Нетривка сполука

У голові малоосвіченого обивателя з легкістю можуть співіснувати цілком несумісні думки й переконання. Голові президента така розкіш недоступна. А якщо доступна - то не надовго. Рано чи пізно, президенту доведеться позбавлятися від суперечливих позицій у своїй картині світу, шукаючи компромісів з об'єктивною реальністю.

Мінськ

Даний формат Володимир Зеленський вирішив "освіжити" поверненням до складу Тристоронньої контактної групи Леоніда Кучми. Це відбулося після нічного візиту останнього до АП в компанії свого зятя - олігарха Віктора Пінчука.

Тут варто згадати кілька фактів з біографії Пінчука. Він заробив свій основний капітал на виробництві труб (власне, він колись був спіробітником трубного науково-дослідного інституту). Статусу олігарха набув після одруження на дочці Леоніда Кучми Олені.
Від початку війни пінчуківська компанія "Інтерпайп" частково втратила важливий для себе ринок країн Митного союзу, на олігарха росіяни наклали санкції, а нещодавно РФ ввела ембарго на українські труби.
Свого часу, Пінчук написав статтю до американської "Wall Street Journal", де виклав своє бачення російсько-українського конфлікту. Якщо передати сенс кількома тезами, то там ідеться про наступне:

1. Україна задля встановлення довготривалого перемир'я на Донбасі має піти на компроміси. Наприклад, визнати "вибори" на окупованих територіях:
   "There will not be conditions for fair elections until Ukraine has full control over its territory. But we may have to overlook this truth and accept local elections. Such compromises may mean letting down Ukrainians from the east who have suffered enormously."
2. "Тимчасово" відмовитися від заявленої цілі на вступ до ЄС та НАТО, відклавши постановку питання на майбутнє.
3. Винесення питання Криму за дужки ("тимчасово").
4. Поступове зняття санкцій з РФ в обмін на поступки:
   "We should also make clear that we are ready to accept an incremental rollback of sanctions on Russia as we move toward a solution for a free, united, peaceful and secure Ukraine."

Тобто, в практичній площині Віктор Пінчук пропонував "вічне перемир'я", яке робило б з України Молдову. Де-юре ми не відмовилися б від територій, але де-факто там акцептується контроль РФ. Питання про вступ до НАТО і ЄС навіть не стоїть. Бойових дій нема, санкції поступово знімають.

За всім цим вбачається бажання Пінчука торгувати своїми трубами в любом колічєствє в любую сторону.

Загалом, цей план відповідає уявленням Зеленського про вирішення конфлікту. Торгувати суверенітетом, прикриваючись мантрою про збереження людських життів - спільне бажання президента та олігарха.

Тож після відновлення роботи ТКГ у Мінську зовсім не дивно було почути новий порядок денний.

Так, Леонід Кучма озвучив ідею припинення вогню на умовах, що наші війська не будуть стріляти у відповідь на "провокаційні обстріли", а також зайшла мова відновлення економічних зв'язків з ОРДЛО.

На практиці така заборона на ведення вогню унеможливлює активну оборону. Прес-секретарка Зеленського Юлія Мендель фактично звинуватила українських військових в обстрілі цивільних об'єктів. Загалом, в цьому немає нічого нового: "A la guerre comme a la guerre". Росіяни ведуть вогонь, прикриваючись цивільними. Саме тут, перш за все, слід шукати винних у загибелі мирних мешканців. Запропонований режим тиші також передбачає відсутність вогню на упередження. На практиці це залишає наші позиції та наші цивільні об'єкти беззахисними перед ворожими обстрілами. Знаючи, що його не чіпатимуть, ворог безперешкодно облаштовуватиме позиції та не поспішаючи цілитиме по бліндажах наших військових та домівках наших співвітчизників. Дипломатичні наслідки - в деталях та акцентах. "Наші військові стріляють по дитсадках"? Чи "підступні вороги цинічно прикриваються нашими дітьми"?

Насправді, воювати доведеться в будь-якому разі. Рано, чи пізно, терпець військових урветься, і вже жоден генерал не заборонить підлеглим активну оборону. Та і Леонід Данилович - не та людина, яка прямо зіграє в капітуляцію. Мєшков не дасть збрехати.

Україна вже неодноразово домовлялася про припинення бойових дій. У Женевському форматі. У Нормандському форматі. В односторонньому порядку. У багатосторонньому форматі. У Мінському форматі. Та війна все одно іде.
Поки це зрозуміють в команді президента, загинуть десятки, якщо не сотні наших захисників та захисниць.

З приводу "припинення блокади", то й тут все складно. Українська сторона пропонує компромісні умови відновлення зв'язків. Наприклад, повернення підпиємств на окупованих територіях законним власникам та відновлення обігу гривні на окупованій території Донбасу. Це - крок в бік відновлення суверенітету України над ОРДЛО. А на таке ворог не піде. Ворог хоче легалізації ДНР та ЛНР задля послаблення нашої держави, а в перспективі - ліквідації України.

Дуже скоро нова команда зрозуміє, що на практиці прийнятної альтернативи старому курсу немає. Просто тому що бачення сторін на "припинення вогню" та "відновлення торгівлі" кардинально різняться.

Брюссель

Перший закордонний візит Зеленського в статусі глави держави - відбувся. І відбувся відносно добре. Кращого годі було очікувати. Зеленський зустрівся з Юнкером та Столтенбергом, казав про європейський вибір та інтеграцію до НАТО. Про посилення санкцій. Вже добре.

Журналісти нетактовно запитують Жана-Клода Юнкера, чи сумує він за президентом Порошенком. "У мене є новий!" (вказує на Зеленського) - віджартовується політична акула, яку Зеленський називає "кльовим дядьком".

Проте навряд він сам розуміє сенс того, що відбувається. З одного боку, він говорить про посилення санкційного тиску, з іншого - доручає Кучмі вести переговори про припинення вогню та відновлення зв'язків з окупованою територією. Такі дії явно не узгоджуються одна з одною. Тиша та торгівля на Донбасі стануть приводом для європейців послабити санкції. Заклики до посилення санкцій - дратують російську сторону і спонукають до продовження обстрілів.

Мав би насторожувати улесливий тон європейських партнерів. Вони з радістю сприймають "миротворчі" ініціативи Зеленського. Під соусом "миру" подати злив України й відновлення ділових стосунків з РФ - задовільна перспектива для багатьох європейських політиків (без іронії: звісно, Юнкер до таких не належить). Тут бажання президентської команди та інтереси союзників збігаються. На жаль, коштом українських національних інтересів. Але Зеленський не розуміє цього.

Олігархічний консенсус

Після візиту Пінчука та спроби реалізації його сценарію на Донбасі, можна сказати, що цей олігарх завізував перебування Зеленського на посаді.
Не забуваймо й те, чиїми людьми оточений чинний президент.
Також нещодавно так звана "партія мерів" Коломойського об'єдналася з ахметівським крилом "Опоблоку" і вони спільно підуть на вибори.

Таким чином, вимальовується олігархічна солідарність у підтримці Зеленського, принаймні по лінії Ахметова, Пінчука та Коломойського-Боголюбова.

Із приязню ставляться до Зеленського і "газовики" - Дмитро Фірташ та Сергій Льовочкін, які напередодні президентських виборів скерували свій медійний ресурс проти тодішнього його опонента.

Резюме

На даний момент політика нового президента являє собою нетривку сполуку, яка знаходиться в процесі перетворення на щось більш стійке. Дії на фронті реальному мають бути приведені до спільного знаменика з заявами на фронті дипломатичному. За оптимістичного сценарію, ми заплатимо важку ціну і повернемося у реальний світ - до курсу, випрацьованому попередньою владою. За негативного - "республіки" будуть легалізовані, санкції з РФ зняті, а США та ЄС тиснутимуть вже на нас у разі спроби відновлення реальної територіальної цілісності.