Національна беспека Украіни - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Національна беспека Украіни

Правовий зміст національної безпеки. Державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення. Статут ООН як основа сучасного права міжнародної безпеки. Проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Важливим для забезпечення національної безпеки є і відповідне правове підґрунтя. У вітчизняному законодавстві з питань національної безпеки також допускалися прорахунки, що спричинило його вади, притаманні усьому нашому законодавству на сучасному етапі: нормативним актам, що стосуються управління національною безпекою, бракує визначення чітких, прозорих механізмів. Це є однією з причин недостатньої ефективності всієї цієї системи та джерелом певних загроз
Нині, на мою думку, необхідно поглиблено вивчити основні положення, які стосуються забезпечення національної безпеки і суверенітету держави, особливо з урахуванням положень міжнародного права, з тим, щоб розробити нову, більш ефективну концепцію національної безпеки. Україна повинна мати чітку стратегію у цій сфері, як, наприклад, США і спрямовувати зусилля в певному руслі для досягнення цілей і завдань, передбачуваних такою стратегією. Її головним завданням повинно реальне стати гарантування національної безпеки України. У руслі такої стратегії повинна розбудовуватись і діяльність уряду та Ради національної безпеки і оборони України.
Ступінь наукової розробки теми дослідження. До проблем національної безпеки останнім часом звертається все більше науковців. Досить докладно проблеми національної безпеки України перших років незалежності - до 1996 року - проаналізовано у доповіді Національного інституту стратегічних досліджень, яка вміщена у окремій книзі «Національна безпека України 1994-1996 роки». В ній об'єктивно висвітлено загрози національній безпеці в їхній динаміці і взаємозв'язку, дано відповідну кількісну їхню оцінку. Цінності доповіді надають висновки і конкретні рекомендації, що стосуються різних аспектів діяльності органів державної влади у сфері національної безпеки. Вони, безперечно, становлять як теоретичний, так і практичний інтерес. В дослідженнях таких авторів, як: Ліпкан В.А., Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т., Кузьменко А. та інших, визначаються фактори й умови, які дестабілізують національну безпеку України - політичні, економічні, військові, соціальні й інші. Вченими досліджуються основні загрози національним інтересам України й зокрема пріоритетним. Дослідниками з використанням системного аналізу розроблені основні напрямки забезпечення необхідного рівня національної безпеки України, внесені пропозиції по формуванню державної політики у всіх найважливіших сферах національної безпеки.
Метою даного дослідження є визначити сутність і правовий зміст національної безпеки, з'ясувати її роль в забезпеченні державного суверенітету.
Завдання цього дослідження зумовлюються його метою, а також об'єктом і предметом дослідження. Необхідно:
1. визначити правовий зміст національної безпеки;
2. розглянути державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення;
3. дослідити. Статут ООН як основу сучасного права міжнародної безпеки;
4. визначити зміст національних інтересів і проблеми співвідношення національної та міжнародної безпеки;
5. проаналізувати основні проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України
Об'єктом дослідження - національна безпека.
Предмет дослідження - нормативно-правові акти, якими визначаються засади національної безпеки на національному і міжнародному рівні.
У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи аналізу положень наукових досліджень і вітчизняного законодавства. При написанні роботи використовувались також методи: синтезу, порівняльний, логічний, дедукції та індукції. Структура роботи складається з вступу, двох основних розділів, висновків, в яких узагальнюється досліджуваний матеріал, а також - списку використаних у роботі джерел.
Питання національної безпеки є провідним і основоположним. Її забезпечення - це умова існування самої держави. Основні положення щодо розробки, змісту, критеріїв і порядку забезпечення національної безпеки регламентується к правових актах.
Правовий зміст національної безпеки загалом у сучасних країнах світу є подібним, тому, щоб оперувати конкретними поняттями, доцільно розглянути його на прикладі України. Насамперед слід вказати, що у преамбулі Закону України «Про основи національної безпеки України» національну безпеку визначено як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 351.
Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, Закон України «Про основи національної безпеки України» та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 2..
Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» розробляються і затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України. Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов'язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки Там само. - С. 3..
Держави світу самостійно розробляють і реалізують власну політику національної безпеки. Вона спрямована на захист визначених стратегією національної безпеки життєво важливих національних інтересів. В Україні це захист:
- прав і свобод людини і громадянина;
- суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону, демократичного конституційного ладу, верховенства права;
- соборності держави на основі консолідації усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп навколо цінностей незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України;
- конкурентоспроможності держави та економічного добробуту населення шляхом всебічного розвитку людського, науково-технічного, інноваційного потенціалів країни;
- удосконалення механізмів реалізації конституційного принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;
- неухильного додержання гарантій незалежності та об'єктивності суду;
- обмеження втручання держави у діяльність економічних суб'єктів, громадян, громадських організацій та політичних партій, релігійних об'єднань;
- безпечних умов життєдіяльності, захисту навколишнього природного середовища;
- збереження і розвитку духовних і культурних цінностей суспільства; гармонійних відносин з іншими державами світу, сприйняття Української держави міжнародним співтовариством як повноцінного і рівноправного його члена Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 436..
Важливо відзначити, що розробка та впровадження державної політики національної безпеки базується на таких визначених законодавством принципах:
- пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
- пріоритет договірних(мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;
- своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
- чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
- демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави;
- залучення громадянського суспільства до процесу вироблення та реалізації політики національної безпеки;
- використання в інтересах України механізмів міжнародної колективної безпеки Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 5..
З наведених положень випливає, що необхідно розрізняти два взаємопов'язаних види національної безпеки: внутрішню та зовнішню. У науковій та публіцистичній літературі вказані поняття вживаються досить часто, але Закон «Про основи національної безпеки України» не містить визначення цих понять. При цьому у літературі часто робиться акцент на внутрішніх аспектах забезпечення національної безпеки. Внутрішня безпека визначається при цьому як міра (рівень, ступінь) захищеності національних інтересів від загроз, джерелами яких є процеси, явища, події тощо, а також дії (бездіяльність) юридичних та фізичних осіб, які знаходяться на території держави і перебувають під її юрисдикцією Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 121..
Тобто масштаби, характер, спрямованість вказаних загроз зумовлена внутрішніми чинниками, а їх нейтралізація (зниження рівня впливу на національну безпеку) головним чином визначаються можливостями державної влади. Загрози внутрішній безпеці проявляються у різних сферах життєдіяльності суспільства і держави: політичній, економічній, соціальній та гуманітарній (духовній). 121
Зовнішня безпека - це міра (рівень, ступінь) захищеності національних інтересів від загроз, але джерелами їх є процеси, явища, події тощо, дії (бездіяльність) юридичних та фізичних осіб, які знаходяться поза межами території держави і не підпадають під її юрисдикцією.
Тобто масштаби, характер, спрямованість вказаних загроз зумовлена зовнішніми чинниками, а їх нейтралізація (зниження рівня впливу на національну безпеку) визначаються не тільки можливостями державної влади, а й архітектурою міжнародних структур безпеки, станом системи міжнародних відносин, місцем та роллю, яку відіграє в них держава. Загрози зовнішній безпеці можуть проявляються у політичній, економічній, гуманітарній (духовній) сферах.
Як зауважує Ю. Костенко, забезпечення зовнішньої безпеки передбачає не тільки наявність та підтримання на необхідному рівні оборонного потенціалу, застосування комплексу різноманітних інструментів впливу на перебіг подій (дипломатичних, економічних та інших), які є у розпорядженні суверенної держави. На зовнішню безпеку значною мірою впливає стан справ щодо забезпечення її внутрішньої безпеки Костенко Ю. Національна безпека Ю. Костенко // Розбудова держави. - 2006. - № 11. - С. 9..
На законодавчому рівні визначено коло суб'єктів, на яких держава покладає розробку і реалізацію заходів щодо забезпечення національної безпеки. Закон також визначає основні питання їх компетенції, їх відповідальність і особливості взаємодії між ними. Так, за ст. 4 Закону «Про основи національної безпеки України» у якості суб'єктів забезпечення національної безпеки визначено таких посадових осіб і такі органи:
- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
- місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;
- Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;
- громадяни України, об'єднання громадян Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 5..
Основними функціями названих суб'єктів Закон у ст. 10 називає:
- вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України;
- створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;
- удосконалення її організаційної структури;
- комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;
- підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;
- постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;
- систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;
- прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;
- розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;
- запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;
- локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;
- оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;
- участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України;
- спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 10..
Необхідно уточнити, що вказані функції спираються на конституційні положення і положення чинного законодавства, якими визначаються повноваження основних органів державної влади. Зокрема:
- Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України;
- Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;
- Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини;
- Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю;
- Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.
- Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки;
- місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції;
- Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України забезпечують оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіють зовнішнім загрозам воєнного характеру;
- правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів;
- суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України;
- прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України "Про прокуратуру України";
- громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; як безпосередньо, так і через об'єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 440..
Слід додати, що Законом «Про основи національної безпеки України» визначено дев'ять основних сфер національної безпеки:
2) воєнна сфера та сфера безпеки державного кордону;
9) інформаційна сфера Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 8..
У законі наголошено, що саме у цих сферах існують основні загрози національній безпеці. Таке законодавче формулювання свідчить про те, що в Україні сфери національної безпеки визначаються законодавчо через загрози. Натомість, національні інтереси у цьому Законі за окремими сферами не розподілено. Виникає ситуація, яка на мою думку вже несе певні проблеми - перелік загроз, який визначений у Законі не співвідноситься із національними інтересами. Вважаю, що це виступає одним з важливих недоліків законодавства, оскільки знижує його практичну ефективність, національні інтереси і загрози які щодо них виникають законодавчо пов'язуються слабко і це несе в собі потенційну небезпеку подальших помилок і недосконалостей, зокрема при розробці Стратегії національної безпеки за основними напрямами.
Отже, правові засади національної безпеки держави визначаються її Конституцією, законами, міжнародними договорами, які укладені державою та виданими на виконання законів нормативно-правовими актами.
Суверенітет у рамках конституційного права визначається як політико-правова властивість держави, зміст якої полягає в її праві самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні політичні питання без втручання інших держав, організацій, осіб Шаптала Н.К. Конституційне право України: навч. посіб. / Н.К. Шаптала, Г.В. Задорожня. -  Запоріжжя: Дике Поле, 2012. - С. 170..
Причому така діяльність мас ґрунтуватися не тільки на внутрішній законодавчій базі, а й на основі загальновизнаних міжнародних договорів і принципів добросусідства, що в умовах посилення інтеграційних процесів є надзвичайно актуальним. Дотримання умов міжнародних договорів не означає обмеженості "зовнішньої" незалежності держави, оскільки активна участь держави на міжнародній арені засвідчує самодостатність її як суб'єкта міжнародного права Шаптала Н.К. Конституційне право України: навч. посіб. / Н.К. Шаптала, Г.В. Задорожня. -  Запоріжжя: Дике Поле, 2012. - С. 170..
Одним із загальновизнаних у науковій літературі з міжнародного права є визначення: суверенітету держави як властивого державі верховенства на своїй території і незалежність в міжнародних відносинах Ушаков Н. А. Международное право / Н. А. Ушаков. - М.: Юристъ, 2000. -- С. 157..
З наведеного визначення випливає, що суверенітет є поняттям, яке визначає загальні юридичні властивості, які притаманні державі.
Як пише М. О. Ушаков, такі юридичні ознаки суверенітету, як верховенство і незалежність, виражають справжні якісні особливості будь-якої держави, які проявляються в реальних суспільних відносинах. Адже, держава існує як реальна сила, здатна здійснювати верховну владу на своїй території і виступати в якості суверенної незалежної організації у міжнародних відносинах Там само. -- С. 158..
При цьому верховенство і незалежність як ознаки суверенітету, притаманні державі, нерозривно пов'язані між собою, вони є взаємно обумовленими. Дійсно, без верховенства в межах державної території не існує незалежності держави в міжнародних відносинах з іншими державами. А без незалежності від інших держав нездійсненним є верховенство держави в межах її власної території.
Суверенітет держави є первинним щодо державної влади: він і є «правом на владу» і означає особливу якість влади. Держави виступають як територіально-політичні організації, що встановлюють межі свого владарювання саме завдяки суверенітету Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. -- X.: Еспада, 2006. -- С. 223..
О. Ф. Скакун до основних ознак суверенітету держави відносить:
- єдність - наявність однієї суверенної влади, здійснюваної системою органів держави;
- неподільність - держава зосереджує всю повноту суверенітету і не ділить його, а лише згідно з законом делегує свої суверенні права органам місцевого самоврядування в унітарній державі; суб'єктам федерації й органам місцевого самоврядування у федеративній державі; міжнародним організаціям тощо;
- невідчужуваність - неможливість довільного відчуження легітимної і легалізованої влади, оскільки суверенітет виступає як елемент правоздатності держави, передумова повноважень держави. А правоздатність розділити не можна, можна тільки розділити права, передати повноваження. Отже, суверенітет не може бути відчужений, передаються повноваження, а не суверенітет Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. -- X.: Еспада, 2006. -- С. 223..
Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він дістав своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародно-правових документах. Суверенітет держави конкретизується в системі її суверенних прав (внутрішніх і зовнішніх), що здійснюються державними органами та інститутами: право видавати закони; право формувати державні органи; право визначати свою символіку (герб, гімн, прапор); право мати власну грошову одиницю; право встановлювати і стягувати податки; право укладати міжнародні договори; право призначати своїх представників в інші держави (дипломатів, консулів) і міжнародні організації; право вступати в міждержавні союзи; право оголошувати війну і укладати мир та ін. Там само. - С. 224..
Центральним поняттям для з'ясування сутності суверенітету держави виступає територія.
Державна територія включно з повітряним простором і територіальним морем)разом з урядом і населенням у її кордонах становлять фізичний і соціальний зміст держави як основного суб'єкта міжнародного права Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 352..
Згідно з нормами і принципами сучасного міжнародного публічного права територіальному верховенству будь-якої держави притаманні такі елементи, як imperium та dominium. При цьому imperium означає здійснення державою суверенної влади в межах своєї території, a dominium -- одночасне публічно-правове володіння цією територією Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 353..
Так, вища влада держави в межах її території (imperium) здійснюється системою державних органів у законодавчій, виконавчій і судовій сферах. Закони, постанови уряду, судові рішення поширюються на всіх фізичних та юридичних осіб, які перебувають у межах території даної держави.
Як територіальний суверен держава одноосібно вирішує всі питання, пов'язані з адміністративно-територіальним поділом, установленням національного правопорядку, визначенням правового режиму кожної частини своєї території. Тільки від волі держави залежить існування і діяльність будь-якого іноземного елемента в межах її території (статус іноземців, іноземних транспортних засобів, дипломатичних представників). Отже, в основі правового режиму державної території та всіх фізичних і юридичних осіб, що перебувають у її межах, лежить суверенна воля певної держави, а не сукупність компетенцій кількох держав, як стверджували прихильники теорії компетенції Там само. - С. 353..
Територіальне верховенство охоплює і юрисдикцію держави. Як зауважує Я. Броунлі, юрисдикція є одним з аспектів суверенітету і визначає судову, законодавчу та адміністративну компетенцію. Згідно з міжнародним правом юрисдикція держави поширюється на осіб, споруди, устаткування і транспортні засоби, які перебувають поза межами її території.
Наприклад, державі належить виключна юрисдикція над своїми військовими кораблями у відкритому морі, над повітряними суднами, об'єктами й екіпажами, запущеними нею у космічний простір. За міжнародними угодами юрисдикція держави може поширюватися на її громадян, які перебувають на території іноземної держави (наприклад, якщо вони входять до складу збройних сил).
З територіального верховенства випливає також виключне право держави самостійно і незалежно розпоряджатися всіма природними багатствами й ресурсами в межах своєї території, тобто землею, водами, повітрям, усіма корисними копалинами, органічним і неорганічним, тваринним і рослинним світом, а також знаряддям і засобами розвідки, розробки та експлуатації цих ресурсів. Держава як територіальний суверен є їхнім повноправним господарем Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 354.
Як бачимо суверенітет безпосередньо пов'язаний із національною безпекою. З одного боку лише держава як суверен може забезпечувати національну безпеку на власній території, причому забезпечувати національну безпеку за всіма напрямами - тобто всі її види - міжнародну, внутрішньополітичну, військову, екологічну, інформаційну та ін.. З іншого боку забезпечення національної безпеки є головною і безпосередньою умовою самого існування суверенітету держави як такого.
Дійсно, верховенство держави на своїй території, тобто територіальне верховенство, означає, що держава здійснює вищу, верховну владу - юрисдикцію щодо всіх осіб та їх об'єднань, що знаходяться на її території. Держава володіє всією повнотою публічної влади (законодавчої, виконавчої і судової) в межах власної території. Це виключає діяльність у цих межах будь-якої іншої публічної влади. Окремі винятки з такого повновладдя, тобто встановлення імунітету від юрисдикції держави, можливі лише за умови її згоди на це і відповідного волевиявлення даної держави. Веління державної влади, виступаючої від імені держави, є обов'язковими для всіх органів держави, посадових осіб, громадян, їх об'єднань, іноземців та апатридів, що знаходяться в межах державної території Международное право: Учебник / Под ред. Л.Н. Шестакова. - М.: Юридическая литература, 2005. - С. 165..
Територіальне верховенство держави є наслідком того, що над нею немає іншої вищої влади, яка могла би встановлювати або обмежувати правомочності держави і вимагати її підпорядкування собі. Держава володіє верховенством в межах своєї території виключно в силу своїх якостей, які зумовлені об'єктивними умовами життя організованого у державу суспільства Ушаков Н. А. Международное право / Н. А. Ушаков. - М.: Юристъ, 2000. -- С. 158..
Територіальне верховенство держави проявляється і в тому, що вона концентрує всю примусову владу і всі засоби владного примусу. Владний примус може застосовуватися органом держави від імені держави або установою чи організацією, яка безпосередньо уповноважена на це державою. Причому в такому випадку і її повноваження і саме її існування залежать виключно від волі держави. При цьому монополізація державою владного примусу не означає, що держава тільки примушує виконувати свою волю, це означає, що тільки держава може примушувати владними методами і засобами Там само. - С. 159..
Верховенство держави виражається також у тому, що тільки вона може встановлювати обов'язкові правила поведінки для органів, організацій та окремих осіб, як юридичних, так і фізичних, які знаходяться в її межах. Тобто лише держава може створювати право і забезпечувати його виконання. Лише воля держави, виражена уповноваженим органом державної влади стає правом. А зміст такої державної волі, вираженої у праві, визначається умовами життя і діяльності організованого в державу суспільства.
Нарешті, територі
Національна беспека Украіни курсовая работа. Государство и право.
Система Социальной Защиты Населения Реферат
Эссе Проблема Теория Справедливости Ролза
Реферат: Возможности бенчмаркинга для управления предприятиями коммунального комплекса
Курсовая Пути Повышения Труда
Реферат: Проект ГТС на базе систем передачи SDH
Курсовая работа по теме Налогообложение кредитных организаций
План Сочинения Молчалины Блаженствуют На Свете
Дневник Производственной Практики Сельского Хозяйства
Дипломная работа по теме Оценка управления маркетинговой деятельностью предприятия
Сочинение На Тему Роли Людей
Курсовая работа по теме Особенности психологического анализа в романах Дины Рубиной
Педагогическая Диагностика Реферат
Реферат по теме Что представляет собой группа?
Егэ Итоговое Сочинение 2022 2022 Список Литературы
Реферат: В.И. Вернадский. Учение о ноосфере и современное глобальное мышление
Доклад: Экспериментальный метод в психологии
Реферат по теме Психогенетические исследования
Реферат: The Lady Of Shallot Essay Research Paper
Контрольная работа по теме Особенности работы с персоналом предприятия
Курсовая Работа На Тему Проектирование Зоны Диагностики Атп
Акції в акціонерному товаристві - Государство и право реферат
Облік адміністративних витрат на підприємстві - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Учёт готовой продукции - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа