Особливості і закономірності формування водного режиму річок - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа

Главная

Геология, гидрология и геодезия
Особливості і закономірності формування водного режиму річок

Характеристика водного режиму річок: повінь, паводок, межень. Гідрограф. Класифікація Б.Д. Зайкова, М.І. Львовича, П.С. Кузіна. Аналіз антропогенного впливу на водний режим річки на прикладі р. Дніпро. Гідрологічний режим Дніпровського каскаду водосховищ.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВОДНОГО РЕЖИМУ РІЧОК .6
РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ РІЧОК ЗА ВОДНИМ РЕЖИМОМ ТА ВИДОМ ЖИВЛЕННЯ
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ВОДНИЙ РЕЖИМ РІЧКИ НА ПРИКЛАДІ р. ДНІПРО
3.2 Гідрологічний режим Дніпровського каскаду водосховищ
Стан водного режиму річки визначається як інтегрований результат взаємодії елементів водного балансу її водозбору. Їх співвідношення сформовані фізико-географічними чинниками, які, проте, суттєво змінюються під впливом господарської діяльності людини.
В залежності від природних особливостей території та характеру її господарського використання відбуваються зміни у процесах функціонування ландшафту, а, отже, змінюється і його “продукт” - річка.
На сьогоднішній день використання річкових екосистем продовжує носити екстенсивний, руйнівний для них характер. Басейни малих річок практично позбавлені природних біофільтрів, їх водозбори або розорані майже до врізу води, або нещадно експлуатуються іншими способами. Тому стає необхідним проаналізувати вплив всіх цих негативних факторів на водний режим річок.
Різні чинники шкідливого впливу на річку тільки підсилюють негативну дію один одного. Одним з основних чинників впливу на річки є господарська діяльність (як пряма, так і опосередкована) на території басейну, що проявляється у повній освоєності річкової долини (лісовирубка, розораність, житлова чи промислова забудова і т. д.), у збільшенні надходження забруднень у річку, у руйнуванні русла річки тощо.
Ця обставина не могла не відбитися на факторах, які формують гідрологічний режим річок та ознак цього режиму - форми гідрографу, розмірів межені.
Враховуючи важливість оцінок направленості та ступеню змін водного режиму в сучасних умовах перехідного періоду розвитку економіки на фоні глобальних змін клімату, результати подібних досліджень в практичному відношенні є актуальними, оскільки в кінцевому рахунку дозволяють удосконалити та уточнити стратегію розвитку водного господарства і всього народногосподарського комплексу держави на перспективу.
Вивченню, дослідженню та розрахункам характеристик, особливостей проходження дощових паводків на річках України присвячена значна кількість робіт вітчизняних та зарубіжних науковців-гідрологів (А.М. Бефані, В.І. Вишневський, Ю.Б. Виноградов, С.Д. Гопченко, Н.С. Знамєнська, Б.В. Киндюк, М.В. Лаликін, О.М. Мельничук).
Цікавим і водночас нелегким завданням при інженерно-гідрологічних розрахунках є моделювання та прогнозування особливостей гідрографа паводку для певного конкретного регіону (О.Г. Іваненко, Л.С. Кучмений, О.І. Лук'янець, М.М. Сусідко).
Зважаючи на достатньо велике значення басейну Дніпра у формуванні ресурсів водогосподарського комплексу України, складність процесів гідрологічного циклу в басейнах окремих приток Дніпра та Дніпровського каскаду водосховищ.
Мета курсової роботи: Виявити особливості і закономірності формування водного режиму рік, проаналізувати антропогенні чинники фактори зміни водного режиму рік.
вивчити основні фази водного режиму рік,
виявити закономірності водного режиму,
розглянути класифікації річок за водним режимом,
проаналізувати основні напрямки антропогенних змін водного режиму.
Предмет дослідження - фази і закономірності водного режиму річок, чинники формування водного режиму рік.
Водний режим рік визначається головним чином особливостями клімату певної території, ріка як геосистема є похідною від клімату, отже водний режим як закономірна зміна в часі рівня, витрати та об'ємів води тісно пов'язаний з типом клімату.
Також важливим чинником є антропогенне втручання в структуру русла і басейну ріки.
Методи дослідження: метод збору первинної інформації (аналіз друкованої літератури, аналіз карт, метод обробки фізико-географічної інформації (описовий, узагальнення, статистичний, системний аналіз).
РОЗДІЛ 1 . ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВОДНОГО РЕЖИМУ РІЧОК
Водний режим річки - це закономірна зміна в часі рівня, витрати та об'ємів води [2]. Елементами водного режиму є рівень води, швидкість течії та витрата води. В районах з теплим кліматом на водний режим річок основний вплив спричиняють атмосферні опади та випарування. В районах з холодним та помірним кліматом також дуже важливу роль грає температура повітря. Частина гідрологічного року, в межах якого режим річки відзначається загальними рисами його формування та прояву, зумовленими сезонними змінами клімату, називають гідрологічним сезоном [5]. Сезонні зміни клімату безпосередньо впливають на живлення рік і, як наслідок, на форми гідрографів. Розрізняють весняний, літньо-осінній і зимовий гідрологічні сезони. Вивчення форми гідрографів різних рік за багато років дало змогу окреслити характерні періоди підвищених і понижених витрат води та встановити послідовність їхнього чергування. Об'єм річного стоку може змінюватися від року до року, проте характерні періоди (фази ) режиму ріки, які залежать від умов живлення, переважно зберігаються. У зв'язку з цим введено поняття фаза водного режиму рік - характерний стан водного режиму ріки, який повторюється у певні гідрологічні сезони внаслідок зміни живлення [14]. Головними фазами водного режиму ріки є повінь, паводок і межень. Витрати води - це кількість води, яка протікає за одиницю часу через водний переріз (м3/с). Зв'язок між рівнями та витратами води може бути однозначним і неоднозначним. В останньому випадку графіки коливання рівнів можуть мати самостійний інтерес, наприклад під час льодових явищ на річках, коли рівні змінюються (при незмінній витраті води) унаслідок накопичення льоду в руслі ріки. Для рівнинних рік, що живляться переважно талими водами, особливо виражена фаза весняної повені. Літній та зимовий межень зазвичай розділені періодом дощових паводків.
Повінь - це фаза водного режиму ріки, яка щороку повторюється у певних кліматичних умовах в один і той же сезон і відзначається найбільшою водністю, високим і тривалим підйомом рівня води. Повінь - це значне і відносно тривале у часі підвищення водоносності річки, яке щорічно повторюється в даних кліматичних умовах в один і той же сезон року, часто супроводжується виходом річки з русла и затопленням заплави [3]. Повінь викликається: весіннім таненням снігу на рівнинах - весіння повінь (характерне для рівнинних річок Східної Європи), літнім таненням снігів в горах - літня повінь (річки Середньої Азії, Кавказу, Альп), сезонним максимумом опадів в областях мусонного клімату - літня повінь (басейн ріки Амур).
Для більшості річок стік за період повені складає понад 50% річного стоку, а в деяких районах цей показник досягає 60-80% (ріки Західного Уралу), і навіть 80-100% (для рік Північного Казахстану). Залежно від географічного положення водозбору час проходження весняної повені значно змінюється: на півдні Східної Європи повінь відбувається в березні-квітні, а на річках півночі та північного сходу Росії в травні-липні. Початок повені зазвичай спостерігається за гідрографом - за датою інтенсивного підвищення витрат води. Значно складніше виявити кінець повені, особливо при формуванні дощових паводків під час спаду повені. У цьому випадку найбільш доцільно за дату закінчення повені брати час, коли через кінцевий створ пройде залишок талої води з найбільш віддаленої частини водозбору. Для цього необхідні дані про сходження снігу і швидкості переміщення хвилі повені. Тривалість повені залежить від тривалості водовіддачі зі снігу та часу добігання талих вод зі свого водозбору до замикаючого створу, або гирла ріки. Тому для малих річок вона загалом вимірюється тривалістю водовіддачі зі снігу, а для великих рік - в основному часом добігання талих вод зі свого водозбору. Тривалість повені для малих річок коливається в широких межах, так як тривалість водовіддачі залежить від запасів снігу та інтенсивності танення, які змінюються під впливом як зональних так і азональних чинників. На великих ріках (Волга, Кама, Дніпро) тривалість повені в ніжній течії складає 2-3 місяці.
На більшості рік колишнього СРСР максимальні витрати формуються лише під час повені. Максимуми дощового походження спостерігаються лише в небагатьох районах - на Далекому Сході, у Карпатах, місцями на Кавказі та в Криму. Значення максимальних витрат води повені однієї й тієї ж ріки значно коливаються за роками залежно від метеорологічних умов. Основними чинниками, що впливають на них, є: запас води в снігах перед початком повені, вологість та ступінь промерзання грунтів, інтенсивність танення, кількість опадів періоду повені, наявність льодової кірки на поверхні ґрунту. Найбільші витрати води повені зазвичай формуються при інтенсивному таненні снігу та малих втратах на інфільтрацію (вологі та промерзші ґрунти з наявністю кірки на її поверхні). Оскільки дія всіх чинників, що впливають на максимальні витрати води в одному напрямку , - явище малоймовірне, тому найбільші витрати води повені спостерігаються вкрай рідко (один раз на сто и більше років). Найбільші модулі максимального стоку (1-2%-ої забезпеченості) на малих рівнинних річках досягають 1000-1500 л/(с·км2). Зі збільшенням площі водозбору відбувається зменшення максимальних модулів стоку (редукція) внаслідок додавання різноманітних значень водовіддачі, що відносяться до різних періодів доби (або взагалі до різних діб при великих розмірах водозбору), у результаті їх добігання з різних частин басейну до замикаючого створу [15]. Зменшення максимальних модулів стоку зі збільшенням площі водозбору відбувається і при формуванні літніх повеней (басейн ріки Амур). У цьому випадку редукція максимальних модулів стоку пов'язана зі зміною інтенсивності зливових дощів та їх перервністю в дощовий сезон.
Гідрографи, як графічне відображення змін в часі витрат води в річці, повені бувають однопікові, або одномодальні, двох-, трьох- та багатопікові. Ріки рівнинних районів характеризуються, як правило, однопіковою весінньою повінню [9]. Двох- та трьохпікові весняні повені на рівнинних річках можуть мати місце лише при поверненні холодів (переривчаста водовіддача), або за умов неодночасного надходження талих вод з різних частин басейна, що характерно для водозборів з різною лісистістю, або з різними умовами рельєфу. Так, наприклад, двохпікова повінь, зазвичай, спостерігається на річці Камі біля міста Пермь внаслідок неодночасного проходження весняної повені в рівнинній та гірській частинах водозбору вище міста.
Багатопікові, або ступінчасті повені мають місце на річках гірських районів, де сніготанення відбувається по вертикальних зонах, а також в районах з мусонним кліматом через різну інтенсивність та перервність зливових мусонів. Крім того, багатопікові повені мають місце на малих водотоках з часовою розмірністю часу добігання та внутрішньодобовим ходом стоку.
Весняна повінь характеризується тривалістю підйому і спаду води та їх співвідношеннями. Тривалість підйому вимірюється за різницею дат максимальних витрат води і початку повені, а спад - за різницею дат кінця повені та максимальних витрат води. Відношення тривалості вимірюється від 2,0-2,5 для більшості річок лісної, так і степної зони, до 3,0-4,0 для озерних та заболочених рік або рік зі значними заплавами.
Паводок - це фаза водного режиму, яка може багаторазово повторюватися у різні сезони року [2]. Для неї властиве інтенсивне, переважно короткочасне збільшення витрат і рівнів води, спричинене дощами чи таненням снігу під час відлиг. Під час паводку піднімання рівня води відбувається нерівномірно. Паводки часто супроводжуються катастрофічними наслідками. Паводок являє собою порівняно короткочасне, але інтенсивне підвищення витрат води та рівня води, яке виникає в результаті швидкого танення снігу при відлигах, рясних дощах, випусканнях води з водосховищ. На відміну від повені, можуть короткочасно повторюватися в будь який час року. Дощові паводки формуються стокоутворюючими дощами, інтенсивність випадання яких вища інтенсивності втрат стоку. На будь якому водозборі об'єм і максимальні витрати води паводкового стоку залежать від характеристик дощу (шару опадів, їх інтенсивності та тривалості) та від вологонасиченості водозбору до початку дощу (дефіциту вологи в ґрунті та наявності води на поверхні).
При малоінтенсивних, хоча і тривалих дощах ґрунт може поглинути всю воду і значні паводки не утворюються. Найбільш небезпечними є інтенсивні та тривалі опади у вигляді злив та зливових дощів, особливо якщо вони ідуть слідом один за одним впродовж кількох днів. У цьому випадку кожний наступний дощ буде більш ефективним з точки зору формування стоку, так як насиченість водозбору вологою поступово зростає.
Основні втрати дощових опадів відбуваються в результаті інфільтрації вологи в ґрунти. Частина опадів витрачається на змочування поверхні ґрунту та рослинного покриву, на заповнення безстічних заглиблень. Випарування відіграє роль переважно в проміжках між дощами. У відповідності із ходом вологості ґрунту змінюється і паводкотворча ефективність опадів. Найбільш сприятливі умови для утворення паводків наявні після весняного танення снігу, коли спостерігається найбільша за рік вологість ґрунтів, тому коефіцієнти стоку дощових паводків може досягати 0,8 та 0,9. Влітку ґрунт висушується випаруванням та транспірацією і здатен інтенсивно поглинати вологу, внаслідок цього коефіцієнту стоку дощових паводків зазвичай менше 0,1, але за умов сильних зливових дощів і в залежності від фізико-географічної зони можуть коливатися від 0,15 до 0,30.
Восени внаслідок зменшення випарування при тривалих опадах інфільтраційна здатність ґрунтів знову зменшується, підвищуючи коефіцієнт стоку дощових паводків до 0,3-0,4 та більше.
Проте найбільші дощові паводки формуються в літній період року, коли спостерігається інтенсивна циклонічна діяльність атмосфери та випадає велика кількість опадів за одну зливу, що досягаються 150 мм і більше. Дощові максимуми на середніх та великих річках поступаються за висотою максимумам весняних повеней, але на річках з малими водозборами, які можуть бути цілком охоплені інтенсивними зливовими дощами, дощові максимуми можуть бути вище за снігові. У лісовій зоні дощові максимуми віще снігових спостерігаються на ріках з площами водозборів менше за 200 км2, в лісостеповій зоні - на водозборах менше за 300-400 км2, в степовій зоні - на водозборах менше 10-12 тис. км2.
На річках деяких районів колишнього СРСР при сильних відлигах, які іноді супроводжуються дощами, відмічаються зимові паводки. Найбільш значні зимові паводки в західних районах Східної Європи, як в лісовій, так і в степовій зонах [16]. Висота зимового паводкового стоку тісно пов'язана з температурою повітря, а також з рідкісними опадами.
Дощовий паводок, як і весняна повінь, характеризується такими ж елементами паводочної хвилі: початок і кінець паводка, його максимальні витрати води і об'єм, тривалість паводка, тривалість його підйому і спаду та їх співвідношення, форма паводкової хвилі и т.д. При цьому елементи паводочної хвилі визначаються аналогічно відповідним елементам весняної повені [17]. Так, відношення тривалості спаду і підйому хвилі для дощових паводків коливається від 2,0 для малих річок, до 3,0-4,0 - для середніх рік з відносно невеликою заплавою, і до 4,0-7,0 - для великих рік з лісистими басейнами і значною поймою. Дуже високі, іноді катастрофічні паводки, проходять на малих водотоках в гірських районах. У балках півдня України максимальні модулі зливового стоку можуть досягати 20 м3/(с·м2) і більше. При цьому вони більш різко зменшуються зі збільшенням площі водозбору у порівнянні із максимальними модулями стоку весняної повені внаслідок додавання різноманітних опадів (через змінну їх інтенсивність під час дощу) в результаті різного часу добігання їх до замикаючого створу. Більш різка редукція максимальних модулей дощового стоку в основному викликається тим, що зміна інтенсивності опадів в ході дощу значно більше змін водовіддачі зі снігу в результаті її добового ходу.
Дощові паводки, які формуються на річках Східної Європи, частіше за все мають однопікову форму гідрографа, однак при перервних зливах зі змінною інтенсивністю можуть утворитися багатопікові хвилі.
Межень - це фаза водного режиму, яка щорічно повторюється в один і той же сезон, відзначається малою водністю, довготривалим низьким рівнем, зумовлена зменшенням живлення ріки. У межень річки живляться переважно за рахунок підземних вод [2]. У помірних широтах вирізняють два періоди зменшеного стоку - літню і зимову межень. Також межень, або меженний період - це фаза водного режиму, тривалістю не менше 10 днів, яка щорічно повторюється в одні й ті ж самі сезони, яка характеризується малою водністю. Межень обумовлена періодами сухої і морозної погоди, коли водність річки підтримується головним чином ґрунтовим живленням при сильному зменшенні або зупинці поверхневого стоку. У помірних та високих широтах розрізняють літню та зимову межень.
Меженний стік залежить як від кліматичних умов (опади та випарування), так і головним чином від кількості и характеру ґрунтового живлення ріки. У свою чергу ґрунтове живлення залежить від чинників, які визначаються наявністю та об'ємом наземних та підземних "акумуляторів" вологи. Наземними акумуляторами стоку є озера і в деякий мірі болота. Підземними акумуляторами стоку є ґрунтові покриви басейну, які являють собою природні водосховища, що часто містять величезну кількість води, що забезпечує стік річок у меженний період. У зоні надлишкового і достатнього зволоження, де ґрунтові води залягають неглибоко, навіть малі річки з неглибоким врізом долини в теплий період року отримують ґрунтове живлення, що забезпечує меженний стік. У холодний період року малі річки цієї зони часто промерзають, що пов'язано з виснаженням запасів підземних вод, які ними дренуються, а також з підвищенням потужності льоду, що перекриває живий перетин ріки. Що стосується середніх та великих рік, то їх меженний стік взимку зменшується в зв'язку з сезонним промерзанням ґрунтів. Тому в зоні надлишкового і достатнього зволоження стік річок в зимову межень нижче ніж у літню.
У зоні нестійкого і недостатнього зволоження верхні ґрунтові шари води незначні і основна роль у живленні річок виконується підземними водами, що розкриваються при глибоких ерозіонних врізах річкових долин. Тому в цих районах ґрунтове живлення, а значить, і меженний стік навіть для відносно великих рік мають нестійкий характер і більше залежить від місцевих азональних чинників (глибина врізу русла, кількість та характер водоносних горизонтів, геологічний склад порід), ніж від зональних кліматичних умов. Внаслідок інтенсивного випарування в теплий період року літня межень на річках цієї зони більш низька порівняно з зимовою, що призводить до пересихання малих та навіть середніх рік. У меженний період малі річки з неглибоким врізом русла, які не дренують основні водоносні горизонти або дренують лише частково, пересихають щорічно або епізодично.
У лісовій зоні, яка відповідає зоні розповсюдження високих ґрунтових вод, систематично можуть пересихати лише малі річки з дуже малими водозборами, площею 1-10 км2. Епізодично пересихають ріки з водозборами в сотні квадратних кілометрів (наприклад ріка Чорна, з площею водозбору близько 174 км2). По мірі просування на південь збільшується глибина залягання ґрунтових вод і як наслідок цього підвищується площа водозбору систематично або епізодично пересихаючих рік. Так, наприклад, епізодично пересихають наступні ріки: Ясенець (F=174 км2, басейн верхнього Дніпра); Хорол (F=1920 км2, басейн середнього Дніпра); Інгулець (F=9280 км2, басейн нижнього Дніпра); Єгорлик (F=15190 км2, басейн Азовського моря);
Великий Узень та Малий Узень (F до 9000 км2, басейн середньої Волги).
На ріках Східного Уралу та Північного Казахстану спостерігається пересихання значних за площею водозбору річок [3]. Наприклад ріка Уй (F=18510 км2), ріка Нура (F=11280 км2) та інші.
Що стосується перемерзання рік, то воно пов'язане не тільки з виснаженням запасів ґрунтових вод, але й зі збільшенням товщини криги, який перекриває живий переріз русел малих річок. Так як товщина льоду залежить від кліматичних умов, то межа площ водозбору промерзаючих рік також є в деякій мірі функцією географічних координат та збільшується з заходу на схід. Так на півночі Східної Європи промерзають ріки з площею водозбору 50-100 км2 та епізодично до 1000 км2 (ріка Кересть, 1940 рік). На Східному Уралі промерзають ріки з площею водозбору 10-15 тис. км2, а в зоні багатолітньої мерзлоти Східного Сибіру та Дальнього Сходу - до 200 тис. км2 (Яна, Індигірка та інші).
Гідрограф - це графік зміни в часі витрат води в річці або в іншому водотоці за рік, кілька років або частину року (сезон, повінь, паводок). Гідрограф будується на основі даних про щоденні витрати води в місці спостереження за річковим стоком [11]. На осі ординат відкладається величина витрат води, на осі абсцис - відрізки часу. Гідрограф дає вичерпне уявлення про внутрішньорічний розподіл стоку, тобто розподіл величин стоку за календарними періодами або сезонами року. Аналізуючи форму гідрографів, можна визначити генезис стоку. Генетичний аналіз гідрографів дає змогу кількісно оцінити долю різних типів живлення рік у річному об'ємі стоку. Площа, обмежена гідрографом і осями координат, чисельно дорівнює об'єму стоку за певний період, наприклад за рік. Графічне виділення на гідрографі об'ємів води, зумовлених різними джерелами живлення, називають розчленуванням гідрографа. Гідрограф, який відображає загальні риси внутрішньорічного розподілу витрат води у річці, називають типовим гідрографом. Вихідними даними для побудови типового гідрографа є річні гідрографи за багаторічний період.
Водний режим річки визначається її живленням, яке залежно від фізико-географічних умов може бути дощовим, сніговим, льодовиковим, підземним,ф озерним та болотним. Живлення ріки часто має змішаний характер с переважаючим живленням того чи іншого виду на певних ділянках ріки а також у різні сезони року.
Так, рівнинні ріки Східної Європи в весняний період мають змішане живлення, включаючи снігове, дощове, підземне, в межень (літню та зимову) - в основному підземне живлення, в осінній період - дощове та підземне.
В різних фізико-географічних умовах і в різні сезони року питома вага різних джерел живлення неоднакова. Об'єми води кожного виду живлення, що поступає у річку за короткі інтервали часу, практично неможливо виміряти, тому їх визначають шляхом розчленування гідрографу загального стоку на складові, відповідні окремим видам живлення.
Форма гідрографа будь-якої рівнинної ріки в період формування весняної повені або дощового паводку фактично відображає три основних види стоку води у русло ріки, що розрізняються ступінню зарегульованості поверхневого та підземного живлення.
Поверхневий схиловий стік відрізняється найменшою природною зарегульованістю, внаслідок чого при його надходженні в русло відбувається інтенсивне підвищення витрат води, що характеризується в гідрографі ділянками підйому. Підземний стік з основних водоносних горизонтів водозбору, що формує постійне грунтове живлення рік, відповідає нижній пологій частині кривої спаду.
Практично на кожному гідрографі наявна перехідна ділянка кривої спаду, що характеризує проміжний стік з зарегульованістю стоку, більшою поверхневого та меншою підземного.
РОЗДІЛ 2 . КЛАСИФІКАЦІЯ РІЧОК ЗА ВОДНИМ РЕЖИМОМ ТА ВИДОМ ЖИВЛЕННЯ
Фізико-географічні умови водозборів, в першу чергу клімат, визначають характер живлення рік і пов'язаний з ним розподіл стоку протягом року, тому класифікації рік, засновані на цих чинниках, знайшли широке застосування в гідрології.
Перша класифікація на основі вказаних ознак була розроблена А. І. Войєйковим. На територіі земної кулі ним було виділено дев'ять типів рік, що отримують різне живлення з урахуванням пори року. До них віднесені водотоки зі сніговим живленням на рівнинах і в горах, з дощовим живленням в теплу або холодну пору року, пересихаючі ріки аридних районів та тимчасові водотоки полярних країн.
Використані Войєйковим принципи класифікації річок за видами живлення та водним режимом, що розкривали природу природних водотоків як елементів географічного середовища, отримали подальший розвиток в працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Водний режим рік найбільш тісно пов'язується з географічними умовами територій в класифікаціях Б.Д. Зайкова, М.І. Львовича, П.С. Кузіна.
В основу класифікації покладена типізація рік за характером внутрішньорічного розподілу стоку, тісно пов'язаного з їх живленням. Все різноманіття режимів рік він звів до обмеженої кількості типів, що мали певне просторове розподілення. Всі ріки СРСР, за виключенням рік з зарегульованим режимом, Б.Д. Зайков розділив на три основних групи: 1) ріки з весняною повінню, 2) ріки з повінню в теплу частину року, 3) ріки з паводковим режимом. Для річок перших двох типів характерні щорічно повторювані майже в один і той же час великі підйоми води, та низька водність в інші сезони року [2].
На території колишнього СРСР найбільш поширені ріки з весняною повінню. Залежно від характеру повені та режиму витрат води в інші сезони року перша група поділяється на п'ять типів: 1 - казахстанський, 2 -східноєвропейский, 3 - західносибірський, 4 - східносибірський, 5 -алтайський.
Ріки казахстанського типу відрізняються різко вираженою, високою та короткочасною (до 1 місяця) весняною повінню та низьким стоком в іншу частину року. Максимальні витрати води весняної повені в кілька десятків разів перевищують середньорічні витрати води. Влітку більшість річок пересихають. Осінні обложні опади внаслідок висушеності грунтів паводків не утворюють. Ріки цього типу поширені на рівнинній частині Казахстану, Прикаспії.
Ріки східноєвпропейського типу характеризуються високою але й більш тривалою в часі повінню, та зниженим стоком в літню та зимову межень. Тривалість повені коливається від 1 до 4 місяців, в залежності від розмірів басейну. Максимальі витрати води в 10-25 разів вище середньорічного. Літні дощові паводки незначні, осінні паводки бувають майже щорічно. Цей тип річок поширений на більшій частині Руської рівнини.
Ріки західносибірського типу відрізняються відносно невисокою та розтягнутою весняною повінню, підвищеним літньо-осіннім стоком, та низькою зимовою меженню. Повінь розтягнута у часі через рівнинність басейну, широких заплав, наявність озер, підпору стоку воду збоку ріки Об.
Максимальні витрати води повені перевищують середньорічні витрати в 6-10 разів. До цього типу відносяться ріки Західно-Сибірської рівнини на північ від 54 градуси Пн. широти.
Для рік східносибірського типу характерні висока весняна повінь, щорічні літньо-осінні паводки і дуже низька зимова межень. Дощовій паводки на більшості рік високі. До цього типу належать ріки, що протікають на схід від Єнісея і на північ від Саян, Витимо-Олекмінської гірської країни та басейну Амура.
Ріки алтайського типу характеризуються невисокою, розтягнутою у часі повінню, гідрограф якої має гребінчатий вид, підвищеним літнім стоком та низьким стоком взимку. Повінь розтягнута у часі через разночасовість танення снігів по висотним зонам. Максимальні витрати води повені в 10 разів віще середньорічних. До цього типу належать річки гірських районів, водозбори яких цілком розміщені нижче лінії вічного снігу (Кавказ, Середня Азія, Алтай, Сахалін).
До другої групи з повінню влітку відносяться ріки двох типів: 6 - далекосхідний та 7 - тяньшанський.
Ріки дальньосхідного типу характеризуються невисокою, сильно розтягнутою у часі, повінню, гідрограф якої має гребінчатий вид, яка викликана сильними зливовими дощами мусонного походження, і низьким зимовим стоком. Максимальні витрати води в 10-15 разів вище за середньорічні. У районах багаторічної мерзлоти взимку швидко виснажуються запаси грунтових вод, і багато рік з площами водозбору в сотні тисяч км2 промерзають до дна. Цей тип поширений на території Далекого Сходу, Забайкалля, Саянах.
На ріках тяньшанського типу повінь проходить також влітку, але вона викликана таненням високогірних снігів та льодовиків. Повінь розтягнута у часі і порівняно невисока. На хвилю повені накладаються окремі дощові паводки. Максимальні витрати води в 4-6 разів перевищують середньорічні показники. Ріки тяньшанського типу поширені в горах Середньої Азії, Кавказу, Камчатки.
Третю групу рік складають ріки з паводочним режимом. Для них характерна відсутність повені та наявність ряду дощових паводків, розділених більш або менш значними проміжками часу з пониженими витратами води. Залежно від розподілу паводків впродовж року ріки цього типу поділяються на 3 групи: 8 - причорноморський, 9 - кримський, 10 -північнокавказький.
На ріках причорноморського типу дощові паводки спостерігаються впродовж усього року. До цього типу відносяться малі річки чорноморських схилів Кавказу, та карпатські притоки Дністра.
Ріки кримського типу характеризуються паводками, що відбуваються зазвичай взимку та навесні. В літньо-осінній період спостерігається низький стік; паводки в цей час рідкі, деякі річки пересихають. Цей типа зустрічається в горах Криму, в Лінкорані.
На ріках північнокавказького типу паводки проходять в теплу пору року, а взимку наступає межінь. Поширені вони в передгір'ях північного Кавказу (басейн ріки Терек).
В основу покладена типізація Зайкова, значно розвинена та деталізована. При цьому Кузін вважав, що повені формуються лише в результаті танення снігів [2]. Літні повені рік мусонного клімату, викликані зливовими дощами, віднесені до категорії паводків. Всі річки на території СРСР ним поділені на три основних типи за переважанням фаз режиму та видів живлення (табл. 1).
Таблиця 2.1 - Класифікація рік П.С. Кузіна
Додатково виділений четвертий (азональний) тип: ріки з переважанням підземного живлення, що характеризується рівномірним режимом стоку протягом року.
Основні типи рік поділяються на підтипи, які відрізняються головним чином часом проходження повеней та паводків (14 типів). Третьою стадією поділу є віднесення рік до тієї чи іншої фізико-географічної зони: арктична, лісова, степова, напівпустельна, пустельна, причому кожна з них представлена гірськими районами та рівнинними районами - проведено гідрологічне районування та дана характеристика режиму рік кожного з районів та передрайонів. В ній наводяться дані щодо середнього
Особливості і закономірності формування водного режиму річок курсовая работа. Геология, гидрология и геодезия.
Контрольная работа по теме Товароведение и экспертиза культурно бытовых товаров
Курсовая Работа На Тему Финансовый План Предприятия По Услугам Жкх
Сочинение По Творчеству Пушкина Полтава
Реферат: Виды личного страхования 2
Ленин Собрание Сочинений Pdf
Контрольные Работы Габриелян 10 Класс
Курсовая работа: Автоматизована система керування потоками потужності у складнозамкнених електроенергетичних системах
Прогулка В Лес За Грибами Сочинение
Реферат На Тему Розподіл Прибутку Державних Підприємств
Движимое Имущество Реферат
Эссе Мой Любимый Герой
Контрольная работа по теме Философия - мудрость человека
Краткое Сочинение В Голубом Просторе
Курсовая работа по теме Технология изготовления деталей автомобиля УАЗ
Эссе На Тему Ася
Дипломная работа по теме Влияние термического режима на ихтиофауну некоторых Карасунских озер города Краснодара
Шпаргалка: Міжнародні конфлікти
Реферат по теме Толкователь слов
Реферат: Профессиональный и элитный спорт в России и экономическое обоснование необходимости их развития
Реферат по теме Социальная работа в системе социального обслуживания
Организация бухгалтерского управленческого учета в ООО "Строй-Плюс" - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Учет производственных запасов - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Бухгалтерський облік КСП "Балинське" Дунаєвецького району - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа