інша доля? Чи могла б вона не покидати брата та не виходити заміж за посіпаку кровожерливої якудзи? Навіть якщо так, то ця змога вилетіла, щойно Мері підписала документ та змінила прізвище. Це кляте "Веснінські" муляло очі, ніби в них засипали сіль та змусили замкнути, мовчки терплячи нескінчений пекельний біль, що пропалював до самих мізків, але чорноволоса це терпіла. Її життю не загрожувало нічого більше, ніж ненависть до чоловіка, якому її фактично віддали заради підтримання зв'язків.
Розкішний будинок був нічогенький. В саду росли квіти небаченої краси, а простору було достатньо, для того щоб сховатися на самоті. Всередині дому було ще краще- дорогий інтер'єр, прекрасні картини прикрашили стіни. Єдиним мінусом була похмурість цього місця- сірі тони заполонтли всю будівлю, однак з таким кароока впоратися могла. А головне, що була власна кімната, невеличка, цілком пристойна, якщо не зважати на присутність єдиного вікна, яке виходило в нікуди. Теплі кольори були чи не одними в цьому домі, що не нагадували в'язницю.
-Твоя задача- не заважати мені.- процідив Натан.- Будеш сидіти тихо і я не буду зважати на твоє існування тут. Я ясно пояснив?
《Похмуро.- подумала Гетфорд, але сказати це не насмілилася》
-Зрозуміла.
-Ще з обов'язків в тебе бути зразковою дружиною при гостях. Якщо хоч щось тявкнеш про мої справи- міняй на себе.
-Мовчатиму. Ще щось?- запитала Мері, сподіваючися поскоріше відбутися від уваги Натана.
Той не відповів на запитання, просто пішов по своїх справах, даючи зрозуміти що діалог закінчено.
Сині очі та руде волосся досі асоціювалися лише з відразою та старою рубашкою, яку чоловік носив вже невідомо скільки та рукави якої давно були просякнуті чужою кров'ю , проте стало легше існувати, з усвідомленням того, що він не буде лізти до неї без потреби.
Спершу так і було. Лише при важливих людях кароока ставала люб'язною зі своїм "коханим" та ласкаво його кликала, вимушено сміючися з несмішних жартів, а от потім...Потім настав той момент, що однією фразою обірвав весь спокій і відносне щастя.
-Нам потрібен спадкоємець.- промовив Натан з таким обличчям, ніби говорив про дрібницю, а не про створення ще однієї людини. Він не відірвався від журналу, наче обговорення такого було дрібницею, як те, чи з'їсти яблуко на перекус, чи ні.
-Справді?- вирвалося в Гетфорд, хоча хотіла сказати зовсім інше. Відмовити. Відректися від цієї ідеї назавжди і не згадувати про таке явище, як народження дитини.
Вона досі не мала відповідальності за себе, все вирішувала сім'я, то як можна було говорити про дитину?
-Так. Це зміцнить нашу сім'ю в очах людей. Якщо буде донька- вона зможе вийти заміж за сина Моріям, його звати Ічіро. Якщо ж син, то він буде відданий якудзі в якості слуги.
Жорстокість, яку тільки-но виявив її співмешканець, виходила за всі межі. Він серйозно планував проєкт, який включав в себе живу людину, навіть двох, при цьому не питаючи згоди, яку все одно не дочекався б, якби у кароокої був хоч якийсь вибір. На жаль, кожне його слово було не жартом.
Кожен його доторк відчувався як бруд, який все налипає та не змивається, змішуючись з іншою липкою гидотою. Це було жахливо. Боляче та принизливо, ось як вона могла описати свій контакт з Натаном.
Всі місця пройшли в таких самих почуттях, які клеїлися до неї все сильніше з кожним тижнем. Все це затьмарювало розум.
Син, народження якого не стало радістю, став точною копією батька по зовнішності. Прямий ніс, холодні, як крига, сині очі, руде волосся, яке з роками лишень густішало. Особливо був схожим характер, за який малий Натаніель часто отримував догану- саркастичний та грубий до неможливості.
Якраз захищаючи його від чергового покарання, Мері вперше отримала ляпас по щоці. Сильна чоловіча рука вдарила її, не зменшуючи сили, від чого жінка впала. Він не зупинився. Синці, що мали проступити в найближчому майбутньому, вже горіли палким болем, змушуючи її підійматися через силу. З щоки Гетфорд не впало жодної краплі, утім очі Натаніеля намокли, після чого почали литися сльози, від виду побитої матері.
-Ти обіцяв, що якщо я не буду порушувати свої обов'язки та буду слухняною.- її аж пересмикнуло від цього слова. Мало того що віддали цьому ідіоту, так тепер вона ще й виправдовувалася, наче песик перед своїм власником, а не як донька британської мафії.- Я нічого поганого не зробила.
-Я головний і я вирішую, що правильно, а що ні.- гаркнув Натан.
Злість засліпила очі білою пеленою, проте жінка не дала собі зірватися. Не зараз, один удар того не вартує. Треба просто дочекатися ночі.
Руки та ноги боліли від того побиття, коли нарешті настав час помсти. Гетфорд ледь піднялася з ліжка, так, щоб Абрам не прокинувся.
В підвалі мала бути жертва і справді- парубок років двадцяти сидів прив'язаний до стільця. Руки зв'язані, а уста туго перемотані пов'язкою, аби той не кричав. Мері тільки на руку.
-Послухай.- почала чорноволоса, дістаючи ніж, а юнак неспокійно почав борсатися.- я нічого з тобою не зроблю, напаки відпущу. Тільки за однієї умови- ти мовчатимеш про те, що тут коли-небудь був і забудеш адресу цього дому, а інакше, повір, я тебе знайду і твоє життя продовжиться найгіршим чином.
Хлопець безперервно кивав, сподіваючися на волю. Жінка ще кілька хвилин сумнівалася, а що як втіче й зрадить? В решті-решт відпустила, щоб не витрачати часу. Свідки їй не були потрібні.
Коли почулися кроки, вона вже стояла за дверима, ховаючися. Очікування чоловіка в холодному підвалі, коли сама Мері була вдягнена в піжаму, було нестерпним. Кортіло поскоріше позбутися його, нарешті стати вільною пташкою, що не буде залежати від рішення чергового покидька.  М'ясник влетів у підвал і тієї ж миті зігнувся від удару під коліна. Мері не вагалася- одразу закрила його ніс та рот старою ганчіркою, на якій була купа бруду, який нею витирали, а її зафіксувала мотузкою. Рудий закляк від нерозуміння того, що коїться та болю, тож вкласти його на підлогу, з допомогою удару в живіт, не склало проблеми.
Він дивився зі страхом. Не з тривогу, ні, з щирою панікою від розуміння- вона не помилує, адже кароока завжди була впертою, коли річ заходила про плани, особливо на тих, хто не виявляв до неї поваги.
-Тепер вирішую твою долю я, любий.- прошепотіла Гетфорд.- не хвилюйся, вже все визначено.
Вона не нахилялася, чудово розуміючи що він спробує вдарити заради того, щоб врятуватися.
Він не зміг закричати, коли жінка проткнула його живіт ножем. Тим самим, яким він катував людей, а тепер став його причиною загибелі.
Веснінські почав втрачати свідомість від задухи та крововтрати, а Мері вийшла з підвального приміщення й попрямувала до спальні, викликати поліцію. Вона була останнім, що він побачив перед тим, як зробив останній вдих, хоча це й не можна було так назвати.
Коли ті приїхали, Лола, яка вже зайшла до тієї кімнати, намагалася заховати тіло. Її руки були у алій рідині, а істеричний сміх ламав тишу кімнати. Пізніше її визнали винною в вбивстві Натана Веснінські. Погляд Малкольм, спрямований на ридаючу від нещастя Гетфорд, виражав ворожнечу та ненависть і ще щось, чого вона не могла пояснити. Здавалося, в тих очах затамувалися всі найгірші почуття, які тільки можна вмістити в людину.
За день до неї приїхав Кенго. Не впізнати його було б ще тим випробуванням- чорна елітна машина з затонованими вікнами, яка наближалася просто до її дому, не могла належати нікому іншому.
Моріяма вийшов до неї серйозний, не витрачаючи часу на зайві люб'язності, поки вона йшли всередину будівлі, аби ніхто не підслухав розмову.
-Твій чоловік помер.- відзначив японець.- Його посаду хтось має зайняти.
-Я це зроблю.- відповіла чорноволоса.- Про всі справи я проінформована і зможу впоратися.- вона не казала про те, що інформація була підслуханою, адже мафіозі таке знати не треба.
-Ми довіряємо сім'ї Веснінські, тож не підведи. Твого сина ми заберемо до команди мого молодшого брата, там він не буде крутитися в тебе під ногами.
-Все буде зроблено.
Договір було укладено на наступний день. Про цей підпис вона не шкодувала ані трохи, попри розуміння що це було ув'язення, утім не таке саме. Мері мала право і це лестило їй, після усіх років знущань та ізоляції.