Наївне мистецтво

Між професійним і народним мистецтвом існує масив творів, що несе у собі велику кількість художніх феноменів і балансує на межі. Цей напрям називають наївом – мистецтво самоуків, які бажали творити.

У традиціях Східної Європи наїв часто називають істинним, первинним. Дехто відносить його до ширшого поняття – примітивізму, або ж, навпаки, визначає як окреме явище. Саме через неоднорідність наїву стає складно знайти розбіжності між ним і народним мистецтвом, кітчем та навіть авангардом.

За радянських часів доля народної творчості й наїву в Україні була непростою. Всюди запроваджувалась інфраструктура будинків культури, які підтримували “самодіяльність” та митців-самоуків. Натомість проходила адаптація індивідуальності й стилю до політичної ідеології, закладення основ соцреалізму, не заохочувалась стихійна торгівля і виробництво творів мистецтва. Лише завдяки мистецтвознавцям, музейним працівникам та зусиллями окремих митців були збережені збірки наївного та народного мистецтва ХІХ-ХХ ст.

Все ж, саме у цей період постав масив українського наїву, представники якого змогли досягти певної образотворчої досконалості попри брак формальної освіти. Для цих художників та художниць лишалось важливим прагнення виражати внутрішній стан та передавати світогляд через яскраві образи. Найважливішим стала не технічна майстерність, а творчий імпульс, притаманний професійним митцям.

Найвідомішою представницею наївного мистецтва в Україні стала Марія Примаченко, якою захоплювались як на Батьківщині так і за кордоном. Та крім неї до розвитку цього напрямку долучились: Ганна Готвянська, Григорій Ксьонз, Дмитро Перепелиця, Поліна Райко, Анастасія Рак, Станіслав Старцевич — люди, що у своїх творах наново створювали увесь всесвіт, демонструючи власне його бачення.

Українські авангардисти також цікавились наївом, тому запозичили його безпосередність та сакральність творчого акту. Сучасні митці, в свою чергу, нерідко надихаються та відмічають глибину наївних картин та скульптур.

Та зрештою, межа між професійним і непрофесійним мистецтвом у наш час поступово стирається. Тепер відсутність фахової освіти не є визначальною для майбутньої кар'єри митця, а роботи самоуків усе частіше експонуються на виставках і бієнале. Так відбулося через те, що донині у авторів лишається творчий імпульс та бажання творити, притаманне представникам наївного мистецтва.