Організаційно-правові заходи охорони лісів - Государство и право контрольная работа

Главная

Государство и право
Організаційно-правові заходи охорони лісів

Площа земель лісового фонду України. Ліс як об'єкт правової охорони. Відповідальність за порушення лісового законодавства. Право власності та порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів. Ведення лісового господарства.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Організаційно-правові заходи охорони лісів
2. Організаційно-правові заходи охорони лісів.
3. Відповідальність за порушення лісового законодавства
В Україні прийнято чимало нормативно правових актів щодо використання лісових ресурсів та цінних властивостей лісу, а також щодо його охорони. На жаль на практиці застосування цієї нормативної бази виникають численні труднощі, зокрема це пов'язано зі застарілістю та суперечностями деяких нормативних документів.
Отже, ліси мають велике біологічне, екологічне та економічне значення, а право лісокористування є складовою частиною права природокористування й визначається як: сукупність правових норм, що регулюють відповідну групу лісових правовідносин (з об'єктивної точки зору); сукупність повноважень особи щодо використання, охорони, захисту й відтворення лісів (з суб'єктивної точки зору).
Згідно зі ст. 48 ЛКУ використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального використання. У порядку загального використання лісових ресурсів громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи та інші плоди, гриби, крім випадків передбачених законодавчими актами (ст. 49 ЛКУ).
Актуальність даної теми обумовлена об'єктивними факторами, такими як розвиток суспільних відносин економічного та екологічного характеру, появою нових форм використання лісових ресурсів, зокрема тих, що ґрунтуються на договірних засадах, в також суб'єктивними - інтересом до цього питання з боку фізичних та юридичних осіб.
Питання щодо об'єктів екологічних, в тому числі лісових, правовідносин досліджувалися багатьма авторами здебільшого і отримали певне закріплення на законодавчому рівні, зокрема в Лісовому кодексі України та інших нормативно-правових актах. Але єдності точок зору щодо визначення змісту цих об'єктів немає як в спеціальній літературі, так і в законодавстві.
Метою роботи є розгляд питання про лісові ресурси як об'єкти екологічних відносин в контексті розрізнення права загального та спеціального лісокористування останніми.
Ліси є національним надбанням України. Площу земель лісового фонду держави становлять близько 10,8 млн. гектарів, з них 9,4 млн. гектарів вкрито лісовою рослинністю. Лісистість площі країни становить 15,6%. Загальний запас лісів оцінюється в 1,7 млрд. кубометрів. Водночас внаслідок аварійних викидів на ЧА-ЕС в Україні забруднено понад 4 млн. гектарів лісів, у тому числі 157 тис гектарів виведено із господарського обороту внаслідок високих рівнів радіоактивного забруднення.
Ліси є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризуються відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.
За своїми біологічними ознаками ліси -- це унікальне природне явище, яке являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності (трави, мохи, лишайники тощо), ґрунтового покриву, що взаємопов'язані і впливають одне на одного та на навколишнє природне середовище. У цьому значенні поняття лісів є складовою поняття рослинного світу.
Важлива особливість лісів полягає в тому, що вони є відтворюваним природним ресурсом, а процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).
Ліси -- це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті. Лісам належить вагома роль у підтриманні гідрологічного режиму рік, запобіганні ерозії та забрудненню ґрунтів, у боротьбі з суховіями, регулюванні кислотного балансу в атмосфері, а також у створенні необхідних умов життя на Землі.
Таким чином, екологічними ознаками лісів є виконання ними кліматорегулюючих, середовище захисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних та інших екологічних функцій.
У цьому значенні закон вживає й термін «корисні властивості лісів», які полягають у їх здатності зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати грунти від ерозії, регулювати стік води, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища і очищати його, сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню.
За таких умов ліси мають велике естетичне, виховне, науково-пізнавальне та інше значення (ст. 3 Лісового кодексу України) та використовуються для цих суспільних потреб.
Економічне значення лісів полягає у тому, що вони є основним джерелом лісових ресурсів, тобто деревини, технічної й лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Зокрема, ліси -- це основа кормової бази для тваринництва, ведення мисливського господарства, основа паперової, меблевої, фармацевтичної та інших видів промисловості.
З урахуванням паритету екологічних і економічних ознак ліси України за своїм економічним і господарським значенням поділяють на дві групи (статті 36-41 Лісового кодексу України). Так, до першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих категорій захищеності. До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду, лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.
До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження їх захисних функцій, безперервності та невиснажливості їх використання встановлюється режим обмеженого лісокористування.
Юридичне поняття лісів пов'язане з формуванням лісового фонду, який становлять усі ліси на території України (ст. 4 Лісового кодексу України). Особливістю лісового фонду України є віднесення до нього, крім лісів, земельних ділянок, не вкритих лісовою рослинністю, але наданих для потреб лісового господарства.
До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних ділянках, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів.
Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша ст. 55 ЗК України).
У складі земель лісового фонду виділяють
а) лісові площі: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісненню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовим шляхами, просіками, протипожежними розривами;
б) нелісові площі: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України). Межі земель лісового фонду можуть розширюватися за рахунок відводу під лісорозведення земель із інших категорій земельного фонду, а також скорочуватися в результаті вилучення земель із цього фонду для інших державних та громадських потреб. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності визначається об'єктом права власності. Отже, наступною юридичною ознакою лісів є те, що це не лише самостійний і відособлений об'єкт природи, а й об'єкт права власності.
Право власності на ліси -- це центральний інститут лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм, спрямованих на регулювання відносин власності на ліси з метою захисту, розвитку, охорони цих відносин та раціонального використання і відтворення лісів.
В об'єктивному значенні право власності на ліси -- це така сукупність правових норм, яка закріплює володіння, користування і розпорядження лісами, а також забезпечує охорону і захист права власності від протиправних дій третіх осіб. Право власності на ліси в суб'єктивному значенні -- це закріплені у відповідних нормах лісового права юридичні можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належними йому лісами на свій розсуд у межах закону. Це суб'єктивне право має абсолютний характер: правомочному суб'єкту протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб, які не повинні своїми діями порушувати це право.
Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави. Право державної власності на ліси є юридичним вираженням націоналізації лісів. Державна власність на ліси є головною умовою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі науково обґрунтованого раціонального використання. Держава як єдиний власник визначає порядок і умови користування лісами, систему органів управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту лісових багатств.
З огляду на зазначене суб'єктом права власності на ліси є держава. Водночас ст. 13 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначають, що природні ресурси України, у тому числі ліси, є власністю українського народу, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами держави.
На відміну від лісів землі лісового фонду можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній власності. Громадянам і юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 ЗК України).
За своїм змістом право власності на ліси включає в себе сукупність повноважень власників щодо права володіння, права користування та права розпорядження лісами. Держава як основний власник лісів реалізує свої повноваження через відповідні державні органи управління, підприємства, установи, організації та громадян, за якими ліси закріплюються як об'єкт управління, охорони та використання.
Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які становлять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єктами права державної власності доти, поки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворюються в його продукцію, яка є самостійним об'єктом права власності. Якщо власником лісу є держава, то правомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві власності не лише державі, а й колективу та окремим громадянам.
Отже, ліси -- це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослинного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покрову; джерело одержання деревини та іншої лісової продукції, що є базою для ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який виконує кліматорегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісооблікових документах як ліс, об'єкт власності, управління, використання та охорони.
З метою здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів України від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, спрямованих на захист від шкідників і хвороб, на раціональне використання і відтворення, в державі забезпечується правова охорона лісів, яка полягає в нормативному регулюванні суспільних відносин у цій сфері. Система правових норм, які регулюють суспільні лісові відносини на основі права державної власності на ліси і особливих принципах, становить самостійну галузь права -- лісове право України.
Предметом лісового права у загальному вигляді є суспільні відносини по використанню лісів, їх відтворенню і охороні. Проте лісові відносини мають і відповідну специфіку. Так, використання лісів включає в себе відносини як лісокористування, так і державного управління у цій сфері. Перші зумовлені економічною роллю лісів, необхідністю задовольнити потреби суспільства в лісових ресурсах (заготівля деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів, збір грибів, горіхів, ягід, лікарських рослин тощо). Водночас такі суспільні відносини зумовлені захисними, санітарно-гігієнічними, водоохоронними, оздоровчими, рекреаційними функціями лісу, необхідністю використовувати його в культурно-оздоровчих, науково-дослідних цілях тощо.
До предмета лісового права належать суспільні відносини по відтворенню, охороні та захисту лісів. Відтворення -- це природна властивість лісів, яка в умовах її інтенсивного використання має велике державне значення. Тому в державі за допомогою правових та інших заходів забезпечується підвищення продуктивності лісів, лісорозведення, догляд за лісами, їх штучне і природне відновлення, регулюються спеціальні види рубок. Охорона лісів -- необхідна форма взаємодії суспільства і природи, що включає в себе відносини по охороні лісів від пожеж, незаконних рубок, порушення порядку користування. Захист лісів здійснюється з метою боротьби зі шкідниками, хворобами лісів тощо.
Не належать до предмета лісового права відносини по наданню земель лісового фонду в користування (для лісовідновлення, лісорозведення, насадження лісових культур, організації розсадників, будівництва різних споруд, влаштування доріг, службових наділів, городів тощо), по веденню мисливських господарств, осушенню і меліорації лісів, догляду за ґрунтами, по реалізації лісової продукції. Це вже відносини інших галузей права (земельного, фауністичного, господарського тощо).
Отже, предмет лісового права становлять суспільні відносини права державної власності на ліси, управлінські лісові відносини, відносини лісокористування, відтворення, охорони та захисту лісів.
Лісове право керується відповідною системою принципів, у яких відображені найбільш суттєві риси суспільних відносин та вимог, що встановлюються до правового регулювання, реалізації правових норм.
Лісове право входить також до системи природоресурсного права як комплексної галузі права, яке у свою чергу складається із відповідних галузей, спрямованих на регулювання суспільних відносин щодо використання та охорони земель, вод, надр, тваринного світу, атмосферного повітря, в тому числі лісів.
Систему лісового права України становлять такі правові інститути, як: право власності на ліси; право лісокористування; правові засади управління в сфері використання та охорони лісів; правова охорона лісів; відповідальність за порушення лісового законодавства.
Правові норми лісового права містяться у відповідних джерелах, що формують систему лісового законодавства. Юридичними засадами лісового законодавства є Конституція України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Лісовий кодекс України, Закон України «Про рослинний світ», інші нормативні акти. Лісовий кодекс України розроблений відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», і тому таке співвідношення їх, як частини до цілого спонукає визначити лісове законодавство як складову загальної галузі екологічного права.
Складовою частиною лісового законодавства є також численні акти з даного питання, затверджені постановами Кабінету Міністрів України: Санітарні правила в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 p.; Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 p.; Правила рубок головного користування в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 p., тощо.
2. Організаційно-правові заходи охорони лісів
Право лісокористування є важливим інститутом лісового права, нормами якого регулюються умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів.
Інститут права лісокористування є похідним від права державної власності на ліси і тому включає в себе або користування лісом як повноваження держави -- власника лісу, або право, надане відповідно до законодавства, підприємствам, установам, організаціям та громадянам.
Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, колективні, громадські підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні юридичні особи та громадяни.
У лісах здійснюються такі види користувань:
-- за підставами виникнення -- загальне та спеціальне використання лісових ресурсів;
-- за правовою формою реалізації -- первинне використання лісів;
-- за цільовим призначенням лісу -- використання лісів для потреб лісового господарства; використання лісів для потреб мисливського господарства; використання лісів у науково-дослідних цілях, санітарно-гігієнічних, рекреаційних, оздоровчих, спортивних та інших цілях;
-- за строками використання -- постійне та тимчасове.
Право загального лісокористування здійснюють громадяни, які мають право вільно перебувати в лісах, безоплатно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби, інші плоди, крім випадків, передбачених законодавчими актами.
Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього в користування у порядку, визначеному земельним законодавством.
В основу класифікації видів спеціального використання лісів покладено роль лісів, які використовуються як природний ресурс. Вона, зокрема, полягає у значенні лісу як джерела деревини, живиці, інших лісових ресурсів, а також у специфічних якостях лісу: лікувально-оздоровчих, рекреаційних, естетичних. Виходячи з цього, види спеціального права лісокористування за цільовим призначенням можна поділити на:
-- використання деревних ресурсів лісу -- заготівля деревини, заготівля живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів, луба, кори і т.д.);
-- побічні лісові користування -- сінокосіння, випасання худоби, розміщення вуликів та пасік, заготівля деревних соків, заготівля і збір дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини;
-- використання лісів для відтворення ресурсів тваринного походження користування лісом для потреб мисливського господарства;
-- користування лісом у науково-дослідних цілях; користування лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях.
За своїм змістом право лісокористування -- це сукупність повноважень лісокористувачів або сукупність їх прав та обов'язків, визначених законодавством та умовами дозволів. Вони вправі здійснювати лише ті лісові користування, які їм дозволені, й використовувати лише ті ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.
У главі 2 Лісового кодексу визначаються загальні права та обов'язки постійних і тимчасових лісокористувачів. Зокрема, постійні лісокористувачі мають право: на ведення в установленому порядку лісового господарства; на першочергове спеціальне використання в установленому порядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт; власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації (крім доходів від реалізації продукції, одержаної при догляді за лісом та інших лісогосподарських заходів); здійснювати в установленому законодавством порядку будівництво доріг, лісових складів, пожежно-хімічних станцій, господарських приміщень та інших об'єктів, необхідних для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів.
Тимчасові лісокористувачі мають право: здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт відповідно до умов договору; за погодженням з радами, які надали їм у користування земельні ділянки лісового фонду, та постійними лісокористувачами, в установленому законодавством порядку прокладати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для автотранспорту, зводити господарські будівлі та споруди для зберігання і первинної обробки заготовленої сировини тощо.
У свою чергу постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності лісових насаджень і посилення їх корисних властивостей, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів; дотримуватися науково обґрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу й користування земельними ділянками лісового фонду; вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів та користуватися земельними ділянками лісового фонду способами, які забезпечували б збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення; виконувати роботи, пов'язані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт; вести первинний облік лісів; забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рідкісних рослинних угруповань відповідно до природоохоронного законодавства; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати законні права тимчасових лісокористувачів.
Тимчасові лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання; вести роботу способами, які забезпечували б збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, використання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни; своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів; виконувати інші вимоги, встановлені законодавством України щодо регулювання порядку використання лісових ресурсів.
Спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт є платними. Плата проводиться за встановленими Кабінетом Міністрів України таксами на деревину лісових порід, що відпускаються на пні, і на живицю (Такси на деревину лісових порід, що відпускаються на пні, та на живицю, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 p.), або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсній основі (ст. 89 Лісового кодексу України). Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду встановлюється, виходячи з лімітів їх використання на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості і доступності (Порядок справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 p.; Інструкція про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затверджена спільним наказом Держкомлісгоспу, Мінфіну, Мінекономіки, Мінекобезпеки та Державної податкової адміністрації України від 15 жовтня 1999 p., з наступними змінами). У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів плата за них встановлюється не нижче від діючих такс. Розмір орендної плати визначається за угодою сторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс на лісові ресурси. Ради в межах своєї компетенції можуть встановлювати пільги щодо сплати платежів, передбачених лісовим законодавством.
Тепер щодо особливостей окремих видів права лісокористування.
Заготівля деревини є основним лісовим користуванням у частині задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах. Порядок заготівлі деревини регулюється статтями 52--60 Лісового кодексу, Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 29 липня 1999 р. Правила відпуску деревини на пні в лісах України -- це система норм щодо встановлення лімітів, їх розподілу та видачі дозволів на заготівлю деревини, живиці та інших продуктів лісу, строків і порядку їх заготівлі та вивезення.
Заготівля деревини в порядку спеціального використання здійснюється під час рубок головного користування, що проводяться в стиглих деревостанах. Правила рубок головного користування в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 p., визначаються як система норм і вимог щодо здійснення рубок, в основу яких покладено дотримання принципів безперервного, невиснажливого і раціонального використання лісових ресурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних стійких насаджень, їх екологічних та інших корисних властивостей.
У свою чергу рубки головного користування залежно від особливостей лісів можуть бути вибіркові (вирубується частина дерев перестійного і стиглого віку, при цьому способі рубки ділянка залишається вкритою лісовою рослинністю), поступові (рубки, під час яких передбачається вирубка деревостану за кілька прийомів), суцільні (рубки, під час яких весь деревостан вирубується повністю, за винятком насінників життєздатного підросту і молодняка, цінних і рідкісних видів дерев та чагарників, що підлягають збереженню). Рубки головного користування у виняткових випадках можуть проводитись у достигаючих деревостанах у лісах другої групи з дозволу центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженого з центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Крім рубок головного користування, законодавство виділяє рубки, пов'язані з веденням лісового господарства (рубки освітлення, прочищення, проріджування, прохідні рубки), а також інші рубки (вибіркові санітарні рубки, суцільні санітарні рубки, лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші природні властивості; прокладання квартальних просік, догляд за підростом та за узліссям тощо) (Правила рубок, пов'язані з веденням лісового господарства, та інших рубок, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1996 p.).
Застосування тих чи інших видів і способів рубок визначається правовим режимом лісів першої та другої груп і має бути спрямоване на поліпшення породного складу і продуктивності лісів, відновлення господарсько-цінних деревних порід.
Важливим видом лісокористування є заготівля живиці (смоли хвойних дерев), яка використовується для одержання медичних препаратів, а також у технічних цілях. Живицю одержують шляхом підсочки, тобто надрізу на корі стиглих та пристигаючих хвойних насаджень: сосни -- не раніше ніж за 10 років, ялини -- за 3 роки, модрини -- за 5 років до призначення їх до суцільної рубки. Відповідно до ст. 61 Лісового кодексу України, Правил заготівлі живиці в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1996 p., заготівля живиці здійснюється переважно постійними та тимчасовими лісокористувачами -- підприємствами лісозаготівельної промисловості на підставі спеціального дозволу -- лісорубного квитка, який видається на весь термін експлуатації ділянки, призначеної для підсочки.
Заготівля живиці здійснюється на відведених і переданих для підсочки насадженнях згідно з планом відводу насаджень для підсочки в натурі, рішенням обласної державної адміністрації про розподіл ліміту заготівлі живиці.
Заготівля другорядних лісових матеріалів -- пнів, лубу, кори, деревної зелені -- здійснюється з метою їх промислової переробки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб населення. Відповідно до вимог ст. 62 Лісового кодексу України заготівля другорядних лісових матеріалів має здійснюватись без заподіяння шкоди лісу.
Згідно з Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 p., заготівля другорядних лісових матеріалів для потреб виробничої та комерційної діяльності належить до спеціального використання, проводиться за плату на підставі спеціального дозволу -- лісового квитка і тільки у межах відведених земельних ділянок лісового фонду. Так, деревні пні заготовляються для одержання осмолу (сировини для смолоскипидарного виробництва) та дров; луб заготовляється шляхом знімання кори з дерев, призначених для рубки у поточному році; кора деревних порід заготовляється з метою одержання лікарської та технічної сировини (кори дуба, крушини, калини, ялини тощо), а також -- сировини для виробництва дьогтю; до деревної зелені належать дрібні пагони та гілки з дерев, підліску, підросту та цілі дерева, що заготовляються для приготування корму тваринам, а також технічних, ритуальних та інших потреб.
Серед видів права лісокористування особливе місце займають побічні лісові користування (статті 64--67 Лісовог
Організаційно-правові заходи охорони лісів контрольная работа. Государство и право.
Реферат: Матричные ударные принтеры. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Категории сферы целостности. Скачать бесплатно и без регистрации
Практическое задание по теме Численное нахождение корня функции
Курсовая работа по теме Документация базы данных "Список владельцев гаражного кооператива"
Сочинение По Истории Русско Японская Война
Сочинение Место Человека В Жизни
Реферат На Тему Современные Педагоги Новаторы
Курсовая работа по теме Анализ состояния международной миграции населения в России
Реферат по теме Приборы для измерения частоты вращения
Дипломная работа по теме Изучение индивидуальных особенностей у студентов с разным уровнем эмоционального выгорания
Реферат: Особенности социально-экономического развития России в XVII в.
Курсовая работа по теме Аналіз ринку нерухомості
Курсовая работа: Учет ценных бумаг: государственных краткосрочных облигаций, казначейских обязательств, векселей. Скачать бесплатно и без регистрации
Эссе На Тему Прокуратура
Научная работа: Анализ и совершенствование коммерческой деятельности
Курсовая работа: Модернизация линии раздачи кормов на свиноводческой ферме
Реферат по теме История бродвейских театров
Курсовая работа: Проблемы паремиологических трансформаций современных пословиц и антипословиц
Реферат: Carlisle Industrial Boarding School Essay Research Paper
Реферат По Истории Возникновение Ислама
Конкурс как способ размещения заказа для государственных и муниципальных нужд - Государство и право курсовая работа
Боротьба з наркозлочинами: питання теорії і практики - Государство и право дипломная работа
Административные наказания, применяемые к юридическим лицам - Государство и право реферат