Напередодні Різдва

Це сталося наприкінці ХІХ століття напередодні Різдва. Із затоки дме холодний, смалкий вітер. Сипле дрібний колючий сніг. Цокають ратиці коней по бруківці, грюкають двері магазинів — робляться останні покупки перед святом. Усі поспішають швидше дістатися до оселі.

Тільки маленький хлопчик повільно бреде засніженою вулицею. Він постійно дістає з кишень старого пальта змерзлі почервонілі руки і намагається зігріти їх своїм подихом. Потім знову засовує їх глибше в кишені і йде далі. Ось зупиняється біля вітрини булочної і розглядає виставлені за склом тістечка і бублики.

Двері крамниці відчинилися, випускаючи чергового покупця, і з них потягнуло ароматом свіжоспеченого хліба. Хлопчик судорожно проковтнув слину, потупцював на місці і побрів далі.

Непомітно опускаються сутінки. Перехожих стає дедалі менше. Хлопчик зупиняється біля будівлі, у вікнах якої горить світло, і, піднявшись навшпиньки, намагається зазирнути всередину. Трохи вагаючись, він відчиняє двері.

Старий писар сьогодні затримався на службі. Йому нема куди поспішати. Вже давно він живе один і на свята особливо гостро відчуває свою самотність. Писар сидів і з гіркотою думав про те, що йому нема з ким зустрічати Різдво, нікому робити подарунки… У цю мить двері відчинилися. Старий підвів очі і побачив хлопчика.

— Дядечку, дядечку, мені треба написати листа! — швидко промовив хлопець.

— А ти маєш гроші? — суворо запитав писар.

Хлопчик, смикаючи в руках шапку, зробив крок назад. І тут самотній писар згадав, що сьогодні переддень Різдва і що йому так хотілося зробити комусь подарунок. Він дістав чистий аркуш паперу, вмочив перо в чорнило і вивів: «6 січня. Пану…»
Ісусу...
— Як прізвище пана?
— Це не пан, — промимрив хлопчик, ще не до кінця вірячи своїй удачі.
— Ах, це пані? — усміхнувшись, спитав писар.
— Ні-ні! — швидко промовив хлопець.
— То кому ж ти хочеш написати листа? — здивувався старий.
— Ісусу.
— Як ти смієш глузувати з літньої людини? — обурився писар і хотів вказати хлопцеві на двері. Але тут побачив в очах дитини сльози і згадав, що сьогодні Святвечір. Йому стало соромно за свій гнів, і вже потеплілим голосом він спитав:
— А що ти хочеш написати Ісусу?
— Моя мама завжди вчила мене просити допомоги у Бога, коли важко. Вона сказала, що Бога звуть Ісус Христос…
Хлопчик підійшов ближче до писаря і продовжував:
— А вчора вона заснула, і я її ніяк не можу розбудити. Вдома немає навіть хліба, мені так хочеться їсти, — він долонею витер сльози, що набігли на очі.
— А як ти будив її? — спитав старий, підвівшись із-за свого столу.
— Я цілував її.
— А вона дихає?
— Що Ви, дядечку, хіба уві сні дихають?..
— Ісус Христос уже отримав твій лист, — сказав старий, обіймаючи хлопця за плечі. — Він наказав мені дбати про тебе.
Старий писар подумав: «Матінка моя, коли помирала, веліла мені бути доброю людиною і благочестивим християнином. Я забув її наказ, але тепер виконаю.