Організація влади та нормативна регуляція поведінки в умовах первісного ладу. Реферат. История.
🛑 👉🏻👉🏻👉🏻 ИНФОРМАЦИЯ ДОСТУПНА ЗДЕСЬ ЖМИТЕ 👈🏻👈🏻👈🏻
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!
Похожие работы на - Організація влади та нормативна регуляція поведінки в умовах первісного ладу
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Нужна качественная работа без плагиата?
Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу Без плагиата!
Кафедра державного права та митної політики
З дисципліни „Історія держави та права України”
На тему : „Організація влади та нормативна
регуляція поведінки в умовах первісного ладу. Визрівання інститутів класового
суспільства та шляхи формування держави і права”
1.2 Роль
мисливства в розвитку праобщини
1.3 Зживання
тваринного егоїзму і становлення первісного колективізму
1.4 Виникнення общинно-родового ладу
2. Ранньородова
община мисливців, збирачів і рибалок
2.2 Родоплемінна
організація і організація влади
3. Суспільні
відносини у пізньородовій общині
4. Виникнення
приватної власності, класів і держави
4.2 Розвиток
грабіжницьких воєн і військова демократія
4.3 Зародження
експлуатації і суспільних класів
суспільство
колективізм приватна власность
Історія первісного суспільства — порівняно молода галузь
історичної науки, вона виникла лише в другій половині минулого століття. Проте
це не означає, що раніше люди не намагалися скласти собі уявлення про початкову
добу історії людства. Інтерес до свого минулого виник у людей на найбільш
ранніх етапах їхнього розвитку. В усякому разі у найвідсталіших народів, що їх
вивчали етнографи, виявлено усні перекази про далеке минуле, вчинки і подвиги
їхніх предків, про походження родів і племен (так звані генеалогічні й
етногонічні легенди). До далекої давнини належать і спостереження за способом
життя сусідів, спроби зрозуміти, звідки вони з'явилися, зазирнути в їхню
минувшину.
З появою класового суспільства первісні легенди лягли в основу
міфів про «напівзвірине минуле» або «про золотий вік», коли люди жили без праці
й не мали ніяких турбот, не знали ворожнечі й воєн тощо. Зародки наукової
історії первісності, не відокремленої, щоправда, остаточно від міфології,
з'явилися в античних греків і римлян. У них ми взагалі вперше зустрічаємо
систематичний виклад історичних фактів. Цивілізований світ для античних
істориків був обмежений Середземномор'ям, а поза ним лежали величезні простори,
населені народами, яких вони називали «варварами». В більшості цих народів
зберігався первісний устрій суспільства.
Античні автори погано знали варварський світ, мандрівники рідко
туди потрапляли і їхні короткочасні й поверхові спостереження містили чимало
перебільшень та фантастики. Проте саме за античних часів з'явилися перші описи
первісних
1. Виникнення людського суспільства
Історична реконструкція початкового людського суспільства є,
мабуть, найскладнішою проблемою первісної історії. Через відсутність будь-яких
прямих паралелей робити висновки про нього ми можемо лише на підставі
посередніх даних. Це, з одного боку, відомості про стадні взаємовідносини у
мавп, л другого — деякі факти археології та антропології, а також добуті
етнографією дані про явища, що їх з більшою чи меншою ймовірністю можна
розглядати як пережитки найдавнішого, дородового стану людства. Порівняння й
аналіз усіх цих відомостей дають змогу скласти загальне, хоч багато в чому й
гіпотетичне, уявлення про суспільне життя того часу, але, звичайно, залишають
місце для численних нез'ясованих моментів, суто логічних здогадів, спірних припущень.
Як уже зазначалося, початкову форму організації суспільства в
радянській науці часто називають первісним людським стадом. Проте багато вчених
заперечує правомірність цього терміна, бо в ньому, на їхню думку, поєднуються
несполучні поняття — стадний характер взаємовідносин приписується первісним
людським колективам, отже припускається вульгаризація, біологізація процесів
суспільного розвитку. Та для такого заперечення ледве чи є підстави. Термін
«первісне людське стадо» добре передає діалектичну своєрідність організації
найдавніших і давніх людей, її перехідний стан — від передлюдського стада
тварин до «готового», сформованого суспільства. Тому, запроваджуючи тут замість
нього термін «праобщина», ми керуємося лише тим, що він коротший і зручніший.
Якими хронологічними межами датується епоха праобщини? Початок її,
очевидно, збігається з виділенням людини з тваринного світу й утворенням
суспільства. Не викликає жодних сумнівів те, що з виникненням цілевизначальної
трудової діяльності була пов'язана не лише зміна ставлення людини до природи, а
й зміна відносин між членами початкового людського колективу. Отже, початок
епохи праобщини збігається з появою свідомо застосовуваних знарядь праці.
Кінцевою межею епохи праобщини була поява «готового» людського суспільства —
родового ладу. Ще на початку 30-х років радянські археологи П. П. Єфименко і П.
И. Борисковський висловили припущення, що перехід до родового ладу відбувся на
межі пізнього палеоліту; нові археологічні знахідки, як уже зазначалося, не
спростовують цього припущення, але дають підставу гадати, що перехід праобщини
до родової общини міг статися й раніше. Отже, кінець епохи праобщини збігається
з переходом від раннього до середнього або пізнього палеоліту. Нові дані ще
потребують осмислення, і тому ми додержуватимемося попередньої синхронізації
епохи праобщини.
Прогресивний розвиток кам'яних знарядь, зміна фізичного типу самої
людини, нарешті, те, що родовий лад не міг виникнути відразу, вже сформованим,—
усе це показує, що праобщина не була застиглою в часі одноманітною формою. Тому
часто розрізняють ранню общину найдавніших людей і більш розвинуту праобщину
неандертальців. Деякі вчені навіть називають цю пізнішу праобщину
неандертальців спеціальними термінами («первісна община» та ін.). Проте загальновизнаного
погляду, а також усталеної термінології в даному разі не існує.
Праобщина являла собою, мабуть, невелику групу людей.
Малоймовірно, що велика група могла прогодувати себе при недостатній технічній
оснащеності ранньопалеолітичної людини й труднощах у добуванні їжі.
Збиральництво потребує значної витрати часу, а дає порівняно мало їжі, що ж до
полювання на великих тварин, то для первісної людини воно було пов'язане з
неабиякими труднощами, супроводилося багатьма жертвами й не завжди було вдалим.
Тож важко собі уявити, що праобщина складалася більш як з кількох десятків,
найпевніше більш як з 20—ЗО дорослих членів. Можливо, такі праобщини іноді
об'єднувалися в більші, але це об'єднання могло бути лише випадковим.
Життя праобщини, найімовірніше, не було життям збирачів і
мисливців, що безладно пересувалися з місця на місце. Розкопки в Чжоукоудяні
малюють картину осілого життя протягом багатьох поколінь. Про відносну осілість
свідчить і багато печерних стійбищ ранньопалеолітичного часу, розкопаних у різних
частинах Євразії протягом останніх 50 років. Це тим імовірніше, що багатство
четвертинної фауни давало змогу довго користуватися кормовою територією, а
значить, займати постійне житло — вдало розміщені й зручні навіси та печери.
Мабуть, ці природні житла в одних випадках використовувалися кілька років, в
інших — упродовж життя кількох або навіть багатьох поколінь. У встановленні
такого способу життя важливу роль, безперечно, відіграв розвиток мисливства.
1.2 Роль мисливства в розвитку праобщини
Важко сказати, яка з двох галузей господарства давніх і
найдавніших людей — збиральництво чи мисливство — була основою їхнього життя.
Очевидно, співвідношення їх було неоднакове в різні історичні епохи, в різні
сезони, в різних географічних умовах. Проте безсумнівно, що саме мисливство
було прогресивнішою галуззю господарства, яка великою мірою визначала розвиток
первісних людських колективів.
Об'єктами мисливства залежно від фауни того чи іншого району були
й різні тварини. В тропічній зоні — це гіпопотами, тапіри, антилопи, дикі бики
тощо. Іноді серед кісток тварин, виявлених на шельських і ашельських стоянках,
трапляються кістки навіть таких великих тварин, як слони. В районах, що лежали
далі на північ, полювали на коней, оленів, вепрів, зубрів; іноді вбивали й
хижаків — печерних ведмедів та левів, м'ясо яких також споживали. У
високогірній зоні переважну роль у мисливстві, наприклад у неандертальців,
відігравало полювання на гірських козлів, що видно із знахідок у вже згадуваній
печері Тешик-Таш. Про розміри мисливства якоюсь мірою можна зробити висновки,
підрахувавши кістки, знайдені на стоянках. Культурний шар багатьох з них
містить рештки сотень, а іноді навіть і тисяч тварин. Крім уже згадуваного
місцезнаходження в Чжоукоудяні, великі стійбища ашельського часу було відкрито
на стоянці Торральба в Іспанії і в гроті Обсерваторії в Італії. Там, на першій
з них, виявлено кісткові рештки більш як 30 слонів, не рахуючи інших тварин.
Щоправда, ці стоянки були заселені протягом довгого часу, а проте не менш
очевидно, що мисливство мало неабияке значення для їхніх жителів.
Полювання на великих тварин, особливо на тих з них, які трималися
стадами, важко уявити собі якимось іншим, крім нагінного. Озброєння ашельського
мисливця було зовсім недостатнім, щоб він міг убити велику тварину
безпосередньо. Звичайно, такі випадки були, але переважно під час полювання на
хворих і кволих тварин, що відстали од стада. А як правило, найдавніші люди
могли зважитися вбити великого ссавця лише під час нагінного полювання. Мабуть,
тварин лякали шумом, вогнем, кидали в них камені і, як показує розміщення
багатьох стоянок, гнали до глибокої ущелини або урвища. Тварини падали й
розбивалися, і людині лишалося тільки добити їх. Ось чому саме мисливство,
насамперед полювання на великих тварин, було тією формою трудової діяльності,
яка найбільше стимулювала зростання організованості праобщини, змушувала її
членів дедалі тісніше згуртовуватися в трудовому процесі, демонструвала їм силу
колективізму.
Разом з тим мисливство було найбільшим джерелом добування м'ясної
їжі. Зрозуміло, тваринну їжу первісні люди діставали, не лише полюючи на
ссавців: так само, як це практикувалося пізніше в далеко більш розвинутих
людських суспільствах, вони ловили комах, вбивали земноводних, плазунів,
дрібних гризунів. Та добування великих тварин давало щодо цього значно більші
можливості. Тим часом м'ясо, що містить найважливіші для людського організму
речовини — білки, жири та вуглеводи, не лише було тривною їжею, особливо після
обробки його на вогні, а й прискорювало ріст і підносило життєдіяльність
первісної людини.
1.3 Зживання тваринного егоїзму і становлення первісного
колективізму
Хоч предки людини були стадними тваринами, поведінка їх
визначалася не тільки стадними, але, так само як і поведінка всіх тварин, суто
егоїстичними рефлексами. Таке становище не могло не зберегтися і в ранній
праобщині. Існує навіть думка, що після того, як людина навчилася виготовляти
знаряддя, сутички в праобщині почастішали й стали жорстокішими. Та такий погляд
слушний лише почасти, бо прихильники його залишають поза увагою факт сталості
первісних колективів.
Якби сутички в праобщині були масові, то вона не змогла б існувати
й розвиватися до вищих форм соціальної організації. Але так чи інакше,
безперечно, що в праобщині точилася гостра боротьба між егоїстичними і
стадно-колективістськими формами поведінки. І так само безсумнівно, що перших
поступово витісняли другі, бо інакше дородова організація ніколи не переросла б
у родову.
Справді, виділення людини 5 тваринного світу стало можливим лише
завдяки праці, яка сама собою була колективною формою впливу людини на природу.
Перехід навіть до найпростіших трудових операцій міг відбутися лише в
колективі, в умовах стадних форм поведінки. Це дає підставу твердити, що вже на
найбільш ранніх етапах антропогенезу й історії первісного суспільства мало
місце пригнічення тваринного егоїзму в добуванні й розподілі їжі, в статевому
житті тощо. Цей процес посилювався внаслідок природного добору, що сприяв
збереженню саме тих колективів, в яких були більше виявлені соціальний зв'язок
і взаємодопомога і які протистояли ворогам та стихійному лиху як монолітне
об'єднання.
Поступовий прогрес у зживанні егоїстичних форм поведінки мав місце
протягом усього раннього палеоліту. Поширення нагінного полювання, спільний
захист від хижих тварин, підтримування вогню — все це сприяло консолідації
праобщини, розвиткові спочатку інстинктивних, а потім і усвідомлених форм
взаємодопомоги. Згуртуванню колективу сприяло й удосконалення мови, про що буде
сказано далі. Та особливо великий прогрес у зживанні тваринного егоїзму
припадає на кінцевий етап існування праобщини — мустьєрський час. Саме до цього
часу належать перші яскраві свідчення піклування про членів колективу —
неандертальські поховання.
Цього ж часу сягають і інші виразні археологічні знахідки. В
альпійських мустьєрських гротах Петерсхеле і Драхенлох було знайдено черепи й
кістки кінцівок печерного ведмедя. Одні вчені вважають їх слідами великих
колективних запасів мисливської здобичі, інші, виходячи з того, що черепи й
кістки було складено в певному порядку, вбачають у цьому ознаку вивикнення
релігійних уявлень, культу тварин.
Все ж таки не слід переоцінювати успіхів праобщини в утвердженні
колективістських форм поведінки. Багато неандертальських черепів пробито за
життя, що, на думку антропологів, є наслідком жорстоких бійок між членами
праобщини. На стоянці Крапина в Югославії знайдено багато кісток стародавньої
людини, обпалених і розколотих уздовж для того, щоб добути кістковий мозок; це
свідчить про існування канібалізму.
1.4 Виникнення общинно-родового ладу
Великі зрушення в розвитку виробництва спричинилися до не менш
великих змін в організації суспільства. Зростання технічної озброєності людини
в її боротьбі з природою створило умови для існування відносно сталих
господарських колективів. Та водночас вона вимагала ефективного використання,
наступності й дальшого вдосконалення ускладнених знарядь праці і трудових
(Навичок. Праобщині з її відносно аморфною несталою структурою це завдання було
не під силу, тому вона неминуче повинна була поступитися місцем тривкішій формі
суспільної організації.
Ряд обставин визначив характер цієї організації. По-перше, при
надзвичайно низькому рівні розвитку ранньопалеолітичного суспільства, в умовах
якого почала створюватися нова організація, ледве чи не єдино реальною основою
для зміцнення соціальних зв'язків були стихійно виниклі узи природного,
кровного споріднення. По-друге, можна припустити, що при невпорядкованості
статевих стосунків, отже, при відсутності поняття батьківства, відносини
споріднення мали встановлюватися лише між нащадками однієї матері, тобто
будуватися по материнській, жіночій лінії. Нарешті, по-третє, найстабільнішою
частиною тодішніх колективів були жінки, що відігравали велику роль у всіх
галузях господарського життя й виняткову роль у піклуванні про дітей,
підтримуванні вогню, провадженні домашнього господарства. Внаслідок усього
цього першою впорядкованою формою організації суспільства, що безпосередньо
змінила праобщину, мабуть, був колектив родичів, пов'язаних спільним
походженням "по материнській лінії, тобто материнський рід.
Багато зарубіжних і деякі радянські дослідники гадають, що
спочатку споріднення визначалося по батьківській лінії, або ж припускають
паралельне зародження материнського й батьківського визначення споріднення. При
цьому вони посилаються на існування батьківського визначення споріднення в
багатьох з найвідсталіших племен і на уявлення про так зване соціальне
батьківство, тобто визнання батьківства певного кола чоловіків. Проте цьому
поглядові протистоять дані сучасної етнографії, яка не лише не захитала тезу Моргана й Енгельса про
історичний пріоритет материнсько-родової організації, а й зміцнила її рядом
нових аргументів. Це — положення Е. Тайлора, який звернув увагу на те, що
етнографія знає багато фактів переходу від материнського визначення споріднення
до батьківського і не знає жодного факту зворотного переходу. Відповідно до
цього в переважній більшості батьківсько-родових суспільств засвідчено
пережитки материнського роду, а протилежної картини ніколи не спостерігалося.
Це також виявлення в усіх нових батьківсько-родових суспільствах залишків
материнсько-родового ладу; отже, можна гадати, що надалі такі залишки буде
знайдено і в багатьох з тих племен, у яких їх тепер не зафіксовано. Це,
нарешті, найновіші свідчення приматології про матрифокальність уже в стадах
вищих мавп, з чого випливає, що уявлення про материнське споріднення має
набагато випереджати уявлення про споріднення батьківське. Інша річ, що в ряду
найвідсталіших племен визначення споріднення по матері внаслідок тих чи інших
конкретних причин дуже рано змінилося визначенням її по батькові; це окреме
дуже складне питання, яке не слід плутати з питанням про початкову форму роду.
Повсюдне поширення дуального поділу, що його знаходять у народів,
зовсім різних за своєю етнічною належністю й рівнем розвитку, свідчить про
існування дуальної організації в далеку давнину і про універсальність її. Воно
показує неспроможність поглядів тих буржуазних дослідників, які, намагаючись
спростувати марксистську концепцію універсальності родового ладу, розглядали
дуальну організацію як один з часткових первісних інститутів, пов'язаних з
існуванням «двокласового культурного круга» (В. Шмідт, В. Копперс), випадковим
поєднанням двох племен (У. Ріверс) або ж прагненням мати двох слабких вождів
замість одного сильного (деякі етнографи-функціоналісти).
Отже, здавалося б, гіпотеза про зв'язок екзогамії з упорядкуванням
внутрішнього життя людського стада найбільш відповідає загальним логічним міркуванням
і фактам етнографії. Проте й вона не досконала. Останнім часом встановлено, що
навіть у тваринних угрупованнях існує тверда система домінування, ієрархія
особин, яка лишає небагато місця для внутрішніх сутичок. Проблема виникнення
екзогамії та родового ладу залишається відкритою. Одна з причин цього полягає в
тому, що при розв'язуванні її через брак безпосередніх етнографічних відомостей
доводиться вдаватися до посередніх даних, аналізу пережитків, а іноді навіть
обмежуватися суто логічними доказами. Та, можливо, що тут є й інша причина:
прагнення знайти одне-єдине достатнє пояснення, тоді як багато існуючих гіпотез
мають свої раціональні зерна. Так, можна припустити, що не досить численні
популяції прийшли до екзогамії з огляду на негативні наслідки
близькоспоріднених шлюбів, близькі між собою групи — для зміцнення контактів, а
групи з не досить ефективною системою домінування — через внутрішньогрупові
конфлікти. В усіх цих випадках встановлення екзогамії було, зрозуміло, не
свідомим актом, а тривалим стихійним процесом, у ході якого групи, що прийшли
до екзогамії, виявлялися більш життєздатними і витісняли своїх сусідів.
Водночас певну роль міг відіграти й усвідомлений стимул до екзогамії — справді
дуже поширена табуація крові однородців. На відміну од праобщини рід був уже
цілком сформованим, «готовим» людським суспільством. У ньому досягли найвищого
розвитку начала первісного колективізму, тісне співробітництво й згуртованість
однородців, причому, як про це можна міркувати за етнографічними аналогіями,
відносини споріднення усвідомлювалися як економічні відносини, а економічні
відносини — як відносини природного споріднення. Тим самим визнання родових
зв'язків набуло суспільного значення, стало ніби основною констатуючою ознакою
нового виробничого колективу — родової общини, яка прийшла на зміну людському
стаду.
2. Ранньородова община мисливців, збирачів і рибалок
Бувши єдиною епохою в розвитку первіснообщинного ладу, родова
община пройшла довгий шлях історичного розвитку. Важливим рубежем, що його
подолало первісне людство в цю епоху, був перехід від привласнення готових
продуктів природи до виробництва їх, тобто від привласнюючого господарства до
виробляючого. Це дає підставу розрізняти ранньородову общину мисливців,
збирачів та рибалок і пізньородову общину землеробів тарів.
На той час, коли етнографи вперше почали вивчати ранньородову
общину, вона скрізь зазнала радикальних змін, пов'язаних із зміною
географічного, а надто історичного середовища, впливом сусідніх суспільств,
європейської колонізації тощо. Початковий рід здебільшого деформувався і
змінився. Але науці вдалося встановити головне: стосункам між членами родової
общини був властивий незмінний колективізм. Облавне або нагінне полювання,
ловіння риби за допомогою загат, сіток, організоване збиральництво, спорудження
жител і човнів — все це потребувало спільних зусиль колективу, а спільна праця
породжувала общинну власність на засоби й продукти виробництва.
Колективною власністю був насамперед головний засіб виробництва —
земля, в даному разі промислова територія з усіма наявними на ній об'єктами
мисливства, рибальства та збиральництва, сировиною для виробництва знарядь,
начиння тощо. Як правило, описані вище суспільства мисливців і рибалок не знали
іншої форми власності на землю, крім спільної власності всієї групи однородців.
Широко засвідчено також колективне володіння мисливськими загонами та
рибальськими загатами, човнами й сітками, житлами і вогнем. Окремим особам
належали лише індивідуально виготовлені ними ручні знаряддя праці — списи,
луки, сокири та ін., так само як і різні побутові речі. Існування особистої
власності на індивідуальні знаряддя відповідало виробничим потребам та
інтересам колективу, бо найефективніше їх можна було використовувати лише в тому
разі, якщо вони відповідали індивідуальним особливостям власника. Але й ці
знаряддя виробництва звичайно використовувалися в колективі й завжди для
задоволення потреб колективу, тому особиста власність на них ніби розчинялася в
колективній власності однородців. В австралійців, вогнеземельців, бушменів
відомі звичаї, що дозволяли брати, не питаючи, речі, які належали однородцеві,
і водночас зобов'язували дбати про них, як про свої власні. Деякі дослідники
(М. В. Колганов, Ю. І. Семенов) навіть розглядають цю особисту власність на індивідуальні
знаряддя не як особисту, а як колективну.
Колективізм у споживанні був не просто автоматичним результатом
колективного виробництва, а неодмінною умовою виживання при низькій
продуктивності праці й частій нестачі їжі. В умовах простого привласнюючого
господарства, коли колектив, як правило, діставав лише продукт, що забезпечував
життя, рід регулював споживання в інтересах усіх однородців і не допускав, щоб
одні жили добре тоді, як інші бідували. Та разом з тим споживання було не
просто зрівняльним, а так званим рівнозабезпечуючим. Це означає, що під час
розподілу брали до уваги не лише відмінності в потребах залежно від статі та
віку, а й вищі інтереси колективу в цілому. В тяжкій боротьбі з природою, яку
весь час вели родові общини, доля їх нерідко залежала од витривалості дорослих
чоловіків-мисливців, і в разі потреби, за надзвичайних обставин мисливці могли
дістати останні шматки їжі.
Колективна трудова діяльність членів родової общини була простою
кооперацією, що не знала будь-яких форм суспільного поділу праці. Вона полягала
в спільних трудових затратах для виконання більш або менш однорідних, робіт і
могла набувати різних конкретних форм. Так, при нагінному полюванні
об'єднувалися трудові зусилля окремих індивідуумів щодо того самого предмета
праці, а в процесі збиральництва ці зусилля паралельно застосовувалися до
різних, але однорідних об'єктів. Звичайно, навіть таку просту кооперацію не
слід розуміти зовсім спрощено: при тому самому нагінному полюванні виділялися
досвідчені організатори, нагоничі, і новаки, що допомагали розбирати й нести
здобич тощо. Поступове ускладнення виробничих навичок вимагало дедалі більшої
господарської спеціалізації. Тому існуючий уже в праобщині природний поділ
праці залежно від статі й віку розвинувся тепер далі. Чоловік став переважно
мисливцем, а пізніше й рибалкою, жінка — переважно збирачкою й охоронницею
домашнього вогнища, діти і старі допомагали працездатним однородцям. Старі,
крім того, зберігали колективний досвід і брали активну участь у виготовленні
знарядь праці. Ця спеціалізація, що-сприяла зростанню продуктивності праці,
спричинювала більш-менш виразно виявлений статево-віковий поділ, який дуже
позначився на всьому суспільному житті родової общини.
Основними статево-віковими групами в ранньородовій общині були
групи дітей, дорослих жінок і дорослих чоловіків. Поділові суспільства на ці
угруповання надавалося великого значення, причому дуже важливою вважалася вікова
межа, перехід якої супроводився урочистими обрядами, відомими під назвою
ініціацій 1 . У різних племен обряди ініціацій були різні, але по
суті вони завжди полягали в залученні підлітків до господарського, громадського
та ідеологічного життя дорослих членів общини. В аборигенів Австралії підлітка
вчили володіти мисливською і бойовою зброєю, виховували в ньому витривалість,
витримку і дисципліну, утаємничували його в звичаї, обряди та вірування
племені. Ініційованого випробовували рядом тяжких процедур — голодуванням,
заподіянням ран, припіканням вогнем, вириванням волосся, вибиванням зубів тощо.
У бушменів і вогнеземельців 13—14-річні підлітки протягом одного-двох років
повинні були відмовлятися від деяких видів їжі, виконувати важкі роботи,
виховувати в собі терплячість, покору і ретельність. Ініціації дівчат також полягали
в підготовці їх до діяльності як повноцінних і повноправних членів колективу.
Однією з складових частин ініціацій була підготовка до шлюбного життя:
утаємничуваним переказували пов'язані з цим звичаї і робили над їхніми
статевими органами різні операції — чоловіче й жіноче обрізання, штучну
дефлорацію дівчат та ін. Особливо велике поширення мало чоловіче обрізання,
згадки про яке зберігаються досі в приписах іудаїзму та ісламу. Причини, що
зумовили звичай обрізання, неясні. Можна лише припустити, що таким способом
ініційованих змушували утримуватися від статевого життя. Чоловіче обрізання,
крім того, могло мати гігієнічне значення.
Досить чітким був і поділ на групи дорослих чоловіків і жінок, що
іноді приводив до своєрідного поширення в найрізноманітніших племен та народів
чоловічих і жіночих свят.
Наявність у ранньородовій общині природного статево-вікового
поділу не створювала відносин панування і підкорення. Чоловіки й жінки
спеціалізувалися в різних, але однаковою мірою суспільне корисних сферах трудової
діяльності, тому не могло бути суспільної нерівності статей. Зокрема, слід
підкреслити, що визначна роль жіночої праці в господарському житті общини,
разом з матрилінійною, материнською організацією самого роду,, вже в найбільш
ранню пору розвитку родового ладу надали жінці дуже високого суспільного
становища. Аборигенки Австралії навіть у післяколонізаційних умовах руйнування
традиційного способу життя довго зберігали численні залишки своєї
повноправності. Вони мали майнові й спадкові права, брали участь в обговоренні
громадських питань і проведенні громадських церемоній, разом з чоловіками
зберігали стародавні звичаї і значно впливали на громадську думку.
Не було і якихось привілейованих, панівних вікових категорій.
Щоправда, деякі дослідники, ґрунтуючись переважно на даних етнографії
аборигенів Австралії, у яких виразно виділявся впливовий прошарок старих —
хранителів досвіду і керівників общини, вважають, що вже в ранньородовому
суспільстві існувала так звана геронтократія. Але в даному разі факти
австралознавства ледве чи можна використати при вивченні справжньої
первісності. Первісна людина жила в іншому, незрівнянно суворішому природному
середовищі, і, як показують дані палеоантропології, рідко доживала до сорока
років. Радше можна гадати, що в ранньородовому суспільстві діяли звичаї
умертвіння («добровільної смерті») старих однородців, які втратили
працездатність; ці пережитки збереглися згодом у найрізноманітніших племен.
Таких однородців позбувалися, як і хворих, знесилених голодом людей, малих
дітей, коли їх «е можна було прогодувати. Первісна родова община була общиною
рівних, але в умовах запеклої боротьби за існування цими рівними були лише повноцінні
члени виробничого колектив
2.2 Родоплемінна організація і організація влади
Початкові племена не являли собою одного цілого, зв'язки між
родовими общинами, що входили до них, обмежувалися взаємошлюбністю і, мабуть,
деякими більш-менш епізодичними заходами — мисливськими облавами, обміном,
шлюбними та іншими церемоніями. Та поступово зв'язки міцніли й ускладнювалися.
Підтримуваний взаємними шлюбами контакт зумовлював дедалі регулярніше
господарське співробітництво, обмін культурними цінностями, мовний взаємовплив.
Цей процес простежується археологічне: на час мезоліту виникають локальні
варіанти культури, що об'єднують групи стоянок і свідчать про поступову
консолідацію родових общин у ширші колективи — племена. Проте, як показують
етнографічні дані, племена поки що лишалися переважно етнічними спільностями й
лише незначною мірою— спільностями потестарними. Інакше кажучи, племена мали
своє ім'я, свою територію, свій діалект, свої культурно-побутові особливості,
але в них здебільшого ще не було племінного самоврядування, ради, вождя та
інших ознак розвинутого племінного ладу. Для раннього етапу родоплемінної
організації характерна незначна, хоча й дедалі більша, роль племені та дуже
велика, домінуюча роль роду.
Рід управлявся на основі принципів первіснообщинної демократії.
Його найвищим органом були збори всіх дорослих однородців, які спільно
вирішували основні питання господарського, громадського та ідеологічного життя.
При цьому, природно, особливий авторитет мали зрілі, з багатим досвідом люди, з
яких обирали ватажків — найвпливовіших жінок і чоловіків. Ватажки керували
виробничою діяльністю однородців, вик
Похожие работы на - Організація влади та нормативна регуляція поведінки в умовах первісного ладу Реферат. История.
Курсовая работа: Электроснабжение железнодорожного предприятия (применение аутсорсинга в электроснабжении нетяговых потребителей). Скачать бесплатно и без регистрации
Список литературы по предмету: "экономический анализ"
Реферат: Формы международных денежных расчетов. Скачать бесплатно и без регистрации
Автореферат На Тему Профілактика Та Лікування Післятравматичного Остеоартрозу Гомілковостопного Суглоба
Отчет О Прохождении Педагогической Практики
Курсовая работа: Личностное реагирование в критических ситуациях
Эссе по теме Доказательства и доказывание в гражданском процессе
Реферат по теме Учет расчетов по социальному страхованию и обеспечению
Происхождение Русских Имен Реферат
Курсовая работа по теме Коммерческая работа по организации хозяйственных связей с поставщиками
Реферат по теме Ласка обыкновенная (Mustela nivalis)
Дипломная работа по теме Проектирование и расчет волоконно-оптической линии связи на участке Тараз–Алматы
Утром Танки Пошли В Атаку Сочинение
Курсовая работа: Особенности прохождения правоохранительной службы в Российской Федерации
Сочинение 9 3 Любознательность
Реферат по теме Пушкин в Москве
Реферат: Роль самооценки в самовоспитании старших школьников. Скачать бесплатно и без регистрации
Пример Доклада На Защиту Дипломной
Реферат: Казахстан в период правления Аблайхана. Скачать бесплатно и без регистрации
Композиция Сочинения 9.2
Курсовая работа: Использование проектной методики на уроках иностранного языка
Похожие работы на - Взаимоотношения Дагестана и России в VII вв.
Реферат: Эстетика церемоний и ритуалов в эпоху Возрождения