Оборона Центральної Ради (спогади Володимира Мокловича).
Біля полудня 29 січня команда Січових Стрільців і командир пішого куреня Андрій Мельник виїхали до Центральної Ради і до Командування Київської Воєнної Округи, якому безпосередньо підлягали, щоб отримати останні інформації. Тут довідалися, що українські в перевороті участи не беруть і що він є ділом лише московських большевиків, і з тим вернулися до касарні. Автомашина командира Січових Стрільців проскочила через Сінну площу в останній хвилині: від Великої Житомирської входив большевицький відділ.
Становище виглядало приблизно так: від товарної станції большевицькі відділи дійшли по Великій Васильківській майже під Хрещатик, а по Великій Володимирській аж під Бібіковський бульвар. З другого боку – на Липки, аж до околиці Лютеранської. Від головного двірця – по Фундуклеївській, де большевики зайняли готель «Прага» на сто метрів і від будинку Центральної Ради, який узяли під сильний обстріл. Саме в той час Центральна Рада засідала в повному складі і дебатувала над земельною реформою. Січових Стрільців у Духовній Семінарії відрізав большевицький відділ, що замкнув Вознесенський спуск. Була година друга пополудні.
Прибувши в касарні, командир Січових Стрільців видав наказ вступити в бій. Це рішення прийняло стрілецтво з почуттям полегші: кінчалися нарешті муки непевности.
Поки стрілецтво шикувалося на подвір’ї, комендант першого куреня Андрій Мельник виготовляв оперативний наказ. Наказ передбачував: ударити в большевицьку групу, що наступала з Подолу, і відкинути її до Дніпра й таким чином перервати зв'язок з печерською групою. Зліквідування повстання на Подолі, перекинуті стрілецькі сили на інші загрожені місця. Наступ мала перевести друга сотня з сотнею скорострілів. З одного грузовика заіпровізовано «броневик», уставляючи в нього скорострілн. Цей експеримент себе не виправдав.
Цілою бойовою акцією мав командувати Андрій Мельник. Біля третьої години відчинилася брама касарні, з неї виїхав грузовик зо скорострілом і відкрив огонь по большевицьких бандах, що залягли від Львівської. Відділ під командою Пасіки вступив в бій. Він швидко дійшов до Львівської і вдарив на Сінну площу, де зав’язався короткий, але дуже кривавий бій. За кілька хвилин полягла вся залога «броневика». Якимсь чудом залишися живим тільки кулеметник, що ні на хвилину не припиняв обстрілу. Багнетами і ручними гранатами здобуто Сінну площу. До вечора ми дійшли до Трьохсвятительської. Тут застала нас ніч і наступ припинився.
Стрілецькі стежі мусіли здобувати будинок за будинком, бо з вікон увесь час сипалися стріли. Перший відділ мав такі великі втрати, що йому на підмогу довелося вислати окрему чету. Вночі большевики пробували вибити нас зо здобутих позицій, але безуспішно. Потім почали обстріл з мінометів.
Другий відділ під командою Івана Вирвача здобув готель «Прага» в таким чином припинив обстріл будинку Центральної Ради. Під вечір відділ зупинився перед Софійською площе. Третій відділ Івана Чмоли підійшов до Софійської площі через Рильський провулок.
Вранці 30 січня відділ Чмоли здобув Михайлівський монастир, натискаючи на ліве крило большевицької групи, що скупчилися проти відділу Федя Черника на Трьохсвятительській вулиці. Відділ Вирвача здобув Володимирську Гірку і закріпився на ній, перериваючи зв’язок між большевицькими групами Подолу й Печерського. В боях цього відділу взяли дуже визначну участь вже й інші частини оборонців Центральної Ради, головно Вільні Козаки.
Найважчий бій ішов на відтинку Федя Черника. Протягом ночі большевики підтягнули сюди великі сили, щоб проломитися в середину столиці. Січові Стрільці кинули сюди всі резерви, залишаючи на оборону касарень лише 15 новобранців і ранених.
Увесь день наступи й протинаступи чергувалися з обох боків, але вирішення не осягнено. Вночі з 30 на 31 січня большевики зміркували, що по Великій Володимирській уже не проб’ються до Центральної Ради.
Тому почали густо обстрілювати мінами наші касарні, рішившися вранці проломити наш фронт у його найбільш недоступному місці – на кручі за касарнею.
В кінці третього дня бою, 31 січня, перші большевицькі відділи почали наступати від Фроловського монастиря під стрілецькі касарні. Але всі скоростріли були скупчені навідтинку Федя Черника. Побудовані там за ніч большевицькі барикади розсічено на тріски. З підтримкою цього вогню ще раз пішли Січові Стрільці в наступ, зламали ворожий опір і дійшли до Андріївського спуску. Дорога на Поділ лежала відкрита.
Большевицький полк Георгіївських ударив від Подолу на стрілецькі касарні. Відбитий з кривавими втратами, він відступив. Обидві сторони, знеможені, затихли. Але доля Подолу, а з ним усього большевицького повстання була рішена перемогою відділ відділу Федя Черника.
Під вечір цього дня сотник Василь Кучабський перехилив Особливе Командування на сторону стрілецького пляну: ліквідувати повстання спершу на Подолі, а потім усіма силами звернутися проти Печерського і залізничних двірців. Згідно з новим пляном штаб Особливого Командування віддав у розпорядження Команди Січових Стрільців Полуботківський полк (50 багнетів!), що саме зломив свій «нейтралітет» і погодився взяти участь у боях. Перед вечером відступив від нейтралітету і полк «Самокатчік» (300 багнетів). Отримавши таке підсилення, командування Січових Стрільців залишило Самокатчиків на оборону касарень, а всі свої сили почало готувати до наступу чергового дня.
Вночі большевики почали обстріл касарні Січових Стрільців важкими мінами. Самокатчики залишили її, а в ній шпиталь з десятками ранених. На велике щастя, большевики не завважали того і стрілці встигли знов обсадити касарню, що була опірним пунктом, довкола якого, немов на завісах, обертався весь наступ.
1 лютого почався бій за Поділ. Протягом дня Січові Стрільці завзятими боями здобули Житній базар, а під вечір – Верхній Вал. Здобуто міномети, якими большевики наробили нам великої шкоди. Обслуга мінометів складалася з кількох полонених австрійців, яким большевики платили 100 золотих карбованців денно.
Вночі з 1 по 2 лютого останній більший відділ большевиків силою около 400 багнетів закріпився на Щекавицькому цвинтарі, стрімкійі важкодоступній горі між Подолом і Куренівкою. Впродовж дня 2 лютого їх звідти вибито багнетним боєм. Після того большевики залишили всякий опір у цій частині міста. Залишилися ще Печерський Арсенал і залізничні двірці.
Таким чином, своїм виступом 29 січня 1918 року Січові Стрільці врятували Центральну Раду й усю українську державність. Саме в той час ішли переговори в Бресті над Бугом і впадок українського уряду в Києві виключив би Україну з ряду міжнародних чинників на довший час. Большевики тому й атакували так завзято Київ, щоб перекреслити переговори в Бресті.
Рятунок українського уряду окупили Січові Стрільці дорогою ціною. Ми втратили майже половину свого складу вбитими й раненими. З трьохсот багнетів двох піших сотень залишилося 170. Загинула половина скорострільної сотні, обслугу вісьмох скорострілів зведено до п’ятьох.
Хто загинув у Києві? Невідомо…
Скрізь по вулицях валялися тіла стрільців, яких ми не могли забирати, бо самі падали від утоми й не мали змоги нікого ховати. Список полеглих стрільців пропав кілька днів пізніше під час відступу з Києва.
Головною причиною успіхів Січових Стрільців були: систематичність дії і всюдиприсутність командування. Стрілецькі відділи безупинно наступали й не давали ворогові часу на переформування й закріплення. Командування наказувало бити в найслабші місця противника і не так дбати про здобуття терену, як про цілковите знищення ворога.
Організованість Січових Стрільців давала їм перевагу над чисельними, але малорухливими бандами противника, що були дуже завзяті в обороні, але менше грізні в наступі. В багнетному бою слабо вишколені большевики мало коли витримували удар. Одначе вирішним було те, що наступала на нас лише большевицька група Подолу. Большевики з Печерського, заховані за укріпленнями Арсеналу, були зв’язані Богданівцями і тому в наступ не йшли.
Якби большевики наступали координовано, то нам не виграти було б боїв за Київ, навіть коли билися б ми вдвічі хоробріше.