НАШЕ РІЗДВО ХРИСТОВЕ

На Святвечір повертаючись не тільки до суто релігійного, а й загальнокультурного хотів би зафіксувати свою візію як українця і християнина.

Отже основна тема котра резонує в умах соціально занепокоєних посполитих, ангажованих трьохрубльовими гуру та іншими інфоциганими в Різдвяний період є навіть не сам факт літургійного використання в Україні юліанського календаря і не сам календар з всіма його нюансами, а суто і лише факт його використання в так званій літургійній практиці, так званої російської, так званої православної, так званої церкви.

Постановка питання суто пост-колоніальна, себто схожа на маляву потерпівшої сторони дільнічному - в своїй природі суто ресентиментивна, а відтак й редукційна, оскільки намагається такі вельми складнопобудовані речі як культура (яку до того ж ми й не можемо повноцінно описати як явище), звести до окремих її складових - як от і календар. Далі шурує логіка: "Якшо щось співпадає - відмінить/не співпадає лишить".

Ми ж з вами, шановні, надіюсь люди куди менш формальні та більш холістичні, тож до такої примітивізації дискурсу вдаватись не будемо.

Тож розберемо спочатку тезово аргументацію стихійних противників юліанського календаря, доколупавшись в ході діла до першопричинного синдрому адептів цього діла (не всіх, серед не так противників, як критиків є і цілком розумово повносправні люди з релевантними аргументами).

По-перше постає аргументація про його "москальськість", ба більше, прости Господи - "гебешність". Гай Юлій Цезар, звісно дуже б здивувався з того, що він виявляється позаштатний агент ЧК/ОГПУ/НКВС/МДБ/КДБ/ФСБ і ще на півставки ГУГШ/СЗР.

Не в меншому подиві опинився б і майже весь християнський світ, котрий до 16-го століття послуговувався юліанським календарем та всі наші предки починаючи з того часу і до нині - з того що виявляється вони недошена кацапська худоба. Дуже жаль, що в Київських Митрополитів, Війська Запорозького, січових стрільців, козаків УНР, повстанців не було профілю в укртві щоб про це дізнатись. Як, до речі і в мене - святкуючи Різдво в 2015/19/20/21 роках і дай Боже в 2023 у діючій армії (в 15 здається у відпустці, поїхавши на сесію), звісно ж за юліанським календарем.

На скільки б сміховинним не було необайкарство про "радянський" юліанський календар, втім не може не жахати простота з котрою людині епохи соцмереж серуть в мізки на подібні теми.

Так, совєти змінювали календар, це правда, втім змінили його на ГРИГОРІАНСЬКИЙ, себто той котрим ми зараз користуємось в повсякденному житті (в російській імперії - юліанський виконував і функцію світського).

Не знаю чого в такому випадку, серед широких мас з сезонним загостренням календарної проблематики не постає питання, чого вони живуть за одним ватним світським календарем з ру(о)снею, лише з різницею в часових поясах?

Здавалося б абсурд? Згоден - втім в темі вишукування "москальських кознєй" з юліанським календарем подібне хавається "на ура".

В 20-х роках, Церква (мова впершу чергу про Україну) природньо не прийняла цей перехід в якості спротиву більшовикам. Що саме цікаве - перша спроба нав'язати і літургійний новоюліанський календар на території колишньої РІ (співпадаючий з світським григоріанським до 2800-го року), теж була прийнята більшовиками, тиском на тодішню московську патріархію в середині 20-х - і він навіть був на недовгий час впроваджений та діяв, щось з кілька місяців в межах Москви, за її ж межами тотально саботувався. Повертаючись до ресентиментативних постановок питання: "Ви шо хочете як москалі в середині 20-х?". До того ж новоюліанський був придуманий сербами: "Ви шо хочете як *балканські москалі*?".

З огляду на це: бачимо, що юліанський календар, самий що не є антирадянський, більше того репресований. І це навдивовиж як сила релігійної традиції, змогла пережити жорна атеїстичного багатодесятилітнього терору та упосліджень, не менш дивовижно жахливим в той же час є нападки "богословів-провансальців" (за Донцовим) з просторів мордокниги, які нагло перебрехали без краплі сумління все до навпаки.

"Москальство" творіння часів правління Юлія Цезаря в Пакс Романа, є не менш сміхотворним для людини, що шурупає в історії трохи краще за рівень розрізнення дідів на банкнотах.

В нашому випадку, саме Київ та Русь були як Метрополією так і Митрополією для тих малолюдних забзділих околиць нашої середньовічної імперії, що згодом стали знані як Московія.

Саме ми християнізовували ці землі, а не навпаки, саме наші князі та їх намісники проводили каральні акції проти волхвів-ворохобників та збурених ними язичників угрофінів, котрі як всілякі туземці таким чином тільки почали отримувати мінімальне розуміння цивілізаційного порядку, через розполовинення їх бісівських кебет княжими мечами, як в Новгороді, Суздалі та Ростові. З цими сюжетами середньовічного українського "дірлівангерства" та іншого харасменту супроти міноритарних поганських кодел можна ознайомитись через святого Нестора Літописця в його магнум опус.

Відтак і юліанський календар, звісно ж не будучи винайденим українцями, але саме нами був принесений на ті землі, а не навпаки. Тому дешеві балачки про будь-які "окупаційні" маркери, котрі начебто когось там об'єднують з москалями - як то календар, кирилиця чи по-батькові (так, є і такі сектанти - всі з них взаємоперетікаючі в радикальних крилах), є або сутнісно українськими явищами, або результатом нашого прозелітизму протомосхам.

А от щодо питомої українськості юліанського календаря нам, крім згаданої стигматизації більшовиками, говорить наступне:

1. Юліанський календар був дуже виразною національною українською рисою для всіх православних й уніатів в часи обидвох Речей Поспололитих та Австро-Угорської імперії, як запобіжник проти полонізації й латинізації.

2. Те саме що й в пункті "1" лише в українській діаспорі та ірреденті. Юліанський календар служив і служить запобіжником проти розчинення в історично католицьких та протестантських країнах. Календар, як й інші маркери ідентичності поряд з мовою, строями та іншими традиціями, вирізняють наш люд в чужинецькому середовищі від прерій Патагонії до прерій Манітоби та австралійської пустелі з японськими протекторатами зразку 40-х років, всюди де українці мусили поневірятись в пошуках вільної землі та рятуючись від червоного звіра з пентаграмою на лобі.

Так склалось, що я й сам маю далеких родичів в Парагваї, нащадків бідних волинських селян, що в часи Інтербеллуму, мали їхать з пацифікованого рідного краю світ за очі, рубати тропічні пампаси запліднюючи цю чудернацьку й бідну землю в пошуках кращої долі.

На Інтері колись була така чудова передача "Наші", як раз про далекі діаспори українців й був випуск про Парагвай, (що через вищеописане - був мені старшокласнику досить щемливим) де серед тропіку знайшовся український хутірець з православною Церквою - оце і є визначником українця, де б він не був, і щоб не робив - триматись свого за всяку ціну, зокрема й звичаю.

І звісно природньо, що в найдальших місцях світу юліанський календар з відповідним обрядом та конфесійністю, в місцевих асоціюється саме з українцями, а не фантазіями замутненого розуму в стрічці фейсбуку.

Цікавий приклад маємо і в максимально видимих та близьких нам, сучасних Румунії та Польщі.

В Румунській Патріархії для тих єпархій де є українські громади - на Марморщині, в Банаті і Добруджі також діє юліанський богослужбовий календар і асоціююється він саме з українцями. Так само в Польській Православній Церкві, яка історично виникла для українців і білорусів, що опинились в окупації другої Речі Посполитої і послуговується юліанським календарем. Щорічно польський уряд вітає українців та білорусів православної і греко-католицької конфесій з християнськими святами згідно нашого календарю, котрий там так само асоціюється в першу чергу з нами.

Цікавим до речі є те що єдиною православною Церквою в Україні, котра послуговується вже десятиліттями новоюліанським/григоріанським календарем є вгадайте хто?) Правильно - УПЦ МП, для румунських громад на Буковині (дзеркальна вищеописана ситуація з українцями в Румунії). "Ви шо хочете як буковинські мпшники!?".

3. Як би кому не хотілось, але саме під юліанський календар зав'язана вся українська народна християнськ-обрядова традиція, частково також і мілітарна. Колядки, щедрування та засівання, святкування не лише Різдва а й Маланок, дня Святого Василя. Щось я не згадаю щоб принципові новокалендарниці щедрували 31-го грудня, а новокалендарники засівали 1-го січня. Бо ну ясно шо в нашому десакралізованому світі, фейсбучні жителі чєловєйніка краще посплять мордою в салатові уночі простої й умовної зміни дат одна на одну, централізованою комуністами в антиріздвяному угарі, ніж підуть привітать своїх сусідів хоча б по поверху, з котрими вони роками навіть не здоровкаються. Головне, щоб Різдво #неякумоскалів, а все інше? Та гори воно пропадом! Підозрюю шо мало хто піде святкувать і Покрову Пресвятої Богородиці 1 жовтня, теж #неякумоскалів, бо навіть якшо і перенести її на новий календар, день заснування УПА і Українського козацтва та воїнства загалом, все одно 14-го "як у москалів" бо так постановив як мінімум криптокацап Роман Шухевич і як не ліпи зворотнє. Інше питання шо в мосхів, взагалі нема якихось традицій ні святкування Покрови, ні Різдва Христового, ні Маланок, ні Василя, ні за великим рахунком традицій як таких - оскілька рускій чілавєк це у відомій мірі чілавєк совєтскій, а антісовєтчік значить - русофоб.

В цьому дописі, я свідомо опущу календарні характеристики з їх розбіжностями, відставаннями одних від других, чи навпаки точність в інших параметрах.

Треба розуміть, що дата Різдва Христового, як і багатьох інших наших свят є річчю умовною, котра не має правильних чи неправильних днів і в самій Церкві є такою що відноситься до каноніки (змінного) крім визначення Пасхалій для Великодня та інших перехідних свят, що має догматичну (непорушну/постійну) природу причини якого грунтуються *цензуровано законом про протидію проявам антисемітизму* на апостольських правилах і тут #неякумоскалів не вийде 🤗, бо так живе весь православний світ та Українські Греко-Католицькі Церкви. До речі в Римській курії, попри всі негативнійші тенденції після, так званого, другого Ватиканського собору, історично нема особливих проблем з розмаїттям обрядів, і що частина їх вірників належать до східного/візантійського обряду, та користуються юліанським/новоюліанським календарями й Олександрійською Пасхалією, та й чесно я особливо не пригадаю, щоб саме сучасні римо-католики особливо "накидували на вентилятор" щодо православних традицій.

В лонах різних православних Церков, так само є різні громади вірян латинського та англійського обрядів (переважно вихідців з старокатоликів та англікан), котрих історично менше ніж східних католиків, втім їх чисельність раз по раз росте.

Тож постає питання звідки ростуть ноги цієї сезонної істерії? А все, як на мене, дуже просто - трупний сопух драгоманівщини (за Імператором залізних строф - Маланюком) та іншої драгопедівщини з провансальством (од кутюр української політфілософії Донцовим, вже згаданим вище), нікуди попри державну суб'єктивізацію наприкінці минулого століття - з нас ще не вивітрився.

На жаль, багатьом українцям куди легше ремигати бур'яни "пост-колоніяльних штудій", ніж усвідомити факт того що ми - основна формотворча потуга Східної Європи з часів Володимирового Хрещення.

На жаль їм важче прийняти той факт, що для того щоб бути українцем, достатньо бути українцем, вибачте за чисту банальщину. Достатньо ним народитись і бути носієм всіх відповідних ідентичнісних маркерів, котрі тебе власне українцем детермінують, а не в угоду боротьби з совдепівською деконструкцією національної свідомості, займатись нею ж лише всесвітянського забарвлення, з вишукуванням уявних об'єднуючих з москалями рисами чи "атаками" на кацапів, аля: "Ударимо неграми у вишиванках на підробаченні, проти московських таджиків". Де тут шось сутнісно українське, вловити важко, як і взагалі логіки будування ерзац-ідентичностей на протиставленні себе комусь, це не українство, а антимоскалізм, що в свою чергу, як кажуть в Одесі: "Двє большиє разніци".

Я українець і цілком повноцінна та повносправна людина, котра розуміє свою національну унікальність й окремішість, надіюсь ви теж, без звірки годинника з Москвою, з тою лиш різницею щоб робить просто все навпаки, чим були стражденні українські соцдеми кінця 19-го, початку 20-го століть з їх нащадками - сучасними професійними активістами різних тарифних окладів в посольствах і "гуманітарних фондах".

Таке враження, що пропади Москва хоч прямо зараз - це спричине депресивні розлади в значної кількості "борців" з нею, в #укртві ж так і поготів станеться колективний суїцид - пропаде сенс буття, без якого не можна жить. А ми зможемо, бо власне і працюємо над тим щоб "Московія деленда ест", котра нікола не була й не буде жодним Римом, а так, максимум - другий Карфаген чи енний Вавилон.

Тож давайте воювати з кацапедрами на реальних фронтах, а не уявних, де вони навіть не здогадуються про свою наявність, плескаючи ратицями та скалячи ікла в спектаклі де хохли знову пересрались між собою.

Саме собою, як я вже згадував, є і цілком адекватні прихильники нового календаря, чия аргументація не зводиться до ресентементивних мантр, а спирається зокрема і на низові й притомні форми екуменізму. Звісно, я не буду кривити душею і як щирий християнин звісно хочу щоб всі брати і сестри во Христі святкували Його Воплотіння разом, щоб були подолані всі тисячолітні образи і схизми. Але в той же час і не хочу, щоб християни знову чубились з питань каноніки, коли сатана намагається вкрасти не лише Різдво, а й нашу душу, до одних приходячи в чекістській шкірянці, до інших - в лихварських окулярах з милим усміхом та запахом сірки, збочуюючи Різдво - до сезонних знижок на носки, Святого Миколая - на фірмана оленячої брички, котрий живе між туалетом і сексшопом в торговому центрі, й саме свято до відсутності в ньому власне Того про Кого - благовіститься, Христа. І ми в Україні, як на мене здатні переломить обидві негативні тенденції, знаходячись в унікальній позиції👇.

Тож на сам кінець, опишу своє бачення психічноздорового святкування Різдва Христового в Україні.

Я дуже навіть "за" святкування в тому числі і 25-го грудня за новоюліанським/григоріанським календарем, і найбільше проти протиставлення дат. Як я вже казав - ми маємо абсолютно унікальну позицію, не просто святкування одного з якихось днів, де на шальках терезів "хеппі холідей & блек фрайдей", а на інших московитська казьонщина, позбавлена будь-яких традицій.

Треба наголосити, що феномен святкування Різдва в обидві дати для України не є новим, і як мінімум за крайні 150 років він досить поширений в регіонах де історично склалась помітна кількість змішаних національно і конфесійно шлюбів, коли чоловік/жінка є православним/грекокатоликом, а друга половина подружжя католиком/лютеранином, це є цілком поширеним в шлюбах українців з поляками, словаками, німцями, угорцями й меншою мірою чехами, я часто чув такі історії про святкування спочатку "маминого/бабиного Різдва", а потім "татового Різдва" на Поділлі, Середньому Поліссі, Західній Наддніпрянщині і Закарпатті. Чого б не екстраполювать цей досвід? Що може бути краще 2-тижневого різдвяного періоду? Крім того що природньо в Україні період Різдвяних свят має передпочаток днем Святого Миколая, котрий для нас дійсно Чудотворець, а не пузатий пенсіонер в червоному жупані, як в москалів, так і в не москалів; а завершується природньо Водохрещем. Чим більше Різдва, чим більше колядок, чим більше Христа врешті-решт - тим краще. Крім цього на цей же період припадає і святкування монофізитиського Різдва (так, їх 3 коли не знали) з 5 на 6 січня вірниками, як їх ще називають древньоправославних церков, котрі в Україні представлені вірменами й ассирійцями. Саме справжнє християнське благовістя про народження Спасителя ми можемо дати чи повернути всьому тому світу, а не підлаштовуватись під нього з його князем та його манівцями, з незрозумілими іксмасами та навагоднімі празнікамі, як днем на який дожирається тижневий вінігрєт.

Вітаю всіх християн хто святкує саме Різдво ХРИСТОВЕ, в незалежності від дат і обрядів. Смачної вам куті, добрих колядок, веселого вертепу й дідуха. Дай Боже вам всім та вашим родинам, нашій любій Україні та кожній добрій людині на Землі - Христового благословіння.

Христос рождається, славімо Його!

Побіг і я кутю робить.