Основні мотиви в трагедії В. Шекспіра "Макбет" - Литература курсовая работа

Главная

Литература
Основні мотиви в трагедії В. Шекспіра "Макбет"

Поняття мотиву в оцінках дослідників, його різновиди та аналіз термінів "тип, характер, образ". Своєрідність епохи Відродження та особливості художньої манери трагедії В. Шекспіра "Макбет". Сутність, роль та функція мотивів у творі В. Шекспіра "Макбет".


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Розділ 1. Поняття «мотиву» в оцінках дослідників
Розділ 2. Своєрідність епохи відродження та особливості художньої манери трагедії В. Шекспіра «Магбет»
Розділ 3. Основні мотиви, їх роль та функція в трагедії В. Шекспіра «Магбет»
В трагедії В.Шекспіра «Магбет» використовувались мотиви, які мали відкритий та прихований зміст.
Стосовно стилю, методів та мотивів трагедій В. Шекспіра (не тільки стосовно трагедії «Магбет») існує багато аналітичних робот видатних літераторів, публіцистів, літературних критиків та інших. Але, якщо говорити конкретно про трагедію «Магбет», то це суміш ідеально створеної ідеї при використанні неординарних мотивів.
Актуальність теми полягає в тому, що мотив утворює сюжетний зміст твору та його сприйняття читачем.
Якщо говорити конкретно про мотиви, які зазначені у трагедії В. Шекспіра «Магбет», то потрібно підкреслити, як автор вміло використовував присутність трьох відьом, а точніше мотив, котрий завдяки цими персонажами було створено. Крім того їхня роль та функція зробила саму трагедію надзвичайно містичною. Зокрема відьомських мотивів були зазначені і інші.
Мета роботи: визначити роль та функції мотивів у трагедії В. Шекспіра «Магбет» з погляду видатних літераторів та на основі власної думки. Для досягнення мети було використано наступні завдання:
- аналізуючи роботи літераторів, показати роль та функцію мотивів у трагедії В. Шекспіра «Магбет»,
- зробити самостійний аналіз і виразити власну думку стосовно мотивів у трагедії В. Шекспіра «Магбет».
Предмет дослідження: мотиви у літературному творі та їхня роль і функції,
Об'єкт дослідження: трагедія В. Шекспіра «Магбет».
- теоретичний аналіз самого поняття «мотив» та його функціональних особливостей;
- використовуючи теоретичні знання, використовували метод практичного аналізу мотивів у трагедії В. Шекспіра «Магбет».
1. В роботі були використані роботи таких видатних літераторів та науковців в галузі теорія літератури: Веселовський, Чернець, Гаспаров, Гете, Комарова, Лосєв, Макіавеллі, Монтень, Пропп, Путілов та багато інших.
Структура роботи: робота складається зі вступу; теоретичного розділу «поняття «мотиву» в оцінках дослідників», розділу 2 «Своєрідність епохи відродження та особливості художньої манери трагедії В. Шекспіра «Магбет»», розділу 3 «Основні мотиви, їх роль та функція в трагедії В. Шекспіра «Магбет»», висновку та літературі.
Вступ є свого роду планом, в якому ми зазначили для себе актуальність мету, ціль, завдання, предмет, об'єкт та методи дослідження для повного розкриття теми нашої роботи. Тобто тут ми відобразили план наших дій стосовного дослідження.
Перший розділ розкриває теоретичний аспект нашої роботи, тобто тут ми надаємо визначення термінів та розкриваємо їхню суть.
Другий розділ присвячено науковим дослідженням видатних літераторів, які аналізували творчість письменників епохи відродження, а саме трагедію В. Шекспіра «Магбет», а точніше аналізували самі мотиви.
Третій розділ - це розділ самостійного аналізу щодо мотивів та їхньої ролі і функцій у трагедії В. Шекспіра «Магбет».
У висновку ми вказуємо, що план роботи дотримано, тобто мета, завдання доведені. А також тут ми в якості підсумку говоримо про зміст мотиву у трагедії В. Шекспіра «Магбет».
На протязі усієї роботи ми робили посилання на то або інше джерело інформації, як доказ того, що ми в якості основи використовували не власні визначення термінології, а правильне її тлумачення із літератури. Але не зважаючи на використання літературних висловів, ми робили власний самостійний аналіз.
Загальний об'єм роботи складає 37 сторінок, включаючи зміст та список літератури.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ «МОТИВУ» В ОЦІНКАХ ДОСЛІДНИКІВ
Перш ніж проаналізувати основні мотиви у трагедії В.Шекспіра «Магбет» необхідно визначити, що таке мотив.
Автори, які займалися вивченням мотиву: Веселовський, Гаспаров, Путілов, Силантьєв, Щемелева, Коровін, Пєсков, Турбін та багато інших.
Мотив (фр. motif, ньому. Motiv від лат. Moveo - рухаю) - термін, який перейшов до літературознавства з музикознавства. Це «найменша самостійна одиниця форми музичної. Розвиток здійснюється за допомогою різноманітних повторень мотиву, а також його перетворень, запровадження контрастних мотивів. Мотивна структура втілює логічний зв'язок у структурі твору». Вперше термін зафіксований в «Музичному словнику» С. де Броссара (1703). Аналогії з музикою, де цей термін - ключовий при аналізі композиції твору, допомагають усвідомити властивості мотиву в літературному творі: його вичленяємість з цілого і повторюваність в різноманітті варіацій. [15]
Отже, щоб розкрити сутність самого мотиву, слід розкрити такі поняття, як тип, характер, образ.
Тип - художній образ, в якому відображені основні характерні риси певної групи людей чи явищ. Стосовно особливостей типу, необхідно сказати, що тип завжди містить в собі найяскравіші риси, які характерні для конкретної групи людей (Наприклад, 3 відьми в трагедії В. Шекспіра «Магбет»)
Характер - художній образ людини, що володіє яскраво вираженими індивідуальними рисами. В даному випадку автор формує у конкретному персонажі певний характер: добра чи зла людина, жадібна або щира, реакція героя на певне явище та подібне.
Образ - художнє зображення в літературному творі людини, природи або окремих явищ. Особливість образу міститься в створенні самого героя.
Найдрібніший елемент сюжет; найпростіший, неподільний елемент розповіді (явище стабільне і нескінченно повторюється). З численних мотивів складаються різні сюжети (наприклад, мотив дороги, мотив пошуку зниклої нареченої та ін.) Дане значення терміна частіше використовується щодо творів усної народної творчості.
Стійка семантична одиниця (Б.Н. Путілов); семантично насичений компонент твору, споріднений тему, ідею, але не тотожний їм (В.Е. Халізев); сутнісний для розуміння авторської концепції смисловий (змістовний) елемент (наприклад, мотив смерті в Казці про мертву царівну ... О.С. Пушкіна, мотив холод у легкому диханні - легкий подих И.А. Бунина, мотив повного місяця в Майстрі і Маргариті М.А. Булгакова). [27]
Мотив став терміном для ряду наукових дисциплін (психологія, мовознавство та ін), зокрема літературознавства, де має досить широкий діапазон смислів: існує цілий ряд теорій мотиву, між собою далеко не завжди узгоджується. Мотив як явище художньої словесності тісно стикається і перетинається з повторами і їх подобами, але їм далеко не тотожний. [19]
У літературознавстві поняття «мотив» використовувалося для характеристики складових частин сюжету ще І.В. Гете і Ф. Шиллером. У статті «Про епічної і драматичної поезії» (1797) виділені мотиви п'яти видів: «спрямовані вперед, які прискорюють дію»; «відступаючі, такі, що віддаляють дію від його мети»; «уповільнюють, які затримують хід дії»; «звернені до минулого»; «звернені до майбутнього, передбачати те, що станеться в наступні епохи». [10]
Мотив часто розглядається як категорія порівняльно-історичного літературознавства. Виявляються мотиви, що мають дуже давні витоки, що ведуть до первісній свідомості (блудного сина, договору з дияволом, гордого царя і т.д). У літературі різних епох зустрічається і функціонує безліч міфологічних мотивів. Постійно оновлюючись у рамках історико-літературного контексту, вони зберігають свою сутність (мотив свідомої загибелі героя через жінку, мабуть його можна розглядати як трансформацію виділеного Веселовським бою за наречену (Ленський у Пушкіна, Ромашов у Купріна). Загальновизнаним показником мотиву є його повторюваність.
Провідний (один із типів мотиву) мотив в одному або в багатьох творах письменника може бути визначений як лейтмотив. Він може розглядатися на рівні теми і образної структури твору. У Чехова в Вишневому саду мотив саду як символу Будинки, краси та стійкості життя можна говорити про роль як лейтмотиву, так і про організацію другого, таємного змісту твору-підтексту, підводної течії (Фраза: «пропало життя» - лейтмотив Дяді Вані. Чехова).
Томашевський: епізоди розпадаються на ще більш дрібні частини, що описують окремі дії, події та речі. Теми таких дрібних частин твору, які не можна більше дробити, називаються мотивами. У ліричному творі мотив - повторюваний комплекс почуттів та ідей, виражених в художній мові. Мотиви в ліриці більш самостійні, бо не підпорядковані розвитку дії, як в епосі і драмі. Іноді творчість поета в цілому може розглядатися як взаємодія, співвідношення мотивів.
Оригінал, провідне, головне значення даного літературознавчого терміна піддається визначенню насилу. Мотив - це компонент творів, що володіє підвищеною значимістю (семантичної насиченістю). А.А. Блок писав: «Всяке вірш - покривало, розтягнуте на вістрях кількох слів. Ці слова світяться як зірки. Через них існує твір». [4] Те ж саме правомірно сказати про деяких словах і позначених ними предметах в романах, новелах, драмах. Вони і є мотивами.
Мотиви активно причетні темі і концепції (ідеї) твору, але їх не вичерпують. Являючи собою, за словами Б.М. Путілова, «стійкі одиниці», вони «характеризуються підвищеною, можна сказати, виключної ступенем семіотичності. Кожен мотив має стійким набором значень». [17] Мотив так чи інакше локалізовано у творі, але при цьому присутній у формах самих різних. Він може являти собою окреме слово або словосполучення, повторюване і варійоване, або поставати як щось позначуване допомогою різних лексичних одиниць, або виступати у вигляді заголовка або епіграфа, або залишатися лише вгадуваним, що пішли в підтекст. Вдавшись до іносказання, скажімо, що сферу мотивів становлять ланки твори, відмічені внутрішнім, невидимим курсивом, який личить відчути і розпізнати чуйному читачеві і літературознавця-аналітику.
Найважливіша риса (характер) мотиву - його здатність опинятися полуреалізованним в тексті, явленим в ньому неповно і часом залишатися загадковим.
Поняття мотиву як найпростішої оповідної одиниці було вперше теоретично обґрунтовано в «Поетиці сюжетів» О.М. Веселовського. Його цікавила по перевазі повторюваність мотивів у оповідних жанрах різних народів. Мотив виступав як основа «перекази», «поетичної мови», успадкованого з минулого: «Під мотивом я розумію найпростішу оповідну одиницю, образно котра відповіла на різні запити первісного розуму або побутового спостереження. При схожості або єдності побутових і психологічних умов на перших стадіях людського розвитку такі мотиви могли створюватися самостійно і разом з тим представляти подібні риси »6. Веселовський вважав мотиви найпростішими формулами, які могли зароджуватися у різних племен незалежно один від одного. «Ознака мотиву - його образний одночленна схематизм ...». [6, с. 301]
Наприклад, затемнення («сонце хтось викрадає»), боротьба братів за спадок, бій за наречену. Вчений намагався з'ясувати, які мотиви могли зародитися у свідомості первісних людей на основі відображення умов їхнього життя. Він вивчав доісторичний побут різних племен, їх життя по поетичним пам'ятників. Знайомство з зародковими формулами привело його до думки, що самі мотиви не є актом творчості, їх не можна запозичувати, запозичені ж мотиви важко відрізнити від самозароджуються.
Творчість, за Веселовському, виявлялося насамперед у «комбінації мотивів», що дає той чи інший індивідуальний сюжет. Для аналізу мотиву вчений використовував формулу: a + b. Наприклад, «зла стара не любить красуню - і задає їй небезпечну для життя завдання. Кожна частина формули здатна видозмінитися, особливо підлягає збільшенню b». [6, 301]
Так, переслідування баби виражається в задачах, які вона задає красуні. Завдань цих може бути дві, три і більше. Тому формула a + b може ускладнюватися: a + b + b1 + b2. Надалі комбінації мотивів перетворилися в численні композиції і стали основою таких оповідних жанрів, як повість, роман, поема.
У визначеннях мотиву, розсипаних по сторінках «Поетики сюжетів», вчений незмінно підкреслює властивість неразложимости мотиву. При цьому в якості критерію не розкладеності у О.Н. Веселовського виступає семантична цілісність мотиву. Про це з очевидністю можна судити за двома основними визначеннями, даними в книзі:а) «Під мотивом я розумію формулу, образно відповідаючи на перших порах громадськості на питання, які природа всюди ставила людині, або закріплюється особливо яскраві, що здавалися важливими або повторювалися враження дійсності. Ознака мотиву - його образний одночленний схематизм; такі нерозкладані далі елементи нижчої міфології та казки: сонце хтось викрадає (затемнення), блискавку-вогонь зносить з неба птах» [6, с. 304]. «Під мотивом я розумію найпростішу оповідну одиницю, образно котра відповіла на різні запити первісного розуму або побутового спостереження» [6, с. 305]. Положення про семантичному критерії не розкладеності мотиву істотно як для адекватної трактування концепції О.М. Веселовського, так і для розуміння самого феномена мотиву. Цілісність мотиву - не морфологічного, а семантичного порядку, вона подібна цілісності слова, спонтанного розпаду якого на морфеми також перешкоджає єдність його значення. Так і тут - мотив розкладемо на найпростіші наративні компоненти (наративні «морфеми») без втрати свого цілісного значення і спирається на це значення естетичної функції «образного відповіді». При цьому власне морфологічна складність і морфологічна розкладність мотиву для О.М. Веселовського цілком очевидна, про що свідчать наведені вище визначення мотиву: це «схематизм» - значить, є частини цієї схеми; це «формула» - значить, є доданки цієї формули. І вчений називає ці доданки, приводячи на сторінках «Поетики сюжетів» приклади мотивів: «сонце хтось викрадає»; «у лосося хвіст з перехопленням: його обмежили тощо»; «зла стара нищить красуню, або її хтось викрадає» [6, с. 214]. Всі ці «хтось», «чи» і «тощо» вже припускають морфологічну розкладність мотиву на компоненти і варіативність цих компонентів у складі мотиву. Для О.М. Веселовського це настільки очевидний факт, що він не надає йому значення - але саме тому, що варіації мотиву не порушують цілісності його семантики.
Семантична цілісність мотиву, будучи його конститутивним властивістю, не є перешкодою для аналізу семантичної структури мотиву. Це переконливо показав А.Л. Бем - послідовник О.М. Веселовського і прихильник семантичного підходу в теорії мотиву. У невеликій, але має принципове значення роботі «До з'ясуванню історико-літературних понять» [2] вчений проводить порівняльний аналіз мотівного складу подібних за своїми фабула творів («Кавказький бранець» А.С. Пушкіна і М.Ю. Лермонтова, «Атала» Шатобріана) і приходить до результатів, які в багатьох відносинах надовго випередили свій час. Щоб продемонструвати глибину новаторського підходу вченого, наведемо невеликий фрагмент його роботи, що розкриває саму процедуру семантичного аналізу мотивів зазначених творів. Зауважимо при цьому, що той сенс, який дослідник вкладає в термін «сюжет», в сучасній сюжетології співвідноситься швидше з уявленнями про сюжетної схемою, або фабулі твору.
Сам же мотив, на думку Веселовського, залишився стійким і нерозкладним; різні комбінації мотивів складають сюжет. У відмінності від мотиву, сюжет міг запозичувати, переходити від народу до народу, ставати бродячим. У сюжеті кожен мотив відіграє певну роль: може бути основним, другорядним, епізодичним. Часто розробка одного і того ж мотиву в різних сюжетах повторюється. Багато традиційні мотиви можуть бути розгорнуті в цілі сюжети, а традиційні сюжети, навпаки, «згорнуті» в один мотив. Веселовський зазначав схильність великих поетів за допомогою «геніального поетичного інстинкту» використовувати сюжети і мотиви, вже зазнали одного разу поетичної обробці. «Вони десь у глухій темній області нашої свідомості, як багато випробуване і пережите, мабуть, забуте і раптом вражає нас, як незрозуміле одкровення, як новизна і разом старина, в якій ми не даємо собі звіту, тому що часто не в змозі визначити сутності того психічного акту, який негадано оновив у нас старі спогади». [6, с. 70]
Мотиви можуть виступати або як аспект окремих творів та їх циклів, в якості ланки їх побудови, або як надбання всього творчості письменника і навіть цілих жанрів, напрямків, літературних епос, всесвітньої літератури як такої. У цій надіндивідуальної боці вони складають один з найважливіших предметів історичної поетики. [17]
Протягом останніх десятиліть мотиви стали активно співвідноситися з індивідуальним творчим досвідом, розглядатися в якості надбання окремих письменників і творів. Про це, зокрема, свідчить досвід вивчення поезії М.Ю. Лермонтова.
У розумінні Веселовського, творча діяльність фантазії письменника не довільна гра «живими картинами» дійсної чи вигаданої життя. Письменник мислить мотивами, а кожен мотив має стійким набором значень, почасти закладених в ньому генетично, почасти з'явилися в процесі довгої історичної життя.
Положення Веселовського про мотив як про не розкладеною і стійкою одиниці розповіді було переглянуто в 1920-і роки. «Конкретне роз тлумачення Веселовським терміна «мотив» в даний час вже не може бути застосоване, - писав В. Пропп. - Мотив є не розкладена одиниця розповіді. Однак ті мотиви, які він наводить як приклади, розкладаються». [16] Пропп демонструє розкладання мотиву «містичних, казкових, загадкових характерів». «Цього типу мотиви розкладаються на 4 елементи, з яких кожен окремо може варіювати. Наприклад, «змій» може бути замінений Кощієм, вихором, чортом, соколом, чаклуном. Викрадення може бути замінено вампіризмом і різними вчинками, якими в казці досягається зникнення. Дочка може бути замінена сестрою, нареченою, дружиною, матір'ю. Цар може бути замінений царським сином, селянином, попом. Таким чином, всупереч Веселовскому, ми повинні стверджувати, що мотив одночленна, що не нерозкладна. Остання розкладна одиниця як така не являє собою логічного цілого (а по Веселовскому мотив і за походженням первісна ніж сюжет), ми згодом повинні будемо вирішити завдання виділення якихось первинних елементів інакше, ніж це робить Веселовський». [6, с. 22]
Цими «первинними елементами» Пропп вважає функції дійових осіб. «Під функцією розуміється вчинок діючої особи, визначений з точки зору його значимості для ходу дії». [6, с. 30-31] Функції повторюються, їх можна порахувати; всі функції розподіляються по діючим особам так, що можна виділити сім «кіл дій» і, відповідно, сім типів персонажів: шкідник, дарувальник, помічник, шуканий персонаж, відправник, герой, помилковий герой. [6, с. 88-89]
На основі аналізу 100 чарівних казок зі збірки О.М. Афанасьєва «Російські народні казки» В. Пропп виділив 31 функцію, у межах яких розвивається дія. Такі, зокрема: відлучка («Один з членів сім'ї відлучається з дому»), замкнений («До герою звертаються із забороною»), його порушення і т. д. Детальний розбір ста казок з різними сюжетами показує, що «послідовність функцій завжди однакова »і що« всі чарівні казки однотипні за своєю будовою» при начебто розмаїтості. [16, с. 31, 33]
Точку зору Веселовського оскаржували та інші вчені. Адже мотиви зароджувалися не тільки в первісну епоху, але і пізніше. «Важливо знайти таке визначення цього терміна, - писав А. Бем, - яке давало б можливість його виділити в будь-якому творі, як глибокої давнини, так і сучасному». На думку А. Бема, «мотив - це гранична щабель художнього відволікання від конкретного змісту твору, закріплена в найпростішої словесної формулою». [2] Як приклад учений наводить мотив, що об'єднує три твори: поеми «Кавказький бранець» Пушкіна, «Кавказький полонений» Лермонтова і повість «Атала» Шатобріана, - це любов чужинки до бранця; привхідний мотив: звільнення бранця чужоземкою, або вдале, або невдале. І як розвиток первісного мотиву - смерть героїні.
Особливу складність представляє виділення мотивів у літературі останніх століть. Різноманітність мотивів, складна функціональна навантаження вимагає особливої ??скрупульозності при їх вивченні.
Мотив часто розглядається як категорія порівняльно-історичного літературознавства. Виявляються мотиви, що мають дуже давні витоки, що ведуть до первісній свідомості і разом з тим що розвитку в умовах високої цивілізації різних країн. Такі мотиви блудного сина, гордого царя, договору з дияволом і т. д.
У літературі різних епох зустрічається і дієво функціонує безліч міфологічних мотивів. Постійно оновлюючись у різних історико-літературних контекстах, вони разом з тим зберігають свою смислову сутність.
Мотиви можуть бути не тільки сюжетними, але і описовими, ліричними, не тільки інтертекстуальними (Веселовський має на увазі саме такі), а й всередині тексту.
Можна говорити про знаковість мотиву - як у його повторюваності від тексту до тексту, так і всередині одного тексту. У сучасному літературознавстві термін «мотив» використовується в різних методологічних контекстах і з різними цілями, що значною мірою пояснює розбіжності в тлумаченні поняття, його найважливіших властивостей.
Можна говорити про особливу роль як лейтмотиву, так і мотиву в організації другого, таємного змісту твору, іншими словами - підтексту, підводної течії. Лейтмотивом багатьох драматичних і епічних творів Чехова є фраза: «Пропала життя!» («Дядя Ваня», д. 3, Войницький).
У ліричному творі мотив - передусім повторюваний комплекс почуттів та ідей. Але окремі мотиви в ліриці набагато більш самостійні, ніж в епосі і драмі, де вони підпорядковані розвитку дії. «Завдання ліричного твору - зіставлення окремих мотивів і словесних образів, що виробляє враження художнього побудови думки». [22]
Зауважимо, що термін «мотив» використовується і в дещо іншому значенні, ніж те, на яке ми спираємося. Так, мотивами нерідко називають теми і проблеми творчості письменника (наприклад, моральне відродження людини; алогізм існування людей). У сучасному літературознавстві побутує також подання про мотив як «внеструктурному» початку - як про надбання не тексту і його творця, а нічим не обмеженої думки тлумача твору. Властивості мотиву, стверджує Б.М. Гаспаров, «виростають щоразу заново, в процесі самого аналізу» - залежно від того, до яких контекстам творчості письменника звертається учений. Так зрозумілий мотив осмислюється в якості «основної одиниці аналізу», - аналізу, який «принципово відмовляється від понять фіксованих блоків структури, що мають об'єктивно задану функцію в побудові тексту». [22]
РОЗДІЛ 2. СВОЄРІДНІСТЬ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОЇ МАНЕРИ ТРАГЕДІЇ В. ШЕКСПІРА «МАГБЕТ»
Перш ніж розпочати аналіз трагедії В. Шекспіра «Магбет» розглянемо епоху, в яку творив автор та яка вплинула на його світогляд і формування його художньої манери.
Епоху, коли В.Шекспір будував своє творче життя розглядали такі науковці: Лосєв, Комарова, Блум та багато інших.
В епоху пізнього Відродження християнська Європа вступила в стадію Реформації, яка відповідала релігійним сподіванням суспільства. Надії на оновлення церкви збіглися з двома іншими фундаментальними явищами пізнього Середньовіччя, а саме, винаходом книгодрукування і гуманізмом, що сприяло з одного боку, поширенню різних знань, з іншого, робило доступним Святе Письмо для всіх верств населення. Ренесансне суспільство під впливом гуманізму і Реформації сформувало неоднозначні уявлення про людину, успадкувавши в основному дві традиції, християнську (католицько-протестантську) і язичницьку, але в цілому давало цим уявленням гуманістичну оцінку, що призводило до сплетенню антично-міфологічних, фольклорно - язичницьких і католицько-протестантських елементів у світогляді на завершальному етапі Відродження. Звідси універсалізм мислення і діяльності гуманістів, які прагнули реалізувати мрію про земний рай, використовуючи як наукові, так і позанаукові, містико - фантастичні теорії і припущення. На наш погляд, вірну оцінку суперечливим бажанням епохи, що не зуміла зробити свого вибору і не знайшла рівноваги у всіх сферах діяльності, дав А.Ф.Лосєв, стверджуючи, що «дуже багато гуманісти були і піфагорійцями, і платоніками, і неоплатоніками, і каббалістами , і взагалі пантеїстами, навіть представниками магії, алхімії і астрології». [12, с. 611]
Одним з останніх представників ренесансного свідомості, який відбив у своїй творчості «загибель відродженської гармонії і неминучість трагічної приреченості індивідуалізму Відродження» [12, с. 603] є Шекспір. Англійський драматург випробував на собі вплив всього комплексу вироблених епохою гуманізму навчань і традицій, які наклалися на його власні уявлення про релігію, науці, творчості, національної історії.
В даний час західна критика, наприклад, в особі сучасного американського дослідника Х. Блума, побачила в цій всеосяжність і ренесансної різнобічності інтересів Шекспіра «канонічність», «універсальність» творчості англійського драматурга як виразника духовної сутності західної культури. У Шекспіра, на думку Х. Блума, проявився «надлюдський талант», його слова «перемахнули через мовні та культурні бар'єри» [5, с. 199], він став «поетом для народу» і більш того, у поданні Х. Блума, «за спиною» всякого великого письменника «завжди маячить Шекспір» («Західний канон», гл. «Шекспір як центр канону»). [5, с. 200]
Незважаючи на те, що Х. Блум вводить в західний канон поряд з Шекспіром і інших великих поетів різних епох: Данте, Сервантеса, Мільтона, Толстого, лише у творчості Шекспіра він побачив універсальну «здатність жити в будь-якій культурі», доступність для розуміння всім мовам . Ущербність такої позиції, по вірному спостереженнями критика М. Ямпольський, полягає в тому, що «в своїй боротьбі проти політизації філології Х. Блум стверджує, що канонічні тексти принципово аполітичні, імморально і призначені виключно для індивідуального споживання» [5, с. 215], і це призводить творчість письменника до відриву від національно - історичних культурних традицій і суспільно - політичного життя зображуваної епохи. Х. Блум відводить Шекспіру роль основоположника що народжується світового канону, не «західного і не східного», здатного «породити єдину багатонаціональну культуру» [5, с. 205], з чим не можна погодитися і з точки зору православно-патріотичного національної свідомості, оскільки Х . Блум виводить творчість будь-якого письменника, в тому числі і Шекспіра, за рамки національно - культурного і суспільно - історичної традиції і, поміщаючи його в простір всесвітнього глобалізму і космополітизму, пропагує необхідність стирання міжкультурних і міжнаціональних кордонів як ознак національної своєрідності, що заважають, на думку Х.Блума, досягти «ідеальної єдності». [5, с. 205]
Думається, що творчість Шекспіра, незважаючи на пріоритет індивідуальної свідомості в епоху Ренесансу, необхідно розглядати в тісному зв'язку зі своїм часом і опорою на національно - історичну літературну традицію, слід також говорити про оновлення і свідомої переробки традиційних культурних досягнень з урахуванням конкретно - історичної ситуації, що загалом було притаманне творчості письменників Відродження: Данте, Боккаччо, Рабле, Аріосто, Тассо, Чосеру і т.д. Зокрема, постійним джерелом історичних відомостей багатьох драматичних творів Шекспіра, в основному хронік і трагедій, є великий історичний працю Холіншеда «Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії» (1577), а також середньовічні хроніки Г.Монмутского «Історія бриттів» (1139) і «Діяння данців» Саксона Граматика» (XII ст.). У Холіншеда Шекспір запозичує сюжети для історичних хронік і для трагедії «Макбет» (1606), написаної в єдиний часовий проміжок з трагедіями «Гамлет» (1601), «Отелло» (1604), «Король Лір» (1605), що знаменують розквіт «трагедійного» таланту драматурга, головними мотивами якого є сама трагедія або трагічний задум.
Трагедія «Макбет» стала своєрідним підбиттям підсумків періоду створення історичних хронік Шекспіра, в яких він показав руйнування традиційного середньовічного укладу життя, а також трагізм епохи Ренесансу з його крахом соціальних і релігійних форм спільності і кризою індивідуальної свідомості на тлі встановлених буржуазних відносин.
Поняття трагічного у цей період творчості стає основоположним для Шекспіра і зв'язується з усвідомленням безкарності і торжества зла, у чому бачилася трагічна мудрість Європи на заході Відродження, ще недавно впевненою в торжестві і правоті загальнолюдських, гуманістичних цінностей. У трагедії «Макбет» Шекспір ставить для свого часу актуальну соціально-політичну і морально-етичну проблему: наскільки «чеснота може змагатися з монаршої волею» і чи повинен правитель відстоювати особисті інтереси або послужити державі і своїм співвітчизникам. Ренесансний титанізм в період своєї духовною кризи виродився не просто в крайній індивідуалізм і в індивідуалістичну релігію, але в ідею сильної, владної особистості, здатної створити єдину могутню імперію. Макбет являє собою тип правителя протестантсько-буржуазної епохи, який описав Макіавеллі в трактаті «Государ», і осмислив Монтень в «Дослідах». Мета Макіавеллі - показати зміни в суспільній свідомості, політиці, в системі державного управління, що відбулися в результаті подій Реформації і Контрреформації. Макіавеллі, визнаючи свободу волі як «волю до влади» (Ніцше), мислить вже як демократ, ідеолог нового, буржуазного типу. Шлях до влади лежить через насильство, силу зброї і завоювання, оскільки, у поданні Макіавеллі «пристрасть до завоювань - річ природна і звичайне», і якщо правитель може застосувати силу, йому «рідко загрожує невдача». [13, с. 58]
В образі Макбета Шекспір пов'язує свавілля тирана з затвердилася свободою протестантсько-гуманістичної особистості, яка прагне підпорядкувати весь світ своїй волі: «Я смію все, що сміє людина, і тільки звір на більше здатний» [26, с. 25]. Інші цілі ставив перед собою Монтень, докладаючи свою моральну філософію до зображення людини в його різних соціально-побутових і моральних проявах, «виставляючи на огляд життя буденну і позбавлену жодного блиску», і «життя більш змістовну і багату подіями» [26, с. 268], надаючи велике значення соціально - політичних проблем сучасного суспільства. Спостерігаючи у Франції крайню форму збочення державної влади, Монтень викриває тиранію і жорстокість правителів, вважаючи, що «добрі якості земних владик мертві». [26, с. 436]
Подібно Монтеню, Шекспір, бачив тиранічний характер англійського абсолютизму
Основні мотиви в трагедії В. Шекспіра "Макбет" курсовая работа. Литература.
Ссылки На Литературу В Реферате Пример
Дипломная работа по теме Формирование здорового образа жизни школьников девятого класса на уроках физической культуры
Реферат: Озон
Литература 6 Класс Дописать Сочинение Дубровского
Реферат На Тему Правовое Регулирование Семейных Отношений
Реферат: Страны Персидского залива
Курсовая работа: Роль мотива всемогущества рока и обреченность борьбы с ним в трагедии Эсхила "Прометей прикованный"
Триггерлер Реферат Қазақша
Дипломная работа по теме Порядок, способы и размер выплат гражданам, имеющим детей
Реферат Карл Маркс Капитал
Контрольная работа по теме Учет валютных операций, их регулирование и контроль
Отчет О Прохождении Производственной Практики Санитара
Сочинение Про Монумент Дружбы
Руховец Алексей Геннадьевич Диссертация
Реферат: Литейные свойства сплавов
Курсовая работа: Формування самомоніторингових процесів в старшому дошкільному віці
Курсовая работа по теме Политический режим в 1920-1930 гг. Массовые репрессии в СССР
Реферат: Инфляция, её сущность, виды, формы. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Определение устойчивости и качества линейной системы автоматического регулирования (САР)
Отчет по практике: Деятельность турфирмы "Роза ветров КМВ"
Учет и анализ основных средств предприятия - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины - Государство и право монография
Суть і значення окремого провадження - Государство и право курсовая работа