Незвідане Невицьке

Незвідане Невицьке

Остап Хмарний

Я відчув привида, точніше, почув його всередині першої вежі зі стендом у кінці стіни, коли вже покидав замок. Вітер, — швидше за все. Його поривисті подуви завивались у чудернацькій порожнині, видаючи дивний звук, схожий на завивання.

Сухі гілки кущів та дерев у вранішній мряці нагадували про казкових річкових та лісових німф. Коли я спустився крізь ліс до мосту через річку Уж, то проходячи повз пам’ятний знак проведеній тут позаминулого століття жителями околиць першій маївці, ще раз звернув увагу на місцеву греблю.

Саме ж село Невицьке виникло значно раніше від замку, і в народі побутує думка, що його назва походить від імені язичницького божества Наві, хоча про язичництво давніх слов’ян нам відомо доволі мало, особливо, якщо мова йде про Західну Україну чи Закарпаття. Основним джерелом інформації про вірування давніх слов’ян є радянський автор, дослідник Рибаков — більшість інших чи новіших авторів лише копіюють вже сказане ним або кимось хто посилався на нього. Всі дослідження радянських та сучасних етнографів які стосуються давньослов’янських уявлень про космогонію мають стільки прогалин, для уважної до деталей людини, що здається ніби ступаєш по нетривкій поверхні з ламаних віт на болоті в оповитому лісі туманом.

Праслов’янське слово Навь, що символізує невідомість, небуття та непроявлене пов'язують зі смертю та потойбічним світом, звідки й походять лісові та річкові німфи —, первісно, навки. Більшість дослідників етимологів вважають початковою назвою цих істот «навка»: від прасл. *navь («мрець»); з того ж кореня походять українські слова нав і нава («домовина», «труна»), а також навк («мрець»), невістка і в російській мові у слові невеста — та, що не знає свого майбутнього.

З назвою Невицьке пов'язано дуже багато привабливих для туристів легенд, однак за більш достовірною версією, щодо назви села, на мій погляд, Невицьке — спадок від описаних Геродотом жителів Західноукраїнських земель, неврів. Хоча й їх ареал розселення змістився із часом на північ, — землі сучасної Білорусії, однак назва річки Уж також доповнює і підтверджує моє припущення.

Саме неври привнесли в Білорусь безліч гідронімів, що початково з’являються в Україні:

Тиса-Дрисса; Немія-Неман; Случ (правий притік Прип’яті в Україні) — Случь (лівий приток Прип’яті, в Білорусі), білор. місто Слуцк (на Волині – Луцьк).

Уж, Ушиця — Ушача, Уша, Уса, Ужиця, всі ці географічні найменування мають одне коріння, й що головне, навіть білоруське місто Ушачі.

Ось як Геродот описував неврів:

(Історія. 4-а книга 102 уривок)

“Неври мають звичаї такі самі, як скіфи. А за одне покоління до походу Дарія вони змушені були покинути свою країну через навалу змій. Бо в їхній землі з’явилося багато змій, більшість яких напала на них із північної пустелі. Під їхнім натиском вони, покинувши свою країну, оселилися разом із будинами. Цих людей підозрюють у тому, що вони чаклуни. Бо скіфи і елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною. Мене вони цим оповіданням не переконали, але вони на цьому наполягають і ще підтверджують клятвою”.

На більш глибинному рівні з’ясування легенд привело мене до річки Уж, яка натякає на богиню весни та світанку, що з праіндоєвропейських часів була прототипом балтійської Аушріне, грецької Еос, римської Аврори, ведійської Ушас, німецької Остари.

У найдавніших частинах «Рігведи» Ушас визначається як «божественна дочка» — divó duhitâ — Дьяуса-Піти, «Неба-Батька» і матір Ашвінів, божественних близнюків, що символізують світанок і захід.

Її грецький еквівалент Еос, вивляється, розповіла мені більше, аніж я би міг собі уявити. Вивчаючи символізм, я, здавалось, починав розуміти послання привида вежі — звук, який я раніше спростовував як звичайні подуви вітру.