Несподіваний пернатий гість

Помешкання огортала прохолода. Несподіваний пернатий гість знову пробрався в обитель демона через вікно, нагнавши вітрів із вулиці. Його темний силует міг спокійно сховатися під покровом ночі, якби не видавали так зрадливо червоне сяйво і бліде обличчя. З господарем цього місця йому було не зрівнятися в таємничості, але тому, здається, подобалося бути на увазі. Легка біла вінтажна сорочка з відкритим декольте, штани, що підкреслювали ще витонченіше його копитні ноги, прикрашені срібними підковами, і прекрасний блиск у його розкішній гриві з хвостом — все це безперечно подобалося гарпії в Ісаелі. Сьогодні він не міг не оцінити всю його красу знову.

— Доброї ночі, ненаглядний!

Ісаель тільки-но зайшов до своєї кімнати з бібліотеки і ніяк не чекав гостей. Здається, він був не стільки здивований, скільки просто зляканий раптовим візитом пернатого, бо перебував у своїх думках.

— Терос. Ви знову…

— Ні, - гарпія миттю вийшла з тіні, перебивши демона. — Ти ж знаєш, як я не люблю друге ім'я та «викання».

Демон на мить сторопів, помітивши всю серйозність слів від співрозмовника, але швидко зібрався з думками знову.

— Так, Алун, вибач. Ти ж теж знаєш, як все гарне швидко входить в наше життя, і потім не помічаєш, як замість офіційної мови на публіку починаєш «тикати».

— Знаю, — Алун дивився на Ісаеля вже спокійніше. — Але я не хочу, щоби ти мене розцінював зараз як правителя міста Дерідора. Я прийшов не за цим.

В очікуванні продовження діалогу, Ісаель став просто мовчки спостерігати за гарпією, що почала ходити по кімнаті вивчаючи ту як вперше. Насправді він просто шукав приводу за що б зачепитися, щоб зайвий раз не давати прямих натяків. Таким став щоденник на столі, що Ісаель вів якщо не щодня, то досить часто, записуючи найцікавіші і найцінніші, на його думку, події життя.

— Як зворушливо, особистий щоденник, що був так необережно залишений тут, — Алун посміхнувся до демона задоволений знахідкою, яка досить швидко опинилася в його пазурах. — Цікаво, які ж таємниці він приховує на сьогодні, м?

— Якщо ти думаєш, що я куплюся на це, то смію тебе розчарувати, — він безперечно був схвильований, але не подавав вигляду.

— Так? Хм.

Якась вседозволеність від вищого статусу все ж таки спливала назовні в Алуна, і він без жодного сорому став вчитуватися в один з абзаців. Літери були ледве вловимими при тьмяному світлі кристала біля столу, але цього було достатньо, щоб зачитати вголос.

— Сьогодні я знову почав відчувати голод. Мої роги поки цього ще не видавали, але бажання було надто велике, і не знаю, як я лише протримався цей день відволікаючи себе від розпусних думок. Та панночка, Меліса, мабуть думала про когось іншого будучи зі мною, через час я не відчув приливу сил - не зміг як слід підживитися. Сподіваюся, що днями знайдеться новий клієнт, більш зацікавлений моєю фігурою», — гарпія перестала зачитувати останні рядки вже дивлячись прямо в очі Ісаелю, наче чекаючи реакції.

По притиснутих вухах, трохи насупленому погляду і схрещених руках, можна було помітити явне невдоволення того. У Ісаеля виявилася досить чуттєва і вразлива натура, яка у звичайному житті мало кому була відкрита. Але Алун знав, що це може його зачепити, і все одно так поступив.

— Ти закінчив? — у його голосі відчувалася легка нотка пригніченості.

— Ні. Я тільки почав.

Відклавши щоденник на місце, Алун знову підійшов до демона ніби оцінюючи, після чого зайшовши зі спини взяв того за плечі, і нахилився ближче до вуха, бажаючи продовжити розмову.

— Ти ж знаєш, я тобі не ворог. І як би близько ти не приймав мої слова, вони завжди будуть чесні по відношеню до тебе. Сказані люблячи, - після чого його руки спустилися з плечей нижче, ніби бажаючи обійняти Ісаеля. — Чому ти не сказав мені про це? Адже це був запис навіть не сьогодення.

— Я не хотів тебе відволікати. Та й думав, що сам упораюся, термін ще був не критичним, — Ісаель безперечно став заспокоюватися від такого прояву уваги у свій бік. — Мені завжди так незручно думати про подібні прохання.

— Хах, йому незручно. А мені сиди гадай: чи можна сьогодні побути нахабним гостем і прийти так просто без запрошення? — ледь помітно потерся своєю щокою о демона, потім почав гладити того руками, бажаючи забратися під сорочку. — А якби я не прийшов, щоб ти робив цієї ночі?

— Можливо, спав би? — глянув на гарпію скоса, ніби вдаючи що не зацікавлений у його ласці, хоча все тіло вже хотіло кричати про протилежне.

— Цікаво, щоб тобі наснилося в такому разі? Я ось, наприклад, останні дні тільки й бачу, як би взяв мотузку і застосував би на одному вороному жеребці. Та тільки зловити його ще треба, надто норовливий.

Рука гарпії плавно ковзнула з грудей Ісаеля по шиї, після чого схопила його за підборіддя і розвернула голову у бік власника. Алун ніби все більше намагався того одурманити своїм поглядом, підступаючи при цьому ближче, але в парі сантиметрів від бажаного поцілунку відпустив демона і відійшов убік, так само ласкаво посміхаючись. Ісаель знову трохи розгубився, ніби повернувшись до тями. До нього дійшло, що той натякає піти привести себе до ладу. Сам він був тільки з роботи і явно не готувався для подібного прийому правителя в покоях. З хвилину подумавши, демон просто мовчки взяв якісь речі зі своєї шафи, і схвильовано глянувши на Алуна, попрямував до ванної кімнати.

Час пробіг досить швидко за читанням книги, знайденої на одній із полиць стенду з рідкісними та дорогими екземплярами. Це безперечно рятувало правителя від нудьги, бо Ісаель міг приводити себе до ладу годинами. Для нього все мало бути ідеально, щоб навіть жодна пасма не стирчала куди не треба. Алуну це було непринципово, але він захоплювався такими стараннями у свій бік, бо сам ніколи подібним не морочився. Демон виглядав справді свіжо і чудово, а туалетна вода ще більше розкривала його грайливий настрій. Цього разу він вирішив обійтися легшим вбранням: білу сорочку замінила шовкова чорна, розстебнута майже до кінця, та облягаючі штани, що підкреслювали ще краще його зад. Фінальним штрихом став чокер на шиї, який Ісаель використовував замість свого нашийника з камінням, який наділяє того крилами.

Алун не міг відірвати свого погляду від цього статного жеребця, він просто мовчки спостерігав, як той пройшовся ненав'язливо до тумбочки біля ліжка і нахилився до нижнього ящику, ніби бажаючи показати всю витонченість і гнучкість свого тіла. Правителю сподобався цей натяк, але він все ще продовжував сидіти з книжкою чекаючи на запрошення відкрито. Ісаель вловивши його погляд продовжив копошитися в ящику, діставши звідти ненароком мотузку на ліжко і ще якісь речі, які не грали особливої ролі, від чого були покладені назад.

— Хм. Ти не пам'ятаєш, куди ми поділи змазку? — почав перебирати ящик вище.

— Випадково, не оцю?

Алун підкрався безшумно до демона ззаду, і упершись у його сідниці, нахилився трохи ближче до тумбочки, діставши з-за кутка баночку змазки. Цю річ і справді було важко помітити за купою інших, що знаходилися на меблях.

— Комусь слід навести тут лад.

Після цих слів гарпія скинула все зайве у бік ліжка, щоб цінне не розбилося від падіння на підлогу, і перехопивши демона краще, став напирати на того, укладаючи грудьми на тумбу. Ісаель був схвильований, його хвіст миттю піднявся догори, чи то побоюючись, що його можуть зачепити і нашкодити, чи то чисто за інстинктом готовності до прийдешнього.

Алун схилився до спини демона, цілуючи між обрубками крил і тим самим змушуючи здригатися того від легкого лоскоту. Руки його вже не знаходили собі місця, як пірнути під сорочку і почати пестити — тепло та ніжно охоплювати. Ще мить не втримавшись, він плавно спустився руками нижче, і зачепивши штани своїми пазурами, подібно до хижака що хоче роздерти здобич, стягнув їх донизу, розкриваючи все потаємне своєму погляду. Ісаель завмер на якийсь час, чекаючи реакції пернатого на річ, що знаходилася в його промежині і виблискувала немов червоний рубін. Вона безперечно викликала інтерес у Алуна. Варто було йому лише подивитися в бік демона, як той миттю завів погляд, ніби нічого за це не знає, а щоб ще більше це підкреслити, порухав хвостом «відмахуючись».

— Як це мило. Мені завжди так подобається спостерігати за тобою в незручному становищі, — взяв демона за ріг, щоб той не зміг ухилитися від нашіптування. — Я теж за тобою дуже сумував. Упертий і непокірний на вигляд, а насправді так і хоче бути спійманим, і ображеним мною.

Утримуючи демона, Алун підібрав мотузку з ліжка, досить легко і швидко перемотавши нею руки за спину, не проґавивши при цьому хвіст. Здається, йому доводилося це робити не вперше, як і Ісаелю терпіти витівки гарпії. З ще одним грубим поштовхом, що притискає краще до меблів, Алун знову пірнув рукою нижче, дозволяючи собі все що тільки можна. Спускаючись темною доріжкою і ледве торкаючись наростаючого горбка — передражнював, змушуючи чекати бажаної ласки.

Крок за кроком. Ісаель уже починав відчувати щось тверде і тепле ззаду, що точно натякає на всю серйозність дій.

Йому так давно цього не вистачало — грубості з ніжністю в одному флаконі, які ні в кого не поєднувалися так ідеально, як у пернатого коханця. Алун навіть не усвідомлював, наскільки він міг бути гарним для нього, після купи пережитої нетактовності з боку інших клієнтів. Їх цікавили власні бажання, тоді як Алуна зачаровували непідробні почуття.

Ісаель міг довго перебувати у своїх думках, отримуючи на пару задоволення від наростаючого збудження, поки його не привело до тями щось прохолодне і рідке між сідниць. Гарпія ніби дала зрозуміти, що йому не варто йти далеко від реальності, бо вона тут зараз з ним. Його очі були важкі в прочитанні для незнайомців, але демон по них уловлював все. У них безперечно ховався спокій, який дозволяв розслабитися і відпустити все зайве, давши прохід для чогось іншого. Чогось гарячого та близького душі.

Тиск наростав — дихання частішало. Легка прохолода впереміш із приємним жаром, викликала бурю емоцій у Ісаеля, від чого він не в силах себе стримувати став відбивати копитом по підлозі, доносячи дзвінкий і небезпечний звук. Строптивий — як же Алун любив його постійно дражнити цим словом, сильніше робити смирним і всіляко карати.

Волосся було найважливішою частиною життя Ісаеля, будь-які події із ним він намагався припиняти, але правителю закон не писаний. Пернатий безцеремонно потягнув за них вигинаючи демона в спині краще і даючи зрозуміти, де його місце. Перший стогін вибачення припав йому до душі, і він знову відпустив того, перехопившись за ріг — підтягнувши себе до кінця.

Розгойдуючи плавно стегнами, туди-сюди, він тягнув момент насолоди. Сопіння Ісаеля було просто музикою для його вух, але іноді доводилося вставляти чіткіші ноти — грубими ляпасами. Демон те й робив, що постійно приховував свій погляд у якомусь несхваленні подібного, коли його стояк явно говорив про інше.

Крок за кроком. Швидкість наростала. Тяжке дихання перетворювалося на стогін. Мелодія ставала голоснішою.

Ще один акт пристрасних поцілунків у шию, розведених іклами і гострими кігтями, що не могли пройти безслідно. Алун уже був на межі — сильний тиск говорив якнайкраще. Змусивши демона прогнутися в черговий раз, він утиснувся в того заповнюючи всіма своїми соками і ликував від протяжного стогіну, що звучав вже на всю кімнату не в силах стримувати насолоди.

Ісаель не відставав від правителя, але перейти за цю межу не вдавалося. Руки були зв'язані - Алун тягнув мить. Опам'ятавшись після солодкого екстазу, він знову схилився до демона, щоб довести того до фіналу. Йому подобалася можливість диктувати свої правила і говорити коли буде можна. Тепла рідина вже стікала по стегнах Ісаеля розбурхуючи все тіло ще сильніше, а ласка його органу тільки ще більше наближала до заповітної мети.

І знову стогін — сповнений всією любов'ю, яку тільки міг висловити демон у той момент. Тіло тремтіло від безсилля — тимчасово. Інкубська натура була сита, запас життєвої енергії заповнено. Але поки що, хотілося просто відпочити у теплих обіймах.

Алун знову дав волі жеребцеві, розуміючи, що той заслужив на неї своїм послухом. Та й просто він не був із тих, хто так мовчки йде. Допомагаючи Ісаелю відійти від тумбочки та витерти наслідки, він просто повалив того за собою на ліжко. Бажання ніжитися залишалося взаємним аж до ранку. Прохолодного ранку.

Хтось так і не навчився зачиняти за собою вікна до кінця.