Особливості перекладу краєзнавчої лексики (на матеріалі туристичного рекламного проспекту) - Иностранные языки и языкознание дипломная работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Особливості перекладу краєзнавчої лексики (на матеріалі туристичного рекламного проспекту)

Краєзнавство як об’єкт теорії та практики перекладу. Прагматична спрямованість туристичних рекламних текстів. Шляхи відтворення краєзнавчих реалій у перекладі. Складнощі перекладу англомовних рекламних проспектів українською мовою в сфері туризму.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Особливості перекладу краєзнавчої лексики (на матеріалі туристичного рекламного проспекту)
переклад туристичний рекламний краєзнавчий
Комплексний багатоаспектний підхід до вивчення краєзнавства формує новий напрям - краєзнавство в перекладі, у межах якого дискусійними залишаються проблеми вичленування й диференціації типів краєзнавчої лексики, а також виявлення способів їх адекватної й еквівалентної передачі при перекладі з урахуванням функціональних і текст-типологічних стереотипів очікування цільової аудиторії.
На сучасному етапі розвитку перекладознавства особливої ваги набуває вивчення нехудожніх типів текстів. Центр тяжіння перекладацької діяльності посунувся у бік вивчення прагматичних текстів, до яких відносяться туристичні рекламні проспекти. Дух національно-культурного відродження, прагнення до ствердження національної ідентифікації сприяє вивченню власної історії та поширенню знань про власну країну і свій рідний край.
Переклад краєзнавчої лексики становить частину проблеми передачі національного та історичного колориту певної країни. Краєзнавча лексика - це поняття матеріальної культури, які характерні для того чи іншого народу, національності чи общини та виражають національну самосвідомість і колорит.
Дослідження лексики в ракурсі представлення нею культурних цінностей з точки зору перекладознавства є винятково важливим. Ця проблема отримала ґрунтовне відображення у працях вітчизняних і зарубіжних учених, таких як І. Алексєєва [3], Н. Гарбовський [13], В. Демецька [15], Р. Зорівчак [18], В. Зусман [`9], С. Перкас [46] тощо.
Актуальність вивчення краєзнавчої лексики саме в туристичних проспектах пов'язано з тим, що у сучасній прагмалінгвістиці, перекладознавстві та міжкультурній комунікації спостерігається певний брак теоретико-практичних досліджень цієї проблематики. Окрім цього, подібні дослідження важливі для розвитку перекладознавства та вдосконалення процесу адекватного відтворення прагматичних текстів різних типів, зокрема рекламних туристичних проспектів.
Мета цієї роботи полягає у визначенні певних проблем, пов'язаних з перекладом краєзнавчої лексики з англійської мови на українську, а також дослідженні текст-типологічних та лексико-семантичних особливостей перекладу туристичних рекламних проспектів.
У відповідності з поставленою метою формулюються такі завдання:
· Окреслити коло актуальних проблем краєзнавства в сучасному вітчизняному й зарубіжному перекладознавстві.
· Розкрити поняття рекламного проспекту в туристичній галузі.
· Виявити специфіку перекладу різних типів краєзнавчої лексики з урахуванням текст-типологічних особливостей текстів туристичних рекламних проспектів.
· Описати шляхи відтворення у перекладі різних типів краєзнавчої лексики
· Проаналізувати переклади англомовних туристичних рекламних проспектів українською мовою.
Об'єктом дослідження є специфіка перекладу краєзнавчої лексики в текстах туристичних рекламних проспектів.
Предмет дослідження - типи краєзнавчої лексики та туристичний рекламний проспект як прагматичний текст краєзнавчого характеру в перекладі.
Поставлена мета і висунуті завдання визначили використання таких методів дослідження: метод лінгвістичного опису, наукового аналізу (спостереження, узагальнення, порівняння), тезаурусний метод аналізу, дистрибутивний метод, дефінітивний метод, а також методика символічної інтерпретації.
Матеріалом дослідження слугували 25 англомовних рекламних туристичних проспектів та їх переклади українською і російською мовами, підібраних шляхом тематичної вибірки.
Теоретичне значення роботи визначається внеском у розробку питань перекладу нехудожніх текстів краєзнавчого характеру. Також це дослідження збагачує знання про рекламний туристичний проспект як тип тексту, його характеристики та особливості перекладу.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що загальні висновки роботи можуть бути використані в теоретичних курсах і спецкурсах з перекладознавства, лексикології, у викладанні мовних дисциплін у вузі та безпосередньо в перекладацькій практиці.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри перекладознавства та прикладної лінгвістики, Херсонського державного університету. Змістовні положення роботи ввійшли до наукової статті «Особливості перекладу краєзнавчої лексики», що була опублікована у збірнику «Магістерські студії» (Херсон, 2013).
Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, а також висновків та списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПЕРЕКЛАДУ КРАЄЗНАВЧОЇ ЛЕКСИКИ
1.1 Краєзнавство як об'єкт теорії та практики перекладу
Термін «краєзнавство», популяризований в наш час, затвердився в словниковому складі мови лише на початку ХХ століття. Історія цієї науки своїм корінням сягає ХVІІІ сторіття, коли її об'єкт і предмет визначалися термінами «вітчизнознавство» і «батьківщинознавство» [98, с. 361].
У XVIII ст. з огляду на введення географії як навчальної дисципліни М. Ломоносовим (1761 рік) уперше було здійснено спроби крайових досліджень «із залученням дітей і за сприяння населення на місцях проживання» [8, с. 15]. Збір інформації неекспедиційного характеру про міста, губернії та провінції держави відбувався за анкетою з 30 питань, укладеною М. Ломоносовим [8]. Ця анкета була першою програмою з вивчення краєзнавчих особливостей території країни й була безпосередньо зумовлена педагогічними цілями. Таким чином, у XVIII ст. вперше було висунуто краєзнавчий принцип у навчанні географії.
В умовах економічного підйому й розширення внутрішньополітичного впливу в Російській імперії другої половини ХІХ ст. підвищується інтерес до пізнання своєї країни, що отримало конкретне вираження у створенні руху, названого вітчизнознавством.
На основі «вітчизнознавства» створюється спілка «батьківщинознавства», основною галуззю досліджень якої було вивчення малих територій. «Батьківщинознавство» спричинило створення окремого напряму географії як шкільного предмета, що визначалось відомим методистом географії А. Соколовим як «географія рідної місцевості, на прикладах якої діти практично й наочно знайомляться з основними географічними поняттями» [17]. На думку А. Баркова, сучасний термін «краєзнавство» означає те саме, що й батьківщинознавство. Останнє передбачало практичний підхід до шкільного ознайомлення з географією навколишньої місцевості [45].
Прикладний характер краєзнавства в географії набув великого значення в педагогіці. Визначення «краєзнавства» як педагогічного поняття вперше подав видатний педагог К. Ушинський. Він наголошував на необхідності розвитку в дітей «інстинкту місцевості», накопичуванні знань у різних галузях (історичних, географічних, природознавчих тощо) у виховному й освітньому процесах [16].
Починаючи з XVIII ст. і до сучасності краєзнавство як громадський рух, загальноосвітній напрям і наука пройшло стадії розквіту й абсолютного ігнорування. Незважаючи на тривале існування краєзнавчих досліджень у різних наукових галузях, варто відзначити той факт, що все ще дискусійними залишаються питання теоретичного характеру, а саме, питання його предмета й об'єкта, методів і завдань, параметрів і функцій.
Краєзнавство в Росії та Україні має глибоке коріння й давні традиції. В Україні наприкінці ХІХ ст. І. Франко був першим, хто надав наукове обґрунтування краєзнавства. У праці «Галицьке краєзнавство» І. Франко подає систематизований краєзнавчий матеріал і методики, створені на основі ретельного опрацювання теоретичних і практичних доробків у різних галузях наукових знань [64]. Ця наукова розвідка вважається першою бібліографією до українського краєзнавства.
На початку ХХ ст. поширюється «наукове краєзнавство», запропоноване українцем П. Тутковським, який у праці «Задачи и пределы географии» визначає предмет і методи дослідження географії. П.Тутковський був одним з авторів теорії монізму природних і суспільних наук, яка передбачає тісний взаємозв'язок і взаємозалежність розвитку природи й природних ресурсів від людини та її діяльності [17].
Про те, що краєзнавство може бути інтерпретованим у широкому й вузькому значеннях цього слова, говорив С. Рудницький, видатний учений-енциклопедист, академік, основоположник української географії та наукового географічного краєзнавства. Вузьке розуміння краєзнавства трактується С. Рудницьким як етнографічне, історичне, літературне краєзнавство, що в широкому смислі розуміється як географічне краєзнавство. У фундаментальних працях з географії та краєзнавства С. Рудницький акцентував увагу на тому, що пізнання своєї країни як цілісної географічної одиниці починається з вивчення свого краю. Він неодноразово відзначав, що критерій національної території є основою нації, об'єднаної етнічними ознаками, рідною культурою й мовою, єдиними історико-політичними традиціями. Отже, зазначений теоретичний підхід окреслює об'єкт географічного краєзнавства і є його методологічною основою [69].
Період 1920-х початку 1930-х років вважається «золотим часом краєзнавства» [98]. У цей час створюються краєзнавчі науково-дослідні центри, науково-методологічні й громадські організації. Увага вчених, зосереджена на теоретичних аспектах краєзнавства, мала суто академічний характер. Недостатня розробка теоретичних і методологічних принципів «краєзнавства» спричинила появу численних інтерпретацій і підходів до вивчення молодої науки. Так, одні вчені вважали краєзнавство «науковою дисципліною» і навіть «методом дослідження», інша - «дидактичним принципом», «навчальним предметом», «методом навчання й виховання» [98].
Різні підходи до краєзнавчих досліджень спричинили й наявність різних, іноді, навіть суперечливих, визначень, наприклад: «Краєзнавство - це: 1) наука, що об'єднує природничі та гуманітарні дисциплінарні цикли і спрямована на вивчення певного географічного та історичного регіонів країни, або частина фундаментальних наук; 2) особлива методична дисципліна; 3) науково-педагогічний метод, що дає змогу вивчати батьківщину; 4) виховний засіб у формуванні нової людини та громадянського суспільства; 5) наукове всебічне пізнання краю; 6) форма масової діяльності у вивченні рідного краю» [58, с. 87].
Незважаючи на багатоаспектний характер досліджень, основні теоретичні питання про предмет, зміст і об'єкт краєзнавства на кінець 20-х років ХХ ст. залишались відкритими. На початку 30-х років інтерес до краєзнавства згас, а загальнодержавна настанова на розвиток соціалістичного суспільства надала краєзнавству ідеологізованого ухилу.
Новий оберт в історії розвитку українського краєзнавства зумовлений геополітичною ситуацією, що виникла на початку 90-х років ХХ ст. Проголошення України незалежною державою стало новим етапом відродження національної духовної самосвідомості. Інтерес до духовних, культурних, історичних цінностей нації вплинув на те, що сучасне краєзнавство переживає стадію відродження.
Сьогодні краєзнавство є універсальною дисципліною, заснованою на різних підходах до її вивчення. Система знань про краєзнавство та його складові, сформульована радянськими, російськими та українськими вченими, сприяла розробці науково-методичного й понятійно-термінологічного апарату, що розкриває як внутрішню краєзнавчу структуру, так і зовнішню об'єктно-предметну спрямованість у системі суміжних наук.
Голова Всеукраїнської спілки краєзнавців академік П. Тронько, досліджуючи історичне краєзнавство і, розглядаючи його з позицій структурних засад, зазначає, що «краєзнавство - це: 1) сукупність наукових дисциплін, різних за змістом і окремих за методами дослідження, які вивчають конкретний регіон, район, місцевість в історичному, географічному, геологічному, етнографічному, археологічному та інших аспектах; 2) могутній науковий рух по популяризації знань про край, регіон, село та залученню широких мас населення до активної участі в дослідженні місцевої історії, створення її літопису; 3) громадський рух, основними завданнями якого є практичні дії по збереженню історико-культурної спадщини краю, відродженню духовності, історичної пам'яті; 4) формування національної самосвідомості та національної гідності, активізація громадської позиції людини» [17, с. 275].
Різноманітні складові краєзнавства свідчать про його міждисциплінарний характер. На науковій складовій краєзнавства на початку ХХ ст. наголошував і П. Тутковський [17]. Чимало праць В. Кубійовича були присвячені обґрунтуванню теоретичних засад краєзнавства, що стало підтвердженням важливості існування цього наукового напряму [31].
До не менш важливих складників краєзнавства (порівняно з науковим і науково-популярним) належить і шкільне краєзнавство. Його засади були закладені ще у працях С. Рудницького [69]. Необхідність викладання цього предмету (існування такого напряму) в школі обґрунтовувалась С. Русовою [14]. У наш час шкільному краєзнавству приділяється значна увага, оскільки воно вбачається дієвим засобом патріотичного виховання учнів [9].
Крім наукового, науково-популярного і шкільного краєзнавства виокремлюють напрям, який відзначається своєю практичною спрямованістю. Так зване «виробниче краєзнавство», яке вивчає продуктивні сили свого краю, було запропоноване й описане К. Дубняком [17]. Своєрідним різновидом «виробничого краєзнавства» є конструктивне економіко-географічне краєзнавство, на необхідності вичленування якого наголошував О. Тімець [60].
Хоча географічне краєзнавство формально виступає основою загального краєзнавства, найрозвиненішим вважається його історична складова. У межах інтенсивного галузевого вивчення історико-географічного напряму самостійно відгалужується археологічне краєзнавство, яке виступає складовою історичного краєзнавства.
Виділення складових краєзнавства дозволило дослідникам окреслити предмет і об'єкт його дослідження. Так, за твердженням П. Тронько, «предметом досліджень краєзнавства є конкретний регіон, а об'єктом - його історія, природа населення, господарство, культура, пам'ятки матеріальної та духовної культури» [17, с. 251].
На думку Я. Жупанського і В. Круля, територія для краєзнавства виступає в ролі стрижня, на який нарощується все інше - природа, населення, господарство, історія, мистецтво, література, архітектура тощо. Тому ці складники повинні оцінюватися за своїми сталими характеристиками. У цьому полягає особливість об'єкта вивчення краєзнавства, яке розглядається як специфічне територіальне утворення, універсальне за своєю суттю, що об'єднує різні за походженням складові, що разом становить природно-історично-соціально-територіальний комплекс [17].
За Я. Жупанським і В. Крулем, складові краєзнавства виокремлюються на підґрунті тривимірної моделі, яка передбачає єдність території, часу і людини [17]. Причому, єднальним елементом цієї моделі виступає «територіальний», що характеризує географічне краєзнавство як стрижневе для загального (національного) краєзнавства.
За єднальним елементом загальне національне краєзнавство диференціюється на географічне, історичне і соціальне краєзнавство [31]. Кожна з трьох основних категорій загального краєзнавства - територія, час і людина - передбачає свій набір методологічних і методичних принципів дослідження, сукупність яких і формує краєзнавство як комплексну науку.
Найбільш наближеними до краєзнавства є географія та історія, поєднані спільною географічною ознакою. Проте географія, на відміну від історії, яка значну увагу приділяє «окремим видатним людям, історії літератури та мистецтва в місцевих умовах», залишається наукою неупередженою та сухою [17, с. 45].
Краєзнавство ж за своєю суттю є популярним, оскільки є тією галуззю знань, у створенні якої беруть участь як учені-фахівці, так і широкі маси. «У цьому відношенні краєзнавство в системі наук посідає особливе місце. Воно вчить людей не лише любити свої місця, а й любити знання про свої (і не лише «свої») місця» [17, с. 41].
Міждисциплінарні знання, що поєднують географічні, історичні, біографічні, демографічні, фольклорні, літературознавчі, екологічні, соціологічні, лінгвістичні, економічні аспекти, наділені надзвичайним інтегративним потенціалом, що дозволяє висвітлити краєзнавче начало. Ідею про краєзнавство як про комплексну науку підтримують академік Д. Ліхачов і відомий російський історик, голова Спілки краєзнавців Росії С. Шмідт [38; 69].
Такої ж думки дотримується і більшість українських учених, які пропонують таке визначення краєзнавства: «краєзнавство - це комплексне, наукове й усебічне вивчення певної території (села, міста, області, краю), це - популяризація і використання цього пізнання з метою наближення життя до науки, це - засіб навчання і виховання національно-свідомих громадян» [17, с. 67].
Спираючись на теоретичні й практичні здобутки у різних галузях цієї науки, дослідники формують нові напрями краєзнавства. На сучасному етапі вивчаються туристичне краєзнавство, церковне краєзнавство, екологічне краєзнавство тощо.
Для філологічних досліджень краєзнавчий аспект убачається актуальним і з позицій культурології. Про культуроформувальну й культуропоєднувальну функції краєзнавства свого часу говорив академік Д. Ліхачов, виділяючи в краєзнавстві таку категорію як «екологія культури, без якої для людини неможливе культурне, духовне життя - життя, яке виховує в ній духовність, повагу до навколишнього, до минулого, турботу про майбутнє» [38, с. 126]. Говорячи про екологію культури, він виокремив два її розділи: біологічна (природна) і культурна (духовна). Д. Ліхачов стверджував, що між природою і культурою практично немає чіткого розмежування, оскільки дотримання / недотримання законів людиною призводять до однакових наслідків - розвитку / спаду природних ресурсів і культурних цінностей. Проте принципово суттєвою різницею між біологічною і культурною екологією він вважав те, що «втрати в природі, до певних меж, відновлювані», а втрата пам'яток культури не відновлювана, оскільки пам'ятка культури завжди індивідуальна й пов'язана з певною епохою; «кожна пам'ятка руйнується навіки, спотворюється навіки, раниться навіки. І вона абсолютно беззахисна, вона не відновить себе сама» [38, с. 127]. Те саме можна сказати і про культурні цінності того чи іншого краю, позаяк культура в усіх своїх проявах не може зберігатися «поза людськими знаннями» [38, с. 128].
Стан і ставлення суспільства до пам'яток культури є одним з показників рівня його цивілізованості й безпосередньо пов'язані з проблемою розвитку туризму. Туризм, за своєю суттю, є особливою галуззю краєзнавства, у якій переплетені інтереси економіки, політики, екології, зайнятості населення, готельного бізнесу й санаторно-курортного комплексу [23]. У зв'язку з цим особливої ваги набуває такий напрям як культурне обслуговування туризму, що передбачає грамотну екскурсійну роботу, засновану на знанні історії та традицій певного краю. Саме краєзнавча інформація дозволяє повною мірою оцінити історико-культурний потенціал краю та нації в цілому.
Грамотний виклад інформації краєзнавчого характеру є передумовою розвитку міжнародних відносин у цілому й внутрішнього туризму зокрема. Певною мірою розвиток ринку зовнішнього туризму, тобто міжнародного туризму, залежить від грамотного відтворення краєзнавчого матеріалу в межах мови іншокультурного туриста / реципієнта. Іншими словами, перекладознавчий і перекладацький аспекти в краєзнавстві передбачають вирішення завдань адекватного й еквівалентного відтворення краєзнавчого матеріалу з урахуванням відмінностей мов і симетрії / асиметрії культур.
Вочевидь, сучасне вітчизняне й зарубіжне перекладознавство спираються на принципи перекладності будь-якого тексту засобами мови перекладу (далі -ПМ) [2; 6; 10; 11; 21; 24; 25; 26; 39; 42; 52; 54; 58; 59; 61; 68; 72; 75; 77; 79-82; 85; 86].
Проте з цієї позиції ми змушені констатувати лакунарність теоретичних, методологічних і практичних досліджень у перекладі як типів текстів краєзнавчого характеру, так і краєзнавчої лексики. У зв'язку з цим відкритими для обговорення залишаються такі питання перекладу: 1) як впливає обсяг типу тексту на вибір того чи іншого способу перекладу безеквівалентної / неповноеквівалентної лексики краєзнавчого характеру; 2) чи враховуються при перекладі текстів краєзнавчого характеру текст-типологічні моделі аудиторії мови перекладу ( далі - ПМ); 3) чи залежить вибір перекладацької стратегії від прагматичного потенціалу вихідного тексту (далі - ВТ); 4) чи зумовлюється прагматична заданість ВТ характером і частотністю функціонування краєзнавчої лексики. І, нарешті, які типи лексики формують краєзнавчу специфіку ВТ. Від правильності вирішення поставлених завдань прямо залежить успішність / неуспішність перекладу чи, говорячи термінами перекладознавства, адекватність / неадекватність текста перекладу (далі - ПТ) не так для іншомовної, як для іншокультурної аудиторії.
Краєзнавчу концептуальну картину світу ВТ формує група лексики, поєднана облігаторним краєзнавчим компонентом. Зважаючи на ядерні критерії краєзнавства в перекладознавчому аспекті, до цієї групи ми зараховуємо такі лексичні одиниці як краєзнавчий символ, краєзнавча реалія та аксіологема.
Послідовне системне зіставлення об'єктивної реальності та відтворюючих її мовних форм, метою якого є визначення лексичних одиниць, що відображають специфічні риси конкретної національної культури, вимагає формування особливого понятійного й термінологічного апарата, придатного як для опису реальної дійсності, так і для роботи з текстами в перекладі [39].
Дослідження лексики в ракурсі представлення нею культурних цінностей є винятково важливим. Ця проблема отримала ґрунтовне відображення у працях вітчизняних і зарубіжних учених [42; 52; 54; 58; 59; 61; 68; 72; 75; 77; 79-82].
Символи чи слова з символічним значенням є тією групою лексики, яка сприяє формуванню культурно-ціннісної картини світу в процесі концептуального розвитку лінгвоконцепту [35]. Поняття «символ» одне з найбагатозначніших у системі семіотичних наук. Досліджуючи символ у системі культури, Ю. Лотман говорить про те, що і в плані змісту, і в плані вираження символ становить собою текст. Ця позиція базується на глибоко архаїчній природі символу, оскільки «здатність зберігати у згорнутому вигляді винятково великі й значні тексти» залишилась в основному тільки в символах [36, с. 213; 37, с. 156].
Ще одна архаїчна риса символу виявляється в тому, що він, являючи собою замкнений текст, наділений смисловою і структурною самостійністю, що дозволяє йому легко вийти з семіотичного оточення, і так само легко увійти в інше текстове оточення [98, с. 213]. Звідси визначальною рисою символу є його діахронічність.
Пам'ять символу завжди давніша, ніж пам'ять його несимволічного текстового оточення [29, с. 278]. Будучи самостійною смисловою і структурною одиницею, і легко переміщаючись з тексту в текст та інші семіотичні утворення, символ як механізм пам'яті культури пронизує хронологічні шари культури по вертикалі, уособлюючи пам'ять культури в собі.
Проте це зовсім не означає, що символ - це застиглий згусток культури, який не підпорядковується екстралінгвальним чинникам мінливості тієї чи іншої лінгвокультури. Зовсім навпаки, саме символ, що активно взаємодіє з усіма елементами широкого культурного контексту, не лише трансформується сам, а й трансформує навколишній час і простір.
У такому сенсі символи становлять один з найбільш стійких і впливових елементів культури. Тож, якщо ми говоримо про національно-культурну своєрідність тієї чи іншої лінгвокультурної традиції, ми маємо перш за все звернутися до ключових для цієї традиції символів, їх значень, адже інваріантна сутність символу завжди реалізується в його варіантах. І, як справедливо зауважив Ю. Лотман, «єдність основного набору домінантних символів і тривалість їх культурного життя значною мірою визначають національні та ареальні межі культури» [29, с. 214].
У дихотомії «національні символи - ареальні символи», вивчення варіантів інваріантної сутності символу великою мірою сконцентровано в царині виявлення його національної специфіки, водночас, ареальні особливості символу залишаються поза увагою філологів, і зокрема, перекладознавців.
Отже, краєзнавчі символи - це слова, загальнокультурне символічне значення яких відображає специфіку ареальних національно-культурних цінностей певного етносу. Крім власне краєзнавчих символів, символічне значення в тексті формується за допомогою краєзнавчих реалій і аксіологем (лексичних одиниць з оцінною семантикою).
Для того щоб висвітлити краєзнавчу специфіку реалії, варто детальніше розглянути поняття «реалія», що є ключовим для філологічних наук і, зокрема, для лінгвокраїнознавства й перекладознавства, першочерговим завданням яких є і вияв національно-культурної складової мовних одиниць.
Термін «реалія» в аспекті лінгвокраїнознавства всебічно розглядався Є. Верещагіним і В. Костомаровим, дослідження яких присвячені вивченню іноземної мови крізь призму культури. Учені виділяють культурний компонент значення слова, наявність якого дозволила їм виділити лексику з краєзнавчим культурним компонентом, до якої належать безеквівалентна лексика (у тому числі реалії), конотативна лексика й фонова лексика [9].
З позицій лінгвокраїнознавства під реаліями розуміють як предмети і явища культури, так і слова, що їх позначають. У плані змісту реалії становлять факти, пов'язані з державним устроєм певної країни, її природними особливостями, історією та культурою. У плані вираження реалії актуалізуються широким колом мовних засобів, до яких, здебільшого, відносять слова, словосполучення, речення і скорочення [8].
У перекладознавстві поняття «реалія» вивчалося такими вченими як Л. Бархударов, Я. Рецкер, А. Федоров, О. Чередниченко, А. Швейцер. У сучасних перекладознавчих дослідженнях найчастіше цитують визначення реалії, запропоноване С. Влаховим і С. Флоріним, а також Р. Зорівчак.
Так, С. Влахов і С. Флорін пропонують власне визначення реалії як особливої категорії засобів вираження, що містить «слова (і словосполучення), які називають об'єкти, характерні для життя (побуту, культури, соціального й історичного розвитку) одного народу й чужі для іншого». Здебільшого реалії, будучи носіями національного і / або історичного колориту, не мають точних відповідників (еквівалентів) у інших мовах і, відповідно, не підлягають перекладу «на загальних підставах», вимагаючи особливого підходу [10, с. 55].
По суті С. Влахов і С. Флорін подають два визначення реалії, одне з яких розкриває національну специфіку цих лексичних одиниць своєї мови щодо іншої. За окресленим принципом вичленовуються «винятково свої» реалії з одновекторною, але не бінарною направленістю їх перекладу в інші лінгвокультури. Власне кажучи, ця частина визначення співвідноситься з дефініцією до поняття «безеквівалентна лексика», запропонованого Є. Верещагіним і В. Костомаровим. Згідно з цим визначенням, до безеквівалентної лексики належать слова «план значення яких неможливо зіставити з будь-якими іншомовними лексичними поняттями», які у строгому смислі слова є неперекладними [8, с. 56]. Друга частина дефініції розкриває вже власне перекладознавчі аспекти цього поняття.
У межах нашого дослідження таке визначення реалії вбачається актуальним, оскільки воно допомагає, по-перше, вичленувати реалію за мовною ознакою в площині одного і / або пари мов. А, по-друге, за критерієм розповсюдженості й уживаності воно дозволяє виявити краєзнавчий компонент реалії.
Згідно запропонованої С. Влаховим і С. Флоріним класифікації реалій, краєзнавчі реалії входять у всі виділені групи реалій, класифікованих за критерієм предметного поділу. Ознака місцевого поділу (залежно від національної та мовної приналежності) вбачається облігаторною для виявлення краєзнавчого компоненту. Так, за місцевим поділом краєзнавчі реалії належать до групи мікролокальних, оскільки вони вербалізують соціальні й територіальні об'єкти та явища, характерні не так для регіону, як для міста або селища, що прогнозує і певні труднощі при перекладі такого типу реалій [10, c. 71]. Виділяючи цю групу реалій, автори класифікації зауважують про певну умовність цього терміну, що, на наш погляд, зумовлено відсутністю перекладознавчих розвідок зі специфіки перекладу текстів саме краєзнавчого характеру на момент виходу (тепер уже хрестоматійної) монографії. Проте для нас мікролокальна група реалій уповні відповідає цілям нашого дослідження. Крім того, саме поняття «реалія» невід'ємне від поняття локальної співвіднесеності, яке фіксує ту чи іншу ділянку дійсності, у межах якої поширена ця реалія. Сема «локальності» у структурі реалії становить відображення важливого моменту в пізнанні об'єктивної дійсності та є невід'ємним семантичним компонентом лексичного значення реалії.
Дефініція, запропонована Р. Зорівчак, базується на лінгвокраїнознавчій теорії слова Є. Верещагіна та В. Костомарова й перекладознавчій природі слова, запропонованої В. Виноградовим. За Р. Зорівчак «реалії - це моно- й полілексемні одиниці, основне лексичне значення яких вміщає (в плані бінарного зіставлення) традиційно закріплений за ними комплекс етнокультурної інформації, чужої для об'єктивної дійсності мови-сприймача» [18, с. 58].
Це визначення становить для нас інтерес з двох причин: по-перше, воно охоплює всі текстові прояви варіативних форм реалій і дозволяє відмежувати реалії від суміжних явищ, таких як, наприклад, неологізми, терміни, діалектизми, символи; і по-друге, виходячи з твердження, що реалія являє собою комплекс етнокультурної інформації, можна припустити, що «реалія … може набути в контексті будь-якої стилістичної функції, певної адгерентної конотативної семантики, більше того - стати ключовим словом» що у свою чергу не може не вплинути на способи перекладу, до яких повинен удатися перекладач у вирішенні відомого питання: «або показати специфіку і впасти в екзотику, або зберегти звичність і втратити специфіку» [18, c.85].
Усе викладене дозволяє нам стверджувати, що краєзнавчі реалії - слова-референти, у номінації яких семантично відображено весь комплекс етнокультурної інформації локального характеру, відсутні
Особливості перекладу краєзнавчої лексики (на матеріалі туристичного рекламного проспекту) дипломная работа. Иностранные языки и языкознание.
Курсовая Работа Образец Башгу
Особенности Европейская Культура Реферат Школа
Контроль таможенной стоимости
Реферат по теме Твердотопливные ракетные двигатели
Легкая Атлетика Реферат По Физкультуре 7 Страниц
Курсовая Работа На Тему Организационное Проектирование Кадровой Деятельности
Реферат по теме Физическая культура и спорт в свободное время специалиста
Контрольная Работа На Тему Применение Норм Иностранного Семейного Права И Ограничения Его Применения
Дипломная работа по теме Анализ финансового состояния организации и пути его оптимизации
Дипломная работа по теме Юридический анализ состава бандитизма
Реферат по теме Анализ Закона Республики Беларусь "О защите прав потребителей жилищно-коммунальных услуг"
Как Развивать Туризм В Казахстане Эссе
Реферат по теме Гравюра стародруків
Реферат: Проблема свободы в экзистенциализме. Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинения 9 Класс Огэ По Русскому Языку
Отчет По Летней Педагогической Практике
Статья На Тему О Влиянии Протеина Пищи На Фенотип Организма Человека
Ломоносов Реферат 3 Класс
Этика Публичного Выступления Реферат
Курсовая Работа На Заказ Отзывы
Учет долгосрочных инвестиций (на материалах ОАО "Ливгидромаш") - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Адміністративне право України - Государство и право шпаргалка
Марокко - География и экономическая география реферат