Основні теорії прибутку. Курсовая работа (т). Эктеория.

Основні теорії прибутку. Курсовая работа (т). Эктеория.




👉🏻👉🏻👉🏻 ВСЯ ИНФОРМАЦИЯ ДОСТУПНА ЗДЕСЬ ЖМИТЕ 👈🏻👈🏻👈🏻



























































Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.


Помощь в написании работы, которую точно примут!

Похожие работы на - Основні теорії прибутку

Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе


Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе


Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе


Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе


Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе


Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе


Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе

Нужна качественная работа без плагиата?

Не нашел материал для своей работы?


Поможем написать качественную работу Без плагиата!

Розділ
1. Прибуток як економічна категорія :сутність,види,розподіл


.2
Теорії «утримання», «чекання», «ризику»


Розділ
3. Еволюція теоретичних підходів у визначенні сутності прибутку


Прибу́ток ( англ.
<#"705433.files/image001.gif">


Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню.
Усі
фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на
дві великі групи. Перша - ті, які безпосередньо визначаються діяльністю
підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання
капі-таловіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга
група - це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця:
сукупний попит споживачів на товари, кон’юнктура ринку, розмір податків,
величина банківського процента та орендної плати тощо.


Характеристика підприємницького
доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо
розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його
на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження,
та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем.
Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу,
значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у
вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).


У західній літературі будь-який
дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки
зору марксистської методології, прибуток і процент - це специфічні форми
додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж
теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків.
Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер
виробництва, розподілу та обігу.


Величину (масу - М) прибутку (р), за
Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що
визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне
відношення прибутку до авансованого капіталу:




При цьому маса прибутку (Мр)
дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал ( ).


За сучасної ринкової економіки
прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу
або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих
корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8-10 %. На думку західних
вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення
масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.


Оскільки прибуток, як зазначають
автори підручника «Основи економічної теорії: політекономічний аспект», є
фактично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною
собівартістю, то абсолютна величина (маса) прибутку прямо пропорційна кількості
виробленої та реалізованої продукції*2. Зростання прибутку забезпечується
передусім зменшенням її собівартості, про основні шляхи зниження якої вже
йшлося.


У вітчизняній
бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства,
зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю
виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі
порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність).


Існує два варіанти визначення норми
рентабельності. Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в
процентному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Даний
показник дає можливість визначити, яка продукція є прибутковішою, тобто
вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати
витратам виробництва на основі рівноважних цін.


Як відомо, ринкова ціна є одним з
основних інструментів, за допомогою якого знаходять вартісні відображення
обсягів ресурсів, котрі використовують виробник і споживач, щоб реалізувати
один ресурс і дістати інший для альтернативного (прибутковішого) їх
використання. Це сприяє раціональному використанню ресурсів.


Другий варіант - це процентний вираз
відношення прибутку до суми вартості основних вироб ничих фондів і оборотних
засобів, що характеризує рентабельність підприємства.


Перший варіант рентабельності, по
суті, демонструє відношення прибутку до використаних факторів, другий -
характеризує відношення прибутку до авансованого капіталу (фондів). Таким
чином, останній варіант показує не тільки рентабельність підприємства, а й
норму прибутку.


Головними чинниками, які впливають
на норму прибутку, слід вважати:


•       структуру авансованих на
виробництво факторів (засобів) як у грошовій, так і натуральній формах;


•       економію витрат на засобах
виробництва.


На норму прибутку впливають і
масштаби виробництва. Практика показує, що в багатьох галузях великі
підприємства мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок
поточного масового виробництва, поглиблення поділу праці, більших можливостей
впровадження досягнень НТП.


Високі прибутки змушують капітали
мігрувати з однієї галузі в іншу. За сучасних умов інтернаціоналізації
господарського життя, коли національні межі стали завузькими для
високопродуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила вільно
переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі
інтернаціональної економіки, трансформує її. Тому проблема доходів і прибутку
стає ще актуальнішою і привертає до себе увагу не лише практиків, а й теоретиків.


У загальному виді формулу прибутку
можна виразити в такому вигляді:




Де Р - прибуток підприємства,
грн./рік,- виторг від реалізації створеної продукції, грн./рік;


З - витрати на виробництво і
реалізацію створеної продукції, грн./рік;


Н - розмір податків, виплачуваних
підприємством, грн./рік;


Виторг від реалізації визначається
по формулі:






Де Ni - кількість зробленої і
реалізованої споживачами i-й продукції в натуральному вираженні;- ціна
реалізації продукції, грн.;







Основні теоретичні погляди на
природу прибутку


Основні теоретичні погляди щодо
природи прибутку та його джерел змінювались протягом тривалого історичного
процесу під впливом виникнення різних економічних шкіл та течій.




На Мал. 4 зображені основні економісти, які мали
різні погляди щодо природи прибутку та власне терміну прибуток. У той час як
більшість економістів не прийшли до одностайної думки щодо концептуальних основ
природи та утворення прибутку, то для більшості практиків роль прибутку дуже
проста. Це визначається тим, що саме прибуток є стержнем і головною рушійною
силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності
підприємців в умовах ринку, певним гарантом прогресу економічної системи, а
відсутність прибутку - яскравий доказ регресу й соціальної напруженості.
Вважається, що прибуток є основним джерелом фінансових ресурсів на мікро- і
макрорівні. А роль прибутку як показника, який найбільш повно відображає ефективність
виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, рівень продуктивності праці,
динаміку рівня собівартості та характеризує інтенсифікацію виробництва при
будь-якій формі власності, досить багатогранна і важко переоцінима [20].


В економіці існують різні погляди щодо суті
підприємницького доходу. Наприклад німецький економіст Йоганн Тюнен визначав
підприємницький дохід як різницю між величиною валового прибутку від ділової
операції та виплатами: а) відсотка на інвестований капітал; б) за управління;
в) страхової премії за обчислювальні втрати через ризик. Загалом
підприємницький дохід він розглядав як плату за прийняття на себе ризиків.


Французький економіст Анн Тюрго стверджував, що
прибуток на капітал, тобто надлишок над витратами виробництва, розпадається на
підприємницький дохід, оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну
ренту. Капіталісту як власнику капіталу належить, на його думку, рента
(землевласнику - земельна рента), а також винагорода за безпомилковий вибір
об'єкта вкладення капіталу, мистецьке управління підприємством та турботи
інвестора. Ця частка відповідає величині позичкового відсотка.


Адам Сміт розглядав величину винагороди
управляючих залежно від кількості, складності їхньої праці та нагляду й
управління. Цей економіст вважав, що першоджерело прибутку знаходиться у
виробництві. Прибуток, на його думку, належить промисловому капіталу, який
залишається після сплати ренти землевласнику і позичкового відсотка банкіру.
Прибуток, що залишається після цього, і є підприємницьким доходом. У даному
разі Адам Сміт виступав проти того, щоб називати прибуток іншим видом
заробітної плати за управління підприємством (особливо це видно тоді, коли
власник наймає управляючого, але сам привласнює прибуток). Він казав, що цей
прибуток не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається
величиною капіталу, що застосовується у виробництві. Прибуток виступає як
винагорода капіталіста за працю і ризик [5, c. 134]. На думку Адама Сміта,
заробітна плата, прибуток і рента є трьома першоджерелами будь-якого доходу.
Головним надбанням цього економіста є створення теорії додаткової вартості [15,
c. 157-158].


Продовжив розробку теорій Адама Сміта
англійський економіст Давид Рікардо. Наукова заслуга цього економіста перед
суспільством полягає в спробі дати пояснення процесу розподілу виходячи з
єдиної основи - трудової теорії вартості[15, c. 157-158]. Він ввів поняття
"підприємницький відсоток", під яким розумів різницю між грошовим
еквівалентом майбутньої кінцевої продукції й сумою виплаченої заробітної плати,
причому такий відсоток є результатом "розриву у часі", тобто
очікувань підприємця. Давид Рікардо, послідовно розглядаючи прибуток як
вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким
заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного,
тобто зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку і навпаки,
прибуток зростає, коли зарплата знижується [19]. Він писав: «Підвищення
вартості праці є неможливим без відповідного падіння прибутку. Давид Рікардо
вважав, на відміну від Адама Сміта, що прибуток і заробітна плата є не
джерелами, а складовими вартості, що створюється лише працею [15, c. 157].


Теорії Адама Сміта і Давида Рікардо стали
основою концепції продуктивності капіталу, в основі якої лежить твердження, що
прибуток є результатом заміни людської праці капіталом (засобами виробництва)
та виконання ним такої роботи, яка не може бути виконана людською працею. Ці
економісти прирівнювали підприємця до капіталіста, бо в ті часи власники і керуючі
фірмами в більшості випадків були одними й тими ж самими людьми. Проте це
твердження не є достовірним [5, c. 134]. Основним недоліком цієї теорії було
те, що засоби виробництва самі по собі прибутку не створюють, оскільки прибуток
створюється лише при поєднанні капіталу з найманою працею, коли створюється
синергетичний ефект. Синергетичний ефект - це ефект подвійної дії капіталу та
праці при їх техніко-економічному злитті [15, c. 157-158].


Джон Мілль у теорії трудового доходу прибуток
підприємця розглядав як:


винагороду за утримання від негайного витрачання
свого капіталу


плату за працю та мистецтво контролю над
виробництвом.


Згідно з цією теорією підприємці утворюють
особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні
функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І
перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники -
заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход
підприємців є лише іншою назвою заробітної плати та є оплатою підприємницької
функції. Цю теорію поділяли такі відомі економісти ХІХ ст. як Фредерік Батіста,
Джон Мак-Куллох, Альфред Маршалл та інші [19].


Карл Маркс розробив свою теорію прибутку, яка
значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політекономії
(спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції
прагматичної політекономії. Карл Маркс поглиблює трудову теорію додаткової
вартості Адама Сміта та Давида Рікардо. Згідно з теорією Карла Маркса
підприємницький дохід є частиною прибутку, що залишається у власності
функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал.
Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка у
процесі виробництва створює додаткову вартість, тобто прибуток. Частину
прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається
поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію [16].


Представник прагматичної економіки французький
науковець Жан Батист Сей був популяризатором ідей Сміта на європейському
континенті. Він ввів в науковий обіг окремий термін «підприємець», який означав
відмінного від капіталіста учасника економічного процесу. Цей економіст
розробив теорію, у якій вперше підкреслив роль підприємця як особи, яка вміло
комбінує фактори виробництва. Згідно з теорією в процесі виробництва беруть
участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами
доходів. Він писав, що дія виробничих фондів надає користі продуктам, ця
користь дає продуктам цінність, а цінність дає дохід власникам виробничих
фондів [15, c. 158]. На підставі цього прибуток проголошується винагородою
підприємцям за «продуктивну послугу» у вигляді витрат капіталу. Тобто прибуток
- це дохід, який одержує власник капіталу (підприємець), тоді як зарплата -
дохід власника ресурсу праця, рента - доход власника ресурсу земля [19].


Австро-американський економіст Йозеф Шумпетер
розробив наукову концепцію, в якій вперше вводиться поняття новатора,
винахідника, який впроваджує «базисні інновації».


На думку цього економіста, вони включають:


революційні зміни в техніці та технології
виготовлення нових товарів;


організаційно-управлінські нововведення [15, c.
158].
У своїй теорії економіст А. Бабо виводить 3 види
прибутку: заробленому завдяки ініціативі, одержаному за сприятливих обставин,
одержання якого є можливим за рахунок його визнання суспільними інститутами.


Сучасні західні економісти, розвивають теорії
прибутку економістів ХІХ - го початку ХХ ст., пристосовуючи їх до нових умов.
Серед них можна виділити чотири основні концепції:


теорія "продуктивності капіталу",
згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;


теорія "утримання", яка проголошує
прибуток психологічним фактором;


теорія, яка визначає прибуток як "трудовий
доход" підприємців за підприємницьку діяльність;


теорія, в якій прибуток розглядається в якості
доходу, породженого монополіями.


Проте ці теорії удосконалили та внесли в них ряд
нововведень:


прибуток пов’язують із нововведеннями, тобто
досягненнями науково-технічного прогресу


прибуток зумовлений ризиком та невпевненістю в
майбутніх доходах


прибуток трактується як трудовий дохід, тобто
різновид заробітної плати


прибуток пов’язаний з монопольним доходом, тобто
його можуть отримувати лише ті товаровиробники, які мають певні переваги над
іншими


рушійним мотивом виробництва стає не прибуток
сам по собі, а задоволення потреб [19].


Сучасні економісти трактують прибуток як
виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на закладений капітал,
різницю між загальною виручкою від реалізації, тобто валовим доходом, та
сукупними витратами фірми. Він визначається за формулою:


де PR - прибуток фірми, TR - виручка від
реалізації, TC - сукупні затрати [1, c. 286].


Отже, в цьому розділі було розглянуто основні
теоретичні концепції про джерела та означення прибутку. Велике різноманіття
поглядів щодо розуміння економічної категорії прибуток пов’язане з великою
кількістю економічних шкіл і течій, що сформувалися в процесі історичного
розвитку.




Показники рентабельності можна об’єднати в
декілька груп:


Показники, які базуються на витратному підході,
рівень яких визначається відношенням прибутку до затрат:


рентабельність окремих видів продукції;


рентабельність операційної діяльності;


рентабельність інвестиційної діяльності та
окремих інвестиційних проектів


рентабельність звичайної діяльності.


Показники, які характеризують прибутковість
продаж, рівень яких визначається відношенням прибутку до виторгу від реалізації
продукції:


рентабельність продаж окремих видів продукції;


Показники, в основі яких лежить ресурсний
підхід, рівень яких визначається відношенням прибутку до загальної суми або до
окремих частин авансованого капіталу:


рентабельність сукупних активів (загальна
рентабельність);


рентабельність операційного капіталу;


рентабельність власного капіталу [11, с. 5-11].


Ріст валового доходу та прибутків сприяє
зростанню рентабельності підприємства, зменшенню можливості його банкрутства,
раціональний лише до визначених меж, тому що високу рентабельність
забезпечують, здійснюючи підприємницьку діяльність з високим рівнем ризику. Цей
ризик може призвести до збитків підприємства або, якщо не зреагувати на цю
ситуацію вірно і вчасно, до банкрутства.


В умовах нестабільної економіки та поглиблення
кризових явищ малий та середній бізнес, які не потребують великого вкладання
коштів, можуть розв’язувати проблеми монополізації ринку, поповнити коштами
державний бюджет за рахунок сплати податків та стимулювати розвиток
доброякісної конкуренції [12, c. 66-77]. Недарма на малий та середній бізнес в
економіці розвинутих країн припадає 90-95% усіх підприємств та до 40-60%
виробництва валового національного продукту [7, с. 221].


Проте, не зважаючи на високий потенціал,
сучасний розвиток малого та середнього підприємництва перебуває на низькому
рівні та не відіграє важливої ролі в економіці країни. Починаючи з вересня 2008
року відбувається сповільнення темпів зростання фінансового результату
підприємств. Основними причинами цього стали скорочення внутрішнього попиту
через зниження реальних доходів населення та заробітної плати, а також через
погіршення економічних умов внаслідок високої залежності від кон’юнктури на
зовнішніх ринках.




Рис. 5 - Фінансові результати діяльності
підприємств [18, c. 25]




За 2008 рік результати фінансової діяльності
підприємств України до оподаткування скоротились на 55,5% та дорівнювали 57,9
млрд. грн., порівняно зі зростанням на 72,9% у 2007 році до 121,4 млрд. грн.
Прибутки підприємств від звичайної діяльності до оподаткування становили 140,9
млрд. грн., а збитки 83 млрд. грн. Підприємства всіх видів економічної
діяльності, окрім промислової та фінансової, починаючи з жовтня 2008 року мали
від’ємний фінансовий результат діяльності [18, с. 24-26].


Сучасні ринкові відносини вимагають як від
приватних підприємців, так і від держави правильної оцінки ситуації на внутрішньому
ринку країни, добре налагодженої та прозорої системи оподаткування,
прогнозування розвитку підприємств та уникання кризових явищ в економіці
країни. Високий рівень оподаткування, нестабільна економічна ситуація на
внутрішньому ринку призвели до того, що досить велика частка підприємств
відійшла в тіньову економіку.


Слід також відзначити, що розвиток
підприємництва гальмує надзвичайно високий рівень корупції в державі, порівняно
з іншими державами, що розвиваються та долають наслідки світової кризи.
Міжнародна правозахисна організація Transparency International оприлюднила
черговий звіт щодо рівня корупції у світі "Барометр глобальної корупції -
2009", в якому Україна посіла останню сходинку серед "нових
незалежних країн". Це дослідження показувало громадську думку щодо рівня
корупції у країні та проводилось у 69 країнах з жовтня 2008 року до лютого 2009
року. В його рамках було опитано 73 тисячі 132 людини. Оцінки виставлялися за
5-бальною шкалою, де 1 бал - "найнижчий рівень корумпованості", а 5 -
"найвищий". Рівень корупції в Україні оцінили у 4,3 бали - це
найбільший, тобто найгірший бал серед "нових незалежних країн" і всіх
інших країн взагалі. За даними дослідження, майже кожен десятий з опитаних
давав хабара за минулий рік, що можна порівняти з результатами 2005 року. Крім
того, четверо з десяти, хто давав хабара, віддали майже 10% свого річного
доходу. В Україні найбільш корумпованими назвали державні установи - 28%,
парламент - 25%, юстицію - 21%. Рівень корумпованості у бізнесі оцінили в 11%,
медіа - 2%. За рівнем корупції бали розподілилися наступним чином: державні
чиновники, юстиція та парламент - 4,5 бали, політичні партії - 4,4. Корупція в
бізнесі - 4,3, медіа - 3,8 бали. Згідно з дослідженням, 21% з опитаних
українців або їхніх близьких давали протягом останнього року хабара.
Неефективною боротьбу української влади з корупцією вважають 73% опитаних
українці, ніякою - 19% і 7% - ефективною [17]. Це дослідження показує,
наскільки важко малому та середньому бізнесу розпочати свою справу, залучати
інвестиції. В цій ситуації, що склалася в країні, підприємці не можуть не
тільки планувати свою діяльність і розраховувати на прибуток, а й утриматися в
сфері суспільного виробництва та послуг.


Розглянемо проблему забезпечення рентабельності
в українській економіці на прикладі галузі будівництва. Внаслідок кризових явищ
в українській економіці, замороженого кредитування галузі банками та відтоку
іноземних інвестицій відбулося різке скорочення об’ємів будівництва. Згідно з
фінансовим звітом Національного банку України за 2008 рік, обсяги виробництва
скоротились на 15.8 %




Рис. 6 - Виконання будівельних робіт [18, c. 20]




Багато в чому ситуація в будівництві викликана
кредитним бумом 2007-2008 років, коли банки видавали кредити під великі
відсотки, практично без яких-небудь зобов'язань з боку позичальників,
розраховуючи на швидкий прибуток. За даними Держкомстату, в період з січня по
серпень 2009 року українські компанії виконали робіт вартістю 21,5 млрд. грн.
що склало всього 46,4% об'єму будівництва за аналогічний період попереднього
року. Згідно дослідженням аналітиків компанії «Альянс-Нерухомість», в 2006-2008
роках не менше, ніж 30% всіх інвесторів купували нове житло винятково для
перепродажу. Нині, оцінивши безперспективність ринку, вони стали терміново
позбавлятися від квартир, викликавши тим самим різке збільшення пропозиції на
ринку та зменшення потенційної купівельної можливості покупців. Внаслідок
цього, сьогодні в Україні існує велика кількість недобудов, в які інвестори
вклали кошти. А шанси отримати прибуток чи хоча б повернути свої вклади в
будівництво мізерні. Тривалий процес отримання узгоджень створює ідеальне
підґрунтя для поширення корупції. За неофіційними даними, собівартість
квадратного метра за рахунок хабарів зростає як мінімум на 20%.


Падіння інвестиційної діяльності в галузі
будівництва було зумовлене несприятливою кон’юнктурою на світових ринках та
зменшенням заощаджень населення. У 2008 році в будівельну промисловість було
вкладено 233.1 млрд. грн. інвестицій, що 2.6% менше, ніж в попередньому році.
Причому основними джерелами капіталовкладень були власні кошти підприємств та
кредити банків, що становили 74% від загального обсягу капіталовкладень в цю
галузь. [4, с.60]




Рис. 7 - Динаміка приросту інвестицій в основний
капітал [18, c. 20]




Якщо системні проблеми в будівельній галузі не
будуть вирішені, проблеми загрожують економіці в цілому: відсутність наповнення
бюджету, тисячі безробітних фахівців, а найголовніше - занепад галузей,
пов'язаних з будівництвом, а це і транспортні перевезення, і гірничодобувна
галузь, і виробництво будівельних матеріалів, устаткування, машин, механізмів,
енергетичний комплекс, ЖКГ і багато що інше [9].


Розглянемо вплив несподіваних чинників, які
іноді можуть давати над збитки або надприбутки, на прикладі фармацевтичної
промисловості. На тлі несподіваної епідемії свинячого грипу та спричиненої від
цього масової паніки населення, прибутки фармацевтичних компаній зросли в рази.
Як розповів Андрій Миронюк, комерційний директор фармфірми "Дарниця",
за весь вересень українці купили тисячу тубів оксолінової мазі, а зараз беруть
по 90 тисяч тубів на добу. Тобто об'єм продажів збільшився у 2700 разів.


Проте поряд із надприбутками фармацевтичних
підприємств, приватний бізнес поніс великі збитки, спричинені заборонами
масових зборів людей та панікою. Насамперед, збитки понесла сфера
обслуговування, тобто кінотеатри, готелі, магазини, розважальні центри, а також
майже всі види транспорту. Тому несподівані та не прогнозовані чинники можуть
призвести до надприбутків підприємств однієї з галузей економіки та до збитків
інших, оскільки під час панічних настроїв населення попит на необхідні товари
зростає на порядок.


Отже, проблеми рентабельності підприємств в
українській економіці можуть бути вирішені завдяки використанню світового
економічного досвіду та продуманому використанню дії економічних законів. Також
необхідно враховувати український менталітет та особливості економіки нашої
держави, адже світовий досвід може виявитись недієвим без попередньої його
адаптації.




.2 Теорії “утримання”, “чекання”, “ризику”




Досить оригінальною теорією прибутку була теорія
утримання, з якою виступив у середині ХІХ ст. англійський економіст Н. Сеніор.
Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують
своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте
споживання, проявляють бережливість і т.д, і завдяки цьому отримують прибуток.


За умов недосконалої конкуренції прибуток
набуває форми "ненульової", "чистої",
"диференціальної", "чистої економічної" та ін. Ненульовий,
або чистий, прибуток є надлишком над нормальним прибутком, або наддохід над
всіма витратами, тобто явними і прихованими. На думку неокласиків, чистий
економічний прибуток виникає за умов наявності на ринку монополії і
встановлення нею високої ринкової ціни, застосування реклами, патентів,
диференціації продукції та інших методів нецінової конкуренції, а його величина
залежить від ступеня контролю фірми над пропозицією певного товару, його ціною
та інших факторів. Він є результатом перерозподілу доходів споживачів,
своєрідною премією, отриманою за їхній рахунок. Водночас вони стверджують про
незначні розміри чистого економічного прибутку.


Ще одним варіантом теорій прибутку є концепція
"ризикового" прибутку, автором якої є американський економіст Ф.
Найт. Джерелом цього прибутку називається діяльність підприємців за умов ризику
і невизначеності, що притаманні недосконалій конкуренції. Його привласнення розглядається
як винагорода кмітливим капіталістам за подолання невизначеності. При цьому
виділяється два види ризику: 1) вичислюваний (збитки від нього визначаються
витратами страхування) і 2) непередбачуваний, невичислюваний. Концепція
ризикового прибутку є необґрунтованою, оскільки ризик не є самостійним фактором
виникнення прибутків, він виявляється через інші реальні фактори. Зокрема,
чистий прибуток може бути платою за здійснення підприємцем нововведень,
впровадження в компанії передових досягнень науково-технічного прогресу, що
підпадає під концепцію "функціонального прибутку" американського
вченого Й. Шумпетера. Цей вид прибутку справедливо вважається тимчасовим,
оскільки він зникає у випадку впровадження нововведень конкурентами. Але його джерело
пов'язується з працею підприємця, що відповідає критеріям науковості[6, c.
189-192].





Близькою за змістом до теорії продуктивності
капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський
економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти ХІХ ст. як
Ф.Бастіа, Мак-Куллох, А.Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці
утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують
соціально-необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці -
функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу
винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток
як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати[8, c.
155-156].




Сучасна економічна думка розглядає прибуток як
доход від використання усіх факторів виробництва, тобто праці, землі і
капіталу. Але й у такім розумінні немає єдності і чіткості. В одних випадках
прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності, в інші -
як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх - як плата за
ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражають винагороду
підприємцю за його уміння з'єднувати фактори виробництва й ефективно їх
використовувати. Однак доход у вигляді відсотка і ренти одержують і ті люди, що
передають право розпорядження своїм капіталом у тій чи іншій формі іншим особам
і самі в економічній діяльності не приймають участі. Мова йде про нетрудові
доходи, одержувані законним шляхом.


Польський економіст Михайло Калецький
запропонував свою теорію прибутку.


Основні роботи М. Калецького вийшли в
1930-1950-х роках у виді розрізнених статей і були перевидані вже після Другої
світової війни у виді двох трохи дублюючих один одного збірників: "Теорія
економічної динаміки. Нарис про циклічні і довгострокові зміни в
капіталістичній економіці". ["Theory of Economіc Dynamіcs. An Essay
on Cyclіcal and Long-Run Changes іn Capіtalіst Economy"] (1956); "Обрані
нариси з приводу динаміки капіталістичної економіки. 1933 - 1970".
["Selected Essays on the Dynamіcs of the Capіtalіst Economy. 1933 -
1970"] (1971).


У ряді своїх робіт, частина яких була
опублікована ще в 1930-і роки, польський економіст М. Калецький незалежно від
Дж. М. Кейнса прийшов багато в чому до аналогічних висновків, а в окремих
Похожие работы на - Основні теорії прибутку Курсовая работа (т). Эктеория.
Отчет по практике: Токарь ремонтно-механического цеха
Реферат по теме "Шестидесятники" в Украине
Реферат: The Great Gatsby 9 Essay Research Paper
Сочинение По Роману Обрыв
Рефераты: Пути решения экологических проблем
Кризис Полиса В Комедиях Аристофана Курсовая Работа
Реферат: Underground Railroad Essay Research Paper Underground Railroad
Курсовая работа по теме Бизнес-план создания школы туризма в городе Красноярске
Конспекты лекций: Уголовное право
Реферат по теме Понятие воспитания и его различные трактовки
Сочинение Мой Дедушка Самый Лучший
Реферат по теме Особенности системы крови у детей разных возрастных групп
Контрольная работа по теме Полноприводные внедорожные автомобили
Сочинение 2022 Года Образец
Реферат: Внутрифирменный PR. Скачать бесплатно и без регистрации
Фипи Егэ Итоговое Сочинение
Курсовая работа: Социальная политика Республики Беларусь: основные направления и механизмы реализации
Сочинение Какой У Мамы Смех 4 Класс
Доклад: Как говорить мужчинам комплименты
Легкая Атлетика Метание Копья Реферат
Реферат: Larry Ellison Essay Research Paper Lawrence J
Дипломная работа: Структура управления коммерческим банком
Сочинение: Лермонтов м. ю. - Основные мотивы лирики м. ю. лермонтова

Report Page