Обличчя неосталінізму, або як РФУ скатуються у догматизм

Зміст:

І знов про війну

Замаскований догматизм РФУ

Вступ

Для чого я це пишу? Із назви статті зрозуміло, що автор критично ставиться до організації "Робітничий фронт України", і мені б хотілося зробити деякі зауваження у бік цього угруповання. Але я ні в якому разі не закликаю до банальної інтернет бійки, а сподіваюся на адекватну дискусію між двома групами так званих "марксистів". Суддею ж у цьому протистоянні буде виступати його величність "метод", який нам залишив Карл Маркс, а саме історичний матеріалізм. Ну що ж, почнемо!

Як відомо, антагоністичність класів у нашому суспільстві, є наслідком протиріч капіталізму, і це протистояння двох класів в багатьом визначає політичний спектр нашого суспільства. Наслідком чого виникає два великих політичних крила проробітничого лівого та пробуржуазного правого. Але, як можна бачити, в середині цих самих крил виникає деяка диференціація. У цьому матеріалі ми сконцентруємося на протиріччях в середині лівого руху, а саме на протиріччі між анархо-комуністами та марксистами, і спробуємо розв'язати це протиріччя.

Так от, нещодавно я мав можливість ознайомитися із статтею РФУ про анархізм. З приводу якої я маю деякі сумніви. Ну, давайте по порядку:

У приведеній вище статті чітко проглядаються такі тези стосовно критики анархістського руху України:

перебільшення ролі люмпенів у творенні революції

сумнівність акцій організації Ревдія, накшталт вуличних бійок з праворадикалами

нібито "підтримка української буржуазії у війні з РФ"

схильність анархістів до утопічного соціалізму

І якщо з першими двома пунктами я можу якось погодитись, то з останніми аж ніяк.

Тут слід пояснити, що між марксистами та анархістами були серйозні суперечки з приводу ролі робітничої партії у творенні революції. Чого варті лише дискусія Маркса з Бакуніним та конфлікт Махна з більшовиками, до яких ми ще повернемось. Але спочатку пропоную вже вкотре пройтись з приводу позиції по війні.

І знов про війну

Щоби зрозуміти процеси, що проходять під час конфлікту України з РФ, треба зрозуміти його сутність. А сутність цього конфлікту має дуалістичну природу. З одного боку це протистояння між західним та східним імперіалізмом, в якому Україна виступає лиш буферною зоною, а з іншого - національно-визвольна війна України з імперіалістичною РФ. І якщо в першому аспекті Україна є об'єктом міжімперіалістичних відносин, то у другому вона має свою суб'єктність. РФУ ж приділяють увагу першому аспекту, але повністю ігнорують другий, не розуміючи, що вони знаходяться у діалектичній єдності. Із цього і виникає повне нерозуміння характеру кофлікту.

Вони аргументують свою позицію тим, що ця війна є імперіалістичною, та проводять аналогії з першою світовою, при цьому ігноруючи усю конкретику даної ситуації. Це порівняння з ПСВ зовсім некоректне, бо по-перше Україна не є імперіалістом, а по-друге блок НАТО допомагає Україні дуже обмежено, та сам не вступає у пряму конфронтацію з РФ. Але слід зазначити, що ця війна в будь який момент може перейти із локального конфлікта у конфлікт імперіалістичний, тоді вона вже стане несправедливою по відношенню до українського народу. Але тим ми і відрізняємося від метафізиків, що аналізуємо події у їх динаміці. І зараз ми бачимо цю війну як національно-визвольну для української сторони і як загарбницькою зі сторони Росії, і саме тому ми закликаємо до тактичної підтримки України на даному етапі.

Якщо ж цей конфлікт переросте у імперіалістичний, або якщо наших пролетарів пошлють захоплювати території РФ, то ми будемо виступати рішуче проти цієї війни.

Другий тейк РФУ звучить приблизно таким чином: "підтримка України у цій війні означає підтримку української буржуазії".

І тут нам треба вже в котрий раз пояснювати: ми виступаємо НЕ за українську буржуазію/ владу Зеленського/менше зло чи неоліберальну політику заходу, а за збереження права української нації на самовизначення. Ми виступаємо за український народ, що став на захист від імперіалістичної РФ, за збереження української мови та національної ідентичності українців.

Якщо ж ви кажете, що національність є просто фікцією, яка не змінює положення пролетарів, то цим ви виказуєте підтримку імперіалізму, і не тільки імперіалізму РФ, але і усім іншим. Бо чому тоді Маркс був проти поневолення поляків, а Енгельс виступав за незалежність Індії від британської корони. І чого тоді Тарас Шевченко, якого РФУ так любить цитувати, підтримував боротьбу народів Кавказу проти Російської Імперії.

Бо право націй на самовизначення - є основною ознакою демократичного суспільства майбутнього, і ігноруючи цей факт, ви стаєте маріонеткою в руках імперій.

І не треба думати, що ми маємо якісь ілюзії з приводу української буржуазної влади, але ми не можемо закликати до поразки України, бо тим самим ми б зрадили й інтереси українських пролетарів.

Тут можна лише процитувати прекрасну фразу з часів національно-визвольної війни Богдана Хмельницького:

Замаскований догматизм РФУ

У статті Робітничого Фронту анархісти прирівнюються до народників, через утопічність їх поглядів. Слід зазначити, що марксисти дійсно пішли значно далі ніж анкоми в плані розвинутості теорії. Можна навіть сказати, що в анархістів немає свого методу пізнання, через що деякі з них можуть впадати в реакціонізм. Але деякі "марксисти" накшталт РФУ навіть нібито використовуючи діалектичну логіку, приходять до того самому реакціонізму. І замість того, щоб спробувати розв'язати протиріччя в лівому русі, РФУ замикається в середені своєї організації, при цьому не відкидаючи ідею про співпрацю з анархістами в ході революції. Але що далі? Що вони можуть запропонувати анархістам в майбутньому окрім повторення махновського сценарію?

Щоби розібратися в цих питаннях слід до теорії й практики наших попередників. Так чи інакше, і червоні і червоно-чорні хотіли знищити державу та побудувати безкласове суспільство, але методи досягання цілей в них були геть різні. Ні для кого не секрет, що основна відмінність анкомів з комуністами полягає у необхідності перехідного періоду та ролі державного апарату на цьому перехідному періоді. І, наскільки я розумію, на думку РФУ "утопізм" анархістів полягає саме у їх бажанні перейти до комуністичної формації без диктатури пролетарів у вигляді соціалістичної держави. І дійсно, як ми знаємо держава є знаряддя насильства в руках правлячого класу, і дійсно, диктатура робітників має знищити прихильників контрреволюції на перехідному етапі. Але у тому то і суть, що у Махна була своя держава, він мав свою армію, і тим самим пригнічував класи буржуазії та поміщиків, тобто він мав власний апарат насилля.

Так що, виявляється Маркс був правий, а Бакунін помилявся? Ну, не зовсім так. Якби я був емпіриком-метафізиком, то я б погодився з позицією РФУ з приводу "демократичного централізму і великої робітничої партії, яка має стати авангардом пролетаріату", але все ж таки спробуємо зробити марксистський аналіз.

Проблема Гуляйполівської республіки полягає не в тому, що концепція анархізму "утопічна та неможлива на практиці", а в тому, що соціум тогочасного суспільства був неготовий до таких революційних ідей, суспільні відносини того рівня не були спроможні до самоврядницької горизонталі, а тому Нестор Іванович був вимушений відтворювати централізовану вертикаль. Але РФУ не слід забувати, що досвід СРСР теж не можна назвати успішним, хоч він і проіснував значно довше за Вільну територію. А причини краху революції як анархістської так і більшовицької, лежать в одній площині, і саме це в лоб не бажають помічати наші так звані "марксисти".

Вони будуть казати вам, що країна рад розвалилася через косигінський переворот, контру у партії, капіталістів жидо-масонів, чи ще якусь абстракцію, але аж ніяк через серйозні базисні та надбудовні проблеми в середині держави.

І саме в цьому полягає догматизм багатьох сучасних лівих, вони аналізують події 20 сторіччя у вакуумі. Марксовсько бакунінські суперечки насправді вже не мають тієї актуальності, яка в них була раніше, та і насправді вже зовсім не цікаві. Централізований держбюрократичний апарат СРСР довів свою нежиттєдіяльність та реакційну сутність, не тому, що Левко Троцький був прав, а Сталін помилявся, тут особистість взагалі не відіграє ніякої ролі, суть у тому, що виробничі сили тих часів, не могли створити тих суспільних відносин, які могли б побороти капіталістичний спосіб виробництва, замість цього революційна держава зіткнулася з проблемою кадрів, яку стала вирішувати партія, яка в свою чергу отримала необмежену владу. І в решті все зійшлось на тому, що сам пролетаріат став відчуджений від "пролетарської держави", а благами суспільства стала користуватися номенклатура, тобто все зійшлося до елементарного держкапіталізму, шкода звісно =(

І тут не має ніякого примату надбудови над базисом, тут є їх діалектична єдність. Коли держава має інструменти перерозподілу ресурсів та планування економіки і при цьому відчуджена від пролетарів, вона перестає бути надбудовою, і стає повноцінним класом, антагоністичним до класу пролетарів.

Як висновок, ми маємо шукати прояви робітничого самоврядування вже при капіталізмі, але про це в наступному пункті.

Майбутнє марксистскої ідеї в Україні

Спіраль світової історії виходить на новий виток, капіталізм зробив четверту промислову революцію, із якої він наврядче виплутається. Автоматизація виробництва може позбавити людство у необхідності фізичної праці, а разом із тим, у необхідності капіталізму. Відсоток людей з вищою освітою все збільшується, а кількість творчих професій на ринку праці залишається незмінною. Додаток Дія у вашому телефоні це перший крок до повної прямої демократії, яка позбавить сенсу існування буржуазний парламент. Такі позитивні тенденції у бік комунізму мають помічати усі ліві незалежно від їхньої масті.

Але ж сталіноїди та совкодрочери впадають у лютий косплей та повторюють сталінські мантри про посилення державності на перехідному періоді. І від цього всього тхне неприкритим совдепом, у самому поганому сенсі цього слова. Не треба підтримувати національно-визвольну війну України, бо Ленін не підтримував ПСВ. Не треба шукати консенсусу з анархістами, бо більшовики воювали з Махном. Треба проводити централізацію влади, бо так робив Сталін і так далі.

І найсмішніше те, що ця гнила совдепівська пухлина, прикривається діалектичною логікою та косить під тру марксистів, дискредитуючи тим самим увесь лівий рух. Але як би там не було, історія рано чи пізно переможе косплеєрів, рівно так само, як із часом переможе капіталізм!