Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбуття - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбуття

Вік кримінальної відповідальності, критерії його встановлення і відповідному законі. Особливості т умови звільнення від відповідальності. Види покарань, що можуть бути застосовані до осіб, що не досягли повноліття. Зняття та погашення судимості.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


неповнолітній судимість кримінальний закон
Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх має важливе значення у кримінальному праві оскільки неодноразово привертало увагу науковців та практиків. Актуальність цього питання проявляється в тому, що неповнолітні завжди визнавались злочинцями особливого роду і крім того в даний час це одна із найбільш уражених верств населення.
Статистика Міністерства внутрішніх справ України свідчить про те, що рівень злочинності в Україні є досить високим [1]. На такому фундаменті й зростає злочинність серед неповнолітніх. Також ця проблема пов'язана насамперед з політикою, що проводиться в нашій державі та з багатьма пов'язаними з нею явищами, тому це питання ми повинні розглядати як на загальносоціальному рівні, так і на рівні законодавства, зокрема законодавства що регулює питання кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
Інтеграція України в міжнародну спільноту неможлива без повного приведення національного законодавства у відповідність до загальновизнаних міжнародних стандартів, які закріплені в багатьох міжнародних правових актах, зокрема в ООН. Порівняльний аналіз свідчить про те, що законодавство України має багато недоліків (колізій, прогалин), оскільки не відповідає положенням міжнародно - правових актів, тому потребує узгодження з ними, оскільки це негативно позначається на правозастосовній практиці.
Дана тема має надзвичайно важливе значення для кримінального права і потребує значного опрацювання теоретичного та практичного матеріалу, зокрема: законодавства, судової практики у цій категорії справ, наукових положень щодо шляхів вирішення проблемних питань застосування кримінального законодавства у сфері кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
Предметом курсової роботи є особливості суспільних відносин щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх внаслідок скоєння ними суспільно - небезпечних діянь, що визначаються злочинами згідно із Кримінальним кодексом України, тобто кримінальне законодавство, що визначає особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх в Україні.
Значний унесок у дослідження цієї проблеми зробили такі науковці: Ю.А. Абросімова, В.С. Афанасьєв, О.М. Бандурка, В.В. Василевич, Д.Л. Виговський, В.В. Голіна, О.М. Джужа, Н.П. Дубініна, В. І. Женунтій, Р. І. Ісаков, Т.Л. Кальченко, І. І. Карпець, О.Г. Колб, І. С. Кон, С.М. Корецький, М.М. Корчовий, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецова, І. І. Лановенко, П.П. Михайленко, А.Й. Міллер, Г.М. Міньковський, Г.В. Осипов, Т.Г. Перепелиця, Г.О. Пономаренко, О.Р. Ратинова, Ф.М. Решетнікова, А.Б. Романюк, О.Б. Сахаров, Н.О. Сущенко, Д.М. Тичина, О.М. Хархан та ін. [2, c. 177].
В курсовій роботі будуть розглянуті питання щодо визначення поняття «неповнолітній», визначення його як суб'єкта злочину в кримінальному праві, особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх та особливості їх призначення, особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбуття, особливості зняття та погашення судимості для неповнолітніх.
Вивчення зазначених питань щодо неповнолітніх безумовно допоможе встановити закономірності, що відображають реальний взаємозв'язок між ними [3, c. 180].
1. Вік кримінальної відповідальності, критерії його встановлення в законі про кримінальну відповідальність
Задля дослідження даного питання ми повинні звернутись до теорії кримінального права і визначити поняття суб'єкта злочину, що визначає за своєю сутністю питання про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. У ч. 1 ст. 18 встановлено, що суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Із цього визначення випливає, що ознаками суб'єкту складу злочину є:
v те, що це фізична особа (тобто суб'єктом складу злочину визнається людина, тому ними не можуть бути визнані юридичні особи, тобто різного роду підприємства, установи, організації);
v осудна особа (визначено в ст. 19 Кримінального кодексу України, що визначає осудною особу, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно - небезпечного діяння перебувала в стані неосудності);
v досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Для вирішення питання щодо особливостей притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх має значення третя ознака суб'єкту складу злочину, а саме вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Дану ознаку розкриває ст. 22 Кримінального кодексу України. У ч. 1 ст. 22 визначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей вік прийнято називати загальним віком кримінальної відповідальності. У ч. 2 цієї ж статті встановлено знижений вік кримінальної відповідальності (від чотирнадцяти до шістнадцяти років), що і є встановлений як вік неповнолітніх в кримінальному законодавстві. Згідно з цим законодавець встановлює кримінальну відповідальність для неповнолітніх лише за злочини які мають значну суспільну небезпечність (умисне вбивство (статті 115-117), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308) і т.д.).
Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку про те, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насильницькі злочини; б) майнові злочини [4, c. 141]. В основі зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладено такі критерії:
1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомлювати фактичні об'єктивні ознаки та суспільну небезпечність перелічених злочинів;
2) значна поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;
3) значна суспільна небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.
Також характеризуючи критерії встановлення в кримінальному законі віку з якого може наставати кримінальна відповідальність неповнолітніх необхідно звернути увагу на те, що соціально-психологічний аспект кримінальної відповідальності неповнолітніх передбачає з'ясування того, на якому етапі свого розвитку особа, що формується, набуває здатності нести кримінальну відповідальність.
Необхідно розуміти різницю між поняттями «дитина» та «неповнолітній». слушною є позиція О.В. Марцеляка, який зазначає, що поняття «дитина» ширше за поняття «неповнолітній», оскільки містить характеристику важливого періоду життя людини, тоді як останнє акцентує увагу на відсутності в людини певної риси, а саме: досягнення особою віку повноліття [5, с. 48].
Варто звернути увагу на питання встановлення віку неповнолітнього в кримінальному праві, оскільки така особа не завжди має документи що визначає її вік (паспорт чи свідоцтво про народження). В разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо. За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 5 ст. 76 КПК). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку[6].
Отже, суб'єкт зі зниженим віком кримінальної відповідальності - це питання про досягнення особою певного віку і тому під впливом соціального середовища неповнолітній може нести кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу. Законодавець визначаючи цей критерій розуміє, що неповнолітній який буде нести кримінальну відповідальність буде розумітись не як особа яку просто притягнули до відповідальності, а як особа, яка усвідомлює що порушує суспільні відносини певного ступеня і бажає виправити свою поведінку. При встановлені вікової межі треба враховувати й можливу відсталість розвитку конкретного неповнолітнього, тому при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього необхідно з'ясувати стан його здоров'я та загального розвитку.
2. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності
Для того щоб правильно відповісти на це питання зазначимо, що кримінальна відповідальність - це передбачене КК вимушене зазнавання особою державно - примусових обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) та іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади), тобто обмеження прав і свобод особи, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами держави. Звільнення ж від кримінальної відповідальності являє собою реалізацію державою в особі суду свого повноваження, відповідно до якого вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого майнового або іншого характеру, передбачених законом за вчинення даного злочину.
Поняття кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності є нерозривно пов'язані між собою оскільки держава в особі суду може притягнути до кримінальної відповідальності та звільнити ж від цього виду юридичної відповідальності за наявності певних підстав. За загальним правилом особа повинна бути піддана покаранню, але тут же й обговорюється питання про звільнення від неї.
Законом про кримінальну відповідальність передбачається лише два види звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх винних у вчиненні суспільно небезпечних діянь, передбачених КК України:
1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);
2. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК) [7, c. 451].
Особливості звільнення від кримінальної відповідальності із застосуван ням примусових заходів виховного характеру :
Відповідно до ч. 1 ст. 97 КК неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 97 КК України примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України.
Підставою такого звільнення від кримінальної відповідальності є можливість звільнення особи без призначення покарання, що замінюються на заходи виховного характеру. Дане явище є правом суду, а не обов'язком, тому суд визначає поведінку особи, тим паче якщо злочин було вчинено вперше або мало місце дійове каяття і т.д.
Умовою звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів медичного характеру є вчинення неповнолітнім злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, що прямо передбачено в ст. 105 КК.
Відповідно до ч. 2 ст. 105 КК суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:
Застереження. Є одним із найм'якших заходів виховного характеру, може бути зроблено шляхом роз'яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, - та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.
Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього . Це наприклад обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів); тощо.
Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють чи під нагляд педагогічного складу або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.
Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього.
Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу - за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання.
Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Можна застосовувати лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно чи кошти, що є його власністю, або самостійно одержує заробіток (заробітну плату, стипендію тощо). У постанові (ухвалі суд повинен зазначити розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, та строки виконання цього рішення.
Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально - виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення але на строк, що не перевищує трьох років . Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Їх статус визначений Законом України від 24.01.1995 «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».
Слід мати на увазі, що до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляють неповнолітніх віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років [8].
Відповідно ч. 3 ст. 105 КК до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру.
У разі ухилення від виконання примусових заходів виховного характеру неповнолітнім ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності згідно із ч. 3 ст. 97 КК.
Особливості звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності:
У ч. 1 ст. 106 КК передбачено, що суд враховує загальні підстави застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності, що передбачені ст. 49 та 80 КК України і після цього застосовують положення ст. 106.
Підставою такого звільнення є закінченням строків давності та строків виконання обвинувального вироку.
Згідно ч. 2 ст. ст. 106 КК України щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:
1. 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2. 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3. 7 років - у разі вчинення тяжкого злочину;
4. 10 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Згідно ч. 3 ст. ст. 106 КК України щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:
1) 2 роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
2) 5 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років за тяжкий злочин;
3) 7 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкий злочин;
4) 10 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин [9, c. 47].
Відповідно до положень ст. 49 КК перебіг давності звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, проти миру та безпеки людства відповідно до ч. 5 ст. 49 КК.
3. Види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх та особливості їх призначення
Згідно із ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Воно не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, які вчинили злочин:
v штраф (може бути встановлене як додаткове покарання відповідно до ч.   2 ст.   9 8 КК) ;
v п озбавлення волі на певний строк;
v позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (встановлюється як додаткове покарання згідно із ч.   2 ст.   9 8 КК) .
Враховуючи те, що зазначені кримінальні покарання застосовують до неповнолітніх, то вже в самому змісті, умовах застосування цих видів покарань існують певні особливості, порівняно з аналогічними покараннями при їх застосуванні до повнолітніх засуджених [10, c. 438 - 439];
Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК (ст. 53 КК). Згідно з ч. 1 ст. 99 цей вид покарання застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо ж немає самостійного доходу власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, то згідно з ч. 3 цієї ж статті може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт. У частині другій цієї ж статті встановлюється розмір штрафу: за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування (ст. 56 КК). Відповідно до ч. 1 ст. 100 КК Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час при цьому тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
Виправні роботи - це коли із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків згідно із ст. 57 КК. Відповідно до ч. 2 ст. 100 КК виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року, тобто виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Частина третя цієї ж статті встановлює розмір покарання від п'яти до двадцяти відсотків, що встановлюється вироком суду.
Позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу відповідно до ч. 1 ст. 63 КК. Згідно з ст. 102 покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, коли вчинено особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини (п. 5 ч. 3 ст. 102 КК). Варто ж зазначити, що позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому, згідно з ч. 3 ст. 102 КК:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше одного року шести місяців;
2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;
3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;
4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю згідно із ч. 2 ст. 98 може встановлюватись як додаткове покарання. Воно може бути застосоване лише до неповнолітнього, який офіційно працює, тобто зареєстрований згідно із нормативно - правовими актами, що регулюють дане питання (наприклад коли неповнолітній набуває юридичних прав займатись кустарним промислом або торговельною діяльністю, мати постійну роботу або обіймати посади в шкільних або громадських організаціях і т.д.)
Призначення покарання для неповнолітніх теж має свої особливості. Вони викликані насамперед тим, що головною метою покарання є виправлення засуджених, тобто їх соціальна реабілітація. Оскільки психічний розвиток неповнолітніх не відповідає таким критеріям, що притаманні повнолітній особі, то згідно з ч. 1 ст. 103 КК передбачено, що, крім загальних засад призначення покарання (статті 65 - 67 КК), суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен ураховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Отже, науковці у сфері кримінального права та законодавець у цій ж сфері приділяє значну увагу суб'єкту злочину неповнолітньому, який має знижений вік кримінальної відповідальності, тому йому притаманні менш сталі психо - фізичні властивості поряд із загальним суб'єктом. При призначенні покарання неповнолітньому ми повинні керуватись загальним правилам цього інституту, що визначені в Х - ХІ розділах КК, а також положенням, що містяться в ХV розділі КК, тобто тут й визначаються особливості покарання неповнолітніх. Для неповнолітніх закон встановлює вичерпний перелік покарань, що міститься у ст. 98 КК, що мають свої особливості, враховуючи при цьому особу неповнолітнього відповідно до ст. 103 КК. Варто ж сказати, що даний інститут потребує новацій задля індивідуалізації покарання для кожної неповнолітньої особи і досягнення найголовнішої мети покарання - виправлення засуджених і в подальшому запобіганню вчиненню нових злочинів згідно із ст. 50 КК.
4. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбуття
КК України передбачає чотири види звільнення від покарання неповнолітніх:
1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.   1 04 КК );
2) звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.   1 05 КК );
3) звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст.   1 06 КК );
4) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст.   1 07 КК ).
Специфіка зазначених різновидів заохочувальних кримінально-правових норм полягає, по-перше, у тому, що застосовуються до неповнолітнього у період призначення та відбування кримінального покарання; по-друге, спрямовані на досягнення цілей покарання виправлення неповнолітніх засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як неповнолітніми, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК); по-третє, розповсюджуються на правомірну, соціально-корисну поведінку всіх неповнолітніх, починаючи з моменту розгляду справу в суді, призначення покарання та поширюються на певний період його відбування; по-четверте, передбачають зміну правового статусу неповнолітнього, що безпосередньо віддзеркалюється у вироку чи постанові (ухвалі) суду. Законодавець ставить позитивну пенітенціарну поведінку неповнолітнього засудженого у пряму залежність із можливістю повного зняття кримінально-правового обтяження. Звільнення від призначеного покарання, на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 97 КК), застосовується тільки до вже засуджених осіб [11, c. 95].
Звільнення від відбування покарання з випробуванням здійснюється відповідно до ст. 75 -78 КК (норми притаманні для загального суб'єкта злочину) з урахуванням положень ст. 104 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього).
Стаття 104 КК передбачає: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі; 2) у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.
Варто ж зазначити, що кримінальне законодавство встановлює іспитові строки від одного до двох років.
Звільнення від відбування покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру передбачено в ст. 105 КК. В ч. 2 зазначеної статті міститься вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру (застереження, обмеження дозвілля і встановлених особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально - виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років), їхній зміст було розкрито в другому питанні цієї курсової роботи. Обов'язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є: а) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості; б) наступне, після вчинення злочину і до винесення вироку, щире розкаяння і бездоганна поведінка, що однозначно випливає із ч. 1 ст. 105 КК. Внаслідок вищезазначених обставин суд може звільнити неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру.
Метою застосування таких заходів має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.
Важливе місце при застосуванні примусових заходів медичного характеру посідає Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15. 05. 2006 №2.
Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності , тобто звільнення від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у певні строки, передбачено у ст. 106 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 106 КК суд, застосовуючи даний вид звільнення від відбування покарання керується ст. 49 та 80 Кримінального кодексу з урахуванням положень, передбачених ст. 106 КК. Особливостями застосування цього звільнення від відбування покарання є: а) можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення від відбування покарання; б) встановлення в них менш тривалих строків давності.
Частина друга ст. 106 КК встановлює такі строки давності:
1) 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) 7 років - у разі вчинення тяжкого злочину;
4) 10 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Якщо порівнювати строки давност
Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбуття курсовая работа. Государство и право.
Примеры Рефератов На Тему Экскаватор Вольво
Рефераты По Физкультуре Про Зрение
Доклад: Человек и исторический процесс
Курсовая работа по теме Развитие малого бизнеса в сфере туризма
Рецензия Отзыв На Дипломную Работу
Технология Приготовления Драники Курсовая Работа
Положение О Магистерской Диссертации Сгюа
Реферат На Тему Функции Религии В Жизни Общества
Механизмы Государства Реферат
Любовь К Матери Сочинение Егэ Яковлев
Индивидуальные Проект Практические Работы
Дипломная работа по теме Алгоритм быстрой сортировки
Курсовая работа по теме Потоки Delphi
Нужны Ли Сейчас Тимуровцы Сочинение
Реферат На Тему Загальна Характеристика Адміністративної Реформи В Україні
Реферат по теме Азбука знаков
Реферат: The Salem Witch Hysteria Essay Research Paper
Реферат: Вторжение США в Панаму
Курсовая работа по теме Изготовления детали на станке ЧПУ с помощью специализированного программного обеспечения
Дипломная работа по теме Игровой метод в физической подготовке гимнастов
Ревізія, як форма фактичного контролю - Бухгалтерский учет и аудит реферат
Апелляционное и кассационное производство - Государство и право контрольная работа
Риск и опасность. Системный анализ безопасности - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда презентация