Франчайзинг і диверсифікація: які практики традиційного бізнесу використовують наркоторговці

Наркобарони значно більш схожі на менеджерів великих корпорацій, ніж нам деколи здається.

Щоб ефективно боротися із торгівлею наркотиками, потрібно думати про неї в категоріях звичайного бізнесу, вважає журналіст The Economist Том Вейнрайт. Цю ідею він послідовно доводить у своїй книзі «Наркономіка: Як керувати наркокартелем» (Narconomics: How to Run a Drug Cartel; в українському виданні — «Наркономіка. Як працює економіка картелів»).

Ми обрали із «Наркономіки» п’ять практик традиційного бізнесу, які успішно адаптували для своїх потреб наркокартелі.

За франчайзинговою моделлю працює не лише цей ресторан McDonald's в Канаді, а й деякі наркокартелі (Фото: Stu pendousmat, CC BY-SA 3.0).

1) Франчайзинг

На франчайзинговій моделі побудовані McDonald’s і Aroma Kava — а ще деякі наркокартелі: наприклад, «Лос-Сетас», який працює в Мексиці і Центральній Америці.

Вигоди від такої моделі схожі до вигод у традиційному бізнесі: велика компанія (франчайзер) розвиває свій бренд і заробляє відсоток від прибутків підприємців, які купили права працювати під її брендом (франчайзі). Тим часом франчайзі отримують сильний глобальний бренд, можливість скористатися досвідом і оптовими цінами на закупки товарів (у випадку наркоторговців — зброї і спорядження).

Утім, в довгостроковій перспективі модель франшизи в наркобізнесі є не такою вигідною, як для звичайного бізнесу: боротьба за переділ території між різними франчайзі одного картелю призводить до хаосу, а помилка одного місцевого підприємця може бути роковою для всього бренду. Коли партнери «Лос-Сетас» випадково убили американського спецагента Хайме Запату, від цього постраждав весь великий картель.

2) Корпоративна соціальна відповідальність

Corporate social responsibility — поширена тенденція на Заході: щоб покращити свій імідж серед клієнтів і працівників, компанії інвестують у місцеві спільноти, спонсорують музеї і займаються благодійністю

Наркокартелі деколи роблять навіть більше добрих справ, ніж законний бізнес: підтримка простих людей для них важливіша. Наприклад, мексиканський наркобарон Ель-Чапо будував каплиці і роздавав гроші бідним. Більше того, наркокартелі деколи виконують функції уряду: будують дороги й мости, захищають місцеві спільноти від грабіжників.

Це все дає свої плоди: попри незаконність наркоторговців і їхній негативний вплив на розвиток країни, деякі з них справді популярні у себе на батьківщині. У того ж Ель-Чапо доволі високий рейтинг підтримки в Мексиці: близько третина мексиканців виступали різко проти його арешту, на його підтримку проводили демонстрації і складали балади.

3) Офшоринг

Великі технічні компанії не виробляють більшість своєї продукції у Каліфорнії. Вигідніше побудувати завод у В’єтнамі, де робоча сила значно дешевша, а соціальні стандарти нижчі. Офшоринг, тобто перенесення виробництва в бідніші країни, став особливо вигідним на фоні економічної глобалізації кінця 20-го століття. Наркокартелям, однак, глобалізація ще більш на руку.

До офшорингу вдаються мексиканські картелі, які шукають для виробництва сировини країни із слабшим урядом і вищим рівнем насильства. Хорошими варіантами є сусідні країни Центральної Америки на кшталт Гватемали, Нікарагуа чи Гондурасу. Як пише Вейнрайт, «інколи здається, буцім у Мексиці панує беззаконня, але вона як Швейцарія порівняно з іншими регіонами Центральної Америки».

Обкладинка англомовного видання «Наркономіки» (Penguin Books)

4) Диверсифікація бізнесу

Не тільки звичні нам компанії намагаються постійно розвиватися на нових ринках; наркокартелі також прагнуть диверсифікуватися. Диверсифікація зазвичай буває двох типів: «концентрична» і горизонтальна.

«Концентрична» диверсифікація — це коли компанія використовує свій досвід, щоб відкрити виробництво в новій галузі і вийти на нову групу споживачів. Наприклад, до неї вдалася Coca-Cola, коли спробувала продавати вино у 1970-их роках. До такої ж диверсифікації вдаються мексиканські картелі, які використовують свої зв’язки та інфраструктуру, щоб нелегально переправляти людей через американський кордон. Так вони отримують додатковий дохід і мають запасні джерела прибутку.

Горизонтальна диверсифікація — це вироблення нової продукції для уже наявних споживачів. Так робила компанія Disney, яка почала з мультфільмів, але незабаром почала продавати глядачам своїх мультиків вхід в Діснейленд, одяг із зображенням Міккі Мауса і навіть морські круїзи. Це дає свої плоди: тематичні парки і курортний бізнес приносять компанії третину з усіх доходів.

Для наркоторговців горизонтальна диверсифікація теж не є порожнім словом. Якщо Disney друкує кепки з Міккі Маусом, то картелі виходять на ринок нових наркотиків. Левова частка прибутків наркоторговців традиційно припадає на кокаїн і марихуану, але обмежуватися ними ризиковано. Як і в традиційному бізнесі, деякі продукти виходять з моди, а для інших посилюється конкуренція (наркоторговці сильно страждають від поступової легалізації марихуани: легальне виробництво більш рентабельне). Тому останнім часом картелі зробили ставку на кристалічний мет і героїн.

Знищення плантацій коки в Колумбії створює гарну картинку для медіа, але, за словами Вейнрайта, є далеко не найкращим способом боротися з незаконним обігом кокаїну (Джерело: U.S. Government Accountability Office)

5) Монопсонія

Одна із головних тез «Наркономіки» — щоб ефективно боротися з наркоторгівлею, треба цілити не на плантації коки в Колумбії, а на заможних американців, які купують кокаїн. Іншими словами, боротися з попитом, а не з постачанням.

Знищення плантацій коки — один з улюблених способів боротьби із торгівлею кокаїну для політиків. Задум в тому, що зменшення кількості сировини призведе до підвищення цін на кокаїн для споживачів.

Однак на практиці знищення плантацій схоже на боротьбу з вітряками. Фінансовий удар від зменшення кількості товару на ринку беруть на себе не наркокартелі і не американські наркомани, а колумбійські селяни-виробники сировини. Кожен регіон контролює конкретна група наркоторговців, яка може диктувати закупівельну ціну: селяни банально не мають кому ще продати сировину. Тому, попри зменшення кількості продукції, ціна коки для картелів залишається стабільною.

У світі традиційного бізнесу така практика називається монопсонією (від грецького «один покупець», за аналогією з терміном «монополія»). Її, наприклад, активно застосовує найбільша у світі мережа супермаркетів Walmart, яка є чи не єдиним замовником для деяких типів продуктів у США.

————————————————

Автор — Антон Процюк для Телеграм-каналу The Old York Times