Особливості оцінки конкретних джерел доказів - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Особливості оцінки конкретних джерел доказів

Докази в кримінальній справі, їх джерела та співвідношення. Загальне поняття та особливості оцінки показань, отриманих від свідків, потерпілих, підозрюваних та обвинувачених Оцінка висновків експерта, протоколів слідчих і судових дій та інших документів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Особливості оцінки конкретних джерел доказів
Реалізація вимог Конституції і виконання органами дізнання, слідчими, прокурорами та суддями завдань кримінального судочинства неможливі без прийняття правоохоронними органами законних і обґрунтованих процесуальних рішень. Саме шляхом прийняття таких рішень здійснюється втілення в життя вимог Конституції і чинного законодавства, досягається вирішення завдань кримінального судочинства.
У свою чергу, прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень можливо лише тоді, коли вони ґрунтуються на перевірених та правильно оцінених відомостях, одержаних у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону. Помилка суб'єкта доказування під час оцінки доказів та їх джерел може привести до прийняття незаконних рішень, порушення прав і свобод громадян, покарання невинуватого або виправдання особи, яка вчинила злочин. У зв'язку з цим правильна оцінка доказів та їх джерел має найважливіше значення не тільки для прийняття окремих процесуальних рішень, але і для вирішення кримінальної справи у цілому.
Метою даної курсової роботи є аналіз правового регулювання оцінки доказів у кримінальному процесі. Для досягнення мети були сформульовані та виконані наступні завдання курсової роботи:
? дослідити поняття доказів та їх джерел, а також їх співвідношення;
? визначити поняття та значення оцінки джерел доказів у кримінальному процесі;
? дослідити зміст оцінки джерел доказів;
? проаналізувати показання свідків та їх оцінку;
? охарактеризувати оцінку показань потерпілих;
? дослідити оцінку показань підозрюваних та обвинувачених;
? охарактеризувати висновок експерта та його оцінку;
? дослідити поняття речових доказів та їх оцінка;
? визначити особливості оцінки протоколів слідчих і судових дій та інших документів.
Об'єктом курсової роботи є сукупність суспільних відносин кримінально-процесуального характеру, які виникають під час оцінки джерел доказів між суб'єктами доказування під час провадження у кримінальній справі.
Предметом - є теоретичні і практичні проблеми, які стосуються процесу оцінки процесуальних джерел доказів, а також правові норми, які регулюють цей процес.
Окремі питання оцінки джерел доказів висвітлювалися також у працях Т.В. Варфоломєєвої, М.М. Вінберга, А.І. Видрі, А.С. Железняка, О.М. Коп'євої, М.В. Костицького, А.О. Ляша, Ю.К. Орлова, М.А. Погорецького, М.С. Полевого, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, П.Ф. Сілкіна, М.І. Сірого, С.М. Стахівського, Л.Д. Удалової, М.Л. Якуба та багатьох інших учених.
Методологічну основу курсової роботи складають закони матеріалістичної діалектики, об'єктивно існуючі закони суспільно-економічного розвитку суспільства і держави та окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання, правових категорій і явищ; системного аналізу досліджуваних правовідносин; порівняльно-правового аналізу правових норм і правових понять; формально-логічного аналізу правових категорій у їх взаємозв'язку.
Структура курсової роботи обумовлюється її метою та завданнями. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.
Наприкінці роботи будуть зроблені відповідні узагальнення.
Розділ 1. Поняття, значення та зміст оцінки доказів у кримінальному процесі.
1.1 Докази та їх джерела: поняття та співвідношення
Встановлення фактів об'єктивної дійсності в кримінальному процесі здійснюється головним чином опосередкованим шляхом, тобто через використання відповідних доказів. Разом з тим іноді можливе і безпосереднє пізнання органами дізнання, досудового слідства та судом деяких фактів. Ідеться про факти, які й після того, як вчинено злочин, продовжують існувати у незмінному вигляді чи змінилися, але не втратили все ж важливих для них якостей. Таке безпосереднє пізнання суб'єктами доказування може відбуватися у рамках кримінального процесу при виконанні певних процесуальних дій, а саме огляду, освідування, обшуку, виїмки, пред'явлення для впізнання, затримання, відтворення обстановки та обставин події злочину. Таким чином, у кримінальному судочинстві докази мають суттєве значення, саме тому закон детально визначає як поняття доказів, так і весь процес їх використання по кримінальних справах.
Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК). Поняття доказу структуровано і як елементи включає в себе будь-які фактичні дані, що мають значення по кримінальній справі (зміст); процесуальну форму їх закріплення (спосіб існування у матеріалах кримінальної справи) та носій відомостей (зовнішній вираз). Усі зазначені елементи перебувають у взаємозв'язку та у своїй єдності утворюють поняття доказу.
Під «фактичними даними» слід розуміти не самі факти, а відомості (інформацію) про них [5, c. 27]. Факти -- це події, явища дійсності, які не можна приєднати до справи. Через те при доказуванні по кримінальній 134 справі орган дізнання, слідчий і суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують відомостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст показань допитаних осіб, документів та інших видів доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддею обставин події злочину у ході провадження слідчих і судових дій (огляд, освідування тощо) вони оперують як доказами не цими фактами, а тільки відомостями (інформацією) про них, зафіксованими у встановленому законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання. Використана законодавцем юридична конструкція на визначення доказу «всякі фактичні дані» має тлумачитися обмежено і означати, що лише інформація, що перевіряється (тобто потенційно спростовна), може утворювати його зміст.
Безпосереднім джерелом утворення слідів злочину, в загальному розумінні, є суспільно небезпечний вплив правопорушника, поведінка якого проявляється у формі дії або бездії. Формування доказів у процесуальному розумінні відбувається у перебігу здійснення діяльності органом дізнання, слідчим і судом та закінчується тієї миті, коли отримані відомості закріплюються та/або залучаються до матеріалів кримінальної справи одним із передбачених законом способів. Процесуальна форма існування фактичних даних у кримінальному процесі за класифікаційними видами доказів закріплена у ч. 2 ст. 65 КПК: це показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами опертивно-розшукових дій, та інші документи.
Під носієм відомостей слід вважати те, що може бути засобом відображення, фіксації, виразником чого-небудь. У кримінальному процесі носієм слідів події злочину виступають предмети, що можуть бути засобом сприйняття, фіксації та збереження доказової інформації. Стосовно показань свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого носіями фактичних даних є слова, речення, складні мовні конструкції. Носіями речових доказів є матеріальні об'єкти, що перебувають у твердому, сипкому або газоподібному стані. Поява нових видів інформації зумовлює специфіку їх збереження та передачі через носії, вироблені з урахуванням останніх досягнень теорії інформатики та документалістики. Від надійності носіїв фактичних даних залежить якість сприйняття, збереження та відтворення інформації про злочин у знаковій формі, що зумовило необхідність визначення науково-технічних вимог, які забезпечать бездоганне існування конкретного виду інформації на певному носії [10, c. 77].
Послідовність процесуальних дій та прийняття рішень по «входженню» до матеріалів кримінальної справи фактичних даних надають їм процесуальної форми конкретного виду доказів. Вказаний перелік видів доказів у ч. 2 ст. 65 КПК України є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Таким чином, джерела доказів не входять до поняття доказу. Джерелом доказів є певний матеріальний об'єкт, з якого виходять відомості про факти. Відомості та їх джерело не створюють нерозривну єдність, оскільки відомості здатні поширюватися з одного джерела на інше. Необхідно відрізняти процесуальні та матеріальні джерела доказів. Матеріальними джерелами доказів є будь-які предмети реального світу та особи, тоді як процесуальними джерелами доказів є лише передбачені КПК України носії інформації, процесуально закріплені в матеріалах справи.
Науковці, які займалися цільовим дослідженням процесуальної форми, визначали її як регламентовану законом систему процесуальних інститутів і правил, послідовність стадій кримінального процесу та сукупність процесуальних вимог, що ставляться до учасників судочинства (М.М. Михеєнко, С.М. Мельник, Я.О. Мотовиловкер, М.А. Чельцов та інші) [8, c. 56]. Стосовно джерел доказів процесуальна форма є сукупністю певних вимог, які повинні бути дотримані під час процесуального оформлення цих джерел і від дотримання яких залежить визнання джерел доказів допустимими для використання в доказуванні. У зв'язку з цим, не зовсім правильним є ототожнення джерел відомостей про факти, з одного боку, та закріплених у законі умов одержання та процесуального оформлення таких джерел - з іншого.
В багатьох працях, присвячених теорії доказів, допустимість джерел доказів передбачає дотримання певних вимог законодавства під час провадження у кримінальних справах. Таке розуміння допустимості потребує вдосконалення, оскільки воно не передбачає необхідності встановлення того, чи дотримувалися чинного законодавства відповідні юридичні та фізичні особи під час створення чи одержання поза кримінальним процесом носія інформації, поданого в порядку, передбаченому ч.2 ст.66 КПК України. Адже, не можна визнавати допустимим процесуальне джерело доказів, яке залучене до кримінального процесу з додержанням усіх вимог кримінально-процесуального закону, але до того було незаконно створене чи одержане особою, яка подала таке джерело слідчому, прокурору, суду.
Оцінка повноти процесуальних джерел доказів означає встановлення ступеня їх наповнення відомостями про обставини, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, а також відомостями, що дозволяють перевірити походження джерел, дотримання законодавства під час їх залучення до кримінальної справи.
Невірною є точка зору тих вчених, які включають до змісту оцінки джерел доказів встановлення їх доброякісності. На підставі етимології та смислового значення слова “доброякісний”, доброякісність джерела доказів означає наявність у нього усіх необхідних якостей. Такими якостями процесуальних джерел доказів є їх допустимість, автентичність та повнота. Отже, оцінка доброякісності процесуального джерела доказів не має самостійного наповнення, а повністю охоплюється іншими критеріями оцінки (допустимість, автентичність та повнота), а тому включати встановлення доброякісності до змісту оцінки процесуальних джерел доказів є зайвим.
В науковій літературі не існує єдиної точки зору стосовно поняття „показання”. С.М. Сівочек вважає, що показаннями свідків, потерпілих, обвинувачених та підозрюваних є лише такі їх повідомлення, які були одержані та закріплені в матеріалах кримінальної справи з додержанням вимог КПК України [15, c. 114].
Неправильною є поширена в науковій літературі точка зору, що показання можуть бути одержані тільки в усній формі, і що усність є невід'ємною ознакою показань. Зокрема, КПК України передбачає можливість допиту глухонімих. Такі особи через фізичні вади дають показання не в усній формі, а у формі спеціальних знаків. Звичайно, що під час допиту таких осіб повинна бути присутньою особа, яка їх розуміє (перекладач-дактилолог). Ця особа перекладає мову жестів на усну мову, яку і сприймає під час допиту особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя. Але, усне повідомлення перекладача, зроблене ним слідчому на підставі інформації, сприйнятої від допитуваної німої особи, не є показанням. Воно є лише перекладом, інтерпретацією показань свідка у формі, зрозумілій особі, яка проводить допит. Адже свідком є не перекладач-дактилолог, а німий свідок. Таким чином, показання можуть даватися не лише в усній формі, а й в будь-якій відомій людству знаковій формі (наприклад, за допомогою звуків, жестів, письмових знаків).
Предметом показань свідка є відомості про будь-які обставини, що підлягають встановленню по даній справі, у тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного та його взаємовідносини з ними (ч. 2 ст. 68, ч. 1 ст. 167 КПК). Свідок може давати показання про обставини, які він сприймав безпосередньо, або про ті, які йому відомі зі слів інших осіб. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело походження яких невідоме (ч. 3 ст. 68 КПК). Такі дані можуть використовуватись лише як орієнтовні, для висунення версій у справі.
Показання свідка, як і будь-які інші докази у справі, повинні бути ретельно перевірені та оцінені. Свідками можуть бути особи як не заінтересовані, так і заінтересовані в результатах справи, як родичі та друзі обвинуваченого, потерпілого, так і особи, що перебувають з ними у неприязних стосунках, тощо. Всі ці обставини повинні враховуватися при оцінці показань зазначених осіб, але вони не можуть бути підставою для усунення їх від справи (з мотивів дружби, ворожнечі, родинних зв'язків або будь-якої іншої заінтересованості в результатах справи). У показаннях добросовісних свідків можливі помилки, які можуть бути наслідком як суб'єктивних властивостей свідка (вади органів слуху, зору, переляканий стан, сп'яніння, погана пам'ять і т. п.), так і об'єктивних умов сприйняття (погане освітлення, дуже велика відстань і т. п.). Показання свідка перевіряються шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими доказами, провадження повторних або нових слідчих дій (очних ставок, відтворення обстановки і обставин події тощо), провадження оперативно-розшукових заходів.
Висновок експерта -- це подані в письмовій формі зміст дослідження та мотивовані висновки з питань, поставлених перед експертом особою, яка веде провадження в кримінальній справі, чи сторонами [17, c. 102].
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати у своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст. 200 КПК). Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК). Питання про необхідність призначення експертизи вирішує суб'єкт, у провадженні якого перебуває справа. Однак закон встановлює обов'язкові випадки її призначення. Експертиза призначається обов'язково: 1) для встановлення причин смерті; 2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; 3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України; 5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (ст. 76 КПК).
Оцінка допустимості висновку експерта передбачає встановлення факту дотримання вимог Конституції і кримінально-процесуального законодавства під час призначення та проведення експертизи. Оцінюючи висновок експерта, необхідно також встановлювати, чи були дотримані права обвинуваченого (підозрюваного) під час призначення та проведення експертизи. Якщо постанова про призначення експертизи, а також висновки експертизи були пред'явлені обвинуваченому несвоєчасно, то вирішення питання щодо допустимості такого висновку необхідно вирішувати виходячи із наявності об'єктивних порушень прав обвинуваченого та можливості їх усунення. Важливим є також встановлення правильності оформлення висновків експерта, наявність усіх передбачених законом реквізитів.
Оцінюючи висновок експерта, необхідно враховувати, що на його допустимість впливає допустимість об'єктів, які досліджував експерт. Якщо об'єкти дослідження будуть визнані недопустимими, то автоматично втрачає цю властивість і сам висновок.
Розглядаючи оцінку повноти висновку експерта, відомі процесуалісти (Р.С.Белкіна, А.І.Вінберга, І.Л.Петрухіна), зазначають, що така оцінка передбачає: а) повноту використання матеріалів, наданих експерту; б) застосування різноманітних методів дослідження, що доповнюють один одного, які необхідні для достовірної відповіді на поставлені запитання; г) повноту опису у висновках виконаної експертом роботи. Експерт повинен використати всі матеріали, необхідні для того, щоб дати правильний висновок. Ці матеріали можуть бути представлені йому під час призначення експертизи або додатково під час дослідження. Безпідставна відмова від їх використання або умовчання у висновках про використання яких-небудь матеріалів, наданих йому, свідчить про неповноту висновку. У висновку експерта повинні міститися відповіді на усі поставлені запитання або мотивована відмова від відповіді на запитання [21, c. 66]. Така відмова може бути обумовлена недостатністю матеріалів, представлених для дослідження, некомпетентністю експерта і, нарешті, відсутністю належних наукових підстав для вирішення цього питання. Якщо за відсутності однієї з цих обставин експерт не відповів на всі поставлені запитання, його висновок, не можна визнавати повним. Врешті, повнота висновку експерта визначається тим, наскільки докладно викладена у висновках зроблена експертом робота.
Діючий КПК України ще повніше називає предмети як носії доказової інформації. Так, у ст. 78 Кримінально-процесуального кодексу зазначено: "Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності".
З тексту закону чітко простежується, що законодавець не дає вичерпний перелік предметів, які можуть бути речовими доказами, а лише називає ознаки, за наявності хоча б однієї з яких предмет стає речовим доказом.
На мою думку, такий підхід видається дуже слушним, оскільки неможливо передбачити всі об'єкти матеріального світу, які можуть виступати як речові докази у конкретних кримінальних справах.
Для визнання предмета речовим доказом необхідно встановити його зв'язок зі злочином. Відсутність у кримінальній справі відомостей про походження предмета, який визнаний речовим доказом, розриває ланцюг причинно-наслідкового зв'язку, котрий дозволяє зробити висновок про належність певного предмета до розслідуваної події. А іноді породжує сумніви щодо зв'язку цього матеріального об'єкта і вчиненого суспільно небезпечного діяння.
Підставами для віднесення матеріального об'єкта до числа речових доказів можуть служити:
б) відображення на ньому умов, в яких проходила подія (обстановка місця події);
г) належність певній особі, якщо цей факт має значення для справи;
Як бачимо, зв'язок того чи іншого предмета зі злочином встановлюється за різними підставами. В той же час слід пам'ятати, що окремі предмети можуть стати речовими доказами через зв'язок не тільки з кримінальною подією, але і з обставинами, які дозволяють переконатися в невинуватості особи.
Діючий кримінально-процесуальний закон України (ст. 78 КПК) передбачає декілька видів речових доказів:
Необхідно підкреслити, що використання знарядь вчинення злочину суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки діяння. Саме цим пояснюється включення законодавцем вказаних ознак в об'єктивну сторону окремих складів злочину чи віднесення їх до обставин, що посилюють кримінальну відповідальність.
Наприклад, вчинення хуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, визнає це хуліганством особливо злісним. Відповідно воно підлягає кваліфікації по ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України.
Оскільки як знаряддя злочину можуть бути використані надто різні предмети, С.М. Сирков пропонує поділити їх ще на декілька груп:
1. За предметом посягання (видом злочину) знаряддя розрізняються на:
а) знаряддя злому; б) знаряддя вбивства; в) знаряддя підпалу тощо.
2. За характером впливу знаряддя діляться на:
а) знаряддя механічної дії; б) вогнепальна зброя, вибухові пристрої; вибухові речовини; в) знаряддя термічної дії; г) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні енергії електричного розряду, властивостей радіоактивного розладу, світлових і рентгенівських променів; д) знаряддя хімічного впливу; є) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні декількох процесів одночасно.
3. 3а ступенем складності знаряддя поділяються на:
а) прості; б) складові; в) складні; г) машини; д) автоматичні пристрої.
4. 3а призначенням (функціями) предмети класифікуються на:
Ця класифікація є досить повною і розширює знання про об'єкти матеріального світу як знаряддя злочину.
Другу групу речових доказів складають предмети, які зберегли на собі сліди злочину. На предметах можуть залишитися відбитки слідів злочину - це сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові та інших виділень людини. Сюди потрібно віднести також сліди різних речовин (фарби, мастильних речовин), мікрочасток.
Третю групу речових доказів складають предмети, які були об'єктом злочинного посягання. Під ними необхідно розуміти конкретні об'єкти матеріального світу, які були предметом злочину. Не слід ототожнювати об'єкт злочинних дій і об'єкт злочину, це різні правові інститути. Об'єкт злочину - значно ширше поняття. Об'єкт злочинних дій - це, як вказано вище, конкретні предмети, на які спрямовано злочинне посягання. Сюди може бути віднесено крадене майно, автомашини, гроші, цінності, відеоапаратура, комп'ютерна техніка тощо.
Ще одним видом речових доказів є гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, за загальним правилом вказують безпосередньо на спосіб вчинення злочину.
В процесі розслідування слідчий зобов'язаний за допомогою слідчих дій встановлювати зв'язок між злочинною діяльністю обвинуваченого й одержанням у результаті цієї діяльності грошей, придбанням на ці гроші дорогоцінних предметів, речей. Вказані гроші та цінності визнаються речовими доказами тільки після встановлення факту придбання їх злочинним шляхом, що має бути підтверджено зібраними у справі доказами.
Відмежування цінностей, які були предметом злочинного посягання, від тих, які нажиті злочинним шляхом, відіграє певну роль у кримінальній справі. Адже перші можуть бути повернуті їх власнику, а другі підлягають звертанню в доход держави (п. 4 частини 1 ст. 81 КПК України).
І нарешті, п'ятий вид речових доказів - це всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
Наявність цього виду речових доказів свідчить про розуміння законодавця щодо неможливості передбачення усіх об'єктів матеріального світу, які можуть виступати як речові докази у кримінальному судочинстві. До названого виду речових доказів можна віднести особисті речі підозрюваного чи обвинуваченого, які вони загубили на місці злочину, виявлений в певному місці недопалок, залишений тим же підозрюваним чи обвинуваченим тощо.
Згідно зі ст. 82 КПК протоколи слідчих і судових дій -- це складені та оформлені в порядку, передбаченому законом, процесуальні акти, в яких за допомогою технічних засобів зафіксовані перебіг і результати провадження цих дій. Вони є самостійним видом доказів, оскільки в них містяться фактичні дані про обставини, що мають значення для розслідування та вирішення кримінальної справи. Для даного виду доказів характерно те, що: по-перше, протокол складається у встановленому порядку самим органом розслідування чи судом; по-друге, за своїм змістом закріплені у протоколі відомості про обставини події злочину безпосередньо сприймаються дізнавачем, слідчим, судом, понятими та іншими учасниками конкретної слідчої (судової) дії при її провадженні. Таким чином, з одного боку, протокол -- це засіб фіксації доказової інформації, з другого -- це самостійний вид кримінально- процесуального доказу.
Обов'язковою умовою допустимості протоколів слідчих і судових дій як виду доказів є їх відповідність загальним вимогам формування, передбаченим у статтях 85, 87 КПК, а також вимогам, які пред'являються до провадження конкретної слідчої дії, що фіксується. Це, зокрема, вимоги щодо змісту та форми протоколу, необхідності його складання тільки правомочною посадовою особою та підписання особами, які брали участь у слідчій дії, тощо. Додержання цих вимог слідчим або судом не є питанням лише технічного характеру, а є гарантією повноти викладення та відповідності фактичних даних сприйнятим обставинам, що фіксуються в протоколі. Згідно зі ст. 85 КПК до протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст. Такі матеріали є додатками до протоколу та співвідносяться з ним як частка та ціле.
Протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, можуть бути використані як докази по кримінальній справі за умов, що вони одержані способом, передбаченим у ст. 66 КПК і в порядку, врегульованому відповідними відомчими нормативно-правовими актами, що регламентують оперативно-розшукову діяльність.
У чинному законодавстві України про оперативно-розшукову діяльність відсутня окрема норма, яка б встановила вичерпний перелік оперативно-розшукових заходів з розкриттям їх змісту та порядку здійснення. Оперативно-розшукові заходи лише в загальній формі вказані в ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», яка встановлює права підрозділів, що її здійснюють. Згідно з вказаною статтею ряд оперативно-розшукових заходів проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. До них належать: негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації (ч. 2 ст. 8). Крім того, процедуру отримання дозволу суду на здійснення вказаних заходів передбачено у Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 11691. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який і підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві.
Документи є самостійним видом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи (ст. 83 КПК). Документи -- це зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати. Використання в ч. 2 ст. 65 КПК терміна «інші документи» для виділення їх як самостійного виду доказів обумовлено тим, що протоколи слідчих дій і судового засідання, а також протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, відповідають усім вимогам, які пред'являються до документів. Головна відмінність інших документів від вказаних протоколів у тому, що вони можуть бути складені поза межами кримінального процесу і не суб'єктами, які здійснюють кримінальне судочинство.
Поняття доказів та їх зміст. Поняття та система джерел доказів у кримінальному процесі. Обвинувальні та виправдувальні докази. Показання свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого. Висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих дій. курсовая работа [29,6 K], добавлен 10.06.2011
Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі. Їх поняття, природа та види. Розмежування речових доказів та документів. Особливості збирання, перевірки та оцінки речових доказів. Процесуальний порядок залучення речових доказів до матеріалів справи. курсовая работа [58,3 K], добавлен 28.04.2010
Особливості проведення тих чи інших слідчих дій по відношенню до умов розслідування конкретних видів злочинів. Поняття, загальні правила та різновиди допиту. Психологічний контакт під час допиту як система взаємодії людей в процесі їх спілкування. контрольная работа [101,4 K], добавлен 22.02.2008
Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування. Класифікація доказів та їх джерел. Показання свідків. Показання підозрюваного та обвинуваченого. Висновок експерта. Речові докази. Протокол. курсовая работа [36,3 K], добавлен 07.08.2007
Поняття збирання доказів та його зміст. Методи і засоби збирання доказів. Особливості збирання речових доказів та письмових документів. Форми фіксації доказової інформації: вербальна, графічна, предметна, наглядно-образова. реферат [29,0 K], добавлен 21.03.2007
Сутність та зміст поняття "висновок експерта" як джерела доказів в кримінальному процесі. Зміст, структура та оцінка висновку експерта. Значення висновку експерта в кримінальному судочинстві. Провед
Особливості оцінки конкретних джерел доказів курсовая работа. Государство и право.
Ассамблея Народа Казахстана Эссе
Дипломная работа по теме Проект реконструкции котельной Новомосковского металлургического трубного завода
Дипломная работа по теме Исследование взаимоотношений лидера и подчиненных в ООО 'Panasonic'
Сочинение По Картине Дождь Герасимов
Контрольная работа: Конституция зарубежных стран
Дипломная работа по теме Эффективность аккредитивной формы расчетов в международной практике
Гдз Практические Работы Босова 7 Класс
Курсовая работа по теме Экономическое содержание и формы доходов
Реферат: Українські легенди та перекази про комах, риб та раків
Шпаргалки: Биофизика
Дипломная работа по теме Налоговый механизм в предотвращении кризисных ситуаций в деятельности предприятия
Контрольные Работы По Русскому Языку Разумовская
Реферат: Педагогическая диагностика
Курсовая работа по теме Региональные формы социальной защиты населения
Реферат: Список монархов Британских островов
Курсовая работа по теме Теплотехнические расчеты наружных ограждений
Дипломная работа по теме Правовой статус безработного
Курсовая работа по теме Сварка кольцевого шва козырьком
Реферат: Обеспечить оптимальные условия труда инженера-программиста, расчет освещенности, расчет вентиляции
Реферат: Лазерный прибор для измерения среднего диаметра волокон в их группе. Скачать бесплатно и без регистрации
Работа командира взвода по развертыванию и эксплуатационному обслуживанию линий радиорелейной и тропосферной связи - Военное дело и гражданская оборона курсовая работа
Механизм государства - Государство и право контрольная работа
Анализ распределения прав собственности на примере госкорпорации "Росатом" - Государство и право реферат