Оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб стороною захисту під час досудового розслідування - Государство и право диссертация

Главная

Государство и право
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб стороною захисту під час досудового розслідування

Поняття, форма та зміст скарги в кримінальному процесі. Правова сутність оскарження, умови його використання, правила документального оформлення. Процесуальні особи, рішення, дії чи бездіяльність яких є предметом оскарження. Судовий розгляд скарги.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб стороною захисту п ід час досудового розслідування
кримінальний правовий скарга судовий
Актуальність теми. 19 листопада 2012 року в Україні набув чинності Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України), в якому законодавець на забезпечення однієї із загальних засад кримінального провадження виділив в окрему главу питання оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування. Сторона захисту набула права на оскарження не лише дій чи рішень слідчого, прокурора, але й бездіяльності. Це можна назвати значним кроком в забезпеченні підозрюваному як учаснику кримінального судочинства права на захист під час досудового розслідування кримінального провадження. Зазначена законодавча новела була вкрай необхідною у вітчизняному кримінальному процесі. Доцільність її запровадження підтверджується судовою практикою. Відповідно до аналізу даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей та міста Києва протягом І півріччя 2016 року, до місцевих судів надійшло 41 тис. або 13,4% скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування, що на 47,8% більше порівняно з І півріччям 2015 року, із них скарги на бездіяльність слідчого, прокурора становить 31,4 тис. зазначених скарг, або 76,5% від загальної кількості скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора [4, с. 5].
Законодавче закріплення процесуальних строків, визначення кола суб'єктів та об'єктів оскарження стало підставою для запровадження дієвого механізму судового контролю під час досудового розслідування, функцію якого покладено на абсолютно нову процесуальну особу - слідчого суддю. В такий спосіб, на нашу думку, в КПК України знайшло своє відображення рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 30 січня 2003 р. №3 - рп щодо неконституційності положень, які унеможливлювали розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора [125]. Важливо підкреслити, що КПК України значно розширив процесуальні права сторони захисту під час досудового розслідування порівняно з Кримінально - процесуального кодексу України (далі - КПК України 1960 р.), в тому числі і щодо права оскарження. В зв'язку з цим підозрюваний отримав ефективний процесуальний інструмент у боротьбі із порушенням своїх прав і свобод під час досудового розслідування, чим суттєво знизився рівень корупційних ризиків. Сторона захисту вперше за всю історію розвитку вітчизняного кримінального процесу набула можливість процесуального впливу на слідчого, прокурора щодо проведення певних слідчих дій і збирання необхідних доказів. КПК України закріплює, що предметом оскарження підозрюваного, його захисником чи законним представником під час досудового розслідування може бути бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк. Завдяки зазначеним законодавчим новелам сторона захисту отримала процесуальну можливість стати рівноправним учасником досудового розслідування, що також має важливе значення для подальшого розгляду кримінального провадження в суді.
Як і КПК України 1960 р., так і КПК України залишив процесуальне право сторони захисту і на позасудове оскарження рішень чи дій слідчого, прокурора. При цьому це право невипадково набуло формального значення. КПК України 1960 р. довів неефективність відомчого контролю під час досудового розслідування. Це стало основною підставою для того, що в КПК України законодавець приділив особливу увагу праву підозрюваного на оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб саме в судовому порядку. Враховуючи, що звернення сторони захисту із скаргою до слідчого судді під час досудового розслідування обумовлюється запобіганням порушенню прав та інтересів підозрюваного чи відновленням вже порушених прав і свобод, в тому числі і передбачених Конституцією України, в КПК України закріплені процесуальні норми, які встановлюють певний порядок та скорочені строки розгляду відповідних скарг. Слідчий суддя вправі провести судовий розгляд відповідної скарги підозрюваного без участі слідчого, прокурора, що є вагомою протидією процесуальним зловживанням сторони обвинувачення.
Сторона захисту набула права і на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді, перелік яких чітко визначений КПК України. Таким чином, законодавець підвищив рівень судового контролю під час досудового розслідування з метою недопущення порушення основних прав і свобод підозрюваного та безпідставного їх обмеження.
Проблеми законодавчого забезпечення права підозрюваного на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, ухвал слідчого судді викликають жваве обговорення в юридичній спільноті України і продовжують залишатись актуальним предметом наукових досліджень в зв'язку із процесуальною важливістю інституту оскарження вцілому. Темі оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час здійснення ними досудового розслідування кримінального провадження, а також рішень слідчого судді, приділяли увагу в своїх наукових працях І.В. Басиста, В.Д. Басай, В.І. Бояров, В.Л. Будніков, Д.М. Валігура, Т.В. Варфоломеєва, С.Г. Герасименко, В.Г. Гончаренко, В.Я. Горбачевський, І. В. Гловюк, К.Г. Горелкіна, І.Р. Дочій, І.І. Заболотний, Т.Г. Ільєва, О.В. Калиновський, Т.В. Катков, Н.В. Кіцен, Л.М. Кирій, О.В. Кондратьєв, М.О. Колоколов, В.В. Косов, О.Ю. Костюченко, Д.Є. Крикливець, Н.С. Куришева, О.П. Кучинська, К.В. Легких, Л.М. Лобойко, М.А. Макаров, В.Т. Маляренко, І.Л. Махоркін, В.М. Мартиненко, В.І. Маринів, С.М. Міщенко, П.С. Морозова, І. О. Мостова, В.В. Назаров, В.Т. Нор, О.В. Носков, І. М. Одинцова, А.В. Пономаренко, В.О. Попелюшко, Б.М. Пошва, С.О. Пшенічко, В.В. Рожнова О.М. Рижих, О.Г. Русанова, М. Є. Савенко, Н.П. Сиза, Г.І. Сисоєнко, Ю.В. Скрипін, О.Ю. Татаров, В.М. Тертишник, О.С. Ткачук, В.М. Трофименко, А.Р. Туманянц, Л.Д. Удалова, В.І. Фаринник, В.І. Чорнобук, С.Л. Шаренко, О.Г. Шило, М.Є. Шумило, О.Г. Яновська. При цьому потребує більш детального наукового дослідження проблема практичної реалізації стороною захисту процесуального права на оскарження під час досудового розслідування відповідно до вимог КПК України, а саме: щодо порядку та процесуальних строків подачі скарги, законодавчого визначення предмету оскарження, судового розгляду та повноважень слідчого судді і апеляційного суду відносно питання вирішення скарги сторони захисту під час досудового розслідування. Актуальність проведення даного дисертаційного дослідження обумовлюється відсутністю в КПК України визначення процесуальних понять «скарга», «оскарження», «процесуальна особа», наявністю неоднакової судової практики слідчих суддів та апеляційних судів. Обвинувальний ухил досудового розслідування в Україні потребує детального наукового аналізу норм КПК України, які забезпечують право підозрюваного на оскарження під час досудового розслідування з метою захисту основоположних прав і свобод. Постійне зростання кількості заяв до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) проти України вимагає проведення змістовного наукового дослідження доцільності і порядку застосування положень Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція з прав людини) та практики ЄСПЛ під час реалізації стороною захисту права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора, апеляційного оскарження ухвал слідчого судді.
Зв ' язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до основних положень Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року №31/2008, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016-2020 роки, затверджених 03 березня 2016 року на загальних зборах Національної академії правових наук України. Дослідження виконано на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України в рамках Плану науково - дослідницьких робіт на 2013-2018 р.р. «Захист конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні». Тему роботи «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб стороною захисту під час досудового розслідування» було затверджено рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол №7 від 20 березня 2014 року).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи - встановити рівень законодавчого забезпечення стороні захисту права на оскарження під час досудового розслідування кримінального провадження, виявити відповідні прогалини КПК України та знайти процесуальні можливості їх усунення.
Досягнення мети роботи забезпечується виконанням наступних завдань :
- проаналізувати історичний шлях розвитку інституту оскарження у вітчизняному кримінальному процесі, встановивши період виникнення права сторони захисту на скаргу під час досудового розслідування та його подальший розвиток;
- оцінити вимоги чинного кримінального процесуального законодавства України щодо форми та змісту скарги, на підставі чого сформулювати наукове визначення поняття «скарга»;
- розкрити правову сутність інституту оскарження на стадії досудового розслідування кримінального провадження;
- встановити рівень законодавчої визначеності порядку застосування процесуальних строків щодо реалізації стороною захисту права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування;
- проаналізувати норми КПК України, якими встановлюється перелік рішень, дій чи бездіяльності, що можуть бути предметом оскарження стороною захисту, на наявність процесуальної необхідності їх вдосконалення;
- проаналізувати доцільність застосування в кримінальному процесуальному законодавстві терміну «процесуальна особа» та сформулювати його наукове визначення;
- з'сувати закріплений законодавством процесуальний порядок судового розгляду слідчим суддею та апеляційним судом скарг, поданих стороною захисту під час досудового розслідування;
- визначити рівень законодавчого забезпечення права підозрюваного на оскарження незаконного затримання;
- проаналізувати норми КПК України, які закріплюють право сторони захисту на оскарження ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
- дослідити доцільність та проблеми застосування практики ЄСПЛ під час реалізації підозрюваним права на оскарження.
Об ' єкт дослідження. Забезпечення права підозрюваного на оскарження як загальна засада кримінального провадження та інститут оскарження під час досудового розслідування.
Предмет дослідження. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб стороною захисту під час досудового розслідування.
Методи дослідження. На підставі поставлених у роботі мети і завдань, при проведенні дисертаційного дослідження реалізовано комплекс загальнонаукових і спеціальних наукових методів. Методи аналізу, синтезу, індукції та дедукції застосовано для виокремлення історичних етапів розвитку інституту оскарження під час досудового розслідування, для визначення процесуальних понять «скарга», «оскарження», «процесуальна особа», «затриманий». Історико - правовий метод було використано при дослідженні питання розвитку та становлення права підозрюваного на скаргу у вітчизняному кримінальному процесі. Особлива увага приділена виникненню права сторони захисту на скаргу під час досудового розслідування з метою дослідження в історичному контексті сутності та змісту цього права. Застосування порівняльно - пр авового методу дало можливість проаналізувати наявні спільні та відмінні риси КПК України з КПК України 1960 р., а також з кримінальним процесуальним законодавством інших країн щодо закріплення права підозрюваного на скаргу. Формально - логічний метод використано при дослідженні норм КПК України, які регулюють право сторони захисту на скаргу під час досудового розслідування. Системно - структурний метод допоміг при визначенні доцільності практичної реалізації підозрюваним процесуального права на оскарження. Логіко - юридичний метод використано для критичного осмислення норм КПК України, якими встановлено процесуальний порядок звернення сторони захисту із скаргою під час досудового розслідування, судовий порядок розгляду скарги та винесення відповідного рішення, виконання цього рішення уповноваженими особами. Метод контент - аналізу документів був застосований при дослідженні матеріалів кримінальних проваджень для встановлення і обґрунтування процесуальної необхідності закріплення в КПК України права підозрюваного на скаргу як інструменту у боротьбі із виникненням корупційних ризиків під час досудового розслідування. Статистичний метод - для узагальнення результатів та аналізу конкретних даних статистичної звітності Уповноваженого з прав людини, слідчих суддів, апеляційних судів, а також ЄСПЛ.
Емпіричну базу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, історичні правові пам'ятки, постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ), рішення КСУ, інформаційні листи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), чинне кримінальне процесуальне законодавство України та іноземних держав, рішення ЄСПЛ, ухвали слідчих суддів районних судів України, ухвали обласних апеляційних судів України, статистичні дані Уповноваженого з прав людини в Україні за період 2012-2016 р. р.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні спеціальним комплексним дослідженням закріпленого КПК України процесуального права сторони захисту на оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб під час досудового розслідування. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться в кримінальному процесуальному законодавстві України, Конвенції з прав людини, рішеннях ЄСПЛ, сформульовано ряд положень і висновків, що мають теоретичне і безпосередньо практичне значення, а саме:
- шляхом дослідження історії виникнення і розвитку кримінального процесу України доведено, що право особи на скаргу з'явилося за часів Української національної держави, створеної під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII століття. Обґрунтовано, що право на оскарження у вітчизняному кримінальному процесі на законодавчому рівні було закріплено значно пізніше - в кінці XIX століття. Визначено, що на початку виникнення інституту оскарження право подавати скаргу під час досудового провадження мала право лише сама особа, яка підозрювалась, обвинувачувалась у вчиненні злочину;
- досліджено право підозрюваного на скаргу відповідно до вітчизняного кримінального процесуального законодавства 20- их років ХХ століття і з'ясовано, що в ревтрибуналах, які були судами для розгляду найбільш небезпечних злочинів, виключалось право підозрюваного на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів попереднього слідства.
- доведено, що в Кримінально - процесуальному кодексі Української соціалістичної радянської республіки 1922 року (далі - КПК УСРР 1922 р.) вперше містилась окрема глава, присвячена порядку оскарження дій слідчого. КПК УСРР 1922 р. вперше надав обвинуваченому право оскаржити до суду постанову прокурора, прийняту за результатами розгляду його скарги на дії слідчого (ст. 224). Встановлено, що Кримінально - процесуальний кодекс Української радянської соціалістичної республіки 1927 року (далі - КПК УРСР 1927 р.) позбавив сторону захисту такого права;
- доведено, що нормами КПК УРСР 1927 р. було недостатньо врегулювано право обвинуваченого на захист своїх прав та інтересів шляхом оскарження дій чи рішень процесуальних осіб під час попереднього слідства. З'ясовано, що як КПК УРСР 1927 р., так і КПК УСРР 1922 р. не закріплювали право обвинуваченого оскаржувати бездіяльність слідчого та прокурора;
- встановлено, що рівень законодавчого забезпечення права підозрюваного на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування кримінального провадження знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку демократії в суспільстві;
- доведено наявність позитивної динаміки розвитку інституту оскарження в кримінальному процесі України в бік збільшення прав сторони захисту;
- обґрунтовано, що до вчинення прокурором однієї з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України, сторона захисту навіть під час або після ознайомлення з матеріалами досудового розслідування на підставі ст. 290 КПК України не позбавлена процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб, якими порушені права та інтереси підозрюваного і які стали відомі стороні захисту під час відкриття матеріалів кримінального провадження;
- висунуто тезу про доцільність закріплення в КПК України чітких процесуальних строків, в межах яких слідчий, прокурор зобов'язаний виконати ухвалу слідчого судді, ухвалу апеляційного суду, яка набрала законної сили, прийняту за результатами розгляду скарги сторони захисту на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора;
- аргументовано, що нормативна неврегульованість питання застосування процесуальних строків щодо реалізації стороною захисту права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб під час досудового розслідування кримінального провадження призводить до процесуальних зловживань з боку сторони обвинувачення, виникнення корупційних ризиків, знижує для підозрюваного ефективність використання права на оскарження як процесуального інструменту захисту, є підґрунтям для порушення загальних засад кримінального провадження;
- сформульовано визначення і обгрунтовано доцільність законодавчого закріплення в ст. 3 КПК України терміну «процесуальна особа», а саме: процесуальна особа - це особа, яка уповноважена приймати процесуальні рішення в кримінальному провадженні;
- виявлена відсутність чіткого законодавчо визначеного переліку процесуальних осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких може бути предметом оскарження стороною захисту під час досудового розслідування, що є перешкодою для підозрюваного в доступі до правосуддя, в ініціації здійснення судового контролю, призводить до неоднакової судової практики;
- доведено, що процесуальне обмеження підозрюваного як скаржника в праві заявлення відводу слідчому судді порушує одну із найголовніших засад кримінального провадження - принцип верховенства права;
- запропоновано внесення законодавчих змін до ст. 206 КПК України щодо скорочених процесуальних строків розгляду слідчим суддею скарги на незаконне затримання, а саме: відповідна скарга має бути розглянута на протязі 24 годин з моменту її надходження до суду;
- запропоновано закріплення в КПК України чіткого переліку процесуальних вимог до ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, порушення яких буде беззаперечною підставою для скасування відповідної ухвали і винесення нової судом апеляційної інстанції;
- висунуто тезу, що сторона захисту, оскаржуючи ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повинна ініціювати проведення апеляційним судом перевірки рішення суду першої інстанції щодо додержання положень Конвенції з прав людини та щодо відповідності висновків, викладених в ухвалі слідчого судді, висновкам ЄСПЛ;
- визначення поняття «скарга» в контексті процесуального документу, який подається стороною захисту на рішення, дії чи бездіяльність процесуальних осіб під час досудового розслідування кримінального провадження: « Скарга - це врегульоване законодавством процесуальне звернення учасника кримінального провадження, викладене у письмовій формі, до уповноваженої особи у встановлений законом спосіб з метою захисту своїх прав та законних інтересів або прав та законних інтересів особи, яку він захищає, від їх порушень слідчим, прокурором, слідчим суддею щодо прийнятих ними рішень, вчиненої дії або бездіяльності»;
- визначення поняття « оскарження » як процесуальної діяльності сторони захисту на стадії досудового розслідування кримінального провадження: це процесуальна діяльність, направлена на захист прав та інтересів учасника кримінального провадження від їх порушень, запобігання таким порушенням, яка складається з певних взаємопов'язаних і невід'ємних елементів: складання та подача скарги суб'єктом оскарження, прийняття скарги та її розгляд уповноваженою особою, винесення відповідного рішення за результатами розгляду скарги, виконання рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги;
- визначення поняття « оскарження » як правового інституту на стадії досудового розслідування кримінального провадження: це сукупність правових норм, які регулюють відносини між учасниками кримінального провадження та державою щодо порядку звернення учасника кримінального провадження зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді до уповноваженої особи чи суду з метою захисту прав та інтересів скаржника чи особи, права та інтереси якої він захищає; щодо порядку розгляду та прийняття відповідного процесуального рішення за поданою скаргою;
- визначення терміну «затриманий», що пропонується закріпити в ст. 3 КПК України, а саме: затриманий - особа, яка поза своєю волею обмежена в праві вільного пересування уповноваженою службовою особою або особою, яка здійснила затримання відповідно до ст. 207 КПК України;
- наукові висновки про те, що більш чіткого нормативного закріплення інститут оскарження набув після прийняття Кримінально - процесуального кодексу Української радянської соціалістичної республіки 1960 року (далі - КПК УРСР 1960 р.), який значно розширив права підозрюваного, обвинуваченого на оскарження дій процесуальних осіб під час досудового слідства;
- питання існування проблеми неврегульованості системи судового контролю відносно стадії порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину під час дії КПК України 1960 р;
- положення, що на конституційному рівні право на оскарження вперше було закріплено в Конституції Союзу радянських соціалістичних республік 1977 року (далі - Конституція СРСР 1977 р.);
- проблема наявності істотних прогалин в чинному кримінальному процесуальному законодавстві України щодо врегулювання порядку подачі, форми та змісту скарги, яка подається на рішення, дії чи бездіяльність процесуальних осіб під час досудового розслідування кримінального провадження, що є підставами для виникнення ризиків порушення однієї із загальних засад кримінального провадження - доступу до правосуддя;
- позиція, що за відсутністю в КПК України прямого обов'язку слідчого, прокурора вчинити певну процесуальну дію у чітко визначений строк, підозрюваний позбавлений права оскаржити таку бездіяльність слідчому судді, а як наслідок - позбавлений можливості захистити свої права та інтереси;
- висновки щодо відсутності в КПК України чіткого визначення таких процесуальних понять, як «процесуальна дія», «невиправдана затримка», «невідкладно», «розумні строки», що призводить до порушення загальних засад кримінального провадження;
- доцільність врахування законодавцем при визначенні процесуальних строків не тільки інтересів учасників кримінального провадження, але й процесуальної можливості практичної реалізації додержання цих строків;
- позиція, що начальник слідчого відділу є суб'єктом, рішення, дії чи бездіяльність якого може бути оскаржена в порядку ч. 1 ст. 303 КПК України, навіть якщо він не є слідчим у конкретному кримінальному провадженні;
- висновки, що не зазначення скаржником конкретного слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується, не може бути перешкодою в доступі до правосуддя;
- позиція про відсутність процесуальної необхідності докорінних змін положень КПК України, якими закріплений порядок судового розгляду скарг під час досудового розслідування, в зв'язку із їх дієвістю, при цьому доцільно здійснити їх розширення, більш чітке викладення і деталізацію з метою виключення неоднозначності в тлумаченні;
- теза, що ефективність захисту прав та інтересів підозрюваного шляхом реалізації процесуального права на судовий спосіб оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності залежить від рівня законодавчого забезпечення права на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом;
- положення, що для оскарження незаконного затримання важливо встановити момент, з якого почалось затримання, і коли особа набуває процесуальний статус затриманого;
- висновки, що КПК України прямо не закріплює право особи на оскарження слідчому судді незаконного затримання, в зв'язку з чим має місце неоднакова судова практика;
- аналіз визначення в КПК України поняття «законне затримання», що є неповним, в зв'язку з чим стає підставою для процесуальних зловживань сторони обвинувачення, порушення прав затриманих осіб і ускладнює реалізацію процесуальної можливості звернення із скаргою на незаконне затримання;
- позиція, що питання про з'ясування законності затримання повинне вирішуватися слідчим суддею, при цьому порядок судового розгляду відповідного процесуального питання повинен бути чітко визначений КПК України з метою додержання положень Конституції України, а також інших джерел кримінального процесуального законодавства України, визначених ст. 1 КПК України;
- висновки щодо нечіткості і недостатньої процесуальної визначеності вимог КПК України, які регулюють порядок апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також наявності суперечливої судової практики стосовно вирішення зазначеного процесуального питання;
- теза, що кримінальне судочинство в Україні повинно відбуватись з обов'язковим врахуванням положень Конвенції з прав людини та практики ЄСПЛ, при цьому значною перешкодою в цьому є відсутність в Україні належного наукового впорядкування рішень ЄСПЛ за критерієм викладених в них правових висновків.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки й пропозиції дисертаційної роботи можуть бути використані:
- у науково - дослідницькій сфері для подальшої наукової розробки теоретичних проблем дослідження законодавчого забезпечення та практичної реалізації процесуального права сторони захисту на скаргу під час досудового розслідування;
- у практичній діяльності адвокатів, слідчих суддів, суддів апеляційних судів, слідчих, прокурорів;
- у навчальному процесі під час підготовки навчально - методичних матеріалів, викладання курсу кримінального процесуального права України;
- у правозастосовній діяльності під час вирішення питання щодо відкриття проваджень за скаргою підозрюваного на рішення, дії чи бездіяльність процесуальних осіб, їх судового розгляду та винесення судових рішень;
- у законотворчій сфері для внесення запропонованих змін і доповнень до КПК України з метою вдосконалення рівня законодавчого забезпечення права підозрюваного на скаргу, додержання загальних засад кримінального провадження та недопущення неоднакової судової практики.
Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження розглядались і обговорювались на: Міжнародній науково - практичній конференції «Правові заходи забезпечення прав та інтересів учасників кримінального провадження» (м. Київ, 31 жовтня 2014 року); IV Міжнародній науковій конференції адвокатів, молодих вчених, аспірантів і студентів «Адвокатура: минуле і сучасність» (м. Одеса, 22 листопада 2014 року); науково - практичному семінарі з підвищення кваліфікації адвокатів та стажистів Полтавської області (м. Полтава, 24 січня 2015 року); науковій конференції аспірантів, молодих вчених і практиків «Актуальні питання законодавчого й організаційного забезпечення здійснення правової допомоги в Україні» (м. Київ, 27 березня 2015 року); науково - практичній конференції «Теоретичні проблеми і практика правового регулювання суспільних відносин в Україні» (м. Київ, 24 квітня 2015 року); Міжнародній науково - практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 22 травня 2015 року); Міжнародній науковій конференції «Адвокатура: минуле та сучасність» (м. Одеса, 14 листопада 2015 року); Міжнародній науково - практичній конференції «Кримінально - правові, процесуальні та криміналістичні питання боротьби з корупцією в Україні» (м. Київ, 20 листопада 2015 року); Міжнародній науково - практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 20 травня 2016 року); Науково - практичній конференції «Проблеми досудового розслідування» (м. Київ, 25 травня 2016 року); науково - практичних семінарах з підвищення кваліфікації адвокатів та стажистів Полтавської області (м. Полтава, 02 липня 2016 р. та 16 липня 2016 року); ІХ Всеукраїнській науково - практичній конференції «Теорія та практика сучасної юриспруденції» (м. Харків, 15 жовтня 2016 року); VІ Міжнародній науково - практичній інтернет - конференції «Адвокатура: минуле та сучасність» (м. Одеса, 12 листопада 2016 року); Міжнародній науково - практичній конференції «Наукові дослідження в ХХІ столітті: теорія і практика» (м. Тернопіль, 21 листопада 2016 року); науково - практичній конференції «Криміналістика в адвокатській діяльності» (м. Київ, 25 листопада 2016 року); науковій конференції аспірантів «Правові засоби захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 09 грудня 2016 року); науковій конференції «Теоретичні і практичні проблеми досудового розслідування в кримінальному процесі України» (м. Київ, 16 грудня 2016 року); науково - практичній конференції «Проблеми сучасної правової науки в Україні» (м. Київ, 22 червня 2017 року).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено автором в 14 наукових публікаціях, 5 з яких опубліковано у виданнях, включених до переліку наукових фахових видань, у тому числі 1- у науковому періодичному виданні іноземної держави (Республіка Молдова), а також 9 - у збірниках тез доповідей на науково - практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація має такі основні структурні елементи:
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності процесуальних осіб стороною захисту під час досудового розслідування диссертация. Государство и право.
Контрольная работа по теме Философия немецкого просвещения. Идея гуманности Лессинга
Контрольная Работа На Тему Западная Культура Xix Века
Что Такое Родительская Любовь Сочинение Рассуждение
Реферат: Особенности управленческого анализа в различных отраслях
Введение К Реферату По Истории Про Хрущева
Шпаргалка по Москвоведению
Курсовая работа по теме Оценка уровня организации производства продукции на ООО 'Инпротехсервис'
Реферат Время Труда И Отдыха Водителей
Контрольная Работа На Тему Философия И Её Роль В Обществе
Курсовая работа: Место таможенных органов в системе отраслей национальной экономики РФ
Курсовая работа по теме Организация бухгалтерского учета готовой продукции и ее продажи в растениеводстве
Учебное пособие: Організація та методика проведення занять з технічної праці в 5-му класі
Историческое Эссе Александр Невский
Сочинение: Ответы на билеты по языкознанию
Реферат: Складская логистика в сети Магнит
Дипломная Работа На Тему Дети Сироты
Реферат: Сущность и структура социально-экономической адаптации населения
Реферат На Тему Социально-Политическая Реклама Как Фактор Лоббизма
Реферат: Автоматизированный контроль качества вод. Скачать бесплатно и без регистрации
Апк Диссертация
Международно-правовая кодификация юрисдикционных иммунитетов государства и его собственности - Государство и право реферат
Бухгалтерский учет расчетов с бюджетом и внебюджетными фондами - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа
Металлургический комплекс - География и экономическая география презентация