"Нотатки про подорож до Йокогами"

Що зазвичай уявляє читач, коли чує слово "постапокаліпсис"? Випалену пустелю чи інший депресивний пейзаж? Людей, що борються за нечисленні ресурси? Або смертельну загрозу, що чигає на кожному кроці? Постапокаліпсис в "Нотатках про подорож до Йокогами" інакший: він тихий, ненав'язливий, наче й ідилічний.

“Нотатки про подорож до Йокогами” — манґа за авторством Хітоші Ашінано в жанрах повсякденність та постапокаліптика, що виходила друком із 1994 по 2006 роки.

Світ "Нотаток" приходить до занепаду. Великі міста опинились під водою, дороги заносить піском — місця для цивілізації залишається все менше й менше. Незважаючи на це, люди продовжують жити: пити каву, ходити в гості до сусідів, милуватися осіннім зорепадом. Усе це ми спостерігаємо очима дівчини-андроїда Альфи. Колись її власник вирушив у тривалу подорож, залишивши її наглядати за невеличким придорожнім кафе, куди навідуються хіба що сусідський дідусь з онуком та зрідка поодинокі подорожні. У манзі зосереджено увагу на маленьких повсякденних моментах із життя Альфи (яка, хоч і є роботом, відчувається на диво живою) та інших персонажів. Більш глобальні події ж, навпаки, лишаються за кадром: причини занепаду людства не розкриваються, залишаючи простір для інтерпретацій.

Відкритими для трактувань залишаються й багато інших явищ у світі “Нотаток”, адже манґа створена за принципом так званого “м’якого ворлдбілдингу”, коли автор не дає чітких пояснень та обґрунтувань усіх елементів сюжету, особливо фантастичних. Звідки з’явилися невідомі досі істоти? Це роботи? Нові види тварин і рослин? Чи, може, духи? Чому Альфа нерідко літає у своїх снах і що трапилося з її власником? Читач знає не більше за головних героїв.

"Нотатки про подорож до Йокогами" можна дуже точно схарактеризувати за допомогою японської концепції моно-но аваре («сумна чарівність речей») — почуття зворушення і захоплення красою речей та водночас легкого смутку від розуміння їхньої минущості. Цей принцип знайшов відголос у багатьох елементах японської культури: від віршів хайку до традиції милуватися цвітом сакури, що от-от опаде. Знайшлося його відображення і тут. Саме вміння цінувати момент за його недовговічність — невід’ємна частина “Нотаток”. Особливо важливим є те, що головна героїня Альфа — андроїд. Вона не може постаріти або вмерти. Вона — спостерігач. Світ довкола невпинно змінюється: діти дорослішають, зникають міста, розливається океан, з’являються нові види тварин. Разом з Альфою спостерігаємо й ми.

Спостерігаємо ми й за самою Альфою. З плином часу вона росте і все більше усвідомлює свою роль, але водночас стає і більш людяною. Решта персонажів так само цікаві: автор не вдається глибоко в їхню психологію, але окреслює їх кількома точними штрихами так, що одразу стає зрозуміло — перед нами не стереотипні образи, а живі люди (або й роботи).

Окремо хочеться звернути увагу на візуальний стиль манґи: він неймовірно точно передає атмосферу й допомагає читачеві заглибитися у світ. Персонажі намальовані доволі спрощено, але плавні лінії силуетів надають їм динаміки й природного вигляду в кадрі. У ландшафтах же, навпаки, відчувається дуже велика увага до нюансів: змін погоди, часу доби, пори року та й загалом індивідуальності кожної локації. Оточення слугує не лише фоном для персонажів, а повноцінно взаємодіє з ними. Незважаючи на рясну кількість деталей, сторінки не перенавантажені: зберігається баланс позитивного (заповненого) і негативного (пустого) просторів, що підкреслює розслаблену, спокійну атмосферу історії.

Манґа залишає за собою відчуття умиротворення і легкого смутку. І, звісно ж, багато запитань. На відміну від схожої за жанром і атмосферою “Останньої подорожі дівчат”, вона не дає чітко песимістичної відповіді. Чи справді цей світ помирає? Можливо він просто змінюється так, як змінюються пори року? Це зможете вирішити для себе ви, якщо прочитаєте “Нотатки про подорож до Йокогами”.

Авторка та дизайнерка обкладинки: Софія Осадча

Редакторка: Софія Шкробітько @spacee_oddity