Особливості організації та роботи гуртка народно-сценічного танцю - Культура и искусство курсовая работа

Главная

Культура и искусство
Особливості організації та роботи гуртка народно-сценічного танцю

Аналіз методів викладання хореографії та їх впливу на розвиток особистості дитини. Особливості організації роботи гуртка народно-сценічного танцю. Музичний супровід як методичний прийом та засоби музичної виразності. Опис обладнання приміщення для занять.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ НАРОДНО-СЦЕНІЧНИХ ТАНЦІВ В ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
1.1 Методи викладання хореографії та їх вплив на розвиток особистості дитини
1.2 Особливості викладання народно-сценічного танцю в позашкільному закладі
РОЗДІЛ 2. ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ГУРТКА НАРОДНО-СЦЕНІЧНОГО ТАНЦЮ
2.1 Особливості організації роботи гуртка народно-сценічного танцю
2.2 Характеристика обладнання приміщення та інвентарю для танцювальних занять
2.3 Музичний супровід як методичний прийом та засоби музичної виразності
Актуальність теми. Мистецтво хореографії має багатовікову історію. В основі його походження лежить прагнення людини до ритмічного руху, потреба висловлювати емоції засобами пластики. Специфіка хореографічного мистецтва визначається його багатогранним впливом на людину, що обумовлено самою природою танцю як синтетичного виду мистецтва. Впливаючи на розвиток емоційної сфери особистості, удосконалюючи тіло людини фізично, виховуючи через музику духовно, хореографія дає поштовх до самовдосконалення та постійного розвитку.
Вивчення хореографії, як і інших видів мистецтва, допомагає розвинути ті сторони особистісного потенціалу учня, на які зміст інших предметів має обмежений вплив: уява, активне творче мислення, здатність розглядати явища життя з різних позицій. Танець розвиває естетичний смак, виховує почуття, але, на відміну від інших мистецтв, впливає і на фізичний розвиток дитини.
Завдання, яке стоїть перед сучасними педагогами, керівниками дитячих творчих колективів полягає в пошуку і використанні спеціальних методик, які дозволяють підійти до питання розвитку дітей більш продуктивно. Таким чином, одним із найважливіших завдань сучасної хореографії є не тільки розвиток високого рівня виконавської майстерності, а й своєчасне визначення функціонального стану організму.
Об'єктом дослідження є викладання народно-сценічних танців.
Предмет дослідження - організація та робота гуртка народно-сценічного танцю.
Мета дослідження - проаналізувати особливості організації та методику викладання народно-сценічного танцю в умовах позашкільного закладу. Поставлена мета вимагає вирішення низки завдань:
- охарактеризувати методи викладання хореографії та їх вплив на розвиток особистості дитини;
- описати особливості викладання народно-сценічного танцю в позашкільному закладі;
- визначити особливості організації роботи гуртка народно-сценічного танцю;
- охарактеризувати обладнання приміщення та інвентар для танцювальних занять;
- описати музичний супровід як методичний прийом та засоби музичної виразності.
До вищевикладеної проблеми зверталися в різних за спрямованістю працях Л. Бондаренко [2], В. Верховинець [4], О. Голдрич [7], Г. Гусєв [9], В. Литвиненко [11], а також педагоги та керівники танцювальних колективів України Р. Бенещук [1], О. Бубела [2], В. Водько [6] та ін.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ НАРОДНО-СЦЕНІЧНИХ ТАНЦІВ В ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
1.1 Методи викладання хореографії та їх вплив на розвиток особистості дитини
Хореографічне мистецтво є невід'ємною складовою позашкільної освіти. Воно вчить дітей красі та виразності рухів, формує їхню поставу, розвиває фізичну силу, витривалість, кмітливість. Завдяки системному хореографічному навчанню та вихованню учні прилучаються до загальних естетичних та танцювальних надбань, а розвиток їхніх танцювальних та музичних здібностей допомагає більш тонкому сприйняттю професійного хореографічного мистецтва.
Народний танець є фундаментом для оволодіння всіма іншими танцювальними дисциплінами. Навчання народному танцю передбачає опанування танцювальною технікою як основою для втілення хореографічного образу. Він органічно поєднаний з музикою, яка є важливим компонентом у хореографічному вихованні. Навчальний та концертний репертуар як засіб виховання спрямовується на розвиток творчої особистості дитини [14, с. 29].
Методика викладання народно-сценічного танцю - історично сформована сукупність специфічних засобів і методів системи хореографічного мистецтва. Підкоряючись закономірностям загальної педагогіки, танцювальна педагогіка спирається на дидактичні принципи: науковості та доступності навчального матеріалу, наочності при вивченні нового матеріалу, міцності знань, умінь і навичок, активності творчої діяльності учнів, їх самостійності, зв'язку навчального матеріалу з життям та інтересами учнів.
Джерелом виникнення і розвитку народно-сценічного танцю та методики його викладання є:
1. Практика суспільного життя. Потреба суспільства у збереженні та розвитку національної танцювальної культури викликає прагнення пізнати закономірності системи хореографічного мистецтва і на їх основі будувати систему підготовки кадрів у галузі професійного хореографічного мистецтва.
2. Практика хореографічної освіти і виховання. В ній перевіряються на життєздатність всі теоретичні положення, народжуються оригінальні ідеї, які спонукають теорію і методику викладання народно-сценічного танцю до розробки нових положень.
3. Прогресивні ідеї про зміст і шляхи виховання гармонійно розвиненої особистості, які висловлювалися філософами, педагогами, діячами культури і мистецтва різних епох і країн.
4. Постанови уряду про стан і шляхи вдосконалення культури і мистецтва в країні.
5. Результати досліджень як в галузі теорії і методики викладання народно-сценічного танцю, так і в суміжних дисциплінах [17, с. 4].
Методика перебуває в постійному розвитку, змінах, збагачується новими методами і прийомами відповідно до вимог часу. Педагог повинен постійно стежити за змінами в методиці та її розвитком, оскільки застосовування шаблонних, застарілих прийомів може призвести до того, що у дитини буде знищено творчу основу її інтелектуального розвитку. Успіх викладання можливий тільки тоді, коли педагог у своїй роботі користується різноманітними прогресивними методичними прийомами, які спираються на науково-теоретичні положення, що підлягають єдиним принципам дидактики.
Головне у вихованні - це уміння педагога включити в роботу різні аналізатори, які збуджують думки і почуття дитини. І. Сеченов зазначав, що коріння думок у дитини лежить у почуттях, а К. Ушинський вказував: «Якщо ви бажаєте, щоб дитина щось добре засвоїла, то примусьте брати участь у цьому засвоєнні якомога більшу кількість нервів. При такій дружній взаємодопомозі всіх органів в акті засвоєння ви переможете найледачішу пам'ять» [14, с. 31]. Застосовуючи відповідні методичні прийоми, педагог успішно може вирішити це важливе завдання. Наприклад, при вивченні рухів йому слід підібрати такі ігрові завдання, зміст і образи яких активізують думку, викликають у дітей ряд почуттів, пов'язаних з роботою уяви, якістю сприйняття, уваги, фантазії і т. ін., що в свою чергу викликають естетичні переживання і, отже, включають емоційну сферу. Без комплексного навчання, що залучає найбільшу кількість почуттів, виховання буде беззмістовним, формальним, пригасить емоційну сферу дитини. Тому матеріал, навіть його окремі елементи, педагог повинен подавати в ігровій формі, бо прагнення до навчання, відповідної роботи у дітей, особливо дошкільнят, поєднується з прагненням до гри.
Для того, щоб діти могли не тільки проявити, але й застосувати при виконанні завдання засобами танцю викликані ним почуття, необхідна, перш за все, їхня зацікавленість не тільки цим завданням, а й усім навчально-виховним процесом. Вирішальна роль у вихованні інтересу до занять з хореографії залежить тільки від педагога, від тих методів, які він застосовує. Насамперед - це створення атмосфери, в якій дитина може радісно і невимушене працювати без надмірних зусиль. У дошкільнят праця обмежена, тому важливі не її результати, а сам процес. Яким би незначним не був результат, педагог повинен підтримувати зусилля дітей, стимулювати їх. Перед дитиною ставиться ясна і доступна мета. Зацікавлена у досягненні цієї мети (оскільки вона їй зрозуміла), дитина проявить і свою власну ініціативу, що необхідно для виховання творчого начала.
Дитячу ініціативу слід вчасно помітити і підтримати. Дитина побачить результати своєї праці, і це принесе їй велику радість. А педагог при цьому досягне єдності морального і естетичного виховання. На успіхи тієї чи іншої дитини треба звернути увагу всього колективу, обговорити їх, з'ясувати, чому саме дитина досягла таких успіхів, домогтися, щоб її праця послужила прикладом для інших. Свідома зацікавленість і проявлена в зв'язку з цим ініціатива відкривають можливості для розвитку багатого комплексу почуттів, викликаних правильно поставленим завданням [4, с. 28]. Після детального пояснення і показу чергового завдання, яке повинно викликати у дітей яскраві танцювальні враження, педагог зосереджує свою увагу на тому, як вони виконують це завдання, як проявляються їхня активність, почуття, мобілізується увага і, особливо, як діти перемагають труднощі при засвоєнні матеріалу. Педагогу треба бути стриманим, тактовним, нічого не нав'язувати і не підказувати їм. Вони повинні вільно проявляти свою ініціативу. Дитячу активність слід виховувати не поспішаючи, обережно, послідовно. Дітям повинні бути гранично ясні і зрозумілі вимоги вчителя. Тільки така свідома діяльність забезпечить потрібну активність і правильний розвиток.
Виконуючи завдання педагога, діти повторюють його декілька разів, їхня активність в цей період повинна спрямовуватися на те, щоб з кожним повтором краще виконати завдання, виправляючи помилки, на які вказав педагог. Засвоюючи матеріал, діти набувають упевненості в своїх силах, у них з'являється прагнення до самостійної дії. Самостійне виконання завдання допомагає краще засвоїти матеріал, сприяє розумовому і художньому розвитку, відкриваючи простір творчій ініціативі. І тому одне заголовних завдань педагога - зуміти прищепити в ранньому дитинстві риси самостійності, такі потрібні для майбутньої діяльності. Людина, що звикла до самостійності, зуміє цікаво організувати свою роботу, знайти життєву перспективу, виробити характер і яскраву індивідуальність.
Діти з радістю виконують різні доручення, прагнуть зробити навіть більше, ніж від них вимагають. Але допускати цієї стихійності не слід, бо нерідко непосильне завдання, яке бере на себе дитина, може негативно вплинути на її нервову систему. Тому педагогу підбирати і давати завдання слід обережно, враховуючи індивідуальні можливості, особливості нервової системи кожної дитини. Виховання самостійності слід починати з дуже простого і однакового для всіх завдання, наприклад, самим придумати гру, рух для передачі образу тварини, птаха, ляльки; запам'ятати послідовність рухів; у завданні, етюді, танці знайти рух і образ, відповідні до музики і т. п. [14, с. 33]. Організація художньої діяльності забезпечується добором методичних прийомів, що викликають у дітей бажання творчості. В залежності від поставлених завдань керівник гуртка на заняттях використовує різноманітні методи навчання (інформаційно-рецептивні, евристичний, дослідницький, репродуктивний), частіше всього поєднуючи їх. До основних методів належать:
1. Показ. Він полягає в тому, що, приступаючи до вивчення нового руху, пози, самостійного руху рук, голови, корпуса, педагог супроводжує його точним показом, який обов'язково повинен мати зміст і образ. Рух при такому показі набуває відповідної естетичної форми. У показі педагог виконує рух у закінченому вигляді, а тоді переходить до розбору його деталей - однієї рухової дії, тобто методу вирішення окремих рухових завдань, навчанню рухових навичок, в яких є певні елементи тільки руху. Цей метод можна назвати і методом розчленованого руху. Тільки після послідовного вивчення всіх деталей педагог поєднує їх і працює над формою всього руху.
Змістовний, точний показ зосереджує увагу дитини, добре впливає на всі органи чуттів і, насамперед, на розумову діяльність. З початком руху у дітей одночасно починається розвиток образного мислення і уявлення про час і простір. І. Сеченов зазначав, що жоден рух не буває без мислення, а роль образу він розцінював як регулятор поведінки. Саме тому завдання педагога при показі полягає не тільки в тому, щоб навчити дітей просто бачити рух, але, головним чином, дати в ньому образне розуміння усієї форми шляхом спостереження за його розвитком. Треба домогтися, щоб, вивчаючи рух, діти творчо висловлювали свої почуття, пояснювали один одному, як його треба виконувати. Це веде до чіткішого уявлення образу руху, що, в свою чергу, впливає на розвиток фантазії, яка допомагає дитині глибше розкрити свій духовний світ. Якщо ж вона не зрозуміє форми руху і педагог не доб'ється від неї цього розуміння, то дитина не зможе правильно її виконати, що в подальшому призведе до зниження якості виконання і змісту танцю, тобто танець втратить своє виховне значення. При неувазі до змісту, образу танцю творчість дітей стає беззмістовною і формальною [7, с. 22].
2. Зразок - це правильне, емоційне, виразне і красиве виконання педагогом завдання, яке він ставить перед дітьми. Зразком може бути танцювальна фраза з двох-трьох рухів, частина хороводу, танцю, етюда, гри. При показі зразка застосовується метод цілісної вправи і т. п. У своєму виконанні педагог образно розкриває зміст і значення кожного уривка так, щоб у дитини з'явилось бажання його виконати. Тільки за такої умови діяльність її буде творчою. Показуючи зразок, педагогу треба разом з дітьми аналізувати його деталі, знаходити в них вже вивчені і знайомі їм рухи і те, як ці рухи пов'язані між собою. Такий процес навчання сприяє міцному засвоєнню матеріалу, стимулює розумову діяльність і є передумовою якісного виконання.
Після аналізу педагог повторює виконання зразка, а потім пропонує дітям самим виконати його по пам'яті. Перші зразки повинні бути простими і короткими, але поступово, в процесі практичної діяльності і в залежності від віку, вони ускладнюються і стають довшими. Спочатку у своєму виконанні діти наслідують зразки педагога, засвоюють його досвід, і непомітно він стає їхнім власним досвідом. З його появою розвивається фантазія, яка дає можливість вільніше «увійти» в образ. Ширше проявляється й ініціатива, що відіграє вирішальну роль у навчанні дітей виразності рухів танцю. Поряд з цим вони опановують і технічні навички, уміння самостійно користуватись ними, але вносять у виконання вже свою індивідуальність. За виявленням, а пізніше розвитком індивідуальності педагогу треба пильно стежити, щоб не загасити її і не дати нівелюватися в наслідуванні інших дітей. При недостатньому досвіді і нестійкості рухових навичок показаний педагогом зразок діти відразу точно передати не зможуть, а виконають його відповідно до своїх можливостей. Враховуючи це, педагог поступово підводить їх до більш точної передачі.
3. Словесний метод - це уміння користуватись словом. Методичні прийоми і зразок не можуть існувати без словесних пояснень, вказівок. Психологічна сила впливу слова і інтонація, з якою воно сказане, відкривають перед педагогом великі можливості у спілкуванні з дітьми. Вчасно і до речі сказані слова стимулюють ініціативу, активність, спонукають до дії, спрямовують увагу на те головне, що треба відтворити в завданні, на якість виконання; зміцнюють упевненість дитини в своїх діях. Слово може бути могутнім стимулятором, але ним можна і паралізувати діяльність дитини, убити її віру в себе. Саме тому користуватися словом і інтонацією педагог повинен обережно і артистично, щоб не принизити, не образити дитину, яка у дошкільному віці дуже вразлива і надовго може замкнутися в собі. Давати дітям завдання або робити зауваження слід доброзичливо, в голосі педагога повинно звучати бажання допомогти дитині поступово розкрити у кожному завданні іноді ще не відомі їй самій можливості [7, с. 24].
Показ і зразок служать ілюстрацією до слова. Слово у формі конкретних вказівок допомагає розкрити в показі суть руху, його зміст, значення деталей. Таку ж роль відіграє воно і в супроводі зразка. У грі, етюді, танці доброзичливе слово педагога підтримує творчу ініціативу дітей. Ознайомлюючи дітей із завданням, педагог не повинен віддавати перевагу словесному методу, оскільки знання, одержані тільки за допомогою або з перевагою його і не підкріплені достатньою наочністю, тобто почуттєвим досвідом, неміцні.
Правильне співвідношення між наочністю і словом допомагає дітям самостійно знаходити засоби творчої виразності для втілення своїх задумів. Таке співвідношення повинно полягати у взаємодії наочного і словесного, наприклад, перед показом руху педагог характеризує його, розкриває значення, яке він матиме для танцю, зміст, образ, і сказане одразу підкреслює показом спочатку в загальній точній формі, а потім - кожної деталі зокрема, говорячи про значення її для загальної форми. Показ треба повторити декілька разів, але вже без пояснень Діти, сприймаючи його наочно, свідомо приступають до виконання.
4. Музичний супровід як методичний прийом. Музика є одним із найсильніших засобів виховання Коли дитина слухає її, у неї, незалежно від бажання і свідомості, виникають певні думки, почуття, образи; збагачується емоційна сфера, яка впливає на якість виконання рухів. Музика допомагає формувати осанку, координацію, знімає втому. Вона викликає процеси збудження і гальмування Високої культури рухів, на що й спрямовані заняття з хореографії, не можна досягти без відповідного щодо якості музичного матеріалу.
Добирати його рекомендується з класичних і сучасних творів російської, радянської і зарубіжної музики, а також народної у професіональній обробці. За своїм змістом ці твори повинні відповідати внутрішньому світові дитини, відповідати характеру рухів і розвиткові образів Виховати у дитини справжню потребу в музиці, любов до неї, музичний смак - одне із важливих завдань педагога, і починається це виховання з музичного оформлення уроку [7, с. 25].
Отже, методика викладання народно-сценічного танцю - історично сформована сукупність специфічних засобів і методів системи хореографічного мистецтва. Найголовнішими у викладанні народного танцю є такі методи, як показ, зразок, словесний метод, музичний супровід. Методика перебуває в постійному розвитку, змінах, збагачується новими методами і прийомами відповідно до вимог часу.
Педагог повинен постійно стежити за змінами в методиці та її розвитком, оскільки застосовування шаблонних, застарілих прийомів може призвести до того, що у дитини буде знищено творчу основу її інтелектуального розвитку.
1.2 Особливості викладання народно-сценічного танцю в позашкільному закладі
Позашкільна освіта має значні важелі збереження народних традицій, виховання патріотичних почуттів учнівської молоді, виховання та розвитку інтелектуальних і творчих здібностей особистості на основі культури і мистецтва українського народу, народних традицій, залучення дітей та молоді до духовних надбань, здатна задовольнити різноманітні потреби особистості у творчій самореалізації, забезпечити її інтелектуальний, духовний та фізичний розвиток. Позашкільні навчальні заклади володіють безмежними можливостями для художньо-естетичного виховання дітей та підлітків. Заняття в них відкривають кожному із вихованців простір для розвитку ініціативності і самостійності, формують соціально-педагогічні умови для розвитку творчих та інтелектуальних здібностей учнів, зокрема, їх художньої уяви. Значення цих занять важко переоцінити, оскільки саме в ранньому віці у дітей закладається основа до високого художньо-естетичного смаку, любові до художньої творчості, бажання займатися мистецькими видами діяльності [15, с. 26].
У змісті позашкільної освіти значне місце належить українській національній ідеї, духовності, демократичним засадам навчання і виховання, гуманістичним цінностям. Навчально-виховний процес у позашкільних навчальних закладах здійснюється диференційовано відповідно до індивідуальних можливостей, інтересів, нахилів, здібностей вихованців, учнів і слухачів з урахуванням їх віку, психофізичних особливостей, стану здоров'я. Основними формами роботи у позашкільних навчальних закладах є гуртки, групи, студії, секції та інші творчі об'єднання. Вони поділяються на три рівні класифікації: початковий, основний, вищий.
До початкового рівня відносяться творчі об'єднання, робота яких спрямована на загальний розвиток дітей, виявлення їх здібностей і нахилів та прищеплення інтересу до творчої діяльності.
Основний рівень підготовки передбачає розширення і поглиблення теоретичних знань та необхідних професійних вмінь і навичок, а діяльність творчих колективів на цьому етапі навчання спрямована на створення відповідних умов для соціальної адаптації вихованців у суспільстві та розвиток стійких інтересів до їх творчої діяльності.
Творчі об'єднання вищого рівня задовольняють потреби здібних, обдарованих і талановитих вихованців у творчій підготовці, що, насамперед, передбачає удосконалення і розвиток набутих навичок і майстерності в обраному напрямку. Відповідно до рівня класифікації визначаються мета і перспективи діяльності гуртків, груп та інших творчих об'єднань, їх чисельний склад, обирається програма [15, с. 27].
Поширеною формою танцювальної діяльності в позашкільного навчального закладу є гуртки народних танців. Завдяки своїй доступній формі вони є первісною сходинкою в ознайомленні дітей з хореографічним мистецтвом, невід'ємною частиною дозвілля і можуть бути прикрасою будь-якого масового заходу: конкурси аматорської творчості, фестивалі, свята, концерти, тощо. Для організації роботи танцювального гуртка керівнику потрібно визначити місце та час проведення занять, музичний акомпанемент, репетиційну форму. Необхідно проводити роботу гуртків з урахуванням вікових особливостей дітей та підлітків, рівнем їх підготовки, індивідуальних особливостей. Керівниками гуртка повинні бути фахівці-хореографи, педагоги, обізнані з основами хореографії [2, с. 36].
Завдання педагога танцювального гуртка полягає, перш за все, в уважному спостереженні за інтересами та вподобаннями вихованців, щодо допомоги їм самим визначити тематику, організувати тренувальну діяльність та дати можливість особі реалізовувати власний потенціал. Дуже важливо, щоб дозвіллєва діяльність з одного боку - відповідала духовному розвитку вихованців, їхнім розумовим потребам й інтересам, а з іншого - була привабливою, спонукала до здобуття нових знань, набуття умінь та навичок і все це без примусу.
Діяльність дитячого гуртка народного танцю, насамперед, повинна бути спрямована на задоволення різноманітних потреб особи та ґрунтуватися на міжособистісному культурному спілкуванні; мати можливості для вияву та розвитку танцювальної діяльності, сприяти соціалізації та індивідуалізації особистості, визначатися динамічністю та мати добровільний характер. Виховний вплив культурно-дозвіллєвої діяльності та мистецьких гуртків здійснюється за умови активної участі особи у зазначеній діяльності. Зміст діяльності гуртка повинен відповідати інтересам та потребам особистості, розвиток духовних та інтелектуальних якостей людини, здійснюватися шляхом систематичного розвитку її активної творчої діяльності.
Мету та завдання діяльності танцювального гуртка повинні визначати зміст, форми і методи роботи з кожною віковою категорією. Ефективність естетичної діяльності дитячого ансамблю залежить від оптимального поєднання в ній виховних, розважальних та психолого-оздоровчих завдань. Основними організаційними принципами повинні бути: демократизм, добровільність, відповідність сучасним потребам та інтересам відвідувачів, ініціативність, динамічність розвитку, естетизація культурно-дозвіллєвого середовища та оптимального поєднання в ній виховних, розважальних та психолого-оздоровчих завдань.
За ознаками дитячий танцювальний колектив характеризують:
- за напрямом діяльності, що успішно поєднує усі перераховані напрями [15, с. 28].
Організаційна структура діяльності гуртка народного танцю повинна стосуватися зокрема психолого-педагогічних аспектів дозвілля, принципів його реалізації в ансамблі танцю, і характеризуватися основними видами дозвіллєвої діяльності, передусім - дискусійними, рекреаційними, творчими, участі у культурно-мистецьких акціях та заходах.
Основними формами танцювального виховання практичні заняття, індивідуальна робота, практична підготовка, концертні заходи тощо. Танцювальне виховання включає компоненти, що виражають гармонійну єдність інтелектуально-емоційного, морально-естетичного та фізичного розвитку. Головними образотворчо-виразними засобами танцю є тілесні рухи, виконання яких сприяє психофізичному розвиткові, який виражається в гармонізації особистості.
Танцювальні рухи є загально-виховними та сприяють розвитку всіх дітей без винятку. Під час заняття формуються та розвиваються різноманітні фізичні навички, танцювальні здібності та загальнолюдські якості. Гра є невід'ємною частиною танцювального заняття молодших школярів, отже грайливий танець - це важливий компонент загально-розвивального танцю, що сприяє зняттю напруження вихованців і майже не потребує вивчення спеціальних рухів. Весь спектр людських рухів вдосконалюється дитиною з розвитком бажань, можливостей та з процесом дорослішання.
Танцювальне виховання можна умовно поділити на загально-розвивальне (ігрове) та професійне (хореографічне) танцювання. Залежно від поставленої мети та віку вихованця головною є ігрова або навчальна хореографічна діяльність. Зміст танцювального виховання потрібно вибудовувати на основі історичної типології танцю. Розвиток головних якостей особи закладений у природу танцю, що дозволяє якісно здійснювати виховний процес. Розвиток особистості здійснюється завдяки різним типам діяльності: а саме репродуктивній та творчій. Ігровий та сценічний танець, зважаючи на їх особливу організацію, забезпечують необхідні умови для розкриття творчих якостей особи.
Загально-розвивальна система танцювального виховання потребує вивчення стану здоров'я та особливостей розвитку дитини. Природа ігрового танцю дозволяє дозувати ступінь та інтенсивність танцювального навантаження саме вихованцем, звичайно під керівництвом викладача, та досягати оптимальної мети в розвитку. Основними структурно-змістовими компонентами загального танцювального виховання є: знання про дитину (психіка, анатомія, фізіологія тощо); танцювальні техніки та засоби оволодівання ними у різних типах творчої діяльності; система формування загального логічного та емоційного інтелекту засобами інноваційних технологій, в основу яких покладені теоретична модель танцю та методи, що забезпечують практичні вміння та навички вихованців; розвиток та формування досвіду творчої (репродуктивної) діяльності вихованців засобами ігрового танцю [17, с. 37].
Ігровий загально-розвивальний танець розробляє основні структурні компоненти танцювальної культури, розвиває імітацію, композиції з елементами перебудови малюнків та інші епізоди, що виявляють колективного лідера та змагальний характер між виконавцями. Основною формою занять є колективні, із творчою інтерпретацією вихованців. Система занять: уроки з танцю, танцювальні хвилинки, свята танцю та інші заходи спрямовані психофізичний та соціальний розвиток вихованців.
Отже, дитячий гурток народного танцю - заклад спроможний інтегрувати зусилля сім'ї, школи та спрямовувати їх на реалізацію мистецького, творчого, морального та естетично-розвивального потенціалу дозвіллєвої діяльності. Досвід показує, що ефективне функціонування гуртка залежить не лише від індивідуалізації культурних потреб особистості та груп людей, а й від ступеня упорядкованості його реалізаційних компонентів, адекватності поставлених завдань та функціональної динамічності. Ефективне функціонування неможливе без обраної мети діяльності, шляхів її реалізації, принципів діяльності, вивчення попиту населення на дану діяльність. Важливим є залучення професійних педагогів-тренерів, визначення програми, форм та виду діяльності.
Важливе місце у програмі діяльності дитячого танцювального колективу належить втіленню концертних програм, мистецьких акцій та заходів, конкурсів із бального танцю тощо. Постійний контроль за процесом діяльності, підведення підсумків та своєчасний аналіз сценічної практики колективу, виявлення недоліків дають змогу вдосконалювати й осучаснювати діяльність. Важливим етапом роботи колективу є формування у вихованців внутрішньої мотивації і потреби до творчої діяльності, що відбувається значно ефективніше за умови поєднання теоретичних знань із можливістю творчої імпровізації. Сучасні умови вимагають упровадження у практику роботи ансамблю танцю особистісно-орієнтований підхід до вихованців і створення педагогом необхідних умов для розвитку і реалізації особистого потенціалу кожної дитини [17, с. 38].
Таким чином, ефективне виховання творчої особистості вихованця вимагає створення умов, серед яких:
- наукове обґрунтування методів педагогічного керівництва творчим розвитком особистості;
- надання вихованцю свободи вибору і самовираження, усвідомлення ним своєї самоцінності;
- формування у вихованців мотивації до подальшого розвитку себе, як особистості;
- творчі якості та естетична культура особистості педагога;
- створення у приміщенні для занять відповідної естетичної та творчої атмосфери;
- врахування вікових особливостей вихованців;
- врахування психофізичних, особистісних особливостей кожної дитини;
- поважливе ставлення до кожної особи.
Дослідження багатьох українських науковців дозволяють стверджувати, що позашкільна мистецька освіта завдяки організаційним особливостям, перерахованим вище, посідає вагоме місце у вирішенні актуальних проблем виховання та творчої самореалізації кожної особи [18, с. 7].
Отже, дитячий гурток народного танцю - заклад спроможний інтегрувати зусилля сім'ї, школи та спрямовувати їх на реалізацію мистецького, творчого, морального та естетично-розвивального потенціалу дозвіллєвої діяльності. Ефективне функціонування гуртка залежить не лише від індивідуалізації культурних потреб особистості та груп людей, а й від ступеня упорядкованості його реалізаційних компонентів, адекватності поставлених завдань та функціональної динамічності. Основною формою занять є колективні, із творчою інтерпретацією вихованців. Система занять: уроки з танцю, танцювальні хвилинки, свята танцю та інші заходи спрямовані психофізичний та соціальний розвиток вихованців.
РОЗДІЛ 2. ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ГУ
Особливості організації та роботи гуртка народно-сценічного танцю курсовая работа. Культура и искусство.
Реферат: Pearl In The Scarlet Letter Essay Research
Курсовая работа по теме Организация изготовления украшений из серебра
Реферат: Реорганизация прокуратуры и создание адвокатуры в России
Реферат по теме Модули, файлы и записи
Сочинение: Семиотика поведения человека в экстремальных ситуациях на материале рассказов В.Т. Шаламова
Реферат по теме Расчет площади сложной фигуры с помощью метода имитационного моделирования
Основные Формы Организации Коррекционно Педагогической Помощи Реферат
Эссе При Поступлении В Магистратуру Педагогическое Образование
Реферат по теме Патриотическое воспитание школьников
Реферат: Капустин, Иван Фёдорович
Контрольная работа по теме Хозяйственная и торговая деятельность
Сочинение по теме Художественные особенности героической былины "Добрыня и Змей"
Реферат На Тему Фактор Среды В Формировании Личности
Сочинение Описание Уроки Французского
Рынок И План Реферат
Доклад по теме Монтень Мишель
Контрольная работа по теме Защита прав потребителей. Расчетные правоотношения
Реферат: Классификации мировых конституций
Контрольная работа по теме Экономика звероводства
Топик: Лингвистика
Бухгалтерский финансовый учет - Бухгалтерский учет и аудит курс лекций
Конституционный строй - Государство и право контрольная работа
Защита прав интеллектуальной собственности - Государство и право контрольная работа