Особисті немайнові права дитини - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Особисті немайнові права дитини

Поняття, зміст, класифікація особистих немайнових прав дитини. Комплексний аналіз чинного сімейного та цивільного законодавства України, яке регулює особисті немайнові права дітей. Шляхи удосконалення правового механізму регулювання інституту прав дітей.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

На сучасному етапі державотворення українське суспільство в основу свого існування та розвитку поклало основоположні принципи правової держави, що знайшли своє закріплення в Конституції України. Проблема захисту дитинства, без сумніву, належить до найбільш актуальних проблем сьогодення, адже лише у дітях - майбутнє кожної держави, перспективи її економічного, демографічного і соціального розвитку. Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах, вона має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини, але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини - це “права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони - особливий зріз у загальному контексті прав людини.
Розвиток концепцій прав людини привело до того, що права дитини були виділені в особливу категорію. Ще на початку 20 століття права дітей, як правило, розглядались в контексті існуючих проблем використання дитячої праці, торгівлі дітьми и проституції неповнолітніх. Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено у 1923 році, коли Рада новоствореної неурядової організації “Міжнародний союз порятунку дітей” (“Save the Children International Union”) прийняла декларацію з п'яти пунктів про права дитини, відому як Женевська декларація, яку було схвалено наступного року п'ятою Асамблеєю Ліги Націй. “Прийнята після першої світової війни Лігою націй, завдяки зусиллям першопрохідника в області прав дітей Еглантина Джебба, ця декларація відзначає початок міжнародного руху за права дитини. Відразу після закінчення Другої Світової Війни, у 1945 році Генеральна Асамблея ООН створює Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ), що відіграє важливу роль у вирішенні проблем дітей на міжнародному рівні. в 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини, що присвячувалася тільки неповнолітнім дітям. При усій своїй стислості ця Декларація передбачала найбільш важливі, що мають принциповий характер правила. Одне з них - рівність прав усіх без винятку дітей без розбіжності або дискримінації по ознаці раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, або іншої обставини, що стосується самої дитини або її родини. Кожна фраза з тексту цієї Декларації - прообраз майбутньої Конвенції про права дитини в частині, що стосується її виховання в родині. Однак нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини. У 1979-1989 розробляється текст Конвенції. 20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція ООН про права дитини, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.
На сьогодні Конвенцію про права дитини ратифікували більше 200 держав. Зараз залишається лише дві країни (США та Сомалі), що не ратифікували цей міжнародний документ. В Україні Конвенція стала частиною національного законодавства з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.
Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов'язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров'я, а також високий рівень життя. Конвенція охоплює всі аспекти правової сфери - цивільний, додержання умов Конвенції є запорукою захисту дітей від соціальних негараздів. економічний, соціальний та культурний, а також враховує потреби дітей - жертв війни, дітей інвалідів, дітей, до яких ставляться жорстоко їхні батьки або опікуни, підлітків, яких звинувачують у злочинах і позбавляють волі.
Якщо оцінювати Конвенцію "Про права дитини" з погляду її значення для сімейного права, правового становища дитини в сім'ї, слід зазначити, що вона містить значну кількість положень загального, принципового порядку, що мають пряме відношення до сімейного виховання, і, крім того, присвячує правам дитини в сім'ї ряд спеціальних статей, що визначають сімейно-правовий статус неповнолітньої дитини.
На сьогодні у суспільстві виникло ряд проблемних ситуацій. Вагомим деструктивним фактором у сучасних умовах виступає криза сім'ї, яка безпосередньо зумовлює проблеми у сфері виховання підростаючого покоління. Економічний стан розвитку нашої держави не дає можливості громадянам жити у достатку, через що загострюються і сімейні стосунки, зростає кількість сімейних конфліктів, унаслідок чого страждають діти, як найбільш вразлива категорія громадян. Сім'я не в змозі реалізувати належною мірою свої можливості життєзабезпечення та виховання дітей, їх матеріальне і духовне благополуччя, зазнає негативної трансформації виховна функція сім'ї.
В останні роки нашу державу буквально поглинула хвиля дитячої безпритульності, у суспільстві з'явився прошарок населення, який вже звично називають “діти вулиці”. За даними Державного комітету статистики на початок 2008 року загальна кількість дітей сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування, в Україні становить близько 150679 осіб . Починаючи з 2000 року, кількість соціальних та біологічних сиріт, які перебувають у дитячих будинках, будинках-інтернатах збільшилася в 1,7 рази. Кількість дітей сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування, які навчаються у школах інтернатах для дітей-сиріт, збільшилася в 1,6 рази. У решти ж дітей є батьки, але вони, в переважній більшості, позбавлені батьківських прав або дитина відібрана у них за рішенням суду без позбавлення батьківських прав; або внаслідок вчинення злочину відбувають покарання в місцях позбавлення волі.
Позбавлені постійної батьківської опіки, діти все частіше потрапляють в сферу інтересів кримінальних осіб, опиняються на вулиці, жебракують, і в більшості випадків, стають на шлях скоєння злочинів. Дослідженнями встановлено, що 90-97% неповнолітніх правопорушників - вихідці із неблагополучних сімей. Разом з тим, немає жодних підстав стверджувати, що в українській правовій системі, реалізації права дитини на виховання приділялась незначна увага. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків по вихованню дитини, яке перетворюється в головний фактор десоціалізації особистості неповнолітнього, стає джерелом формування у них асоціальних поглядів та звичок, неприпустимої у правовому суспільстві протиправної поведінки. Наведені та інші фактори зумовлюють актуальність науково-теоретичного дослідження особистих немайнових прав дітей.
За останні роки з метою забезпечення реалізації прав громадян, а особливо прав дітей, як більш вразливої категорії громадян, в Україні було прийнято багато нормативних актів, які встановлюють основні принципи та визначають засоби захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. У 1996 р. було прийнято Конституцію України, яка на найвищому державному рівні закріпила якісно новий статус людини в Україні як найвищої соціальної цінності; визначила демократичний, соціальний і правовий характер нашої держави. В Основному Законі нашої держави відображено найголовніші гарантії щодо захисту дітей.
Так, у статті 1 Конституції України закріплено положення про те, що Україна є правовою державою, тобто вона забезпечує повноцінний розвиток громадянського суспільства, а особистість, як відомо формується у дитинстві. Крім того, в статті 51 Конституції закріплено, що: „Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою”. У 2001 р. було прийнято Закон “Про охорону дитинства”, в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом, Закони України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, “Про освіту”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”,“Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей. позбавлених батьківського піклування ” Національна програма “Діти України”, Постанова Кабінету Міністрів “Про заходи щодо посилення охорони материнства та дитинства” тощо. Логічним завершенням реформування сімейного законодавства стало прийняття 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, введеного в дію з 1 січня 2004 р. Чинний СК України дав змогу регулювати сімейно-правові відносини з дотриманням усіх вимог, які висувають у своїх положеннях міжнародно-правові документи, ратифіковані Україною, зокрема, Конвенція про права дитини. Дослідженню проблемних питань сімейного права завжди приділялася певна увага в спеціальній літературі, особистим немайновим правам дітей було присвячено дослідження С. П. Індиченко „Личные права и обязанности родителей и детей” (1972); А. М. Нечаєвої „Охрана прав несовершеннолетних” (1983). Після здобуття Україною незалежності питанням особистих немайнових прав членів сім'ї було присвячено такі наукові роботи: Л. А. Савченко “Особисті права та обов'язки батьків і дітей за сімейним законодавством України” (1997). Питання особистих немайнових прав, які закріплені у чинному СК України, деякою мірою висвітлюються у науково-практичних коментарах СК України, а також у навчальних посібниках та підручниках із сімейного права. Проте на сьогодні немає наукових праць, присвячених комплексному дослідженню особистих немайнових прав дітей. Усе це свідчить про необхідність їхньої розробки, та здійснення аналізу новел СК України для усунення прогалин у законодавчому регулюванні цього питання.
Об'єктом дипломної роботи є особисті немайнові права дітей передбачені чинним законодавством, підстави їх виникнення, наслідки порушення цих прав.
Предметом дослідження даної роботи є система нормативних актів, що регулюють особисті немайнові права дітей, аналіз діяльності органів суду, реєстрації актів цивільного (громадянського) стану, органів опіки та піклування, та шляхи удосконалення правового механізму регулювання інституту прав дітей, а також проблемні питання, що висвітлюються в зв'язку з цим на сторінках періодичних видань.
Метою написання цієї дипломної роботи перш за все є комплексний аналіз, обґрунтування чинного сімейного та цивільного законодавства України, яке регулює особисті немайнові права дітей, є встановлення важливості об'єкта дослідження - права дітей, а також показати основні права дитини, що передбачені як національним законодавством, так і міжнародно-правовими актами, та дослідити стан реалізації захисту прав дітей в Україні. Для досягнення поставленої мети в ході написання дипломної роботи необхідно було вирішити такі завдання:
1. охарактеризувати правовий статус дитини за міжнародним та національним законодавством;
2. розкрити зміст особистих немайнових прав дитини ;
3. визначити основні види особистих немайнових прав дитини за міжнародним та національним законодавством та дати їх загальну характеристику;
4. розкрити зміст права дитини на ім'я, прізвище та по батькові;
5. послідовно розглянути та вивчити весь комплекс питань пов'язаних з правом дитини жити і виховуватись в сім'ї;
6. охарактеризувати право дитини на висловлення своєї думки;
7. розглянути та вивчити увесь комплекс питань, що пов'язані із правом дитини на захист та представництво її прав та інтересів;
8. виявити недоліки, прогалини, суперечності, неузгодження чинного законодавства України про особисті немайнові права дітей та виробити пропозиції щодо його удосконалення.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що нами була здійснена спроба системного комплексного дослідження особистих немайнових прав дітей, дослідження змін у становищі дітей, що відбулись за останні роки, стану реалізації захисту прав дітей в Україні, нормативної бази, яка повинна забезпечувати захист прав та інтересів дітей. Проаналізовано питання щодо відповідності норм національного законодавства міжнародним стандартам у галузі прав дитини. Дана оцінка новелам Цивільного кодексу України з позицій удосконалення інституту особистих немайнових прав дітей.
Методологічну та теоретичну основа досліджень становлять наукові методи і принципи, властиві теорії права, цивільному та сімейному праву. Також прагнення показати, що проблема захисту дітей турбує дуже багатьох вчених, теоретиків, які у своїх працях висловлюють стурбованість з приводу даного питання і визначають можливі шляхи вирішення цих проблем. У зв'язку з цим, а також недостатньою теоретичною розробкою даної теми, доцільно було застосувати такі методи дослідження, як, порівняльно-правовий, формально-юридичний, структурний методи та метод системного аналізу.
В роботі широко використана наукова література по сімейному та цивільному праву, соціології та педагогіці тощо.
Теоретичне та практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що висновки, що зроблені в результаті дослідження особистих немайнових прав дітей можуть бути використані: в науково-дослідних цілях - для подальшої теоретичної розробки та удосконалення усунення окремих неузгодженостей, протиріч і прогалин з питань закріплення особистих немайнових прав дітей; в навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при викладанні навчального курсу “Цивільне право України”, “Сімейне право України”.
Структурно робота складається із вступу, розділу першого „Правовий статус дитини за міжнародним та національним законодавством”, розділу другого „Особисті немайнові права дитини. Поняття зміст та їх загальна характеристика”, розділу третього „Класифікація особистих немайнових прав дитини”, висновків та списку використаних джерел.
Отже, права дитини - це ті права, що належать особі в силу того, що вона є дитиною. А дитині внаслідок фізичної та розумової незрілості необхідна спеціальна охорона та турбота, зокрема правовий захист як до, так і після народження.
Якщо оцінювати Конвенцію "Про права дитини" з погляду її значення для сімейного права, правового становища дитини в сім'ї, слід зазначити, що вона містить значну кількість положень загального, принципового порядку, що мають пряме відношення до сімейного виховання, і, крім того, присвячує правам дитини в сім'ї ряд спеціальних статей, що визначають сімейно-правовий статус неповнолітнього.
Разом з тим ця Конвенція пропонує ряд принципово важливих формулювань. До них належить, наприклад, визначення поняття "дитина", якою вважається кожна людська істота до досягнення 18-літнього віку, якщо за законом, який застосовується до даної дитини, вона не досягає повноліття раніше. Дане визначення категорії дитини має надзвичайно широке застосування у національному законодавстві України, так як до прийняття Конвенції вікові критерії даної категорії не було визначено і він встановлювався державою самостійно, а тому це не завжди могло відповідати інтересам дитини. Тепер це законний термін сімейного законодавства, рівний поняттю, вживаному наприклад, у Цивільних, Кримінальних кодексах - неповнолітній.
Такі загальні положення міжнародного масштабу, так чи інакше стосуються прав дитини в сім'ї. Усі вони об'єднані загальною метою, що полягає в зміцненні правового статусу дитини як громадянина і члена родини, поліпшенні його існування в суспільстві і сімейному колективі. Разом з тим у загальному масиві документів, що мають міжнародне значення і призначених для неповнолітніх дітей, Конвенція "Про права дитини" займає особливе місце.
Визнаючи дитину самостійним суб'єктом права, Конвенція охоплює весь комплекс цивільних, політичних, економічних, соціальних и культурних прав. Одночасно вона підкреслює, що здійснення одного права нерозривне від здійснення інших. Вона проголошує пріоритетність інтересів дітей перед потребами держави, суспільства, релігії, сім'ї. Конвенція стверджує, що свобода необхідна дитині для розвитку своїх інтелектуальних, моральних і духовних здібностей, потребує не тільки здорового і безпечного середовища, який відповідає рівню охорони здоров'я, забезпечення мінімальних норм харчування, одягу і житла, але і надання цього всього в першу чергу, завжди в пріоритетному порядку, дітям.
Як і кожна людина дитина має невід'ємне право на життя, про що і зазначено у ст. 6 Конвенції про права дитини. Дане положення знайшло відображення у національному законодавстві, а сама: в Конституції України, Сімейному та Кримінальному кодексах України. У сучасному міжнародному праві передбачається особливе піклування про дитину як до, так і після її народження, а також захист прав дитини та матері.
Конвенція про права дитини проголосила рівність прав усіх дітей, без будь-яких винятків, без розподілу та дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, мови, статті, релігії, політичних чи інших переконань національного або соціального становища, народження чи іншої обставини, що стосується конкретної дитини або ж сім'ї.
Підтверджуючи невід'ємність особистих прав і свобод людини, міжнародне право розглядає дітей у якості суб'єкта цих прав і свобод у тій мірі, в якій ці права належать дорослим громадянам. Відмінність полягає у тому, що дитина потребує, щоб нею належним чином керували при реалізації своїх прав і свобод та щоб робили це у відповідності з можливостями самої дитини, її інтересами та потребами.
Поряд із громадянськими правами Конвенція містить суто специфічні права дітей, такі, як право на захист від жорстокості та неналежного ставлення зі сторони батьків. Однак, в реальності існує практика невтручання у чуже особисте життя, що гарантується Конституцією та чинним законодавством, але це не завжди в інтересах дитини. Але, як відомо, стороннє втручання в сімейні відносини виключається, навіть шляхом спостереження за подіями що відбуваються в сім'ї, де негативна атмосфера, неналежне ставлення одне до одного, жорстоке ставлення батьків до дітей зумовлює певною мірою появу на вулицях нікому непотрібних дітей, травмованих психологічно і фізично. Часто трапляються випадки жорстокого побиття дітей, позбавлення їх життя та інших негативних наслідків так „званого” батьківського піклування, про що свідчать результати проведеного вченими опитування дітей [39; 7]. Відповідно до ст. 9 Конвенції держава повинна створити такі умови, щоб дитина „не розлучалася зі своїми батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно рішення суду визначають у відповідності із застосовуваним у даному випадку законом і процедурами, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини”. Але і в цьому випадку за дитиною повинно зберігатись право підтримувати відносини з батьками, але знову ж якщо це не суперечить інтересам дитини.
Однак, коли дитина на деякий час або постійно позбавляється свого сімейного оточення, то вона має право на особливий захист та допомогу держави, як це передбачено ст.ст. 20-21 Конвенції. Дане положення закріплене і в національному законодавстві, так, відповідно до ч. 3 ст. 52 Конституції України на державу покладений обов'язок по утриманню та вихованню дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Згідно чинним законодавством України на даний час діти-сироти та діти, які позбавлені батьківського піклування, мають можливість виховуватись у сім'ї шляхом: усиновлення (удочеріння);взяття під опіку (піклування) у сім'ю; направлення до дитячого будинку сімейного типу; влаштування у прийомну сім'ю; встановлення над дитиною патронату тощо.
Дитина, як самостійна особистість, відповідно до ст. 29 Конвенції має право на освіту, що відповідає її природі. Було навіть проголошено перше право дитини: „Бути дитиною, виявляти свою дитячу природу, жити, думати, бачити світ, чинити, як дитина”.
Відповідно до ст. 32 Конвенції за дитиною визнається право на захист від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може створювати небезпеку для здоров'я дитини чи слугувати перешкодою отримання нею виховання, або наносити шкоду її духовному, моральному та соціальному розвитку. Для реалізації даного положення в національному законодавстві має бути визначено: мінімальний вік для прийому на роботу; вимоги щодо тривалості робочого дня та умови праці; відповідні види покарань, або інших санкцій для забезпечення цих положень Конвенції.
Конвенція містить положення про те, що держави, які підписали її, зобов'язані встановлювати мінімальний вік, з якого неповнолітній може бути суб'єктом злочину. Відповідно до цього Кримінальним кодексом України встановлено, що кримінальна відповідальність неповнолітніх настає з 16-ти років, а особи, які вчинили злочин у віці від 14-ти до 16-ти років, підлягають кримінальній відповідальності за деякі навмисні тяжкі злочини.
Отже, права дитини, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.
Забезпечувальні: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати право на ім'я та громадянство, медичний огляд, освіту, відпочинок та ігри.
Захисні : право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).
Правовстановлюючі: дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови тощо.
Розвиток дитини забезпечується здійсненням її найвагомішого після життя права на освіту. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в Конвенції про права дитини. Тут мова ведеться не тільки про шкільну освіту. Питання розглядається значно ширше: мається на увазі доступ дитини до засобів масової інформації загалом, у тому числі - до дитячих (ст.17).
Українська держава намагається забезпечити доступність освіти. Це означає, що навчатись може кожний. Навчальні заклади є практично у всіх населених пунктах, до них приймають всіх, хто живе в Україні - незалежно від соціального і майнового стану, етнічного походження, національності, раси, віросповідання, стану здоров'я.
Доступність забезпечується також створенням умов для вибору профілю навчання відповідно до інтересів і здібностей дитини, різними формами навчання: денною, вечірньою, заочною, екстернатом.
Мінімальні вимоги Конвенції про права дитини у цьому плані зводяться до запровадження обов'язкової і безплатної початкової освіти. На реалізацію її положень був спрямований Закон України “Про освіту” 1991 року, який встановив обов'язкове шкільне навчання дітей віком від 6-7 і до 15 років. Усі ступені шкільного навчання безплатні, Конституція України 1996 року значно розширила право дітей на освіту. Згідно з ст. 53 Конституції повна загальна освіта обов'язкова. Держава гарантує її доступність і безоплатність.
Так, державою проголошена безкоштовна освіта, що забезпечується розгалуженою мережею державних закладів освіти. Разом з тим, останнім часом все більшого поширення набувають навчальні заклади, засновані на приватній та комунальній власності, а також в державних закладах значна частина студентів навчається на платній основі. Але суспільство навіть не замислюється, що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції про права дитини. А як бути із сьогоднішніми змінами у сфері освіти ?
Важко переоцінити п. 2 ст. 28 Конвенції ООН про права дитини, що приписує забезпечувати шкільну дисципліну лише методами, які не порушують принципу поваги до людської гідності дитини. Таким чином, держава має підтримувати шкільну дисципліну, але методами, які не принижують гідність дитини.
На нашу думку дуже важливим є значення Конвенції про права дитини для охорони сім'ї, як неминучої цінності, вона повинна в сутності змінити сформоване сторіччями патріархальне бачення про підлегле становище неповнолітнього в сім'ї.
Отже, цей найбільш широко ратифікований світом документ, маючи статус міжнародного закону передбачає всі права дитини для забезпечення її виживання, розвитку і захисту та створення їй гідних умов для зайняття свого місця у нашому суспільстві.
Розділ 2. Особисті немайнові права дитини: поняття, зміст та загальна характеристика
Проблема особистих немайнових прав дитини посідає одне з найважливіших місць у сімейному та цивільному праві. Реальне забезпечення прав людини вважається ознакою розвинутої правової держави, результатом побудови демократичних відносин. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такому суспільстві нормою повсякденного життя.
Особисті права людини нерозривно пов'язані з такими поняттями, як рівність, свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеї рівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізації використовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного з консервативним.
Цінність особистих прав полягає головним чином в тому, що вони самі і гарантії їхнього реального здійснення визначають становище людини в суспільстві, а, отже, і становище самого суспільства.
Повага до кожної людини як до особистості має стати нормою повсякденного життя в Україні, а людина має бути єдиною абсолютною цінністю первісного порядку, стосовно якої визначаються всі інші цінності. Основні права і свободи людини належать їй від народження і є невід'ємними, тому їх забезпечення - одна з найважливіших функцій держави. Але дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина є особливим суб'єктом і має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Вона, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але дитина повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості.
Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини - це “права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони - особливий зріз у загальному контексті прав людини. Так, проголошення у ст. 3 Конституції України людини, її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю зумовило формування у Цивільному кодексі України окремої книги, присвяченої особистим немайновим правам фізичної особи. Також Глава 13 Сімейного кодексу України присвячена особистим немайновим правам і обов'язкам батьків і дітей.
Розвиток концепцій прав людини привело до того, що права дитини були виділені в особливу категорію. Як було вище сказано, Конвенція ООН про права дитини, цей найбільш широко ратифікований документ встановлює в якості міжнародного закону всі права для забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей. Охоплюючи весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав людини, Конвенція визнає, що реалізація одного права невіддільна від реалізації інших. Вона показує, що необхідна дитині для розвитку її інтелектуальних, моральних і духовних здібностей свобода вимагає, крім іншого, здорової і безпечної оточуючої обстановки, доступу до охорони здоров'я і забезпечення мінімальних норм харчування, одягу, житла.
Конвенція встановлює особисті немайнові права дитини: на життя, виживання і здоровий розвиток, право на ім'я і громадянство з моменту народження, право, пов'язане з усиновленням, права неповноцінних дітей і дітей біженців, а також дітей, які вчинили правопорушення, право брати активну участь у власному розвитку, висловлювати власні переконання і домагатися того, щоб вони були враховані у прийнятті рішень, які стосуються його життя. Вона розширює правові межи прав людини, захищаючи дітей від усіх форм експлуатації. Розглядаючи питання про дітей представників національних меншин і груп корінних народів, а також проблеми зловживання наркотиками і відсутності піклування про дітей. Врешті, у ній зведено воєдино на сучасній і глобальній основі права дитини, проголошені у багатьох міжнародних угодах і деклараціях протягом останніх сорока років.
Частина 1 ст. 269 Цивільного кодексу України зазначає, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають. При цьому всі фізичні особи рівні в можливості реалізації та охорони своїх прав. Кожна дитина з народження визначається суб'єктом права i надiляється правоздатнiстю, складовою частиною якої є право на особистi немайновi права. Підставою їх виникнення є або факт народження, або юридичний факт (подія або дія), який передбачений в законі. Безумовно, що переважна більшість особистих немайнових прав виникає у фізичної особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність тощо. Окремі види особистих немайнових прав можуть виникати у осіб з іншого моменту, наприклад право на зміну імені має особа, яка досягла 16 років.
Як випливає із самої назви, ці права є немайновими. Вони позбавлені економічного змісту, не мають грошової оцінки. Проте це не означає відсутності будь-якого зв'язку між ними та майновою сферою. Досить звернути увагу хоча б на те, що сповна реалізувати своє право на охорону здоров'я чи на інформацію значно легше у наших умовах особі, яка забезпечена матеріально. З іншого боку, порушення особистого немайнового права примушує особу до витрат, завдає їй майнових та душевних втрат, які можуть вплинути на її майновий стан у майбутньому.
Тому особисті немайнові права не можуть сприйматися й аналізуватися поза іншими правами особи: вони є складовою час
Особисті немайнові права дитини дипломная работа. Государство и право.
Курсовая работа: Изучение системы Паблик Рилейшнз
Курсовая работа по теме Психологическое обеспечение профилактики суицидального поведения подростков
Вид Работы Сочинение
Дипломная работа по теме Российское и зарубежное законодательство о банкротстве
Реферат: Общество как развивающаяся система
Экономические санкции в МП
Сочинение: Молитва перед поэмой Вступление к поэме Братская гэс
Дипломная работа по теме Учет расчетов с использованием векселей
Курсовая работа по теме Окказионализмы в языке средств массовой информации
Реферат по теме Система взглядов Леонардо да Винчи
Методы И Средства Профессионального Обучения Курсовая Работа
Курсовая работа по теме Основные направления методической работы по использованию наглядности на уроках литературного чтения в начальной школе
Физика 11 Класс Касьянов Лабораторные Работы
Реферат: по истории математики. Научный д ф. м н. профессор Винберг Э. Б
Реляционные Базы Данных. SQL - стандартный язык реляционных баз данных
Чему Учат Сказки Сочинение 2 Класс
Реферат На Тему Внутренняя Политика Екатерины Іі
Пробное Декабрьское Сочинение
Контрольная работа по теме Исследование спектров
Дипломная работа по теме Корпоративная культура в индустрии гостеприимства
Работа руководителя по повышению устойчивости функционирования объекта экономики в чрезвычайных ситуациях - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда реферат
Учет расчетов с персоналом по оплате труда - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Учёт затрат на содержание основных средств - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа