Оргія

Сьогодні я вигадав абсурдистську п’єсу під назвою “Оргія”. Погодьтеся, виглядає вже дуже по-абсурдистськи.

Однак біда в тому, що крім власне назви й того, що у п’єсі буде все, що завгодно, окрім власне оргії, я не придумав. Але припустімо, що в тексті є Анна, Марія, Єроним і К. (не плутати з К.). Як би історію про цю компанію й їхню проблему написали різні автори-абсурдисти?

Ежен Йонеско:

На сцені — кімната гостинного двору в маленькому містечку. Вікна задраповані простакуватими завісами в квіточку. Якщо придивитися, серед квітів угадуються сороміцькі картинки. На сцені у м’якому кріслі-качалці сидить Єроним і читає газету догори дриґом. З лівої куліси виходить Анна, з правої — Марія. З-за стін лунають звуки вечірки: гуркіт, гупання, сміх.

Єроним (нарешті відволікається від газети): О, це позитивно неможливо!

Марія (несе в руках валідол): Кажуть, там оргія, чуєте?

Анна (несе в руках Слово Господнє): О цій порі? Навряд.

Єроним: Але я більше так не можу. Оргія чи не оргія — вони мають припинити це негайно!

Входить К., застібаючи штани.

К.: Ви вже чули?

Єроним: Ще б пак, дорогенький, наші німфи мені вже дірку в голові проїли тою оргією! А однак я не вірю, що це можливо. Це порядне консервативне містечко, врешті-решт! Гадаю, в них там просто купка підлітків святкує щось... щось підліткове!

Марія: Щоби ти знав, саме в порядних, і надто в консервативних містечках і відбуваються найрозпусніші оргії!

К.: Можу підтвердити!

Шум за стіною наростає, а тоді різко припиняється. Западає зловісна тиша.

Семюель Беккет:

К. все намагається застібнути пасок на штанях, йому не вдається.

К.: Та поможіть хоч хтось!

Анна: Давай я поможу (напружено намагається потрапити кінцем паску К. в пряжку).

Марія (до Єронима): Це ж тобі треба — от пішов би й сам глянув, що там. Не розумію, чого ти чекаєш. У деяких уже все вийшло.

Єроним: Я чекаю нагоди. До того ж, нам обіцяли обслуговування в номерах!

Марія: Коли то було?

Єроним: Коли ми сюди заселялися.

Марія: А коли ми заселилися?

Єроним: Я що, все мушу пам’ятати?.. (знервовано жмакає газету) Та врешті-решт... Я не знаю, минулого тижня?..

Марія: О боже.

Анна: Ну, наче все. Готово.

Виявляється, що штани тепер одягнуті на К. Задом наперед.

К.: Щось не те.

Анна (холодно): Справді?

Єроним (Марії): Що я пропустив?

Марія: О!..

Єроним: Ну, ну?

Марія: Він пішов без неї.

Єроним: Він пішов без неї?

К.: Куди й коли я пішов без тебе?

Анна: Та пішов ти знаєш куди!..

Вацлав Гавел:

(п’єса була написана під час перебування автора за ґратами)

К.: Ну, ну, люба, ну чого ти? Ось, я тобі подаруночка приніс.

(К. дістає невідь звідки букет квітів і вручає Анні,

та одразу кидається йому на шию)

Єроним (Марії): Певен, це не єдиний букет, який він їй подарує.

Марія (вдавано сердито ляскає Єронима по грудях): Припини! Жартики твої ці...

К.: То що? Мир?

Анна: Ну, звісно, любий мій К., голубе мій, звісно, мир!

К.: От і чудово.

(Кілька митей К. й Анна цілком цнотливо тримаються за руки, дивлячись одне одному в очі)

Єроним (пхикає): Цирк!

Марія: А до речі, ти теж міг би отак, “голубе”.

Єроним: Що, передчасно зробити тебе бездітною? Міг би, без питань. Але я, бач, людина серйозна. Я віруючий, я поміркований демократ. Зрештою, я мужчина старих правил. Я ставлюся до шлюбу як до обов’язкового строку, що всі ми, дорослі чесні люди, маємо відбувати лише через те, що є дорослими й чесними.

Марія (закочує очі): Та страшне.

Єроним: Сам пишаюся.

Марія: І хоч коли він настане, той черговий час виконання обов’язку?

Єроним: В середу.

Марія: В яку, дідька душу мать, середу?

Єроним: А бог його зна.

Жан Жене:

(тут має бути довге та докладне пояснення, як саме грати цю п’єсу; крім того, Марію та Анну мають грати максимально нефемінні люди, Єронима — максимально немаскулінна людина, а К. може грати запрограмований автоматон із вбудованою голосовою коробкою, що говорить дуже високим голосом і дуже швидко)

Єроним: Усе не так. Ви свінгери чи хто?

К.: Я не знаю, вперше сьогодні бачу цих пань.

Єроним: Усе не те.

Марія: Пан сказав — буде кастинг, виклик. Поки жодного виклику не бачу.

Анна: Якщо не вважати за виклик, звісно, панові штани.

Анна та Марія — сестри, це має бути очевидно для глядача. Так само, як і те, що всі актори на сцені були задіяні перед тим у фойє: перевіряли квитки, приймали одяг у гардеробі, наливали напої в буфеті тощо.

Єроним: Як режисер, я дуже незадоволений наразі, але що ж. Інших усе одно нема, працюймо з ким є.

К.: Може, це через те, що ти заміняєш головного актора, не думав?

Єроним: Пхе!

Анна розвертається до зали: Як ви розумієте, це мав бути фільм про оргію. Ніхто з нас не був професійними митцями, нам просто дуже хотілося доєднатися до мистецтва. І саме на цьому так званому “кастингу” я й познайомилася зі своїм першим чоловіком. Я була незаймана. Він був оператором крупних планів. Але про це — вже якось іншим разом.

К.: В тебе ж навіть сценарію нема.

Єроним: Його й не повинно бути, це мистецтво, розумієш? А справжнє мистецтво — воно без сценарію, воно йде з душі!

Марія: Я йду курити. Хто зі мною?..

Єроним: Що ж — знімаємо сцену опісля. Камера, мотор!