Організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування - Государство и право реферат

Главная

Государство и право
Організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування

Поняття місцевого самоврядування. Організація роботи органів місцевого самоврядування: скликання та правомочність сесій, порядок прийняття рішення Ради, забезпечення додержання законності і правопорядку, здійснення контрольних функцій і повноважень.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У систему політико-правових цінностей, вироблених упродовж століть людством, входить чимало принципів і вимог щодо оптимальної організації державної влади, здатної забезпечувати ефективне керівництво країною як у центрі, так і на місцях. Серед них, безумовно, чільне місце посідає принцип децентралізації державної влади на рівень територіальних громад та органів, які вони обирають на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Сучасну демократичну, соціальну, правову державу неможливо уявити без повноцінної системи місцевого самоврядування. Адже якою б досконалою не була державна влада в центрі, вона ніколи не буде ефективною, якщо не буде оптимально організованою на місцях.
Місцеве управління і самоврядування найтіснішим чином пов'язані одне з одним. Однак їх не можна ототожнювати, оскільки, говорячи про місцеве управління, маємо на увазі діяльність місцевих органів державної влади, що стосується самоврядування, тобто воно складається з діяльності саме самоврядних органів, які обрані місцевим населенням і виконують функції, пов'язані із забезпеченням його потреб та інтересів. В своїй роботі я хочу розглянути саме місцеве самоврядування, його сутність та урегульованість вітчизняним законодавством.
Розв'язанню саме цього завдання присвячений розділ XI Конституції, в якому конкретизується положення загальних засад конституційного ладу в Україні з питань місцевого самоврядування.
Відповідно до Основного Закону місцеве самоврядування в Україні має в цілому ґрунтуватися на принципових засадах, сформульованих у Всесвітній Декларації місцевого самоврядування та Європейській хартії про місцеве самоврядування. В руслі даного підходу розділ XI визначає поняття та суб'єкти місцевого самоврядування, порядок формування його органів, сферу відання, матеріальну і фінансову основу тощо.
Конституція України в питаннях місцевого самоврядування є досить гнучким політико-правовим документом. Визначаючи концептуальні основи місцевого самоврядування в Україні, Конституція чимало питань його становлення і розвитку залишає для регулювання окремими законами. Тому в рамках Конституції місцеве самоврядування може вдосконалюватися відповідно до особливостей того чи іншого етапу розвитку держави.
З огляду на актуальність даної теми роботи, метою її є дослідження нормативно-правової бази як вітчизняної так і міжнародної, стосовно правового статусу та організації діяльності органів місцевого самоврядування в України.
Розділ 1. Загальні положення місцевого самоврядування
1.1 Поняття місцевого самоврядування
У кожній державі залежно від її устрою, історичних, національних, географічних та інших особливостей місцеве самоврядування має специфічну правову форму. Так, Англія уславилася як батьківщина такого управління на місцях, головною особливістю якого є вимога самостійності громад та більш значних спільностей людей, що історично склалися, в управлінні місцевими справами в межах законів, але без втручання центральної державної адміністрації та її чиновників на місцях. З середини XIX ст. місцеве управління такого роду за ініціативою прусського юриста Рудольфа Гнейста стало йменуватися «місцеве самоврядування».
Свої особливості має самоврядування в Італії, Франції, Німеччині, а тепер також і в Росії. Казахстані, Литві та інших державах. Тому загальне поняття місцевого самоврядування, як про це свого часу зазначив відомий західний державознавець українського походження Юрій Панейко, можна одержати лише шляхом індукції, емпірично узагальнюючи усталені правові форми самоврядування в окремих державах Лаврик В. Місцеве самоврядування в Україні: більше запитань, ніж відповідей // Право України. - 1999. - №7. - с.42.
Сьогодні, коли колективна думка фахівців про місцеве самоврядування більш-менш сформувалася та знайшла своє втілення в таких документах, як Всесвітня Декларація про місцеве самоврядування та Європейська хартія про місцеве самоврядування, суть місцевого самоврядування до кінця можна зрозуміти, лише розібравшись у тих дискусіях, які ведуться навколо питання про джерело та природу тієї влади, яка здійснюється територіальними колективами громадян та тими органами, які вони обирають.
Наука про місцеве самоврядування починалася від спроби відповісти на запитання: чи здійснюють територіальний колектив та його органи окрему, відмінну від державної владу, чи вони міцно вмонтовані в державний механізм та виконують функції органів держави? Оскільки однозначної відповіді на це непросте запитання поки що немає, то продовжують існувати та справляти свій вплив на практику державотворення дві основні теорії місцевого самоврядування: громадська і державна.
Прихильники громадської теорії місцевого самоврядування схильні розглядати територіальний колектив (громаду) та його органи як джерело і суб'єкт такої публічної влади, яка не належить державі, а є самостійною, так званою «муніципальною владою».
В основі державної теорії місцевого самоврядування лежить ідея децентралізації державної влади, залучення територіального колективу (громади) та його органів служити державі, брати на себе виконання частини функцій і повноважень державної влади.
Українське законодавство базується на державній теорії місцевого самоврядування, про що свідчить Розділ XI Конституції України і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (від 21 травня 1997 р,). Нині існуюча законодавча база є концентрованим вираженням шестирічного історичного досвіду місцевого самоврядування в Україні, який був досягнутий на практичному втіленні в життя Законів України: «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», що діяв до 12 червня 1997 р. в редакції від 26 березня 1992 р., і був, так би мовити, «перехідним» законом, який створював умови і сприяв адаптації практичних працівників до нових понять і засад місцевого самоврядування -- сприяв «розумовому» усвідомленню нових відносин, коли на передній план виходять територіальні громади. мешканці яких самі без сторонньої допомоги вирішують свої проблеми і не сподіваються, що якийсь щабель владної структури забезпечуватиме їхній розвиток і благополуччя.
Нова Конституція України, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» вперше вводять у соціально-політичну, правову сфери нашого життя такі поняття, як територіальна громада, відокремлення від державної комунальна власності, самостійний місцевий бюджет, статут територіальної громади тощо. Проте це не означає, що ці ознаки місцевої публічної влади в її соціально-політичній, економічній, правовій іпостасях де-факто відбулися і стверджують засади локальної демократії. До їх запровадження слід пройти нелегкий шлях децентралізації державної влади, а найголовніше -- зруйнувати політичні, правові, психологічні стереотипи командно-адміністративного владарювання. І це не дивно, оскільки донедавна офіційна, а скоріше -- неофіційна політична лінія характеризується нейтралістським спрямуванням, намаганням усе вирішити і розподілити на рівні державному, урядовому. З одного боку, це наслідок об'єктивного процесу ствердження власної державності, з іншого, -- суб'єктивна невіра в можливості демократизації суспільства «знизу». Конституційне визнання місцевого самоврядування, гарантія його функціонування потребують аналізу місця останнього як суб'єкта конституційних правовідносин. Такими є учасники названих правовідносин, які мають суб'єктивні права і виконують юридичні обов'язки, а також наділені правосуб'єктністю. В основу правосуб'єктності органів місцевого самоврядування покладена їх компетенція.
Виходячи з цього, суб'єктами конституційних правовідносин у системі місцевого самоврядування є: територіальна громада; сільські, селищні, міські ради; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст: депутати сільських. селищних, міських, районних, районних у містах, обласних рад; постійні комісії рад; виборчі комісії по виборах органів місцевого самоврядування; органи самоорганізації населення: сходи громадян;
Потреба вичленити з цілісної системи місцевого самоврядування окремі суб'єкти пов'язана з їх різною правосуб'єктністю: у місцевих рад одна компетенція, а у їх виконавчих органів -- інша.
Конституція України визначає і гарантує місцеве самоврядування. Звідси висновок, що його суб'єкти мають законодавчі підстави на їх підтримку з боку держави, а при потребі (за її відсутності) -- права добиватись надання останньої, оскільки це гарантується Конституцією.
Більше того, права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Виходячи з цього, судам загальної юрисдикції повинні бути підсудними будь-які порушення прав місцевого самоврядування, які віднесені до його компетенції. А саме: всі питання, пов'язані з управлінням майном, яке є комунальною власністю; затвердження усіх без винятку бюджетів адміністративно-територіальних одиниць і контролю за їх виконанням; встановлення місцевих податків і зборів; питання щодо проведення місцевих референдумів тощо.
Більшість дослідників погоджуються з тим, що для конституційних правовідносин характерний найвищий рівень узагальнень і найбільш абстрактна форма взаємодії їх суб'єктів. Взаємодія має загальний, а не індивідуальний характер Делія Ю. Місцеве самоврядування як суб'єкт конституційних правовідносин // Право України. - №11. - 1999. - с.25.
Розглянемо, наприклад, ст. 145 Конституції «Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку». Вона не потребує виникнення конкретних правовідносин. Не містить вона і наперед визначених суб'єктів даних правовідносин стосовно іншої сторони. З цього випливає, що названі права можуть захищатися як від незаконних дій окремих осіб, державних установ, так і держави в цілому. Конституційні правовідносини мають у наведеному випадку статутний характер. Хоча в інших законодавчих актах вони більше конкретизовані. Скажімо. п. 4 ст. 71 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» Відомості Верховної Ради України № 24, 1997 Ст.170 передбачає, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Можна навести чимало прикладів, коли ради звертаються до суду за захистом своїх законних інтересів, порушених діями інших суб'єктів конституційних правовідносин. Так, на початку 1998 р. Комсомольська і Миргородська міські ради Полтавської області оскаржили в судовому порядку рішення Полтавської обласної ради щодо зарахування до обласного бюджету всіх сум податку на прибуток підприємств комунальної власності та плати за торговий патент, що суперечило закону. Вищий арбітражний суд визнав зазначене рішення обласної ради недійсним. Були й інші факти вирішення судами позовів рад на їх користь.
Це ж саме стосується і п.1 ст. 77 згаданого вище Закону: «Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам у результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування -- за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом».
Виходячи з цього, можна, загалом погоджуючись з думкою про найвищий рівень узагальнень і найбільш абстрактну форму взаємодії суб'єктів даних відносин, вести мову про те, що, врешті-решт, якісні характеристики конституційних правовідносин не є застиглими, даними раз і назавжди Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніціпальне право). Навчальний посібник. - К.: Атіка, 200. - с.12. Узгоджуючи, корегуючи свою поведінку з вимогами Конституції, суб'єкти сприяють їх рухомості від абстрактного до конкретного.
З наведених прикладів видно, що в одних випадках при виникненні спорів відповідачем і контрагентом виступає держава, а в інших -- юридичні і фізичні особи.
Однак беззаперечним є те, що правовідносини загального виду суб'єктів місцевого самоврядування складаються під дією конституційних норм (правовідносини першого порядку). На основі регулятивної дії виникають конкретні правовідносини між їх суб'єктами. За своєю природою вони є рухомими. Вирішення їх у судовому порядку чи іншим шляхом (наприклад, добровільно) призводить до припинення останніх. Але загальний їх характер, тобто право звернення за захистом інтересів до суду, залишається.
Різні вони і за часом виникнення. Загальні правовідносини набули чинності разом з набранням сили Конституцією України і чинні постійно на період до її скасування або внесення змін, які стосуються місцевого самоврядування; конкретні -- виникають у кожному випадку окремо і діють до вирішення спірних ситуацій.
Виникнення загально регулятивних правовідносин, насамперед, пов'язане з Конституцією. Саме в ній закріплені обов'язки держави перед місцевим самоврядуванням. І це стосується не тільки його конституційного визначення та судового захисту, а й багатьох інших важливих положень Основного Закону або інших законодавчих актів, виданих відповідно до Конституції. А саме: відносин власності; участі держави у формуванні бюджетів місцевого самоврядування: делегування повноважень та здійснення їх фінансування тощо.
Цей перелік свідчить, то загально регулятивні правовідносини виникли на базі конституційних норм та інших юридичних актів. За своїм змістом вони загальні, а не індивідуальні. встановлюють правовий статус місцевого самоврядування, його права та обов'язки і, нарешті, служать передумовою для функціонування конкретних правовідносин. У даній проблемі особливо важливим є питання правосуб'єктності названих органів. Їх повноваження чітко визначені в Конституції та згаданому вище Законі. Будь-який вихід за межі цих повноважень, привласнення собі повноважень інших органів, у тому числі місцевих органів державної виконавчої влади, слід вважати таким, що виходить за межі конституційно-правових відносин З метою уникнення зазначених інцидентів законодавець заборонив органам державної виконавчої влади, їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб органів місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією та названим Законом до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом п. 2 ст. 71 Закону), 3 цього питання також виникають спори, які вирішуються судами. Так, у Полтавському обласному суді розглядається позов облдержадміністрації до обласної ради з приводу створення нею структурного підрозділу, не встановленого чинним законодавством. Одночасно передбачається, що для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації (ст. 35 Закону). Наведені повноваження слід розцінювати як один з шляхів зміцнення правового статусу органів місцевого самоврядування, оскільки вони виступають за таких умов як рівноправні учасники договірних зобов'язань з органами державної виконавчої влади. Як суб'єктам конституційних відносин органам місцевого самоврядування властиві певні особливості, визначені Конституцією і які відрізняють їх від інших суб'єктів даних правовідносин Звернемо, насамперед, увагу на порядок їх формування. Він відбувається у двох рівнях. На ріпні первинного суб'єкта таке формування згідно зі ст. 140 Конституції проходить шляхом добровільного об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст у сільську громаду. В чинному законодавстві про місцеве самоврядування це положення про добровільність знайшло подальший розвиток у ст. 6 згаданого Закону. Вона, зокрема, передбачає як добровільне об'єднання територіальних громад сусідніх сіл в одну громаду, так і вихід із складу сільської громади. В обох випадках такі заходи здійснюються за рішенням місцевих референдумів. Мета діяльності територіальних громад також чітко визначена Основним Законом: самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Привертає увагу і визначений Конституцією принцип здійснення місцевого самоврядування. Воно відбувається на двох рівнях: безпосередньо; через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети. Законодавець з метою найповнішого залучення населення до вирішення громадських справ надав право органам місцевого самоврядування створювати органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна (ст. 140 Конституції Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - ст.141). Пункт 1 ст. 14 Закону також визначає порядок їх створення: це відбувається після виявлення ініціативи жителів територіальної одиниці; остаточно питання вирішується самостійно жителями після одержання дозволу ради. Подібних характеристик не має жодний інший суб'єкт конституційно-правових відносин,
У цілому місцеве самоврядування як суб'єкт конституційно-правових відносин базується на його соціальній природі, місці і ролі в системі суспільних відносин, є інструментом участі широких верств населення в управлінні державою. Одночасно самі конституційні правовідносини не є чимось застиглим. Вони як продукт конституційних норм удосконалюються суб'єктами названих відносин під дією норм: чинних законодавчих актів, виданих на основі Конституції. і свідчать про рівень демократизму в суспільстві.
1.2 Конституційні принципи місцевого самоврядування
Принципи місцевого самоврядування, закладені в Конституції України, багато в чому відповідають принципам Європейської Хартії місцевого самоврядування і спрямовані на захист і зміцнення незалежності місцевої влади, принципів демократії та децентралізації влади. Держави -- члени Ради Європи, котрі підписали цю Хартію, вважають, що права громадян брати участь в управлінні державними справами належать до загальних для усіх держав демократичних принципів. Це безпосередньо може бути реалізовано саме на місцевому рівні; існування наділених реальною владою органів місцевого самоврядування, створених демократичним шляхом, які мають широку автономію щодо власної компетенції, порядку і здійснення необхідних для цього способів, забезпечують ефективне і водночас наближене до людини управління.
Конституційні принципи місцевого самоврядування -- це і право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти ними в інтересах місцевого самоврядування. До конституційних принципів місцевого самоврядування можна віднести такі: пріоритет прав людини, верховенство права; народовладдя; законність, незалежність і самостійність органів місцевого самоврядування в межах своїх повноважень; підзвітність перед населенням; захист прав, свобод і законних інтересів громадян; гласність; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави; децентралізація управління тощо.
Для практичного здійснення цих принципів потрібно вжити ряд заходів, насамперед законодавчого характеру. Вважаємо, що в законодавчому порядку треба було б закріпити економічну та фінансову основи місцевого самоврядування. Наступна умова забезпечення конституційних принципів -- обов'язковість рішення органів місцевого самоврядування в межах їх компетенції, забезпечення законності на території ради, встановлення порядку розгляду спорів між радами. При законодавчому закріпленні інституту місцевої адміністрації слід було б передбачити чітке розмежування компетенції між державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування, щоб координація їх діяльності була максимально ефективною. Слід також визначити перелік майна, яке має бути об'єктом комунальної власності і забезпечити право органів місцевого самоврядування на участь у приватизації майна підприємств деяких категорій.
Звернення України до проблем вироблення загальних підходів функціонування місцевої демократії, до міжнародних стандартів і конвенцій спеціального порядку, що встановлюють визнані більшістю правила, потребує вивчення практики становлення конституційних принципів управління і самоврядування не лише у «дальньому», але й «ближньому» зарубіжжі, насамперед не лише в країнах СНД.
До 1991 р. конституційний процес у колишніх союзних республіках багато в чому визначався конституційними змінами на рівні Союзу. Союзні республіки мали свої основні закони, які повинні були відповідати Конституції СРСР і могли враховувати особливості республік. Структурна і текстуальна схожість конституцій забезпечувалася тоді шляхом прийняття республіканських конституцій після набрання чинності, поряд з іншими. Конституції СРСР
У 1992--1993 рр. у багатьох країнах -- членах СНД були прийняті нові конституції. Становить інтерес порівняльний аналіз текстів згаданих конституцій, які закріпили докорінні зміни в політичному, економічному і соціальному житті. Порівнюючи спільне і особливе в їх текстах, доцільно зіставити насамперед правові принципи організації державної влади. Спільним моментом є, наприклад, закріплення принципу поділу влади Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування // Право України. - №3. - 1998. - с.25.
Порівняльний аналіз систем державної влади, закріплених у Конституції України та Російської Федерації і середньоазіатських конституціях, дає суперечливу картину конституційних процесів, що відбуваються в цих республіках. Іншого й не може бути в умовах, коли відбувається боротьба між різними напрямами в розвитку самих держав. Тому ще рано говорити про якість стійкі тенденції у формуванні систем державної влади і місцевого самоврядування Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування // Право України. - №3. - 1998. - с.25.
Конституція України принципово по-новому підходить до вирішення питань управління. Поняття «державне управління» в Конституції України вже не зустрічається. Воно замінено поняттям «виконавча влада» і «місцеве самоврядування» (статті 118, 119). Фактично функції державного управління передаються територіальним громадам сіл, селищ, міст безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування (ст. 143) і органам виконавчої влади.
Слід зазначити, що Конституція України значно підвищує роль і значення місцевого самоврядування у вирішенні багатьох місцевих проблем. В ст. 7 Конституції України сказано, що в Україні проголошується і гарантується місцеве самоврядування. Ст. 19 Конституції встановлює принцип, згідно ) яким органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень і способами, передбаченими Конституцією та законами України.
Визначивши конституційно-правові засади організації місцевого самоврядування, Конституція фактично поклала край пошукам варіантів місцевого самоврядування в Україні, який був позначений численними протиріччями, а то й протилежними підходами щодо того, бути чи не бути місцевому самоврядуванню і яким воно має бути.
Конституційні принцип місцевого самоврядування в Україні в цілому відповідають принциповим засадам, закріпленим у Всесвітній декларації місцевого самоврядування і Європейській Хартії про місцеве самоврядування Прийнята Постійною Конфепенцією Місцевих і Регіональних Органів влади Європи Ради Європи 18 березня 1992 року. В світлі цього підходу розділ XI Конституції «Місцеве самоврядування» визначає також і суб'єкти місцевого самоврядування, порядок формування його органів, сферу повноважень, матеріальну та фінансову основу, права місцевого самоврядування, статус територіальних засад, інші питання організації місцевого самоврядування.
У питаннях місцевого самоврядування Конституція України являє собою досить фундаментальний і разом з тим гнучкий політико-правовий документ. Визначаючи концептуальні засади місцевого самоврядування в Україні, Конституція залишає досить широке поле діяльності для законотворчості, регулювання багатьох питань окремими законами.
Конституція по-новому визначає самоврядування, проголошуючи первинним суб'єктом його не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною ознакою. В Конституції передбачається підвищення ролі різних форм безпосередньої участі територіальних громад -- жителів сіл, селищ, міст в управлінні місцевими справами і вирішенні соціальних проблем.
Основною формою безпосереднього здійснення територіальними громадами сіл, селищ, міст своїх самоврядних повноважень є місцеві вибори та референдуми. Причому предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене законом до відання місцевого самоврядування. Прийняте місцевим референдумом рішення не потребує ніякого затвердження державними органами і є обов'язковим для виконання відповідною радою, місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, організаціям та установами, а також громадянами, коли воно не суперечить законам.
Головною формою безпосередньої участі жителів сіл, селищ, міст у здійсненні окремих повноважень, віднесених до відання місцевого самоврядування, є загальні збори громадян за місцем проживання, які можуть скликатися на рівні мешканців будинку, вулиці, кварталу, житлового комплексу, мікрорайону, а також окремих населених пунктів, які не є окремими адміністративно-територіальними утвореннями. Рішення зборів, прийняте в межах чинного законодавства, є обов'язковим для виконання органами територіальної самоорганізації громадян, усіма громадянами, котрі проживають на відповідній території.
Це, проте, не означає, що роль виборних та інших органів місцевого самоврядування принижується. Місцеве самоврядування може ефективно функціонувати лише за умови оптимального поєднання безпосередньої та представницької демократії. Відповідно до ч. З ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. До цих органів, як це прийнято у багатьох демократичних державах світу, належать: сільські, селищні, міські ради, які складаються з депутатів, обраних на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування; районні і обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад.
Досвід зарубіжних країн свідчить, що саме виборні органи місцевого самоврядування є головними носіями самоврядних повноважень, основною формою самоорганізації територіальних громад. У літературі слушно зазначено, що проголошення сільських, селищних, міських, районних та обласних рад органами місцевого самоврядування зовсім не означає, що вони виключаються з системи народовладдя взагалі, перестають бути однією з чинних форм участі громадян в управлінні справами суспільства і держави, оскільки згідно зі ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування Коментар до Конституції України. -- К., 1996. -- С. 311--312..
Конституція України наділяє сільські, селищні та міські ради правом мати і свої виконавчі органи. Їх правовий статус, порядок створення, реорганізації та ліквідації визначається законом. Однак це мають бути виконавчі органи відповідних рад, а не створені на противагу паралельні самоврядні структури. Такий підхід не виключає розподілу функцій і повноважень між радою та її виконавчим органом, механізму вирішення можливих конфліктів, які можуть виникнути між ними, при відображенні у межах закону певного верховенства ради як представницького органу відповідної громади.
Розділ 2. Організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування
2.1 Скликання сесій та порядок робот, правомочність сесій
Сільська, селищна, міська, районна у місті ( у разі її створення) районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Перша сесія новообраної ради відповідного рівня скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через місяць після обрання ради у правомочному складі (правомочний склад ради - це кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради). Її відкриває і веде голова цієї виборчої комісії, який інформує раду про підсумки виборів депутатів та сільського, селищного, міського голови і визнання їх повноважень.
Першу сесію районної, обласної ради скликає і веде голова відповідної районної чи обласної виборчої комісії. Наступні сесії ради скликаються головою ради в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, у разі немотивованої відмови голови ради або неможливості ним скликати сесію ради, сесія скликається заступником голови відповідної ради. Сесія ради повинна бути також скликана на вимогу не менш як однієї третини від загального складу депутатів ради, або голови державної адміністрації відповідного рівня. Пропозиції щодо скликання сесії направляються голові ради письмово із зазначенням питань, які пропонуються внести на розгляд сесії та мотивуванням необхідності її скликання.
У разі якщо голова ради та його заступник у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу повноважних суб'єктів, сесію може бути скликано депутатами ради, які становлять не менш як одну третину складу ради або постійною комісією ради, пропозиція про скликання у цьому разі оформляється як рішення групи депутатів за підписами однієї третини депутатів або рішення постійної комісії.
Рішення про скликання сесії відповідної ради приймається головою ради або його заступником у формі розпорядження. Рішення про скликання сесії ради з зазначенням часу скликання місця проведення сесії та питань, які передбачається внести на розгляд ради доводиться до відома депутатів і населення шляхом публікації у відповідному друкованому органі ради, не пізніш як за 10 днів до сесії,
Організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування реферат. Государство и право.
Реферат: Сущность карьерного роста на предприятии
ПЕРВЫЕ ЖУРНАЛЫ, ПЕРСОНАЛЬНЫЙ ЖУРНАЛИЗМ
Уголовное Судопроизводство Зарубежных Стран Реферат
Эколого-правовой режим недропользования
Реферат: Северная война 1700-1721. Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение Про Историю Любви Марии Троекуровой Дубровского
Методичка На Тему План Рахунків Бухгалтерського Обліку Бюджетних Установ Та Порядок Їх Застосування
Дипломная Работа На Тему Воспитание Как Сфера Общественной Деятельности
Контрольная работа по теме Исследование потребности женской студенческой аудитории во вместительных сумках для конспектов
Лекарственная Помощь Реферат
Реферат Блокада Ленинграда Со Сносками
Реферат: Банки и банковская система
Контрольная работа по теме Предъявление претензий к поставщику по качеству поставленной продукции (товара)
Сочинение: Есть женщины в русских селениях...
Реферат: Леонардо Да Винчи: гениальная личность. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат Иппотерапия Для Коррекции Аутизма
Витамин Б12 Реферат
Контрольная работа по теме Предмет, норми та джерела міжнародного економічного права
Реферат по теме Французскі фізік Андрэ Мары Ампер
Практическое задание по теме Конфигурация компьютера
Коррупция в системе органов местного самоуправления муниципального образования г. Красноярск - Государство и право дипломная работа
Интересные места в Евразии - География и экономическая география презентация
Государственное регулирование здравоохранения на примере Республики Марий Эл - Государство и право дипломная работа