Опіка та піклування як інститут цивільного права - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Опіка та піклування як інститут цивільного права

Теоретичні аспекти дослідження опіки та піклування. Основні підстави звільнення опікуна та піклувальника від виконання їх обов'язків. Процедура припинення опіки. Сутність інститутів опіки та їх законодавче забезпечення. Проблеми та шляхи їх вирішення.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Актуальність теми дослідження. Соціальний захист найбільш незахищених вест суспільства є визначеним стратегічним пріоритетом державної політики. Особливих акцентів набувають питання, пов'язані з подальшої роботою напрямку реформування державних форм виховання дітей-сиріт та дітей , позбавлених батьківського піклування. Потребуюсь подальшого наукового аналізу результати впровадження сімейних норм опіки з метою їх оптимізації та наближення до реалізації українського суспільства.
Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, яке регулює суспільні відносини у галузі цивільного права.
Предмет дослідження: опіка та піклування як інститут цивільного права. Загальні положення та особливості.
Метою курсової роботи є дослідження опіки та піклування в розрізі захисту цивільних прав та інтересів.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
1) визначити теоретичні аспекти дослідження опіки та піклування;
2) здійснити аналіз стану опіки та піклування в Україні в розрізі недосконалості законодавства;
3) дослідити всі підстави встановлення та припинення опіки та піклування.
Загальними принципами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом;
5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення.
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. І основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
В ході виконання курсової роботи ми досліджуємо питання про встановлення опіки або піклування. Виникає питання: «Яка мета і завдання опіки та піклування »?
Недостатність або повна відсутність у особи свідомості та волі зумовлюють необхідність встановлення механізму охорони її інтересів. Складовими частинами такого механізму є встановлення над такою особою опіки або піклування.
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст.55 ЦК).
Водночас, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, - неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб.
Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих немайнових і майнових інтересів цих дітей.
Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюються для захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для піклування про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування (ст.ст.67, 69 ЦК, ст.249 СК).
Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом.
Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування покладається на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. Ведення справ з опіки і піклування у виконкомах районних (міських) рад покладається: щодо неповнолітніх - на відділи утворення; щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, - на відділи охорони здоров'я; щодо дорослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здоров'я - на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції [1].
У сільській місцевості опікою та піклуванням відають безпосередньо виконавчі комітети селищних і сільських рад.
Згідно зі ст. 58 ЦК опіка встановлюється над малолітніми особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.
Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати її бажання.
Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна тощо.
Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном чи передати його за договором в управління іншій особі. Опікун зобов'язаний дбати про збереження зазначеного майна, може здійснювати за його рахунок витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.
Проте опікуни не несуть обов'язків з утримання своїх підопічних. На такі цілі витрачається одержувана на підопічного пенсія, аліменти, інші доходи від його майна тощо.
Як правило, опікун (піклувальник) повинен проживати разом з підопічним і може бути прописаний на житловій площі останнього на період виконання своїх обов'язків. [2].
Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і в його інтересах. Оскільки малолітні особи можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти правочини, то від імені малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, - будь-які правочини [3].
Водночас закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного.
Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.
Крім того, згідно з ч. І ст.68 ЦК, опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів.
З цього загального правила існує два винятки. Вказані особи можуть:
1) укладати договір дарування на користь підопічного (тобто безоплатно і безумовно передавати йому майно у власність);
2) укладати договір позички на користь підопічного (тобто безоплатно надавати йому майно у тимчасове користування).
Деякі правочини з майном підопічного опікун може здійснювати лише з дозволу органів опіки та піклування. Зокрема, без такої згоди він не може:
1) відмовитися від майнових прав підопічного;
2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;
3) укладати договори, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації;
4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.
Аналізуючи ч. І ст.71 ЦК, де містяться зазначені обмеження, можна дійти висновку, що тут може бути два випадки укладення правочинів опікуном:
1) договори та інші правочини, які характеризуються певними матеріальними фактами: факт відмови від майнових прав підопічного; факт видачі письмового зобов'язання від імені підопічного; факт укладення договору, що потребує певної форми. При цьому не має значення цінність майна, щодо якого такі обставини мали місце;
2) договори з цінним майном (незалежно від їх форми).
У першому випадку достатньо встановлення факту вчинення правочину, передбаченого п.п.1-3 ч. І ст.71 ЦК. Його наявність свідчить про порушення закону і спричиняє недійсність правочину (ст.215 ЦК).
У другому випадку суд повинен встановити, чи є майно цінним. Оскільки закон не містить будь-яких критеріїв цінності майна, при вирішенні цього питання, очевидно, має враховуватися не тільки його вартість у грошах, а й цінність його як культурної, духовної спадщини тощо.
Можна припустити, що практично визначальним стане п.4 ч. І ст.71 ЦК, оскільки, вирішуючи спір, суд має виходити з того, що кожний правочин на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має вчинятися у письмовій формі (ст.208 ЦК).
Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст.74 ЦК може бути встановлена також над майном. Це можливо в таких випадках:
1) якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;
2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме (ст.44 ЦК);
3) якщо це передбачено спеціальним законом [3].
Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК).
Оскільки неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише правочини, зазначені в ч. І ст.32 ЦК, а особа, обмежена в цивільній дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочини, то піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, які вони не можуть вчиняти самостійно. Піклувальник також зобов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч.3 ст.69 ЦК),
Опіка та піклування можуть встановлюватися судом або органами опіки та піклування.
Згідно зі ст.60 ЦК суд встановлює опіку над фізичною особою в разі визнання її недієздатною, у разі обмеження її цивільної дієздатності, а також опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. Положення, відповідно до якого суд встановлює опіку у випадку визнання особи недієздатною та піклування у разі визнання особи обмежено дієздатною, пояснюється тим, що ці справи розглядаються судом у порядку особливого провадження з обов'язковою участю представника органів опіки та піклування. При призначенні опікуна або піклувальника суд повинен врахувати висновок органів опіки та піклування. Позбавлення батьківських прав також відбувається в судовому порядку. Тому суд, визнавши, що діти позбавлені батьківського піклування, встановлює над дітьми до 14 років (малолітніми) опіку, а над дітьми від 14 до 18 років (неповнолітніми) - піклування.
Згідно зі ст.61 ЦК встановлення опіки та піклування в адміністративному порядку (органом опіки та піклування) має місце, коли йдеться про опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, передбачених ч. І, 2 ст.60 ЦК.
Призначення конкретного опікуна чи піклувальника проводиться органом опіки та піклування. При цьому враховується, що відповідно до положень ст.64 ЦК опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:
1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Випадки такої поведінки передбачені, наприклад, п.3.2 Правил опіки та піклування, де зазначається, що не можуть бути опікунами (піклувальниками) особи, які перебувають на обліку чи лікуються в психоневрологічних і наркологічних закладах; особи, які раніше були опікунами чи піклувальниками і з їх вини опіка або піклування були припинені; особи, засуджені за скоєння тяжкого злочину.
Окремими випадками опіки та піклування є встановлення відносин, коли опікун або піклувальник потрібні, але не призначені. Власне, таких ситуацій закон передбачає дві:
1) тимчасове виконання функцій опікуна (піклувальника), їх до призначення опікуна або піклувальника над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування;
2) постійне виконання таких функцій замість опікуна або піклувальника.
Воно може мати місце щодо фізичної особи, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, і над якою не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника. За таких умов опіку або піклування над цією фізичною особою здійснює зазначений заклад (ст.66 ЦК).
Опікуни і піклувальники призначаються переважно з осіб, що перебувають у родинних стосунках з підопічним. Тому, як правило, обов'язки з опіки та піклування виконуються безоплатно. Водночас ст.73 ЦК передбачає, що Кабінет Міністрів України визначає підстави виникнення права на оплату послуг опікуна і піклувальника, розмір і порядок їх виплати. Тобто принципово питання про оплату обов'язків опікуна або піклувальника не виключене. У зв'язку з цим варто звернути увагу на колізію норм ЦК та СК, яка виникає через те, що ч.5 ст.249 СК передбачає безоплатність виконання обов'язків з опіки та піклування над дитиною. Постає питання: чи означає це положення СК, що опіка над недієздатним має бути сплатною?
Як видається, принциповий висновок має ґрунтуватися на врахуванні оцінки ЦК як основного акта цивільного законодавства (ст.4 ЦК). Отже, при вирішенні цього норми ЦК переважають над положеннями СК [4].
Звільнення опікуна та піклувальника від виконання їх обов'язків можливе за однією з двох підстав: за заявою опікуна або піклувальника; за заявою органу опіки та піклування.
Крім того, піклувальник може бути звільненим від повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.
Залежно від підстав звільнення від обов'язків опікуна (піклувальника) закон визначає такий порядок звільнення.
1)Опікун або піклувальник можуть бути за їх заявою звільнені від виконання своїх обов'язків органом опіки та піклування.
Така заява повинна бути розглянута протягом одного місяця від дня її подання. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна чи піклувальника або до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не розглянута протягом цього строку.
Пункт 5.1 Правил опіки та піклування передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків опікунів і піклувальників на їх прохання за умови, що орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що це прохання викликане поважною причиною. Припускається, що поважність причини встановлює орган опіки та піклування [2].
У разі коли органи опіки та піклування відмовлять у задоволенні прохання про звільнення від обов'язків опікуна чи піклувальника, їх відмова згідно з ч.2 ст.79 ЦК може бути оскаржена до відповідного органу, якому підпорядковані органи опіки та піклування, або до суду.
2) За заявою органу опіки та піклування звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника може суд - у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у випадку поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.
3) За заявою особи, над якою встановлено піклування, піклувальник звільняється від виконання своїх обов'язків (та повноважень) органом опіки та піклування.
Припинення опіки можливе з таких підстав:
1) у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), про що орган опіки та піклування приймає відповідне рішення;
2) у випадку досягнення підопічним 14 років. При цьому особа, яка виконувала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього;
3) у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. У цьому випадку рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи є підставою для рішення органу опіки та піклування про припинення опіки (ст.76 ЦК);
4) у випадку смерті опікуна або підопічного (п.5.4 Правил опіки та піклування).
Підставами припинення піклування є:
1) досягнення фізичною особою повноліття;
2) реєстрація шлюбу неповнолітньої особи;
3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
4) поновлення судом цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена (ст.77 ЦК);
5) смерть підопічного або піклувальника [2].
Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, у тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.
Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржене до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.
Частина 1 ст.79 ЦК передбачає право заінтересованих осіб, у тому числі родичів підопічного, оскаржити дії опікуна до органу опіки та піклування або до суду. Слід вважати, що заінтересовані особи мають право оскаржити дії не тільки опікуна, а й піклувальника.
Рішення органів опіки та піклування можуть бути оскаржені до вищого органу або до суду . Нині вищими органами, яким підпорядковуються органи опіки та піклування, є обласні, Київська та Севастопольська міські адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад [3].
Особливим видом відносин у галузі опіки та піклування є передбачений ст.78 ЦК "інститут помічників". Призначення помічників полягає у наданні дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків. Специфіка цього інституту в тому, що помічник не є піклувальником у прямому значенні слова, оскільки призначається для надання допомоги повністю дієздатній фізичній особі та на її прохання (за її вибором).
За своїми ознаками, юридичними властивостями інститут "помічників" - це відносини, що ґрунтуються на договорі доручення Водночас із врахуванням специфіки суб'єкта, якому надається помічник (це - завжди дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки), і специфіки оформлення відповідних відносин у ЦК норми, що містять принципові засади "інституту помічників" вміщені у главі "Опіка та піклування".
Отже, розгляньмо його характерні ознаки:
1) Помічник призначається на прохання дієздатної особи, яка за станом здоров'я має право обрати собі помічника.
Помічником може бути дієздатна фізична особа.
За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.
2) Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.
3) Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.
4) Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.
Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.
5) Послуги помічника є сплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.
6) Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються (ст.78 ЦК) [1].
Отже, на сьогодні, з прийняттям ЦК України ( 16 січня 2003 р. ) на набраня ним чинності 1 січня 2004р., загальні правила щодо опіки та піклування, а також правила про довірче управління майном підопічного встановлені в ЦК України ( відповідно до статей 55 - 79 ) Спеціальні правила щодо опіки над дітьми визначені у главі 19 СК України , Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від редакція від 02.03.2014.
2.1 Сутність інститутів опіки і піклування та їх призначення
Застосування положень законодавства про опіку та піклування в даний час показує, що цей інститут працює недостатньо ефективно , що тягне за собою зростання числа випадків порушення прав та інтересів недієздатних або не повністю дієздатних осіб .
Зокрема, опіка над недієздатними громадянами встановлюється рідко, хоча число пацієнтів відповідних лікувальних установ зростає. Нажаль, все рідше рідні та близькі беруть на себе турботу про осіб, які страждають психічними розладами, що зовсім не дивно на тлі глобального скорочення сімейних зв'язків і загального зниження рівня життя. Крім того , саме цей вид опіки характерний найбільшою кількістю зловживань з боку опікунів щодо майна підопічного. Багато в чому дана обставина викликано відсутністю механізму ефективного контролю за їх діями, а також невикористанням органами опіки та піклування інституту довірчого управління майном підопічних [12].
Відповідно до ст. 12 ЦК особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Тому здебільшого вона здійснює свої права та виконує обов'язки самостійно. Але не всі суб'єкти цивільного права можуть здійснювати ці права самостійно. Перепоною для злого можуть стати об'єктивні причини - в основному нездатність особи здійснювати ці права в силу недостатності обсягу дієздатності, нездатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, наявності фізичних вад чи похилого віку.
З часів римського приватного права для забезпечення потреби належного здійснення суб'єктивних прав та виконання обов'язків у тих випадках, коли особа не може і не здатна робити це самостійно, слугують спеціальні правові інститути: опіки і піклування. Вони засновуються на ідеї турботи за людину, що не має достатньої зрілості для необхідних їй матеріальних засобів [5].
Здебільшого це пов'язується з тими дітьми, у кого нема батьків чи батьки неспроможні належним чином виконувати свої обов'язки. Держава намагається створити для таких дітей альтернативу через спеціальні правові конструкції, що максимально наближені до сімейної моделі взаємної турботи і контролю. Ще Г.Ф. Шершеневич влучно зауважив, що опіка за своєю метою наближається до наслідування природної сім'ї.
Виходячи з таких позицій, опіка і піклування у деяких приватних порядках засновані на сімейних принципах. У Франції батькові належить законна опіка, але мати, яка вступила у новий шлюб, усувається від опіки. При відсутності батьків взагалі опікун призначається сімейною радою.
За Німецьким цивільним уложенням вирішення питання про призначення опікуна - виключна прерогатива опікунського суду. Обов'язки опікуна виконують батько, матір, дід чи баба. При їх відсутності суд призначає опікуна самостійно переважно із числа родичів чи свояків. В Англії опікун призначається заповітом батька чи канцлерським судом, який виносить опікунське встановлення. Опікуном може бути призначений родич або інша особа, яка має високі моральні якості і авторитет.
Варто відзначити, що з метою реального забезпечення охорони прав таких осіб у ст. 57 ЦК встановлена, по суті, імперативна вимога про те, що особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування. Такий імператив гарантується звичайно нормами публічного права, здебільшого адміністративного, яке передбачає адміністративну відповідальність.
Опіка та піклування над неповнолітніми у цілому до останнього часу (3 - 4 роки) в достатньо повною мірою відповідала своєму призначенню. Нажаль, зараз у функціонуванні цього інституту також намітилися негативні тенденції, зумовлені різким зростанням числа дітей, які залишилися без піклування батьків , а також відсутністю необхідного бюджетного фінансування органів опіки та піклування [12].
Опіка і піклування відповідно до ст. 55 ЦК встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Таким чином, основне завдання опіки - охорона суб'єктивних прав та законних інтересів фізичних осіб їх необхідно оберігати від учинення таких правочинів, які можуть зашкодити їх особистим чи майновим інтересам. Для хворих осіб та осіб похилого віку це засіб проти зловживань з боку інших осіб.
Правове регулювання відносин з опіки та піклування до прийняття ЦК здійснювалось КпШС УРСР та затвердженими Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88 «Правилами опіки і піклування». В наказі відзначається, що опіка (піклування) є особливою фермою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів. Опіка встановлюється як для забезпечення виховання неповнолітніх, захисту їх особистих і майнових прав та інтересів, так і для захисту таких же прав повнолітніх, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Слід відзначити, що ці правила не у повній мірі відповідають підходам до опіки та піклування у ЦК.
У ЦК ці інститути врегульовано главою 6 ЦК, яка охоплює собою 24 статті. Положення цієї глави є набагато ширшими, чим це було у КпШС. Є ряд нових новел, наприклад, інститут надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав і виконання обов'язків. Варто відзначити, що ці Правила багато в чому суперечать положенням нового ЦК і повинні бути приведені у відповідність з ним.
Опіка та піклування як правове явище виявляється у його призначенні та змісті. Основне призначення опіки і піклування полягає в охороні прав і законних інтересів осіб, у яких їх правові можливості із самостійного здійснення своїх прав і реальні потреби не збігаються. Крім основного призначення, є додаткові: контроль за юридично значимою поведінкою підопічних, виховання їх у дусі поваги до вимог закону, співставлення своїх бажань і реальних можливостей.
Сутність виявляється у правовому зв'язку між опікуном та підопічним, обов'язком опікуна здійснювати права підопічного і виконувати за нього юридичні обов'язки.
При встановленні опіки над майном забезпечується управління цим майном та охорона майнових прав власників і майнових інтересів осіб, які мають майнові вимоги до власника. Для піклувальника сутність його юридичних повноважень виявляється у контролі за юридично значимою поведінкою особи, над якою встановлено піклування.
Стаття 60 ЦК одночасно регулює відносини з опіки та піклування, що підкреслює спорідненість цих правових інститутів.
Кожне юридичне поняття відображає його сутність та основні правові зв'язки між його суб'єктами. Звичайно поняття в праві - результат синтезу сутнісних ознак певного правового явища, що відображає певний блок правових норм, який має певне призначення, вказує на його персоніфікованих суб'єктів, підстави виникнення права, визначає основний зміст. Опіка розглядається як правова форма забезпечення особистих немайнових і майнових прав та охоронюваних законом інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК). Зводити опіку як правовий інститут лише до захисту особистих і майнових прав фізичних осіб, які внаслідок певних обставин за віком, станом здоров'я не можуть здійснювати самостійно свої права [6], - штучно звужувати призначення опіки попри те, що їй визначено законом, зокрема ЦК. Ознаки опіки вбачаються у такому:
- формалізація у чинному законодавстві як система правових норм;
- підстава виникнення - рішення суду чи вказівка закону;
- правовий зв'язок між опікуном та підопічним, органом опіки і піклування чи судом та опікуном;
- загальна визначеність правового становища опікуна та підопічного;
- можливість у визначених законом випадках (стосовно неповнолітніх) переходу відносин опіки у відносини піклування.
Опіка - спеціальний комплексний інститут цивільного права, згідно з яким визначений законом чи призначений у встановленому прядку опікун самостійно здійснює за підопічного його права та обов'язки чи надає таку можливість підопічному під загальним контролем органу опіки та піклування.
Відповідно до п. 2.1. Правил та ст. 61 ЦК опіка встановлюється над фізичними особами, які є малолітніми та позбавлені батьківського піклування та визнаними у встановленому порядку недієздатними. Опікун заміщає собою фігуру підопічного. Опіка також встановлюється над майном визнаної безвісти відсутньою особи. Комплексність цього інституту зумовлена матеріально-процесуальними повноваженнями опікуна, який не тільки учиняє за підопічного правочини, але в разі порушення чи загрози порушення суб'єктивних прав може звертатися до суду.
Одночасно опікун має представницькі повноваження.
За підставами виникнення опіка може бути: законна, судова, адміністративна [7].
2.2 Поняття і значення опіки та піклування в цивільному праві
Недостатність або повна відсутність у особи свідомості та волі зумовлюють необхідність встановлення механізму охорони її інтересів. Складовими частинами такого механізму є встановлення над такою особою опіки або піклування. У радянський період нашої історії опіка та піклування вважалися інститутами сімейного права і входили в систему усіх республіканських кодексів про шлюб та сім'ю. Проте достатніх підстав для цього не було, адже опіка та піклування призначалися не лише над дітьми чи одним із батьків, а опікунами та піклувальниками були не лише родичі, члени сім'ї, а й сторонні особи. Опіка та піклування - інститути головним чином цивільного права, сфера використання опіки та піклування виходить за межі сімейних відносин.
З цих міркувань норми про опіку та піклування в процесі наукового доопрацювання проекту були включені у структуру Цивільного кодексу України Поряд із зміною місця інститутів опіки та піклування були внесені істотні зміни і до змісту відповідних правових норм. Стаття 129 Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р., хоча і мала назву «Органи опіки та піклування», органів опіки та піклування не перечислила. У поданому в ній великому переліку державних інституцій одні з них «встановлювали» опіку та піклування, на других було покладено «безпосереднє ведення справ», треті -» безпосередньо відали» справами опіки та піклування.
Дуже часто функції органу опіки та піклування фактично здійснювали Опікунські ради. Однак вони є лише дорадчим органом, п
Опіка та піклування як інститут цивільного права курсовая работа. Государство и право.
Контрольная работа: Политическая борьба за различные альтернативы развития России в первые десятилетия ХХ века
Контрольная Работа На Тему Свободные Экономические Зоны В Украине
Сочинение 9.3 Структура Клише
Реферат: Роль соціального педагога в адаптації підлітків
Реферат: Анализ обеспеченности организаций основными фондами и эффективность использования
Реферат: What Price Freedom Essay Research Paper What
Моя Любимая Передача Сочинение На Английском
Курсовая работа по теме Проектирование сети для электроснабжения группы потребителей
Доклад: Половые различия в сексуальных фантазиях
Курсовая работа по теме Обґрунтування технічних регулювань та розрахунок технологічних, конструктивних і енергетичних показників роботи жатки зернозбирального комбайна
Курсовая работа по теме Розрахунок конструкцій готелю
Отчет по практике по теме Управління зовнішньоекономічною діяльністю та специфіка проведення митного контролю продукції підприємства при експортно-імпортних операціях на підприємстві ЗАТ "Українська горілчана компанія Nemiroff"
Реферат по теме Распределение зарплаты по наряду путем коэффициента заработка (приработка )
Практическая Работа На Тему Программа Коррекционно-Развивающего Занятия По Снижению Тревожности У Детей
Темы Эссе Для 9 Класса
Реферат: Стратегия внешнеэкономических связей России в условиях глобализации. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Практичні аспекти створення програмного забезпечення
Сочинение Осень Веранда
Курсовая работа по теме Исследование распределений температуры в полосковых проводниках
Реферат: Папа, Бедный Папа
Общественные отношения по защите гражданских прав, возникающие в результате совершения ничтожной или оспоримой сделок - Государство и право дипломная работа
Адвокатура, її поняття, завдання, організаційні форми, види і гарантії адвокатської діяльності, професійні права і обов’язки адвоката та підстави для припинення адвокатської діяльності - Государство и право контрольная работа
Конституционно-правовой статус Правительства Российской Федерации - Государство и право реферат