ТЕНДРА

Тендра острів, або певніше вузька піщана коса з кілометр завширшки та кілометрів з п’ятдесят завдовжки. Довгою хо­кейною ракетою вона лежить уздовж північно-західного узбе­режжя Таврії, утворюючи вкупі з Кинбурнським півостровом Ягорлицьку затоку. Сюди щоосені, до цих тихих, спокійних берегів, звідкілясь здалека — з Анатолії, від берегів Босфору,— приходить скумбрія. Тут в неглибоких прозорих водах Тендри та Ягорлику вона знаходить багату їжу й захист від своїх численних ворогів. Погостювавши місяць - другий, вона з пер­шими осінніми холодами йде назад до теплих берегів Анатолії.

Скумбрія йде зграями. Підчас ходу скумбрії море вирує. Густою суцільною масою, ескортована сотнями дельфінів, по­вільно робить вона свій путь, до наших берегів, а над нею з гучними криками кружляють хмари чайок.

Але на скумбрію вже чекають...

За два тижні перед початком ходу скумбрії, на Тендру ви­їжджають артілі рибалок з Херсону, Очакова, Станіслава, Білогрудова, Кизйого Мису, Парутина, Аджигіолу та інш. прибе­режних місць. Готують знаряддя, посуд, барила, сіль - багато соли, бо за вдалого року 'Гендра може дати півтори - дві тисячі центнерів скумбрії

Скумбрію ловлять з берега неводами, а з човнів обкидними сітями, а також з шаланд «самодурами» - вудочками з силою гачків. Особливо цікаві лови обкидними сітями. Обкидники цілими партіями по 20-30 шаланд виїжджають в море. Ша­ланди міцні, морські, однощоглові з висувними кілями. Вони здібні витримати яку завгодно бурю. Такі шаланди на Чорному морі звуть «очаківськими».

Вийшовши в море, обкидники чекають. Вони пильно вди­вляються в обрій і ледве помітять де-небудь зграю чайок - на всіх парусах мчать туди Це йде скумбрія. Вони з усіх боків хутко оточують зграю, миттю викидають сіті, утворюючи з них суцільне коло. Рибі нікуди піти. Тоді в середину кола вони пускають «халамиду» і починають «шугати» скумбрію. «Паламидою» зветься налите оливом опудало риби з метр завдовжки. На довгій линві вони проволікають «паламиду» колом, знімаючи при цім неймовірний шум. Злякана скумбрія метушиться зі сторони в сторону і кінець-кінцем потрапляє в сіть. Іноді за вдалих ловів обкидники повертаються додому з шаландами, вщерть наповненими рибою... Обкидники не ловлять гав. Якщо скумбрія йде на Тендру, вони женуться за нею. Якщо скум­брія від Тендри пішла на Кинбурн — вони за нею. Вони же­нуться за нею по всьому лиману й морю: з Березані на Ягорлик, з Ягорлику до Аджигіолу, від Аджигіолу під Одесу. Цілими тижнями вони не бувають дома.

В лимані вітер посвіжішав і «Любий батько», піднявши фок та грот, помітно додав ходу. Старий шкіпер Антон Сильвестрович Письменчук, нагнувшись над машинним люком, крикнув:

- Терлецький, заткни свого мотора, він нам більше непотрібен.

З люка показалася голова машиніста.

—  Не потрібен? А ось я подивлюся, що ви скажете, коли ми обігнемо Кинбурнську косу й вітер ударить вам в зуби.

Ми веземо на Тендру рибалок з Білогрудова. Крім того, у нас в трюмі 250 пуд. пшеничного борошна, картопля, капуста, крупа, баклажани, олія, цукор та кілька пачок мануфактури — все це для рибальських артілей на Тендрі. Хтось з групи ри­балок, що сидять, на прові, зауважує:

—     А погода розбереться, мабуть, надвечір...

Та Антон Сильвестрович і сам бачить, що надвечір погода розгуляється. Він ввесь час підозріло позирає на хмарку, що йде з південного заходу, і хмарка ця, як видко, не дуже йому подобається.

А вітер свіжішає. Лиман збиває хвилі й шумує. «Любий батько» легко й молодо злітає на високі водяні бугри, пере­можно знімаючи білу піну. Солоні бризки обливають палубу. Рибалки лізуть до трюму та носового люка. На палубі лиша­ються тільки Антон Сильвестрович, Терлецький, я, мій товариш і матрос Володя — показний хлопець та переможець жіночих сердець Тендри, Кинбурну та Ягорлику. Крім того, Володя профуповноважений і в який би час дня чи ночі «Любий батько» не зайшов до порту — Херсону, Очакова чи Хорлів — Володя біжить на збори, віддаючи мити палубу шкіперові.

Ми слухаємо Терлецького. Він розповідає нам свої незчис­ленні пригоди в боротьбі з браконьєрством підчас плавання на судні Рибінспекції – «Затонському».

Терлецький незрівняний. Звичайно, він трохи прикрашує — без цього не можна, але розповідає пін дивовижно картинно, з якимсь особливим насмішкуватим гумором. Він може розпо­відати без краю. Коли ви будете його слухати, він вам розповідатиме до ранку, а коли схочете, то й до другого вечора Слухаючи його, ми раз-у-раз регочемо, а коли регочемо вже надто голосно, з трюму висуваються голови рибалок і роззяв­лені роти дивляться в наш бік.

— От, уже цей Терлецький!

Він розповідає про те, як колись в дні молодості він ходив з товаришем матросом по Одесі і не міг найнятися на жодне судно. На яке судно не прийдеш, матросів не треба, просто лихо. Нарешті, дивимося, стоїть велике двощоглове судно з Євпаторії і вивантажує сіль. Товариш до шкіпера: «Дядьку, а чи не треба вам матроса?» Той відповідає: «треба». «Дядьку,— питає товариш, а вода у вас в трюмі смердюча чи чиста?» «Вода у нас чиста, як сльоза», відповідає шкіпер. «Ну, коли чиста, тоді я не стану», каже товариш. «Хочеш, ставай ти». Я став, судно йшло до Маріуполя. Платня 6 карбованців на місяць. Але вийшовши в море я дізнався, то це значить, коли в трюмі вода не смердюча. Коли в трюмі чиста вода, значить судно тече, а коли воно тече, то воду треба випомповувати. До Маріуполя ми йшли шість діб і шість діб я не лягав спати, а все стояв біля помпи та випомповував воду.

Вітер міцніє. Водяні бугри обертаються на справжні гори. По палубі ходити важко. «Любий батько» здається втомився. Йому стає щораз тяжче видиратися на водяні гори. З машин­ного люка показуються дві бліді голови. Це Коля іі Шура — наша «броня» — два молодих мотористи, прикріплені до на­шого судна. Обидва — селянські хлопці, що недавно скінчили тракторні курси, але ім закортіло моря, і сьогодні  їхній пер­ший рейс.

—  Що це таке, — питає молодший Коля, чи хто канав накопав, що воно так плигає?

—  А ти бачив в гирлах черпалку, — відповідає Терлецький, — що дно копала? Ось вона й накопала канав.

Голови ховаються в люк.

Антон Сильвестрович очаківець, та й стару свою він уже два місяці не бачив. До того ж і погода стає неможлива, а до Тендри ще далеко... Одне слово. Антон Сильвестрович вирішив «підночувати» в Очакові. О 9-й годині вечора ми пришварто­вуємося до «Червоної Примари».

Ми умовляємося бути на судні рівно о п'ятій годині ранку

—    Як з гармати, — каже Терлецький — рівно о п’ятій.

Звичайно, о п’ятій годині ніхто не прийшов. Антон Сильвест­рович прийшов о шостій, ми з товаришем прийшли о восьмій, а Терлецький — о дев’ятій.

І за хвилину з машини вже лунає його веселий голос.

—    Ану, Шуро, грій веселіше!

—     На «Любому батькові» мотор тих часів, коли мотори в Америці були ще рідкощю. Його розігрівають годину. О де­сятій годині ми знімаємося.

Море тихе. Тепло. Сонце світить яскраво і поверхня води сліпуче сяє. Навколо нас грають дельфіни. Ми йдемо під усіма парусами, навіть викинули топселі, але вітер щораз слабшає. Зустрічаємо цілі флотилії .самодурників", їхні довгі вудлища стирчать густим лісом: то один, то другий хутко підсікає і на волосіні блищить по кілька штук скумбрії.

Вітер зовсім вщухає і Антон Сильвестрович командує:

—    Віддай топсель!

—    Майна грот!

Коло снастей метушиться Володя та два молодих рибалки. Ми допомагаємо теж, але заважаємо всім.

—      Топенант, топенант віддай! — кричить Антон Сильвест­рович.

Маневр закінчено: ми йдемо самим мотором. О третій годині дня ми приходимо на Тендру.

На Тендрі саме сезон. Херсонська та Миколаївська філії Рибаксоюзу виставили на Тендрі 23 неводи. Крім того, в морі працює кілька десятків шаланд обкидників. Експортний план уже виконано, але до виконання загального плану осінньої путини ще далеко. Неводи виставлено на зовнішній південно-західній стороні острова. Закидають неводи двічі на добу: на вечірню та на ранішню зорю. Коли риба є, артілі викидають віхи. Це значить, що переробний пункт мусить бути готовий прийняти рибу. По рибу висилають моторне судно або, коли тоня недалеко, шаланди. Тут часу не можна гаяти ані хвилини: скумбрія дуже тендітна риба, якщо протягом 3—4 годин вона не буде в розсолі, то загине. На переробному пункті рибу солять у величезних дерев'яних чанах, до того ж солять обов’­язково з льодом. Частину скумбрії закопчують. Потім рибу пакують і посилають через Херсон до Харкова, Дніпропетров­ського, Москви, Ленінграду та інших міст. Частина риби йде до Одеси, звідти на експорт закордон. Кажуть, що в Європі скумбрія з Тендри має великий успіх. На весні підчас ходу осетра з нього виготовляють чудовий балик, що якістю не поступається астраханському. Іноді скумбрії виловлюють так багато, що на переробному пункті не вистачає суден перево­зити рибу. Тоді рибалки біжать на прикордонний пункт і про­сять дати їм коней перевозити рибу сухопуттям. І прикордон­ники ніколи не відмовляють. Коли й коней не вистачає, рибу присолюють на місці, а потім уже приставляють на пункт.

Цього року рибалки на Тендрі вперше завели між артілями соціалістичне змагання. Третя й четверта артілі, керовані старим морським отаманом Кривоносом, оголосили себе за ударні артілі ім. ХVІ-го партз’їзду. Отаманові Кривоносу років з 60. З цього числа років він добрих півсотні провів на морі в ша­ланді. За ці п’ятдесят років він рибалкував у лимані, в дніпро­петровських гирлах, в морі, під Очаковим, під Одесою та під Хорлами. Не раз лютий зимовий мороз заносив його шаланду до гирла Дунаю, або до берегів Болгарії, але, відстоявшись кілька день, він завжди повертався додому цілий та здоровий. Ім’я отамана Кривоноса широко відоме по цілому Чорноморському узбережжю. Про нього рибалки кажуть, що його риба «знає». Коли він виходить у море, він безперервно палить і весь час мовчить. Рибалки дивляться на нього і теж мовчать. На­решті, лунає команда: Кидай тут! Рибалки викидають сіті й витягають їх повними.

За загальною постановою артілі отаман Кривонос дістає надпайку, пайку нечувану: пачку махорки на день. Але й цього йому ледве-ледве вистачає.

Цього року головна маса скумбрії пішла на Кинбурн, тому лови на Тендрі гірші від звичайних. Добре працюють сами лише обкидники та кілька лобових артілей, що стояли біля входу до про­токи. Решта працюють кепсько. Артілі просять Рибаксоюз перекинути їх на Кин­бурн, але Рибаксоюз з сліпого небажання ламати свій кабінетний план, тримає їх і далі на Тендрі. В результаті — невико­нання виробничого плану. Кепсько також поставлено боротьбу з браконьєрством та з приватними перекупниками. Перекупники цілими зграями виїжджають за обкидникамн. Вони тут же в морі перекуповують скумбрію, тут же солять її і везуть до Одеси, Миколаєва або Севасто­поля. Мене запевняли, що 50% вилову скумбрії йде на приватний ринок. Зви­чайно, за такої постановки справи ви­робничого плану ніколи не буде виконано.

На протязі всього літа на Тендрі пра­цює наукова експедиція Херсонської Іхтіологічної Станції, що вивчає іхтіофауну моря та лиману.

Окремим об’єктом вивчення є скум­брія: її біологія й умови, потрібні для розвитку малька. Як кажуть робітники станції, розведення скумбрії в озерах Тендри — цілком можлива річ.

Варто лише сполучити каналом (400 метрів) озера з морем. За цілком незнач­них витрат це може дати кілька тисяч пулів скумбрії на рік.

Між іншим, цього проекту висували вже не раз деякі робітники Тендри, але Рибтрест лишається глухим до всіх цих пропозицій.

Взимку Тендра порожніє: рибалки роз’їжджаються по домівках. Тільки вітер вільно гуляє по острову, та морські хви­лі з розгону кидаються на прибережні дюни.

Вночі світиться маяк і зграї чайок з гучним криком кружляють над ним. Вздовж берега розміреним кроком іде прикордонник. Пройшовши кілька кроків, він зупиняється.

Він напружено прислухається в нічній темряві, але крім ревіння хуртовини він нічого не чує. Він поправляє ремінь гвин­тівки і йде далі.

І тепер аж весною Тендра знову почне своє турботливе, гомінливе життя.

А. Петражицький 1930 рік.

Щомісячний літературно-мистецький і громадсько-політичний журнал "Всесвіт"  № 27 Рік: 1930

Підготував Марченко І.В.