Основи методики розслідування крадіжок - Журналистика, издательское дело и СМИ курсовая работа

Главная

Журналистика, издательское дело и СМИ
Основи методики розслідування крадіжок

Порушення кримінальної справи і обставини, які підлягають доказуванню у процесі розслідування. Першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. Планування розслідування та слідчі дії. Особливості розслідування квартирних та кишенькових крадіжок.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
ІНСТИТУТ ПРАВА ТА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
ТЕМА: Основи методтки розслідування крадіжок
1. Порушення кримінальної справи і обставини, які підлягають доказуванню процесі розслідування
2. Першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи
4. Особливості розслідування квартирних крадіжок
5. Особливості розслідування кишенькових крадіжок
Курсова є дослідженням, в якому на монографічному рівні вивчено актуальні теоретичні і практичні проблеми використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло.
Досліджуються питання формування концепції інтегративної моделі використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло. Розглянуто правову природу та елементи криміналістичної характеристики крадіжок із проникненням у житло, взаємозв'язок із криміналістичною класифікацією. Досліджуються питання організаційних та криміналістичних засад використання спеціальних криміналістичних знань; участі спеціаліста-криміналіста при проведенні конкретних слідчих дій; особливості призначення і проведення окремих видів судових експертиз; проведення обліків по конкретним кримінальним справам при розслідуванні крадіжок із проникненням у житло, сформульовані пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення подальшого їх правового врегулювання і практики застосування.
Актуальність теми дослідження. Гарантована Конституцією України та Законом України “Про власність” охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих посягань була й залишається одним з найважливіших завдань правоохоронних органів. Основний Закон України проголошує непорушність права приватної власності та недоторканність житла від протиправних посягань (ст.30,41).Ці положення мають принципове значення, бо безпека й недоторканність визнаються надзвичайними соціальними цінностями в умовах революційного оновлення нашого суспільства, формування демократичної, правової держави.
Чинне кримінальне законодавство (ч. 3 ст. 140 КК України) передбачає досить сувору кримінальну відповідальність - позбавлення волі строком від трьох до десяти років з можливою конфіскацією належного майна за вчинення крадіжки з проникненням у житло.
Серед злочинів, які вчинюються на Україні в даний період часу, квартирні крадіжки займають значне місце. Низький відсоток їх розкриття значною мірою обумовлено не тільки організаційними недоліками, але й відсутністю методик розслідування.
Наукова розробка питань, викладених у курсовій роботі, набуває особливого теоретичного й практичного значення, бо, незважаючи на значну кількість праць, у яких вони порушувалися, діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі з квартирними крадіжками постійно потребує вивчення і вдосконалення.
Мета та завдання дослідження . Основною метою курсової роботи є комплексне дослідження такого виду злочину, як квартирні крадіжки, характерних способів та рис їх учинення, а також першочергових слідчих дій, методів розслідування, криміналістичних засобів як гарантій захисту права власності громадян України.
Для досягнення поставленої мети, вирішувалися такі головні завдання, як-то:
- концентрування та системний аналіз наявної інформації, що являє собою інтерес у боротьбі з квартирними крадіжками з точки зору криміналістичної характеристики;
- особливості проведення початкових слідчих дій, використання характерних тактичних прийомів, їх розробка, вивчення, застосування психологічних чинників для забезпечення невідкладності й оперативності від початку виявлення крадіжки;
- розробка наукових організаційних положень планування й організації слідства по крадіжках, визначення на цій підставі прийомів проведення окремих слідчих дій, використання їх у процесі слідства залежно від характеру злочину;
- взаємодія слідчих та оперативно-розшукових органів у вирішенні спільного завдання - розслідування крадіжок і боротьба зі злочинністю;
- застосування в процесі розслідування тактичних операцій, які забезпечують найбільшу ефективність розкриття злочину;
- форми профілактичних заходів по попередженню злочинів проти особистої власності в умовах сучасної економіки та реформування правової системи України.
Методологія та методика дослідження . У процесі написання роботи автором застосовано базовий діалектичний метод наукового пізнання, а також окремі наукові методи - системно-структурний, логіко-юридичний, соціологічний, психологічний.
Теоретичною основою курсової роботи послужили наукові праці вчених у галузі кримінального, кримінально-процесуального права та криміналістики, які були реалізовані в практичній діяльності органів дізнання, слідства та суду.
Нормативною базою роботи є Конституція України, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, закони України “Про власність”, та ін.
Досліджено методику слідства на сучасному етапі з урахуванням особливостей, які характеризують конкретний, найпоширеніший вид корисливого злочину - квартирні крадіжки, на підставі всебічного вивчення наукових робіт та узагальнення практики розслідування справ цієї категорії.
Розглянуто проблеми планування й організації розслідування квартирних крадіжок, обгрунтовано ситуаційний підхід до висунення слідчих і розшукових версій. Аргументовано необхідність здійснення тактичних операцій. Систематизовано способи вчинення крадіжок зі зломом, запропоновано рекомендації по попередженню вказаного виду злочинів.
Конкретизуються особливості узгодження і співпраці слідчого з іншими оперативними працівниками та спеціалістами при проведенні першочергових слідчих дій;
Розглядаються типові й нетипові підстави вчинення цього виду злочину та побудовані залежно від них версії; відзначається при цьому відсутність класифікаційного обліку за різними критеріями осіб крадіїв, за різними соціальними групами;
Доводиться практична користь висунення різних версій, планування конкретних слідчих дій на всіх етапах розслідування справи; відмічається значимість розробки типових програм (моделей), застосовуваних у діяльності оперативних груп міськрайвідділів; прослідковуються динаміка та коригування планування на різних етапах слідства залежно від фактичних чи нововиявлених обставин;
Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що в ній об'єктом дослідження є окремий вид злочину - квартирні крадіжки, класифікуються їх види, способи, на науковій та практичній основі створена методика їх розслідування. Розглянуто особливості провадження окремих слідчих дій, тактичних операцій, організацію та планування розслідування, запропоновано конкретні дії по профілактиці цього виду злочинів. Розробка тактичних прийомів слідства, пропозиції, висновки можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці фахівців у юридичних вузах, у системі підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, у практичній роботі слідчих відділів та оперативних працівників.
Аналізуючи існуючі в криміналістиці точки зору, автор вирізняє основні структурні елементи криміналістичної характеристики квартирних крадіжок:
1) способи підготовки, вчинення і приховування злочину, а також особливості залишених слідів;
2) обстановка (час, місце, інші обставини), у якій готується злочинець до квартирної крадіжки і вчинює її;
3) безпосередній предмет злочинного посягання;
5) особистість потерпілого від квартирної крадіжки.
Слідча практика показує, що в останні роки квартирні крадіжки набувають більш організованої і професіональної спрямованості, відрізняються кваліфікованими способами вчинення, що включає в себе різноманітність дій по підготовці до крадіжки, безпосередньому проникненню в помешкання, по заволодінню матеріальними цінностями та приховуванню слідів злочину.
Обгрунтовується твердження про особливе значення огляду місця події по даній категорії злочинів, конкретизуються питання, що стоять перед слідчим під час проведення огляду місця події і які можуть дати певну характеристику, уявлення про злочин для встановлення всіх елементів його складу.
У висновках викладено головні положення роботи щодо оптимізації використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло.
1. Обґрунтовано доцільність комплексного підходу до розгляду проблем теорії і практики застосування спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло, які поєднують правові, організаційні та криміналістичні аспекти.
2. Проаналізовано сутність трансформації загальнопрофесійних криміналістичних знань у спеціальні знання з позицій праксіологічного підходу та виведено наступні їх види, які застосовуються в практиці діяльності експертної служби МВС України.
3. Сформульовані концептуальні засади інтегративної моделі спеціальних криміналістичних знань як криміналістичної модульної системи оптимізації науково-методичних, організаційних та процесуальних засад їх використання при проведенні слідчих дій, в судово-експертній та обліковій діяльності у вирішенні завдань кримінального судочинства.
4. Для належного науково-методичного забезпечення використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло обгрунтовується доцільність застосування відомостей, які містяться у криміналістичній характеристиці
5. Визначено елементний склад криміналістичної характеристики квартирних крадіжок, який має складатися з блоків, що містять інформацію про: 1) квартиру; 2) предмет злочинного посягання; 3) про способи проникнення до квартири та типові сліди, через які отримують відображення у навколишній обстановці відповідні способи.
6. Визначено коло видів криміналістичних експертиз, які можуть проводитися у кримінальних справах про крадіжки з проникненням у житло.Розглянуто можливості їх застосування
У курсовій викладені й інші положення, висновки і пропозиції з окремих питань використання спеціальних криміналістичних знань у розслідуванні крадіжок із проникненням у житло, спрямовані на подальшу оптимізацію правових, організаційних та криміналістичних засад їх використання у практиці діяльності експертної служби МВС України.
1. Порушення кримінальної справи і обставини, які підлягають доказуванню процесі розслідування
Гарантована Конституцією України та Законом України “Про власність” охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих посягань була й залишається одним з найважливіших завдань правоохоронних органів.
Основний Закон України проголошує непорушність права приватної власності та недоторканність житла від протиправних посягань [1,ст.30,41]. Ці положення мають принципове значення, бо безпека й недоторканність визнаються надзвичайними соціальними цінностями в умовах революційного оновлення нашого суспільства, формування демократичної, правової держави.
Для порушення кримінальної справи необхідні визначені в законі приводи та підстави. Під приводами розуміють ті джерела, із яких органи та особи, що мають право порушувати кримінальну справу, одержують повідомлення про вчинений злочин чи той, що готується. Підставами до порушення кримінальної справи є достатні дані, що вказують на ознаки злочину [5, с.901].
Привід до порушеня кримінальної справи - як обставина, що обумовлює початок кримінально-процесуальної діяльності, що передує досудовому слідству - це акт поведінки юридичних або фізичних осіб, який полягає вповідомленні про вчиненні злочин або про злочини, що готуються викладений письмово або усно в офіційній формі і доведений до відома зазначених органів з метою прийняття рішення по суті [3, с.261 ст94].
З даного визначення випливає, що привід до порушення кримінальної справи - це не юридичний факт і не джерело інформації, а спонукальна причина для здійснення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів у вище згаданому напрямку
КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб,
представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян,
які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Цей перелік є вичерпним [3, с.261, ст94].
Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (c.265, ч. З ст. 95 КПК). Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими. Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 177 КК.
Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку. Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1-4 ч.1 ст.94 КПК, виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання -- при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор -- при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий -- при розслідуванні справи, суддя -- при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) -- при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).
Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину [3, с.196, ст 65].
Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу -- попереднього розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при ньому прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ст. 98 КПК).
Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання вищезазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.
Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді - це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування - це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення [3, с189 ].
Під криміналістичною характеристикою злочинів певного виду, яка єпершим елементом окремої методики, прийнято розуміти систему відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки злочинів даного виду, що відображає закономірні зв'язки між ними і сприяє побудові та перевірці слідчих версій для вирішення конкретних завдань розслідування [6, с 16].
Кримінально-процесуальне доказування як дослідження - це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються. їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях.
Деякі процесуалісти як самостійний елемент процесу доказування виділяють процесуальне закріплення доказів. Правильно зазначає С. А. Шейфер, що доказування можна вважати отриманим лище після фіксації здобутої інформації в передбаченій кримінально-процесуальним законом формі [17].
До елементів доказування відносять також побудову та динамічний розвиток слідчих версій. Побудову слідчих версій не можна розглядати як елемент доказування. Версія - це форма мислення, що є не процесуальною, а криміналістичною категорією, яка не врегульована нормами права.Вважеться, що оцінка доказів як розумова і діяльність - це самостійна процесуальна категорія, що перебуває за межами понять судового доказування і не є і його складовою частиною. Під доказуванням розуміються лише процесуальні дії слідчих і судових органів зі збирання та закріплення доказів. Але без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів кримінально-процесуальне доказування неможливе.
Можна зробити висновок, що в кримінальному судочинстві як елементи процесу доказування слід розглядати збирання, перевірку та оцінку як доказів, так і їх джерел.
Щодо другого виду доказування в кримінальному процесі, то його найважливішими елементами є формулювання визначеної тези та наведення аргументів для його обгрунтування.
Отже, доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обгрунтованих висновків по цій справі.
Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом. Розглянемо докладніше елементи доказування [18].
Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства [3 с. 200].
Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.
Наступним елементом доказування є перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об'єктивно перевірити особа, яка провадить дізнання - слідчий, прокурор і суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх достовірність.
Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Оцінити докази - означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже, оцінка доказів - це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи. Оцінка доказів як один з етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу. Оцінка доказів регламентується ст. 67 КПК, в якій зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Оцінивши всі наявні в справі засоби доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків по справі. Висновки ці можуть бути різними за своїм характером і змістом, достовірними і недостовірними. Достовірність - це більш-менш обгрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недостовірний висновок - це категоричне твердження про винність, що випливає з усіх наявних у справі доказів. Недостовірність має місце там, де правильність висновку викликає обгрунтований, такий, що випливає з обставин справи, сумнів, і тому можливі й інші його рішення. Тому виносити вирок при недостовірних висновках про винність підсудного недопустимо. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не виникає сумнівів, є єдино можливим у даній справі й виключає будь-яке інше її вирішення, тобто відповідає об'єктивній істині [3, с.207].
Отже, отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як достовірних і недостовірних є кінцевим моментом доказування у кожній окремій справі. Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування.
При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:
- подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);- винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
- обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;
- характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
З предметом доказування тісно пов'язано поняття меж доказування (дослідження). Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи [15, с.336].
Правильне встановлення меж доказування передбачає :
а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що складають предмет доказування;
б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.
В юридичній літературі поширена думка (і вона в цілому правильна), що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Невірне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків. Необґрунтоване розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.
Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також невірне або неточне визначення меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширше на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширше в суді, а не на досудовому слідстві [7].
2. Першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. Планування розслідування
Аналогічно будь-якому злочину, кожна крадіжка становить собою подію, що характеризується сукупністю тільки їй притаманних властивостей і відмінних ознак. Щоправда, всі наведені вище та інші різновиди крадіжок мають і спільні риси, які дозволяють дати їм узагальнену характеристику, вирізнивши певну специфіку їх розслідування[8, c.642]. Криміналістична характеристика крадіжок містить узагальнюючі відомості про своєрідні ознаки (елементи), такі, як:
- обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки;
- особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);
Обстановка, в якій готуються і вчиняються крадіжки.
Обстановка крадіжки - це, переважно, просторово-часові обставини, що характеризують подію злочину. Місце вчинення крадіжок локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв'язку злочинних дій з особливостями місця їх учинення можна вирізнити такі різновиди обстановки вчинення крадіжок:
- місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки, Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого в містах, переважно в районах новобудов. Використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість запираючих пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість»1 перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;
- місце, яке пов'язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);
Вихідними даними для порушення кримінальної справи про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадянки посадових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізналися про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяльність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела. Кожне повідомлення про факт крадіжки вимагає негайного реагування. Насамперед необхідно встановити, на якому об'єкті чи в кого, де, коли вчинена крадіжка, що саме при цьому викрадено [9, c.165].
Визначення спрямування розслідування, технічних завдань і засобів їх вирішення багато в чому обумовлено слідчими ситуаціями, які склалися залежно від часу, що минув з моменту крадіжки, чи виявлення її слідів, предмета крадіжки, поведінки винних, потерпілих, свідків та ін. Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є такі:
1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з речовими доказами або по «гарячих слідах». Як правило, це ті випадки, коли інформування про проникнення злодія у приміщення здійснюється за допомогою заздалегідь установлених у ньому засобів охоронної сигналізації чи інформація надійшла від конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або з участю працівників міліції затримують злочинців з краденим. Основне тактичне завдання в даній ситуації -- закріпити сліди злочину. Типові версії у вказаній ситуації: факт крадіжки мав місце і вчинена вона затриманим; затриманий придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.
З метою перевірки цих версій провадяться такі слідчі дії: особистий обшук, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого, а також його допит. Відстрочення цих дій на пізніший час не припустимо, оскільки це може негативно відбитися на схоронності викраденого майна (його як серйозний доказ вини злочинці намагаються позбавитися вже в момент реальної для них небезпеки затримання) та слідів на тілі й одязі затриманого, обумовлених, наприклад, способом подолання перешкод. Невідкладність допиту підозрюваного обумовлена тим, що сам факт затримання з речовими доказами справляє суттєвий вплив на обрання лінії поведінки і позицію допитуваного (відсутність психологічної готовності пояснити, продумати фальшиву спрямованість своїх показань). Після цього слід допитати свідків-очевидців, потерпілого, посадових або матеріально відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу доказову інформацію про обставини крадіжки та її виявлення, учасників та обставини затримання підозрюваного, коло осіб, поінформованих про розслідувану подію.
Після виконання вказаних слідчих дій слідчий проводить огляд місця події (завчасно забезпечивши його охорону), в тому числі й місця затримання підозрюваного з метою виявлення, фіксації, вилучення інших речових доказів, що підтверджують причетність затриманого до роз слідуваної крадіжки. Початковий етап розслідування в даній ситуації закінчується проведенням обшуку за місцем проживання затриманого; пред'явленням для впізнання потерпілому або матеріально відповідальній особі майна (матеріальних цінностей), вилученого у підозрюваного; криміналістичними експертизами [4].
2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про гаданого злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано. У розслідуваній ситуації визначальним чинником є час. Дії слідчого і працівника кримінального розшуку мають відзначатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання пошукової експрес-інформації шляхом короткого опитування обізнаних осіб про кількість, індивідуальні прикмети зовнішності злочинців (стать, вік, особливі прикмети, одяг та ін.), в якому напрямку вони зникли, можливі місця їх знаходження, а також характер чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злодія (злодійської групи) по «гарячих слідах», а також використання оперативних можливостей органів дізнання. Зокрема, організуються тактичні операції: «Розшук злочинця», «Затримання по «гарячих слідах», «Розшук викраденого майна», «Встановлення свідків», які включають в себе різноманітні слідчі дії та оп
Основи методики розслідування крадіжок курсовая работа. Журналистика, издательское дело и СМИ.
Курсовая Работа На Тему Президент Российской Федерации
Средства Развития Скоростных Способностей Человека Реферат
Уставный Капитал Курсовая
Какова Цель Написания Сочинения На Лингвистическую Тему
Реферат по теме Образование в Англии
Курсовая работа по теме Технические средства сокращения потерь нефтепродуктов от испарения из резервуаров
Реферат: The Mayor Of Casterbridge And The Return
Ел Туралы Эссе
Реферат по теме Стальные конструкции - столетие каркасного строительства из стали
Дневник Отчет По Практики Полиции
Доврачебная Помощь При Травмах Реферат
Дипломная Работа На Тему Анализ И Предложения По Совершенствованию Технологии Возделывания Сахарной Свеклы
Лабораторные Работы По Дисциплине Кадастровый Учет Сооружений
Реферат: Лекции по коллоидной химии. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая Работа На Тему Абдоминальная Травма
Эссе Будущее Образования
Контрольная Работа 2 4 Класс Перспектива
Реферат На Тему Управленческое Решение Как Системный Инструмент
Учебное пособие: Методические указания по выполнению лабораторной работы №14 для студентов специальности 071900 “Информационные системы и технологии”
Эссе На Тему Неравенства
Основные направления сотрудничества государств по защите прав и свобод человека - Государство и право дипломная работа
Правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором - Государство и право курсовая работа
Государственная служба - Государство и право реферат