Організаційно-правові аспекти укладання договорів з надання охоронних послуг. Дипломная (ВКР). Основы права.
🛑 👉🏻👉🏻👉🏻 ИНФОРМАЦИЯ ДОСТУПНА ЗДЕСЬ ЖМИТЕ 👈🏻👈🏻👈🏻
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!
Похожие работы на - Організаційно-правові аспекти укладання договорів з надання охоронних послуг
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Нужна качественная работа без плагиата?
Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу Без плагиата!
Актуальність обраної теми роботи обумовлена тим, що професія приватного
охоронця в Україні належить до сфери послуг. Охоронна діяльність мусить
провадиться відповідно до законодавства з метою забезпечення схоронності майна
та особистої безпеки фізичних осіб від незаконних посягань на майно.В процесі
здійснення охоронної діяльності підприємці мають керуватися цивільним
законодавством. Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових
відносин (зобов'язань), який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні
обов'язки для сторін, що його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або
декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних
правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки
правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то
такий договір визнається недійсним.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при наданні
суб'єктами підприємницької діяльності платних послуг з охорони майна.
Предметом дослідження є цивільно-правовий договір як юридична модель
поведінки учасників відносин з охорони майна, яка відображає їх специфіку,
правозастосовна та судова практика.
Метою роботи є визначення організаційно-правових аспектів укладання договорів
з надання охоронних послуг.
Для досягнення цієї мети в дослідженні було поставлено такі завдання:
з’ясувати правову природу, поняття й зміст послуги з охорони майна як
об'єкта цивільного права;
встановити ознаки поняття «договір охорони майна» і визначити правове
регулювання договірних відносин, пов'язаних із наданням такого роду послуг;
дати тому й іншому теоретичне обґрунтування і на цій основі сформулювати
пропозиції щодо закріплення норм про договір охорони, які відповідають сучасним
потребам, в ЦК України та інших законодавчих актах України.
Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові та
спеціальні правові методи пізнання. Так, за допомогою формально-логічного
методу, що ґрунтується на положеннях формальної логіки, шляхом тлумачення
цивільно-правових норм та юридичних явищ з’ясовувалися правова природа, поняття
й зміст послуги з охорони майна як об'єкта цивільного права.
Історико-порівняльний метод дав можливість дослідити розвиток відносин щодо
надання послуг з охорони майна як об’єкта приватного права та визначити сферу
застосування договору охорони майна на сучасному етапі становлення в Україні
ринкової економіки. За допомогою порівняльно-правового методу, було встановлено
місце договору охорони в системі зобов’язального права та критерії його
відмежування від суміжних договорів, а також особливості позитивного
регулювання відносин, які досліджуються.
Наукова новизна дослідження обумовлена тим, що вперше подається
комплексне дослідження договірних відносин в галузі приваної охоронної
діяльності, з урахуванням наявної в Україні правової бази.
Теоретична значущість роботи полягає в тому, що вперше було
систематизовано та опрацьовано науково-методичні джерела та нормативні акти
стосовно організаційно-правових особливостей укладання договорів з нгадання
приватних послуг охорони.
Практичне значення одержаних результатів полягає у
тому, що положення, викладені у дипломній роботі, мають прикладне значення і
можуть бути застосовані як в практичній діяльності приватних охоронних
структур, так і у навчальному процесі під час вивчення окремих дисциплін у
навчальних закладах з підготовки персоналу для охоронних підприємств.
Структурно робота складається із вступу, трьох розділів, дев’яти
підрозділів, висновків, сиску використаних джерел, чотирьох додатків.
Практична реалізація комплексу заходів, пов'язаних із переходом України
до ринкової економіки, не могла не торкнутися сфери таких специфічних
правовідносин суб'єктів цивільного права, як надання послуг з охорони майна,
житла, земельних ділянок, особи, інформації і т. ін. Усе гострішою стає
проблема забезпечення недоторканності речових прав, насамперед, права приватної
власності, права володіння. Цим зумовлена поява значної кількості різних
охоронних підприємств, які надають послуги фактичного характеру, здійснюючи
охорону об’єктів права власності (володіння) від протиправних посягань на
підставі цивільно-правового договору.
Зародження в Україні ринку охоронних послуг відноситься до початку 1990-х
років, коли почали з'являтися нові суб'єкти охоронної діяльності, в тому числі
й недержавні. Із 1994 р. існує система ліцензування, яка запровадила певні
обмеження для бажаючих займатися охоронною діяльністю, що свідчить про
кваліфікований характер останньої та підвищену увагу до неї з боку держави.
Однак, слід визнати, що на ринку охоронних послуг відсутні єдині правила для їх
учасників. Державна служба охорони при МВС України об'єктивно має низку
переваг. Виступаючи як суб'єкт даного виду діяльності, вона водночас виконує й
певні контролюючі функції, що призводить до обмеження конкуренції в цій сфері.
Безпосередньо сам договір на здійснення охорони не знайшов належного
висвітлення в юридичній літературі. Авторові відомі лише декілька робіт,
спеціально присвячені цьому питанню, зокрема: Н.П. Волошина «Договор охраны
объектов силами вневедомственной сторожевой охраны при органах милиции», Є.Д. Шешеніна «Договор на оказание услуг
организациями вневедомственной сторожевой охраны» і А.А. Травкіна «Договор об охране объектов
подразделениями вневедомственной охраны при МВД СССР и пути его
совершенствования».
Однак потрібно зауважити, що ці розробки здійснювалися в період існування
колишнього СРСР, в умовах панування державної форми власності та відсутності
ринкової економіки, і ґрунтуються вони на нормах чинного тоді цивільного
законодавства СРСР. Ця робота є першим в Україні дослідженням договірних
відносин з приводу охорони майна в умовах ринкової економіки, що ґрунтується на
аналізі сучасного законодавства України та положень перспективного законодавства.
Незважаючи на досить велике поширення відносин із надання
послуг з охорони майна, загальною проблемою є те, що правове регулювання цих
відносин не відповідає сучасним вимогам та основним засадам ринкової економіки,
з чого випливає низка інших проблем, зокрема: проблема сфери застосування
цивільно-правового договору, як регулятора суспільних відносин при здійсненні
охоронної діяльності; проблема правової природи договору охорони майна;
особливості його укладення, виконання та відповідальності за неналежне
виконання.
Концептуально поняття охорони нерозривно пов’язане з поняттям
здійснення права, яке полягає у здійсненні особою дій, що служать для
задоволення її позитивних інтересів, які захищаються правом, і виражається в
протидії порушенню цих прав, що вельми характерно для права на самозахист.
Водночас охорона майна на підставі цивільно-правового договору, хоча й має
певну схожість із самозахистом, характеризується самостійними ознаками, на
підставі чого автором зроблено висновок, що для реалізації свого права на
захист, поряд з іншими способами, власник або інший титульний володілець майна
на законних підставах може вдатися до такого інституту зобов'язального права,
як цивільно-правовий договір. Але при цьому зміст зобов'язальних правовідносин
буде визначатися наперед і обмежуватися змістом права замовника на самозахист
[14, с.57].
Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір
в економічній сфері, ні ЦК УСРР 1922 p., ні ЦК 1963 p., ні навіть ЦК 2003 р. не
дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Законодавець
обмежився лише вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, ст.626 ЦК
2003 p. визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як
багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме
правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне
правовідношення втілюється. При цьому найважливішим значенням терміна
"договір" є якраз розуміння його як підстави виникнення
правовідношення (цивільних прав і обов'язків) [34, с.87].
Саме такий підхід дозволяє визначити сутність, значення і
характерні ознаки договору. Тому найбільш вдалим видається визначення договору
як домовленості двох або кількох суб'єктів, спрямованої на встановлення, зміну,
припинення тощо цивільних правовідносин. Звідси випливає, що характерними
ознаками договору як юридичного факту є те, що в ньому виражається взаємна воля
сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на
досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення
цивільних правовідносин.
За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий
договір є правочином.
Категорії "правочин" і "договір"
співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином,
але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні
правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на
встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні
правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів,
встановлені гл.16 ЦК [30, с.28].
Слід зазначити, що поняття "договір"
використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий
договір). До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть
застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.
Сутність, а також значення цивільно-правового договору
найбільш яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються.
До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна,
ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, захисна.
Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його
значення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що
договір розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може встановлювати
права й обов'язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для інших
осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору.
Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом
вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.
Програмно-координаційна функція означає, що договір є
своєрідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї
поведінки.
Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить
певну інформацію про права і обов'язки сторін.
Гарантійна функція зводиться до залучення з метою
стимулювання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які
також отримують договірну форму.
Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту
порушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, відшкодування
збитків тощо.
Називають також інші функції договору. Наприклад,
відзначається роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. При цьому
підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворіше виконання договірних
зобов'язань, є найважливішим елементом правового механізму, що покликаний
забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів
учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин [9, с. 13 -18].
Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного
права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, передумовою і
умовою існування ринкової економіки.
Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким чином:
"Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні
договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту,
вимог розумності та справедливості".
Звідси випливає, що свобода договору означає:
) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини.
Учасники цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних інтересів,
вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати;
) можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Винятки
з цього правила можуть встановлюватися лише законом. Наприклад, підприємець за
публічним договором бере на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо
кожному, хто до нього звернеться (ст.633 ЦК);
) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип)
договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі
укладати як договори, передбачені цивільним законодавством, так і договори, що
не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним
засадам (так звані "безіменні" або ж "непойменовані"
договори);
) можливість учасників договору вільно визначати його зміст.
Водночас принцип свободи договору логічно доповнюється
вимогою обов'язковості його виконання сторонами (ст.629 ЦК). Такий принцип має
тисячолітню історію, спираючись у його сучасному вигляді на сентенцію римського
приватного права "Pacta sunt servanda". Такий підхід пояснюється тим,
що сторони договору, вільно взявши на себе певні права та обов'язки, стають
учасниками зобов'язання, а відтак перебувають у становищі "юридичної
пов'язаності" своїм же рішенням про укладення договору на певних умовах [10, с.78].
Загальні вимоги щодо виконання зобов'язань встановлені гл.48
ЦК. Відмова від виконання договору можлива лише у випадках і з підстав,
передбачених самим договором або законом (ст.651 ЦК). Невиконання або неналежне
виконання сторонами договору спричиняє наслідки, встановлені гл.51 ЦК.
Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб,
спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною.
Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий
договір визнається недійсним.
Договір вважається дійсним за дотримання таких умов:
законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми
договору; право- та дієздатності сторін.
Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована
на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.
Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін,
установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами.
Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору.
За своїм змістом охоронна діяльність має ряд суттєвих
відмінностей від інших видів господарської діяльності, а саме:
) охоронна діяльність здійснюється з метою протидії такому
складному суспільному явищу, як злочин;
) безпосереднє виконання охоронних функцій пов’язане з
підвищеною небезпекою для працівників, які їх виконують;
) суб’єкти господарювання, які здійснюють охоронну
діяльність, мають визначені законом ознаки воєнізованих формувань;
) здійснення охоронної діяльності прямо передбачає вжиття до
третіх осіб заходів примусу, аж до застосування фізичної сили та спеціальних
засобів [16, с.84].
Унаслідок наявності цих особливостей охоронної діяльності
необхідно зупинитися на аналізі можливої сфери її здійснення на підставі
цивільно-правового договору.
Проблема розмежування сфери правового регулювання охоронної
діяльності нормами різних галузей права зумовлена, насамперед, основною
загальнотеоретичною проблемою, що полягає в розмежуванні права на приватне
(цивільне) і публічне. Однак, у чинному та перспективному законодавстві таке
розмежування відносно охоронної діяльності проводиться не досить послідовно. З
одного боку, в чинному законодавстві та в проекті Закону України „Про охоронну
діяльність” закріплено принцип обов’язкової охорони окремих особливо важливих
майнових об’єктів Державною службою охорони (ДСО) при МВС України, з другого -
відносини між володільцями цих об’єктів і ДСО при МВС України встановлюються
цивільно-правовим договором. Така суперечність обумовлена різними причинами,
зокрема дефіцитом бюджетних коштів, традиційно сформованими відносинами з
охорони в період адміністративно-командної системи управління, однак намагання
зберегти становище, притаманне одержавленій, адміністративно-командній
економіці, змішування публічно-правового й приватноправового впливу, при
перевазі другого й на шкоду першому, не може вважатися нормальним. Здійснення
охорони в цих випадках на підставі цивільно-правового договору суперечить не
тільки принципам цивільного права, але й інтересам суспільства в цілому,
ставлячи в залежність життєві інтереси багатьох осіб від фінансового становища
окремих суб'єктів господарювання, укладення й належного виконання ними
приватноправового правочину [28, с.64].
Тобто, якщо у разі, якщо необхідність здійснення охорони
певних об'єктів диктується переважаючими інтересами всього суспільства в
цілому, дані відносини повинні регулюватися нормами публічного права. У цьому
разі наявність між сторонами відносин влади й підпорядкування взагалі виключає
можливість застосування не тільки цивільного законодавства, але й самої
конструкції договору як такого.
Охоронна діяльність на основі приватної ініціативи має
здійснюватися лише в тих випадках, коли держава об'єктивно не в змозі або не
вважає за необхідне здійснювати адресну охорону. Тоді такою підприємницькою
діяльністю може займатися будь-яке охоронне підприємство, яке має ліцензію на
її здійснення, а також у певних межах, додатково до своєї основної діяльності,
й Державна служба охорони при МВС України. Перелік об'єктів, що підлягають
обов'язковій охороні державними силовими структурами, повинен бути чітко визначений
законодавством. Наприклад, до них можуть бути віднесені: підприємства
водопостачання населених пунктів із резервуарами питної води, пункти поховання
радіоактивних відходів, сховища високотоксичних хімічних речовин, особливо
важливі інженерні споруди на залізничних магістралях і автомагістралях
державного значення, підприємства, що виготовляють вогнепальну зброю, вибухові
речовини, й об'єкти їхнього зберігання, атомні електростанції, об'єкти, що
являють собою історико-культурну цінність і т. Ін [34, с.72].
На рівні законодавства необхідне більш чітке розмежування
понять «державна охоронна діяльність» і «недержавна охоронна діяльність». Слід
вважати помилковим підхід, згідно з яким форма власності, на якій заснована
юридична особа - суб'єкт охоронної діяльності, є критерієм такого розмежування
(ст.1 проекту Закону України «Про охоронну діяльність»).
«Недержавною охоронною діяльністю» слід визнати
підприємницьку діяльність, зумовлену приватними інтересами сторін, сфера якої
окреслена приписами норм публічного права і яка здійснюється на підставі
цивільно-правового договору [14, с.67].
«Державна охоронна діяльність» здійснюється в інтересах
суспільства в цілому і є функцією держави, виконання якої є прерогативою
органів державної влади. Регулювання цих відносин здійснюється виключно нормами
публічного права без застосування конструкції цивільно-правового договору [14,
с.68].
Предметом договору про надання послуг з охорони майна
охоплюється також її корисний ефект (результат). За договором охорони майна одна
сторона - охоронець (спеціалізована охоронна організація), зобов'язується
прийняти майно під свою відповідальність і забезпечити його зовнішню
недоторканність від протиправних посягань з боку третіх осіб, а володілець
майна (власник або інший титульний володілець), у свою чергу, зобов'язується
створити необхідні для цього умови й сплатити передбачену договором винагороду
[11, с.204].
Договір охорони майна є самостійною договірною моделлю про
надання послуг, а не спеціальним видом договору зберігання, як це передбачено
ЦК України. Для цієї моделі договору доцільно встановити спеціальний правовий
режим. Він повинен бути особливим, тому, за відсутності прямих посилань,
використання норм, розрахованих на іншу договірну модель, зокрема на договір
зберігання, можливе тільки за аналогією закону .
Класифікація договорів має не тільки теоретичне, а й важливе
практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і
відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору,
забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того,
класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства,
слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється
за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей.
Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін
договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальні договори - це договори, які вважаються
укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що
вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення,
комісія, спільна діяльність та інші [42, с.102].
Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків
недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір
позики вважається укладеним не на момент, коли сторони домовилися про те, що
гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.
Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при
консенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх
невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами
угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога
про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого
обов'язку тощо [21, с.44].
Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібно не
тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не
вважається укладеним. Наприклад, згідно зі ст.657 ЦК договір купівлі-продажу
земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку, іншої
нерухомості, має бути обов'язково нотаріально посвідчений та підлягає державній
реєстрації під загрозою недійсності такого договору.
Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між
учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні - у ст.626 ЦК
вони іменуються двосторонніми та багатосторонніми.
У односторонньому договорі одна із сторін має лише права, а
інша - лише обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є
лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника - лише обов'язок
виконати вказану вимогу.
Взаємні договори завжди породжують права і обов'язки для
кожного з учасників.
З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності
відносин договори поділяються на оплатні і безвідплатні [50, с.64].
Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, або
виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у
грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Таких
договорів, де дії виконуються на відплатних засадах, у цивільному праві
більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (ч.5 ст.626 ЦК). Це
договори купівлі-продажу, найму, підряду тощо.
Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується
відповідною-компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний.
Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безвідплатно передає
іншій особі у власність майно.
За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори
остаточні та попередні [19, с.104].
Остаточні договори безпосередньо породжують права та
обов'язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо.
Переважна кількість договорів має саме такий варіант.
Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не
породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення
певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий
договір (ст.635 ЦК). Іншими словами, попереднім договором є угода про укладення
договору в майбутньому.
ЦК розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір
про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому прямо не виражена воля сторін
надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових
наслідків.
ЦК прямо не закріплює якихось конкретних видів попередніх
договорів. Як приклад попереднього договору можна назвати відомий практиці
минулих років договір запродажу жилого будинку.
За змістом діяльності, що регулюється договорами, їх поділяють
на майнові і організаційні.
Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності
осіб з приводу певного майнового блага, їх відмінною рисою є спрямованість па
отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов'язання.
Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені
створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або
іншої діяльності [45, с.72].
Залежно від значення договору для задоволення певних
(приватних або суспільних) інтересів розрізняють звичайні (приватноправові)
договори і договори публічні.
До публічних договорів належать договори, укладені
комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів,
виконання робіт і надання послуг, що їх такі організації за характером своєї
діяльності мають здійснювати стосовно кожного, хто до них звернеться (роздрібна
торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку,
енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо).
Режим публічних договорів є винятком із загального правила,
яке ґрунтується на принципі свободи договорів. Вказаний виняток є одним із
випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є
прямо протилежним режиму свободи договорів, який найповніше виражає приватно-правові
засади, що становлять основу цивільного права [18, с.38].
З урахуванням значення договору для визначення кола
повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.
Основний договір є первісною і головною підставою визначення
прав і обов'язків учасників зобов'язання.
Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови
визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть
бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого
договору в цілому (ст.634 ЦК). Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я
пропоную, або договору не буде". Тому, можливо, більш точним, ніж
"приєднання", може вважатися термін "продиктований
договір". Він дозволяє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те,
що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обговорювати
його умови, і те, що вона змушена була внаслідок якихось причин вчинити саме
так [20,
с.14].
Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності,
досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого
виду договорів у новий ЦК.
Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи
цивільно-правових договорів:
договори, про передачу майна у власність, повне господарське
відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація,
позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);
договори про передачу майна у тимчасове користування
(майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне
користування майном, лізинг);
договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на
капітальне будівництво, договір на виконання проектних і розвідувальних робіт,
договір на виконання аудиторських робіт);
договори про передачу результатів творчої діяльності
(авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної
продукції);
договори про надання послуг (перевезення, страхування,
доручення, комісія, зберігання, договір про посередницькі послуги, довічне
утримання, кредитний договір);
договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди
про науково-технічну співпрацю) [27, с.56].
Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із
врахуванням належності їх до певного типу або різновиду.
Так, договори купівлі-продажу та міни розрізняються як певні
договірні типи; роздрібна купівля-продаж - це різновид того договірного типу,
який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на
іншу з певною грошовою доплатою, є вже змішаним договором, що поєднує в собі
елементи двох договірних типів - міни і купівлі-продажу.
Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за
специфікою опосередкованого ним матеріального відношення, або залежно від
юридичних умов, необхідних для утворення даного договірного зобов'язання.
У випадках коли договори схожі як за матеріальними
відносинами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення
зобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди
одного і того ж договірного типу.
Якщо ж укладений договір опосередкує два або кілька різнорідних
відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань
різних типів, він стає змішаним договором.
Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором,
розрізняють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.
Договір на користь кредитора - це звичайний, типовий
цивільно-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учасників
майбутнього зобов'язання.
Договір на користь третьої особи означає, що боржник
зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена
або не встановлена в договорі. Причому ця третя особа, так само як і кредитор,
також має право вимагати від боржника виконання договору (ст.636 ЦК). Таким,
наприклад, є договір страхування життя.
На сьогодні суб'єктами господарських відносин можуть бути не
тільки юридичні, а й фізичн
Дипломная (ВКР). Основы права.
Реферат: Мировая валютная система 6
Государство Реферат
Антиплагиат Дипломной Работы Онлайн
Курсовая работа по теме Отчет палатной медицинской сестры
Рассказ О Выходном Дне Сочинение
Философия Педагогики Реферат
Реферат Воспитание Детей В Семье
Отчет По Производственной Практике В Адвокатском Кабинете
Реферат На Тему Понятие "Истина" И Ее Критерии
Контрольная работа по теме Масс-медиа и PR
Реферат: История развития вычислительной техники 8
Реферат: Задачи интеллигенции в русской истории и современность: трудности самоопределения
Реферат: Comparison Of Bradford And Smith Essay Research
Реферат по теме Объединение Германии, изменение государственного строя ФРГ
Сочинение Перед Грозой
Европейский Союз И Россия Курсовая Работа
Начальный этап работы над музыкальным произведением
Реферат по теме Экономическая география Мьянмы
Контрольная работа по теме Математична модель економічної задачі лінійного програмування
Сочинение Звери Осенью
Реферат: The Reichstag Fire Essay Research Paper The
Похожие работы на - Возможна ли единая европейская или мировая цивилизация ?
Реферат: Современное состояние и перспектива развития полупроводниковых приборов для электрооборудования