Око у Пустці

Лежать сім пустель за межею Бодрахана, що є містом, де каравани зупиняються у кінці. Ніхто не ходить за його межу. У першій пустелі тягнуться сліди могутніх мандрівників, які виступають із Бодрахана, і деякі з них вертаються. У другій лежать такі, що лише уперед — і ніяких слідів назад.

Третя не стоптана ходою од ніг людей.

Четверта — то пустеля піску, а п’ята — пустеля пилу, й шоста є пустелею каменів, а сьома — сама Пустеля Пустель.

У середині останньої з пустель, що лежать поза межею Бодрахана, у центрі Пустелі Пустель, зведений образ, що висічений зі стародавніх часів із живого пагорбу, чиє ім’я — Ранорада — око у пустці.

Трохи вище постаменту Раноради вирізьблені загадковими літерами, що ширші за русла струмків, такі слова:

Ось ще, за межею другої пустелі ніяких слідів, як і немає води між усіма сімома пустелями, що лежать за Бодраханом. Тож жодна людина не дісталася цього місця, аби вирізьбити ту статую із живих пагорбів, і Ранорада був викуваний руками богів. Люди розповідають у Бодрахані, де каравани зупиняються у кінці й усі погоничі верблюдів спочивають, про те, як колись боги вирізали Ранораду із живих пагорбів, працюючи молотами протягом всієї ночі за межею пустель. Більш того, подейкують, що Ранорада вибитий у подобі до бога Худразая, хто віднайшов секрет МАНА-ЮД-СУШАЇ і знає причину створення богів.

Говорять, що Худразай стоїть сам-самий у Пеґані й ні до кого не промовляє, тому що йому відоме те, що приховане від богів.

Тож боги створили його образ у самотній землі — як того, хто розмірковує і хто мовчить — око у пустці.

Кажуть, що Худразай почув бурмотіння МАНА-ЮД-СУШАЇ, що той бурмотів до себе, та почерпнув із того суть, і — пізнав; і що він був богом веселощів та рясної радості, однак із тієї миті свого знання став невтішним богом, як і його образ, що позирає пустелі поза шляхами людей.

Але погоничі верблюдів, коли вони сидять та слухають байки старих людей на ринку Бодрахана, увечері, доки верблюди відпочивають, говорять: «Якщо Худразай сам настільки мудрий, одначе сумний, нумо пити вино та гнати мудрість до вод, що тягнуться поза межами Бодрахана». І потому бенкетують вони та сміються протягом усієї ночі у місті, де каравани зупиняються у кінці

Усе це погоничі верблюдів розповідають, коли каравани надходять із Бодрахана; але ж хто серйозно поставиться до тих до байок, що погоничі верблюдів почули від старих у настільки далекому місті?