New Orleans

Новий орлеан зустрічає людей іноді занадто красиво. Це місто ніби навмисно дозволяє закохатись у себе перш ніж покаже справжнє обличчя.

Тут повітря тепле навіть вночі. воно осідає на шкірі вологою, запахом річок, боліт, мулу, і одночасно з цим дорогих парфумів, тютюну й алкоголю. вузькі вулиці французького кварталу світяться жовтими ліхтарями так мʼяко, що навіть старі потріскані будинки здаються чимось чарівним, і стихають ці вогні тільки під ранок, коли від цупкої темряви починає рятувати нещадно палюче сонце.

З відкритих вікон лунає джаз, а десь на сусідній вулиці горлає саксофон, так, наче це останній день володаря інструменту. Чути сміх, чути як келихи стикаються один з одним під буркотіння контрабасу, бо новий орлеан любить музику майже так само як таємниці.

Задушливі бари сховані за непримітними дверима, за пральнями, за старими магазинами або прямо під джазовими клубами. тут скрізь хитрощі а сухий закон існує хіба що на папері. Алкоголь тут ллється рікою, а люди танцюють так ніби завтра ніколи не настане і, можливо, для когось так і є.

Місцеві багато про що говорять так ніби це нормально. Кажуть, кожен новачок у місті проходить через “три дні невдач” — це дуже старе місцеве повірʼя над яким туристи зазвичай сміються перші кілька годин.

У перший день місто просто придивляється до тебе. ненароком ламаються запальнички, губляться речі, або ж годинники починають відставати.

На другий день місто перевіряє чи ти достатньо дурний щоб лізти туди куди не треба. саме тоді новачки найчастіше потрапляють у дивні бари, зустрічають дивних незнайомців і погоджуються на речі про які потім пошкодують.

Та то все лише маленькі пригоди...Ось третій день найгірший. Кажуть, якщо місто тебе “не прийняло” — саме тоді щось починає йти дійсно не так. Ти можеш чути голоси, бачити однакових людей у натовпі, а або навіть просто зникнути.

Повірили? та ну! це ж просто стара байка щоб мандрівникам нерви лоскотати. Новий орлеан насправді прекрасне місто, тутешні люблять його усією своєю душею, якщо вона є, вони вірять — місто живе, воно дихає, кепкує, шепоче. постійно шепоче у вранішніх розкладах під пальцями ворожки, у диму сигарет, що стелиться під ноги, у танці свічок на підвіконнях. Про вуду тут говорять тихо у самих куточках вулиць і справжнього мага знайти дуже важко, скоріше за все це буде звичайний шахрай з мішурою.

Деякі люди носять обереги під одягом усе життя.

Деякі залишають монети на могилах “щоб духи не образились”.

А останнім часом місто стало ще дивнішим…

Музиканти почали грати мелодії які раніше ніхто не чув і люди клянуться, що інколи чують їх навіть крізь сон, а на болотах знаходять човни без людей, замість них незрозумілі символи, що незнайомі навіть найстарішим магам.

поліція бреше.

газети брешуть.

люди брешуть.

бармени тільки переводять тему.

Та в їх очах можна роздивитись страх, він вже розповзається містом повільно й липко як болотяний бруд, його видно у нервових пальцях музикантів і у тому як місцеві тепер зачиняють двері трохи раніше.

Та поки є час, новий орлеан усе ще сміється, танцює, усе ще пахне алкоголем, воском і затхлим літнім повітрям. поки є час.