НЕСОЦМЕРЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЛЮДИНИ, АГА

Поговоримо на тему людей в ролі реформаторів. Як і в інших галузях та сферах життя і роботи - реформатори не є однорідні. Є багато різних типів реформаторів. І для тих людей та компаній які системно займаються питаннями реформ - важливо усвідомлювати цей факт.

Тому чітка деталізована декомпозиція різних видів реформаторів буде в поміч всім нам. В переважній більшості це ті сміливці які перебувають в публічному полі або сірі кардинали з ресурсами.

Для прикладу приведемо асоціації на інших більш досліджених суспільством галузях.

Наприклад, візьмемо фешн індустрії. Є відомі дизайнери одягу. Є моделі яких знає принаймні достатня кількість суспільства, навіть ті хто не цікавляться модою. Є відомі бренди журналів. І всьо!

Але скількох крутих ретушерів знає суспільство?! Їх часто не знають навіть ті хто щоденно працюють в цій галузі...

Моя думка полягає в тому що варто для усвідомлення кадрової картини галузі реформ та розвитку бачити всі ролі. А також чесно визнавати що підтримки потребують не лише публічні та яскраві особистості. Підтримки потребує сама галузь реформ країни. Тому що яскравих можуть як би це м'яко сказати… може не стати, а галузь має бути міцною, потужною, стійкою. В галузі змін та реформ не має кожен представник галузі виходити в Ютуб, Телеграм, Інстаграм, ТікТок або Фейсбук!

Скажу більше що достатня частина людей цієї надзвичайно важливою сьогодень для нашої країни галузі мають перебувати в тіні. Поза світлом прожекторів. Не в фокусі відеокамер. Не в полі зору рілсів і сторіс!

Свого часу в 2010 році в рамках моєї агенції FotyMody ми провели потужну інформаційну кампанію про важливість та цінність як тоді я називав "прихованих персонажів моди". Ми вибрали професії які не були топовими, публічними, вітринними, фасадними. І розкривали, просували, популяризовали їх тим хто не лише перебував в галузі моди, медіа, продакшенів, креативу, інновацій. А й тим хто лише поверхнево цікавився цими галузями.

З метою щоб в них увійти як початківець. Або просто цікавився тому що цікаво. Умовно кажучи ми показували що публічні люди це дуже правильно але не лише вони є сіль, основа та важлива складова галузі!

Є так би мовити спікери. Їхнє місія вкрай важлива. Але спікери не єдині. По суті ми хотіли відкрити очі що треба підтримувати не окремих спікерів або тих хто "на виду". А саму галузь. Всю невидиму частину галузі.

Ми зараз потрапили в дивний період розвитку суспільства. Не лише українського, а й світового, який деякі візіонери називають епохою пост-правди. Коли замір вагомості людини представлений тим якою людина є в публічному соцмережному полі. Але це абсурд.

Наголошую що я не проти соцмереж. Але не можна визначати цінність людини лише за цими факторами! А якщо людина або група людей є експертами, сильними потужними спеціалістами, професіоналами і не хочуть вести Інстаграм? То вони вже не експерти?!

Ми зараз потрапили в пастку що людину мають верифіковувати або скасовувати соцмережі.

Якщо хтось скаже що це не так - то ще до повномасштабного вторгнення ми проводили в рамках агенції АГА аналітичне дослідження на тему популяризації українського нетворкінгу. Ми опитали величезну кількість респондентів Львова віком від 12 до 30 років на тему як вони оцінюють чи варто з незнайомою людиною починати комунікацію та співпрацю. Результати мене не просто здивували, а й пригнітили! Якщо дуже спрощенно - то базовим показником оцінки невідомої людини був аватар та естетика профілю в Інстаграмі. Не софт скіли. Не цінності. Не життєві маніфести. Це сумно.

І про це треба говорити. Тому що я чую багато думок коли люди кажуть що: "Не хочеш - не йди в соцмережі". Але в той же час тих хто не йдуть в соцмережі і не проявляють себе - суспільство не верифікує. Тому що вже у відкриту в інформаційному просторі пишеться що рекрутери, ейчари перевіряють кандидатів на професії щодо їх соціальної активності в соцмережах. Так не має бути.

Оцінювати та верифікувати людину мають її пропозиції та подальші кроки. Малі кроки кандидата і малі резюмування результатів цих кроків іншою стороною. І так далі. І так далі. Крок за кроком. Від меншого до більшого. І в галузі реформ лише частина реформаторів мають мати відношення до публічності, медіа та соцмереж. Не всі! І не переважна більшість!

Скажу більше що суттєва кількість представників галузі реформації мають перебувати в тотальній конфіденційності. Тиші для очей та вух тих хто не в робочих групах та командах проектів.

Але як поєднати тишу та усвідомлене невходження в соцмережі і можливість залучати ресурси та резерви що необхідні для розвитку галузі реформ?! Простішими словами як бути усвідомлено тихими заради розвитку реформ країни і одночасно щоб тобі відкривали двері?

Варіант йти під прапор тих хто в світлі прожекторів. Але тоді втрачається автономність і з'являється залежність.

Ще раз. Маркетинг, піар, мистецтво просування та зрештою і галузь продажів кажуть нам що ми маємо бути зрозумілі для достатньої кількості представників суспільства. Ми маємо бути прийняті ними. Тому маємо проявлятись в соцмережах. Розповідати про те хто ми. Чим займаємось. Ми маємо подобатись людям щоб отримувати їхні реакції у вигляді лайків, коментарів, перепостів. Але якщо працівники галузі розвитку перебувають там де це не те що не бажане, а й заборонено?! Як їм поєднувати важливі місійні дії і необхідність гідно "торгувати лицем"? На це сьогодень відповіді немає!

Давайте скажу іншими словами. Якщо є стартап або команда ентузіастів-альтруїстів і вони не йдуть в соцмережі - то як їм залучати ресурси?! Тоді люди скажуть: Так треба йти в соцмережі і ставати зрозумілими іншим! А якщо це розробки для країни яка веде війну? А якщо це напрацювання в яких не варто очікувати розуміння тому що це вузька інноваційна галузь? А якщо це розробки та винаходи які не отримують апріорі популярності в масах?! Чи хтось має відповідь на ці питання?!

Хто має задавати непрості але лікуючі суспільство запитання? Якщо їх задасть студент-соціопат який не зробив жодної публікації в Інстаграм за останні 2 роки, хоча споживає інформацію від інших - то його не почують. Якщо їх задасть жінка 35 років яка захотіла долучитись до наближення Перемоги країни і досі публікувала у Фейсбуці лише побутові фотографії з сім'єю та робила перепости кулінарних випічок - її не почують! Я можу продовжувати довжелезний список тих хто міг би (і має) долучатись до галузі реформ України – але вони не знають "як, через кого і яким чином".

Цих людей ніхто інформаційно не чекає, не скріплює і не організовує у команди, процеси, проекти та системи. Вони всі поокремо і ще й непопулярні в соцмережах. І це на перший погляд патова ситуація в якій суспільство каже щоб люди були активними в соцмережах. Але це не єдина стратегія поведінки. Є інші рішення які ми можемо почерпнути з недавнього минулого якби уявили що немає соцмереж.

І прохання не закидати мене каміннями що минулого не вернути. Що світ змінився. Мова йде лише про тих хто має проявлятись для Перемоги країни але не має ставати публічними та популярними в соцмережах!

Почуйте мене. Є багато чудових розумних чарівних мудрих людей які не можуть прийти в галузі реформ, змін, покращення, розробок, розвитку країни тому що не знають де ці ДВЕРІ куди приходити. Не знають до кого звертатись. Не знають які подальші дії мають відбуватись. Тому що галузь досі не збудована. Її мають збудувати не лише зверху. А й знизу.

Ми як громадянське суспільство маємо будувати галузь реформ країни. І вагомою частиною тих хто мав би це будувати мають бути ті хто не хоче, не може, не знає як, не мусить ставати популярними в ТікТоці, в Телеграмі, в Інстаграмі, в Фейсбуці тощо!

Ми маємо чорним по білому відклеїти, розліпити такі поняття як необхідність у всіх мотивувати проявлятися в соцмережах і бути зрозумілими і поняття фахового залучення людей хто може щоденно посилювати країну та наближати Перемогу без умови проявлення в соцмережах. Це два паралельних непоєднуваних процеса.

Ще раз. "Йдіть в соцмережі і станьте популярними щоб вас помітили і визнали" немає мати нічого спільного з "Йдіть і долучайтесь до процесів розвитку, реформ, розбудови сильної країни без права присутності в соцмережах"! Зараз склався такий статус-кво що якщо ти не активний в соцмережах - значить ти не активний!!! Але мої 4 останніх роки діяльності свідчать про інше. Я яскравий представник іншого явища коли можна бути активним і не бути в соцмережах. Я останній пост в Інстаграмі дав на 2-й або 3-й день повномасштабної війни. А у Фейсбуці тоді ж розмістив макет щоб рускій мір йшов на.уй. І відтоді моя особиста ефективність в багатьох галузях, напрямках та вузьких нішах ще збільшилась в порівнянні зі мною двадцятирічним, тридцятирічним, та сорокарічним. Я за ці два з гаком роки зробив стільки - скільки не міг зробити в інші періоди свого життя. І це взагалі не пов'язано з моєю присутністю в соцмережах. Тому що крім соцмереж є закриті соцмережі це коли ми активні в чатах, групах, колах певного доступу. І офлайн з фізичними та телефонними комунікаціями без соцмереж.

Наголошую що я не проти блогінгу та активностей в соцмережах. Скажу більше що в період МОДНА КРАЇНА та FotyMody я ще до приходу перших соцмереж був активним блогером в LiveJournal. Я знаю про що йдеться. В мене були періоди як активізації себе в соцмережах так і повного уходу з присутності в соцмережах. Я став послідовним прибічником того щоб не змішувати поняття ефективності себе в професіях та галузях і присутності себе в інтернеті! Це різне. Хоча суспільство нам каже що перше без другого неможливо.

Я знаю що ця точку зору є непопулярною. Але це точка зору яка має право на життя. Я кажу про те що людина може проявлятись в соцмережах. А може не проявлятись. І мають бути механізми верифікації, одобрення, сприяння соціального прояву людини в обидвох варіантах. Коли до мене приходили молоді люди які хотіли проявитися в проектному менеджменті, продакшенах та креативній галузі - то я не дивився на них через призму Інстаграма. В мене в анкетах АГА не було зазначення соцмереж. Мені достатньо було подивитись в їхні очі. Не в форматі співбесіди, а в форматі мотиваційної розмови. Мені достатньо було коротко проговорити цілі, намірення людини та зробити невелике спільне планування найближчих коротких операційно-тактичних кроків. Я проявляв людей в спільних діях не через думку яка їхня вітрина/фасад в соцмережах. А через них реальних, несоцмережних.

І скажу вам що в переважній більшості я відкривав класнючих людей які навіть самі не знали свій потенціал в певних своїх ролях! Я відкривав в людях те що вони не зазначали в своїх акаунтах соцмереж. Іншими словами. Якби я обирав їх через соцмережі - то я би їх не обрав. А так як я не обирав їх через соцмережі - і я їх обрав. Ось такі явища, ось такий ефект коли ми не спираємось на соцмережі в цінуванні потенціалу людей!

Можна навіть довести до абсурду щоб показати проблематику. Наприклад, зняти ролик де людина в чиїх руках ресурси у вигляді посади, фінансів, дозволів каже кандидату: "Так, так, а зараз ми подивимось яка ти в ТікТоці і тоді я вирішу чи ти людина чи ні?!" "Так, так, а зараз ми погортаємо твої закріплені сторіс за останній рік щоб зрозуміти хто ти насправді…" Розумієте?! Але де гарантія що люди є тими ким є коли публікують те чого їх навчили курси з есемем?!

Я періодично чую що краще "аби щось" публікувати і вдавати з себе не тих ким ви є. Щоб подобатись іншим. Щоб отримувати реакції на себе. Щоб схвалювали вас. Щоб ви виглядали потрібними суспільству. Але коли у нас війна і нам потрібні не популізм, вайб та хайп, а колючі, болючі але зміни та реформи - може час відкласти верифікацію людини через онлайн на "після Перемоги"?!

Можливо ми перестали довіряти своїй інтуїції або короткій телефонній або онлайн або офлайн живій розмові один на один щоб подивитися в реальні очі кандидата? Можливо ми вирішили що рілси розкажуть більше ніж наша інтуїція в прямому діалозі.

Андрій Гончаренко, АГА, 097 507 60 81

Підтримати напрямок ПОПУЛЯРНІСТЬ І НЕПОПУЛЯРНІСТЬ в ПРОЕКТАХ РОЗВИТКУ КРАЇНИ від АГА:

Картка 4441 1144 4009 6855

Дуже дякую❤️