Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП "Зовнішність людини" в німецькій і українській мовах - Иностранные языки и языкознание дипломная работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП "Зовнішність людини" в німецькій і українській мовах

Історія становлення, проблематика та завдання контрастивної лінгвістики. Національно-культурного компонент в зіставній лексичній семантиці. Аналіз структурних відмінностей лексико-семантичного поля "Зовнішність людини" в німецькій і українській мовах.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Тернопільський національний педагогічний університет
«Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах»
1. Контрастивна лінгвістика як галузь мовознавства
1.1 Становлення та розвиток контрастивної лінгвістики
1.2 Проблеми і методика дослідження контрактивної лексикології
2. Зіставлення на лексико-семантичному рівні
2.1 Дослідження національно-культурного компоненту в зіставній лексичній семантиці
2.2 Аналіз структурних відмінностей ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах
3. Порівняння як об'єкт дослідження контрактивної лексикології
3.1 Визначення структурних елементів порівняння
3.2 Національно-культурна специфіка семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах
Обґрунтування актуальності проблеми. Незважаючи на те, що контрастивна лінгвістика є однією з наймолодших галузей мовознавства (початки формування припадають на 30 - 40 рр. ХХ ст.), нею зроблено значний внесок у теоретичне і прикладне мовознавство. Метою контрастивної лінгвістики було і залишається виявлення подібностей і відмінностей двох чи більше мов на всіх рівнях їх структури. Зіставне вивчення мов важливе не тільки для типологічних досліджень, але й для внутрішньомовних студій, оскільки сприяє виявленню того, що може бути непоміченим при суто внутрішньомовному аналізі.
До мовознавців, які працювали і працюють у галузі контрастивістики, слід віднести насамперед І. Бодуена де Кортуне, В. Матезіуса, Ч. Фріза, А. Потебні, Ф. Корша, Є. Поліванова, Ю. Жлуктенка, А. Райхштейна, В. Манакіна, М. Кочергана та ін.
Контрастивістика намагається вирішити основне питання - що порівнювати і як порівнювати. На даний час дослідники прийшли до висновку, що зіставленню повинні підлягати не окремі слова-кореляти, а їх системні угруповання - лексико-семантичні поля, бо саме в них найяскравіше відображено специфіку національного світосприйняття. Особливо національно-культурний компонент виявили вони в реакціях-порівняннях. Слід звернути увагу на те, що у мовознавстві ще не розроблено жодної методики для зіставлення семантики порівнянь лексико-семантичних полів двох чи більше мов, не визначені ще й критерії, за якими слід такі дослідження проводити. Актуальність теми дипломної роботи зумовлена необхідністю провести зіставне дослідження національно-культурного компоненту семантики порівнянь елементів лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в українській і німецькій мовах та виявити і порівняти специфіку їх значень у кожній із досліджуваних мов.
Об ' єкт дослідження. Лексико-семантична система мови як відображення національного світосприйняття.
Предмет дослідження. Національно-культурний компонент семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» як структурний елемент зіставлення української і німецької мов.
Мета дослідження полягає у зіставленні національно-культурного компоненту семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в українській та німецькій мовах та у виявленні головних ізо - та аломорфних рис.
Метою дослідження визначенні і його завдання :
1) простежити історію становлення, проблематику та основні завдання контрастивної лінгвістики;
2) дослідити національно-культурний компонент в зіставній лексичній семантиці;
3) проаналізувати структурні відмінності ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах;
4) розкрити національно-культурну специфіку семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.
Методи дослідження, які були використані нами при написанні роботи:
Наукова новизна дослідження полягає в зіставленні семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» у німецькій та українській мовах і розкритті суті національно-культурного компоненту порівнянь двох мов.
Практична цінність роботи полягає в порівняльному аналізі семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах. Результати дослідження можна буде використати при викладанні лексикології, типології мов, методиці викладання іноземних мов, практичного курсу німецької мови та ін.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.
У вступі ми розглядаємо такі питання як актуальність теми, об'єкт і предмет дослідження, мета дослідження, завдання і методи дослідження, наукова новизна і практична цінність дослідження.
Перший розділ складається з двох параграфів, в яких ми коротко аналізуємо теоретичні положення контрастивної лінгвістики, а саме: становлення і розвиток контрастивістики, а також її проблематику, завдання і методику дослідження.
У другому розділі ми досліджуємо національно-культурний компонент у зіставній лексичній семантиці і аналізуємо структурні відмінності ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.
У третьому розділі ми визначаємо структурні елементи порівняння, зіставляємо національно-культурну специфіку семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.
На захист виносяться такі положення:
Ш лексико-семантична система мови є основою для дослідження національно-культурного компоненту;
Ш лексико-семантичне поле «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах характеризуються цілою низкою ізо - та аломорфних рис з точки зору структури та семантики лексичних одиниць;
Ш порівнювані поняття лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в німецькій і українській мові асоціюються з різними поняттями, предметами і явищами;
Ш кількісне і якісне співвідношення порівнянь показує, що в українських художніх текстах зустрічається більша кількість порівнянь, ніж в німецьких.
1. Контрастивна лінгвістика як галузь мовознавства
1.1 Становлення і розвиток контрастивної лінгвістики
На кінець ХХ століття припадає формування нових наукових галузей, у тому числі і в лінгвістиці, що пов'язується з «необхідністю поступового наближення до якісно нових наукових вимірів сприйняття світу» [17, с. 50]. Однією з таких галузей можна вважати контрастивну лінгвістику.
З одного боку, контрастивна лінгвістика базується на загальних підходах до аналітичного порівняння мов у плані наявних в них подібностей і розбіжностей, а з іншого боку - включає пошук міжмовних співвідношень в конкретних мовах, які являються об'єктом зіставлення [5, с. 59].
Лінгвісти схиляються до думки, що саме порівняння лежить в основі порівняльно-історичного мовознавства, яке займало провідне місце в науці про мову у минулому столітті і зберігає свої позиції на сучасному етапі. Проте цей науковий напрямок є не лише порівняльним, а й історичним, і вже цим воно відрізняється від контрастивної лінгвістики, яка вивчає мови не в історичному плані, а на сучасному етапі їх розвитку. Тобто, контрастивна лінгвістика є синхронічною, а не діахронічною. Контрастивні дослідження в синхронії розглядаються як попередній етап узагальнень типологічного характеру. Вони служать меті виявлення міжмовних подібностей і відмінностей, їх опис і систематизацію, а також їх прикладне застосування, зокрема у практиці викладання та перекладі. Тому часто такі дослідження називають прикладними контраcтивними дослідженнями. До суттєвих відмінностей відносять також те, що порівняльно-історичне мовознавство обмежує сферу своїх досліджень лише генетично спорідненими мовами, а контрастивна лінгвістика може порівнювати будь-яку мову з іншою будь-якою мовою чи групою мов і, виявляючи відмінності між ними, не шукає історичного пояснення цих відмінностей [25, с. 10].
Ідеї контрастивної лінгвістики не нові. Зіставні дослідження двох мов відбувалися вже в далекому минулому. До ранніх джерел контрастивної лінгвістики можна віднести лексичні зіставленя шумерського та аккадського діалекту у Вавилоні, зіставлення санскриту з ведійською мовою в Паніні, спроби граматичних зіставлень різних мов з латинською та давньогрецькою вченими пізнього Середньовіччя та Відродження та ін. Під порівняльною граматикою (vergleichende Grammatik) А.В. фон Шлегель мав на увазі фактично зіставне мовознавсто [10, с. 2]. До перших досліджень контрастивістики слід віднести праці І. А. Бодуена де Куртене, які стосуються порівняння слов'янських мов з іншими індоєвропейськими мовами, де власне і висувається принцип зіставного аналізу мов незалежно від їх спорідненості. Ця традиція була продовжена вченими Празького лінгвістичного гуртка, у першу чергу В. Матезіусом, який підкреслював, що «до правильного розуміння мови можна прийти, лише зіставляючи її з мовами інших типів». Іншим джерелом контрастивної лінгвістики є цікаві дослідження Ч. Фріза, присвячені питанням викладання іноземних мов. У значній мірі ідеї Ч. Фріза знайшли своє втілення у книзі Р. Ладо «Linguistics across cultures» (1957), яка ознаменувала собою появу контрастивної лінгвістики як самостійного розділу мовознавства. В працях російських мовознавців кінця 19 - початку 20 ст. А.А. Потебні, Ф. Є. Корша, пізніше Є. Д. Поліванова (всі - з нахилом у типологію), праці В.О. Богородицького, І. О. Бодуена де Куртене, Л.В. Щерби вміщували не лише багатий матеріал із зіставного вивчення мов, а й положення про використання контрастивної лінгвістики з викладенням теоретичних основ для порівняння рідної та іноземної мови.
Виокремленню контрастивної лінгвістики у самостійну галузь мовознавства сприяло проведення спеціалізованих конференцій, присвячених контрастивним дослідженням (перша в Джорджтауні, США, 1968 рік), а також включення контрастивної лінгвістики у програму міжнародних лінгвістичних конгресів (з 1972 року) [30, с. 239].
За останні три десятиліття з'явилося чимало так званих контрастивних проектів, які об'єднали лінгвістів для системного зіставлення тих чи інших пар мов. Вони покликані дати практичні рекомендації, які б сприяли прискоренню та вдосконаленню викладання іноземних мов. Перші спроби розробок такого роду були здійснені в Центрі прикладної лінгвістики в США, де ще в 1959 році почалась робота над серією контрастивних досліджень мовних структур. Англійська мова зіставлялася з п'ятьма найбільш поширеним в навчальній практиці США мовами: французькою, німецькою, італійською, російською та іспанською. Пізніше контрастивні проекти почали створюватися в Європі. До числа найбільш відомих з них належать німецько-англійський (керівник - Г. Нікель), югославський (Р. Філіпович), польсько-англійський (Я. Фіш'як), угорсько-англійський (Л. Деже) і румунсько-англійський (Д. Чіторан).
Солідним внеском у розвиток контрастивної лінгвістики в Україні є колективні праці, що вийшли за редакцією професора Ю.О. Жлуктенка: «Нариси з контрастивної лінгвістики», «Порівняльні дослідження з граматики англійської, української, російської мов» та «Німецько-українські мовні паралелі» [8, с. 9].
М.Б. Гвішіані зробив також великий внесок у розвиток цієї галузі мовознавства. Він виділяє такі головні ознаки контрастивного дослідження:
· характер об'єкта дослідження (споріднені, неспоріднені і близькоспоріднені мови, національні варіанти, діалекти, професіональні мови та ін.);
· мета порівняння (аналіз ступеня спорідненості мов, пошук універсалій, встановлення еквівалентності і міжмовних співвідношень);
· напрям порівняння (синхронія, діахронія);
· теорія як система науково доведених характеристик об'єкта дослідження;
· метод як система прийомів порівняльного аналізу [5, с. 60].
За час свого існування контрастивна лінгвістика зібрала чималий досвід зіставлення мов різних типів і створила теоретичну базу для досліджень такого типу. А.Д. Райхштейн виділяє наступні принципи міжмовного зіставного аналізу, які можуть застосовуватися до будь-яких пар чи груп мов та будь-яких рівнів зіставлення:
1. Первинність внутрішньомовного опису по відношенню до міжмовного.
2. Примат спільностей над відмінностями у дослідженні.
3. Відповідність внутрішньомовних описів.
4. Одностороннє та двостороннє зіставлення.
5. Зіставний аналіз може проходити від мовної форми до змісту або, навпаки, від змісту до способу його вираження у мовах.
6. Зіставні дослідження можуть бути синхронічно-зіставними чи діахронічно-зіставними.
7. Джерела зіставного аналізу: зіставлювані явища можуть вивчатися незалежно в кожній окремій мові і мовленнєвих творах цією мовою або в мовленнєвих творах, які перебувають у відношеннях перекодування [23, с. 11].
Методи, які використовуються у контрастивних дослідженнях, з одного боку пов'язані з розвитком теорії в різних напрямках сучасного загального мовознавства, а з іншого - залежать від цілей та орієнтації тієї чи іншої роботи з контрастивного аналізу.
Зіставна лінгвістика диференціюється за зіставлюваними мовами (дві і більше; споріднені, віддалено споріднені, неспоріднені), за субсистемами мови (зіставна лексикологія, граматика, фразеологія і т. п.), а також за напрямками аналізу (типологічні, трансляційні та ін.) [23, с. 8].
Зіставленню повинні підлягати одиниці, які є аналогічними у функціональному і в формальному планах. Таким чином, зіставлювані одиниці повинні мати однаковий «рівневий статус» [23, с. 12]. Мови можна зіставляти на рівні системи (структури), норми і узусу (норми мовлення). Мова як загальнолюдський засіб мовлення ґрунтується на відмінностях (опозиціях) у плані вираження і в плані змісту. Будь-яка мова використовує лише деякі із всіх можливих опозицій. Сукупність подібних опозицій складає систему даної мови [3, с. 3].
Як правило порівняльні дослідження проводяться як з метою виявлення певних загальних закономірностей, так і з метою порівняльного практичного вивчення двох конкретних мов. Дані зіставного розгляду мов можуть використовуватися для вирішення різних теоретичних і практичних завдань. У процесі зіставного вивчення мов визначаються їх структурні особливості. Оскільки визначення структурних особливостей мов та їх класифікація на основі цих особливостей складають зміст типологічного напрямку у вивченні мов, саме цей напрямок потребує результатів зіставлення мовних структур у цілому та окремих мовних рівнів (морфологічного, фонологічного та ін.).
Крім того, у процесі зіставлення мов встановлюються спільні для них риси, що призводить до виявлення лінгвістичних універсалій, які тепер досить активно вивчаються, і займають значне місце у розробці загальної теорії мови [23, с. 11].
Виходячи із вищезазначеного, можна стверджувати, що контрактивна лінгвістика посідає одне із чільних місць у мовознавчих студіях. Це пов'язано:
1) із зростаючою роллю міжмовної комунікації у всіх її проявах (інтернаціоналізація європейських стандартів освіти, потреби для перекладу у різних областях діяльності);
2) із відходом від структуралізму і ранньої генеративної граматики;
3) із виникненням корпусної лінгвістики, яка вперше відкрила перед мовознавцями можливість повного аналізу матеріалу, виявлення кількісних закономірностей вживання слів і експеримент.
1.2 Пр облеми і методика дослідження контрастивної лексикології
Найпомітніші результати зіставна лексична семантика отримала, як уже зазначалося раніше, в другій половині ХХ століття у період панування структурної лінгвістики, для якої характерні принцип системності і структурно-функціональний підхід до вивчення мовних явищ. Мовознавці прийшли до висновку, що семантичної тотожності слів у двох мовах майже немає і що це стосується не тільки багатозначних, але й однозначних слів, а значення слова зумовлюється його місцем у лексико-семантичній системі мови. Варто закцентувати увагу на тому, що лексико-семантична система для кожної мови є своєрідною і неповторною. Цей факт спричинився до того, що об'єктом зіставного аналізу стали не окремі слова-кореляти, а їх системні угруповання - лексико-семантичні поля, синонімічні ряди тощо, що дозволило виявити спільне й відмінне у порівнюваних лексико-семантичних системах [14, с. 29]. Дослідження цієї проблеми і стало основним завданням такого розділу контрастивної лінгвістики як контрастивна лексикологія (зіставна лексична семантика).
Контрастивна лексикологія досліджує лексико-семантичні відмінності у різних мовах методом синхронно-зіставного аналізу. Лексика дає можливість різноаспектного вивчення мов як вияву національно-культурного багатства народів, їхньої ментальності та способу бачення світу. Витоки такого підходу до порівняльного аналізу мов містяться у лінгвістичній спадщині В. фон Гумбольдта, який, зокрема, зазначав, що «різні мови - це зовсім не різні позначення однієї і тієї самої речі, а різні бачення її» і що мовні відмінності «повинні розглядатися як сила, що пронизує всю історію людства» [16, с. 29].
Контрастивна лексикологія охоплює багато підходів, а саме: лексичні універсалії, теорія мовної відносності, лексична типологія і контрастивний лексичний аналіз.
Слід звернути увагу й на дослідження В.М. Лейчіка, який говорить, що «кожна лексикологічна проблема повинна спочатку розглядатися на матеріалі і тенденціях, які характерні для однієї мови, потім - на матеріалі і тенденціях іншої мови, і на кінець, повинні бути виявленні подібності і розбіжності між лексичними явищами зіставлюваних мов» [5, с. 62].
Одним із засновників сучасної зіставної лексичної семантики вважають визначного українського мовознавця Ю.О. Жлуктенка, який у 1989 р. у своїй програмній статті «Аспекти контрастивної лінгвістики» визначив перспективи розвитку цієї багато в чому нової галузі. Він у своїх дослідженнях започаткував синхронно-порівняльне дослідження структур української та англійської мов («Порівняльна граматика англійської та української мов» і «Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді»). У даних роботах проводиться контрастивний аналіз головних особливостей обох мов на фонетичному, морфологічному й синтаксичному рівнях. В. Березинський, О. Бровченко, В. Вовк, Ю. Жлуктенко та ін. досліджували проблеми контрастивного аналізу фонологічних систем української та англійської мов, зіставного аналізу граматичних форм і конструкцій.
Цікавими є дослідження В.М. Манакіна, який розглядає принципи й параметри контрастивної лексикології. До даних принципів він зараховує принцип системності, принцип однорівневого зіставлення і принцип ієрархічного зіставлення диференційних ознак. Важливою є також ідея вченого, що фоном для зіставлення повинна виступати третя незалежна суперсистема - когнітивно-семантична сфера вселюдської мови.
Л.В. Бублейник слідом за В.Г. Гаком висунула пропозицію врахування функціональних розбіжностей («мови різняться не тільки тим, що в них є, але тим, як використовується те, що вони мають») [14, с. 3-4].
Слов'янському мовознавству належить взагалі окрема сторінка зіставного дослідження лексичного складу мов. Великий і науковий пізнавальний інтерес у цьому відношенні виявляли майже всі видатні славісти, починаючи з О.Х. Востокова. А в працях О.О. Потебні чи не вперше у слов'янському мовознавстві прозвучала ідея виявлення національної самобутності шляхом зіставлення з іншими мовами. «Ми можемо сказати, - писав О.О. Потебня, - що той, хто розмовляє однією мовою, за допомогою даного слова розглядає різноманітні в кожній з них змісти цього слова під одним кутом, з однієї і тієї ж самої точки. При перекладі іншою мовою процес ускладнюється, бо тут не лише зміст, а й уявлення інші». Спільність національних уявлень, на думку О.О. Потебні, зростає в процесі історичного розвитку, оскільки «народу з кожним роком складніше вийти з колії, що проривається до нього своєю мовою, саме настільки, наскільки поглиблюється ця колія» [16, с. 29].
Однак незважаючи на серйозний прогрес у контрактивних дослідженнях, зокрема у зіставному описі таких відносно замкнутих і стабільних підсистемах як фонетична і граматична, зіставна лексична семантика залишається все-таки найменш опрацьованою. Проблематика цього питання пов'язана з тим, що сам об'єкт є більш складним, оскільки йому притаманна неоднорідність багатоярусної структури. Додає складності дослідженню і той факт, що різні елементи даної структури перебувають у різноманітно-переплетених зв'язках і відношеннях. Типологічні особливості в такому складному структурному утворенні не завжди виявляються на поверхні. Розкрити їх можна лише внаслідок поглибленого аналізу внутрішньої будови лексико-семантичної систем, а для цього потрібно розробити задовільну методику контрастивного вивчення лексичної семантики. Вона повинна відповідати сучасному рівневі лінгвістичних досліджень. У зв'язку з цим, на нашу думку, необхідно звернути увагу на те, що на відмінно від фонетики і граматики лексична семантика ще досі користується методами і прийомами, які допускають значну частку суб'єктивізму. Не випадково найважливішим і найактуальнішим для лексичної семантики залишається, на думку М.П. Кочергана, первинне і найголовніше завдання - визначити найбільш задовільним способом значення лексичної одиниці [14, с. 3]. Саме тому ми прийшли до висновку, що слід погодитися із сентенцією Г. Мунена, що «семантика ще чекає на свого Сосюра або Трубецького» [12, с. 3].
Питання методики зіставного аналізу обговорювалося і досліджувалося багатьма мовознавцями. Зокрема М.П. Кочерган, якому в цьому плані належить особлива заслуга, пропонує таку послідовність етапів контрастивного аналізу лексичної семантики:
Ш виділення лексико-семантичних полів і міжмовне зіставлення їх структури, яка відбиває різну дискретизацію (mapping, семантичне картування) світу речей і явищ у зіставлюваних мовах;
Ш вивчення внутрішньопольових (синонімічних, антонімічних, гіперо-гіпонімічних і міжпольових зв'язків);
Ш дослідження структури лексико-семантичних варіантів;
Ш встановлення внутрішньої форми слова та й узагалі способів номінації і їх впливу на значення слова в кожному конкретному випадку;
Ш виявлення стилістичних розбіжностей і асоціативних відмінностей лексико-семантичних варіантів-відповідників [14, с. 4].
М.П. Кочерган у статті: «Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження» приходить до висновку, що «принцип системності повинен стати основним у контрастивних лексико-семантичних студіях. Без урахування системних зв'язків та ієрархічних відношень на всіх рівнях аналізу (семному, семемному, лексемному, лексико-семантичних груп і лексико-семантичних полів) не може бути адекватного опису лексико-семантичної системи зіставлюваних мов. Значеннєвість мовної одиниці є основною категорією контрастивних досліджень і тільки через неї визначається місце мовної одиниці у певній системі.» М.П. Кочерган приходить до висновку, що тільки зіставлення лексичних систем у цілому може дати об'єктивну картину [14, с. 4].
Зіставлення лексико-семантичних полів визначає значимість кожного лексико-семантичного варіанта, синонімічні, антонімічні, гіпонімічні зв'язки між ними, тобто структуру поля. Дана структура має також у кожній з мов свої відмінності. М.П. Кочерган вважає, що вивчення лексико-семантичних систем мов передбачає встановлення зв'язків між полями. Ці зв'язки визначають місце кожного лексико-семантичного поля в лексико-семантичній системі мови і найбільшою мірою характеризують типологію лексико-семантичної системи [14, с. 5].
Дедалі більшого значення у контрастивістиці набуває когнітивна лінгвістика, яка пожвавила контрастивні дослідження і особливо вплинула на принципи й методику дослідження контрастивної лексикології.
Для когнітивної лінгвістики характерні такі методологічні принципи: експансіонізм, антропоцентризм, експланаторність, функціоналізм, універсалізм і етноцентризм. Серед них заслуговує на особливу увагу принцип антропоцентризму, бо мова, як стверджує Н.Д. Арютонова, «наскрізь антропоцентрична. Присутність людини дає про себе знати на всьому просторі мови, але найбільше позначається на лексиці і синтаксисі - семантиці слів, структурі речення й організації дискурсу» [12, с. 5].
Лексичне значення, на думку когнітивістів, - це інтерпретація фрагменту світу людини, тобто воно є антропоцентричним за своєю природою і не стільки відображає об'єктивні ознаки предмета, скільки фіксує властивості, з погляду того чи іншого етносу. Це положення підтверджується багатьма мовними фактами. Серед них у першу чергу виділяються так звані номінальні слова - імена, які позначають сферу сконструйованих тим чи іншим етносом прагматичних понять. Вони позначають філософські й етичні поняття, специфічні для певного етносу. Так, наприклад, у європейських мовах немає слів, які хоча б приблизно наближалися за смислом до таких санскритських ключових термінів, як нірвана, карма тощо. Та й номінальні слова, що мають відповідники в різних мовах, як правило не повністю збігаються за змістом. Так, японське слово кокоро (приблизно серце / розум) має дещо інше значення, ніж його німецький відповідник der Verstand.
Крім номінальних слів, особливе бачення світу створюють такі розряди слів, як експресивна й модальна лексика, перифрази й метафори та ін. Зокрема, антропоцентричність метафори виражається в тому, «що саме вибір тієї чи іншої основи для неї пов'язаний зі здатністю людини порівнювати все нове для неї за своїм образом і подобою або ж за просторово сприйманими об'єктами, з якими людина має справу в практичній діяльності» [14, с. 5-6].
Слід зауважити, що говорити про те, що когнітивна лінгвістика стане основним методом контрастивного дослідження, передчасно. Когнітивісти у своїх дослідженнях приходять до суб'єктивних висновків, на які вже так багата контрастивна лексикологія.
У зіставній лексичній семантиці існує ще одна проблема - проблема основної одиниці контрастивної лексикології. Одні дослідники приходять до висновку, що такою одиницею є сема; інші заперечують цю думку. Слід зазначити, що як би дослідникам не хотілося знехтувати словом, все ж вони змушені апелювати до нього. В слові «органічно переплилися всі види й аспекти значення» [12, с. 5]. Якщо не відштовхуватися від слова, то пошук еквівалентних значень буде позбавлений будь-якого об'єктивного критерію. Кожне значення (сема) з певною мірою повноти передається іншою мовою як не словом, то словосполученням чи описово цілим реченням.
Ми погоджуємося з думкою А. Гудавічюса і В.М. Манакіна про те, що для об'єктивного зіставлення лексико-семантичних систем жодна реальна мова не може бути вибрана за основу. В результаті такого дослідження матимемо образ другої мови в дзеркалі першої. Такий опис, на нашу думку, доцільний у лінгводидактиці, тобто для практичних потреб навчання іноземної мови. Основою, еталоном зіставлення повинна бути третя система, яка є однаково незалежна від зіставлюваних мов. Такою системою, на думку вищеназваних лінгвістів, є інтернаціональна за своєю природою когнітивна система - сукупність знань про дійсність. У сучасній контрастивній лексикології така система ще не описана, тому А. Гудавічюс і В.М. Манакін прийшли до висновку, що її певною мірою компенсує семний аналіз. На нашу думку, слід погодитися з їх підходом, тому що семи є справді універсальними і незалежними від конкретних мов мисленнєвими утвореннями. Необхідно, однак, закцентувати увагу на тому, що семи в жодному разі не можуть служити третьою системою для порівняння, оскільки не становлять системи. Це ті атоми, з яких по-різному комбінуються в різних мовах значення. Однак, на сучасному етапі розвитку контрастивістики не існує іншого способу здійснювати контрастивні дослідження, як брати за еталон одну із зіставлювальних мов або в кожному окремому випадку на основі наявних знань моделювати певну систему, яка б служила еталоном для зіставлення [12, с. 5].
Таким чином, підсумовуючи викладений вище матеріал, ми можемо зробити наступні висновки, що для зіставної лексичної семантики найактуальнішою є проблема - визначити точно значення лексичних відповідників у зіставлюваних мовах. Розв'язання цього здавалося б, суто лексичного завдання має вихід на ряд інших, притому дуже вагомих проблем, таких як способи передачі емоційних значень, роль семантичних переносів у процесах номінації, залежність полісемії й омонімії від структури мови тощо, а все це в кінцевому результаті проектується на проблеми національно-мовної картини світу.
2. Зіставлення на лексико-семантичному рівні
2.1 До слідження національно-культурного компоненту в зіставній лексичній семантиці
Культура - це сукупність досягнень суспільства в галузі науки, освіти, мистецтва та інших сферах духовного життя. Мова і культура взаємопов'язані. Загальновживаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова, в свою чергу, впливає на культуру.
Складним є питання, на що саме в мові може впливати культура. Американський вчений Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомогою якого суспільство виражає різний свій досвід, можна очікувати… Зрозуміло, що зміст мови нерозривно пов'язаний з культурою… Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком справедливим є те, що історія мови розвивається паралельно із історією культури» [11, c. 171].
Отже, можна стверджувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури даного конкретного народу.
Кожна мова не тільки і не стільки відображає об'єктивний світ, як стверджувалося раніше, скільки по своєму інтерпретує його. Цікавим є той факт, що про мовну картину світу вперше заговорили саме ті мовознавці, які знали багато різноструктурних мов і мали справу з їх зіставленням (В. фон Гумбольдт, Е. Сепір, Б. Уорф та ін.). Зіставне мовознавство має значні напрацювання, які проливають світло на проблему мовних картин світу. Їх необхідно узагальнити й інтерпретувати в аспекті мовних картин світу. Як зазначив Е. Косеріу, контрастивна лінгвістика повинна розглядати одну з порівнюваних мов як систему позначень («картин світу») і порівнювати з нею інші мови - як оформлення того самого світу за допомогою інших значень.
Досліджувати з цією метою можна ли
Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП "Зовнішність людини" в німецькій і українській мовах дипломная работа. Иностранные языки и языкознание.
Реферат по теме Эксплуатация конусной дробилки
Курсовая работа по теме А.И. Солженицын об истории дореволюционной России
Написать Сочинение Моя Любимая Сказка Пушкина
Реферат На Тему Архитектуры Appletalk И Arcnet
Сочинение По Произведению Пушкина Медный Всадник
Дипломная работа по теме Организация управления персоналом предприятия в условиях кризиса на ОАО 'Рудоавтоматика'
Доклад: Бизнес-план организации по производству кабельных барабанов
Доклад по теме Методы исследования в социологии
Реферат: Выведение нового товара на рынок и применение маркетинговых исследований
А) передачи с трением скольжения
Реферат: Социально-философские взгляды Никколо Макиавелли
Курсовая работа: Маркетинговая политика предприятия
Реферат: Отладка программ пользователя в Tubro Pascal
Реферат На Тему Особенности Поэзии 20 Века
Проектирование Предприятий Общественного Питания Курсовая Работа
Мен Білетін Әпке Эссе
Как Связаны Человек И Общество Сочинение
Доклад: Геракл
Доклад: Значение промышленного переворота
Курсовая работа по теме Групповая динамика, лидерство и руководство
Наследование по завещанию - Государство и право дипломная работа
Будова квітки - Биология и естествознание презентация
Бухгалтерский учет финансового результата на предприятии ОАО "ТФК КАМАЗ" - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа