Не нехтуйте Україною

На фоні бойових невдач росіян, в яких вони звинувачують пряму участь сил НАТО, все частіше можна почути самозаспокоюючі роздуми, що Кремлю треба домовлятися з Заходом, тиснути на західні уряди через різні організації та інфлюенсерів на кшталт Папи Римського чи Ілона Маска, і примусити їх підписати мир на умовах, які допоможуть Путіну “зберегти обличчя” геніального політика та полководця-завойовника.

Хотілося б зауважити таким “діячам” - не нехтуйте Україною, це ми вирішимо, як нам краще.

Певна частина “старої школи” американських і європейських діячів підтримує такі закиди, адже їх з самого дитинства вчили, що Росія страшна, потужна, всемогутня, наче бурий ведмідь. І їй треба догоджати, ставитися з повагою і не провокувати на агресію, щоб тінь цього ведмедя на стіні залишалась на місці і страшний рев лунав за вікном, бо якщо ведмідь прийде в кімнату — порятунку не буде нікому. А тепер виявилось що російський ведмідь карликовий, рахітний, з гнилими зубами та роз’їденими грибком пазурами, весь в лишаях та власних екскрементах. І його може побити палицею смілива дитина, поки він страшно ричить про ядерну війну пускаючи гази, і намагається відгризти гнилозубою пащею ногу.

Епоха після 2-ї світової, де СРСР і його спадкоємець РФ може медвежим риком змушувати переписувати кордони незалежних держав — закінчилася. Світ увійшов у нову епоху, де право на життя народів та кордони вирішуються не домовленостями між найпотужнішими країнами. Принаймні українські. А вирішуються самим народом на своїй землі, і якщо вимагають обставини - ціною диму і крові. Закінчилася в той момент, коли український народ знехтувавши домовленостями Путіна і Заходу вирішив боротися не 3 дні, не три місяці, а до перемоги. Коли ведмідь таки вліз в кімнату і показав себе у всій своїй потужності.

І як би західним чи східним діячам не хотілося б триматися за стару картину світу, де про долю сусідніх з Росією народів треба домовлятись з Росією, настала нова епоха, де народи самі вирішують свою долю. Так, все нове лякає, незрозуміле, непрогнозоване. Але така реальність. І вона не зміниться від закривання очей та спробами знову уявляти шолудивого ведмедя грізним господарем Євразії.

Тому на яких умовах закінчиться війна — вирішуватиме український народ. І чим довше Росія намагатиметься проти нас боротися — тим катастрофічніші для неї будуть наслідки поразки. І враховуючи неможливість компромісу між нашим народом який хоче жити і процвітати, і російським народом який хоче нас знищити фізично, політично, культурно, стерти з лиця Землі та історії — війна триватиме до нашої перемоги.

Чому ж росіяни не погодяться залишити нас в спокої, чому вважають що проти них воює НАТО, чому шукають домовленостей про хід війни не з тими, з ким воюють насправді?

Тому що росіяни вже давно живуть в уявному геополітичному світі, і їх не цікавить приземлена реальність. Вони так сильно намагалися переконати всіх у своїй могутності, що повірили в неї самі. Для росіян неважливо, як вони живуть, що в них насправді є, а чого нема, головне щоб їх боялися у всьому світі — тому і страшний рев про Іскандери та Посейдони. І в цій картині світу якісь малі народи, які завжди були для росіян не людьми, а ресурсом з такими ж правами, як у дерев чи вугілля — не те що не мають права на власну суб’єктність, всі такі спроби відрізнятися від того чим їх вважають росіяни розцінюються як злочин проти природи і караються лише смертю. Звідси і геноциди поневолених народів, зокрема Голодомор та депортації.

Саме тому росіяни щиро вірять, що проти них воює НАТО, тому що українці для росіян нижча ступінь еволюції, наче гібрид дикої мавпи та карикатурного козака в шароварах. Росіянин просто не здатен осягнути саму можливість поразки від українців, для них це наче дощ який почав падати з землі на хмари. Адже сама ідея русского міра — ультимативна перевага росіян над всіма іншими народами, їх підкорення і знищення всього, що нагадує про окремішність цього народу. І перевага останнього з росіян над найкращим з українців — фундамент цього русского міра. Якщо цієї переваги не стане — весь російський світогляд розсиплеться на уламки.

І він уже починає тріщати. Росіяни судорожно хапаються за будь що, що дозволяє їм залишатись впевненими у своїй перевазі. Це і “ми ще не починали воювати”, і “вже їде тисяча кадировців”, і “3 армійський корпус в дорозі”, і “підкріплення вже починають з маршу вступати в бій”, і потуги в геополітику з переконанням себе і всіх, що проти них воює не одна Україна а весь блок НАТО. І радісне переконування себе що світлові стовпи — робота вундервафлі “Пересвет”.

Доходить навіть до того, що як спосіб нарешті “почати воювати всерйоз” розглядається інтернаціоналізація війни і введення до “союзних сил спецоперації” армій В’єтнаму, Північної Кореї, Афганістану, Пакистану, країн СНД та Африки. Єдине про що забувають такі “військові стратеги-геополітики” - що у всіх цих країн є власні інтереси, і вони самі вирішують, що їм вигідно. І навряд чи вони захочуть жертвувати собою, щоб Росія спробувала перемогти Україну. Вони не російський інструмент, а незалежні суб’єкти, які мають і захищають власні інтереси.

І Україна незалежний суб’єкт, і захищає власні інтереси, в поточній ситуації — право на життя.

Не варто нехтувати Україною, перебуваючи у власних ілюзіях.

Фото так званої “роботи суперсучасного комплексу “Пересвет”" для привернення уваги)