Османська імперія в першій половині ХІХ століття - История и исторические личности дипломная работа

Главная

История и исторические личности
Османська імперія в першій половині ХІХ століття

Політичний розвиток та соціально-економічне становище Османської імперії в першій чверті ХІХ ст. Підйом національно-визвольного руху в балканських провінціях. Міжнародне становище Османської імперії. Конвенція з Росією, Англією, Австрією і Прусією.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет
Османська імперія в першій половині ХІХ століття
Розділ І. Політичний розвиток Османської імперії в першій чверті ХІХ ст
Розділ ІІ. Османська імперія в 1825-1850 рр
Розділ ІІІ. Соціально-економічне становище Османської імперії в першій половині ХІХ ст
Анатолія ( по-турецькому «Анадолу») - друга назва півострова Мала Азія, де знаходиться Туреччина. Вона розташована на стику двох світів: Західного і Східного. Тут зримо відчувається західні та східні віяння. Соціальні контрасти тут надзвичайно різкі. Туреччина має вихід до двох морів - Чорного та Середземного. Всі ці особливості безпосередньо вплинули на багату історію країни, яка налічує близько 700 років. Важливою її сторінкою є перша половина ХІХ століття, саме в цей період сталися найважливіші зміни, як в політичному, так і економічному розвитку Туреччини, в міжнародному становищі, цей період є важливим не тільки для самої Османської імперії, а й для народів які перебували під її гнобленням і згодом почали національно-визвольну боротьбу. Ситуацию, яка виникла навколо Туреччини в ХІХ ст. називают «східним питанням».У вирішенні цього питання не останню роль відіграла Росія. Сферою її інтересів в цій країні столо: як чорноморскі протоки, так і захист балканських народів. Також, викликають зацікавленість самі реформи, які проводилися турецькими султанами, хоча, потрібно визнати, не завжди здійчнення реформ створюють потрібний еффект. Перша половина ХІХ століття - це період російсько-турецьких воєн 1806-1812, 1828-1929 років; втручання в політику і економіку Туреччини великих держав, це період таких реформ, як ліквідація військо-ленної системи, яничарського корпусу, реформування центральної влади; період танзимату. Це і визначає актуальність теми.
Дослідженням історії Османської імперії першої половини ХІХ ст. займалося велике коло дослідників. Наприклад про історію, природно-географічні умови розповідається у монографії Р. Г. Гачечиладзе «Турция» Гачечиладзе Р. Г. Турция - М., 1983., про зв'язки Османської імперії можна дізнатися із праці «Внешние связи Османской империи в новое время» Внешние связи Османской империи в новое время (конец ХVIII - начало ХХ вв.) - М.,1989.. Також історію Туреччини відображає праця М. Гастаряна « Очерки истории Турции» Гаспарян М. Очерки истории Турции - М., 1983.. праця А. Міллера «Мустафа-паша Байрактар. Оттоманская империя в начале ХІХ в. » Миллер А. Мустафа паша Байрактар . Оттоманская империя в начале ХIХ в. - М., 1947. відображає історію Османської імперії за правління Мустафи-паші Байрактара. Про історію Османської імперії періоду реформ розповідає праця І. Петросяна, Ю. Петросяна « Османская империя: реформы и реформаторы ( конец ХVІІІ - начало ХІХ векав)» Петросян И., Петросян Ю. Османская империя : реформы и реформаторы ( конец ХVІІІ - начало ХІХ векав) - М., 1993.. Про систему державного управління ми дізнаємося із монографії «Османская империя: система государственого управления, социальные и етнорелигийные поблеми» Османская империя: Государственная власть и социально-политическая структура - М., 1900. Також деякі питання історії османської імперії викладені у статтях, наприклад стаття А. Чеучевої Чеучевої А. Торговая политика Осман ской империи на Семеро-Западном Кавказе в конце ХУІІ - первой половине ХІХ в. // Восток - 2007 - №2 - С. 111-117. розповідає нам про торговельну політику Османської імперії, про російсько-турецькі відносини ми можемо дізнатися зі ряду статей: Н, Годерідзе Годеридзе Н. Граф А.Ф. Орлов и Адрианопольский мир // Вопросы истории -2006 - № 10 - С.145-148, С,Оршикова Оршикова С. Росия и Османская империя в свете их геополитицеского розграничения // Вопросы истории -2005 - № 3 - С. 43-44., І. Петросяна, Ю. Петросяна Петросян И. , Петросян Ю. К оценке опыта борьбы за реформы в Османской империи ( конец ХVІІІ - начало ХІХ векав) // Народы Азии и Африки - 1989- №6 - С. 40-49. .
Мета теми визначити основні аспекти історичного розвитку Османської імперії , проаналізувати національно-визвольну війну пригноблений народів , вплив Англії , Франції та Росії на політику турецьких правителів та економічний розвиток , розкрити період реформ Махмуда ІІ, кризу османського суспільства ,особливості здійснення реформ в першій половині ХІХ ст.
1) Дослідити політичний розвиток Османської імперії в першій чверті ХІХ ст.
2) Вивчити становище Османської імперії в 1825-1850 рр.
3) Висвітлити соціально-економічне становище Османської імперії в першій половині ХІХ ст.
Структура: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел та літератури.
Політичний розвиток Османської імперії в першій чверті ХІХ ст
Після франко-турецьких війн зовнішньополітичне становище. Османської імперії деякий час залишалося стабільним, але різко пішов на підйом національно-визвольний рух в балканських провінціях. Посилилась визвольна боротьба проти турецької влади в Греції, Болгарії і Чорногорії. Чорногорцям вдалося протистояти турецьким військам. Селим ІІІ (див. додаток №1) змушений був визнати Чорногорію незалежною. В Сербії в лютому 1804 року розпочалося антитурецьке повстання , яке тривало десять років. Васильев А . История Востока. В 2-Т, - М., 1994 - Т-2 - С.140
Тяжке внутрішньполітичне становище Османської імперії і його погіршення у зв'язку з антитурецькими рухами , загострення міжнародного становища дали можливість противникам реформ Селима ІІІ активізувати свою діяльність. Вони організували виступ проти влади, також бунт яничар в Андріанополі. Султан пішов на поступки і відізвав в столицю із Румелії контингент нових військових формувань. Слабість яку проявив султан використали противники реформ. Улеми стали відкрито говорити про те , що реформи ведуть наперекір з установленням Корона і шаріату. Група реакційно налаштованих сановників створила заколот проти султана. 25 травня 1807 року почалося повстання. 29 травня Селим ІІІ зрікся престолу. Новий султан Мустафа ІУ ( 1807-1808), влаштовував реакціонерів крайніх консервативних поглядів. Гаспарян М. Очерки истории Турции, - М., 1983 -С. 85
Прихильники ідей і реформ колишнього султана не втратили надії відновити втрачені позиції і повернути трон Селиму ІІІ. Їх очолив великий державний діяч Мустафа-паша Байрактар. Після перевороту в Стамбулі Байрактар придушив споби яничар розправитись з прихильниками реформ в Силістрі. Скоро ставка Байрактара в Русе стала центром всіх прихильників Селима ІІІ. Їм допомагало довготривале затишшя , яке встановилось на російсько-турецькому фронті влітку 1807 року. В липні 1808 року Байрактару вдалося, об'єднавши різні політичні угрупування в уряді з числа прихильників Селима, підготувати військовий похід на Стамбул. Велика армія, яку зібрав Байрактар, 18 липня підійшла до столиці стала табором біля міста. Нарешті 28 липня 15-тисячне військо Байрактара вступило в Стамбул. Того ж дня він змістив великого візира Челеби Мустафа-пашу і рушив до палацу султана, намірившись відновити Селима ІІІ на троні. Однак Мустафі ІV і його прихильникам вдалося вбити Селима ІІІ. Коли війська Байрактара увірвалися в палац, їм залишалося тільки одне - привести на престол принца Махмуда (1808-1839) (див. додаток №2), якому суджено було не тільки продовжити справу Селима ІІІ, але й увійти в історію своєї країни як великий реформатор. История Востока. Т. 4, Восток в новое время (конец ХУІІІ - начало ХХ вв.) - М., 2004 - С. 124
Сили феодальної фанатичної реакції були значними, вони доволі швидко оправились від поразки. Вже в ніч з 14 на 15 листопада в столиці вибухнув бунт яничар проти Байрактара і його прихильників. Байрактар не зумів організувати спротив. Більше 12 годин він героїчно протистояв яничарам, забарикадувавшись в кам'яній башті, яку він сам зірвав вистрілом в порохову діжку , коли протистояння стало безглуздим. Миллер А. Мустафа паша Байрактар. Оттоманская империя в начале ХIХ в. - М., 1947 - С. 67
Султан Махмуд ІІ і його наближені завдяки вірних підрозділам завдавши удар по яничарам. Однак через день бунт вибухнув з новою силою , яничари запропонували султану ряд вимог швидкої страти прихильників реформ. Султану довелося піти на поступки , він лише посмів допомогти втекти сановникам , яких ненавиділи яничари.
Не дивлячись на те, що Селима ІІІ оказалися безуспішними , перш за все через вузьку базу реформаторів, яким постійно протистояв міцний блок феодальної реакції і клерикальних фанатичних сил, цими мірами були закладені перші цеглини в фундамент послідуючих реформ державного устрою і побуту.
Міжнародне становище Османської імперії на початку ХІХ ст., і без того важке, було ускладнене російсько-турецькою війною 1806-1812 років. Приводом до початку воєнних дій стали порушення Османською імперією російсько-турецьких договорів і угод, але більший вплив на розвиток подій в той час здійснили дипломатичні інтриги Франції проти Росії, а також прагнення султанського уряду добитися встановлення влади над Кримом. Російські війська зайняли Дунайські князівства - Молдову та Валахію, статус яких декілька раз ставали предметом російсько-турецьких угод. Військова кампанія 1809- 1811 років, принесла великі перемоги російській армії, яка під командуванням фельдмаршала М. Кутузова влітку і восени 1811 р. завдали поразки турецьким військам на Дунайському фронті. Становище Османської імперії все більше загострилося після того, як сербські повстанці завдали туркам також ряд поразок, в тому числі в жовтні 1811 року в битві при Ніші. Всі ці обставини, доповнившись постійною загрозою антитурецького повстання в Болгарії , змусили султана і Порту піти на мирні переговори з Росією , які закінчилися 28 травня 1812 року підписанням Бухарестського мирного договору. Росії відійшла Бессарабія, в Молдові і Валахії була встановлена влада турецького султана. Однак князівствам були приставлені права автономії на основі привілеїв, які містилися в Ясському мирному трактаті 1792 року. Сербія отримала за договором 1812 року деяку автономію в питаннях внутрішнього управління. Мирний договір 1812 р. закріпив за Росією всі області Закавказзя до р. Апачай, Аджарських гір і Чорного моря. На кінець догові забезпечив Росії нейтралітет Османської імперії у війні з Наполеоном. Що стосується Порти, то, підписавши договір про мир з Росією, вона намагалась укріпити свою владу на Балканах. Оршикова С. Росия и Османская империя в свете их геополитицеского розграничения // Вопросы истории -2005 - № 3 - с. 43-44
Влітку 1813 року турецькі війська вторглися в Сербію і завдали сербам ряд ударів. Швидко туркам вдалося завоювати і підпорядкувати своїй владі всі сербські землі. Турецькі війська грабували і вбивали мирне населення, спалювали села і віддавали населення в рабство. А у листопаді 1814 року вибухнуло декілька антитурецьких повстань в Центральній Сербії, придушені турецьким урядом. В квітні 1815 року знову вибухнуло повстання в Сербії. Вирішальним чинником була підтримка повсталим з боку Росії , яка вимагала від Порти виконання положень Бухарестського мирного договору 1812 року. Після довгих переговорів між керівниками сербського повстанського руху і турецьким урядом в 1816 р. було досягнуто угоди, яка підтверджувала право сербів на деяку внутрішню автономію. Повстання сербів становило важливу складову в ланцюгу антитурецьких визвольних рухів народів Балканського півострова. Новая история стран зарубежного востокаю. - Т. 1 / Под ред. И. Гейснера, Б. Рубцова - М., 1952 - С. 307
Другим проявом цього процесу стало сильне антитурецьке повстання в Молдові і Валахії, яке відбулося в 1821 році. В середині травня 1821 року Порта пішла на окупацію князівств, розмістила свої військові гарнізони.
Весною 1821 року проти турецької влади виступили греки. Початковою ареною повстанського руху стала Морея, але за короткий час повстання поширилось на всю континентальну Грецію, острови Егейського і Адріатичного морів.
Султан і Порта відповіли жорстокими репресіями: по багатьох містах Османської імперії прокотилася хвиля грецьких погромів. Гонінням і вбивствам підлягали в ці дні і інші християнські народи імперії, але повстання продовжувалося. В жовтні 1821 року грецькі повстанці захопили адміністративний турецький центр в Мореї - Тріполіс. До початку 1822 року вони встигнули захопити майже всю Морею, значну територією в Центральній Греції і ряд грецьких островів. В січні 1822 р. греки законодавчо оформили свою боротьбу за незалежність. В Епідарві було скликане Національне зібрання Греції, яке прийняло грецьку конституцію, яка проголосила незалежність країни. В липні 1822 року султан Махмуд ІІ намагався разом з великим турецьким з'єднанням подолати головне полум'я повстання і базу повстанців - Морею, але турецька армія була розгромлена. Еремеев Д ., Мейер М. История Турции в средние века и новое время - М, 1992- с. 245
Грецьке повстання не тільки різко загострило внутрішнє становище Османської імперії, але й знову включило «східне питання» в європейську політику. Восени 1823 року Росія запропонувала представникам держав провести в Петербурзі конференцію по грецькому питанні.
Султан Махмуд ІІ звернувся за воєнною допомогою до свого васала правителя Єгипту Мухаммеда Алі. Згодившись представити турецькому султану армію і флот, Мухаммед Алі обумовив цю воєнну допомогу передачею Мореї в управління своєму сину Ібрагіму-паші, який був назначений командуючим єгипетськими збройними силами, що були направлені в Грецію.
Початок дій експедиції Ібрагіма-паші майже зівпав з скликанням петербурзької конференції великих держав з грецьких справ. Засідання конференції проходили з перервами з червня 1824 року до квітні 1825 року. На ній так і не вдалося виробити спільної позиції. Справа не пішла дальше звернення до уряду Османської імперії з вимогою помилування невинних у повстанні. В літні місяці 1825 року військам Ібрагіма-паші вдалося подолати спротив повстанців в більшій частині Мореї. Бродський Р. Нова історія країн Азії і Африки : період дипломатичного капіталізму (1642-2870 рр.) - К, 1979 - с.224-225
Отже, перша чверть ХІХ століття знаменується в історії Туреччини підйомом національно-визвольного руху в балканських провінціях. Посилилась визвольна боротьба проти турецької влади в Греції, Болгарії і Чорногорії. Турецький султан був змушений визнати незалежність Чорногорії.
В 1807 році Селим ІІІ зрікається престолу, його наступник Мустафа ІУ не влаштовував прихильників реформ, яких очолював Мустафа-паша Байрактар. Вони здійснили спробу державного перевороту, але у зв'язку зі смертю Селима ІІІ, престол посів наступний великий реформатор Махмуд ІІ. Ускладнило міжнародне становище Османської імперії російсько-турецька війна 1806-1812 року, яка закінчилася поразкою Туреччини. За мирним договором Росії відійшла Бессарабія, в Молдові і Валахії була встановлена влада турецького султана. Однак князівствам були приставлені права автономії на основі привілеїв, які містилися в Ясському мирному трактаті 1792 року. Сербія отримала за договором 1812 року деяку автономію в питаннях внутрішнього управління. Мирний договір 1812 р. закріпив за Росією всі області Закавказзя до р. Апачай, Аджарських гір і Чорного моря.
Другою хвилею антитурецьких повстань стали повстання в Молдавії і Валахії, які були придушені. Але антитурецький рух поширився і у Греції, на захисті якої стали великі держави.
Розділ ІІ. Османська імперія в 1825-1850 рр
Махмуда ІІ (1808-1839) і його близьке оточення вирішили провести воєнно-адміністративні реформи, спроможні зміцнити Османську імперію перед натиском визвольних рухів не турецьких народів і постійних втручань великих держав у внутрішні справи імперії. Воєнні дії в Греції продемонстрували вкрай низьку бойову підготовку турецьких військ. Махмуд ІІ вирішив прискорити проведення воєнних реформ. Весною 1826 року султан і Порта стали обговорювати проект створення нових піхотних частин. Ці частини (до 8 тис. солдат) повинні були організовані і навчанні по європейській системі. Проект був обговорений, схвалений в таких випадках фетвою шейх-уль-ісламу, оформлений указом султана. Рубель В.А. Нова історія Азії і Африки. Пост середньовічний Схід (ХVІІІ - друга половина ХІХ ст.) - К, 2007 - С.345
Ці дії султана скоро визнали протидію яничар, які бачили в новому війську посягання на свої традиційні привілеї. Бунт яничар почався 15 червня 1826 року. Бунтівники напали на будинки тих високих сановників, яких вважали ініціаторами проведення воєнної реформи. Яничари по традиції грабували і палили будинки ненависних їм сановників, закликаючи населення Стамбулу приєднуватися до них. Але вони здобули підтримали міщан, оскільки вбачали у яничарах винних у заколоті і воєнних поразках в Греції. Махмуд ІІ і його наближені проявили рішучість і організованість в боротьбі з бунтівниками. Близько 14 тис. солдатів з нових військових формувань і вірних султану артилерійських частин було кинуто на придушення бунту яничар. Частина міщан отримали зброю і стали на сторону Махмуда ІІ. Швидко площа Етмейдан, на якій зібралися бунтівники, була оточена султанськими військами. Бунтівники відмовилися скласти зброю, тоді артилерія розстріляли декількох яничар, тисячі яких загинули на площі і в казармах де вини намагалися сховатися. По всьому Стамбулі йшло полювання на заколотників. Всього за час повстання загинуло не менше 6-7 тис. яничар, а близько 15-20 тис. - вислано з столиці. 17 червня 1826 року зібрання вищих сановників прийняло історичне для Османської імперії рішення про відміну яничарського корпусу про що був виданий спеціальний указ султана. У всіх провінціях імперії вбивали яничар, які виражали непокірність, в результаті чого було вбито десятки тисяч яничар. Губер А. Новая история стран Азии и Африки - 3-е издание - М.,1982. - С. 188
Історичне значення ліквідації яничарського корпусу - традиційної опори феодально-клерикальної реакції - полягало в тому, що віднині не тільки в воєнно-адміністративній системі, але й у суспільно-політичному і культурному житті країни складалися більш сприятливі умови для здійснення перетворень.
Ліквідація яничар дала султану-реформатору піти на знищення могутнього мусульманського дервишського ордену бекташи , з яким яничарський корпус був зв'язаний віковими узами. Рішення це було прийнято вищими світськими і духовними сановниками імперії на чолі з шейх-уль-ісламом. В липні-серпні 1826 року керівники ордену бекташи були публічно страчені, майно ордену було конфісковано владою. Всемирная история. Т-6 / Под ред. Смирнова - М., 1959. - С. 407
Більш вагоме значення мала відміна військово-ленної системи. Тімари і зеамети перетворилися в звичайні приватні землеволодіння, не пов'язані з військовою службою і накладені земельним податком. Земельна реформа Махмуда ІІ була направлена не проти всього феодального землеволодіння, а лише проти однієї частини феодалів. Але і ця реформа не була завершена до кінця. В ряді областей тімаріоти і заіми, залишившись без права панщини, зберігали інші феодальні привілеї, в тому числі право на третину врожаю.
Ліквідувавши основні військові і соціально-релігійні інститути, які були перепоною на шляху військової реформи, Махмуд ІІ видав указ про створення нових піхотних з'єднань. Їх потрібно було організувати , озброїти і навчити за європейським зразком. Махмуд ІІ розпорядився сформувати вісім полків нового війська. В короткий термін їх число було доведено до 12 тисяч осіб. Для навчання нового війська запрошували іноземні військові інструктори, а особливо французькі офіцери. Махмуд ІІ направив велику кількість турецької молоді для навчання у військові, інженерні і медичні учбові заклади Франції.
Махмуд ІІ реорганізував військо в умовах продовження боїв з повстанцями в Греції і наростання кризи в російсько-турецьких відносинах. Війська Ібрагім-паші в червні 1826 року оволоділи Афінами. Великі держави за ініціативою Росії вимагали від султана автономії для Греції. Османська імперія відхилила ультиматум , надіючись на те , що протиріччя між великими країнами допоможуть її протидіяти їх натиску. В результаті назрів воєнний конфлікт. Османская империя: система государственого управления, социальные и етнорелигийные поблемы / под ред. С. Оршекова - М, 1986. - С.104
В ХІХ ст. між великими європейськими державами йшла то явна, то закрита боротьба за верховенство на Близькому Сході. Це визвано було, з одного боку, економічним і політичним ослабленням Османської імперії, а з іншої, посиленням експансії країн Європи. Політика Миколи І у Східному питанні була суперечливою: він активно підтримував цілісність Османської імперії і в той же час вважав, розпад її неминучий, будучи впевнений в тому, що «хвора людина» Османська імперія, скоро впаде і, тому намагався захопити протоки і заволодіти Константинополем.
Ще в 1827 р. була підписана англо-франко-російська Лондонська конвенція, згідно якої три держави тепер спільно вимагали від Порти надати Греції автономію, на умовах сплати нею певної щорічної данини османам. Махмуд ІІ не повірив у спроможність трьох могутніх держав домовитися, тому ультиматум відхилив. За що і поплатився. Сборник документов по истории нового времени : Под редакцией В. Г. Сироткина - М., 1990 - С. 134
У жовтні 1827 року Наваринській бухті (південно-західний берег Пелопоннесу) об'єднаний турецько-єгипетський флот (понад 60 кораблів і 2200 гармат) під командуванням єгипетського паші Ібрагіма вступив у бій з об'єднаною англо-франко-російською ескадрою (до 30 кораблів, 1700 гармат ), якою командував британський адмірал Е. Кодрінгтон. Морська баталія тривала три години і завершилася цілковитим фіаско для мусульман : вони втратили всі свої кораблі і 7 тис. матросів , втрати союзників-християн - 800 убитих. Витол А. Османская империя - М., 1987. - С. 285
Останньою крапкою у розв'язанні грецького питання стала російсько-турецька війна 1828-1829 років.Турки виставили проти росіян 150-тисячну армію на Дунаї та під командуванням Гусейн-паші , проте їм так і не вдалося розбити 95-тисячну російську армію фельдмаршала П.Х Відгенштейна , яка вже протягом квітня-травня 1828 року зайняли Молдову і Валахію , після чого вступила в Болгарію. Фінальним акордом першого року війни стало падіння Варни , яку росіяни взяли штурмом у жовтні. Цар Микола І висловив невдоволення млявістю російського наступу , тому поміняв командуючого Дунайської армії на енергійного генерала І. І. Дібіча. Зміна командування відбулася в турецькій армії. Невдоволений наслідками кампанії на агресивнішого султан замінив нерішучого Гусейн-пашу на Решид-пашу, однак боєздатність османського війська від цього не зросла. Протягом наступної кампанії 1829 року армія Дібіча захопила у травні Сілістрію , в а червні розбила армію Решид-паші під Кулевче. Подолавши Балканські хребти,росіяни захопили у вересні Адріанополь (тур. Едирне). Новая история стран зарубежного востока. Т - 1 / Под ред. И. Гейснера, Б. Рубцова - М., 1952. -С. 312
Російсько-турецька війна 1828-1829 рр. завершилася повним розгромом турецьких військ. В Азії генерал Паскевич рушив далеко в глиб Туреччини, взяв важливу турецьку фортецю Еремур. В Європі генерал Дібіч , прорвавшись з 20-тисячною армією за Балкани, оволодів Адріанополем, і опинилася всього за декілька переходів від Стамбула. Микола І вимагав якнайшвидше вирішити російсько-турецький конфлікт, і закінчити все мирним договором. З цією ціллю був відправлений в Орлов в Адріанополь, куди він прибув в серпні 1829 року. На першому спільному засіданні з турецькими уповноваженими, яке відбулося 21 серпня, він переконався, османський уряд не наміряний підписувати договір на російських вимогах. Росія вимагала, щоб османські володіння залишалися недоторканні в Європі, але в Азії до Росії були повинні приєднані Анапа, Поті, Ахалціхе, Ахалкалака. Крім того Порта повинна була заплатити контрибуцію в сумі 10 млн. голландських дукатів, протоки відкривалися для торгівлі Росії та інших країн. У відповідь на висунуті вимоги, турки заявили, що можуть лише підтвердити вимоги Аккерманської конвенції 1826 року, яка була відмінена раніше спеціальним указом султана. Позиція турецької сторони була неприйнятна для Росії, і Діб іч віддав наказ поновити наступ. Російські війська рушили на Константинополь.
Очевидно було, що крах Оманської імперії неминучий, але на стороні турок виступили ряд великих держав. Посли Англії Франції в Константинополі Р. Гордон і Г Гільоміно направили лист Дібічу, в якому повідомили - якщо російські війська не припинять атаку, то англо-французькі об'єднані сиди вступлять на захист християнського населення Константинополя.
Критичне становище Османської імперії пробудило продовжити переговори з Росією.
2 вересня 1829 року між Росією і Туреччиною був підписаний мир. Його умови були порівняно м'якими для Туреччини. Адріанопольський договір дещо змінив російсько-турецький кордон, остаточно закріпивши за Росією звільнені з-під влади Туреччини частини Грузії і Вірменії, а також північно-східне узбережжя Чорного моря, внесення деяких уточнень в район Дунаю. Самими важливими були не територіальні, а політичні статті договору. Порта повинна була надати автономію Сербії і Греції, було також підтверджено особливе положення Молдови та Валахії із збереженням за Росією прав брати участь у виробництві статуту цих князівств. Крім того, Порта повинна була не перешкоджати торговому мореплавству Росії та інших держав у Чорному морі та протоках. На Туреччину також накладалися контрибуції в сумі 10 млн. голланських дукатів, також вона повинна була зруйнувати Дунайські фортеці - Брайлов, Журжев. Годеридзе Н. Граф А.Ф. Орлов и Адрианопольский мир // Вопросы истории -2006 - № 10 - С.145-148
Османська імперія вийшла із війни з Росією крайнє ослабленою як у воєнному, так і політичному відношенні. Це появилося скоро, коли виник гострий конфлікт міх Махмудом ІІ і його формальним васалом - намісником Єгипту Мухаммедом Алі. Приводом до зіткнення між ними стала вимога султана повернути гроші в рахунок єгипетської данини. Могутній васал не тільки відкинув цю вимогу, але й став претендувати на управління Сирією. В результаті восени 1831 року армія Мухаммеда Алі почала воєнні дії проти Махмуда ІІ. Війська єгипетського намісника зайняли всю Сирію і Кілікію, потім увірвалися в Анатолію, де в грудні 1832 року відбулася битва з турецькими військами при Коньї. Султанська армія була розбита. Реальною стала загроза руху єгипетських військ на Стамбул.
Тоді Микола І запропонував султану Махмуду ІІ військову підтримку. В лютому 1833 року в Босфор увійшли російські кораблі, а протягом лютого того ж року близько 10 тис. російських десантних частин стали табором в долині Ункяр-Іскелесі на азіатському березі Босфору. В травні 1833 року підписано турецько-єгипетську угоду, яка передбачала збереження за Мухаммедом Алі влади над Єгиптом, Сирією, Палестиною, Кілікією. Єгипетський намісник погодився визнати верховну владу султана. Політичні позиції Росії були серйозно укріплені підписанням в липні 1833 р. російсько-турецького договору. Після цього російські війська покинули територію Османської імперії. Дулина Н. Османская империя в международных отношениях (30-40-е годы ХIХ в .) - М , 1980 - с. 69-70
Подальші події показали, що учасники єгипетсько-турецького конфлікту лише чекали зручного приводу для його поновлення. Махмуд ІІ не міг пробачити подібних дій своєму васалу і хотів повернути під своє повне управління землі, які потрапили під владу Мухаммеда Алі після угоди 1833 р. в Кютахьє. В 1838 р. єгипетський паша відмовився визнати відміну державної монополії на закупки пшениці і шерсті, а також знову у різкій формі вимагав придати своїй владі на своїх територіях, які знаходяться під його владою, спадковий характер і знову перестав платити данину султану. 24 червня 1839 року під Нізібом (Північна Сирія) відбулася битва між військами султана і армією єгиптян під командуванням Ібрагім-паші, в якій турецька армія знову була розгромлена. Турки потерпіли повну поразку і на морі: флот султана в результаті зради командуючого перейшов на сторону єгиптян. Султан Махмуд ІІ помер через декілька днів після цих подій.
В липні 1839 року в конфлікт втрутилися великі держави. Було прийнято рішення про застосування державами військових санкцій у щодо єгипетського паші. Влітку 1840 року почалася воєнна інтервенція Англії і Австрії в Сирію. В гірському Лівані спалахнуло повстання, яке перекинулося на внутрішні області Сирії і Палестини. Війська Мухаммеда Алі зазнали ряд поразок. В грудні 1840 р. єгипетський правитель капітулював, а в травні 1841 року було підписано угоду союзних держав і Туреччини, яка зафіксовувала покірність єгипетського паші султану. Внешние связи Османской империи в новое время (конец ХVIII - начало ХХ вв. ) - М,1989
Не дивлячись на складну зовнішньополітичну ситуацію, Махмуд ІІ доволі енергійно проводив військову реформу: в середині 30-тих років поступово стала формуватися регулярно кіннота, а в 1836 році чисельність регулярної турецької армії досягла 60-70 тис. чол.
Військові реформи Махмуда ІІ стали ще однією віхою в процесі розламу старого соціального устрою держави ослабили ті сили, які боролися за консервацію всіх середньовічних інститутів країни, збереження її політичної роздробленості. Разом з тим ці реформи носили поверхневий характер і виявилися малоефективними. І все ж деякі реформаторські дії Махмуда ІІ створювали передумови для побудови нового фундаменту державного і соціального життя Османської імперії. Річ іде про ту важливу справу, як ліквідація тімарної системи , яка в к ХУІІІ- початку ХІХ ст. знаходилася в повному занепаді і була гальмом прогресивного розвитку країни. За указом султана реформу системи землеволодіння, яка полишила військових ленників земельних наділів - тімарів і заіметов, почали здійснювати в 1831 році. Вона проводилася в декілька етапів і в основному була завершена в кінці 30-х років ХІХ ст. У всіх провінціях Османської імперії у колишніх володільців вилучили близько 2500 ленних володінь.
Махмуд ІІ здійснив ряд перетворень і в адміністративному управлінні як і в столиці Османської імперії, так і в її п
Османська імперія в першій половині ХІХ століття дипломная работа. История и исторические личности.
Реферат: Untitled Essay Research Paper The Morality of
Написать Сочинение Описание Внешности Мамы
Автореферат На Тему Екологічно-Гігієнічние Обґрунтування Регламентів Безпечного Застосування Сучасних Хімічних Засобів Захисту Яблуневих Садів
Античная Философия Реферат По Философии
Дипломная работа по теме Исследование основной проблемы человека в гендерной и феминистской философии
Курсовая работа по теме Вооружение русской армии 1812 г.
Реферат На Тему Сердце
Реферат по теме Управление рекламной кампанией
Реферат: Ситуационные концепции менеджмента
Дипломная работа: Совершенствование организации учета и контроля расчетов с поставщиками и подрядчиками
Сочинение Рассуждение По Рассказу Сбрось Мешок
Курсовая Работа На Тему Анализ Фрагмента Из Фильма "99 Франков"
Реферат по теме Функциональные особенности использования старославянизмов в современной устной и письменной речи
Реферат: Общество как философская категория
Реферат: Бытие и материя. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Диаграмма состояния с полиморфными, эвтетктоидными, перитектоидными превращениями. Правило Курнакова. Скачать бесплатно и без регистрации
Доклад: Cовременная медицинская мифология
Практическое задание по теме Дневник-отчёт практики по профилю специальности (Технолог продуктов общественного питания)
Всегда Ли Перемены К Лучшему Сочинение
Реферат: Малави
Банкротство физических лиц - Государство и право курсовая работа
Острое и хроническое отравление алкоголем, его влияние на адаптивные процессы организма - Биология и естествознание доклад
Проблемы реализации принципа презумпции невиновности в уголовном процессе - Государство и право реферат