Норми правонаступництва в часи Античності

Македонські принципи сприймання царської влади базувалися на “праві переможця”, тобто у разі значної військової перемоги особа могла претендувати на царський титул і можливість його передачі у спадок.

Цей принцип зокрема відображений в тезисах Арістотеля [1], відповідно до якого монархії героїчного часу засновані на добровільній згоді народу, та можуть передаватися у спадок. Саме за такими двома принципами існували македонські династії, що також підкреслено в роботах Е. Бікермана [2]. В свою чергу Р. Біллоуз додає:

“влада Аргеадов не була в цілому інституціонально обмежена і македонський цар фактично персоніфікував державу”[3].

Тобто у разі змінення складу держави, правонаступництво прав колишньої держави набувається відносно титулу, який і уособлює в собі державу.

Персидське сприймання царської влади відрізнялося, замість “права переможця”, вони надавали царському титулу божественне походження:

“Я Ахурамазда зробив Дарія царем, одним царем над багатьма”[4].

Забігаючи наперед необхідно відзначити, що після краху династії Ахеменідів, перси сприймали Селевка І Нікатора, як її наступника, бо він носив той самий титул Персидського царя.

Тому не дивно чому царі древності в першу чергу боролися за набуття титулу супротивника, яке давало їм право легітимізації своєї влади.

Олександр сприймав війну з Дарієм не через призму особистої ворожнечі, а через легітимні вимоги [5]. В даному випадку скоріш за все македонський цар вважав, що має право зазіхати на титул персидського царя через реалізацію “права переможця”, яке в свою чергу для нього мало божественне походження.

Необхідно відзначити, що саме божественне походження титулу та піднесення його носія до рангу богів і був один з способів легітимізації в очах населення. Зокрема саме таким чином він і прийняв титул Фараона Єгипту, щоб легітимізувати свою владу в Єгипті, так як для місцевого населення він сприймався сином Бога. Для цього він був коронований згідно с місцевих традицій та за участю єгипетських жреців, які засвідчили отримання їм божественного титулу.

В листі до Дарія, Олександр вимагає:

“В дальнейшем, когда будешь писать мне, пиши как к царю Азии, а не обращайся как к равному. Если тебе что нужно, скажи мне об этом как господину над всем, что было твоим. В противном случае я буду считать тебя обидчиком. Если же ты собираешься оспаривать у меня царство, то стой и борись за него, а не убегай, потому что я дойду до тебя, где бы ты ни был”[6].

В своєму листі він вимагає, щоб Дарій фактично визнав титул Олександра, як правителя над “усім, що було твоїм”, таким чином він запропонував йому передати свій титул, або померти за нього.

Навіть коли Дарій втікав з поля бою і фактично залишив імперію, Олександр був вимушений його переслідувати, бо поки він був живий, македонський цар був нелегітимним правителем в Азії.

Цікавий факт, після вбивства Дарія його полководцем Бесом, який прийняв на себе титул Царя та назвався Артаксеркс V, Олександр був вимушений і його переслідувати, щоб назавжди поставити крапку в передачі йому влади над Персидською імперією.

Для нас ключовим в історії змагань Олександра Македонського за титул Царя Персії є те, що для отримання правонаступництва над колишньою імперією йому було необхідно отримати титул з рук колишнього Царя чи фізичного його усунути, щоб самому зайняти вакантне місце. Тобто просто зайняти столицю і заявити про те що він новий володар було недостатньо, бо в разі живого царя він вважався лише узурпатором.

Наступники Олександра Македонського використовуючи “право переможця” заснували свої держави, зокрема таким шляхом пішов Антігон, який після видатної військової перемоги прийняв царський титул [7], таким чином підтвердивши своє право на нього.

Птолемей І Сотер пішов трохи іншим шляхом, а саме отримавши тіло Олександра Македонського він проголосив себе його хранителем та заснував спеціальний культ.

Птоломей скористався також ще і тим, що останній не коронований Фараон, а саме Олександр IV призначив його сатрапом Єгипту, що фактично надавало йому можливість використавши божественний принцип прийняти титул фараона та легітимізувати себе, як повноцінного Царя.

Схожими шляхами пішли і Касандр, Лісімах та Селевк, які скориставшись смертю сина Олександра Македонського та своїм офіційним призначенням на сатрапії прийняли царські титули. Тобто для затвердження своєї влади та фактично будучі частково правонаступниками Македонської імперії вони легітимізували себе через пряме відношення то Олександра, як єдиного правителя втраченої держави.

Висновки

З цієї історії ми бачимо, що принципи правонаступництва існують ще з Античних часів і порядок його здійснення, як ми бачимо з дій Олександра Великого був дуже важливим.

Я не зачіпав питання внутрішньої легітимності, хоча частково ми це бачили, у діях жреців Єгипту, які визнали македонського Царя, як сина бога Ра. Аналогічні дії щодо внутрішньої легітимізації, від збереження ЗАКОНІВ ТА ПРАВ перського/єгипетського (останніх не плутати з арабами) населення проводили і наступники Олександра Великого.

Джерела:

1. Аристотель. Сочинения/ Аристотель Т. 4. – Москва. 1983 – с. 476

2. Бикерман Э. Государство Селевкидов/ Э. Бикерман – Москва, 1985 - С. 16

3. Billows R. Antigonos the One-Eyed/ R. Billows - University of California Press

 - 1997 - P.243

4. Wiesehofer J. Ancient Persia / J. Wiesehofer – NY, 2006. - P. 30

5. Арриан, Поход Александра  2.12.5

6. Арриан, Поход Александра  2.14.9

7. Плутарх, Деметрий18

@Konkretyka