Основні напрямки фізичної реабілітації хворих з діабетичною полінейропатією - Медицина курсовая работа

Главная

Медицина
Основні напрямки фізичної реабілітації хворих з діабетичною полінейропатією

Цукровий діабет як надзвичайно небезпечна хвороба в історії світової медицини, розгляд неврологічних ускладнень. Аналіз проблем комплексного лікування хворих з діабетичною полінейропатією. Гіперглікемія як кардинальний симптом діабету другого типу.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
О сновні напрямки фізичної реабілітації хворих з діабетичною полінейропатією
цукровий діабет полінейропатія гіперглікемія
Цукровий діабет (ЦД) без перебільшення є надзвичайно небезпечною хворобою в історії світової медицини. Ураження різних органів і систем при цукровому діабеті є основною причиною інвалідності та смертності хворих. ВООЗ констатує, що ЦД зумовлює підвищення смертності в 2-3 рази і скорочує тривалість життя на 10-30%. Економічна й соціальна шкода, якої завдає це захворювання своєю поширеністю та інвалідизуючими наслідками, величезна. Медико - соціальна значущість, складність патогенезу, прогресуючий перебіг визначають необхідність пошуку більш ефективних способів профілактики та лікування цього захворювання [2,3].
В Україні зареєстровано понад мільйон хворих на ЦД. Однак можна з упевненістю говорити, що реальна кількість хворих значно перевищує цей показник. Захворювання переважно виникає непомітно й нерідко проявляється лише тоді, коли серйозно уражає судини, нервові закінчення, органи зору, нирки і серце.
Найбільшою проблемою цукрового діабету є ускладнення. Приблизно 50% пацієнтів із цукровим діабетом І типу помирає від хронічної ниркової недостатності. Серед таких хворих у 2-5 разів частіше діагностують інфаркт міокарда, ніж у здорових осіб того ж віку. Гангрена нижніх кінцівок трапляється у 200 разів частіше, 50-70% усіх ампутацій нижніх кінцівок, не пов'язаних із травматизмом, припадає на осіб із цукровим діабетом.
Одним з найчастіших неврологічних ускладнень ЦД, серед усіх уражень периферичної нервової системи, які зустрічаються в клінічній практиці, є діабетична полінейропатія (ДПН) [10]. Частота її розвитку за різними літературними джерелами коливається від 20% до 93% залежно від типу діабету.
ДПН погіршує якість життя хворих, призводить до інвалідності пацієнтів працездатного віку внаслідок формування синдрому діабетичної стопи [20].
Відомо, що при наявності ДПН в 1,7 разів збільшується ризик ампутації кінцівки, в 12 разів - ризик розвитку деформації стопи та в 39 разів - ризик розвитку виразки стопи, тому актуальною є розробка ефективних методів діагностики та лікування даного захворювання для попередження прогресування цієї патології. Безуспішність лікування нерідко обумовлена безсистемним і погано продуманим застосуванням різних методів терапії без урахування особливостей патогенезу та клінічного перебігу хвороби [15].
Основним пусковим механізмом розвитку ДПН вважається гіперглікемія, що в черговий раз підкреслює необхідність своєчасного адекватного глікемічного контролю і його підтримання впродовж всього захворювання. Загалом, лікування ДПН (особливо больової форми) на сьогодні залишається досить складним завданням. Вітчизняна і зарубіжна практика лікувальної фізкультури (ЛФК) зібрала достатньо даних про благотворний вплив фізичних вправ на організм хворого ЦД. Але медикаментозне лікування і фізична реабілітація є достатньо ефективними тільки тоді, коли фізичні вправи призначаються з урахуванням особливостей перебігу захворювання й функціональних можливостей хворих на ЦД [2]. Тому доцільним є вивчення впливу ЛФК на перебіг ДПН.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об'єкт дослідження - проблема комплексного лікування хворих з діабетичною полінейропатією.
Предмет дослідження - лікувальна фізична культура в комплексному лікуванні хворих з діабетичною полінейропатією.
Мета дослідження: оцінити ефективність застосування лікувальної фізичної культури в комплексному лікуванні хворих з діабетичною полінейропатією.
1. На основі аналізу сучасної літератури з досліджуваної проблеми, дати етіопатогенетичну і клінічну характеристику цукрового діабету та його ускладнень, охарактеризувати сучасні підходи до призначення комплексного лікування при даній патології
2. Обгрунтувати застосування лікувальної фізичної культури для хворих з діабетичною полінейропатією на стаціонарному етапі лікування.
3. Оцінити ефективність запропонованого комплексу вправ лікувальної фізичної культури для даної когорти хворих на стаціонарному етапі лікування на основі вивчення динаміки показників діяльності серцево-судинної, дихальної і вегетативної нервової системи.
4.Нами використовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення літературних даних; вивчення документальних матеріалів (аналіз медичних карт); педагогічні методи (лікарсько-педагогічні спостереження в процесі занять ЛФК); клінічні методи дослідження; інструментальні методи. Результати дослідження оброблені методом математичної статистики.
1 . О гляд літератури. Основні напрямки профілактики і лікування діабетичної полінейропатії у хворих на ЦД іі типу
1.1 Медико-соціальне значення цукрового діабету та його наслідків .
ЦД - це ендокринно-обмінне захворювання, в основі виникнення якого лежить абсолютний або відносний дефіцит інсуліну внаслідок впливу багатьох як ендогенних, так і генетичних чинників, що зумовлюють порушення всіх ланок обміну речовин. ЦД увійшов у тріаду захворювань, які є найчастішою причиною інвалідизації і смертності.
Причини, що впливають на ріст захворюваності на діабет, такі: збільшення в структурі населення осіб із спадковою схильністю до ЦД; ріст середньої тривалості життя людей з підвищенням відсотка осіб похилого віку, які частіше хворіють на діабет; інтенсифікація темпів життя; погіршення екологічної і соціальної ситуації, особливо в країнах, які розвиваються; лікування, що забезпечує продовження життя хворих на діабет; характер харчування населення, який у поєднанні з гіподинамією призводить до росту кількості осіб з ожирінням; підвищення частоти хронічних серцево-судинних захворювань (гіпертонічна хвороба, атеросклероз), що також є чинниками ризику[14].
Комітетом експертів ВООЗ виділені основні патогенетичні форми діабету: діабет I типу (інсулінозалежний - ІЗЦД) і діабет II типу (інсулінонезалежний - ІНЦД). За тяжкістю перебігу - легкий, середньо тяжкий і тяжкий. За станом компенсації - компенсований, субкомпенсований, некомпенсований.
Розрізняють три стадії ЦД: переддіабет, латентний (прихований) і явний (маніфестний) ЦД.
При явному (маніфестному) ЦД найбільш типовими скаргами є спрага, поліурія, зниження ваги, стомлюваність, втрата працездатності, свербіння шкіри і зовнішніх статевих органів, підвищення або втрата апетиту, зниження статевої функції. Хворі п'ють багато рідини вдень і вночі, але спрагу вгамовують ненадовго. Значне виведення рідини веде до зневоднення організму, виявом чого є сухість слизових ротової порожнини, сухість шкіри, зниження її еластичності, пружності. Розвивається загальна слабість, розлад діяльності серцево-судинної системи (частий пульс, зниження артеріального кров'яного тиску). Інші, менш часті скарги, пов'язані з приєднанням ускладнень: погіршення зору, біль у ділянці серця і нижніх кінцівках внаслідок ураження нервів і судин.
Частота виникнення ЦД у чоловіків і жінок однакова, але вона різна серед вікових груп людей: рідше хворіють діти, частіше - особи похилого віку, зростає захворюваність у період статевого дозрівання і особливо із збільшенням віку.
Клінічні прояви цукрового діабету у підлітків і літніх людей дещо відмінні. У молодих захворювання починається гостро. Описані ознаки виникають за кілька тижнів, а іноді днів, швидко підвищується рівень ацетону в крові і з'являється в сечі. У осіб похилого віку явища наростають поступово, протягом кількох місяців з часу перших ознак недуги. З інших ознак слід назвати свербіння шкіри і слизових оболонок, гнійні процеси в шкірі та підшкірній клітковині, розхитування і випадання зубів, помутніння кришталика ока (катаракта), яке спричинює зниження, а іноді навіть втрату зору. Інколи виникають такі хворобливі явища, як стійкий поліневрит, атеросклероз судин ніг. У деяких хворих, особливо в осіб, яким менше 20--30 років, нерідко спостерігається «діабетичний рум'янець». У літніх людей шкіра на долонях, ступнях, а іноді й на обличчі стає жовтуватою [25].
Трапляється, що недуга якийсь час не має виразних клінічних ознак. Такий прихований, або латентний, діабет -- легка форма, яка згодом, як правило, переходить у тяжчу -- виражений діабет. Латентний ЦД може тривати кілька років без таких характерних ознак, як спрага, підвищене виділення сечі, схуднення. А тим часом людина страждає від тривалого не загоювання ран, фурункульозу, кровоточивості ясен, особливо від свербіння шкіри по всьому тілу або на окремих його ділянках[13].
Схильність до діабету, або так званий період потенційного діабету, існує в людей, батьки яких хворіли на ЦД. У цей період не буває жодних ознак діабету, навіть діагностична проба з глюкозним навантаженням нормальна.
Думка про наявність потенційного діабету повинна виникати також при народженні дітей з масою понад 4,5 кг, а також у жінок із ускладненнями під час вагітності, наприклад з токсикозом або загибеллю плода в період вагітності.
У тих випадках, коли нехтують думкою про прихований діабет і не вживають потрібних заходів, ці легкі початкові форми захворювання поступово переходять у важчі. Адже будь-який виражений діабет мав приховану стадію. Латентні форми при систематичному відповідному лікуванні не прогресують.
У разі легкої форми діабету рівень цукру в крові не перевищує 8 моль/л натще, а кількість його в сечі становить 1--2% при добовому діурезі 1--2 л; загальний стан задовільний, працездатність у більшості хворих зберігається; пацієнтів лікують, як правило, дієтою[22].
Діабет середньої тяжкості (глікемія натще до 14 моль/л) відрізняється більш вираженим розладом вуглеводного обміну. Працездатність у таких людей знижена. Для лікування необхідно вживати інсулін.
При тяжких формах хвороби вміст цукру в крові перевищує натще понад 14 моль/л, у сечі 4-8%, хворі виділяють багато сечі, у них спостерігається сильна спрага, знижений апетит, загальний стан тяжкий. Ця форма діабету найчастіше буває у дітей [1].
У повсякденній практиці лікарі спостерігають різноманітні клінічні прояви діабету. У кожному конкретному випадку можуть переважати ті чи інші ознаки. Ретельні клініко-лабораторні дослідження в умовах клініки допоможуть правильно призначати лікування і вживати відповідних профілактичних заходів[9].
1.2 Патогенетичне обґрунтування клінічних проявів цукрового діабету ІІ типу з діабетичною полінейропатією
Основна причина цукрового діабету ІІ типу невідома. Згідно з сучасними дослідженнями однією з причин є зміна чутливості та кількості клітинних рецепторів до інсуліну (рецептори реагують з інсуліном, а зменшення їх кількості зменшує чутливість тканин організму до інсуліну). Існує ряд факторів і станів, що збільшують ризик розвитку діабету за допомогою збільшення резистентності тканин до інсуліну:
· резистентність до інсуліну збільшується на 30% в період статевого дозрівання, через вплив гормонів росту;
· вважається, що жінки більше схильні до розвитку резистентності, ніж чоловіки;
· ЦД ІІ типу може зустрічатися у членів однієї сім'ї, але визначити точну природу (виявити генетично фактор) його успадкування поки не вдалося.
Гіперглікемія - кардинальний симптом діабету 2 типу, розвивається і прогресує внаслідок трьох основних механізмів:
- зниження секреції інсуліну внаслідок функціональної недостатності інсулярного апарату;
- резистентності тканин до інсуліну і недостатньої утилізації глюкози;
– компенсаторного підвищення продукції глюкози печінкою.
Діабетична полінейропатія (ДПН) - одне з найчастіших хронічних ускладнень ЦД, що діагностується майже у половини таких хворих. Це комплекс клінічних і субклінічних синдромів, кожний з яких характеризується дифузним або вогнищевим ураженням периферичних або автономних нервових волокон внаслідок ЦД [3].
При ДПН наявні симптоми дисфункції периферичної нервової системи у хворих на ЦД при виключенні інших можливих причин. Діагноз ДПН можна встановити лише на підставі попереднього й ретельного клінічного обстеження, при цьому відсутність симптомів не заперечує наявності нейропатії, оскільки часто трапляються її безсимптомні форми. Діагноз встановлюється за наявності принаймні двох відхилень (порушення чутливості й нервової провідності, зміни кількісних сенсорних тестів).
Патогенез діабетичної нейропатії остаточно не встановлений і на сучасному етапі базується на двох основних теоріях: метаболічній (грунтується на спричинених гіперглікемією основних порушеннях обміну) та судинній (порушення ендоневрального кровотоку і гіпоксія). Усі ці метаболічні і судинні зміни, у свою чергу, призводять до морфологічних і функціональних змін у нервових клітинах та виникнення діабетичної нейропатії.
Розрізняють наступні форми діабетичної нейропатії:
1. Діабетична периферична дистальна сенсорно-моторна нейропатія (клінічна), яка характеризується різноманітною симптоматикою, що відображає чутливі, рухові і вегетативно-трофічні порушення. Найчастішою скаргою хворих є біль, тупий, тягнучий, симетричний, частіше в дистальних відділах нижніх кінцівок, стопах, рідше - у верхніх кінцівках. Досить часто хворих турбують парестезії: відчуття поколювання, «мерзлякуватості», «повзання мурашок», оніміння в нижніх кінцівках, «печії» (особливо виражені у ділянці підошви стопи). У хворих спостерігаються судоми м'язів гомілок, стоп, частіше у стані спокою, вночі. Частину хворих турбує почуття слабкості в нижніх кінцівках. Чинниками ризику появи перших суб'єктивних симптомів діабетичної полінейропатії є декомпенсація ЦД, інтоксикація, переохолодження, інфекції, травми, вживання алкоголю, паління тощо.
Найчастішим об'єктивним симптомом діабетичної полінейропатії є зниження або зникнення рефлексів, спочатку ахілових, потім колінних. Зміни рефлексів на верхніх кінцівках спостерігаються рідко. Чутливі порушення характеризуються гіперестезією за поліневротичним типом у вигляді «шкарпеток» і «рукавичок», болючістю м'язів і нервових стовбурів при пальпації. Найчастіше і спочатку порушується вібраційна чутливість. Страждають також больова, тактильна і температурна чутливість. Рідко порушується м'язово-суглобова чутливість. Рухові порушення характеризуються зниженням м'язової сили, гіпотрофією дистальної групи м'язів. У тяжких випадках можуть спостерігатися парези і паралічі дистальних відділів нижніх кінцівок.
У частини хворих спостерігаються вегетативно-трофічні порушення: зміни потовиділення, стоншення і лущення шкіри, погіршення росту волосся і трофіки нігтів, трофічні виразки, остеоартропатія. За даними електронейроміографії виявляються зниження швидкості проведення імпульсу по периферичних нервах (аж до відсутності проведення імпульсу при вираженій стадії діабетичної полінейропатії) і зменшення амплітуди біоактивності м'язів (до її відсутності при вираженій стадії діабетичної полінейропатії) верхніх і нижніх кінцівок.
Субклінічна автономна нейропатія виявляється за допомогою методу спектрального і статистичного аналізу варіабельності серцевого ритму. Перебіг автономної нейропатії характеризується довготривалим асимптоматичним періодом.
Клінічна симптоматика нечисленна і може стосуватися однієї чи багатьох функціональних систем організму. При серцево-судинній автономній нейропатії у хворих спостерігаються скарги на серцебиття постійного характеру, задишку при невеликому фізичному навантаженні, тимчасове порушення зору у вигляді «потемніння» або «мерехтіння світлих плям» в очах. Діабетична автономна нейропатія характеризується синдромом денервованого серця та синдромом ортостатичної гіпотонії. Синдром денервованого серця проявляється тахікардією постійного характеру із зниженням або зникненням фізіологічної варіабельності ритму серця, порушенням толерантності до фізичних навантажень, без больовим перебігом стенокардії та інфаркту міокарда. Синдром ортостатичної гіпотонії характеризується падінням АТ на 30 мм рт. ст. і більше при переході хворого у вертикальне положення, лабільністю АТ упродовж доби.
При шлунково-кишковій автономній нейропатії хворі частіше скаржаться на закрепи, інколи - на періодичну або постійну виснажливу (від 2-3 до 20-30 раз на добу) безболісну діарею, яка спостерігається зазвичай увечері і вночі. Деяких хворих турбує почуття важкості у шлунку, нудота, інколи блювання залишками їжі, яку вони приймали понад 2-3 годин тому. Об'єктивно при цьому виявляються явища гастропарезу, холецистопарезу.
При сечостатевій автономній нейропатії хворих турбує почуття залишкової сечі, рідко - стікання сечі краплями після сечовиділення, імпотенція. Об'єктивно у них виявляють порушення уродинаміки - сповільнення об'ємної швидкості потоку сечі (особливо першої половини загального об'єму), подовження часу сечовипускання, підвищення порога потягу до сечовипускання, збільшення ємності сечового міхура і збільшення об'єму залишкової сечі після сечовиділення.
Може проявлятися у вигляді мононейропатії, множинної мононейропатії, плексо-, радикуло- та нейропатії черепно-мозкових нервів. Частіше виникає у чоловіків із ЦД 1 типу незалежно від його тривалості. Найчастіше спостерігається ураження стегнового нерва, зовнішнього шкірного нерва стегна, а з черепно-мозкових - окорухового нерва. Різні види локальної нейропатії мають гострий початок, супроводжуються вираженим больовим синдромом. Перебіг сприятливий - через декілька місяців процес завершується повним одужанням [9].
5. Діабетична проксимальна аміотрофія
Характеризується атрофією м'язів тазового поясу, груп м'язів проксимальних відділів, переважно нижніх кінцівок. Частіше спостерігається у чоловіків похилого віку. Нерідко ураження носить асиметричний характер. Хворих турбує біль у вищезгаданих ділянках кінцівок, інтенсивна м'язова слабкість. Сухожильні рефлекси знижені, колінні - відсутні. Чутливість порушується рідко.
Суттєвим чинником розвитку нейропатії є ішемія, гіпоксія периферичних нервів у поєднанні з метаболічними порушеннями. У зв'язку з дефіцитом інсуліну порушується використання глюкози периферичними нервами. Внаслідок порушення глюколізу накопичується надлишок піровиноградної та молочної кислот, змінюється процес фосфорилювання тіаміну. Хронічна сенсомоторна полінейропатія (дистальна симетрична, діабетична) - найчастіша форма ураження нервової системи при цукровому діабеті. Основною скаргою хворих є оніміння або відчуття «німих ніг». При огляді виявляється симетричне випадіння чутливості на нижніх кінцівках за типом «шкарпеток», у тяжких випадках процес поширюється вище рівня кісточок, на руки. Ахіллові рефлекси знижені або відсутні, можливе зниження і колінних рефлексів. З часом може розвинутись слабкість дрібних м'язів стоп і рук. У тяжких випадках, що супроводжуються вираженою пропріоцептивною чутливістю, може виникати нестійкість в позі Ромберга[14, 19].
Гостра сенсорна (больова) нейропатія характеризується тим, що основною скаргою хворих є біль, описаний як відчуття прострілів, удару ножем, що може супроводжуватись втратою маси тіла, депресією, у чоловіків еректильною дисфункцією, відчуттям печіння, що посилюється наприкінці дня. Типовий розвиток амлодипії - спотвореного сприйняття, коли будь-яке небольове подразнення сприймається як больове. При клінічному обстеженні порушення чутливості не виражені, дана нейропатія розвивається гостро, а виражена больова симптоматика слабшає і ліквідовується через 1-2 місяці, інколи до року.
Електрофізіологічні методи оцінки стану периферичних нервів використовуються для виявлення початкових симптомів діабетичної полінейропатії та ознак її прогресування. Ключова роль цих методів полягає в диференціальній діагностиці причин полінейропатії.
При верифікації діагнозу необхідно проводити диференціальну діагностику з низкою захворювань. Найчастіше полінейропатія розвивається в рамках таких нозологій як гіпотиреоз, ВІЛ- інфекція, уремія, герпетична інфекція, дефіцит вітаміну В12. При цих патологіях можливий розвиток хронічної запальної демієлінізуючої полінейропатії. Для верифікації використовуємо такі тести: аналіз крові на ТТГ, концентрація В12 в плазмі крові, антитіл до ВІЛ, вірусу герпесу, визначення рівня креатиніну, електрофорез білків [18].
Досягнення рівня нормоглікемії вважається основним напрямом профілактики діабетичної полінейропатії. Підтримання нормоглікемії впродовж тривалого часу у хворих з вираженими проявами призводить до затримки прогресування ураження периферичних нервів, що є дуже важливим, але не сприяє швидкій ліквідації її проявів [15].
1.3 Сучасні погляди на реабілітацію хворих на цукров ий діабет ІІ типу, ускладнени й діабетичною полінейропатією
Головним завданням лікування цукрового діабету взагалі й діабету ІІ типу зокрема є забезпечення хворим необхідної якості життя, попередження хронічних ускладнень діабету, досягнення компенсації (нормалізації) обміну речовин. Якщо прийняти до уваги, що хворі на діабет ІІ типу -- люди переважно зрілого і похилого віку з притаманною їм гіподинамією, надмірною масою тіла, то лікування повинно розпочинатись з раціонального харчування, адекватного фізичного навантаження та нормалізації маси тіла. Сучасна цукрознижувальна терапія не дозволяє в повній мірі досягти нормалізації всіх видів обміну речовин у хворих цукровим діабетом. Значна кількість ускладнень інсулінотерапії, а також вживання таблетованих цукрознижувальних препаратів, розвиток в деяких хворих алергічних реакцій, обмежують призначення загальноприйнятого медикаментозного лікування хворим ЦД, обумовлюють необхідність застосування інших видів терапії [21].
Проте в XVII і XVIII століттях в медицині панувала думка, що хворим цукровим діабетом фізичне навантаження протипоказане, а в період погіршення перебігу діабету (декомпенсації) рекомендувався постільний режим. В наш час було переглянуто відношення до фізичного навантаження, і фізична реабілітація була включена в терапевтичний комплекс [5,7].
Соціальне значення цукрового діабету в тому, що він призводить до ранньої інвалідизації та смерті по причині розвитку судинних та неврологічних ускладнень: мікроангіопатії (ретинопатії, нефропатії, ангіопатії), макроангіопатії (інфаркт міокарда, інсульт, гангрена нижніх кінцівок), нейропатії, також є частою причиною сліпоти та смертності від уремії. Зважаючи на актуальність даного питання, слід відмітити, що широкий розвиток реабілітаційного напрямку в медицині та успіхи фізичної реабілітації дозволяють розглядати нові напрямки в лікуванні та профілактиці цукрового діабету ІІ типу.
Лікування цих хворих будується комплексно, з урахуванням наявних порушень обміну речовин, і спрямоване на ліквідацію або компенсацію інсулінової недостатності, нормалізацію обмінних процесів, відновлення порушеної фізичної і розумової працездатності, попередження найважливіших патологічних змін внутрішніх органів, офтальмологічних та неврологічних порушень.
На підставі вивчення й аналізу сучасних літературних джерел з проблеми реабілітації хворих на цукровий діабет встановлено, що значне місце в системі реабілітації цих хворих займають лікувальна фізична культура, масаж, загартовуючи процедури, дієтотерапія, кліматотерапія, фітотерапія та аутотренінг.
Вони дозволяють підвищити працездатність, поліпшити діяльність серцево-судинної системи, знизити важкість перебігу захворювання, підвищити імунітет та реактивність організму [22, 6].
Лікування і фізична реабілітація є достатньо ефективними тільки тоді, коли фізичні вправи призначаються з урахуванням особливостей перебігу захворювання й функціональних можливостей хворих на цукровий діабет [2].
Під впливом дозованого фізичного навантаження у хворих зменшується гіперглікемія і глюкозурія, підсилюється дія інсуліну. Разом з цим встановлено, що значні навантаження викликають різке підвищення вмісту цукру у крові [5]. При фізичному навантаженні завдяки посиленню окислювально-ферментативних процесів підвищується утилізація глюкози м'язами, які працюють, а під впливом тренувань збільшується синтез глікогену в м'язах і печінці. Гіпоглікемія, яка виникає при фізичному навантаженні призводить до підвищення секреції соматотропного гормону, який стабілізує вуглеводний обмін і стимулює розпад жиру. Фізичне тренування дозволяє хворому долати м'язову слабкість, підвищує опірність організму до несприятливих чинників. Фізичні вправи мають позитивний вплив на нервову систему, порушення її роботи має велике значення в патогенезі цукрового діабету. Тренування сприятливо діє на серцево-судинну систему, що є також ефективним засобом профілактики виникнення атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, облітеруючого ендартеріїту та гангрени нижніх кінцівок [24].
Дослідження показали, що при вправах швидкісного характеру, або які виконуються нетривалий час, в м'язах переважають анаеробні процеси, що ведуть до ацидозу, а також впливають на рівень глюкози в крові. Вправи, що виконуються із залученням крупних м'язових груп в повільному та середньому темпі із значною кількістю повторень, викликають у м'язах посилення окислювальних процесів, завдяки чому не тільки витрачається глікоген, але й споживається глюкоза з крові. Подібна форма м'язової діяльності найбільш прийнятна для хворих на цукровий діабет, оскільки посилене споживання глюкози м'язами та її згорання веде до зменшення гіперглікемії. При роботі з такими хворими необхідно враховувати, що при фізичних вправах, що виконуються з вираженим м'язовим зусиллям, витрачання глікогену значно більше, ніж при вільних вправах. Успіх в реабілітації хворих на цукровий діабет залежить від комплексу застосованих засобів, серед яких домінують різні форми ЛФК у поєднанні з фізіотерапевтичними методами лікування й масажем[12].
Значення регулярних фізичних занять для поліпшення глікемічного контролю (регуляції рівня цукру в крові) у хворих, які страждають на цукровий діабет I типу, вивчене ще недостатньо. Люди, які страждають на цукровий діабет I типу, схильні до гіпоглікемії під час і відразу після виконання фізичних вправ, оскільки печінка не в змозі виділяти глюкозу з такою швидкістю, з якою вона утилізується. Рівень глікемічного контролю під час фізичних навантажень відчутно коливається у хворих, які страждають на цукровий діабет I типу. В результаті цього фізичні навантаження можуть поліпшити глікемічний контроль у деяких хворих, головним чином у тих, хто менше схильний до гіпоглікемії [3, 6]. Хоча глікемічний контроль у більшості хворих, які страждають на цукровий діабет I типу, звичайно не поліпшується, фізичні навантаження впливають на них сприятливо.
Оскільки у цих людей рівень ризику розвитку коронарної хвороби серця в 2-3 рази вищий, то виконання фізичних вправ може призвести до зниження рівня ризику її виникнення.
Крім того, фізичні вправи можуть зменшити ризик виникнення захворювань судин головного мозку, а також хвороб периферичних артерій [8]. Людям, які страждають на цукровий діабет I типу без ускладнень, не слід обмежувати рівень фізичної активності, якщо забезпечується відповідний контроль за вмістом цукру в крові.
Фізичні вправи відіграють головну роль у глікемічному контролі у хворих, які страждають на цукровий діабет II типу [10]. Вироблення інсуліну у цих хворих, як правило, не викликає неспокою, особливо на ранніх стадіях захворювання; головна проблема - відсутність реакції клітин-мішеней на інсулін (резистентність до інсуліну). Звертаючи увагу на резистентність клітин до інсуліну гормон не здатний виконувати свою функцію - забезпечувати транспорт глюкози через клітинну мембрану. Автори , які вивчають вплив фізичних вправ на організм хворих встановили, що м'язові скорочення підсилюють цей транспорт. При м'язовому скороченні проникність мембрани для глюкози підвищується внаслідок збільшення числа транспортерів глюкози. Таким чином, короткочасне фізичне навантаження знижує резистентність до інсуліну та підвищує його чутливість. Це призводить до зниження потреби клітин до інсуліну, що говорить про необхідність зниження доз інсуліну тим, хто його приймає. Зменшення резистентності до інсуліну й підвищення його чутливості можуть бути реакцією на окремі фізичні навантаження, а не результатом тривалих змін, обумовлених фізичними навантаженнями [12].
Лікувальна фізична культура при цукровому діабеті розв'язує такі завдання: покращення функцій центральної нервової системи та нейроендокринної регуляції обміну речовин; стимуляція тканинного обміну й утилізація цукру в організмі; зниження гіперглікемії та компенсація інсулінової недостатності; поліпшення функціонального стану серцево-судинної, дихальної та травної систем; попередження або зменшення проявів супутніх захворювань; підвищення опірності організму; відновлення і підтримання загальної працездатності хворого.
Основною метою при лікуванні хворих на цукровий діабет засобами ЛФК є: регуляція змісту глюкози в крові; попередження розвитку гострих і хронічних ускладнень діабету; підтримка нормальної маси тіла (у хворих, які страждають на цукровий діабет II типу, як правило, зниження маси тіла); поліпшення психоемоційного стану пацієнта; забезпечення високої якості життя [12, 6].
Основний засіб ЛФК при цукровому діабеті - оздоровчі тренування у формі фізичних вправ циклічного характеру в аеробній зоні потужності.
У реабілітації хворих, особливо на початкових етапах або за наявністю локальних ускладнень, використовують наступні форми ЛФК: ранкову гігієнічну гімнастику, заняття лікувальною гімнастикою, прогулянки, дозоване використання спортивно-прикладних вправ - плавання, ходьбу на лижах, катання на ковзанах, працетерапію, гідрокінезотерапію та інші [2, 4].
Методика лікувальної фізичної культури будується залежно від форм і клінічного перебігу цукрового діабету.
При легкій формі цукрового діабету в заняттях лікувальної фізичної культури використовуються вправи для всіх м'язових груп. Рухи виконуються з великою амплітудою, у повільному та середньому темпі, а для дрібних м'язових груп - в швидкому темпі. Поступово вводяться складніші в координаційному відношенні вправи, вправи з предметами, на знаряддях (гімнастичній стінці, лавці) з загальним силовим напруженням. Тривалість заняття - 30-45 хвилин, щільність достатньо висока. Окрім лікувальної гімнастики необхідно використовувати дозовану ходьбу, поступово збіль
Основні напрямки фізичної реабілітації хворих з діабетичною полінейропатією курсовая работа. Медицина.
Инновации В Архитектуре Реферат
Эссе По Высказыванию Говорят Мудрые
Темы Преступлений Курсовая
Реферат: Особливості занять з образотворчого мистецтва у першому класі
Контрольная работа: Рекреационные ресурсы Эстонии
Курсовая работа: Организация и функционирование инструментального хозяйства на предприятии. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Английская поэзия. Скачать бесплатно и без регистрации
Жилые Дома Реферат
Отчет По Практике Психолого Педагогическое Образование
Основы Языка Изображения Реферат
Реферат: Финансово-кредитное стимулирование малого и среднего бизнеса в условиях мирового финансового кри
Реферат: Темы курсовых работ, предлагаемые кафедрой теории права и сравнительного правоведения
Реферат: Драма Океана. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Становление акушерства и гинекологии как самостоятельных клинических дисциплин. Вклад А.Я. Крассовского, В.Ф. Снегирёва, Д.О. Отта в отечественную акушерско-гинекологическую практику
Сочинение По Картине Жуковского
Контрольная Работа 8 Класс Вариант 1
Практическая Работа Требование
Реферат по теме Административная ответственность в области предпринимательской деятельности
Физические упражнения как специфические средства физического воспитания; содержание и форма, внешняя и внутренняя структура
Курсовая работа по теме Ліхенофлора мішаних лісів м. Котовська та ліхеноіндикація зон відпочинку жителів міста
Проблема охраны труда и промышленная безопасность на опасных производственных объектах - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда статья
Комбінаторика - Математика курсовая работа
Анализ финансовой деятельности ОАО "МТС" - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа