Основні засади демократії - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Основні засади демократії

Поняття та засади демократії як форми реалізації народовладдя. Її сутнісні характеристики як цінності для суспільства, проблеми становлення в Україні. Соціальна основа державності та влади. Визначення меж допустимого втручання держави у суспільство.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Історичний досвід багатьох країн свідчить, що всі намагання кардинально обновити суспільне життя були приречені на невдачу, якщо вони не підкріплювались активним залученням різних категорій громадян до вироблення рішень та їх втілення в життя. Тільки створюючи сприятливі умови для розкриття творчого потенціалу громадян і подолання їх соціальної інертності, суспільство одержує могутній імпульс саморозвитку шляхом залученні до демократичного процесу головної діючої сили історії - народу.
Здобуття державної незалежності та переборення наслідків тоталітаризму поставили перед відновленою українською державою завдання власного відтворення та розвитку на вихідних ідеях гуманізму, права та демократії. Серед основоположних засад існування української демократичної державності чільне місце посідає принцип народовладдя.
Ствердження принципу народовладдя в державно-правовій практиці неможливе без всебічного наукового осмислення цього явища. Водночас переважна більшість фахових робіт присвячена спеціальним проблемам функціонування механізму народовладдя, тоді як загальнотеоретичні питання й досі лишаються маловивченими. Особливо це стосується дослідження первинного владного суб'єкта - народу, самого народовладдя, вирішення низки пов'язаних з їх існуванням теоретичних та прикладних проблем.
Створення наукової моделі народовладдя зумовлює потребу високого рівня узагальнення. Потенціал теорії держави і права як науки про загальні закономірності виникнення, становлення, функціонування та розвитку державно-правових явищ дозволяє на відповідному методологічному рівні здійснити поступ до розв'язання цього завдання.
Метою даної роботи є аналіз демократії як форми реалізації народовладдя. Для досягнення мети були сформульовані та виконані наступні завдання роботи:
· дослідити поняття демократії як форми реалізації народовладдя;
· визначити основні засади демократії як форми реалізації народовладдя;
· дослідити співвідношення демократії та народовладдя;
· проаналізувати сутнісні характеристики демократії як цінності для суспільства;
· визначити соціальну основу сучасної державності, влади та демократії;
· дослідити проблеми становлення демократії в Україні .
Об'єктом роботи є принцип народовладдя і його реалізація в Україні.
Предметом дослідження є загальнотеоретичні проблеми, що виникають у процесі становлення, розвитку та функціонування народовладдя, а також шляхи їх розв'язання.
Сутність та проблеми становлення демократії детально досліджені у праях вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема працях С.С. Алексєєва, А.О. Безуглова, М. Вебера, Г. Гегеля, М. Гроха, Р. Даля, Ю.А. Дмитрієва, П.Б. Євграфова, Ю.Є. Єрьоміна, А.П. Зайця, І.О. Ільїна, В.Т. Кабишева, Д.А. Керімова, В. Кірова, А. Княжинського, О.І. Ковлєра, М.І. Козюбри, Д. Кола, В.Ф. Котока, В.В. Копейчикова, Л.С. Мамута, Ж. Марітена, Р. Міхельса, Ш.Л. Монтеск'є, О.Г. Мурашина, В.С. Нерсесянца, Х. Ортега-і-Гасета, О.В. Петришина, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, В.В. Речицького, Д. Сарторі, В. Старосольського, І.А. Старостіної, В.Я. Тація, В.Д. Ткаченка, Ю.М. Тодики, М. Фуко, Ю. Хабермаса, М.В. Цвіка, Е.К. Ясперса, О.О. Ященка та інших.
Методологічну основу курсової роботи складають закони матеріалістичної діалектики, об'єктивно існуючі закони суспільно-економічного розвитку суспільства і держави та окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання, правових категорій і явищ; системного аналізу досліджуваних правовідносин; порівняльно-правового аналізу правових норм і правових понять; формально-логічного аналізу правових категорій у їх взаємозв'язку.
Структура курсової роботи обумовлюється її метою та завданнями. Курсова робота складається з вступу, шість розділів, висновків, списку використаних джерел. Наприкінці роботи будуть зроблені відповідні узагальнення.
Концептуально афінська демократія базувалася на розумінні громадянина як особистості, для якої справи поліса є першочерговими. Щоправда, сумнівною є участь у врядуванні збіднілих громадян. Аристотель визначав громадянина як людину, котра має право участі в народних зборах та в судових розглядах. Загалом, громадянство у ті часи було дуже обмеженим і не співпадало з масою усього населення держави, як це є у сучасних демократіях, наприклад, жінки, чужинці, раби та деякі інші групи осіб політичних прав не мали.
Ставлення у тогочасних грецьких філософів до демократії було неоднозначне, переважно -- негативне. Аристотель розглядав її як владу натовпу, що нездатний забезпечити панування закону, хоч він позитивно відгукувався про її поміркований варіант -- політію (правління більшості в інтересах загального блага). Платон засуджував демократію і це випливає із його концепції «ідеальної держави», якою мали керувати наймудріші, найвихованіші, тобто аристократи. Епікур був прихильником античної демократії у тому її варіанті, де панує закон у поєднанні із самостійністю особистості.
Цілком зрозумілим є те, що кожна історична епоха вносила свої ознаки демократії і розставляла свої акценти на їх значущості. Основні риси демократії в цьому значенні знаходять свій вияв у:
Виходячи із сучасного наповнення демократії додатковим якісним змістом, можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть усі держави. Демократія -- це участь народу в своїй власній долі.
Важливо усвідомити, що багато конфліктів у демократичному суспільстві виникають не з причини чіткого визначення понять про правильність чи неправильність чогось, а завдяки різним тлумаченням демократичних прав і неоднакових пріоритетів.
Широкі правила демократії та її систем и містять лише загальні вказівки про розгляд і вирішення тих або інших питань. І саме тому важливо розвивати культуру демократії.
Треба зазначити, що демократія сама по собі не гарантує нічого. Вона пропонує можливість успіху і так само ризик невдачі. Отже, демократія є і обіцянкою, і викликом.
Громадяни демократичного суспільства поділяють тягар уряду і його досягнення. Беручи на себе обов'язок самоврядування, одне покоління намагається зберегти здобуту його попередниками особисту свободу, права людини і владу для наступного покоління. Кожне покоління повинно знову виконувати завдання демократії, виходячи з принципів минулого і пристосовуючи їх до умов нової доби і змін у суспільстві.
Часто поняття «свобода» і «демократія» розглядаються як тотожності. Однак вони не є синонімами. Так, демократія -- це справді поєднання ідей і принципів свободи, однак водночас вона містить низку звичаїв та процедур, сформованих протягом довгої, часто складної історії. Одним словом демократія -- це свобода, вкладена в норми.
Демократичну державу визначають такі засади:
1. Національний суверенітет -- це сукупність повновладдя нації та прав, що гарантують незалежність особи. Він забезпечується, насамперед, державністю, комплексом конституційних прав і юридичних актів, а також традиціями і неписаними правилами поведінки. Істотну роль відіграють демократичні гарантії -- соціальні, економічні, політичні, культурні.
Національний суверенітет як загальнолюдська гуманістична цінність за сучасних умов набуває особливого значення у зв'язку з відновленням пріоритету саме загальнолюдських цінностей. Визнання суверенних прав нації є аналогічним визнанню прав людини. Воно надає гуманістичної і демократичної спрямованості політичному розвиткові держави, яка прагне до непідвладності іншим державам. Суверенітет -- та основа, на якій внаслідок вільного самовизначення встановлюється той чи інший політичний характер державності, соціальної та культурної цілісності суспільства. Він передбачає узгодження природного невід'ємного права основної нації на збереження і розвиток власної культури та самобутності з принципом забезпечення громадянських прав і культурного самоврядування всіх національних та етнічних груп, що проживають на певній території.
2. Уряд, заснований на злагоді тих, ким він управляє. Демократія -- це щось більше, ніж ряд конституційних правил і процедур, які визначають функції уряду. У демократичній державі уряд є лише однією ланкою, що співіснує з суспільним ладом, який включає в себе багато різнорідних інститутів, політичних партій, рухів, організацій. Така різноманітність називається плюралізмом, який означає, що в демократичному суспільстві безліч організованих груп та інститутів не завдячують своїм існуванням урядові.
Уряд, заснований на злагоді тих, ким він управляє, може діяти впевнено і авторитетно, чого не може робити режим, влада якого спирається на військову силу або на необраний голосуванням партійний апарат. За висловом А. Лінкольна, демократія -- це уряд народу, з народу і для народу.
3. Влада більшості і права меншості. В усіх демократичних системах громадяни вільно приймають рішення за принципом більшості. Однак влада більшості не завжди є демократичною. Ніхто, наприклад, не назве чесною й справедливою таку систему, в якій 51 відсоток населення гнобить решту 49 відсотків в ім'я поглядів більшості. У демократичному суспільстві влада більшості повинна включати в себе гарантії особистих прав людини, які у свою чергу мають захищати права меншин -- етнічних, релігійних чи політичних або просто тих, хто програв у дебатах навколо спірного законопроекту. Права меншості не залежать від доброзичливості більшості і не можуть бути скасовані голосами останньої. Вони захищаються тому, що демократичні закони й інститути охороняють права всіх громадян.
4. Гарантія основних прав людини. Згідно з формулюванням філософів-просвітників, невід'ємні права -- це дані Богом природні права. Вони не зникають із появою людського суспільства. Ні суспільство, ні уряд не можуть усунути чи «відняти» їх.
Водночас треба підкреслити, що держава повинна не тільки декларувати основні права людини, а й гарантувати їх.
5. Вільні та справедливі вибори. Виборне центральним інститутом демократичних режимів, оскільки в умовах демократії влада ґрунтується виключно на злагоді тих, ким управляє уряд. Головним механізмом перетворення цієї злагоди в урядову владу є вільні та справедливі вибори.
Демократичні вибори -- це конкурентні, періодичні, всенародні й остаточні вибори, під час проведення яких найвищі особи, які прийматимуть державні рішення, обираються громадянами, котрі користуються широкою свободою критикувати уряд, публікувати таку критику і висувати альтернативи.
Опозиційні партії та їх кандидати повинні мати свободу слова, проведення зборів та пересування, необхідну для відкритого висловлювання критики на адресу уряду і для ознайомлення виборців з альтернативною політикою. Вибори, під час підготовки яких опозиція не має доступу до засобів масової інформації, організовані нею мітинги зриваються, а газети піддаються цензурі, не є демократичними.
У демократичних державах не обирають диктаторів або президентів, які б займали цей пост довічно. Обрані офіційні особи є підзвітними народові. Вони повинні повертатися до виборців у визначені терміни, якщо бажають продовжити свій мандат ще на один період.
Визначення понять «громадянин» і «виборець» повинно бути настільки широким, щоб вони включали в себе значну частину дорослого населення. Влада, обрана невеликою, привілейованою групою, не є демократичною.
Демократичні вибори визначають керівництво держави. Кермо влади тримають у своїх руках обрані народом представники, які зобов'язані підкорятися законам і конституції країни.
Нарешті, демократичні вибори не обмежуються обранням кандидатів. Виборців можуть також просити вирішувати політичні питання підчас проведення референдумів та шляхом висловлювання ініціативних пропозицій, вміщених у виборчих бюлетенях.
6. Рівність усіх перед законом. Право на рівність перед законом (право на рівний захист законом) є фундаментальною основою будь-якого справедливого і демократичного суспільства. Багатий і бідний, член етнічної більшості та релігійної меншості, політичний союзних держави і супротивник -- усі вони мають право на рівний захист законом.
Демократична держава не може гарантувати однакового рівня життя для всіх та, зрештою, це й не є її обов'язком. Але за будь-яких обставин держава не повинна породжувати додаткових нерівностей, вона зобов'язана поводитись справедливо з усіма своїми громадянами.
7. Справедливе правосуддя. Кожна держава повинна мати повноваження підтримувати правопорядок і карати за злочини. Однак правила й процедури, застосовувані державою при виконанні законів, мають бути відкритими й чіткими, виключати можливість здійснення державою свавільних політичних махінацій.
8. Конституційні обмеження влади уряду. Скеля, на якій побудовано демократичний уряд, -- це конституція держави, офіційний звід її фундаментальних зобов'язань, певних обмежень, процедур та інститутів. Конституція -- це основний закон держави. Всі її громадяни, від президента до селянина, повинні підкорятися її положенням. Представницька демократія, яка діє згідно з конституцією, що обмежує владу уряду і гарантує права всіх громадян, є конституційною демократією.
9. Соціальний, економічний і політичний плюралізм. Плюралізм -- це різноманітність інтересів, поглядів та їх відображення в системі управління суспільством та діяльності усіх його інститутів. Демократія не передбачає будь-якої економічної доктрини. До складу демократичних урядів входять як соціалісти, так і прихильники вільного ринку. Практично в будь-якому сучасному демократичному суспільстві широко дебатується питання про роль уряду в економіці. Але є всі підстави стверджувати, що прихильники демократії, як правило, вбачають в економічній свободі ключовий елемент будь-якого демократичного суспільства.
10. Принципи толерантності, співпраці і компромісу. Демократія не є машиною, яка працює сама по собі за умови, що вона сконструйована згідно з відповідними принципами і процедурами. Демократичне суспільство вимагає відданості від своїх громадян, які визнають неминучість конфлікту і потребу толерантності.
Демократія -- це форма керівництва, за якої приймаються політичні рішення, що спираються на владу більшості.
Якщо рішення приймаються всіма громадянами, то це -- демократія безпосередня, вона переважно практикується лише в невеликих групах. Наприклад, професійні спілки повинні діяти демократично і спиратись на збори всієї спілки, які обирають керівників та приймають рішення більшістю голосів.
Крім такої демократії, більш поширена виборна демократія (представницька). У місті, де налічується 100 тисяч мешканців, чи в країні з 50 млн громадян неможливо провести загальні збори, тому мешканці повинні обирати представників для прийняття політичного рішення. Якщо така демократія діє відповідно до Конституції, яка обмежує владу керівника, але гарантує права громадян, то така форма влади -- конституційна демократія. У такій державі більшість господарює, а право меншості захищають заклади, створені для цієї мети.
Демократичне суспільство -- це спосіб життя, який проникає в усі суспільні установи, а не лише в ті, які формально мають владу. В демократичному суспільстві влада -- це лише один із багатьох заходів, який співіснує в плюралістичній суспільній тканині. У демократичному суспільстві уряд, керівництво вузько визначені й обмежуються правом. У демократичному суспільстві право однієї особи базується на праві, пов'язаному з переконаннями й щоденним життям людей.
Суть демократії полягає в тому, що «ми -- народ» можемо самі керувати й створювати спосіб життя, співпрацюючи один з одним у межах законів та закладів, які охороняють свободу.
Філософія демократії -- прагматизм. Вартість теорії слід оцінювати після досягнення результатів у реальному житті. Вчорашні рішення можуть бути непридатними сьогодні. Ті, хто живе в демократичному суспільстві, переконані втому, що добре змінювати час від часу керівництво. Нормальне явище -- публічно проявляти розбіжності, недовіряти політичним догмам, опрацьовувати ідеї, теорії та методи. Якщо вони дієві, працювати над ними далі, якщо ні -- відкинути і йти далі.
У політиці основною характерною рисою демократії є те, що керівна влада виходить із вимог тих, якими керують. Влада існує для потреби людей, люди не повинні служити владі, для влади вони громадяни, а не піддані.
Одна з найважливіших вимог громадян -- участь у незалежних виборах. Демократія вимагає багатопартійної системи, щоб, голосуючи, можна було вибирати з багатьох політичних кандидатів та програм. Голосування переважно таємне, щоб позбутися тиску керівної групи. Право голосу мають усі, за винятком дітей, осіб, визнаних недієздатними, іноземців.
Усі конституційні демократії мають одну спільну рису: влада керівництва обмежена, а народ має права, які закріплені в конституції, і уряд не може позбавити їх. Громадянські права людям дає не влада, ці права належать людям і гарантовані конституцією. У конституційній демократії система урядування побудована так, щоб жодна група чи орган не отримали надмірної влади. Наприклад, дуже важливо мати незалежне судочинство, але таке, щоб керівна влада в нього не втручалася, не порушувала прав громадян.
Демократія може зазнати поразки, якщо уряд має досить влади, і навпаки. Демократична система -- найкраща форма влади, вона не повинна породжувати анархію чи безладдя. Одночасно необхідно мати лідерів і розв'язувати проблеми так, щоб демократичний уряд діяв успішно. Всі демократичні парламенти дотримуються порядку і регламенту, щоб ретельно обговорити проблеми, завершити дебати та приступити до голосування.
У демократичному суспільстві уряд не керує культурним життям і не контролює його. Цим займаються інші організації, відомства. Кожен може брати участь у культурному житті незалежно від приналежності до добровільних організацій, молодіжних груп, спортивних товариств, робітничих спілок, релігійних товариств та інших вільно обраних видів діяльності. Влада сприяє культурній діяльності, надаючи субсидії для музеїв та інших культурних закладів, але артисти, художники, письменники і музиканти не працюють на уряд.
У демократичному суспільстві влада не запроваджує цензури в пресі; вона не може ані призначити, ані відкликати редакторів газет. Вільна преса становить джерело контролю дій влад. Не може бути такого становища, щоб газетярі та історик боялися висловити свою думку. Якщо уряд -- власник засобів масової інформації, друкарень та видавництв, то незалежні погляди в небезпеці. Отже, свобода преси, слова, думки необхідні не тільки тому, що це -- добре, але й тому, що це -- найкращий спосіб спостереження за діями влади, інформування суспільства і зміни поганої політики шляхом публічних дискусій.
У демократичному суспільстві газети, журнали, книжкові видавництва, радіомовлення незалежні, не контролюються урядом. Там, де телебачення -- державна власність, воно дотримується нейтральності стосовно внутрішньої політики, не стає на бік жодної зі сторін, не перетворюється в рупор керуючої партії.
Іншою важливою рисою культурного життя демократичного суспільства є релігійне життя. У демократичних державах у релігійне життя влада не втручається. Різноманітні релігійні конфесії незалежні від уряду, а тому поряд існують костели, синагоги, інші святині. Освіта становить кістяк культурного життя кожного суспільства. У демократичному суспільстві доступ до освіти рівний для всіх.
У демократичному суспільстві міліція (поліція) та урядові особи підпорядковані закону як і вся решта владних структур. Оскільки закон -- кодекс поведінки, його можна змінювати. Якщо хтось вважає, що закон неправильний, то громадянин може звернутися до суду, щоб його скасувати (змінити) або до представників у парламенті, щоб замінити цей закон.
Втручання уряду допомагає змінювати ринкову систему багатьма способами. Федеральний уряд надає допомогу працівникам, які втратили роботу і підприємствам, які потрапили у скрутне становище, а також надає позички для малих підприємств, виділяє фонди для фермерів, урожай яких загинув через непогоду, дає гарантію на банківські заощадження, соціальне забезпечення, існування різнихтипів шкіл: загальноосвітніх, релігійних, приватних, створених громадянами, які не бажають, щоб їх діти відвідували загальноосвітні чи релігійні школи.
У демократичному суспільстві школа не є політичним засобом у руках влади. Проте учні повинні навчатися основ демократії -- як стати активними громадянами, як голосувати і які погляди є політично правильними. У навчальних закладах навчання здійснюється: так, щоб студенти ставили питання, мислили, вирішували різні аспекти певної справи і виробляли власну думку.
Закон містить гарантію громадянських прав та політичних свобод. Він оберігає громадян від арештів та затримання без суду чи юридичної допомоги, від примусу свідчити проти себе; забороняє безпідставний обшук чи конфіскацію. У законі дослівно йдеться проте, на чому ґрунтуються права громадян у правильному судовому процесі, на медичну допомогу для престарілих, фінансову допомогу для убогих.
Уряд здійснює політику, спрямовану на зменшення податків, як стимул розвитку економіки, публічного будівництва житла або для досягнення інших важливих цілей суспільства.
Проблеми взаємозв'язку держави, суспільства, особи, державної влади і демократії є фундаментальними для будь-якого сучасного суспільства. Вони, безумовно, визначають і процес розбудови Української держави, формування суспільних відносин на нових демократичних засадах.
Аналіз цих проблем безпосередньо пов'язаний із дослідженням суспільства взагалі і громадянського суспільства зокрема. Для того, щоб осягнути співвідношення й механізми зв'язку суспільства, особи і держави, роль суспільства у формуванні державної влади і демократичних інститутів, слід чітко уявляти природу і сутність цього суспільства, його структуру і соціальний організм.
Громадянське суспільство розглядають як соціальне утворення, що протистоїть державі. Його можна розуміти як плюралізм і організацію інтересів незалежно від держави. Громадянське суспільство відрізняється від суспільства тим, що залучає громадян до колективних дій у суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висування вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно виступає посередником між приватною сферою життя людей та державою, об'єднує величезне розмаїття формальних і неформальних відносин [6, c. 109].
Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадянина як самостійного суб'єкта, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства, наділений певним комплексом прав і свобод, і у той же час несе відповідальність перед суспільством.
Суспільство через закон делегує державі свою владу й встановлює межі державного регулювання суспільного життя, виходячи щоразу з конкретних історичних, соціально-економічних і політичних умов. Від обсягу делегованих державі функцій управління суспільством залежить обсяг сфери самоорганізації, саморегулювання і самодіяльності самого суспільства. Чим розвинутіші демократичні інститути громадянського суспільства, тим меншою є потреба державного втручання у його життєдіяльність.
Громадянське суспільство можна розглядати як елемент розбудови демократичної інституції, як засіб реалізації свободи слова, як засіб зробити прозорою діяльність органів державної влади тощо.
Загальнотеоретичне розуміння демократичної держави в якості публічно-владної організації народу покладає на нього як засновника та суверена відповідальність за дії власного витвору. Юридизація такого бачення визначає необхідність закріплення конституційного обов'язку громадян України, участі у виборах та референдумах, оскільки саме вони визначають подальший розвиток суспільства і держави. У царині вдосконалення інститутів представництва народу перспективним вбачається формування виокремлення контрольно-наглядової гілки влади та завершення, започаткованої Президентом України Л.Кучмою політичної реформи з метою переходу до парламентсько-президентської республіки.
Для найбільш повного втілення волевиявлення народу є доцільним впровадження бікамералізму національного парламенту, де нижня палата формується за пропорційною виборчою системою преференцій, а верхня - за мажоритарною системою із наявністю механізмів підконтрольності та підзвітності депутатів виборцям. Пропорційна виборча система вільних списків, що поєднує позитиви як пропорціоналізму так і мажоритаризму, робить більш прозорим процес виборів, дозволяє диференціацію ставлення до того чи іншого кандидата. Мажоритарна виборча система за територіальним принципом найбільш адекватно відповідає регіональному представництву. Водночас впровадження верхньої палати парламенту може бути стратегічно вірним лише за умови проведення адміністративно-територіальної реформи, з метою урахування щільності населення в регіонах, історичних та економічних особливостей Шипілов Л. Принцип народовладдя в ідейній спадщині Миколи Міхновського // Визвольний шлях. - 2001. - Кн. 5. - С. 76. .
В сфері виборчого процесу Л. Шипілов пропонує скасування загороджувального бар'єру, як такого, що спотворює наслідки народного волевиявлення, та формування натомість окружних (територіальних) виборчих комісій суб'єктами виборчого процесу, з кола осіб, що мають вищу юридичну освіту; не представлення політичними партіями (виборчими блоками) вказаних осіб на всі окружні (територіальні) виборчі комісії тягне скасування їх статусу суб'єкта виборчого процесу. Така новація покликана значно підвищити якість виборчого процесу, водночас фактично виконуючи до нечисленних та недієвих партій функцію загороджувального бар'єру, але без негативу, що йому притаманний Там само. - С. 68. .
Сьогодні український народ переживає складний період відродження, і тому тяжко чекати результатів, які були б досконалими на віки. Але це не означає, що наша демократія і наші порядки не можуть бути кращими, ніж зараз. Демократія має свої недоліки, тому що люди також мають свої недоліки. Наш народ тілом і душею демократичний; тому ми повинні наполегливо долати всі недоліки, а не поборювати демократію.
Проблеми взаємозв’язку держави, суспільства, особи, влади і демократії в Україні. Громадянське суспільство як соціальне утворення, що протистоїть державі. Суспільство-середовище життєдіяльності особи, яке формується зі спільної діяльності людей. реферат [25,1 K], добавлен 05.12.2007
Розвиток в історії людства змісту демократії. Політична думка ХХ-ХХІ ст.. Основні аспекти аналізу демократії. Форми демократії в Україні та їх втілення у Конституції. Вибори в Україні. Референдум в Україні як форма безпосередньої демократії. контрольная работа [37,9 K], добавлен 22.01.2008
Основні форми безпосередньої демократії, поняття і види референдумів. Народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні. Застосування форм безпосередньої демократії, реального волевиявлення народу. Особливості всеукраїнського референдуму. курсовая работа [36,3 K], добавлен 23.02.2011
Першоелементи демократичного устрою. "Природність" демократії. Демократичні цінності: громадянськість, конституціоналізм, свобода совісті і слова, людська гідність, моральна автономія, невтручання в особисте життя. Особливості сучасної демократії. реферат [13,8 K], добавлен 28.01.2009
Головні принципи, що лежать в основі діяльності демократичної правової держави. Основні характеристики демократії як політичного режиму. Демократія як форма організації державної влади. Процес становлення демократичної соціальної держави в Україні. реферат [24,2 K], добавлен 22.04.2012
Аспекти, різновиди демократії. Пастки, загрози, межі демократії. Розуміння демократії населенням пострадянських країн. Форми демократичної практики. Нормативні аспекти демократії. Ідеал і розмаїття концепцій демократії. Консолідовані та псевдодемократії. реферат [23,9 K], добавлен 28.01.2009
Правова держава і громадянське суспільство: історичний і політологічний контекст, їх взаємодія в реалізації політичних та соціальних прав і свобод людини. Сприяння і перешкоди демократії для розвитку в Україні. Напрями реформування політичної системи. курсовая работа [70,8 K], добавлен 29.01.2011
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Основні засади демократії курсовая работа. Государство и право.
Курсовая Работа По Истории Отечественного Государства И Права Является
Реферат Орган Дыхания
Входные Административные Контрольные Работы
Реферат: История развития туризма 3
Контрольная работа: Меры пресечения в уголовном процессе
Курсовая работа по теме Схема потоков данных на установке CMS/ LHC и средства их обработки
Реферат: Ответы на зачет по философии за 1-й курс (1-й семестр).
Сноски В Диссертации
Дипломная работа: Подсистема выделения текстильных волокон в задачах экспертизы
Контрольная работа по теме Выход туристской фирмы ООО 'Топ-тур' на рынок Италии
Реферат: Анализ факторов территориальной организации Стаханово-Алчевского промышленного узла
Контрольная работа по теме Влияние научно-технического прогресса на экономическое совершенствование государства
Курсовая работа по теме Расово-этнический экстремизм в молодежной среде
Реферат По Географии Мексика
Дипломная работа по теме Предложения по усовершенствованию государственного регулирования миграционных потоков
Статистическая Диагностика Финансового Состояния Предприятия Курсовая Работа
Дипломная работа по теме Литературное своеобразие агиографических произведений об Игнатии Ростовском
Реферат: Интерпретируя Плотина: от фрагмента к целому
Реферат Смерть Признаки Смерти
Реферат по теме Оценка финансовых результатов
Бухгалтерский учет основных средств - Бухгалтерский учет и аудит реферат
Гражданско-правовые отношения в сети Интернет - Государство и право дипломная работа
Возможности графологии - Государство и право дипломная работа